Постанова від 26.09.2024 по справі 760/15931/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2024 року м. Київ

Унікальний номер справи № 760/15931/23

Апеляційне провадження № 22-ц/824/10315/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Девелопмент» на заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року, ухвалене під головуванням судді Коробенка С.В., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Девелопмент» та ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесник Олена Олександрівна та приватний нотаріус Київського нотаріального округу Дубенко Катерина Миколаївна, про визнання довіреності та вчинених на її підставі правочинів недійсними, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та витребування майна із чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в :

В липні 2023 року представник позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 - адвокат Курзін О.А. звернувся до суду з вказаним позовом, на обґрунтування якого зазначав, що відповідно до заповіту від 13 лютого 2018 року, складеного ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 є спадкоємицями свого батька ОСОБА_6 , який був власником нежитлового приміщення - магазину непродовольчих товарів (в літ. «А»), що в будинку АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування нежитлового приміщення від 15 травня 2014 року, № 1151, укладеного між ОСОБА_6 та громадянином Республіки Кіпр ОСОБА_9 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матвеєвим В.А.

Вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть № НОМЕР_1 від 22 серпня 2018 року, видане за законодавством Республіки Кіпр.

Після смерті ОСОБА_6 його спадкоємиці звернулись із заявами про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Забігайло Л.П., якою відповідно до отриманих 13 лютого 2019 року заяв спадкоємців зареєстровано у Спадковому реєстрі спадкову справу № 63758102, що записана в Книзі обліку реєстрації спадкових справ за № 6/2019.

Під час здійснення нотаріусом КМНО Забігайло Л.П. діловодства у спадковій справі № 63758102, нею отримано інформаційну довідку від Київського міського бюро технічної інвентаризації, згідно з якою нежитлове приміщення - магазин непродовольчих товарів (в літ. «А»), що в будинку АДРЕСА_1 на момент видачі відповідних документів було зареєстроване за ОСОБА_6 на праві приватної власності. Проте, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно власником приміщення було вказано ОСОБА_5 , яким набуто право власності на вищевказане приміщення після смерті ОСОБА_6 на підставі правочинів, вчинених ОСОБА_4 , що начебто діяв від імені ОСОБА_6 на підставі довіреності посвідченої Феліппе Боулле, нотаріусом Республіки Сейшельські острови, від 15 липня 2014 року, апостильовану 21 липня 2014 року за № 30917.

З посиланням на вказану довіреність ОСОБА_4 підписав від імені ОСОБА_6 акт приймання-передачі нерухомого майна від 16 січня 2020 року до статутного капіталу ТОВ «СВ ДЕВЕЛОПМЕНТ» та рішення учасника ТОВ «СВ ДЕВЕЛОПМЕНТ» № 16-01/20 від 16 січня 2020 року. Вказані акт та рішення стали підставою для внесення приватним нотаріусом КМНО Колесник О.О. 27 січня 2020 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису № 35269937 про право власності ТОВ «СВ ДЕВЕЛОПМЕНТ» на приміщення.

В подальшому, 10 липня 2020 року приватним нотаріусом КМНО Дубенко К.М. був внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 37259738 про право власності ОСОБА_5 на вищевказане приміщення на підставі договору купівлі-продажу № 865, укладеного між ТОВ «СВ ДЕВЕЛОПМЕНТ» та ОСОБА_5 .

Зазначав, що позивачі стверджують, що їх батько - громадянин Кіпру ОСОБА_6 не міг підписати та видати ОСОБА_4 довіреність, що посвідчена Філіппе Боулле нотаріусом Республіки Сейшельські острови від 15 липня 2014 року і апостильована 21 липня 2014 року за № 30917, оскільки ніколи не перетинав кордон Республіки Сейшельські острови.

Також зазначав, що коли позивачі дізнались про те, що ОСОБА_4 розпорядився майном їх батька на підставі вищевказаної довіреності, то вони звернулись до Шевченківського УП ГУНП у м. Києві, яким відкрито кримінальне провадження № 12020100100006177 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України і в цьому провадженні позивачів визнано потерпілими.

Вважав, що оскільки ОСОБА_6 не підписував довіреність, що посвідчена Філіппе Боулле нотаріусом Республіки Сейшельські острови від 15 липня 2014 року, апостильовану 21 липня 2014 року за № 30917, на підставі якої ОСОБА_4 від імені ОСОБА_6 підписав акт приймання-передачі нерухомого майна від 16 січня 2020 року до статутного капіталу ТОВ «СВ ДЕВЕЛОПМЕНТ», рішення учасника ТОВ «СВ ДЕВЕЛОПМЕНТ» № 16-01/20 від 16 січня 2020 року, то вказані довіреність, акт, рішення, рівно як і рішення державних реєстраторів - приватних нотаріусів КМНО Колесник О.О. та Дубенко К.М. повинні бути визнані недійсними.

Враховуючи викладене, просив: визнати недійним правочин - довіреність, посвідчену Філіппе Боулле нотаріусом Республіки Сейшельські острови від 15 липня 2014 року, апостильовану 21 липня 2014 року за № 30917, на підставі якої ОСОБА_4 діяв від імені ОСОБА_6 та підписав від його імені акт приймання-передачі нерухомого майна від 16 січня 2020 року до статутного капіталу ТОВ «СВ ДЕВЕЛОПМЕНТ» та рішення учасника ТОВ «СВ ДЕВЕЛОПМЕНТ» № 16-01/20 від 16 січня 2020 року;

