Постанова

від 02.07.2024 по справі 904/186/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2024 року м.Дніпро Справа № 904/186/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,

при секретарі судового засідання: Логвиненко І.Г.

представники сторін:

від позивача: Міщук Н.П., прокурор (в залі суду);

від відповідача-1: Ольховська А.М. (поза межами суду);

від відповідача-2: Мотуз О.В. (поза межами суду);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ" та Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 (суддя Ліпинський О.В., повний текст якого підписаний 21.08.2023) у справі №904/186/23

за позовом Криворізької центральної окружної прокуратури, м. Кривий Ріг

до відповідача-1: Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ", м.Запоріжжя

про визнання рішення та договору недійсними,

ВСТАНОВИВ:

Криворізька центральна окружна прокуратур звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Криворізької міської ради (надалі - Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ" (надалі - Відповідач-2) в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати пункт 1.14.1 рішення Криворізької міської ради №85 від 23.12.2020 Про внесення змін раніше ухвалених рішень міської ради;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №2021072 від 01.02.2021 укладений між Криворізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:055:0026 площею 0,1878 га.

Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок протиправного віднесення спірної земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови з травня 2020 року ТОВ Ньюпорт Холдінг фактично безпідставно вдвічі зменшено ставку орендної плати зі ставки орендної плати 2,5% за використання земель транспорту на ставку 0,9% за землі житлової та громадської забудови у 2021 році та зі ставки 3% на ставку 1,2% у 2022 році, внаслідок чого місцевим бюджетом у 2021-2022 роках недоотримано понад 268,5 тис. грн. Отже, пунктом 1.14.1 рішення Криворізької міської ради №85 від 23.12.2020 та договору оренди № 2021072 від 01.02.2021, за якими спірну земельну ділянку фактично віднесено до житлової та громадської забудови, з відповідною меншою ставкою орендної плати, із зазначенням про передачу землі в оренду для розміщення автозаправної станції, суперечить вимогам ст.ст. 67, 71 Земельного кодексу України, містобудівній документації та цільовому призначенню землі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 у справі №904/186/23 позовні вимоги задоволено.

Визнано незаконним та скасовано пункт 1.14.1 рішення Криворізької міської ради №85 від 23.12.2020 Про внесення змін раніше ухвалених рішень міської ради.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №2021072 від 01.02.2021 укладений між Криворізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:055:0026 площею 0,1878 га.

Стягнуто з Криворізької міської ради на користь Дніпропетровської обласної прокуратури місто Дніпро 2 481,00 грн. судового збору.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ на користь Дніпропетровської обласної прокуратури місто Дніпро 2 481,00 грн. судового збору.

Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ", в якій просить скасувати рішення повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

При цьому заявник апеляційної скарги посилається на те, що спірна земельна ділянка за цільовим призначенням та видом цільового призначення відноситься до земель громадської забудови, для обслуговування інших будівель громадської забудови. Законодавством України не визначено виключного переліку інших об`єктів загального користування, які можуть розміщуватись на земельних ділянках, що належать до земель житлової та громадської забудови.

Приписи ст. 7 Закону України «Про оренду землі», ст. 120 ЗК України слід розуміти таким чином, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду переходять усі права щодо земельної ділянки та похідні від цього права до нового власника нерухомості на вказаній земельній ділянці, без зміни її цільового призначення.

Тому Відповідач-2, як новий власник нерухомого майна, комплексу за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Генерала Радієвського (до приведення у відповідність із законодавством про декомунізацію - вул. Тинка), буд, 45, є правонаступником попередніх власників нерухомого майн щодо технічних (описових) характеристик (відомостей) щодо спірної земельної ділянки, що розміщується на земельній ділянці з кадастровим номером 1211000000:06:055:0026, яка розташована на вул. Генерала Радієвського, 45 у Саксаганському районі м. Кривого Рогу.

Спірна земельні ділянка, вже була сформована станом на 2000 рік із відповідною категорією та цільовим призначенням (цільовим використанням).

Посилання позивача, як на одну з підстав задоволення позову на договір оренди земельної ділянки від 16.08.2013 (на підставі рішення Криворізької міської ради №1341 від 22.08.2012) та від 07.09.2017 (на підставі рішення Криворізької міської ради №1804 від 27.06.2017), які на сьогодні не є діючими, втратили свою юридичну силу, з категорією землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення є не вмотивованим, так як станом на 2013 рік і у подальшому спірна земельна ділянка мала та має цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, в графі категорія земель : землі житлової та громадської забудови.

Посилання Позивача на норми, положення та законодавства на момент подачі позову зокрема (схему зонування території Центрально-Міського району м. Кривого Рогу та плану зонування розробленому у 2021 року, Земельного кодексу України 2002 року та норм ДБН Б.2.2-12:2019 2019 року є неправомірним та суперечить положенням норм прямої дії Конституції України, зокрема ст. 58. А тому, аргументи та докази Позивача в силу положень Господарського та Цивільного процесуального кодексу України є неналежними та недопустимими, а їх застосування суперечать основному закону України Конституції України.

Скаржник наголошує на тому, що цільове призначення земельної ділянки, що відноситься під будівництво автозаправного комплексу, підприємству, яке не відноситься до підприємств автомобільного транспорту, необхідно визначати з КВПЦЗ як 03.07. для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Земельні ділянки та розташовані на них об`єкти, існували (в даному випадку земельна ділянка сформована ще до 2002 року) до впровадження в дію зонінгу (як 2021 року, про який ідеться в позові, так і 2013 року, який раптово позивач застосовує вже у відповіді на відзив), а згідно абз. 5 п. 4.11 ДБН Б 1.1.-22:2017 "Склад та зміст плану Зонування Території" (в редакції моменту укладення договору оренди між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 та розроблення технічної документації) земельні ділянки та розташовані на них об`єкти, що існували до впровадження в дію зонінгу, граничні параметри яких не відповідають містобудівному регламенту, можуть використовуватися без визначення терміну їх приведення у відповідність з містобудівним регламентом, якщо вони не створюють загрозу для житія, здоров`я людей, для навколишнього середовища, об`єктів культурної спадщини та природного заповідного фонду.

