Рішення

від 01.10.2024 по справі 910/8684/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.10.2024Справа № 910/8684/24Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження

позовну заяву Державного підприємства «Спецагро» (01001, м. Київ, вулиця Грінченка Бориса, будинок 1, ідентифікаційний код 38516592)

до Міністерства аграрної політики та продовольства України (01001, м. Київ, вулиця Хрещатик, будинок 24, ідентифікаційний код 37471967)

про стягнення 48 612,24 грн,

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Спецагро» (далі - ДП «Спецагро»/позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітики/відповідач) про стягнення 48 612,24 грн, у тому числі: 32 539,20 грн - основного боргу, 13 143,18 грн - інфляційних втрат та 2 929,86 грн - 3% річних, у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за договором про закупівлю послуг №30 від 23.04.2019.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 18.07.2024 позовну заяву прийняв до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

01.08.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Міністерство аграрної політики та продовольства України заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що внаслідок приєднання відповідача до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, в останнього, як правонаступника відповідача, виникли зобов`язання по виконанню умов договору про закупівлю послуг №30 від 23.04.2019. Також, відповідач зазначає, що позивачем не вжито заходів досудового врегулювання спору, а отже звернення до суду із цим позовом є передчасним.

05.08.2024 через систему «Електронний суд» від ДП «Спецагро» надійшла відповідь на відзив.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23.04.2019 між Державним підприємством «Спецагро» (далі - виконавець) та Міністерством аграрної політики та продовольства України (далі - замовник) укладено договір про закупівлю послуг №30, відповідно до якого виконавець зобов`язався надати замовнику послуги з обслуговування каналізаційних систем (код згідно національного класифікатора України ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник»: 90480000-5 Послуги з управління каналізаційною системою), згідно з Переліком послуг (додаток 1 до договору, що є його невід`ємною частиною), а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.

Послуги вважаються наданими з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі наданих послуг (п. 1.2. договору).

Згідно із п. 4.1. договору оплата проводиться у безготівковій формі з рахунку замовника, що відкритий у Державній казначейській службі України на рахунок виконавця протягом п`яти банківських днів з дати підписання акту.

Замовник здійснює оплату за надані послуги тільки після надходження з Державного бюджету України коштів на його реєстраційний рахунок на цілі, визначені договором (п. 4.3. договору).

У відповідності до пунктів 5.1. та 5.4. договору, строк надання послуг: січень-грудень 2019 року. Обсяг наданих послуг підтверджується актами.

Договір набирає чинності з дати його укладення і діє до 31.12.2019, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань в частині розрахунків (п. 10.1. договору).

Згідно із підписаним сторонами актом приймання-передачі наданих послуг за листопад 2019 року №165 від 03.12.2019 позивачем виконані, а відповідачем прийняті послуги на загальну суму 32 539,20 грн.

Проте, відповідач за надані послуги не розрахувався, внаслідок чого перед позивачем утворилась заборгованість в цій сумі.

За таких обставин, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати за надані послуги за договором про закупівлю послуг №30 від 23.04.2019, позивач просить суд стягнути із Міністерства аграрної політики та продовольства України заборгованість у розмірі 32 539,20 грн, а також 3% річних у сумі 2 929,86 грн та інфляційні збитки у розмірі 13 143,18 грн, нараховані на суму боргу за період з 04.07.2021 по 31.05.2024.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу у розмірі, у строки та у порядку, що встановлені договором.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Отже, судом вище встановлено, що 23.04.2019 між позивачем та відповідачем укладено договір про закупівлю послуг №30, відповідно до якого ДП «Спецагро» виконало, а Мінагрополітики прийняло послуги на загальну суму 32 539,20 грн, що підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі наданих послуг №165 від 03.12.2019.

Проте, відповідач за надані послуги не розрахувався, внаслідок чого перед позивачем утворилась заборгованість у сумі 32 539,20 грн, що не заперечується Мінагрополітики.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Так, згідно із п. 4.1. договору оплата проводиться у безготівковій формі з рахунку замовника, що відкритий у Державній казначейській службі України, на рахунок виконавця протягом п`яти банківських днів з дати підписання акту.

Отже, згідно із положеннями п. 4.1. договору, відповідач повинен був здійснити оплату за поставлений товар до 10.12.2019 включно, проте в порушення умов договору надані послуги не оплатив.

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Ураховуючи встановлене вище, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору про закупівлю послуг №30 від 23.04.2019 та положення ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, що має наслідком задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості у розмірі 32 539,20 грн.

При цьому, доводи відповідача, що Міністерство економіки, торгівлі та сільського господарство, як правонаступник Мінагрополітики, повинно було сплачувати за надані послуги за договором про закупівлю послуг №30 від 23.04.2019 та актом приймання-передачі наданих послуг №165 від 03.12.2019, суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» вирішено реорганізувати Міністерство аграрної політики та продовольства України шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Пунктом 7 вищевказаної постанови вказано, що Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства є правонаступником майна, прав та обов`язків Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Так, відповідно до положень ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Разом із тим, суд зазначає, що Кабінетом Міністрів України постановою від 28.12.2020 №1344:

- відмінено рішення про реорганізацію Міністерства аграрної політики та продовольства шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства (п. 1).

- визнано таким, що втратив чинність, абзац другий пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2019 р. № 829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» (п. 3).

Крім того, відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, свідчать про те, що станом на дату розгляду цієї справи Мінагрополітики не перебуває у процесі припинення, а відповідний запис про припинення юридичної особи відповідача у реєстрі також відсутній.

Доказів протилежного матеріали справи також не містять.

Судом також не приймаються до уваги аргументи відповідача із посиланням на те, що позивачем не вжито заходів досудового врегулювання спору, що в свою чергу вказує на передчасне звернення позивача до суду з цим позовом, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ГПК України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії або позову.

Згідно зі ст. 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частина 8 Конституції України гарантує звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції, яка має найвищу юридичну силу та норми якої мають пряму дію.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) вказано, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного, Конституційний Суд України дійшов висновку, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Ураховуючи викладене, посилання відповідача на недотримання позивачем порядку досудового врегулювання спору є необґрунтованими.

Крім того, позивач просить суд стягнути із відповідача 3% річних у сумі 2 929,86 грн та інфляційні збитки у розмірі 13 143,18 грн, нараховані на суму боргу за період з 04.07.2021 по 31.05.2024.

Так, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, та встановив, що їх обчислення здійснено арифметично вірно, що має наслідком задоволення цих вимог.

За змістом статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Державного підприємства «Спецагро» задовольнити.

Стягнути із Міністерства аграрної політики та продовольства України (01001, м. Київ, вулиця Хрещатик, будинок 24, ідентифікаційний код 37471967) на користь Державного підприємства «Спецагро» (01001, м. Київ, вулиця Грінченка Бориса, будинок 1, ідентифікаційний код 38516592) 32 539 (тридцять дві тисячі п`ятсот тридцять дев`ять) грн 20 коп. - заборгованості, 13 143 (тринадцять тисяч сто сорок три) грн 18 коп. - інфляційних втрат, 2 929 (дві тисячі дев`ятсот двадцять дев`ять) грн 86 коп. - 3% річних та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. - судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя Віта БОНДАРЧУК