Постанова

від 20.01.2025 по справі 910/8684/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2025 р. Справа№ 910/8684/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Барсук М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Реуцька Т.О.

без участі представників сторін, у спрощеному провадження у відповідності до вимог ст. 247 Господарського процесуального кодексу України розглянувши матеріали апеляційної скарги Міністерства аграрної політики та продовольства України

на рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2024

у справі №910/8684/24 (суддя Віта БОНДАРЧУК)

за позовом державного підприємства "Спецагро"

до Міністерства аграрної політики та продовольства України

про стягнення 48 612, 24 грн,

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Спецагро" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України про стягнення основного боргу в сумі 32 539,20 грн, інфляційних втрат в розмірі 13 143,18 грн та 3% річних в сумі 2 929,86 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов`язків за договором про надання послуг №30 від 23.04.2019 в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.10.2024 позовні вимоги державного підприємства "Спецагро" задоволено.

Стягнуто із Міністерства аграрної політики та продовольства України (01001, м. Київ, вулиця Хрещатик, будинок 24, ідентифікаційний код 37471967) на користь державного підприємства "Спецагро" (01001, м. Київ, вулиця Грінченка Бориса, будинок 1, ідентифікаційний код 38516592) 32 539 (тридцять дві тисячі п`ятсот тридцять дев`ять) грн 20 коп. - заборгованості, 13 143 (тринадцять тисяч сто сорок три) грн 18 коп. - інфляційних втрат, 2 929 (дві тисячі дев`ятсот двадцять дев`ять) грн 86 коп. - 3% річних та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. - судового збору.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що позивачем доведено факт надання послуг, а відповідачем в свою чергу не надано доказів оплати за надані послуги.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Міністерство аграрної політики та продовольства України звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2024 по справі №910/8684/24, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ДП "Спецагро" в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а саме судом не було взято до ваги те, що: акти приймання-передачі наданих послуг вже підписані після початку реорганізації відповідача шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, а тому саме у останнього виникли зобов`язання з оплати послуг за цим договором, виходячи з наступного; у відповідача відсутні бюджетні асигнування; позивач не дотримався умов п.9.1. договору №59 від 13.08.2019 та не надіслав відповідачеві претензії, а тому звернення до суду про стягнення грошових коштів за вказаним договором є передчасним; що позивачем пропущено строк позовної давності.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 апеляційну скаргу у справі №910/8684/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуючий суддя (суддя-доповідач), судді Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю.

Листом Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 витребувано з господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8684/24.

28.10.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/8684/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства аграрної політики та продовольства України на рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2024 у справі № 910/8684/24. Призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

31.10.2024 через канцелярію суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому позивач заперечив проти доводів скаржника та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 23.04.2019 між Державним підприємством "Спецагро" (виконавець) та Міністерством аграрної політики та продовольства України (замовник) було укладено договір №30 про надання послуг (а.с.7-9), за умовами п.1.1 якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги з поточного ремонту та технічного обслуговування комп`ютерів та периферійних пристроїв (код згідно національного класифікатора України ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник)): 90480000-5 послуги з ремонту і технічного обслуговування персональних комп`ютерів), згідно з переліком послуг (додаток 1 до договору, що є його невід`ємною частиною), а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.

Згідно з п.1.2 договору №30 від 23.04.2019 послуги вважаються наданими з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до п.3.1 договору №30 від 23.04.2019 ціна договору становить 199 152,00 грн, у т.ч. ПДВ 33 192,00 грн.

Вартість наданих послуг визначається відповідно до переліку послуг та підтверджується актами (п.3.2 договору №№30 від 23.04.2019).

За умовами п.п.4.1, 4.3 договору №30 від 23.04.2019 оплата проводиться у безготівковій формі з рахунку замовника, що відкритий у Державній казначейській службі України на рахунок виконавця протягом п`яти банківських днів з дати підписання акту. Замовник здійснює оплату за надані послуги тільки після надходження з Державного бюджету коштів на його реєстраційний рахунок на цілі, визначені договором.

Договір набирає чинності з дати його укладення і діє до 31.12.2019, але в будь - якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань в частині розрахунків. Відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України, сторони погодились, що умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання, а саме з 01 січня 2019 року (п.п.10.1, 10.2 договору №30 від 23.04.2019).

На виконання умов договору №30 від 23.04.2019 Державним підприємством "Спецагро" було надано, а Міністерством аграрної політики та продовольства України прийнято послуги на загальну суму 32 539,20 грн, про що сторонами складено та підписано акти №165 від 03.12.2019 (а.с.12)

Проте, відповідачем умови договору №30 від 23.04.2019 в частині оплати наданих послуг виконано не було, надані послуги не оплачено, внаслідок чого у Міністерства аграрної політики та продовольства України виникла заборгованість перед Державним підприємством "Спецагро" в сумі 32 539,20 грн.

Звертаючись з даним позовом, позивач посилається на те, що на виконання умов договору він надав відповідачу послуги на загальну суму 32 539,20 грн., що підтверджується підписаними актами приймання-передачі наданих послуг. Однак, станом на дату подання позовної заяви, відповідач за надані послуги не розрахувався, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем.