В межах спірної земельної ділянки не розміщені громадські будівлі, школи, будинки, тощо, щодо яких можлива загроза для житія, здоров`я людей, зворотного позивач не підтверджує належними та допустимими доказами. Відсутній експертний висновок, чи комісійний висновок органів благоустрою, архітектури, тощо.

У даному випадку земельна ділянка сформована ще на початку 2000, про що наявні відповідні документи, які наявні в матеріалах справи, сторонами не оскаржується та судом першої інстанції підтверджено, а зонування території м. Кривого Рогу та плану зонування, на які посилається позивач у своєму позові, впроваджений у 2021 році, а в силу ч. 10. ст. 20 Земельного кодексу включення земельної ділянки із визначеним видом цільового призначення до меж функціональної зони не тягне за собою обов`язковості зміни виду її цільового призначення.

Єдиним належним та допустимим, та по суті законним доказом, розміру нормативно грошової оцінки землі є - Витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок (витяг НГО).

Однак, позивач не надав жодного підтверджуючого доказу витягу НГО по спірній земельній ділянці з категорією землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення чи то експертний висновок, тощо; не надав доказів оскарження чи визнання недійсним діючих та неоспорених Витягів НГО за 2022, 2021, 2020 роки по спірним земельним ділянкам.

Звертає увагу, що розмір задекларованих, сплачених та отриманих бюджетом орендних платежів від ТОВ «НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ» не оскаржені та не оскаржувались ні Криворізькою міською радою - як власником та розпорядником відповідної земельної ділянки, ні Державною податковою службою України - як органом податкового регулювання та контролюючий орган в сфері формування, справляння, декларування, боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, тощо.

Скаржник вважає, що у позові не зазначено та не містяться належні і допустимі докази, які визначають порушення положень законодавства при укладанні відповідачами договору оренди земельної ділянки та/або порушення істотних умов договору. А тому твердження Позивача про застосування положень ст. 203, ст. 215 ЦК України, з врахуванням усього зазначеного вище, є неаргументованим та безпідставним.

Зазначає, що ст. 141 ЗК України містить перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою (в тому числі і оренда ), до якого не входять підстави, визначені Позивачем, такі як не врахування схем зонування території міста та плану зонування міста 2021 року (і це не зважаючи, що план та схема зонування розроблені після 2021 року та після фактичного формування земельної ділянки (до 2002 року) і передачі ділянки в оренду орендарю у 2020 року); не врахування норм ДБН Б.2.2-12:2019 2019 року (не зважаючи, що ДБН розроблено 2019 після фактичного формування земельної ділянки (до 2002 року) і передачі ділянки в оренду орендарю у 2020 році).

В матеріалах справивідсутні жодні докази звернення позивача до органів Держгеокадастру та органів місцевого самоврядування чи навпаки звернення органів Держгеокадастру та органів місцевого самоврядування до позивача, щодо необхідності подачівідповідного позову, а тому Криворізька центральна окружна прокуратура Дніпропетровської області є неналежним позивачем.

Крім того, в частині позовної вимоги до Криворізької міської ради про визнання незаконним та скасування п. 1.14.1 рішення №85 від 23.12.2020 «Про внесення змін раніше ухвалених рішень міської ради», позов фактично пред`явлений державою (в особі Прокурора) до неї самої (в особі Криворізької міської ради). Зазначене не відповідає частині першій ст. 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, Позивач і Відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. Подібних висновків, Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 ( п. 7.1. п. 7.8 ).

Крім того, не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась Криворізька міська рада, в якій просить скасувати рішення повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі; судові витрати покласти на позивача; розгляд справи здійснювати за участі представника апелянта.

При цьому заявник апеляційної скарги посилається на те, що відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 закону до компетенції міських рад відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин виключно на пленарних засіданнях міської ради. Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Таким чином, Криворізька міська рада, в межах наданих законом повноважень, приймає рішення, що мають на меті вирішення питань у галузі земельних відносин, від імені та в інтересах територіальної громади міста.

Земельна ділянка на вул. Генерала Радієвського, 45 для розміщення автозаправної станції була сформованою до 2010 року з цільовим призначенням 1.11.3 - роздрібна торгівля та комерційні послуги (землі комерційного використання). Усім земельним ділянкам для розміщення автозаправних станцій, що були сформовані до 2010 року, тобто на підставі Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ) затвердженого листом Державним комітетом України по земельних ресурсах (Держкомзем) від 24 квітня 1998 року №14-1-7/1205 було встановлено цільове призначення з кодом « 1.11.3. Роздрібна торгівля та комерційні послуги (категорія земель - землі комерційного використання)».

Чинне на час формування земельної ділянки (до 2010 року) законодавство не встановлювало будь-яких заборон чи обмежень щодо розміщення АЗС на землях комерційного використання.

Земельним ділянкам, що відводилися до 2010 року для розміщення АЗС з цільовим призначення 1.11.3. - роздрібна торгівля та комерційні послуги (категорія земель - землі комерційного використання) та які не відносилися до підприємств автомобільного транспорту, а здійснювали підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, Держкомземом України автоматично було визначено цільове призначення за КВПЦЗ як 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (категорія земель - землі житлової та громадської забудови).

На підставі рішень міської ради від 25.02.2010 №3760 «Про розірвання договору оренди земельної ділянки на вул. Генерала Радієвського, 45 та надання її в оренду для розміщення автозаправної станції» та від 22.08.2012 №1341 «Про надання згоди на укладання договорів оренди земельних ділянок» ТОВ «РУСЕЛЬ» уклало з міською договір оренди земельної ділянки (державна реєстрація від 09.04.2015 №9395752). У зазначеному договорі оренди землі було помилково визначена категорія земельної ділянки - «землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення».

Ураховуючи витяг з Державного земельного кадастру від 20.11.2020 №НВ- 0006043232020, в якому категорія земельної ділянки 0,1879 га на вул. Генерала Радієвського, 45 у Саксаганському районі (кадастровий номер 1211000000:06:055:0026) для розміщення автозаправної станції визначена, як: «землі житлової та громадської забудови», рішенням Криворізької міської ради від 23.12.2020 №85 «Про внесення змін до раніше ухвалених рішень міської ради» внесені зміни до рішення Криворізької міської ради від 26.08.2020 №4994 (пункт 1 додатка 1), а саме, категорію земель із «Землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення» було змінено на «Землі житлової та громадської забудови».

На затвердження до міської ради замовниками (суб`єктами звернення) надається землевпорядна документація разом з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку у якому внесені відомості про визначене сертифікованим інженером-землевпорядником цільове призначення земельної ділянки.

Отже, системний аналіз вищезазначених норм законодавства дозволяє зробити висновок, то код цільового призначення земельних ділянок (а також категорія земель, та вид її використання) зазначається державним кадастровим реєстратором у витягах з Державного земельного кадастру про земельну ділянку у відповідному порядку.

Підставою для формування витягу, що свідчить про внесення відомостей про земельну ділянку в електронну базу даних Державного земельного кадастру України, є технічна документація із землеустрою, що розробляється спеціалізованими землевпорядними організаціями на замовлення суб`єктів господарювання.

Розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією (стаття 28 ЗУ «Про землеустрій»).

Орган місцевого самоврядування приймає рішення на підставі наданої документації із землеустрою, виконаної розробником на підставі замовлення суб`єкта.

Відповідно до основного креслення генерального плану м. Кривий Ріг (затверджено рішенням Криворізької міської ради від 21.12.2011 №789) дана земельна ділянка розташована в межах території іншого функціонального використання.

Звертає увагу суду, що як на підставу задоволення вимог щодо визнання незаконним та скасування рішення Криворізької міської ради позивач послався на невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції орану, який видав цей акт, і порушення у зв`язку із прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Однак, Криворізька міська зазначає, що рішення прийнято в межах визначеної компетенції та при дотриманні норм Земельного кодексу України та Цивільного кодексу України.

Застосування до визначеного у витягу розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки будь-якої іншої ставки орендної плати, ніж тої, що відповідає землям з кодом цільового призначення 03.07, а саме 1,2% є неправомірним і безпідставним.

Таким чином, здійснення розрахунку ймовірних втрат міського бюджету із застосуванням ставки орендної плати 3% від нормативної грошової оцінки, визначеної для земельної ділянки з кодом цільового призначення 03.07, є хибним.

У поданому позові не наведено доказів прямого порушення пунктами договору оренди земельної ділянки № 2021072 від 01.02.2021 укладеного між Криворізькою міською радою та ТОВ «НЬЮПОРТ ХОЛІНГ» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:055:0026 по вул. Генерала Радієвського, 45 норм законодавства.

Прокурор у відзивах на апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ" та Криворізької міської ради проти задоволення апеляційних скарг заперечив, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим. Зазначив, що внаслідок побудови на спірній земельній ділянці АЗС за функціональним призначенням земельна ділянка стала належати до земель автомобільного транспорту, в силу вимог ст. 71 ЗК України.

Безпідставними є доводи міської ради та ТОВ «Ньюпорт Холдінг» про відсутність у міської ради відповідальності при затвердженні землевпорядної документації та перекладення такої відповідальності виключно на розробника землевпорядної документації.

Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою.

Необґрунтованими є доводи міської ради та ТОВ «Ньюпорт Холдінг» щодо відсутності у міської ради повноважень на зміну категорії землі.

Розміщення автозаправних станцій на землях житлової та громадської забудови суперечить положенням статей 19, 67, 71 ЗК України, у зв`язку з чим ряд земельних ділянок, зокрема земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:06:055:0026, передані Криворізькою міською радою в оренду з порушенням чинного земельного законодавства.

Також Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області у вказаному листі зазначило про наявність підстав про визнання рішення міської ради про передання в оренду вказаної земельної ділянки та договору оренди земельної ділянки недійсними.

Таким чином, Криворізька міська рада безпідставно змінила категорію землі, що призвело до недоотримання бюджетом коштів у вигляді орендної плати у розмірі 268,5 тис. грн.

Встановлено, що з моменту укладання договору, тобто з грудня 2021 року ТОВ «Ньюпорт Холдінг» фактично безпідставно вдвічі зменшено ставку орендної плати зі ставки орендної плати 3% за використання земель транспорту на ставку 1,2% за землі житлової та громадської забудови у 2022 році, що мало своїм наслідком недоотримання місцевим бюджетом понад 268,5 тис. грн.

Отже, прокуратурою належним чином обґрунтовано, що зміст оспорюваного прокурором правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, з огляду на що наявні підстави для визнання його недійсним.

Згідно зі схемою зонування території Саксаганського району місце розташування автозаправної станції по вул. Генерала Радієвського (Тинка), 45 позначено зеленим кольором з маркуванням ТР-1.

Зеленим кольором із маркуванням ТР-1 позначається зона транспортної інфраструктури населеного пункту (території смуг відводу залізниці, залізничних і автовокзалів, портів, морських і річкових вокзалів, аеровокзалів, терміналів, транспортних вузлів, підприємств, установ і організацій залізничного транспортного господарства, призначених для експлуатації, утримання, будівництва, ремонту, розвитку наземних та підземних будівель та інших об`єктів транспорту).

Таким чином, територія спірної земельної ділянки, на якій знаходиться спірна АЗС, згідно з планом зонування позначається як зона транспортної інфраструктури, а не зона громадської чи житлової забудови, що позначаються червоним або жовтим кольором відповідно.

Прокурор, встановивши наявність у відповідача права власності на нерухоме майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці, був позбавлений обрати такий спосіб захисту, як повернення міській раді спірної ділянки.

Оскільки спосіб захисту цивільного права у даній справі залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Прокурором заявлені дві позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, яким категорію спірної земельної ділянки визначено усупереч вимог чинного законодавства, містобудівної документації та специфічності об`єкту нерухомого майна (АЗС), який є самостійною підставою для визначення категорії землі саме як землі транспорту, а не житлової та громадської забудови та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, яким також продубльовано незаконність визначення категорію спірної земельної ділянки та орендної плати за її використання.

Оскаржуваний договір є недійсним, оскільки неправильне визначення категорії землі, суперечить вимогам чинного законодавства та призводить до заниження орендних платежів, чим грубо порушуються інтереси держави.

Крім цього, вказаний договір оренди земельної ділянки прокурор просить визнати недійсним на майбутнє, тобто з моменту набрання рішенням суду законної сили, з огляду на що реституція не може мати місце.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2023 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Іванова О.Г. (доповідач), судді Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 06.09.2023 здійснено запит матеріалів справи №904/186/23 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

11.09.2023 матеріали справи №904/186/23 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.09.2023 (колегія суддів: головуючого судді Іванова О.Г. (доповідач), судді Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 у справі №904/186/23; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 27.11.2023.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.09.2023 (колегія суддів: головуючого судді Іванова О.Г. (доповідач), судді Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 у справі №904/186/23; приєднано апеляційну скаргу Криворізької міської ради до скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ" для розгляду в одному апеляційному провадженні; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 27.11.2023.

У судовому засіданні 27.11.2023 оголошено перерву до 20.02.2024.

Розгляд справи, призначений у судовому засіданні на 20.02.2024 не відбувся у зв`язку з перебуванням судді-доповідача Іванова О.Г. у відпустці.

Ухвалою суду від 26.02.2024 визначена нова дата судового засідання 09.04.2024.

У судовому засіданні 09.04.2024 оголошена перерва до 02.07.2024.

В судовому засіданні 02.07.2024 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частину постанову у даній справі.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

Рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області від 15.03.2000 № 181 Про погодження місця об`єкта на період проектування погоджено місце розташування об`єкта на період виконання проекту Дочірньому підприємству Нафта-Кривий Ріг Підприємства з іноземними інвестиціями Товариства з обмеженою відповідальністю Кіровоград-Нафта, площею 0,3 га для проектування автозаправної станції в районі об`їзної автодороги та каналізаційної насосної станції № 50, згідно з актом вибору земельної ділянки від 05.01.2000 (а.с. 216-217 том-1).

Рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області від 13.12.2000 № 1061 Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки в оренду Дочірньому підприємству Нафта-Кривий Ріг Підприємства з іноземними інвестиціями Товариства з обмеженою відповідальністю Кіровоград-Нафта вирішено, затвердити проект відведення земельної ділянки Дочірньому підприємству Нафта-Кривий Ріг Підприємства з іноземними інвестиціями Товариства з обмеженою відповідальністю Кіровоград-Нафта для комерційного використання (код 1.11.3) під будівництво АЗС в районі об`їзної автодороги та каналізаційної насосної станції № 50 (п. 1 рішення).

Надано Дочірньому підприємству Нафта-Кривий Ріг Підприємства з іноземними інвестиціями Товариства з обмеженою відповідальністю Кіровоград-Нафта для будівництва АЗС в районі об`їзної автодороги та КНС № 50 в оренду терміном на 2 роки земельну ділянку площею 0,19 га за рахунок земель, ненаданих у власність та користування (п. 2 рішення) (а.с. 213-214 том-1).

27.05.2003 між Криворізькою міською радою (Орендодавець) та Дочірнім підприємством Нафта-Кривий Ріг Підприємства з іноземними інвестиціями Товариства з обмеженою відповідальністю Кіровоград-Нафта укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п. 1 якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в тимчасове користування на умовах оренди земельну ділянку загальною площею 1879 м2 за планом користування, що додається.

Земельна ділянка надається на умовах оренди строком на 2 роки, починаючи з дати реєстрації договору (п. 2 договору) (а.с. 225-229 том-1).

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу №7105 від 02.07.2003 Дочірнє підприємство Нафта-Кривий Ріг Підприємства з іноземними інвестиціями Товариства з обмеженою відповідальністю Кіровоград-Нафта (Продавець) продало, а Підприємство з іноземними інвестиціями Товариства з обмеженою відповідальністю Кіровоград-Нафта (Покупець) придбало незакінчену будівництвом АЗС, що розташована на земельній ділянці площею 0,19 га, м. Кривий Ріг, об`їзна автодорога, вул. Тинка, споруда під чергою 45 (а.с. 221 том -1).

Рішенням Криворізької міської ради Дніпропетровської області від 20.08.2003 № 1161 Про розірвання договору оренди земельної ділянки та передачу її в оренду для завершення будівництва автозаправної станції на вул. Тинка, 45 розірвано з ДП Нафта-Кривий Ріг Підприємства з іноземними інвестиціями Товариства з обмеженою відповідальністю Кіровоград-Нафта договір оренди земельної ділянки для будівництва автозаправної станції на вул. Тинка, 45 в районі об`їзної дороги, який зареєстрований 05.06.2003 № 2580 на підставі рішення міської ради від 23.04.2003 № 810.

Передано Підприємству з іноземними інвестиціями Товариства з обмеженою відповідальністю Кіровоград-Нафта в оренду на 1 рік, без зміни цільового призначення, земельну ділянку комерційного використання (код 1.11.13) площею 0,19 га для завершення будівництва автозаправної станції на вул. Тинка, 45 в районі об`їзної автодороги за рахунок земель, раніше наданих ДП Нафта-Кривий Ріг Підприємства з іноземними інвестиціями ТзОВ Кіровоград-Нафта (а.с. 219-220 том-1).

04.09.2003 відповідно до акту державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта не включеного до державного замовлення було прийнято в експлуатацію Автозаправну станцію в районі об`їзної автодороги та ВНС-50 у Саксаганському районі.

Рішенням Криворізької міської ради Дніпропетровської області від 22.12.2004 № 2713 Про поновлення договорів оренди земельних ділянок поновлено договори оренди землі суб`єктам підприємницької діяльності після закінчення строків, на які їх було укладено (а.с. 235 том-1).

Відповідно до додатку 1 вказаного рішення, складено список суб`єктів підприємницької діяльності, яким поновлюються договори оренди землі під капітальними будівлями, зокрема, Підприємству з іноземними інвестиціями товариству з обмеженою відповідальністю Кіровоград-Нафта, цільове призначення землі землі комерційного використання (код 1.11.3 АЗС); адреса Саксаганський район, вул. Тинка, 45; площа 0,1879 га; термін дії раніше наданого договору оренди до 17.10.2004; ставка орендної плати 4%; форма користування оренда 3 роки (а.с. 236 том-1).

Рішенням Криворізької міської ради Дніпропетровської області від 26.03.2008 № 2423 Про поновлення договорів оренди земельних ділянок поновлено договори оренди землі суб`єктам підприємницької діяльності після закінчення строків, на які їх було укладено (а.с. 236 238 том-1).

Відповідно до додатку вказаного рішення, складено список суб`єктів підприємницької діяльності, яким поновлюються договори оренди землі під капітальними будівлями, зокрема, Підприємству з іноземними інвестиціями товариству з обмеженою відповідальністю Кіровоград-Нафта, цільове призначення землі землі комерційного використання (код 1.11.3 АЗС); адреса Саксаганський район, вул. Тинка, 45; площа 0,1879 га; термін дії раніше наданого договору оренди до 07.04.2008; форма користування оренда 3 роки (а.с. 240 том-1).

18.07.2008 між Криворізькою міською радою (Орендодавець) та Підприємством з іноземними інвестиціями Товариства з обмеженою відповідальністю Кіровоград-Нафта укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п. 1 якого Орендодавець на підставі рішення міської ради від 26.03.2008 № 2423 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення автозаправної станції, яка знаходиться на вул. Тинка, 45 в Саксаганському районі м. Кривого Рогу.

В оренду надається земельна ділянка площею 0,1879 га, кадастровий номер 1211000000:06:055:0026 (п. 2,3 договору).

Договір укладено на 3 роки (п. 5 договору) (а.с. 248-249 том -1).

15.10.2009 між Підприємством з іноземними інвестиціями товариства з обмеженою відповідальністю Кіровоград-Нафта (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Рустель укладено договір купівлі продажу нежитлової будівлі № 3784, відповідно до п. 1 якого Продавець передав, а Покупець прийняв у власність нежитлову будівлю, автозаправну станцію загальною площею 71,3 кв.м, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Тинка, буд. 45.

Ціла автозаправна станція складається з: 1. А-1 АЗС, цегла, 71,3 кв.м; Б-1 навіс (розміром 18,0х8,0м); 3.1 огорожа; 4. І-ІІ замощення, далі Предмет договору.

Предмет договору належить Продавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САА № 940991, виданого виконавчим комітетом Криворізької міської ради 31.04.2004 року, на підставі рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради Про видачу свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомого майна від 10.01.2004 року № 10, зареєстрованого комунальним підприємством Криворізьке бюро технічної інвентаризації 31.01.2004, номер запису: 4554 в книзі: 1 1Н-54. Право власності Продавця на Предмет договору зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 4572342, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Комунальним підприємством Криворізьке бюро технічної інвентаризації 31.01.2004 за № 2711498 (п. 2 договору) (а.с. 212 том 1, 1-2 том-2).

Згідно з Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (номер витягу 24385016) 09.11.2009 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю, за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Тинка, буд. 45 за Товариством з обмеженою відповідальністю Рустель, реєстраційний номер 4572342 (а.с. 250 том-1).

Рішенням Криворізької міської ради Дніпропетровської області від 25.02.2010 № 3760 Про розірвання договору оренди земельної ділянки на вул. Тинка, 45 та надання її в оренду для розміщення автозаправної станції розірвано з Приватним підприємством з іноземними інвестиціями в формі Товариства з обмеженою відповідальністю Кіровоград-Нафта договір оренди земельної ділянки від 17.09.2008 № 040810800741 площею 0,1879 га для розміщення автозаправної станції на вул. Тинка, 45 в Саксаганському районі, за згодою сторін.

Надано Товариству з обмеженою відповідальністю Рустель в оренду строком на 5 років земельну ділянку площею 0,1879 га для розміщення автозаправної станції на вул. Тинка, 45 в Саксаганському районі (а.с. 241-242 том-1).

Рішенням Криворізької міської ради від 22.08.2012 № 1341 Про надання згоди на укладання договорів оренди земельних ділянок надано згоду суб`єктам господарювання і громадянці (додаток) на укладання договорів оренди земельних ділянок, якими вони фактично користуються на підставі раніше ухвалених рішень міської ради, зокрема, відповідно до додатку надано згоду на укладання договору оренди земельної ділянки площею 0,1879, за адресою: Саксаганський район, вул. Тинка, 45 Товариству з обмеженою відповідальністю Рустель (а.с. 8-9 том-2).

