Постанова

від 01.10.2024 по справі 903/391/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

01 жовтня 2024 року Справа № 903/391/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Відродження 4"

на рішення Господарського суду Волинської області від 03.07.2024

(ухвалене о 15:37 год. у м. Луцьку, повний текст складено 05.07.2024)

у справі № 903/391/24 (суддя Якушева І.О.)

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Відродження 4"

до Командитного товариства "Гастроном №29"

про стягнення 140 465 грн 41 коп.

Відповідно до ч.13 ст.8, ч. 10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Відродження 4" звернулося до Господарського суду Волинської області із позовом до Командитного товариства "Гастроном №29" про стягнення 140 465 грн 41 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані несплатою відповідачем внесків на утримання багатоквартирного будинку.

Господарський суд Волинської області рішенням від 03.07.2024 у справі № 903/391/24 позов задовольнив частково. Стягнув з Командитного товариства "Гастроном № 29" на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Відродження 4" заборгованість з оплати внесків з управління багатоквартирним будинком у розмірі 51 442 грн 85 коп. як з власника приміщення площею 436,20 кв. м.; заборгованість з оплати внесків з управління багатоквартирним будинком у розмірі 20 041 грн 83 коп. як з власника нежитлового приміщення площею 107,0 кв. м. Відмовив в задоволенні позову про стягнення процентів річних у розмірі 2 185 грн 28 коп. та інфляційних у розмірі 5 139 грн 15 коп. за період з 01.10.2022, нарахованих від суми заборгованості у розмірі 51 442 грн 85 коп. за нежитлове приміщення площею 436,20 кв. м., процентів річних у розмірі 1 352 грн 14 коп. та інфляційних у розмірі 6 969 грн 79 коп., нарахованих за період з 01.12.2021 від суми заборгованості у розмірі 20 041 грн 83 коп. за нежитлове приміщення площею 107,0 кв. м. Відмовив в задоволенні позову про стягнення з відповідача заборгованості з оплати внесків з управління багатоквартирним будинком у розмірі 37 686 грн 06 коп., 13 105 грн 78 коп. інфляційних витрат, 2 542 грн 53 коп. процентів річних як з власника нежитлового приміщення площею 201,2 кв. м. Стягнув з Командитного товариства "Гастроном № 29" на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Відродження 4" 1 540 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору, 2 544 грн 50 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача заборгованості з оплати внесків з управління багатоквартирним будинком у розмірі 51 442 грн 85 коп. як з власника приміщення площею 436,20 кв. м. та 20 041 грн 83 коп. як з власника нежитлового приміщення площею 107,0 кв. м., суд вказав, що відповідач, як співвласник майна, не сплачував обов`язкових внесків на утримання будинку і прибудинкової території і матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження сплати КТ "Гастроном №29" вказаної заборгованості з оплати внесків на утримання будинку і прибудинкової території за період з 01.10.2022 по 29.02.2024.

Рішення суду в частині відмовив в позові про стягнення заборгованості з оплати внесків з управління багатоквартирним будинком у розмірі 37 686 грн 06 коп., 13 105 грн 78 коп. інфляційних витрат, 2 542 грн 53 коп. процентів річних як з власника нежитлового приміщення площею 201,2 кв. м. суд виходив з того, що у період, за який позивач нараховує внески, відповідач вже не був власником такого.

Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення процентів річних у розмірі 2 185 грн 28 коп. та інфляційних у розмірі 5 139 грн 15 коп. за період з 01.10.2022, нарахованих від суми заборгованості у розмірі 51 442 грн 85 коп. за нежитлове приміщення площею 436,20 кв. м., процентів річних у розмірі 1 352 грн 14 коп. та інфляційних у розмірі 6 969 грн 79 коп., нарахованих за період з 01.12.2021 від суми заборгованості у розмірі 20 041 грн 83 коп. за нежитлове приміщення площею 107,0 кв. м., суд вказав, що:

- позивачем невірно здійснено розрахунок таких сум, оскільки позивач нарахував їх на кінцеві суми заборгованості, а не з врахуванням поступового збільшення суми боргу;

- самостійно обчислити проценти річні та інфляційні за вказані періоди у суду немає можливості, оскільки позивач, незважаючи на вимоги ухвали суду від 24.04.2024, всупереч вимог п.3ч.3 ст.162 ГПК України не подав обґрунтованих розрахунків, заявлених до стягнення до сум, підписаних повноважною особою, які б містили інформацію про те, яка була сума заборгованості відповідача за внесками станом на кожен місяць спірного періоду;

- акти звірки взаєморозрахунків, на які посилається позивач, не можуть заміняти розрахунки сум заборгованості, процентів річних та інфляційних.

Крім того, суд вказав, що надані позивачем докази в їх сукупності підтверджують надання позивачу професійної правничої допомоги при розгляді цієї справи у заявленому обсязі на загальну суму 5 000 грн, однак у зв`язку із частковим задоволенням позову, дійшов висновку про їх покладання на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 322, 382, 526, 527, 530, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 7, 10, 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", ст. ст. 1, 4, 10, 13, 15, 16, 17, 20, 23 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду звернулося Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Відродження 4" із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Волинської області від 03.07.2024 у справі № 903/391/24 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована таким.

На підтвердження обставин відчуження приміщення площею 201,2 кв. м. відповідач надав довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (номер інформаційної довідки №380009309 від 24.05.2024).

Зі змісту інформаційної довідки наданої відповідачем №380009309 від 24.05.2024 вбачається, що продаж частини приміщення в розмірі 13/100 та 87/100 стосуються підсобного приміщення із цехом напівфабрикатів, загальною площею 200,7 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:398068607104.

В той же час спірне приміщення має площу 201,2 кв. м. та реєстраційний номер:35824065

Крім того, довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (номер інформаційної довідки №386133530 від 09.07.2024) підтверджується, що власником підсобного приміщення із цехом напівфабрикатів, загальною площею 201,2 кв. м., реєстраційний номер майна 35824065 є КТ "Гастроном №29" .

Таким чином, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення заборгованості з оплати внесків з управління багатоквартирним будинком за приміщенням площею 201,2 кв. м. у сумі 37 686 грн 06 коп. є обґрунтовані та доведені наведеними вище доказами.

Подані до позовної заяви акт звірки взаєморозрахунків станом 29.02.2024 (особовий рахунок 4/2, 4/18, 4/19), які були єдиним документом, що підтверджував заборгованість відповідача, стали підставою для задоволення позову в частині стягнення заборгованості по оплаті внесків з управління багатоквартирним будинком у сумі 51 442 грн 85 коп. яка рахується за приміщенням площею 436,20 кв. м. та стягнення заборгованості по оплаті внесків з управління багатоквартирним будинком у сумі 20 041 грн 83 коп., яка рахується за приміщенням площею 107,0 кв. м.

Однак, на думку суду першої інстанції, були недостатніми для самостійного обчислення судом інфляційних витрат та 3% річних.

Додані розрахунки інфляційних витрат та 3 % річних є вірними в частині обрахунку періоду за який виникла заборгованість, оскільки прострочення заборгованості почалося щодо суми заборгованості у розмірі 51 442 грн 85 коп. з 01.10.2022 та щодо сум заборгованості у розмірі 37 686 грн 06 коп., 20 041 грн 83 коп. з 01.12.2021.Саме вказані дати є початком прострочення виконання зобов`язання з оплати внесків з управління багатоквартирним будинком.

В пунктах 1.12, 3.1, 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" зазначено, з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

За наведеного, на думку скаржника у зв`язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, рішення суду підлягає скасуванню частково з ухваленням нового рішення.

Відповідач подав відзив в якому вважає, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, а позов безпідставним, з таких підстав.

Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що підсобне приміщення із цехом напівфабрикатів, загальною площею 201,2 кв.м., зазначене в реєстрі прав власності на нерухоме майно, і підсобне приміщення із цехом напівфабрикатів, загальною площею 200,7 кв.м., зазначене в Державному реєстрі речових прав, це різні приміщення, оскільки різні реєстраційні номери та різна площа приміщень.