За наслідками розгляду справи, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на те, що позивачем доведено факт надання послуг, а відповідачем не спростовано факту існування заборгованості.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться

За приписами ст.ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, в межах договору №30 від 23.04.2019 Державним підприємством "Спецагро" було надано, а Міністерством аграрної політики та продовольства України прийнято послуги на загальну суму 32 539,20 грн, про що сторонами складено та підписано акт №165 від 03.12.2019 на суму 32 539,20 грн. уповноваженими представниками сторін. (а.с.12)

А тому, виходячи умов п. 4.1 та 4.2 спірного договору колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо настання строку оплати послуг, які було надано виконавцем та прийнято замовником за вказаними актами.

При цьому, колегія суддів не приймає доводи скаржника, що акти приймання-передачі наданих послуг вже підписані після початку реорганізації відповідача шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, а тому саме у останнього виникли зобов`язання з оплати послуг за цим договором, виходячи з наступного.

Так, відповідач зазначає, що відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 829 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" вирішено реорганізувати Міністерство аграрної політики та продовольства України шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Пунктом 7 вищевказаної постанови вказано, що Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства є правонаступником майна, прав та обов`язків Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Відповідно до положень ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Разом з тим, відповідно до цієї ж ст. 104 Цивільного кодексу України, на яку посилається відповідач, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Проте, доказів внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідних відомостей матеріали справи не містять.

Більше того, постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" від 28.12.2020 №1344 відмінено рішення про реорганізацію Міністерства аграрної політики та продовольства шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства (п.1), а також визнано таким, що втратив чинність, абзац другий пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 №829 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади".

Отже, оскільки станом на дату розгляду справи відповідач не перебуває в процесі припинення, а відповідного запису про припинення юридичної особи відповідача внесено до реєстру не було, то саме відповідач має виконувати зобов`язання за спірним договором.

Щодо посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань, колегія суддів зазначає наступне.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Правова позиція про те, що відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань не звільняє його від обов`язку виконати господарські зобов`язання, неодноразово висловлювалась Верховним Судом у постановах від 25.06.2020 у справі №910/4926/19, від 30.03.2020 у справі №910/3011/19, від 03.04.2018 у справі №908/1076/17.

Отже, враховуючи ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання.

Оскільки, матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем основного боргу, сам факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 32 539,20 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Доводи скаржника про те, що позивач не дотримався умов п.9.1. договору №30 від 23.04.2019 та не надіслав відповідачеві претензії, а тому звернення до суду про стягнення грошових коштів за вказаним договором є передчасним, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.

Спосіб захисту свого порушеного права шляхом досудового врегулювання спору не є обов`язковим до правовідносин, що складаються між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено ст. 55 Конституції України, ст. 15, 16 Цивільного кодексу України та відповідними нормами Господарського процесуального кодексу, а тому зобов`язання особи перед зверненням до суду скористатися даним способом захисту своїх прав є порушення Конституції та інших нормативно-правових актів України.

Так, зокрема Конституційний Суд України зазначив, що: можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору; обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист; обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що неправомірними є доводи відповідача щодо передчасного звернення до суду з даним позовом про стягнення заборгованості за договором №30 від 23.04.2019, адже досудове врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Крім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 13 143,18 грн та 3% річних в сумі 2 929,86 грн.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, в тому числі, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в розмірі 13 143,18 грн (за період з 04.07.2021 по 31.05.2024) та 3% річних в розмірі 2 929,86 грн (за період з 04.07.2021 по 03.07.2024), колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що останній є арифметично вірним, а отже, позов в цій частині є таким, що підлягає задоволенню.

Слід зазначити, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних було здійснено з дотриманням 3-річного строку, що спростовує доводи апелянта про максимальне збільшення позивачем періоду нарахування відповідних складових грошового зобов`язання для збільшення суми стягнення.

Стосовно доводів апелянта, що позивачем було пропущено строк позовної давності, щодо вимог про оплату за актом № 165 від 03.12.2019, колегія суддів вважає зазначені доводи необґрунтованими, з наступних підстав.

Позовна давність - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України ).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 с. 267 ЦК України).

Відповідно до п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із відповідними змінами і доповненнями) № 211 від 11.03.2020 з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, строк дії якого неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був скасований 01.07.2023 р. постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про скасування на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Разом з цим, п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, зупиняється на строк його дії.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, в Україні було введено воєнний стан (в подальшому воєнний стан неодноразово продовжений, станом на сьогоднішній день - до 19.12.2024).

Зважаючи на дію в Україні карантину та воєнного стану, строк позовної давності автоматично продовжується на час їх дії, а отже позивачем не пропущений строк на звернення з відповідними вимогами до суду.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі в розмірі 48 612,24 грн, натомість відповідачем не доведено обґрунтованості своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надано.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 01.10.2024 року у справі № 910/8684/24, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України на рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2024 у справі №910/8684/24 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2024 у справі №910/8684/24 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на відповідача (апелянта).

Матеріали справи №910/8684/24 повернути до місцевого господарського суду .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287,288 ГПК України

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Барсук

Є.Ю. Пономаренко