Рішення

від 23.09.2024 по справі 638/13381/24

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/13381/24

Провадження № 2/638/5243/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого Невеніцина Є.В.,

за участю секретаря Кассіч Н.А.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Харківського національного медичного університету про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Харківського національного медичного університету від 20.06.2024 № 843/к «Про звільнення ОСОБА_2 »; поновити ОСОБА_2 на посаді професора кафедри закладу вищої освіти кафедри акушерства та гінекології № 3 Харківського національного медичного університету, зобов`язавши Харківський національний медичний університет укласти з ОСОБА_2 контракт на новий термін, строком дії з 01.07.2024; стягнути з Харківського національного медичного університету на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з Харківського національного медичного університету на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у сумі 10 000,00 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що професор ОСОБА_2 обіймав посаду завідувача кафедри акушерства та гінекології 2 Харківської медичної академії післядипломної освіти. У подальшому, Харківську медичну академію післядипломної освіти було реорганізовано шляхом приєднання до Харківського національного медичного університету на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.02.2021 № 103-р «Про реорганізацію Харківської медичної академії післядипломної освіти» та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 15.03.2021 №452 «Про реорганізацію Харківської медичної академії післядипломної освіти». У зв`язку з окресленою реорганізацією 09.12.2023 ОСОБА_2 було звільнено з посади завідувача кафедри акушерства та гінекології 2 Харківської медичної академії післядипломної освіти та з 15.12.2022 прийнято на посаду професора закладу вищої освіти кафедри акушерства і гінекології № НОМЕР_1 Харківського національного медичного університету. 29.12.2023 між ОСОБА_2 та Харківським національним медичним університетом було укладено контракт № 575 з професором кафедри, за яким позивача призначено на посаду професора кафедри акушерства та гінекології № 3 на 0,5 ставки. 26.06.2024 позивачу було вручено наказ Університету від 20.06.2024 № 843/к «Про звільнення ОСОБА_2 », яким вирішено звільнити ОСОБА_2 з посади професора кафедри закладу вищої освіти кафедри акушерства та гінекології № НОМЕР_1 , у зв`язку із закінченням строку трудового договору (п. 2 ст. 36 КЗпП України), 30.06.2024.

Пунктом 7.4 Контракту визначено, що підставами для розірвання контракту є, поміж іншого, закінчення терміну дії контракту. При цьому ректор університету та науково-педагогічний працівник повинні за угодою сторін, не пізніше як за два місяці до закінчення терміну дії контракту, визначитися про умови припинення дії контракту або продовження дії контракту на новий термін. У порушення вказаного пункту контракту, ані ректор Харківського національного медичного університету, ані будь-яка інша уповноважена особа відповідача, не узгодили з ОСОБА_2 подальші взаємовідносини шляхом або продовження дії контракту на новий строк, або припинення його дії. Ігнорування вказаного імперативного положення контракту зі сторони відповідача є прямим порушенням гарантованих Конституцією України права на працю та права на захист від незаконного звільнення, оскільки такі дії Харківського національного медичного університету ставлять позивача у стан правової невизначеності, коли до моменту отримання наказу про звільнення (за один робочий день до самого звільнення), позивач був переконаний у продовженні трудових відносин но новий термін, оскільки: позивачем перевиконано план за І півріччя 2024 року; за результатом оцінки досягнень за останні 5 років позивачем отримано оцінку «відмінно»; позивач у 2023-2024 роках виступав з доповіддю на 32-му Європейському конгресі гінекологічної ендоскопії у м. Брюссель (Бельгія) та з трьома доповідями в Україні; у 2024 році під науковим керівництвом позивача було захищено дисертацію доктора філософії, два рази позивач був офіційним опонентом та шість разів був членом наукової вченої ради.

Тобто, у Харківського національного медичного університету не було та апріорі не могло бути будь-яких зауважень до науково-педагогічної роботи позивача, а свідоме ігнорування відповідачем обов`язку не пізніше як за два місяці до закінчення терміну дії контракту визначитися про продовження його дії або його припинення мало на меті виключно позбавлення права позивача на захист своїх прав.

Зважаючи на наведене, ігнорування відповідачем свого обов`язку не пізніше як за два місяці до закінчення терміну дії контракту визначитися про продовження його дії або його припинення вже є самостійною підставою для скасування наказу Харківського національного медичного університету від 20.06.2024 № 843/к «Про звільнення ОСОБА_2 » та поновлення ОСОБА_2 на посаді професора кафедри закладу вищої освіти кафедри акушерства та гінекології № 3 Харківського національного медичного університету.

Розраховуючи на наявність у позивача переважного права на укладання контракту на наступний термін, якому кореспондує обов`язок університету на укладання такого контракту, позивач 28.06.2024 звернувся до ректора Харківського національного медичного університету із заявою, у якій просив укласти контракт на новий термін. Однак, станом на сьогодні, позивачем не отримано жодної відповіді на вказану заяву.