16.08.2013 між Криворізькою міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Рустель (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки № 2013330 (а.с. 78-81 том-1).

Відповідно до п. 1 договору Орендодавець на підставі рішень міської ради від 25.02.2010 № 3760 та від 22.08.2012 № 1341 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для розміщення автозаправної станції, яка знаходиться на вул. Тинка, 45 у Саксаганському районі м. Кривого Рогу.

В оренду передається земельна ділянка площею 0,1879 га (п. 2 договору).

На земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна: нежитлова будівля згідно із витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП ДОР КБТІ від 09.11.2009 № 24385016 (п. 3 договору).

Кадастровий номер земельної ділянки: 1211000000:06:055:0026 (п. 4 договору).

За приписами п. 6 договору, договір укладено на 5 років.

В подальшому, відповідно до акту прийому-передачі від 14.03.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю Рустель (учасник) передало у якості внеску в статутний капітал Товариства, а Товариство з обмеженою відповідальністю Ньюпорт Холдінг прийняло, належне учаснику на праві власності нерухоме майно та інше майно, зокрема: об`єкт нерухомого майна нежитлова будівля, автозаправна станція, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Тинка, буд. 45, яка складається з: А-1 АЗС, цегла, 71,3 кв.м; Б-1 навіс (розмір 18,0х8,0м), 1 огорожа, І-ІІ замощення, (загальна вартість 1 517 268,26 грн. з ПДВ).

Рішенням Криворізької міської ради від 22.08.2017 № 1804 Про внесення змін до діючого договору оренди земельної ділянки від 09.04.2015 № 9395752 внесено зміни шляхом укладання договору оренди в новій редакції до діючого договору оренди від 09.04.2015 №9395752 земельної ділянки площею 0,1879 га на вул. Генерала Радієвського, 45 у Саксаганському районі (кадастровий номер 1211000000:06:055:0026), укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю Рустель для розміщення автозаправної станції, а саме: визнано орендарем земельної ділянки Товариство з обмеженою відповідальністю Ньюпорт Холдінг (а.с. 15-16 том-2).

07.09.2017 між Криворізькою міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Ньюпорт Холдінг (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки № 2017445 (а.с. 82-85 том -1).

Відповідно до п. 1 договору Орендодавець на підставі рішення міської ради від 27.06.2017 № 1804 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для розміщення автозаправної станції з кадастровим номером 1211000000:06:055:0026, яка розташована на вул. Генерала Радієвського, 45 у Саксаганському районі м. Кривого Рогу.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,1879 га (п. 2 договору).

На земельній ділянці розміщенні об`єкти нерухомого майна: нежитлова будівля, зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 14.03.2017 № 19464595, номер об`єкта нерухомого майна 1197259212110, а також інші об`єкти інфраструктури (п. 3 договору).

Договір укладено терміном до 09.04.2020 (п. 6 договору).

Рішенням Криворізької міської ради від 26.08.2020 № 4994 Про поновлення договорів оренди земельних ділянок юридичним особам поновлено договори оренди землі суб`єктам юридичним особам (а.с. 34-35 том-1).

Відповідно до витягу з додатку № 1 вказаного рішення, складено список юридичних осіб, яким поновлюються договори оренди земельних ділянок, зокрема, Товариству з обмеженою відповідальністю Ньюпорт Холдінг, категорія земель та вид використання земельної ділянки землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, розміщення автозаправної станції; район міста, адреса та кадастровий номер Саксаганський район, вул. Генерала Радієвського, 45, 1211000000:06:055:0026; площа земельної ділянки 0,1879 га; дата і номер державної реєстрації діючого договору оренди, права оренди, додаткової угоди (термін дії договору оренди) 07.12.2017 №23872325 (до 09.04.2020) (а.с. 36 том-1).

Рішенням Криворізької міської ради від 23.12.2020 № 85 Про внесення змін до раніше ухвалених рішень міської ради вирішено внести зміни до рішень міської ради від: 1.14 26.08.2020 № 4994 Про поновлення договорів оренди земельних ділянок юридичним особам, а саме: у графах: 1.14.1 Категорія земель та видів використання земельної ділянки пункт 1 додатка 1 змінити категорію земель із Земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення на Землі житлової та громадської забудови.

01.02.2021 між Криворізькою міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Ньюпорт Холдінг укладено договір оренди земельної ділянки № 2021072 (а.с. 38-41 том -1).

Відповідно до п. 1 договору Орендодавець на підставі рішень Криворізької міської ради від 26.08.2020 №4994 Про поновлення договорів оренди земельних ділянок юридичним особам, від 23.12.2020 № 85 Про внесення змін до раніше ухвалених рішень міської ради надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку житлової та громадської забудови за цільовим призначенням для будівництва й обслуговування будівель торгівлі (код 03.07) для розміщення автозаправної станції з кадастровим номером 1211000000:06:055:0026, яка розташована на вул. Генерала Радієвського, 45 у Саксаганському районі м. Кривого Рогу.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,1879 га (п. 2 договору).

На земельній ділянці розміщенні об`єкти нерухомого майна: нежитлова будівля відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності зареєстровано 14.03.2017, номер запису про право власності 19464595, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1197259212110 (п. 3 договору).

Договір укладено строком на 3 роки. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладання (п. 7 договору).

Відповідно до інформації, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, (інформаційна довідка №315022790 від 14.11.2022) (а.с. 46 том 1) нежитлова будівля 1. А-1 АЗС, цегла, 71,3 кв.м; 2. Б-1 навіс (розміром 18,0х8,0м); 3.1 огорожа; 4. І-ІІ замощення, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Радієвського Генерала, будинок 45, зареєстрована 14.03.2017 за Відповідачем-2 на праві приватної власності.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що на час ухвалення рішення Криворізькою міською радою № 4994 від 26.08.2020 спірна земельна ділянка фактично була віднесена до категорій земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, та використовувалася для розміщення автозаправної станції, що відповідало приписам земельного законодавства.

