Постанова

від 25.09.2024 по справі 910/6226/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2024 р. Справа№ 910/6226/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Владимиренко С.В.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників:

від позивача: Павлов Р. В.

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Приватного акціонерного товариства "Київський дослідно-експериментальний завод "Вугілля"

на рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2024 (повне рішення складене та підписане суддею 26.02.2024)

у справі № 910/6226/23 (суддя Гулевець О.В.)

за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Приватного акціонерного товариства "Київський дослідно-експериментальний завод "Вугілля"

про стягнення 20 424 652,95 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позову

В квітні 2023 року Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі за текстом - позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "КИЇВСЬКИЙ ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ ЗАВОД "ВУГІЛЛЯ" (далі за текстом - відповідач; ПрАТ "КДЕЗ "ВУГІЛЛЯ") про стягнення 20 424 652,95 грн пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яка прийнята та розглянута судом).

Позов обґрунтовано тим, що відповідач не виконав свого обов`язку, передбаченого підпунктами 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта не звернувся до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також не сплатив пайову участь до прийняття об`єкта в експлуатацію, розмір якої за розрахунками позивача становить 20 424 652,95 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.02.2024 у справі № 910/6226/23 позов задоволено повністю.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідач у встановлений п. 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №132-IX, строк - протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта не звернувся до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та пайовий внесок не сплатив. Врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14.12.2021 у справи №643/21744/19 суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний перерахувати позивачу безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України. Судом встановлено, що розмір пайової участі розраховано позивачем на підставі п.6.4.2. Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415 (у редакції рішення Київської міської ради 19.12.2019 № 460/8033), за відповідною формулою, і становить 20 424 652,95 грн.

Короткий зміст апеляційної скарги і заперечень на неї

В апеляційній скарзі ПРАТ "КДЕЗ "ВУГІЛЛЯ" просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2024 у справі № 910/6226/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції відповідач зазначає нез`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга ПРАТ "КДЕЗ "ВУГІЛЛЯ" обґрунтована такими доводами:

враховуючи пункт 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" обов`язок оплати замовником будівництва пайової участі протягом 2020 року, тобто протягом певного періоду з 01.01.2020 по 31.12.2020 надано право замовнику будівництва не сплачувати пайову участь до моменту здачі об`єкта будівництва в експлуатацію;

судом першої інстанції не з`ясовано наявність обов`язку у відповідача щодо сплати пайового внеску поза періодом, визначеним спеціальним законом;

суд першої інстанції як підставу для розрахунку пайової участі посилається на доказ, який не зазначений у пункті 5.1 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415;

сума пайової участі у розмірі 20 424 652, 95 грн є необґрунтованою і такою, що не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам п. 4.2. Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415;

розрахунок пайової участі є орієнтовним і підлягає обов`язковому уточненню;

розмір пайової участі будівництва (шляхом реконструкції) житлових будинків №№1, 2 , 3 в м. Києві, пров. Приладний, 10, становить 13 294 920, 27 грн;

при розрахунку вартості пайової участі повинні бути застосовані показники опосередкованої вартості спорудження житла у м. Київ, що були дійсними на момент введення будинків в експлуатацію;

при прийнятті спірного рішення суд першої інстанції застосував показники опосередкованої вартості спорудження житла у м. Київ, які вступили в силу майже через два роки після введення об`єктів в експлуатацію, тобто в порушення процедури по проведенню розрахунку, відповідно до приписів п. 3 до п. 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в України";

позивач повинен був застосувати показники опосередкованої вартості спорудження житла у м. Київ, що був дійсним станом на 28.12.2020, а саме наказ Міністерства розвитку громад та територій від 16.12.2020 за № 311, показники якого були чинними в період з 16.12.2020 по 19.05.2021;

при визначенні розміру пайової участі не враховується площа трансформаторної підстанції (ТП) (144, 3 кв. м), оскільки відноситься до технічних приміщень, об`єктів енергетики.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вказав, що: відповідно до мирової угоди, підписаної сторонами, але незатвердженої судом, відповідач визнав, що безпідставно зберіг кошти пайової участі на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва у зв`язку з "реконструкцією адміністративно-виробничого комплексу під багатофункціональний комплекс з адміністративно-побутовими будівлями по пров. Приладному, 10 у Святошинському районі м. Києва (1, 2, 3 пускові комплекси Першої черги будівництва - житлові будинки № 1, № 2 та № 3)" у розмірі 20 424 652,95 грн; апеляційна скарга містить посилання на обставини, які не були відображені у відзиві на позов, що суперечить положенням ч. 4 ст. 165 ГПК України; приписами Порядку встановлений обов`язок надати документи саме відповідачем, а не позивачем; позивач використовував норматив, який діяв станом на дату розрахунку; позивач у розрахунку, який міститься в матеріалах справи та у позовній заяві зазначав про трансформаторну підстанцію (ТП) та не нараховував пайовий внесок на площі ТП.

Процедура апеляційного провадження

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 (у складі колегії суддів: Ходаківської І.П. - головуючої, Владимиренко С.В., Демидової А.М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПРАТ "КДЕЗ "ВУГІЛЛЯ" на рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2024 у справі № 910/6226/23 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 26.06.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 (у складі колегії суддів: Ходаківської І.П. - головуючої, Владимиренко С.В., Демидової А.М.) розгляд справи відкладено на 04.09.2024 та продовжено строк її розгляду.

У судовому засіданні 04.09.2024 протокольно оголошено перерву до 25.09.2024, про що присутніх у судовому засіданні представників сторін повідомлено під розписку.

Присутній у судовому засіданні 25.09.2024 представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач явку свого представника у судове засідання 25.09.2024 не забезпечив. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

25.09.2024 до початку судового засідання від представника відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване неможливістю бути присутнім в судовому засіданні з огляду на позитивний результат дослідження на коронавірус covid-19, що підтверджується доданим до клопотання позитивним результатом експрес-тесту.

Пунктом 2 частини третьої статті 202 ГПК України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.

Представник відповідача мав можливість взяти участь в судовому засіданні 25.09.2024 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, в порядку визначеному ст. 197 ГПК України, однак таким своїм правом не скористався. До того ж, розгляд справи вже відкладався за клопотанням відповідача ухвалою суду від 26.06.2024. Суд також враховує, що представник відповідача скористався своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні 04.09.2024, під час якого надавав свої пояснення суду. Також правова позиція відповідача викладена у його апеляційній скарзі.

Крім того, з доданого до клопотання фотознімку позитивного результату експрес-тесту на коронавірус covid-19 неможливо ідентифікувати особу, яка зробила цей тест.

Отже враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не визнавалась обов`язковою, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи колегія суддів. порадившись на місці, вирішила відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача у зв`язку з відсутністю передбачених ч. 2 ст. 202 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутністю представника відповідача.

Стосовно клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи.

Так, 18.06.2024 представником відповідача через систему "Електронний суд" до суду було подано клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи.

25.06.2024 представником відповідача через систему "Електронний суд" подано клопотання про поновлення строку на подання клопотання про призначення судової експертизи. Клопотання обґрунтоване тим, що представник відповідача у період з 23.05.2024 по 17.06.2024 проходив військово-лікарську комісію в місті Ніжин Чернігівської області. Як зазначив відповідач, зважаючи на загальновідомі обставини, що унеможливлюють вчасно підготувати і подати заяви із процесуальних питань, такі як воєнна агресія російської федерації проти України, постійні повітряні тривоги, вимкнення електроенергії, що безпосередньо вплинули на підготовку правової позиції для захисту.

30.08.2024 представником позивача через систему "Електронний суд" до суду подані заперечення проти зазначених клопотань, просив залишити їх без розгляду з підстав спливу строку на вчинення відповідної процесуальної дії та відсутності об`єктивних причин для поновлення пропущеного строку.

Відповідно до частини першої статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Частиною четвертою статті 13 ГПК унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).

Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених ГПК України. Отже, вирішуючи це питання, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і залежно від встановленого вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 910/22695/13).

Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №990/115/22).

Слід зауважити, що можливість відновлення пропущеного процесуального строку пов`язується із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Посилання відповідача на проходження військово-лікарської комісії з 23.05.2024 по 17.06.2024 не заслуговують на увагу у зв`язку з тим, що по-перше наданий фотознімок картки обстеження та медичного огляду містить дати тільки 11.06.2024, по-друге клопотання про поновлення строку мало бути подано разом із клопотанням про призначення експертизи, яке було подано представником відповідача ще 18.06.2024.

Отже колегія суддів дійшла висновку про недоведеність відповідачем обставин, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Враховуючи наведене, колегія суддів вирішила відхилити клопотання про поновлення строку та залишити без розгляду клопотання про призначення судової експертизи.

Фактичні обставини, встановлені місцевим господарським судом і перевірені судом апеляційної інстанції.

20.11.2020 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України надано ПрАТ "КДЕЗ "ВУГІЛЛЯ" (замовник) дозвіл на виконання будівельних робіт за №ІУ013201120900 "Реконструкція адміністративно-виробничого комплексу під багатофункціональний комплекс з адміністративно-побутовими будівлями по пров. Приладному, 10 у Святошинському районі м. Києва (1, 2, 3 пускові комплекси Першої черги будівництва - житлові будинки № 1, № 2 та № 3)".

Сертифікатами готовності об`єктів, зареєстровані Державною інспекцією архітектури та містобудування України 07.09.2021 за № ІУ123210901416, 30.08.2021 за №ІУ123210827414, 11.10.2022 за № ІУ123221005681 засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта - "Реконструкція адміністративно-виробничого комплексу під багатофункціональний комплекс з адміністративно-побутовими будівлями по пров. Приладному, 10 у Святошинському районі м. Києва (1, 2, 3 пускові комплекси Першої черги будівництва - житлові будинки № 1, № 2 та № 3)" та підтверджено його готовність до експлуатації.

Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надіслано на адресу відповідача вимогу щодо отримання розрахунку та сплати пайової участі в розвитку інфраструктури міста Києва від 13.02.2023 за № 050/08-566.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконав свого обов`язку, передбаченого підпунктами 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта не звернувся до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також не сплатив пайову участь до прийняття об`єкта в експлуатацію, а тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості щодо сплати пайової участі, розмір якої за розрахунками позивача становить 20 424 652,95 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яка прийнята та розглянута судом).

Отже причиною виникнення спору у цій справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 20 424 652,95 грн пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-VI).

За статтею 1 вказаного Закону замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 вказаного Закону.

Відповідно до частини другої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 цього Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (частини п`ята та дев`ята статті 40 Закону № 3038-VI, чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

Зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону. Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18 (провадження № 12-81гс19), від 22.08.2018 у справі № 339/388/16-ц (провадження № 14-261цс18), від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20 (провадження № 12-34гс21).

За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Разом з тим 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX (далі - Закон № 132-IX), якими статтю 40 Закону № 3038-VI виключено.

Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

За змістом Закону № 132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 № 3038-VI визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

Наведені вище правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання відступу від правових позицій касаційних судів та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у справі № 643/21744/19, також зауважила, що:

- з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону № 3038-VI, яка передбачала обов`язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак якщо на час здачі новозбудованого об`єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов`язати укласти договір або визнати договір укладеним.

- у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 909/1143/19, від 30.09.2020 у справі № 904/4442/19, від 04.02.2021 у справі № 904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми статті 40 Закону № 3038-VI, яка зобов`язувала замовника будівництва укласти вказаний договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2021 у справі №922/267/20 та від 23.03.2021 у справі № 904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми статті 40 Закону № 3038-VI ще на час звернення позивача до суду, однак вона також була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

- відмовляючи у задоволенні позовних вимог, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов`язковість укладення договору. Однак, оскільки станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена;

- зазначені висновки касаційного суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у цій справі, а тому підстав для відступу від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає;

- у зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

- у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Нормами статті 40 Закону № 3038-VI було визначено обов`язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об`єкта в експлуатацію, а також обов`язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).