визнати недійсним акт від 16 січня 2020 року оцінки та приймання-передачі майна, яке вноситься для збільшення статутного капіталу ТОВ «СВ ДЕВЕЛОПМЕНТ», укладеного між ОСОБА_6 , від імені якого діяв ОСОБА_4 , та ТОВ «СВ ДЕВЕЛОПМЕНТ», від імені якого діяв ОСОБА_13 , на підставі рішення учасника ТОВ «СВ ДЕВЕЛОПМЕНТ» справжність підписів на якому посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О.О. 16 січня 2020 року;

визнати недійсним та скасувати рішення учасника ТОВ «СВ ДЕВЕЛОПМЕНТ» № 16-01/20 від 16 січня 2020 року ОСОБА_4 , підписаного ним від свого імені та від імені ОСОБА_6 , справжність підписів на якому посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О.О., 16 січня 20202 року та зареєстровано в реєстрі за № 151, № 152:

визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50901720 від 30 січня 2020 року (номер запису про право власності/довірчої власності: 35270218 у державному реєстрі речових прав) державного реєстратора Колесник О.О., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Київ, щодо реєстрації права власності на приміщення, магазин непродовольчих товарів, (в літ. «А») в будинку АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «СВ Девелопмент»;

визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 52694814 від 17 червня 2020 року (номер запису про право власності/довірчої власності: 36916577 у державному реєстрі речових прав) державного реєстратора Дубенко К.М., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Київ, щодо реєстрації права власності на приміщення, магазин непродовольчих товарів, (в літ. «А») в будинку АДРЕСА_1 ;

відновити становище, яке існувало до порушення прав позивачів шляхом відновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 5665764 внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 13071011 від 15 травня 2014 року про реєстрацію права власності ОСОБА_6 на об`єкт нерухомого майна - приміщення, магазин непродовольчих товарів, (в літ. «А») в будинку АДРЕСА_1 ;

визнати за ОСОБА_1 , громадянкою Сполученого Королівства та Республіки Кіпр, в порядку спадкування права власності на 1/3 приміщення, магазин непродовольчих товарів, (в літ. «А») в будинку АДРЕСА_1 , яке належало на праві приватної власності її батьку - ОСОБА_6 ;

визнати за ОСОБА_8 , громадянкою Республіки Кіпр, в порядку спадкування права власності на 1/3 приміщення, магазин непродовольчих товарів, (в літ. «А») в будинку АДРЕСА_1 , яке належало на праві приватної власності її батьку - ОСОБА_6 ;

визнати за ОСОБА_3, громадянкою Сполученого Королівства та Республіки Кіпр, в порядку спадкування права власності на 1/3 приміщення, магазин непродовольчих товарів, (в літ. «А») в будинку АДРЕСА_1 , яке належало на праві приватної власності її батьку - ОСОБА_6 ;

витребувати у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 1/3 приміщення, магазин непродовольчих товарів, (в літ. «А») в будинку АДРЕСА_1 ;

витребувати у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 1/3 приміщення, магазин непродовольчих товарів, (в літ. «А») в будинку АДРЕСА_1 ;

витребувати у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 1/3 приміщення, магазин непродовольчих товарів, (в літ. «А») в будинку АДРЕСА_1 ; судові витрати покласти на відповідачів (т. 1 а.с. 1-15).

Заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним правочин - довіреність, посвідчену Феліппе Боулле, нотаріусом Республіки Сейшельські острови від 15.07.2014, апостильовану 21.07.2014 за № 30917, на вчинення ОСОБА_4 юридично значущих дій від імені та в інтересах громадянина Великобританії ОСОБА_6 .

Визнано недійсним Акт від 16.01.2020 оцінки та приймання-передачі майна, яке вноситься для збільшення статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Девелопмент», складений між ОСОБА_6 , від імені якого діяв ОСОБА_4 , та ТОВ «СВ ДЕВЕЛОПМЕНТ», від імені якого діяв ОСОБА_13 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О.О. 16.01.2020.

Визнано недійсним та скасовано рішення учасника ТОВ «СВ Девелопмент» №16-01/20 від 16.01.2020 ОСОБА_4 , підписане ним від свого імені та від імені ОСОБА_6 , посвідчене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О.О. 16.01.2020 та зареєстроване в реєстрі за № 151, 152.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50901720 від 30.01.2020 (номер запису про право власності/довірчої власності: 35270218 у державному реєстрі речових прав) державного реєстратора Колесник Олени Олександрівни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Київ, щодо реєстрації права власності на приміщення, магазин непродовольчих товарів, (в літ. «А») в будинку АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «СВ Девелопмент».

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 52694814 від 17.06.2020 (номер запису про право власності/довірчої власності: 36916577 у державному реєстрі речових прав) державного реєстратора Дубенко Катерини Миколаївни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Київ, щодо реєстрації права власності на приміщення, магазин непродовольчих товарів, (в літ. «А») в будинку АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 право власності на 1/3 приміщення, магазин непродовольчих товарів, (в літ. «А»), що в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 52,9 кв.м.

Визнано за ОСОБА_8 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 право власності на 1/3 приміщення, магазин непродовольчих товарів, (в літ. «А»), що в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 52,9 кв.м.

Визнано за ОСОБА_7 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 право власності на 1/3 приміщення, магазин непродовольчих товарів, (в літ. «А»), що в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 52,9 кв.м. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 6621 гривень 33 копійки. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Девелопмент» на користь ОСОБА_8 судовий збір в розмірі 6621 гривень 33 копійки. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 судовий збір в розмірі 6621 гривень 33 копійки. (т. 1 а.с. 166-176).

Не погодившись з рішенням суду, 03 квітня 2024 року представник ТОВ «СВ Девелопмент» - адвокат Вінокурова Р.О. звернулася до суду з апеляційною скаргою, у якій просила скасувати оскаржуване заочне рішення та направити справу на новий розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва (т. 2 а.с. 112-121).

