Рішення

від 30.09.2024 по справі 120/5160/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2024 р. Справа № 120/5160/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого професійного училища Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (м. Вінниця) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

19.04.2024 поштою до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Єрьоміної В.А., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до Вищого професійного училища Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (м. Вінниця).

Позовні вимоги обґрунтовуються протиправністю дій відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні позивача зі служби та зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, а також нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а саме з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.

Ухвалою суду від 24.04.2024 відкрито провадження у справі вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

04.04.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач зазначає, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є звернення особи до підприємства, установи, організації із заявою про виплату відповідної компенсації, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган може задовольнити таку заяву та виплатити таку компенсацію або відмовити у її задоволенні. Разом з тим позивач не звертався до відповідача з заявою про нарахування та виплату йому компенсації та, своєю чергою, відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, а тому звернення з такими вимогами до суду є передчасним.

Також 08.05.2024 представником відповідача подано до суду заяву про заміну первісного відповідача в особі Вищого професійного училища Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (м. Вінниця) належним відповідачем в особі Львівського державного університету безпеки життєдіяльності.

Ухвалою суду від 30.09.2024 у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

За правилами ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши доводи сторін на підтримку своїх вимог та заперечень, суд встановив, що позивач проходив службу у Вищому професійному училищі Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (м. Вінниця).

Наказом ректора Львівського державного університету безпеки життєдіяльності від 07.09.2017 № 526 о/с позивач був звільнений із служби та виключений зі списків особового складу відповідача та всіх видів забезпечення.

Водночас відповідач не забезпечив проведення повного розрахунку при звільніненні позивача зі служби, що стало предметом судового розгляду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05.01.2023 у справі № 120/12046/23, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2024, визнано протиправною бездіяльність Вищого професійного училища Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (м. Вінниця) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 07.07.2017. Зобов`язано Вище професійне училище Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (м. Вінниця) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 07.09.2017 із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).

29.03.2024 на виконання судового рішення позивачу була виплачена недоплачена при звільненні зі служби сума індексації грошового забезпечення у розмірі 46 512,17 грн.

Водночас позивач вказує на те, що відповідач не нарахував та не виплатив йому середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII).

Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116-117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 чинного із 19.07.2022 який діяв на момент виплати позивачці недоотриманих сум грошового забезпечення).

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

В цьому контексті суд враховує, що позивача звільнено з служби та виключено зі списків особового складу Вищого професійного училища Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (м. Вінниця) з 07.09.2017, що покладало на відповідача обов`язок забезпечити повний розрахунок з позивачем у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України.

Як видно з матеріалів справи, 29.03.2024 на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/12046/23 відповідач виплатив позивачу суму індексації грошового забезпечення у розмірі 46 512,17 грн.

Відтак період затримки розрахунку при звільненні позивача зі служби становить з 07.09.2017 по 29.03.2024, тобто 2396 календарних днів.

Згідно з довідкою № 120 від 01.05.2024 про розмір грошового забезпечення, наданою на вимогу суду, середньоденний заробіток позивача на момент звільнення становив 195,58 грн.

Відтак за період з 07.09.2017 по 29.03.2024 за 2396 календарних днів середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 468609,68 грн (195,58 грн х 2396 календарних днів).

Водночас суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

Таким чином, з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (29.03.2024), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX.

Відтак, хоча загальний період затримки остаточного розрахунку з позивачем становить 2396 календарних днів, максимальний розмір грошового забезпечення, який може бути виплачено за наявності підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України, є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивачу за шість місяців (з 29.09.2023 по 29.03.2024), що становить 183 календарні дні.

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 35791,14 грн (195,58 грн х 183 календарних днів).

При цьому суд не застосовує критеріїв зменшення розміру відшкодування, оскільки зазначена сума відповідає принципу співмірності.

Отже, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 35791,14 грн. Водночас ця сума є тією сумою коштів, з яких у подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.

Таким чином, суд приходить до переконання, що заявлені вимоги належить задовольнити у спосіб визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби в межах визначеного законом шестимісячного терміну в сумі 35791,14 грн.

Враховуючи, що позивач просив нарахувати та виплатити йому середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за інший період, а саме з 07.09.2017 по 29.03.2024, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимог про нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, то суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).

Відповідно до статті 3 Закону України від 19.10.2000 за № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі Закон № 2050-ІІІ) сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

За змістом статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З аналізу норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 за № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

При вирішенні цього спору суд враховує узагальнену правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20 такого змісту:

"…системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення".

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30.09.2020 у справі № 2-а-1/11, від 31.08.2021 у справі № 264/6796/16-а та низці інших.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 240/11439/19 зроблено висновок саме про наявність підстав для одночасного задоволення позовних вимог про зобов`язання нарахувати та виплатити як індексацію грошового забезпечення військовослужбовця, так і компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасністю його виплати.

Відтак доводи відповідача щодо відсутності підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів через відсутність звернення позивача про таку виплату не є обґрунтованими.

З огляду на викладене суд доходить до висновку, що відповідача слід зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.

Отже, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що адміністративний позов ОСОБА_1 слід задовольнити частково у спосіб визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з служби за період з 07.09.2017 по 29.03.2024 в сумі 35 791,14 грн, а також визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу таку компенсацію. У задоволенні решти позовних вимог необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України у разі задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Таким чином, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

При цьому, враховуючи положення ч. 8 ст. 139 КАС України, позивачу підлягає відшкодуванню вся сума судового збору, адже не зважаючи на часткове задоволення позовних вимог суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок неправомірних дій суб`єкта владних повноважень. Крім того, спір по суті вирішено в користь позивача, а прийняття рішення про часткове задоволення позову пов`язується виключно зі способом захисту його порушених прав.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Вищого професійного училища Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (м. Вінниця) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні зі служби.

Зобов`язати Вище професійне училище Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (м. Вінниця) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні в сумі 35 791 (тридцять п`ять тисяч сімсот дев`яносто одна) гривня 14 копійок за період з 07.09.2017 по 29.03.2024.

Визнати протиправною бездіяльність Вищого професійного училища Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (м. Вінниця) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.

Зобов`язати Вище професійне училище Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (м. Вінниця) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 29.03.2024.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Вищого професійного училища Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (м. Вінниця).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) представник позивача: Єрьоміна Вікторія Анатоліївна (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: Гагарінське плато, 5/3, оф. 26, м. Одеса, 65009);

3) відповідач: Вище професійне училище Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (м. Вінниця) (код ЄДРПОУ 388212336, місцезнаходження: вул. Генерала Арабея, 7, м. Вінниця, 21202).

Повне рішення суду складено 30.09.2024.

Суддя Сало Павло Ігорович