Таке твердження позивача є необґрунтованим, оскільки це два окремих реєстри і в кожному з них об`єкту нерухомості присвоюється свій номер. Розбіжність в площах пояснюється тим, що підсобне приміщення із цехом напівфабрикатів, загальною площею 201,2 кв.м. було внесене в реєстр прав власності на нерухоме майно ще в 2012 році. При внесенні відомостей про об`єкт нерухомості в Держаний реєстр речових прав в 2019 році такий об`єкт мав площу 200,7кв.м. відповідно до правовстановлюючих документів.

З 2012 по 2019 роки були внесені зміни в правовстановлюючі документи щодо площі.

Крім того, як вже зазначав відповідач у відзиві на позовну заяву, зазначене приміщення було продане і відповідні відомості були внесені до Державного реєстру речових прав, який з 01.01.2013 став єдиною державною інформаційною системою в Україні, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Однак, в архівному розділі "Відомості з реєстру прав власності на нерухоме майно" залишився запис про право власності відносно КТ "Гастроном № 29". Це пояснюється тим, що при перенесенні відомостей до Державного реєстру речових прав нотаріуси певний період часу не мали технічної можливості виключати ці відомості з реєстру прав власності на нерухоме майно.

Вже після ухвалення рішення, яке оскаржується, представник КТ "Гастроном № 29" 31.07.2024 звернувся в ЦНАП виконкому Луцької міської ради з приводу виключення з реєстру прав власності на нерухоме майно запису про підсобне приміщення із цехом напівфабрикатів, загальною площею 201,2 кв. м., яка була задоволена, запис виключено, копія витягу додається.

Щодо вимог апеляційної скарги відносно стягнення 3% річних та інфляційних втрат, то позивач невірно здійснив нарахування зазначених сум. При цьому суд зобов`язував здійснити обґрунтований розрахунок, однак така вимога позивачем не була виконана.

Відповідно, суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Враховуючи викладене, просить залишити апеляційну скаргу ОСББ "Відродження 4" без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 03.07.2024 - без змін.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 16.11.2021 було проведено державну реєстрацію юридичної особи - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Відродження 4", що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 51).

Позивач у позовній заяві пояснює, що згідно з пунктом 2 розділу IV Статуту сплата встановлених загальними зборами об єднання внесків і платежів, у тому числі відрахувань до ремонтного, резервного та інших фондів є: обов`язковою для всіх співвласників, та тих хто використовує спільне майно; здійснюється щомісячно до 20 числа місяця наступного за звітним, якщо інше не передбачено рішенням правління; сплата внесків і платежів здійснюється у розмірах встановлених згідно положень статуту та рішень загальних зборів.

01.07.2021 були проведені збори Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Відродження 4", рішення яких оформлені протоколом №1 від 14.07.2021, пунктом 5 якого було затверджено кошторис та методику розрахунку внеску на утримання будинку та прибудинкової території Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Відродження 4". Методикою розрахунку внеску до протоколу №-1 від 14.07.2021 затверджена формула розрахунку внеску власників квартир та нежитлових приміщень, відповідно до кошторису внеску до протоколу №1 від 14.07.2021 розмір внеску власників квартир та нежитлових приміщень становить 6,9373 грн./кв. м. (а. с. 13-14, 65)

Позивач у позовній заяві стверджує, що відповідач має у власності такі нежитлові приміщення:

- нежитлове приміщення в будинку АДРЕСА_1 , загальна площа приміщення 720,9 кв.м., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. З 01.07.2022 відповідач здає в оренду частину свого нежитлового приміщення площею 284,7 кв.м. Товариству з обмеженою відповідальністю "КлеверСторс". Згідно з договором про сплату внесків нежитлових приміщень № 2 від 01.07.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "КлеверСторс" сплачує замість власника приміщення (за частину, яку він орендує) внески на утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку № 4 по вул. Відродження в розмірах, порядку та строки, передбачені Статутом об`єднання до закінчення договору оренди, продажі приміщення чи переобладнання його. Відповідно відповідачу з 01.07.2022 нараховується внески на утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку на площу 436,20 кв.м. (а. с. 10, 88-92);

- підсобне приміщення із цехом напівфабрикатів, загальною площею 201,2 м. кв., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру (а. с. 88-92);

- частину підвального приміщення площею 107,0 м. кв., що підтверджується реєстраційним посвідченням на об`єкти нерухомого майна, яке належить юридичним особам серія АЮ №02155 від 21.10.2002 (а. с. 18).