При цьому, частиною дев`ятою статті 40 Закону № 3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Відповідно до Закону № 132-IX статтю 40 Закону № 3038-VI було виключено з 1 січня 2020 року.

Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону №3038-VI обов`язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.

Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) (абзац другий пункт 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Суд зазначає, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:

(1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

(2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Тож у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX не перебувають у взаємозв`язку та не є взаємодоповнюючими.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 20.11.2020 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України виданий ПрАТ "КДЕЗ "ВУГІЛЛЯ" дозвіл на виконання будівельних робіт за № ІУ013201120900 "Реконструкція адміністративно-виробничого комплексу під багатофункціональний комплекс з адміністративно-побутовими будівлями по пров. Приладному, 10 у Святошинському районі м. Києва (1, 2, 3 пускові комплекси Першої черги будівництва - житлові будинки № 1, № 2 та № 3)".

Сертифікатами готовності об`єктів, зареєстровані Державною інспекцією архітектури та містобудування України 07.09.2021 за № ІУ123210901416, 30.08.2021 за №ІУ123210827414, 11.10.2022 за № ІУ123221005681 засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта - "Реконструкція адміністративно-виробничого комплексу під багатофункціональний комплекс з адміністративно-побутовими будівлями по пров. Приладному, 10 у Святошинському районі м. Києва (1, 2, 3 пускові комплекси Першої черги будівництва - житлові будинки № 1, № 2 та № 3)" та підтверджено його готовність до експлуатації.

Отже, враховуючи, що у цій справі будівництво об`єкту розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21 в подібних правовідносинах.

У випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування (в інтересах якого у цій справі діє прокурор) з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України. Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 та вірно врахована судом першої інстанції.

Відповідно до статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" , з метою вдосконалення порядку залучення, розрахунку розмірів і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва Київрада рішенням від 15.11.2016 № 411/1415 затвердила Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва (Порядок).

Згідно з пунктом 3.1. розділу ІІІ Порядку, пайова участь є обов`язковим внеском, який замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами України та цим Порядком.

Відповідно до пункту 3.3 розділу ІІІ Порядку в усіх питаннях щодо залучення коштів пайової участі Київська міська рада виступає в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Пунктом 3.4 розділу ІІІ Порядку визначено, що Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень цього Порядку).

Відповідно до пункту 4.1. розділу ІV Порядку, замовник, який здійснює або має намір здійснити нове будівництво або реконструкцію об`єктів (у разі збільшення загальної площі об`єкта), зобов`язаний до прийняття об`єкта в експлуатацію взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва, крім випадків, передбачених законодавством та цим Порядком.

Замовник зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва/ реконструкції об`єкта звернутися до Департаменту економіки та інвестиції виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва/реконструкції. Департамент протягом 15 робочих днів з дня отримання документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва.

Згідно з підпунктом 5.1.1. пункту 5.1. розділу V Порядку, підставою для розрахунку розміру пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту є звернення замовника до Департаменту про укладення договору про пайову участь. Таке звернення подається щодо кожного об`єкта будівництва окремо.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач у встановлений п. 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 132-IX, строк - протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта не звернувся до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та пайовий внесок не сплатив.

У постановах від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 та від 15.08.2024 у справі №914/2145/23 Верховний Суд зазначив, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості. Натомість відповідно до закріпленого в статтях 2, 13 ГПК України принципу змагальності замовник будівництва наділений правом спростувати здійснений органом місцевого самоврядування розрахунок пайової участі шляхом надання відповідних доказів, зокрема, контррозрахунку тощо.

У справі, що переглядається, судом першої інстанції встановлено, що розмір пайової участі розраховано позивачем на підставі п.6.4.2. Порядку, за наведеною в Порядку формулою, і становить 20 424 652,95 грн.

Також з матеріалів справи вбачається, що сторонами у справі 27.09.2023 було укладено мирову угоду, за умовами якої відповідач визнав, що безпідставно зберіг кошти пайової участі на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва у зв`язку з "реконструкцією адміністративно-виробничого комплексу під багатофункціональний комплекс з адміністративно-побутовими будівлями по пров. Приладному, 10 у Святошинському районі м. Києва (1, 2, 3 пускові комплекси Першої черги будівництва - житлові будинки № 1, № 2 та № 3)" у розмірі 20 424 652,95 грн (пункт 1). В пункті 2 цієї угоди зазначено, що розрахунок обсягу пайової участі (внеску) у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва за вказаний у п. 1 цієї Мирової угоди об`єкт будівництва проведено відповідно до пп. 6.4.2 п. 6.4 розділу VI Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415 (у редакції рішення Київської міської ради від 19.12.2019 №460/8033) та на підставі техніко-економічних показників, зазначених у виданих Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 07.09.2021 за №ІУ123210901416, 30.08.2021 за №ІУ123210827414 та Державною інспекцією архітектури та містобудування України 11.10.2022 за №ІУ123221005681 сертифікатів про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Ця мирова угода була подана над затвердження до суду першої інстанції. Ухвалою господарського суду міста Києва у цій справі було відмовлено у затвердженні мирової угоди від 27.09.2023. Дана ухвала мотивована тим, що у пунктах мирової угоди сторони погодили додаткові зобов`язання і відповідальність у вигляді пені, інфляційних, та вирішили питання про права і обов`язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому та відповідно можуть призвести до виникнення нового спору.

В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що позивач повинен був застосувати показники опосередкованої вартості спорудження житла у м. Київ, що був дійсним станом на 28.12.2020, а саме наказ Міністерства розвитку громад та територій від 16.12.2020 за №311, показники якого були чинними в період з 16.12.2020 по 19.05.2021.

В частині 1 статті 144 Конституції України зазначено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Як вже зазначалось, з метою вдосконалення порядку залучення, розрахунку розмірів і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва Київрада рішенням від 15.11.2016 № 411/1415 затвердила Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва.

Як зазначено у позовній заяві та оскаржуваному рішенні розрахунок зроблений відповідно до пункту 6.4.2 Порядку в якому зазначено, що норматив одиниці створеної потужності для житлових будинків, який дорівнює опосередкованій вартості спорудження 1 кв. м житлових будинків для міста Києва, яка затверджена наказом Міністерства розвитку громад та територій України і діє на дату здійснення розрахунку (грн/ кв. м).

Також аналогічна норма зазначена в пункті 6.3 Порядку, а саме розмір пайової участі замовника при новому будівництві або реконструкції житлових будинків (багатоквартирних житлових будинків з вбудованими, вбудовано-прибудованими та прибудованими приміщеннями) та реконструкції квартир визначається Департаментом відповідно до опосередкованої вартості спорудження житла для міста Києва, яка затверджена наказом Міністерства розвитку громад та територій України і діє на дату розрахунку.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У зв`язку з чим, позивач, керуючись вищезазначеними нормами використовував норматив, який діяв станом на дату розрахунку.

Стосовно посилань відповідача на те, що при визначенні розміру пайової участі не враховується площа трансформаторної підстанції (ТП) (144, 3 кв. м), оскільки відноситься до технічних приміщень, об`єктів енергетики та технічних приміщень, слід зазначити, що у розрахунку, який міститься в матеріалах справи (т.1, а.с.87) позивач не нараховував пайовий внесок на площі ТП.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача, як замовника будівництва, що здійснювалося у 2020 році із прийняттям об`єкта в експлуатацію у 2021 році пайової участі на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.

Отже, доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київський дослідно-експериментальний завод "Вугілля" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2024 у справі №910/6226/23 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови підписано - 30.09.2024.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді С.В. Владимиренко

А.М. Демидова