Постанова

від 18.09.2024 по справі 921/59/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2024 р. Справа №921/59/24

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого суддіО.С. Скрипчук

суддівН.М. Кравчук

О.І. Матущака,

секретар судового засідання Лагутін В.Б.,

розглянувши матеріали апеляційних скарг Тернопільського районного споживчого товариства за № 7/23 від 22.07.2024 (вх. № 01-05/2138/24 від 26.07.2024)

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.06.2024 (повний текст рішення складено 02.07.2024, м. Тернопіль, суддя І.П. Шумський)

у справі № 921/59/24

за позовом: Тернопільського районного споживчого товариства, м. Тернопіль

до відповідача: Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, с. Байківці Тернопільського району Тернопільської області

про визнання права власності.

за участю представників:

від позивача: Козак Н.В.;

від відповідача: Господар А.Р.

ВСТАНОВИВ:

Тернопільське районне споживче товариство звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання права власності за Тернопільським районним споживчим товариством на нерухоме майно торговий будинок з допоміжними будівлями в с. Романівка, Тернопільського району, Тернопільської області, вул. Богдана Хмельницького, 11, площею 128,2 кв. м.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що даний об`єкт нерухомості побудований районним споживчим товариством самостійно і введений в експлуатацію у 1966 році із того часу знаходиться на обліку і балансовому рахунку позивача.

За час володіння, користування і розпоряджається даним приміщенням, районне споживче товариство утримує будівлю, про що свідчать договори про постачання та облік комунальних послуг, здійснює поточні ремонти, неодноразово проводило її реконструкцію та модернізацію.

З метою обслуговування даної будівлі позивачем замовлено виготовлення землевпорядної документацію на ділянку з кадастровим номером 6125287100:02:001:0110, на якій розташована будівля.

Однак позивач не може здійснити державну реєстрацію права власності на дане майно по причині відсутності у нього документів про набуття, зміну або припинення речових прав на будівлю.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 27.06.2024 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції вказав, що позивач не надав жодних належних та допустимих доказів набуття права власності на вказане ним нерухоме майно в порядку, визначеному чинним на той час законодавством.

Не є таким доказом і Інвентарна справа на домоволодіння магазину в Романівка, Тернопільського району, виготовлена в 1971 році на замовлення Великобірківського сільпо (правонаступником якого вважає себе позивач).

Разом з тим, місцевий господарський суд відхилив доводи позивача, що суттєвим підтвердженням права на спірне нерухоме майно є те, що заявник протягом тривалого часу здає спірне нерухоме майно в оренду і укладає щодо нього інші договори, сплачує податок, оскільки докази цього жодним чином не підтверджують факт виникнення права власності у встановленому законодавством порядку.

Не погодившись з даним рішенням суду Тернопільське районне споживче товариство звернулась до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою за № 7/23 від 22.07.2024 (вх. № 01-05/2138/24 від 26.07.2024) у якій просить рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.06.2024 у справі № 921/59/24 скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

На переконання апелянта доданими до матеріалів справи архівними документами підтверджено факт набуття власності на майно, яке є предметом розгляду у даній справі, однак з огляду на терміни давності 1968, 1973 р.р. такі документи як передавальні баланси чи безпосередньо акти передачі були господарськими документами із загальним терміном зберігання до 3-х років, втрачені за давністю, а тому з огляду на встановлені обставини, заявлений позов є способом захисту наявного цивільного права, яке існує.

Позивач також вважає неправомірним висновок суду з приводу того, що баланс (звіт про фінансові результати) не є документом, який підтверджує право власності, а є лише формою фінансової звітності, яку належить підтверджувати документально, якщо не враховувати інших документів в контексті постановки об?єкту на балансовий облік. З досліджених в матеріалах справи доказів вбачається, що позивач обліковує на балансі майно не просто як господарюючий суб?єкт, а як правонаступник ліквідованої юридичної особи - Великобірківського ССТ, на праві власності якому і належало майно, яке є предметом спору.

Разом з тим, апелянт вказує, що він володіє, користується і розпоряджається майном, яке є предметом розгляду впродовж п?ятдесяти років, зокрема здійснює господарську діяльність і забезпечує належний стан приміщення, споживає енергоносії (уклавши відповідні договори на постачання) та сплачує податки в т.ч. і відповідачу, а також розпоряджається майном, оскільки передає його за договорами оренди у користування третім особам. Усі зазначені факти підтверджені в ходу розгляду справи в суді першої інстанції документально і не заперечуються стороною відповідача.

Байковецька сільська рада Тернопільського району Тернопільської області подала до суду відзив на апеляційну скаргу б/н від 08.08.2024 (вих. №01-04/5220/24 від 08.08.2024), в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.06.2024 без змін.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує.

У судове засідання 18.09.2024 з`явився представник позивача, надав пояснення, доводи апеляційної скарги підтримав.

У судове засідання 18.09.2024 з`явився представник відповідача, надав пояснення, проти доводів апеляційної скарги заперечив.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

За даними державного архіву Тернопільської області в с. Романівка станом на 01.01.1968 року знаходилось два торгових об`єкта 1959 року забудови, які належали до торгової мережі Великобірківського ССТ.

У 1971 році інвентарну справу на домоволодіння магазину в с. Романівка, Тернопільського району було виготовило на замовлення Великобірківського сільпо (правонаступником якого вважає себе позивач).

У відповідності до наданої позивачем постанови правління Тернопільської облспоживспілки від 09.03.1973 року №111, з додатками на 01.04.1973 року ліквідовувалась Тернопільська райспоживспілка, а утворювалось Тернопільське районне споживче товариство.

Відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, Тернопільське районне споживче товариство (позивача) зареєстровано 04.03.1994 року.

У відповідності до постанови правління Тернопільському РайСТ від 23.09.2007 №29, договору від 01.09.2007, акта приймання передачі від 01.09.2007, договору від 01.10.2021, акта приймання передачі від 01.10.2021 позивачем (як орендодавцем) приміщення будинку надавались в оренду.

Відповідно до виготовленого на замовлення позивача Технічного паспорта від 22.11.2016 в с. Романівка, Тернопільського району, Тернопільської області, по вул. Богдана Хмельницького, 11 знаходиться торговий будинок з допоміжними будівлями загальною площею 128,2 кв.м.

Позивачем надано платіжні доручення від 25.05.2008, 11.08.2008, 14.02.2008 про сплату земельного податку, а також податкову звітність з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 та 2023 роки.

Позивачем долучено докази його приєднання до договору про електропостачання об`єкта в с. Романівка, Тернопільського району у 2022, 2023 роках.

Відповідно до рішень Байківецької сільської ради (відповідача у справі) від 14.06.2023 №8/39/11, від 27.10.2023 №8/44/14 Тернопільському РайСТ (позивачу) дано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,0380 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: Тернопільський район, с. Романівка, вул. Богдана Хмельницького, 11 за рахунок земель комунальної власності.

У 2023 році на замовлення позивача, фірмою «Матек» виготовлено Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування будівель торгівлі по вул. Богдана Хмельницького, 11 в с. Романівка, Тернопільського району.

За даними Державного земельного кадастру ділянці присвоєно № 6125287100:02:001:0110.

На час розгляду справи проект землекористування не затверджено, земельну ділянку позивачу не передано в користування.

За інформацією відповідача з 2020 року с. Романівка перебуває у складі Байківецької сільської ради. Відповідачу передано документи діяльності Романівської сільської ради з 2011 року. Перевіркою архівних документів не виявлено таких, які б містили інформацію про наявність судових рішень чи про реєстрацію права власності на заявлений у позові об`єкт.

Згідно з інформаційною довідкою Тернопільського госпрозрахункового БТІ від 04.09.2023 року станом на 01.01.2013 року державна реєстрація права власності на торговий будинок з допоміжними будівлями по вул. Богдана Хмельницького, 11 в с. Романівка, Тернопільського району не проводилась.

Рішенням державного реєстратора від 31.01.2024 року № 71357823 позивачу відмовлено у реєстрації права власності на вказаний у позові об`єкт нерухомості через те, що подані заявником документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Згідно з частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Статтею 317 цього Кодексу визначено зміст права власності, який полягає у тому, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

До регламентованих ЦК України способів захисту права власності належить, зокрема, визнання права власності.

Водночас правовий режим майна суб`єктів господарювання встановлено статтею 133 Господарського кодексу України, в якій, зокрема, визначено, що основу цього режиму становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених ЦК України. Майно суб`єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.

За змістом статті 134 ГК України правовий режим власності та правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються цим Кодексом і законом.

Відповідно до норм ЦК України до первісних підстав набуття права власності належать набуття права на новостворене майно, у тому числі об`єкт будівництва (стаття 331 ЦК України), переробка речі (стаття 332 ЦК України), привласнення загальнодоступних дарів природи (стаття 333 ЦК України), набувальна давність (стаття 344 ЦК України) та інші.

У силу статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власності та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Похідними способами набуття права власності юридичними особами є набуття права власності на підставі правочинів (стаття 334 ЦК України) та у порядку правонаступництва (стаття 107 ЦК України).

Колегія суддів вказує, що судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється.

У зв` язку з наведеним Верховний Суд неодноразово (зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18) звертав увагу на те, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

При цьому відповідно до частини 5 статті 11 ЦК України цивільні права і обов` язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 (набуття права власності на безхазяйну річ) і 376 (самочинне будівництво). У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (постанова Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №914/904/17).

Отже, позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно.

При цьому відповідно до положень статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, тому суд при вирішенні спору про право власності повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

Крім того, правова позиція Великої Палати Верховного Суду визначає наявність в особи права відповідно до статті 392 ЦК України звернутися до суду з позовом про визнання права власності, якщо воно оспорюється, зокрема, у разі втрати нею документа, який засвідчує право власності, за відсутності іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. При цьому, передбачений наведеною нормою спосіб захисту має на меті підтвердження наявного в позивача права власності, а не виникнення в нього такого права внаслідок ухвалення судового рішення. Тобто саме лише посилання на відсутність документа, що засвідчує право власності на спірне майно, не є достатньою підставою для визнання за особою права власності на нього без надання доказів, оцінивши які окремо та в сукупності з урахуванням їх вірогідності та взаємозв`язку, суд може встановити факт виникнення на законних підставах та існування в позивача права власності на спірне майно, зокрема на момент втрати ним відповідного правозасвідчувального документа, а також відсутність припинення цього права на момент вирішення спору.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не надав жодних належних та допустимих доказів набуття права власності на вказане ним нерухоме майно в порядку, визначеному чинним на той час законодавством.

Не є таким доказом і Інвентарна справа на домоволодіння магазину в с. Романівка, Тернопільського району, виготовлена в 1971 році на замовлення Великобірківського сільпо (правонаступником якого вважає себе позивач).

Позивач зазначив, що набув право власності на вказане у позові майно як правонаступник Великобірківського сільпо, котре приєднано до товариства у 1973 році.

Проте, а ні набуття права власності на майно внаслідок його створення, а ні існування такого права у Великобірківського сільпо позивач не довів належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу Української РСР цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки.

У відповідності до цього цивільні права і обов`язки виникають: - з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; - з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій з актів планування; в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; - внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; - внаслідок інших дій громадян і організацій; - внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання цивільно-правових наслідків.

Доказів на підтвердження виникнення у позивача права власності за чинним тоді законодавством заявником не подано.

На підтвердження права власності щодо об`єкта нерухомого майна апелянтом надано копії технічного паспорта від 22.11.2016 по АДРЕСА_1 та лист від 09.01.2024 № 4, яким зазначено, що дане майно перебуває на балансі Тернопільського районного споживчого товариства

Однак, перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу й вартості майна. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства (організації). До аналогічних правових висновків про те, що перебування майна на балансі не визначає підстав знаходження майна у власності, прийшов і Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у своїх Постановах, зокрема: Постанова від 12.01.2021 по справі № 924/1103/19, Постанова від 11.06.2019 по справі № 918/1400/14, Постанова від 26.09.2019 по справі № 911/2531/17, Постанова від 02.04.2019 по справі № 915/1002/16, Постанова від 08.02.2019 по справі № 915/1344/17, Постанова від 31.08.2018 по справі № 924/1020/17.

Разом з тим, згідно чинного законодавства перебування майна на балансі не є підставою та доказом виникнення у особи права власності на це майно, оскільки така підстава для набуття права власності не передбачена законом.

Відтак, колегія суддів зазначає, що Господарський суд Тернопільської області у рішенні від 27 червня 2024 року вірно зазначив, що баланс (звіт про фінансові результати) не є документом який підтверджує право власності, а є лише формою фінансової звітності, яку належить підтверджувати документально (належними та допустимими доказами виникнення права власності).

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що з огляду на терміни давності 1968, 1973 р.р. такі документи як передавальні баланси чи безпосередньо акти передачі були господарськими документами із загальним терміном зберігання до 3-х років, втрачені за давністю, колегія суддів вказує наступне.

На підставі поданих переліків (списків) справ, що підлягають знищенню у зв`язку із закінченням строків їх зберігання, і проведеної експертизи цінності документів в архіві підприємства складають акт про вилучення для знищення документів.

Апелянтом не надано жодного доказу який би підтверджував факт вилучення для знищення передавального балансу чи безпосередньо акту передачі, а твердження апелянта про відсутність вказаних документів у архівних установах також не підтверджується жодними належними та допустимими доказами.

Ні матеріали справи №921/59/24, ні апеляційна скарга не містить доказів (листів архівних установ) про відсутність передавальних балансів чи актів передачі майна апелянту.

Відтак колегія суддів погоджується з твердженнями відповідача про те, що апелянтом не вжито жодних заходів щодо отримання документів, на підтвердження обставин викладених у апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів вказує, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.06.2024 у справі №921/59/24.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Тернопільського районного споживчого товариства за № 7/23 від 22.07.2024 (вх. № 01-05/2138/24 від 26.07.2024) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.06.2024 у справі № 921/59/24 залишити без змін.

3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено 30.09.2024.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

СуддяН.М. Кравчук

Суддя О.І. Матущак