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначала, що при розгляді заяви про перегляд заочного рішення судом першої інстанції не було надано оцінки доводам заявника про непідсудність даної справи Солом`янському районному суду м. Києва. Відповідно до відомостей електронного ресурсу Судова влада України та Єдиного державного реєстру судових рішень позивачі звертались до суду з чотирма різними позовними заявами (справа № 761/27774/23, № 761/30029/23, 760/15931/23, 752/14875/23), з яких вбачається, що спір виник щодо спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_6 . Вважала, що подання такої кількості однотипних справ та штучне роз`єднання позовних вимог дає підстави для висновку, що позивачі свідомо намагаються уникнути виключної підсудності даного спору саме Шевченківського районного суду м. Києва. Вказувала, що в межах даної цивільної справи предмет спору щодо нерухомого майна стосується не окремого визначеного майна, а виключно частини спадкового майна - спадщини (спадкової маси). З урахуванням одночасної наявності інших проваджень частини відносно інших частин однієї спадкової маси - спір виник відносно всієї спадкової маси - спадкового майна, враховуючи, що основна маса спадкового майна розташована в Шевченківському районі м. Києва, враховуючи вимоги ст. 30 ЦПК України та практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, вважала, що спір щодо частини спадщини має бути розглянутий у Шевченківському районному суді м. Києва.

Також, вказувала, що право позивачів підлягає захисту лише в тому випадку, якщо останні вважаються такими, що прийняли спадщину саме від конкретної особи і на користь конкретно визначене майно, тобто набули відповідних прав за захистом яких звернулись до суду. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Проте, з невизначених підстав питання щодо встановлення факту перебування позивачів у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша законна реалізація заінтересованими особами їх прав, не поставало. Представником позивачів не заявлялось клопотання про витребування спадкової справи. Докази того, що заяви про прийняття спадщини були оформлені та прийняті належним чином, відповідно до вимог чинного законодавства - набуття певного правового становища, містяться лише в спадковій справі № 6/2019 та можуть бути отримані лише на підставі даних спадкової справи. В матеріалах справи відсутні дані, що за відкритою спадковою справою позивачі мають право на спадкування на спірне майно.

Крім того, посилалась на те, що почеркознавча експертиза проводилась виключно за копіями документів об`єкту дослідження - довіреності від 15 липня 2014 року. Проте, копія документу не може бути об`єктом дослідження почеркознавчої експертизи, оскільки надані докази - експерті висновки, проведені шляхом дослідження копії документа є такими, що отримані в порушення порядку їх отримання. Проведення почеркознавчої експертизи на підставі технічної копії почергового матеріалу тягне визнання зроблених висновків експертів недопустимим доказом через проведення в порушення вимог Інструкції № 53/3 та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень. Враховуючи викладене, у суду першої інстанції були відсутні підстави для визнання довіреності недійсною (т. 2 а.с. 112-121).

07 травня 2024 року до суду надійшов відзив від представника позивачів - адвоката Курзіна О.А., в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення (т. 2 а.с. 153-162).

У судовому засіданні представник ТОВ «СВ Девелопмент» - адвокат Вінокурова Р.О. підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити. Представник позивачів - адвокат Курзін О.А. заперечував проти скарги і просив її відхилити.

Інші особи,які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені телефонограмами, на зазначені ними адреси електронної пошти та до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі є докази. Повідомлення відповідача ОСОБА_4 відповідача ОСОБА_5 повернулись із відмітками працівників пошти про відсутність адресатів за зазначеними ними адресами, заяви про зміну адреси місця проживання (місцезнаходження) від вказаних осіб до суду не надходили. У зв`язку із зазначеним судом було розміщено повідомлення про розгляд справи судом на офіційному веб-сайті судової влади України. Приватний нотаріус Київського МНО Дубенко К.М. надала до суду письмову заяву в якій просила розглянути справу за її відсутності. (т. 2 а.с. 142-152, 177-182, 211-223 т. 3 а.с. 115-128).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04).

Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8, ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на підставі договору дарування нежитлового приміщення від 15 травня 2014 року, серія та номер 1151, укладеного між громадянином Республіки Кіпр ОСОБА_9 (Дарувальник), від імені якого діяв ОСОБА_18 на підставі довіреності, виданої 09 червня 2011 року апостильованої 16 червня 2011 року Міністерством юстиції та правопорядку Кіпру за № 191255/11, та ОСОБА_6 (Обдарований), від імені якого діяла ОСОБА_19 на підставі довіреності, виданої 10 лютого 2014 року апостильованої 18 лютого 2014 року Міністерством юстиції та правопорядку Кіпру за № 39588/14, ОСОБА_6 (Обдарований) набув у власність нежитлове приміщення - магазин непродовольчих товарів (в літ. «А»), загальною площею 52,9 кв.м., що в будинку АДРЕСА_1 . Вказаний Договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матвеєвим В.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1151 (т. 1 а.с. 17-18).

Право власності ОСОБА_6 на нежитлове приміщення - магазин непродовольчих товарів (в літ. «А»), загальною площею 52,9 кв.м., що в будинку АДРЕСА_1 було зареєстровано 15 травня 2014 року за № 5665764 державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського МНО Матвеєвим В.А. (т. 1 а.с. 31-33).

13 лютого 2018 року громадянином Республіки Кіпр ОСОБА_6 був складений заповіт, згідно з яким все рухоме і нерухоме майно, що йому належало, після його смерті в рівних долях - по 1/3 частини - він заповідав його донькам ОСОБА_1 (Позивачка-1), ОСОБА_8 (Позивачка-2) та ОСОБА_7 (Позивачка-3). Вказаний заповіт був апостильований встановленим порядком (т. 1 а.с. 19-24).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, про що свідчить Свідоцтво про смерть № НОМЕР_1 від 22.08.2018, видане та апостильоване за законодавством Республіки Кіпр (т. 1 а.с. 25-28).

