Постанова

від 25.09.2024 по справі 916/495/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/495/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

від ТОВ ГК Нафтогаз України адвокат Овчарук О.О.

від Управління освіти, культури, молоді, спорту та туризму Нерубайської сільської ради - адвокат Раздорожний Г.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління освіти, культури, молоді, спорту та туризму Нерубайської сільської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 08.04.2024 (повний текст складено та підписано 18.04.2024, суддя Пінтеліна Т.Г.)

у справі №916/495/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України

до Управління освіти, культури, молоді, спорту та туризму Нерубайської сільської ради

про стягнення 2 739 615,67 грн

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Управління освіти, культури, молоді, спорту та туризму Нерубайської сільської ради в якій просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 2 739 615,67 грн, яких основний борг в сумі 2 116 098 грн. 09 коп., пеню в розмірі 513 269 грн. 07 коп., інфляційні витрати в сумі 59 535 грн. 29 коп. та 3% річних в розмірі 50 713 грн. 22 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним, як постачальником "останньої надії" у січні-лютому 2023 було поставлено відповідачу природний газ, проте відповідач за цей період оплату вартості спожитого газу не здійснив.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.04.2024 по справі №916/495/24 позов задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 2 116 098 грн. 09 коп., пеню в розмірі 513 269 грн. 07 коп., інфляційні витрати в сумі 59 535 грн. 29 коп., 3% річних в розмірі 50 713 грн. 22 коп. та судовий збір в сумі 32 875 грн. 39 коп.

В мотивах оскаржуваного рішення місцевий господарський суд зазначив, що відповідач, в порушення вимог чинного законодавства та умов типового договору постачання природного газу постачальником останньої надії, вартість спожитого природного газу у спірному періоді на користь позивача не сплатив, внаслідок чого за ним рахується заборгованість, розмір якої підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Також місцевим господарським судом визнано вірними та обґрунтованими здійснені позивачем розрахунки пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити частково на загальну суму 2 116 098 грн. 09 коп., що складається з основного боргу, в задоволенні решти позивних вимог відмовити.

Свої вимоги за апеляційною скаргою скаржник обґрунтовує наступним:

- відповідач не був обізнаний про розгляд цієї справи судом першої інстанції, а тому був позбавлений можливості надати відзив, заперечення на позову заяву;

- позивачем не вказано конкретний період за який виникла заборгованість у відповідача та за який останній повинен сплатити грошові кошти;

- позивач не надав до матеріалів справи листів щодо надання інформації про переведених споживачів до постачальника «останньої надії» та очікуваний обсяг споживання. Рам із цим, відповідач жодними конклюдентними діями не підтверджував укладання договору з позивачем;

- між сторонами у справі не виникло правовідносин на підставі договору, на який посилається позивач. А тому відсутні домовленості щодо строків, порядку розрахунків, ціни, неустойки;

- позивачем та судом першої інстанції не взято до уваги законодавчо визначені обмеження щодо нарахування пені у строк, що не перевищує шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане;

- виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, а також враховуючи у цій справі обставин, апелянт вважає, що позовні вимоги можуть бути задоволені часткового, а саме лише в частині стягнення основного боргу;

- в свою чергу, на думку апелянта, суд має звільнити його від сплати штрафних санкцій, оскільки пеня та штраф є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при звільнення від сплати позивач не зазнає значних негативних наслідків в своєму фінансовому становищі, при цьому позивачем не надано жодного доказу понесених збитків, а відповідач є органом місцевого самоврядування, який діє від та в інтересах територіальної громади.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2024 відкрито апеляційне провадження по цій справі та призначено її до розгляду на 25.09.2024.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що апелянт був належним чином повідомлений судом першої інстанції про розгляд цієї справи, а тому останній не був позбавлений можливості надати відзив, заперечення, заяву про зменшення розміру пені, тощо однак своїм правом не скористався.

Позивач зазначає, що з огляду на прохальну частину апеляційної скарги, відповідач визнає розмір основної заборгованості, оскільки просить залишити в силі оскаржуване рішення в частині стягнення основного боргу, відповідно відповідачем визнано наявність договірних відносин між сторонами, факт споживання природного газу у заявленому періоді, його обсяг та вартість.

Щодо вимог відповідача про відмову у задоволенні позову в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, позивач зазначає, що встановлений положеннями ст. 625 ЦК України розмір процентної ставки на рівні 3% річних та компенсаційна функція внаслідок інфляційних нарахувань це той мінімальний визначений законодавцем розмір грошових виплат, що має на меті гарантоване відновити майнові права кредитора, а отже у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови в стягненні таких нарахувань, а доводи відповідача жодним чином не спростовують висновку суду.

З приводу доводів апелянта про нарахування позивачем пені поза межами законодавчо визначеного шестимісячного строку, позивач зазначає, що період нарахування пені не перевищує встановлений законодавством строк 6 місяців, що вбачається із розрахунку, що доданий до позовної заяви.

На переконання позивача, у даному випадку відсутні підстави для звільнення апелянта від сплати пені або її зменшення, оскільки оплату за переданий газ відповідач не здійснював взагалі та не виконав зобов`язання у строк визначений договором, чим порушив умови господарського зобов`язання. Також, відповідач до суду першої інстанції не подав ні клопотання про зменшення пені, ні доказів, які б надавали суду право за таке зменшення. При цьому, заявлена сума пені не є надміру великою до боргу відповідача враховуючи процентне співвідношення виконання зобов`язання.

Під час судового засідання від 25.09.2024 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами за апеляційною скаргою, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП) від 04.07.2017 № 880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р Товариство з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України визначено постачальником останньої надії на ринку природного газу.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.09.2023 №793-р позивач визнаний постачальником останньої надії без проведення конкурсу на період воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

У зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем об`єми природного газу, спожитого відповідачем з 06.08.2022 по 30.09.2022 та 02.10.2022 по 04.11.2022 автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

Факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника «останньої надії» підтверджується:

- інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» з ЕІС-кодом 56XS0001812JU00T (форма № 10) від оператора ГРМ;

- листом оператора ГТС від 04.07.2023 № ТОВВИХ-23-9006 з інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XS0001812JU00T.

Звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції позивач зазначив, що ним було виконано в повному обсязі взяті на себе зобов`язання, відповідно до умов Типового Договору, у строк та порядок передбачений Договором, належним чином та в повному обсязі.

Зокрема, як вказує позивач, в період з січня 2023 по лютий 2023 він поставив відповідачу природний газ в об`ємі 54,19600 тис.куб.м. на суму 2 116 098,09 грн, однак, відповідач взагалі не здійснював оплату за поставлений природний газ, що призвело до утворення заборгованість за спожитий природній газ на загальну суму 2 116 098,09 грн.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору, позивачем також нараховано та заявлено до стягнення пеню у сумі 513 269,07 грн, три проценти річних у сумі 50 713,22 грн та інфляційні втрати у сумі 59 535,29 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та задовольнив їх в повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Між цим, ч.3 ст.11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин 1, 2 статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору (частина п`ята статті 633 ЦК України).

За визначенням, наведеним у частині 1 статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015 року, договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" не потребує двостороннього підписання.

Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" (далі - Договір) затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501.

Відповідно до умов п. 2.1 Договору, постачальник зобов`язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором.

Постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи (п. 3.1 Договору).

Згідно з п.3.3 Договору, період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.

Відповідно до підпункту 4.2. розділу IV Договору, об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних оператора ГТС та доведені споживачу оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено) (п. 4.3. Договору).

Споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3 цього Договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу (п.4.4 Договору).

Згідно з умовами пп. 1 п. 5.1 та пп. 1 п. 5.2 Договору, споживач має право отримувати природний газ на умовах, зазначених у цьому Договорі та зобов`язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього Договору.

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством.

Постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, а споживач відшкодовує збитки, понесені постачальником, виключно у разі: порушення споживачем строків розрахунків з постачальником - в розмірі, погодженому сторонами в цьому Договорі; відмови споживача надати представнику постачальника доступ до свого об`єкта, що завдало постачальнику збитків, - в розмірі фактичних збитків постачальника (п. 8.2 Договору).

Відповідно до умов п.11.1 Договору, договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) цього Договору не звільняє споживача від обов`язку сплатити заборгованість постачальнику за цим Договором.

Як вже було вказано вище та підтверджується наявними матеріалами справи, відповідач був зареєстрований в Реєстрі споживачів постачальника останньої надії, а використаний ним обсяг природного газу у вказаний період був внесений в алокацію позивача, який є постачальником останньої надії відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 917-р.

Так, у з січня 2023 року по лютий 2023 року позивачем було поставлено відповідачу природний газ в обсязі 54 196 м3 на загальну суму 2 116 098,09 грн, з урахуванням вартості транспортування, що підтверджується наявними матеріалами справи.

Втім, наявні матеріли справи не містять, а відповідачем не надано доказів на підтвердження оплати вартості спожитого газу за цей період.

З огляду на таке, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо наявності у відповідача заборгованості перед позивача та задовольнив позовні вимоги в цій частині.

При цьому, судова колегія не приймає до уваги твердження апелянта про те, що позивачем не вказано конкретний період за який виникла заборгованість у відповідача та за який останній повинен сплатити грошові кошти, оскільки як у позові, так й у рішенні суду чітко вказано період у який позивачем було поставлено природних газ споживачеві, а саме з січня 2023 року по лютий 2023 року, та саме за вказаний період позивач просив стягнути заборгованість з відповідача.