Позивач вказує, що відповідач внески на утримання вищезгаданих приміщень не сплачував, а тому за ним утворилась заборгованість, а саме:

- згідно акту звірки (особовий рахунок 4/2) за приміщення площею 436,20 кв.м. нараховується 3 026 грн 05 коп. щомісячного внеску. Станом на 29.02.2024 за приміщенням площею 436,20 кв.м. рахується заборгованість за період з 01.10.2022 по 29.02.2024 в сумі 51 442 грн 85 коп.;

- згідно акту звірки (особовий рахунок 4/18) за приміщення площею 107,0 кв.м. нараховується 742 грн 29 коп. щомісячного внеску. Станом на 29.02.2024 за приміщенням площею 107,0 кв.м. рахується заборгованість за період з 01.10.2022 по 29.02.2024 в сумі 20 041 грн 83 коп.;

- згідно акту звірки (особовий рахунок 4/19) за приміщення площею 201,2 кв.м. нараховується 1 395 грн 78 коп. щомісячного внеску. Станом на 29.02.2024 за приміщенням площею 201,2 кв.м. рахується заборгованість за період з 01.10.2022 по 29.02.2024 в сумі 37 686 грн 06 коп.

Вказані акти звірки взаєморозрахунків за період з 01.10.2022 по 29.02.202 долучені до матеріалів справи. При цьому, вони підписані лише позивачем (а. с. 12, 48-49)

На суми, котрі зазначені у таких актах позивачем нараховані 3% річних та інфляційні втрати.

Крім того, у матеріалах справи наявні договори, за якими відповідач відчужував частки підсобних приміщень із цехом напівфабрикатів, а саме:

- частину в розмірі 13/100 продана ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу №1540 від 03.07.2014 (а. с. 96).

- частина в розмірі 87/100 продана ОСОБА_2 згідно з договором купівлі- продажу №2072 від 25.09.2019 (а. с. 94-95).

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Статтею статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів (стаття 16 ЦК України).

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Відповідно до положень ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить.

Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (частина 2 статті 382 ЦК України).

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих і нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна; співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку. Інші терміни вживаються у значенні, наведеному в Цивільному кодексі України, законах України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та "Про житлово-комунальні послуги".

У статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" терміни вживаються в такому значенні: багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна; співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія; управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку; частка співвласника - частка, яку становить площа квартири та/або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Відповідно до частин 1, 4 статті 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Частинами 1, 2 ст. 4 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачено, що власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників (частина 1 статті 5 вказаного Закону).

Згідно частини 1, 2 статті 10 згаданого Закону співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об`єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків. До повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про визначення переліку та розміру витрат на управління багатоквартирним будинком.

Разом з тим, згідно статті 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" витрати на управління багатоквартирним будинком, зокрема включають витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку. Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком. Зобов`язання із здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком у разі здачі в найм (оренду) квартир та/або нежитлових приміщень державної або комунальної власності несуть наймачі (орендарі) таких квартир та/або приміщень.

Вищим органом управління об`єднання є загальні збори. Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників. Рішення загальних зборів може бути оскаржене в судовому порядку. До виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься, зокрема визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників (ч. 2, 5, 8, 9 статті 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку").

Приписами статті 15 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" унормовано, що співвласник зобов`язаний: виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; не допускати порушення законних прав та інтересів інших співвласників; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі тощо.