Спадкоємиці ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачки звернулися із заявами ( ОСОБА_8 - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_1 - 18 лютого 2019 року та ОСОБА_7 - 18 лютого 2019 року) про прийняття спадщини до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Забігайло Л.П., якою було зареєстровано у Спадковому реєстрі спадкову справу №63758102 (№6/2019 у нотаріуса). Вказані обставини підтверджуються належно завіреними копіями матеріалів спадкової справи, яка була витребувана апеляційним судом (т. 3 а.с. 1-98).

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 16 серпня 2022 року, власником нежитлового приміщення (в літ. «А»), що в будинку АДРЕСА_1 значився ОСОБА_5 (Відповідач-3). Відповідач ОСОБА_5 зареєстрований власником вищевказаного спірного майна і на час розгляду справи апеляційним судом про що є Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 395695750 станом на 19 вересня 2024 року, завірений приватним нотаріусом Київського МНО Зубковим Д.Ю. (т. 1 а.с. 30-33 т. 3 а.с. 130-131).

16 січня 2020 року, тобто через один рік і п`ять місяців після смерті ОСОБА_6 (померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_4 , діючи на підставі довіреності від імені ОСОБА_6 , посвідченої Феліппе Боулле, нотаріусом Республіки Сейшельські острови від 15 липня 2014 року, апостильованої 21.07.2014 за №30917, підписав від імені ОСОБА_6 - Акт приймання-передачі нерухомого майна від 16.01.2020 року, яким до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ ДЕВЕЛОПМЕНТ» (Відповідача-2) передав: нежитлове приміщення (в літ. «А»), загальною площею 52,9 кв.м. що в будинку АДРЕСА_1 , вартістю 500 000 грн.; трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальної площею 64.40 кв.м., житловою площею 43.60 кв.м., вартістю 500 000 грн.; двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 38.80 кв.м., житловою площею 20.50 кв.м., вартістю 500 000 грн.; двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 46 кв.м. , житловою площею 29.90 кв.м., вартістю 500 000 грн., а всього погоджена та оцінена вартість майна, що внесена до Статного капіталу Товариства складає - 2 000 000 (два мільйони) гривень, що становить 16,6% часток Статутного капіталу. Вказаний Акт вчинений відповідно до рішення єдиного учасника ТОВ «СВ ДЕВЕЛОПМЕНТ» №16-01/20 від 16.01.2020, що володіє 100% часток у статутному капіталі - ОСОБА_4 та запрошеної особи - ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_4 , що дії на підставі довіреності від 15 липня 2014 року (т. 1 а.с. 34-39).

27 січня 2020 року, на підставі вищевказаних документів приватним нотаріусом Київського МНО Колесник О.О. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №35269937 про право власності ТОВ «СВ ДЕВЕЛОПМЕНТ» на спірне Приміщення (т. 1 а.с. 31-32).

10 липня 2020 року між ТОВ «СВ ДЕВЕЛОПМЕНТ», в особі директора ОСОБА_4 , (Продавець) та ОСОБА_5 (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу за яким ОСОБА_5 придбав нежитлове приміщення № 1, магазин непродовольчих товарів (в літ. «А»), загальною площею 52,9 кв.м. що в будинку АДРЕСА_5 , за що покупець сплатив 942 550 грн. за придбане нерухоме майно. Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Дубенко К.М., яким внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №37259738 про право власності ОСОБА_5 на спірне приміщення на підставі договору купівлі-продажу серія та номер: 865 (т. 1 а.с. 30-33, 40-43).

Таким чином судом встановлено, що ОСОБА_5 набув право власності на вказане приміщення після смерті ОСОБА_6 у зв`язку з використанням довіреності, посвідченої Феліппе Боулле, нотаріусом Республіки Сейшельські острови від 15.07.2014, апостильованої 21.07.2014 за №30917, на ім`я ОСОБА_4 .

Відповідно до п. 1 ст. 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність.

Як було встановлено судом на підставі доданого до позовної заяви копії Свідоцтва про смерть № НОМЕР_1 від 22.08.2018, виданого за законодавством Республіки Кіпр, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . З цієї дати представництво за всіма довіреностями, виданими за життя ОСОБА_6 , припинено.

Як вбачається із доданої до позовної заяви копії акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ ДЕВЕЛОПМЕНТ» та копії рішення Учасника ТОВ «СВ ДЕВЕЛОПМЕНТ» №16-01/20, вони були підписані 16 січня 2020 року відповідачем ОСОБА_4 на підставі наданої йому ОСОБА_6 довіреності, посвідченої Філіппе Боулле нотаріусом Республіки Сейшельські острови від 15.07.2014.

Таким чином, дата підписання цих документів настала вже після смерті ОСОБА_6 , тобто ОСОБА_4 підписано вищевказані документи на підставі довіреності, що припинила свою дію у зв`язку із смертю особи ОСОБА_6 від імені якого вказана довіреність була видана.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині визнання Довіреності від 15 липня 2014 року недійсною, позивачі зазначили, що громадянин Кіпру ОСОБА_6 не міг підписати та видати ОСОБА_4 довіреність, що посвідчена Філіппе Боулле нотаріусом Республіки Сейшельські острови від 15.07.2014 і апостильована 21.07.2014 за №30917, оскільки ніколи не перетинав кордон Республіки Сейшельські острови, на підтвердження цього посилались на відмітки у закордонному паспорті ОСОБА_6 копія якого додана позивачами до позовної заяви (т. 1 а.с. 44-58).

Крім того, як зазначено в позовній заяві, факти видачі від імені ОСОБА_6 довіреності та користування Відповідачем цією довіреністю стали підставою для звернення Позивачів до Шевченківського УП ГУНП у м. Києві, яким відкрито кримінальне провадження №12020100100006177 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України. Відповідно до Постанови від 22.05.2023 року позивачів визнано потерпілими у цьому провадженні (т. 1 а.с. 59-61).

Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12020100100006177 постановою слідчого від 04.08.2022 було призначено судово-почеркознавчу експертизу в Київському НДІ судових експертиз (КНДІСЕ). На вирішення експерта було поставлене наступне питання про те, чи відповідають надані на дослідження зразки підпису гр. ОСОБА_6 - підпису, що міститься у рядку «ОСОБА_6» в документі, який починаєтьтся словами «To whom it may concern…» та закінчується словами «…All my daughter`s expenses are paid by me. Kind Regards ОСОБА_6».

Так, згідно з Висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12020100100006177, підписи у водійському посвідченні Республіки Кіпр № 107845, виданому на ім`я ОСОБА_20 , у графі (10) паспорта Республіки Кіпр № НОМЕР_2 , виданого на ім`я ОСОБА_20 , у графі (12) паспорта Об`єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії № НОМЕР_8 виданого на ім`я ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (термін дії з 22.06.1992 по 22.06.2002) - відповідають підпису, що міститься у рядку «ОСОБА_6» в документі, який починаєтьтся словами «To whom it may concern…» та закінчується словами «…All my daughter`s expenses are paid by me. Kind Regards ОСОБА_6».

Наданий на дослідження зразок підпису гр. ОСОБА_6, який міститься у рядку «Signature» в фотокопії документа, який починається словами «POWER OF ATTORNEY…» та закінчується словами «… ОСОБА_6 Signature» на 2-х аркушах, не відповідає підпису, що міститься у рядку «ОСОБА_6» в документі, який починаєтьтся словами «To whom it may concern…» та закінчується словами «…All my daughter`s expenses are paid by me. Kind Regards ОСОБА_6» (т. 1 а.с. 61-76).

Крім того, 27 червня 2022 року позивачі звернулись до ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» із запитом на проведення почеркознавчої експертизи підпису, що містився на технічній копії документа з назвою «POWER OF ATTORNEY», складеного від імені ОСОБА_6 та датованого «15th day of July 2014». Для проведення дослідження експерту також були надані оригінали документів зі зразками підписів ОСОБА_6 .

На вирішення експерта поставлено наступне питання про те, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_6 (ОСОБА_6), зображення якого міститься у рядку «Signature» у технічній копії документа «POWER OF ATTORNEY» датованого «15th day of July 2014», - ОСОБА_6 (ОСОБА_6) або іншою особою.

Відповідно до Висновку експерта № 44/22 ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» від 14 липня 2022 року - ОСОБА_21 , підпис від імені ОСОБА_6 (ОСОБА_6), зображення якого міститься у рядку «Signature» на останньому аркуші технічної копії документа «POWER OF ATTORNEY», складеного від імені ОСОБА_6 (ОСОБА_6), датованого «15th day of July 2014», виконаний не ОСОБА_6 (ОСОБА_6), а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_6 (ОСОБА_6). При цьому експертом зазначено, що вказаний Висновок виконаний по технічній копії документа (т. 1 а.с. 77-86).

Щодо позовних вимог про визнання недійсними довіреності, Акту, скасування державної реєстрації.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч. 2, 4 ст. 207 ЦПК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Згідно з ч. 1 ст. 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Відповідно до пп. 6 ч. 1 ст. 248 ЦК України, представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ч. 3 вказаної статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У цій справі, що є предметом перегляду апеляційним судом позивачі оспорюють односторонній правочин (довіреність) зазначаючи, що таку довіреність ОСОБА_6 не вчиняв.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Колегія суддів погодилася з доводами апелянта, що зазначений експертний висновок експерта № 44/22 ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» від 14 липня 2022 року - ОСОБА_21 , зважаючи на проведення почеркознавчої експертизи за технічною копією документа, не може вважатись належним доказом.

Разом з тим, за Висновком судового експерта Київського НДІСЕ МЮ України від 09 вересня 2022 року № 21488/21489/22-32 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12020100100006177, наданий на дослідження зразок підпису гр. ОСОБА_6, який міститься у рядку «Signature» в фотокопії документа, який починається словами «POWER OF ATTORNEY…» та закінчується словами «… ОСОБА_6 Signature» на 2-х аркушах, не відповідає підпису, що міститься у рядку «ОСОБА_6» в документі, який починаєтьтся словами «To whom it may concern…» та закінчується словами «…All my daughter`s expenses are paid by me. Kind Regards ОСОБА_6» (т. 1 а.с. 61-76).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є не вчиненими.

Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним.

Такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Вказані висновки щодо застосування норм права, відповідно до положень частини 4 ст. 263 ЦПК України, мали б бути враховані районним судом, оскільки підстав відступу від цих висновків, у т.ч. і на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, не вбачається.

З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції визнав помилковими висновки районного суду в частині задоволення позовних вимог про визнання довіреності недійсною.

Поряд з цим, оскільки судом встановлено, щопередача спірного майна до статутного капіталу ТОВ «СВ Девелопмент» була здійснена 16 січня 2020 року, тобто дата підписання документів настала вже після смерті ОСОБА_6 , і ОСОБА_4 підписано вищевказані документи на підставі довіреності, що припинила свою дію у зв`язку із смертю особи ОСОБА_6 від імені якого вказана довіреність була видана (ч. 1 ст. 248 ЦК України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вчинення ОСОБА_4 як представником ОСОБА_6 та від імені останнього передачі спірного нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «СВ Девелопмент» не створює правових наслідків для останнього в частині набуття права власності на спірне майно.

