Рішення

від 25.09.2024 по справі 910/8247/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.09.2024Справа № 910/8247/24

За позовомОСОБА_1 до1. Державного підприємства «Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України» 2. Фонду державного майна Українипроприпинення правовідносинСуддя Босий В.П.

секретар судового засідання Дупляченко Ю.О.

Представники сторін:

позивача:ОСОБА_1.;відповідача 1:не з`явився;відповідача 2:Ленько М.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України» (надалі - Державне підприємство) та Фонду державного майна України (надалі - Фонд) про припинення правовідносин.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправною відмовою у звільненні позивача з посади голови ліквідаційної комісії відповідача 1, у зв`язку з чим позивач просить суд припинити правовідносини з управління Державного підприємства «Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня їх отримання, а також для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання.

29.07.2024 до Господарського суду міста Києва від Фонду надійшов відзив на позов, який залишений без розгляду ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2024 з огляду на пропуск строку для його подання.

08.08.2024 до Господарського суду міста Києва від Фонду надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач 2 заперечив проти позову та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади голови ліквідаційної комісії Державного підприємства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, який неодноразово відкладався з підстав надання сторонам можливості укласти, запропоновану позивачем, мирову угоду.

04.09.2024 судове засідання з розгляду справи по суті відкладено на 25.09.2024.

Позивач в судове засідання з`явився, надав пояснення по суті спору, підтримав позов та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з`явився, хоча про місце і час розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача 2 в судове засідання з`явився, надав пояснення по суті спору, заперечив проти позову та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні 25.09.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача 2, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Наказом Міністерства внутрішніх справ України №450 від 15.06.2021 вирішено припинити юридичну особу - Державне підприємство «Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України» шляхом ліквідації, утворено ліквідаційну комісію та призначено її головою ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

ОСОБА_1 звернувся до відповідачів із заявами від 30.08.2023, в яких просив припинити його повноваження голови ліквідаційної комісії Державного підприємства.

У відповідь на вказану заяву Фонд звернувся до ОСОБА_1 із листом про надання інформації №10-57-23674 від 14.09.2023, в якому повідомлено про те, що Фонд є уповноваженим органом управління Державного підприємства та здійснює відповідні заходи для отримання інформації про підприємство, після чого буде розглянута заява позивача.

Спір у справі виник у зв`язку із протиправною, на думку позивача, відмовою відповідачів у звільненні його з посади голови ліквідаційної комісії Державного підприємства.

Судом встановлено, що Державне підприємство було створено Міністерством внутрішніх справ України та входило до сфери його управління.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України №450 від 15.06.2021 вирішено припинити Державне підприємство шляхом ліквідації, утворено ліквідаційну комісію та призначено її головою ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» здійснюючи управління об`єктами державної власності Кабінет Міністрів України, зокрема, визначає органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об`єктами державної власності.

Так, відповідно до ч. 4 розпорядження Кабінету Міністрів України №683-р від 26.07.2022 «Деякі питання управління об`єктами державної власності» (надалі - Розпорядження) вирішено передати із сфери управління уповноважених органів управління до сфери управління Фонду державного майна єдині майнові комплекси державних підприємств, установ та організацій, що підлягають ліквідації або реорганізації, а також повноваження з управління корпоративними правами держави щодо суб`єктів господарювання, що підлягають ліквідації, та визначити Фонд державного майна уповноваженим органом управління, що здійснює контроль за суб`єктами господарювання, що підлягають ліквідації, за переліком згідно з додатком 4.

Додаток 4 до Розпорядження містить перелік єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій, що підлягають ліквідації або реорганізації, які передаються до сфери управління Фонду державного майна, суб`єктів господарювання, що підлягають ліквідації, повноваження з управління корпоративними правами держави щодо яких передаються Фонду державного майна, та суб`єктів господарювання, що підлягають ліквідації, контроль за діяльністю яких здійснює Фонд державного майна, в який, зокрема, включено і Державне підприємство.

Крім того, 06.05.2023 набрав чинності Закон України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України», який встановлює порядок та особливості припинення державних підприємств за рішенням суб`єкта управління на основі принципів законності, відкритості та прозорості.

Так, на виконання Розпорядження, єдиний майновий комплекс Державного підприємства передано до сфери управління Фонду, що підтверджується актом приймання-передачі, затвердженого Головою Фонду 20.07.2023 (надалі - Акт).

Отже, Фонд набув статусу органу управління єдиного майнового комплексу Державного підприємства.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» голови ліквідаційних комісій та комісій з реорганізації, ліквідатори, які виконують свої повноваження на день набрання чинності цим Законом, вважаються керуючими припиненням та до них застосовуються положення цього Закону.

Також, пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» визначено Фонду державного майна України протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом розробити нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону.

Разом з тим, як зазначається і самим Фондом, порядок відбору, призначення та припинення повноважень керуючого припиненням ще не затверджено.

В той же час, положеннями Цивільного кодексу України регулюються питання пов`язані із припиненням юридичної особи, які також підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Відповідно до п. 1.1 Статуту Державного підприємства «Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України», затвердженого наказом МВС від 29.05.1997 №332 (у редакції наказу від 04.04.2018 №284) (надалі - Статут), підприємство засноване на відокремленій частині державної власності і входить до сфери управління Міністерства внутрішніх справи України (Орган управління).

Згідно із ч. 3, 4 ст. 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Таким чином, в розрізі спірних правовідносин, повноваження із звільнення голови комісії з припинення юридичної особи належать учасникам юридичної особи, суду або органу, що прийняв рішення про припинення юридичної особи.

В даному випадку, саме Міністерством внутрішніх справи України прийнято рішення припинити юридичну особу - Державне підприємство, яке станом на момент прийняття рішення є і учасником, і органом який здійснює функції з управляння корпоративними правами держави у відповідній юридичній особи, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

При цьому, передача за відповідним актом приймання-передачі майна Державного підприємства із сфери управління Міністерства внутрішніх справи України до сфери управління Фонду не свідчить про фактичну передачу корпоративних прав щодо юридичної особи.

Суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази в підтвердження фактичного переходу корпоративних прав щодо Державного підприємства до Фонду, а відтак саме на Міністерство внутрішніх справ України покладається обов`язок із розгляду заяви позивача щодо припинення його повноважень, як голови ліквідаційної комісії.

Приписами частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Тобто, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, до особи, яка порушила це право, з метою його захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №910/2062/18.

Відповідно до вимог статті 14 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач.

При цьому, суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.

Статтею 162 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №278/1258/16-ц та від 25.11.2020 у справі №233/1950/19.

При цьому, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

Таким чином, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №905/386/18 та від 13.10.2020 №640/22013/18.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога позивача до Державного підприємства та Фонду про припинити правовідносини з управління Державного підприємства «Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України».

В той же час, судом встановлено, що в даному випадку обов`язок із розгляду питання про припинення повноважень голови ліквідаційної комісії покладено саме на Міністерство внутрішніх справ України, яке і є належним відповідачем у даному спорі.

Частинами 1-2 статті 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Отже, заміна неналежного відповідача та залучення співвідповідача, у відповідності до приписів господарського процесу, можлива лише за клопотанням позивача, проте позивач під час розгляду справи клопотання про заміну первісного відповідача належним чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв, як і не заявляв клопотання про залучення Міністерства внутрішніх справ України в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а судом таке питання не розглядалось в силу принципу диспозитивності господарського судочинства.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, суд відзначає, що матеріали справи не містять, а позивачем не надано суду належних і допустимих доказів, у розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження того, що саме відповідачі порушили його права у спірних правовідносинах і мають відповідати за даним позовом.

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги заявлені до неналежних відповідачів, що має наслідком відмови в позові.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 01.10.2024.

Суддя В.П. Босий