Позивач оцінює завдану йому незаконним звільненням моральну шкоду у сумі 10 000 грн.

Оскільки, незаконне звільнення позивача з посади професора кафедри акушерства і гінекології № НОМЕР_1 Харківського національного медичного університету призвело до сильних моральних страждань, підірвало науковий авторитет позивача та поставило позивача у стан правової невизначеності, коли про відсутність наміру у Харківського національного медичного університету на продовження трудових відносин позивач дізнався лише за один робочий день до звільнення, а не у двомісячний термін, як це передбачено контрактом. Внаслідок описаної правової невизначеності та цілковитої необізнаності про втрату роботи, Позивач вимушений всіма доступними правовими механізмами шукати захист порушених трудових прав, вкотре доводячи наявність кваліфікації та рівня професійних знань, які вже неодноразово визнано на міжнародному рівні.

Зважаючи на наведене, відповідачем завдано ОСОБА_2 моральну шкоду, яку позивач оцінює в 10 000 грн та які підлягають відшкодуванню в силу положень ст. 237-1 КЗпП України.

25.07.2024 по справі відкрито спрощене провадження з повідомленням сторін.

20.08.2024 надійшов відзив на позовну заяву з проханням відмовити у задоволенні позовних вимоги.

Ухвалою суду від 21.08.2024 у задоволенні клопотання представника відповідача про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Харківського національного медичного університету про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено; відзив представника відповідача залишено без розгляду.

У судовому засіданні представник позивача та позивач підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що неможливо зобов`язати відповідача укласти новий контракт, наказ про звільнення законний, немає згоди відповідача на продовження контракту, позивач не звертався до адміністрації відповідача із заявою про продовження строку дії контракту, адміністрація відповідача не зверталася до позивача щодо продовження строку дії контракту, вакантні посади відсутні.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.

29.12.2023 між Харківським національним медичним університетом та ОСОБА_2 укладено контракт №575. Згідно загальних положень контракту, цей контракт є строковим трудовим договором. На підставі контракту виникають трудові відносини між сторонами. Згідно п.4.8 відповідач зобов`язується укласти контракт на наступний термін за згодою сторін, при цьому позивач, який обіймає відповідну посаду, має переважне право. Згідно п.4.9 контракту відповідач зобов`язується звільнити позивача у випадку: закінчення терміну дії даного контракту; достроково, на його вимогу; порушення умов даного контракту; порушення норм чинного законодавства.

Згідно розділу 7 контракту, цей контракт набуває чинності з 01 січня 2024 року та на підставі наказу відповідача діє до 30 червня 2024 року. Умови цього контракту можуть бути змінені тільки за угодою сторін у письмові формі. Контракт може бути припинений або розірваний на підставі умов, передбачених чинним законодавством, та невиконанням одного з пунктів контракту. Підставами для розірвання контракту є: закінчення терміну дії контракту. При цьому ректор університету та науково-педагогічний працівник повинні за угодою сторін, не пізніше як за два місяці до закінчення терміну дії контракту, визначитися про умови припинення дії контракту або продовження дії контракту на новий термін; угода сторін (п. ст.36 КЗУпП); ініціативи відповідача щодо закінчення терміну дії контракту на умовах, передбачених діючим законодавством України (ст.ст.40,41 КЗУпП) та цим контрактом; ініціативи позивача щодо закінчення дії контракту у зв`язку із порушенням відповідачем законодавства про працю, невиконання умов, передбачених контрактом; ініціативи позивача щодо дострокового припинення контракту через хворобу або інвалідність, які перешкоджають виконанню роботи за контрактом.

Згідно наказу №843/к від 20.06.2024 Харківського національного медичного університету ОСОБА_2 звільнено з посади професора закладу вищої освіти кафедри акушерства та гінекології №3, у зв`язку із закінченням строку трудового договору (п.2 ст.36 КЗпП України), 30.06.2024.

Згідно положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

За положенням статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Роботодавець зобов`язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення.

Пунктом 3 частини 1 статті 24 КЗпП України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим при укладенні контракту.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору (постанови Верховного Суду від 27 червня 2023 року у справі № 593/1286/21 (провадження № 61-3561св23), від 20 жовтня 2023 року у справі № 522/16339/19 (провадження № 61-10877св22)).

Строк строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін (постанова Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 756/11999/20).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

В указаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк.

У постанові Верховного Суд від 06.04.2023 по справі №686/27679/21 зазначено, що припинення трудового договору після закінчення його строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли подав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. Водночас працівник виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Верховний Суд у постановах від 19 травня 2021 року у справі № 591/5815/18, від 29 травня 2023 року у справі № 341/1639/21 зробив висновок про те, що звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України за закінченням строку дії трудового договору не вважається звільненням з ініціативи роботодавця, підстави якого передбачені статтями 40, 41 КЗпП України.

Згідно Положенням про порядок укладання контрактів під час прийняття (наймання) на роботу працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 (далі Положення №170) у контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов`язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов`язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця. За два місяці до закінчення строку чинності контракту за угодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк.

Пунктом 25 статті 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» визначено, що науково-педагогічний працівник - вчений, який має вищу освіту не нижче другого (магістерського) рівня, відповідно до трудового договору (контракту) в університеті, академії, інституті професійно провадить педагогічну та наукову або науково-педагогічну діяльність та має відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання, підтверджену результатами атестації у випадках, визначених законодавством;

Як зазначалось вище, підставами для розірвання контракту є: закінчення терміну дії контракту. При цьому за умовами укладеного контракту ректор університету та науково-педагогічний працівник повинні за угодою сторін, не пізніше як за два місяці до закінчення терміну дії контракту, визначитися про умови припинення дії контракту або продовження дії контракту на новий термін.

В судовому засіданні встановлено, що ані позивач, ані відповідач, за два місяці до закінчення терміну дії контракту не визначилися про умови припинення дії контракту, при цьому наказ про звільнення винесений 20.06.2024, проте 28.06.2024 позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою про укладення контракту.

Суду не надано доказів того, що відповідач проінформував позивача про умови припинення контракту або наміри продовження дії контракту, а відтак позивач міг обґрунтовано вважати, що відповідач має намір продовжити дію контракту на новий термін.

Також, всупереч ст.23 КЗпП України відповідачем не надано доказів своєчасного інформування позивача про вакансії, що відповідають його кваліфікації.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

При цьому, особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 910/11489/22, від 18.03.2021 у справі № 910/9525/19, від 10.12.2019 у справі № 910/878/19).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зроблено висновок, що «у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party)». Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що:

contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність;

contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань);

contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою;

у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань».

В першу чергу, йдеться про споживчі договори, у ситуації явної нерівності переговорних можливостей. У «слабкої» сторони тут відсутні будь-які шанси вести переговори з окремих незрозумілих договірних умов, і відповідно, неоднозначності, незрозумілості, інші дефекти у формулюванні цих умов повинні покладатися на «сильну» сторону, яка їх розробляла і пропонувала.

Якщо не доведено інше, має презюмуватися, що такою стороною є компанія-професіонал у відповідній сфері. У зазначених випадках саме розробник договірної умови фактично одноосібно контролює її зміст, і його «вина» у їх неясності досить очевидна. Вона може полягати як у банальній недбалості, так і в навмисному затуманенні, коли розробник спеціально використовує неясний текст договірних умов, щоб ускладнити для деяких споживачів їх розуміння.

Пунктом 7.4.1 контракту не визначено у якій формі ректор університету та науково-педагогічний працівник повинні за угодою сторін, не пізніше як за два місяці до закінчення терміну дії контракту, визначитися про умови припинення дії контракту.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач, як «слабка» сторона договору обґрунтовано розраховував на продовження дії контракту, подаючи до строку спливу контракту заяву про продовження його на новий термін, оскільки відповідач не здійснив дій, визначених п.7.4.1 контракту. При цьому в самому контракті не зазначено, які самі дії мають бути вчинені сторонами не пізніше як за два місяці до закінчення терміну дії контракту.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача частково обґрунтовані та підлягають задоволенню в частині визнання протиправним та скасування наказу Харківського національного медичного університету від 20.06.2024 №483/к про звільнення ОСОБА_2 .

Щодо вимоги позивача про поновлення на посаді професора кафедри закладу вищої освіти кафедри акушерства та гінекології № 3 Харківського національного медичного університету, зобов`язавши Харківський національний медичний університет укласти з ОСОБА_2 контракт на новий термін, строком дії з 01.07.2024, суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у справі №759/19440/15-ц від 16.05.2018 зазначила, що згідно зі статтею 235 КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором або за відсутності підстав для звільнення. У разі якщо працівника звільнено обґрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника немає. Однак при невиконанні власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов`язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, зокрема вагітної жінки, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов`язання по працевлаштуванню. Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов`язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі.

Такий правовий висновок зроблено як Верховним Судом України у постанові у справі за № 6-127цс12 від 23 січня 2013 року, так і підтверджено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 175/167/16-ц від 16 січня 2018 року.

Згідно з пунктом 9 Порядку № 170 контракт набуває чинності з моменту його підписання або з дати, визначеної сторонами у контракті, і може бути змінений за згодою сторін, складеною у письмовій формі.

У контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов`язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов`язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця (пункт 10 Порядку № 170).

Таким чином, сторони контракту, окрім строку його дії, узгоджують обсяги пропонованої роботи, порядок припинення та продовження контракту, а також підстави для його дострокового розірвання.

Верховний Суд неодноразово виснував, що ефективний спосіб захисту прав повинен: 1) забезпечити поновлення порушеного права; 2) в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування; 3) такий захист повинен бути повним (тобто не частковим); 4) забезпечувати мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії; 5) забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту, тобто одне право має захищатися одним позовом.

Захист права - це використання передбачених законом способів (можливостей, інструментів) для поновлення свого порушеного, визнання невизнаного, чи присудження оспорюваного права. «Право на захист особа здійснює на свій розсуд» (стаття 20 ЦК).

Ефективність (англ. efficiency; performance; нім. Effektivitat f, Wirkunsgrad m, Wirksamkeit f) - відношення корисного ефекту (результату) до витрат на його одержання. Це властивість певного процесу, яка зумовлена його якістю та кількістю засобів, що беруть участь у процесі, а також конкретною ситуацією; Ефективність уможливлює виконання певної задачі; характеризується певним співвідношенням між отримуваним сумарним ефектом та сумарними витратами на створення і використання засобів, що беруть участь у процесі, його організацію та здійснення.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Нормами частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, із приписів вищенаведених правових норм випливає, що захист прав особи та законних інтересів здійснюється способом, що визначений законом або договором.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосудді, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Суд зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним, та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

На підставі викладеного та враховуючи, що позивач працював за контрактом зі строком дії до 30.06.2024 та строк його дії закінчився, проте відповідачем було порушено порядок припинення дії контракту, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача в даному випадку буде саме зобов`язання Харківського національного медичного університету розглянути питання про продовження строку дії трудового договору у формі контракту від 29.12.2023 №575, укладеного між відповідачем та ОСОБА_2 , оскільки дане прямо випливає з умов контракту.

Тобто, припинення трудового договору на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору з працівником, можливе тільки після виконання умов 7.4.1 контракту. Так само, як і продовження дії контракту можливе лише після виконання умов 7.4.1 контракту.

Таким чином, застосування такого способу захисту порушеного права позивача не є виходом за межі позовних вимог, адже позивач просив поновити його на роботі, зобов`язати продовжити дію контракту, чому безумовно передує визначення умов такого продовження, прав та обов`язків сторін.

За умови неможливості у даній справі зобов`язання відповідача продовжити строк дії контракту та необхідності ефективного захисту прав відповідача, звільнення якого відбулось у незаконний спосіб, а також враховуючи, що строк дії контракту закінчився 30.06.2024, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання Харківського національного медичного університету розглянути питання про продовження строку дії трудового договору у формі контракту від 29.12.2023 №575, укладеного між Харківським національним медичним університетом та ОСОБА_2 .

Необхідність виконання таких дії з боку відповідача нерозривно пов`язана з позовними вимогами та випливає з умов трудового договору.

Правильність даної позиції підтверджується висновками ККС Верховного Суду, викладеними у постанові від 08.05.2023 по справі № 753/1902/21.

У даній постанові касаційний суд зазначив, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП).

Таким чином, також не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вони є похідними від позовних вимог про поновлення на роботі.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За змістом ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст.23 ЦК України).

Як роз`яснив Верховний Суд України у постанові пленуму №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правої відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Разом з тим, позивачем не надано суду належних і допустимих доказів в обґрунтування заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди, зокрема доказів протиправної поведінки відповідача, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача.

Як і не було надано стороною позивача будь-якого доказу на підтвердження реального розміру цієї шкоди.

З урахуванням викладеного суд не вбачає правових підстав для задоволення позову в частині вимог про відшкодування моральної шкоди.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положеньст. 141 ЦПК України.

Згідно ст.ст. 133, 141 ЦПК України, при задоволенні позову частково, судовий збір, від якого був звільнений позивач при зверненні до суду, підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 21,23,36 КЗпП України, ст.ст. 141, 274-279, 263-265, 352, 354-355ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Харківського національного медичного університету (м. Харків, пр-т. Науки, 4, код ЄДРПОУ 01896866) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Харківського національного медичного університету від 20.06.2024 №483/к про звільнення ОСОБА_2 .

Зобов`язати Харківський національний медичний університет розглянути питання про продовження строку дії трудового договору у формі контракту від 29.12.2023 №575, укладеного між Харківським національним медичним університетом та ОСОБА_2 .

Стягнути з Харківського національного медичного університету на користь держави судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 30 вересня 2024 року.

Головуючий Є.В.Невеніцин