Оскаржуваним рішенням № 85 від 23.12.2020, Криворізька міська рада фактично повторно змінила категорію землі з земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення на землі житлової та громадської забудови, що призвело до порушенням положень ст. 20 ЗК України в частині дотримання порядку зміни цільового призначення земель, а також до порушення приписів ст.ст. 19, 67, 71 ЗК України, які забороняють, розміщення автозаправних станції на землях житлової та громадської забудови.

Системний аналіз ст. ст. 67, 71 Земельного кодексу України дає підстави вважати, що розміщення автозаправних станцій може здійснюється лише на землях з цільовим призначення - землі автомобільного транспорту.

В даному випадку, ухвалення Відповідачем-1 рішення № 85, призвело до того, що земельна ділянка, на якій фактично розміщена автозаправна станція, має цільове призначення не земель автомобільного транспорту, а земель громадської забудови, що є неправомірним.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Щодо звернення Прокурора до суду як самостійного Позивача в інтересах держави.

У своїй апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю Ньюпорт Холдінг посилається, зокрема, на те, що Прокурор не мав права звертатися до суду із позовом до Криворізької міської ради, Позивач і Відповідач не можуть збігатися.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши питання повноважень Прокурора щодо захисту прав держави в суді, вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною 3 ст. 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України ( ст. 2 Закону України Про прокуратуру; далі - Закон № 1697-VII ). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec ( 2012 ) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції, прийнятої 19.09.2012 р. на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15.01.2009 р. у справі Менчинська проти Росії (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).

Випадки та порядок представництва Прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до частини четвертої статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована Прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

З наведеного можна дійти висновку, що Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia (суд знає закони) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

При цьому склад Відповідачів визначається Прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного Прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.

У рішенні від 05.06.2019 № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Про такі випадки йдеться, зокрема, у частині третій статті 23 Закону № 1697-VII. На думку Конституційного Суду України, це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання.

У рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону № 1697-VII, Прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення Прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення Прокурора необґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави Прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід Прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав Прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив Прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої ст. 23 Закону України Про прокуратуру, застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 ).

У разі оскарження Прокурором рішення органу влади, який має повноваження здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, про надання права на земельну ділянку Прокурор виступає у такій справі Позивачем, а орган, який ухвалив відповідне рішення - відповідачем ( див. постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 40), від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункти 26-30)).

Обґрунтовуючи відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, Прокурор зазначив, що органом місцевого самоврядування Криворізькою міською радою винесено протиправний акт індивідуальної дії - пункт 1.14.1 рішення Криворізької міської ради №85 від 23.12.2020 Про внесення змін раніше ухвалених рішень міської ради.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а Прокурор - Позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України).

У позовній заяві Прокурор вказав, що інтереси держави порушено внаслідок прийняття Відповідачем-1, наділеним повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, незаконного рішення, на підставі якого укладений оспорюваний договір оренди. Прокурор зазначив, що віднесення спірної земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови мало наслідком зміну розміру орендної плати, визначеної договором. Так, ставка орендної плати безпосередньо залежить від категорії земельної ділянки, що передана в оренду. Вказане, за твердженням Прокурора, має наслідком систематичне недоотримання місцевим бюджетом грошових коштів орендної плати.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування" місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, серед інших, поєднання місцевих і державних інтересів; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування. Вказані принципи місцевого самоврядування означають, що в Україні збігаються державні і місцеві інтереси.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) договору, на підставі якого ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідно до ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до ст. 142 Конституції України, ч. 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно з ч. 1 ст.6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Статтею 327 ЦК України визначено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, які належить територіальній громаді.

Частиною 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, не житлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною 2 ст. 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частин 4, 5 цієї ж статті самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (ст. 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що Прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Криворізьку міську раду одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування її рішення, у даному випадку наявні підстави для представництва Прокурором інтересів держави як самостійним Позивачем.

Як убачається з матеріалів справи, звертаючись з даним позовом до суду, Криворізька центральна окружна прокуратур заявляє вимогу про визнання незаконним та скасування пункту 1.14.1 рішення Криворізької міської ради №85 від 23.12.2020 Про внесення змін раніше ухвалених рішень міської ради, а також вимогу про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №2021072 від 01.02.2021 укладеного між Криворізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:055:0026 площею 0,1878 га.

Згідно із частинами першою, другою ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини другої ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний Позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права Позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний Позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний Позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19.

Позовна вимога Прокурора щодо визнання незаконним та скасування пунктe 1.14.1 рішення Криворізької міської ради №85 від 23.12.2020 Про внесення змін раніше ухвалених рішень міської ради обґрунтувань тим, що внаслідок протиправного віднесення спірної земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови з травня 2020 року ТОВ Ньюпорт Холдінг фактично безпідставно вдвічі зменшено ставку орендної плати зі ставки орендної плати 2,5% за використання земель транспорту на ставку 0,9% за землі житлової та громадської забудови у 2021 році та зі ставки 3% на ставку 1,2% у 2022 році, внаслідок чого місцевим бюджетом у 2021-2022 роках недоотримано понад 268,5 тис. грн. Отже, пункт 1.14.1 рішення Криворізької міської ради №85 від 23.12.2020 та договір оренди № 2021072 від 01.02.2021, за якими спірну земельну ділянку фактично віднесено до житлової та громадської забудови, з відповідною меншою ставкою орендної плати, із зазначенням про передачу землі в оренду для розміщення автозаправної станції, суперечить вимогам ст.ст. 67, 71 Земельного кодексу України, містобудівній документації та цільовому призначенню землі.