Оспорення та вимога про визнання недійсними Акту від 16 січня 2020 року оцінки та приймання-передачі майна, яке вноситься для збільшення статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Девелопмент», складений між ОСОБА_6 , від імені якого діяв ОСОБА_4 , та ТОВ «СВ ДЕВЕЛОПМЕНТ», від імені якого діяв ОСОБА_13 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О.О. 16.01.2020 та вимога про визнання недійсним та скасування рішення учасника ТОВ «СВ Девелопмент» №16-01/20 від 16.01.2020 ОСОБА_4 , підписане ним від свого імені та від імені ОСОБА_6 , посвідчене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О.О. 16.01.2020 - не є належними способами захисту порушеного права позивачів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17 (провадження № 14-201цс21), пославшись на свою сталу та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою.

Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114-116, 142-144), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 12 лютого 2020 року у справі № П/811/1640/17 (пункт 42), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц,від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 57), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 94)).

Отже, вимоги позивачів про скасуванню рішення державного реєстратора є неналежним способом захисту, оскільки заявлені позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння є належним та ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним.

Тому не підлягають задоволенню заявлені позовні вимоги про скасування:

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50901720 від 30.01.2020 (номер запису про право власності/довірчої власності: 35270218 у державному реєстрі речових прав) державного реєстратора Колесник Олени Олександрівни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Київ, щодо реєстрації права власності на приміщення, магазин непродовольчих товарів, (в літ. «А») в будинку АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «СВ Девелопмент»;

- та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 52694814 від 17.06.2020 (номер запису про право власності/довірчої власності: 36916577 у державному реєстрі речових прав) державного реєстратора Дубенко Катерини Миколаївни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Київ, щодо реєстрації права власності на приміщення, магазин непродовольчих товарів, (в літ. «А») в будинку АДРЕСА_1 .

Щодо визнання права на спадкове майно та витребування його з чужого незаконного володіння відповідача.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Згідно з ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до частини 3 ст. 1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності, неможливості спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з незалежних від спадкоємця причин.

Судом встановлено, що на підставі договору дарування нежитлового приміщення від 15 травня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матвеєвим В.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1151, ОСОБА_6 набув у власність нежитлове приміщення - магазин непродовольчих товарів (в літ. «А»), загальною площею 52,9 кв.м., що в будинку АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 17-18).

Право власності ОСОБА_6 на нежитлове приміщення - магазин непродовольчих товарів (в літ. «А»), загальною площею 52,9 кв.м., що в будинку АДРЕСА_1 було зареєстровано 15 травня 2014 року за № 5665764 державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського МНО Матвеєвим В.А. (т. 1 а.с. 31-33).

13 лютого 2018 року громадянином Республіки Кіпр ОСОБА_6 був складений заповіт, згідно з яким все рухоме і нерухоме майно, що йому належало, після його смерті в рівних долях - по 1/3 частини - він заповідав його донькам ОСОБА_1 (Позивачка-1), ОСОБА_8 (Позивачка-2) та ОСОБА_7 (Позивачка-3). Вказаний заповіт був апостильований встановленим порядком (т. 1 а.с. 19-24).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, про що свідчить Свідоцтво про смерть № НОМЕР_1 від 22.08.2018, видане та апостильоване за законодавством Республіки Кіпр (т. 1 а.с. 25-28).

Спадкоємиці ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачки ОСОБА_8 , ОСОБА_1 та ОСОБА_7 звернулись із заявами про прийняття спадщини до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Забігайло Л.П., якою було зареєстровано у Спадковому реєстрі спадкову справу №63758102 (№6/2019 у нотаріуса). Вказані обставини підтверджуються належно завіреними копіями матеріалів спадкової справи, яка була витребувана апеляційним судом (т. 3 а.с. 1-98).

За повідомленням старшого слідчого СВ Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві від 11 вересня 2020 року № 6177/125/56-2020 в провадженні Шевченківського УП ГУНП у м. Києві перебуває кримінальне провадження №12020100100006177 від 04.09.2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України, у ході досудового розслідування встановлено, що на протязі січня - липня 2020 року, група невстановлених осіб, використовуючи недостовірні документи, шахрайським шляхом заволоділи об`єктами нерухомості, у т.ч. нежитловим приміщенням АДРЕСА_6 , які на праві власності належали громадянину Республіки Кіпр ОСОБА_6. Відповідно до постанови від 22.05.2023 року позивачів визнано потерпілими у цьому провадженні (т. 1 а.с. 59-61 т. 3 а.с. 90).

Поряд з цим, відповідач ОСОБА_5 зареєстрований власником вищевказаного спірного майна на час подання позову і розгляду справи районним судом та судом апеляційної інстанції про що є Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 395695750 станом на 19 вересня 2024 року, завірений приватним нотаріусом Київського МНО Зубковим Д.Ю. (т. 1 а.с. 30-33 т. 3 а.с. 130-131).

Таким чином, право позивачів на спадкове майно не визнається (заперечується) відповідачем.

Внаслідок незаконного заволодіння нежитловим приміщенням - магазином непродовольчих товарів (в літ. «А»), загальною площею 52,9 кв.м., що в будинку АДРЕСА_1 , у позивачів відсутній оригінал правовстановлюючого документа на спірне приміщення, яке увійшло до складу спадщини. Врахувавши вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачі позбавлені можливості реалізувати своє право на спадкування у встановленому порядку, тобто шляхом отримання свідоцтва про право на спадщину, а тому належним способом захисту прав Позивачів в даному випадку є визнання за ними права власності на спадкове майно у вигляді 1/3 частини в праві власності на приміщення, магазин непродовольчих товарів (в літ. «А») в будинку АДРЕСА_1 з кожним з Позивачів.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов).

Позовом про витребування майна (віндикаційним позовом) є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна, до особи, яка ним заволоділа, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.

У пункті 49 постанови від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Надалі Велика Палата Верховного Суду поширила цей підхід та вказала, що оспорювання ланцюга договорів купівлі-продажу майнових прав (або інших правочинів) не є ефективним способом захисту в тому випадку, коли особа відступила право вимоги, яке їй не належить (у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт), а також коли відбулось відступлення припиненого права вимоги (тобто майнового права вимоги, якого не існує на момент укладення відповідного договору у будь-якого суб`єкта), що не створює жодних правових наслідків для особи - власника майна, яке було обтяжено іпотекою (пункти 139-141 постанови від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20).

Суд апеляційної інстанції вважає такий підхід застосовним і до спірних правовідносин, які виникли у цій справі.

Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Встановивши, що 16 січня 2020 року ОСОБА_4 , діючи на підставі довіреності від імені ОСОБА_6 , тобто через один рік і п`ять місяців після смерті ОСОБА_6 (померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ), розпорядився від імені померлої особинежитловим приміщенням - магазином непродовольчих товарів (в літ. «А»), загальною площею 52,9 кв.м., що в будинку АДРЕСА_1 , на підставі вищевказаної довіреності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірне приміщення яке входить до спадщини, яку прийняли позивачки і право власності на яке позивачками набуто з часу її відкриття (ч. 5 ст. 1268, ч. 3 ст. 1296 ЦК України), вибуло з володіння власника поза його волею, а відтак, наявні підстави для задоволення позовних вимог про витребування цієї спірної квартири від добросовісного набувача.

Оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Статтею 1 Першого протоколу Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West AllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.

У цій справі судом встановлено, що з 04 вересня 2020 року здійснюється кримінальне провадження № 12020100100006177 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України щодо незаконного заволодіння приміщенням, в рамках якого проведено експертизу, вчиняються слідчі дії, зокрема слідством встановлено, що усі документи щодо відчуження об`єктів нерухомого майна підписувались та посвідчувались вже після смерті ОСОБА_6 та не можуть бути легітимними, що свідчить про відсутність підстав для висновку про зволікання реагування уповноваженого органу на виявлені обставини протиправних дій щодо незаконного заволодіння майном.

У справі, яка переглядається, надаючи оцінку обставинам вибуття спірного нерухомого майна з власності позивачів, як спадкоємців померлого, та набуття відповідачем ОСОБА_5 права власності на вказане нерухоме майно в контексті його добросовісності, суд апеляційної інстанції встановив, що спірна приміщення вибула на підставі нікчемного одностороннього правочину (довіреності), тобто воля власника на відчуження нерухомого майна була відсутня.

Відповідач ОСОБА_5 , проявивши розумну обачність, мав об`єктивну можливість звернути увагу, що спірне приміщення двічі відчужувалась протягом шести місяців - 16 січня 2020 року і 10 липня 2020 року. При цьому, за пунктом 1.2 Договору купівлі-продажу від 10 липня 2020 року зазначено, що вищевказане спірне нежитлове приміщення належить продавцю на підставі рішення № 16/01-20 учасника ТОВ «СВ ДЕВЕЛОПМЕНТ» за яким ОСОБА_4 діючи на підставі довіреності від імені ОСОБА_6 , передав а єдиний учасник ТОВ «СВ ДЕВЕЛОПМЕНТ» - ОСОБА_4 збільшив Статутний капітал ТОВ «СВ ДЕВЕЛОПМЕНТ» за рахунок вищевказаного спірного нерухомого майна (т. 1 а.с. 30-33, 37-43).

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

У пункті 92 постанови від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18), Велика Палата Верховного Суду (у подібних правовідносинах) дійшла висновку, що з огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема, і щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання) та враховуючи приписи частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України, позивач не позбавлений можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

Таких вимог у цьому провадженні відповідач ОСОБА_5 не заявляв.

Отже, колегія суддів вважає, що витребування вищевказаного нежитлового приміщення в ОСОБА_5 не порушує принцип пропорційності втручання у його право власності.

Відповідна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2023 року у справі № 756/5565/21 (провадження № 61-2923св22).

Щодо доводів апелянта про порушення правил підсудності.

Апелянт посилався на порушення правил підсудності та зазначав, що улипні 2023 ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_1 звернулись до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «СВ Девелопмент», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги: приватний нотаріус КМНО Колесник О.О., приватний нотаріус КМНО Дубенко К.М. про визнання довіреності та вчинених на її підставі правочинів недійсними, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та витребування майна із чужого незаконного володіння (т. 2 а.с. 34-35).

У серпні 2023 року ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 звернулись до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «СВ Девелопмент», ОСОБА_4 , третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги: приватний нотаріус КМНО Колесник О.О., приватний нотаріус КМНО Дубенко К.М. про визнання довіреності та вчинених на її підставі правочинів недійсними, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та витребування майна із чужого незаконного володіння (т. 2 а.с. 30-32).

Ухвалами Шевченківського районного суду м. Києва від 18.09.2023 року у справі № 761/27774/23 та від 07.11.2023 року у справі № 761/30029/23, ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 18.09.2023 року у справі № 752/14875/23 відкрито відповідні провадження (т.2 а.с. 30-35).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 19 лютого 2024 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року, справу № 752/14875/23 передано за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва (т. 2 а.с. 83-87).

Колегія суддів перевірила та відхилила такі доводи апелянта, врахувавши наступне.

18 липня 2023 року представник позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 - адвокат Курзін О.А. звернувся до районного суду із зазначеним позовом про що є відмітка канцелярії суду про прийняття позовної заяви (т. 1 а.с. 1-16).

Предметом позову є нежитлове приміщення - магазин непродовольчих товарів (в літ. «А»), загальною площею 52,9 кв.м., що в будинку АДРЕСА_1 .

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 24 липня 2023 року відкрито провадження у цій справі (т. 1 а.с. 98-99).

Статтею 30 ЦПК України, зокрема, частиною 1, визначені виключні підстави підсудності справ, якщо позови, що виникають із приводу нерухомого майна. Такі позови пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Відтак, позови що виникають з приводу нерухомого майна - це позови пов`язані з нерухомим майном, нерухомістю, нерухомою річчю, а тому усі позови, у спорах, які є наслідком правовідносин пов`язаних з обігом нерухомого майна повинні бути пред`явлені до суду за місцем знаходження цього майна

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2020 року у справі №910/10647/18 зазначила таке: «Виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном».

У постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 185/8191/16-ц (провадження № 61-15124св20) зазначено, що «виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають з приводу нерухомого майна. Якщо пред`явлено позову про право власності на кілька приміщень, розташованих у різних районах міста чи в різних містах, або позов про поділ спадкового майна, яке складається з кількох об`єктів нерухомості у різних місцевостях, тобто вимоги, для кожної з яких встановлено виключну підсудність, то позов пред`являється до одного із судів за вибором позивача, але за місцезнаходженням основної частини нерухомого майна, яка за своєю вартістю перевищує ті, що знаходяться в інших районах чи місцевостях».

За наданими до районного суду доказами, довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості за адресою м. Київ, Повітрофлотський проспект, 16 прим. 1 - загальна площа 233.20 кв.м., розмір частки, що оцінюється - 51.20 кв.м. оціночна вартість - 3 098 912.85 грн. (т. 1 а.с. 87-89).

Проте, на час подання позовної заяви (18 липня 2023 року), відкриття провадження у справі (24 липня 2023 року) до суду не було надано доказів наявності спору з приводу іншого спадкового майна і про передачу справи за підсудністю до іншого суду в суді першої інстанції заявлено не було. З огляду на вищезазначене, у суду першої інстанції не було підстав для передачі справи за належністю до іншого суду.

Крім того, до суду апеляційної інстанції не надано будь-яких об`єктивних доказів, за яких суд мав би підстави для висновку, що місцезнаходження основної частини нерухомого майна (спадщини), яка за своєю вартістю перевищує ті, що знаходяться в інших районах чи місцевостях, перебуває саме у Шевченківському районі м. Києва.

В межах даної цивільної справи предмет спору щодо нерухомого майна стосується окремо визначеного майна з попередньо визначеною вартістю, яке розташоване в Солом`янському районі м. Києва, територіальна юрисдикція якого відноситься до Соломянського районного суду міста Києва.

Проте, колегія суддів апеляційного суду визнала обґрунтованими доводи апелянта ТОВ «СВ Девелопмент» про допущені районним судом процесуальні порушення, які є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Так, відповідно до положень частини 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Проте у справі відсутні докази, що відповідачТОВ «СВ Девелопмент» був належним чином сповіщений про розгляд справи судом першої інстанції, оскільки судові повідомлення повернулись з відмітками працівників пошти «за закінченням терміну зберігання». Таке повідомлення з огляду на положення ЦПК України не може вважатись належним (т. 1 а.с. 106, 132-133, 152).

Оскільки апелянт не був належним чином повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції, в заяві про перегляд заочного рішення та в апеляційній скарзі зазначав про вказане порушення норм процесуального права, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог.

Інші доводи апелянта цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі ст. 141 ЦПК України, слід стягнути із відповідачів на користь позивачів по 6621 гривень 33 копійки судового збору за розгляд справи районним судом, сплата якого позивачками підтверджується наявними у справі доказами (т. 1 а.с. 83, 162).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Девелопмент» - задовольнити частково.

Заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Девелопмент» та ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесник Олена Олександрівна та приватний нотаріус Київського нотаріального округу Дубенко Катерина Миколаївна, про визнання довіреності та вчинених на її підставі правочинів недійсними, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та витребування майна із чужого незаконного володіння - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 право власності на 1/3 приміщення, магазин непродовольчих товарів, (в літ. «А»), що в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 52,9 кв.м.

Визнати за ОСОБА_8 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 право власності на 1/3 приміщення, магазин непродовольчих товарів, (в літ. «А»), що в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 52,9 кв.м.

Визнати за ОСОБА_7 (РНОКПП - НОМЕР_5 ) в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 право власності на 1/3 приміщення, магазин непродовольчих товарів, (в літ. «А»), що в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 52,9 кв.м.

Витребувати у ОСОБА_5 (РНОКПП - НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) - 1/3 приміщення, магазин непродовольчих товарів, (в літ. «А») в будинку АДРЕСА_1 ;

Витребувати у ОСОБА_5 (РНОКПП - НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_8 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) - 1/3 приміщення, магазин непродовольчих товарів, (в літ. «А») в будинку АДРЕСА_1 ;

Витребувати у ОСОБА_5 (РНОКПП - НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_7 (РНОКПП - НОМЕР_5 ) - 1/3 приміщення, магазин непродовольчих товарів, (в літ. «А») в будинку АДРЕСА_1

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП - НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) судовий збір в розмірі 6621 гривень 33 копійки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Девелопмент» (код ЄДРПОУ - 39827375) на користь ОСОБА_8 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) судовий збір в розмірі 6621 гривень 33 копійки.

Стягнути з ОСОБА_5 (РНОКПП - НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_7 (РНОКПП - НОМЕР_6 ) судовий збір в розмірі 6621 гривень 33 копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 27 вересня 2024 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

О.В. Борисова

В.М. Ратнікова