Верховний Суд у постанові від 02.09.2020 у справі №906/884/19 зазначив, що прийняті відповідно до статуту рішення загальних зборів об`єднання з питань управління багатоквартирним будинком є обов`язковими для усіх власників квартир (нежитлових приміщень) у багатоквартирному будинку, які одночасно є співвласниками спільного майна такого будинку та зобов`язані його утримувати в силу прямої норми ст. 322 ЦК України та ч. 2 ст. 7 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку.

Рішення загальних зборів та інших органів управління господарського товариства, які є за своєю правовою природою актами, є дійсними, якщо у судовому порядку не буде встановлено інше, тобто існує презумпція легітимності рішень відповідних органів управління.

Відповідно до частин 1, 3 статті 20 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності. Частка участі співвласника квартири та/або нежитлового приміщення визначається відповідно до його частки як співвласника квартири та/або нежитлового приміщення.

Частиною 3 статті 23 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об`єднання та/або рішенням загальних зборів.

Пунктами 5, 10 частини 1 статті 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" встановлено, що обов`язками співвласника є виконання рішень зборів співвласників та своєчасна сплата за спожиті житлово-комунальні послуги.

Відповідач є власником приміщень у багатоквартирному будинку, тому є співвласником всього спільного майна багатоквартирного будинку, що породжує виникнення відповідних прав та обов`язків стосовно утримання спільного майна.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до визначення термінів, що наведено у частині першій статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 №2189-VIII (введено в дію 10.06.2018):

- житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг (пункт 5);

- послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору (пункт 12).

Згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 5 цього Закону до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, яка включає:

- утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;

- купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;

- поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;

- інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку;

а також комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Отже, предметом спору у справі є послуги з управління багатоквартирним будинком, що є житловою послугою.

Укладання співвласником договорів про постачання електричної енергії, про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не може бути підставою для відмови в позові, оскільки ці договори стосуються комунальних послуг, а предметом спору у справі є послуги з управління багатоквартирним будинком, що є житловою послугою (постанова Верховного Суду від 27.03.2023 у справі № 920/1343/21).

При цьому, як убачається із встановлених обставин справи, відповідач є власником лише двох приміщень, а саме:

- нежитлового приміщення в будинку АДРЕСА_1 , загальна площа приміщення 720,9 кв. м. При цьому суд враховує, що частину такого приміщення відповідач здав в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "КлеверСторс" і яке сплачує за себе (за частину, яку він орендує) внески на утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку. За решту приміщення вказану плату має сплачувати відповідач;

- частина підвального приміщення площею 107,0 кв. м.

Щодо підсобного приміщення із цехом напівфабрикатів, загальною площею 201,2 кв. м. суд апеляційної інстанції вказує, що в матеріалах справи наявні дві копії договорів купівлі-продажу частин такого приміщення (частки по 13/100 та 87/100). Покупцями за такими правочинами були ОСОБА_2 (частка 87/100) та ОСОБА_3 (частка 13/100). Крім того, проаналізувавши площу приміщень, зазначену в таких договорах, суд встановив, що відповідач відчужував приміщення загальною площею 201,2 кв.м.

При цьому, суд апеляційної інстанції вказує, що в інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 24.05.2024 наявні записи про два приміщення, а саме:

- площею 200,7 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 398068607104 власниками якого є ОСОБА_4 (частка 13/200), ОСОБА_5 (частка 13/200) та ОСОБА_2 (частка 87/100). Дата час державної реєстрації речових прав щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 здійснена 07.05.2020, а відносно ОСОБА_2 - 25.09.2019 ;

- площею 201,2 кв. м., власником якого вказано КТ "Гастроном № 29", реєстраційний номер майна 35824065, а дата внесення запису - про право власності - 21.02.2012.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-ІХ від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким були внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України, зокрема змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів", викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16.02.2021 у справі № 927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Враховуючи стандарт вірогідності доказів, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що приміщення площею 201,2 кв. м. на яке позивач нараховує відповідачу внески на утримання багатоквартирного будинку і те приміщення площею 200,7 кв.м., відомості про котре міститься в інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру є одним і тим самим приміщенням, котре було відчужене відповідачем.

Тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що у період, за який позивач нараховує внески, відповідач вже не був власником підсобного приміщення площею 201,2 кв. м., у зв`язку із чим вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості з оплати внесків з управління багатоквартирним будинком у розмірі 37 686 грн 06 коп. не підлягає до задоволення.

Щодо позову в частині нарахованих відповідачем відсотків річних та інфляційних, суд бере до уваги таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Як вказано вище та не заперечується позивачем, на підтвердження розміру боргу відповідача по всіх приміщеннях у матеріалах справи наявні акти звірки взаєморозрахунків по особовим рахункам № 4/2, № 4/18, № 4/19, які підписані тільки з боку позивача.

Разом із тим, у справах № 905/1198/17, № 905/3062/17, № 916/1727/17 Верховний Суд виснував, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акта звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Отже, вказані акти не можуть бути доказами підтвердження розміру заборгованості, періоду виникнення та існування боргу.

Інших первинних документів, які підтверджували б існування заборгованості відповідача перед позивачем, моменти її виникнення, збільшення/зменшення, матеріали справи не містять (виставлені рахунки, платіжні квитанції на оплату, довідка позивача за підписом голови/бухгалтера ОСББ, тощо).

При цьому, проаналізувавши подані позивачем розрахунки відсотків річних та інфляційних втрат, апеляційний господарський суд погоджується із судом першої інстанції про те, що позивач нарахував такі компенсаційні суми на загальні кінцеві суми заборгованостей, котрі ним визначені, а не враховуючи їх поступове збільшення.

За таких обставин, суд першої інстанції вірно вказав, що самостійно обчислити проценти річні та інфляційні за визначені позивачем періоди немає можливості.

Крім того, апеляційний господарський суд бере до уваги, що місцевий господарський суд ухвалою від 24.04.2024, зобов`язував позивача надати, зокрема, окремі розрахунки сум заборгованості за період з 01.10.2022 по 29.02.2024 у розмірі 51 442 грн 85 коп., за період з 01.12.2021 по 29.02.2024 у розмірі 20 041 грн 83 коп.; за період з 01.12.2021 по 29.02.2024 у розмірі 37 686 грн 06 коп. (щомісячного їх нарахування за весь період з відображенням проведених оплат).

Однак, такі документи позивачем надано не було, а в заяві про усунення недоліків (а. с. 72-73), представник позивача вважала подані акти звірки належними доказами, що підтверджують заборгованість, відображають дати нарахування, оплати, суми боргу, тощо.

Тому, в позові цій частині слід відмовити у зв`язку із недоведеністю.

Одночасно щодо доводів скаржника про те, що в одному випадку суд першої інстанції прийняв такі акти (щодо основного боргу), а в іншій ні (стягнення 3% річних та інфляційних втрат), апеляційний господарський суд вказує таке.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у цьому випадку подані позивачем акти звірки, які підписані лише ним самим, не є належними доказами заборгованості відповідача перед позивачем взагалі.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України за якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що принцип "заборони повороту до гіршого" ("non reformatio in peius") відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту до гіршого означає, що особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2023 у справі №179/363/21, 21.06.2023 у справі №757/42885/19-ц).

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не досліджує питання підставності задоволення судом першої інстанції позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості з оплати внесків з управління багатоквартирним будинком у розмірі 51 442 грн 85 коп. як з власника приміщення площею 436,20 кв. м. та заборгованості з оплати внесків з управління багатоквартирним будинком у розмірі 20 041 грн 83 коп. як з власника нежитлового приміщення площею 107,0 кв. м.

Крім того, з огляду на результати вирішення спору, приписи ст. 129 ГПК України, норми ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції, за відсутності відповідних доводів в апеляційній скарзі, погоджується із висновком місцевого господарського суду про розподіл судових витрат пропорційно задоволеним вимогам.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Волинської області від 03.07.2024 у справі № 903/391/24 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Відродження 4" - без задоволення.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Відродження 4" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 03.07.2024 у справі № 903/391/24- без змін.

2. Справу № 903/391/24 надіслати Господарському суду Волинської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.