Суд апеляційної інстанції вважає, що обраний Прокурором спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання пункту 1.14.1 рішення Криворізької міської ради №85 від 23.12.2020 Про внесення змін раніше ухвалених рішень міської ради незаконним та його скасування не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права Позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки, відшкодування шкоди.

Серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Також суд апеляційної інстанції зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

У справі, що переглядається, задоволення позовних вимог Прокурора про визнання незаконним та скасування спірного рішення Криворізької міської ради про передачу в оренду земельної ділянки Відповідачу-2, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав Позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права Позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту.

Виходячи з обставин цієї справи, одним із належних способів захисту Позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо Позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо Позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

Обрання Прокурором неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому суд апеляційної інстанції не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам апеляційних скарг (подібні за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 ( провадження № 12-52гс20 ).

Отже, враховуючи наведене та приймаючи до уваги те, що Прокурор обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, суд апеляційної інстанції відмовляє у задоволені позовних вимог Прокурора пов`язаних із визнанням незаконним та скасуванням пункту 1.14.1 рішення Криворізької міської ради №85 від 23.12.2020 Про внесення змін раніше ухвалених рішень міської ради.

Щодо позовних вимог Прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №2021072 від 01.02.2021 укладеного між Криворізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:055:0026 площею 0,1878 га, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої та третьої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Відсутність порушеного або оспорюваного права Позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Частинами першою та другою ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (такий висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного Позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного Позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Сполученого Королівства (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У ст. 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 3, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі Афанасьєв проти України (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 ст. 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 ст. 2 ГПК України. Близька за змістом позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

У разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України). Близька за змістом позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 ст. 216, ст. 387, частин 1, 3 ст. 1212 ЦК України).

Водночас об`єднана палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 сформувала висновок про те, що: "Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.".

Отже, окремо заявлена позовна вимога Прокурора у цій справі про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору оренди земельної ділянки №2021072 від 01.02.2021 укладеного між Криворізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:055:0026 площею 0,1878 га, без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав Позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21).

До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд, переглядаючи в касаційному порядку аналогічну справу № 904/4033/22 з аналогічним суб`єктним складом, предметом та підставами позову, а саме позовом Керівника Криворізької центральної окружної прокуратури до відповідачів:

1) Криворізької міської ради, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус Голд" про:

- визнання незаконним та скасування рішення Криворізької міської ради від 26.02.2020 № 4563 "Про внесення змін до рішення міської ради від 25.10.2017 № 2178 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) для подальшого надання їх у власність і користування та згоди на відновлення меж земельних ділянок", затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки у натурі (на місцевості) на вул. Купріна, 132, реєстрацію права комунальної власності на неї та надання її в оренду для розміщення автозаправної станції (далі рішення ради від 26.02.2020 № 4563);

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 21.05.2020 № 2020266, укладеного між Криворізькою міською радою та ТОВ "Сіріус Голд" (далі спірний договір/договір від 21.05.2020) щодо земельної ділянки кадастровий номер 1211000000:08:081:0006, площею 0,1649 га (далі спірна земельна ділянка).

При цьому, в ухвалі від 14.05.2024 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.01.2024 у справі № 904/4033/22 Верховний Суд зазначив:

« 13. Зважаючи на підстави та зміст позову, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду стосовно неефективно обраного прокурором способу захисту, оскільки він не призводить до поновлення порушених, як вважає прокурор, прав позивача, позаяк не вирішує наявного між сторонами спору про речове право на спірне майно.

17. Ураховуючи наведене та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає, що у цьому випадку задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним оспорюваного договору, який виконувався, без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсного правочину (повернення земельної ділянки її власнику) не призведе до ефективного захисту прав держави, в інтересах якої прокурором заявлено позов у цій справі.».

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Прокурора.

Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що оспорюваний Прокурором договір оренди земельної ділянки укладений між відповідачами з тих підстав, що на вказаній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно Відповідача-2, на підставі рішення Відповідача-1, яке також оскаржується Прокурором. При цьому, недійсність договору оренди земельної ділянки пов`язується Прокурором з недійсністю рішення Відповідача-1.

Разом з цим, відповідно до частини 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені.

Частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції і застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу до неї, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

У практиці ЄСПЛ (зокрема, рішеннях у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого Протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний, публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар. Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах Рисовський проти України (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), Кривенький проти України (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого Протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 Стретч проти Сполученого Королівства визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі Рисовський проти України ( заява № 29979/04, п.70 ) суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повістю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, не з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права; зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ" та Криворізької міської ради підлягають задоволенню, а зазначене рішення суду підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення, яким в задоволені позову Керівника Криворізької центральної окружної прокуратури слід відмовити.

В силу вимог ч. 1 ст. 129 ГПК України зважаючи на задоволення апеляційних скарг, судові витрати, понесені Скаржниками, підлягають відшкодуванню та покладаються на Криворізьку центральну окружну прокуратуру.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282-284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 у справі №904/186/23 задовольнити.

Апеляційну скаргу Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 у справі №904/186/23 задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 у справі №904/186/23 скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову Криворізької центральної окружної прокуратури, м. Кривий Ріг до відповідача-1: Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ", м. Запоріжжя про визнання рішення та договору недійсними відмовити у повному обсязі.

Судові витрати по справі за подачу позову покласти на позивача.

Стягнути з Криворізької центральної окружної прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ" - 7 443,00 грн. судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду, про що видати наказ.

Стягнути з Криворізької центральної окружної прокуратури на користь Криворізької міської ради - 7 443,00 грн. судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду, про що видати наказ.

Видачу відповідного наказу, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано 01.10.2024.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

СуддяТ.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков