Постанова

від 01.10.2024 по справі 910/5505/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"01" жовтня 2024 р. Справа№ 910/5505/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 01.10.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруючу компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 (повний текст рішення підписано 24.07.2024)

у справі №910/5505/24 (суддя Пукас А.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Атен»

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруючу компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 1 840 714,48 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Атен» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруючу компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі по тексту - відповідач) про стягнення заборгованості за Договором поставки № 53-122-01-23-12906 від 07.02.2023 (далі за текстом - Договір) у розмірі 1 744 800 грн, 52 200, 59 грн 3 % річних, 43 713, 89 грн інфляційних втрат, нарахованих відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі по тексту - К України) та судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору в частині оплати за посталений за видатковою накладною №3 від 10.03.2023 товар на суму 1 744 800,00 грн. За порушення строків оплати позивач нарахував відповідачу 52 200,59 грн 3 % річних за період з 05.05.2023 по 02.05.2024, 43 173,89 грн інфляційних втрат за період з 01.06.2023 по 00.00.2024.

Господарський суд міста Києва рішенням від 22.07.2024 у справі №910/5505/24 позов задовольнив частково, стягнувши з відповідача на користь позивача суму боргу у розмірі 1 744 800,00 грн, 3 % річних у розмірі 52 200,00 грн, 26 594,91 грн судового збору; у задоволенні іншої частини позову суд відмовив; у розстроченні виконання рішення суду суд також відмовив.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про допущення відповідачем порушення зобов`язання за Договором в частині здійснення розрахунків за товар, яке настало 05.05.2023, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими. Крім того, суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача 52 200,59 грн 3% річних за період 05.05.2023 - 02.05.2024.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат, то суд першої інстанції відмовив в цій частині, оскільки позивачем некоректно визначено період нарахування.

Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення на шість місяців, то суд першої інстанції не знайшов підстав для його задоволення, з огляду на баланс інтересів сторін та право на справедливий судовий розгляд, що може бути порушене у випадку довготривалого невиконання рішення суду. Також судом першої інстанції враховано, що не тільки відповідач продовжує працювати в умовах воєнного стану, а й позивач, при тому що спір виник внаслідок саме дій відповідача, який не здійснював оплату в позасудовому порядку за товар, який поставлено на працюючу Рівненську АЕС.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі №910/5504/24 в частині вирішення питання щодо розстрочення виконання рішення суду та ухвалити в цій частині нове рішення, яким клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення задовольнити та розстрочити виконання рішення на шість місяців з щомісячним рівномірним погашенням стягнутої суми коштів, починаючи з дня набрання рішення законної сили.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що належить до суб`єктів господарської діяльності, у власності та користуванні яких є об`єкти підвищеної небезпеки відповідно до Закону України «Про об`єкти підвищеної небезпеки». Відповідача згідно постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83 віднесено до переліку об`єктів державної власності, які мають для економіки і безпеки держави стратегічне значення.

Як зазначає відповідач, згідно Статуту АТ НАЕК «Енергоатом», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2021 №302, та Закону України «Про ринок електричної енергії» він є виробником електричної енергії, забезпечує загальносуспільні інтереси у процесі функціонування ринку електричної енергії, забезпечує енергетичну безпеку держави, атомна енергія є одним з найефективніших і найпотужних джерел енергії. При цьому передбачену законодавством компенсацію з державного бюджету відповідач не отримує.

Також відповідач вказує на те, що у зв`язку із військовою агресією рф проти України з 24.02.2022 Указом Президента України введено воєнний стан в Україні. 04.03.2022 місто Енергодар Запорізької області та Запорізька атомна електрична станція захоплені військовими формуваннями рф, і наразі перебувають в окупації. З моменту окупації Запорізької АЕС працює в екстремальних умовах, майже весь час на мінімально доступних потужностях. З 11.09.2022 Запорізька АЕС повністю зупинена.

В структурі електроенергії, виробленої АТ «НАЕК «Енергоатом», до моменту окупації найбільшу частку складала електроенергія, вироблена саме Запорізькою АЕС, оскільки з 15 діючих атомних енергоблоків енергосистеми України - 6 належали саме Запорізькій АЕС.

Тобто АТ «НАЕК «Енергоатом» втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину доходу від реалізації електроенергії. При цьому Компанія продовжує нести витрати з утримання об`єктів і персоналу Запорізької АЕС (заробітна плата, матеріальне забезпечення невідкладних потреб безпечної експлуатації об`єктів тощо), не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу жодного разу. Такі витрати виробничих потужностей вкрай негативно вплинули на фінансовий стан Підприємства. За період 2022 року Компанією отримано збиток у розмірі 6,75 млрд. грн, що підтверджується звітом про фінансові результати за 2022 рік (розділ І, код рядка 2355 «Чистий фінансовий результат»).

Крім того, постійні ракетні атаки рф на енергетичну інфраструктуру України також безпосередньо та значно впливають на роботу інших атомних електростанцій України.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі №910/5505/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 21.08.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5505/24; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі №910/5505/24.

Матеріали справи №910/5505/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 02.09.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.09.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі №910/5505/24; розгляд апеляційної скарги призначив на 01.10.2024 о 12 год. 15 хв.

Згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача позивач заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що відстрочення виконання рішення суду може призвести до ухилення відповідача від виконання рішення суду, відповідачем не подано доказів, які ускладнили або зробили неможливим виконання рішення суду про стягнення коштів. Крім того, з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №2-54/08 надання відстрочки виконання рішення суду не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно із частиною 3 статті 196 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача у судовому засіданні 01.10.2024 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі №910/5504/24 в частині вирішення питання щодо розстрочення виконання рішення суду та ухвалити в цій частині нове рішення, яким клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення задовольнити та розстрочити виконання рішення на шість місяців з щомісячним рівномірним погашенням стягнутої суми коштів, починаючи з дня набрання рішення законної сили.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

07.02.2023 між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Замовник) укладено Договір, за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність Замовника продукцію, а Замовник, в свою чергу, зобов`язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у Специфікації № 1 (Додаток №1) (а.с. 7-9).

Предметом поставки по даному Договору є продукція: 42110000-3 Мембрани до системи кулькової очистки, яка передбачена Специфікацією №1 (Додаток №1 до даного Договору) (пункт 1.2 Договору).

Загальна сума Договору відповідно до пункту 2.2 Договору та Специфікації № 1 до Договору (а.с. 10) становить - 1 744 800,00 грн.

Пунктом 6.1 Договору сторони погодили, що оплата за поставлену продукцію здійснюється Замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021. Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію.

Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками. Строк дії даного договору - 31.12.2023, а в частині виконання гарантійних зобов`язань Постачальника, що передбачені даним договором - до спливу гарантійних строків (пункт 12.1 Договору).

Згідно видаткової накладної № 3 від 10.03.2023 позивач поставив відповідачу товару на суму 1 744 800 грн (а.с. 11).

Ярлик на придатну продукцію №Я-6-074-22 датується 20.03.2023 (а.с. 13), останнім днем оплати Замовника поставленої продукції є 04.05.2023 відповідно до умов пункту 6.1 Договору.

Позивач звертався до відповідача з листами № 24_021 від 02.02.2024 (а.с. 14), № 24_030 від 13.02.2024 (а.с. 18), №24_062 від 26.03.2024 (а.с. 19), №24_030 від 13.02.2024 (а.с. 19 зворотній бік - 20) щодо необхідність погашення заборгованості за Договором та претензією № 24_043 від 23.02.2024 (а.с. 21).

Листом №22-5674/001-юр від 25.03.2024 (а.с. 22) відповідач погодився із вимогами, викладеними у претензії позивача № 24_043 від 23.02.2024, та вказав на вжиття усіх можливих заходів для пошуку необхідних грошових коштів на оплату поставленої продукції.

Проте станом на дату звернення позивача до суду із даним позовом - 03.05.2024, відповідач оплату за поставлений позивачем товар не здійснив.

Спір виник через наявну заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар за Договором.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У статті 174 ГК України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (частини 1, 3 статті 179 ГК України).

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Частинами 1 та 2 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до положень статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до положень статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідач не визнає рішення суду в частині відмови у задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі №910/5505/24 в частині задоволених позовних вимог не підлягає апеляційному перегляду.

Відповідно до частин 1, 5 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом) Ї встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Згідно із частинами 3, 4 статті 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатися господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочення є можливим при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками, декілька індивідуально визначених речей тощо).

Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися з урахуванням балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора.

Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи і заперечення як позивача, так і відповідача.

Розстрочення виконання судового рішення не повинно сприяти ухиленню від його виконання та впливати на фінансовий стан позивача (постанови Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №922/2191/19, від 16.01.2020 у справі № 910/1820/19).

Крім того, у рішенні від 26.06.2013 №5-пр/2013 у справі №1-7/2013 Конституційний Суд України дійшов висновків про те, що підставою для застосування розстрочки виконання судового рішення є наявність об`єктивних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення. До таких обставин належать, зокрема, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події, тощо.

Отже, підставою для розстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Для надання розстрочки виконання судового рішення, суд встановлює у кожному конкретному випадку чи є у наявності обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі.

У суді першої інстанції відповідачем заявлялось клопотання про розстрочення виконання рішення на шість місяців рівними частинами, починаючи з дня набрання рішенням законної сили, з тих же підстав, що зазначені в апеляційній скарзі.

На доказ наявності підстав для розстрочення виконання рішення відповідачем подано суду першої інстанції до відзиву на позов копію звіту про фінансові результати у 2022 році (а.с. 77), який містить відомості про те, що збиток відповідача у 2022 році складає 6 750 028 тис. грн.

Водночас зобов`язання у відповідача перед позивачем виникло у 2023 році, доказів на підтвердження фінансового становища у 2023 році відповідачем суду не надано. Тоді як позивачем подано до позовної заяви витяги з публікацій відносно «Енергоатому» про збільшення його доходу у 2023 році на 30% від продажу електроенергії.

Крім того, на офіційному сайті АТ «НАЕК «Енергоатом» містяться новини Товариства стосовно збільшення доходу на 30 % у 2023 році від продажу електроенергії.

Згідно із частиною 3 статті 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Також відповідачем не надано суду доказів складного фінансового стану на момент ухвалення оспорюваного судового рішення у 2024 році та не доведено суду фінансової можливості виконання рішення у даній справі шляхом розстрочки його виконання на шість місяців з метою урахуванням балансу інтересів сторін, досягненню мети виконання судового рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора.

Судом апеляційної інстанції враховано, що станом на дату ухвалення оспорюваного рішення та розгляду апеляційної скарги відповідача, останній не вчиняв дій щодо зменшення розміру заборгованості шляхом добровільного виконання рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції підставно задовольнив позовні вимоги частково та відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі №910/5505/24 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруючу компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі №910/5505/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі №910/5505/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруючу компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

4. Матеріали справи №910/5505/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 01.10.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова