Ухвала

від 30.09.2024 по справі 400/6639/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 вересня 2024 року

м. Київ

справа №400/6639/23

адміністративне провадження № К/990/36924/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р. Ф.,

суддів - Бившевої Л. І., Олендера І. Я.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області

на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року

у справі №400/6639/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФИКА»

до Головного управління ДПС у Волинській області

про визнання протиправними та скасування рішень від 09 лютого 2023 року № 2693, від 20 березня 2023 року № 5571, та про зобов`язання виключити з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості,-

УСТАНОВИВ:

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року у справі №400/6639/23, предметом спору у якій є визнання протиправними та скасування рішень Комісії Головного управління ДПС у Волинській області про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість Критеріям ризиковості платника податку Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФИКА» № 2693 від 09 лютого 2023 року, № 5571 від 20 березня 2023 року; зобов`язання Головне управління ДПС у Волинській області виключити ТОВ «СОФИКА» з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року, ухваленим за наслідками розгляду справи в порядку спрощеного провадження, позов задоволено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року, апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області задоволено частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року у справі №400/6639/23 змінено, в мотивувальній частині, зазначено, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з підстав, вказаних у мотивувальній частині цієї постанови апеляційного суду. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року у справі №400/6639/23 змінено, викладено абзац третій резолютивної частини у такій редакції: «Зобов`язати комісію регіонального рівня з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних контролюючого органу за основним місцем обліку Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФИКА» (код ЄДРПОУ 40533292) виключити Товариство з обмеженою відповідальністю «СОФИКА» (код ЄДРПОУ 40533292) з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості платника податку.» В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року у справі №400/6639/23 залишено без змін.

У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року у справі №400/6639/23, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою Суд виходить з наступного.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

В свою чергу, відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.

Так, у касаційній скарзі заявник посилався на те, що подана ним касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника.

Однак, в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин, скаржником не обґрунтовано.

Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційний скарзі.

Крім того, вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Касаційна скарга не містить жодних аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на положення підпункту «а» і «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих. Крім того, наведені скаржником в касаційній скарзі обставини не дають підстав для висновку, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року у справі №400/6639/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФИКА» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування рішень від 09 лютого 2023 року № 2693, від 20 березня 2023 року № 5571, та про зобов`язання виключити з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

СуддіР.Ф. Ханова Л.І. Бившева І.Я.Олендер