Ухвала

від 01.10.2024 по справі 204/8684/24

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа №204/8684/24

Провадження №2/0203/1963/2024

УХВАЛА

01 жовтня 2024 року суддя Кіровського районного суду міста Дніпропетровська Католікян Михайло Олександрович, вивчивши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська, ОСОБА_2 , Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

у с т а н о в и в:

1. 6 вересня 2024 року позивач звернувся до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, ОСОБА_2 , Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. Позов полягає у заподіянні позивачеві шкоди внаслідок протиправних дій судді ОСОБА_2 під час розгляду нею справи №205/5068/23 (а.с.а.с. 1 11).

2. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23.09.2024 справу за підсудністю було передано до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська (а.с. 18).

3. Дослідивши подані матеріали, суд дійшов висновку про те, що у відкритті провадження у справі необхідно відмовити з таких підстав.

4. Відповідно до Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон №1402-VIII) суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа.

5. Питання притягнення судді до відповідальності врегульовано Законом №1402-VIII, а також Законом України від 21.12.2016 №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя».

6. Зазначені нормативно-правові акти запроваджують можливість для громадян повною мірою реалізувати право на оскарження судового рішення і дій судді під час здійснення правосуддя.

7. Отже, законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

8. Що стосується судових рішень, ухвалених чи постановлених суддею, то Законом передбачений інститут перегляду таких рішень судами апеляційної і касаційної інстанцій, які мають відповідні повноваження встановлювати відповідність судових рішень судів нижчих інстанцій вимогам Закону (процесуального і матеріального).

9. Крім того, як роз`яснив судам Верховний Суд України у Постанові Пленуму від 12.06.2009 №6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів», судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ.

10. Ці роз`яснення є відтворенням положень статей 62, 126, 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, а вплив на них у будь-який спосіб забороняється. При цьому однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

11. Відтак згаданими положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

12. Такі спори не пов`язані із захистом прав, свобод чи інтересів у публічно-правових відносинах від порушень з боку органів державної влади, оскільки оскаржені позивачем дії вчинені при здійсненні правосуддя, тому законність таких дій може перевірятися лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом, або ж Вищою радою правосуддя. У зазначених вище випадках між позивачами та суддями (відповідачами) цивільні правовідносини не виникають, тому такі справи не можуть бути підсудні загальним судам.

13. Викладене цілком узгоджується з Висновком №3 (2002) Консультативної ради європейських суддів щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності. За загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, які пред`являються їм у зв`язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції. Інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (у тому числі, наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися що найбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

14. Разом з тим, зі змісту позовних вимог вбачається, що їх предметом, зокрема є процесуальні дії судді при здійсненні правосуддя у справі, що перебувала у її провадженні.

15. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 186 Цивільного процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

16. За таких обставин заявлений у справі позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, отже у відкритті провадження за ним необхідно відмовити.

17. Керуючись статтями 186, 258 260 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська, ОСОБА_2 , Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Ухвала набирає законної сили у порядку, визначеному статтею 261 ЦПК.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів від дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних прич ин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК.

Суддя М.О. Католікян