Не заслуговують на увагу й твердження апелянта про те, що відповідач жодними конклюдентними діями не підтверджував укладання договору з позивачем, оскільки договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" не потребує двостороннього підписання. Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Отже, у даному випадку момент укладення договору пов`язується з днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії", що повністю узгоджується із вимогами Кодексу газотранспортної системи.

В свою чергу, Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501 та містить відповідні умови, зокрема й щодо відповідальності сторін на неналежне виконання його умов.

Колегія суддів також наголошує на тому, що заперечуючи у доводах апеляційної скарги проти укладення договору з позивачем, скаржник у прохальній частині апеляційної скарги просить скасувати оскаржуване рішення лише в частині стягнення штрафних санкцій, тобто погоджується із рішенням суду щодо стягнення основного боргу.

Щодо позовних вимог про стягнення трьох процентів річних у сумі 50 713,22 грн та інфляційних втрат у сумі 59 535,29 грн, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так судова колегія зазначає, що у даному випадку здійснений позивачем розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань здійснений вірно, з урахуванням періоду та суму простроченого платежу, що відповідно зумовлює задоволення позовних вимог в цій частині.

З приводу заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 513 269,07 грн, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).

Частиною 1 ст.230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч.1 ст.550 ЦК України).

У ч.6 ст.231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 4.5. Типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії" у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Як було встановлено судом першої інстанції, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної оплати поставленого газу, утворилась заборгованість.

У зв`язку з несвоєчасним погашенням такої заборгованості, позивачем було нарахована та заявлено до стягнення, зокрема, пеню у загальному розмірі 513 269,07 грн.

Судом апеляційної інстанції перевірено такий розрахунок та встановлено, що він є вірним, розрахованим з урахуванням суми заборгованості та періодів прострочення, а також є арифметично правильним.

Разом з цим, відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У випадку якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 ЦК України). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 названого Кодексу).

Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Водночас, колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013.

Відповідно до норм статей 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Однак, у наявних матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано, доказів на підтвердження понесення останнім збитків, внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання з оплати поставленого газу за договором. Також, відсутні й докази понесення позивачем значних негативних наслідків внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання з оплати поставленого газу.

При цьому, колегія суддів враховує, що у даному випадку відповідачем по справі є Управління освіти, культури, молоді, спорту та туризму Нерубайської сільської ради, яке є органом місцевого самоврядування, фінансується на рахунок бюджетних коштів та не є прибутковою організацією.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №910/13801/19.

В розрізі зазначеного вище, колегія суддів вважає необхідним вказати на те, що відповідне зменшення пені є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, що узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також є засобом недопущення використання штрафних санкцій як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань.

Судова колегія також враховує, що у даному спорі судом першої інстанції також стягнуто з відповідача на користь позивача заявлені до стягнення три проценти річних та інфляційні втрати у розмірі, що був заявлений позивачем, а тому негативні для позивача наслідки, у вигляді несвоєчасного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати поставленого газу, були компенсовані, у тому числі за рахунок таких грошових коштів.

При цьому, слід зауважити, що у даному випадку місцевий господарський суд не скористався своїм правом на зменшення заявлених позивачем до стягнення трьох процентів річних, а стягнув їх з відповідача у повному обсязі.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.1, 2 ст. 233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).

У зв`язку з викладеним судова колегія зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.

З огляду на всі фактичні обставини справи, встановлені судом, приймаючи до уваги те, що відповідач не є прибутковою організацією, відсутність доказів понесення позивачем збитків у результаті порушення відповідачем зобов`язання та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, колегія суддів дійшла висновків про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені до 51 326 грн 90 коп. і таке зменшення є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржуване рішення в частині задоволення вимог про стягнення пені у розмірі 461 942,16 грн скасуванню із прийняттям нового рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції здійснено у відповідності до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 08.04.2024 по справі №916/495/24 в частині стягнення з Управління освіти, культури, молоді, спорту та туризму Нерубайської сільської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України пені у розмірі 461 942,16 грн скасувати, в решті рішення залишити без змін, виклавши резолютивну частину рішення у наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Управління освіти, культури, молоді, спорту та туризму Нерубайської сільської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України основний борг у розмірі 2 116 098 грн 09 коп., пеню в розмірі 51 326 грн 90 коп., інфляційні витрати в сумі 59 535 грн 29 коп., 3% річних в розмірі 50 713 грн 22 коп. та витрати зі сплати судового збору в сумі 32 875 грн. 39 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України на користь Управління освіти, культури, молоді, спорту та туризму Нерубайської сільської ради 10 381 грн 56 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова, згідно з ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 30.09.2024.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.