Рішення

від 01.10.2024 по справі 200/3960/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2024 року Справа№200/3960/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Логойди Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

У червні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника (адвоката) та підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, після уточнення позовних вимог (з урахуванням ухвали суду від 20 червня 2024 року у справі 200/3960/24 про роз`єднання позовних вимог), просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення нарахування та виплати йому пенсії за період з 01 січня 2024 року по даний час;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відновити нарахування та провести виплату йому заборгованості по пенсії, яка виникла за період з 01 січня 2024 року по даний час.

Позов обґрунтовував тим, що перебував на обліку та отримував пенсійні виплати як внутрішньо переміщена особа в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області. У період з 01 січня 2024 року йому було припинено виплату пенсії без повідомлення причин.

Листом відповідача від 04 червня 2024 року № 2000-0202-8/93792 (на запит представника позивача від 30 травня 2024 року щодо підстав припинення нарахування та виплати пенсії, надання рішення про припинення нарахування пенсії та повідомлення суми заборгованості по ній) повідомлено, позивач перебуває на обліку як отримувач пенсії та, за матеріалами електронної пенсійної справи, є внутрішньо переміщеною особою. За результатами опрацювання обміну інформацією з Єдиною інформаційною базою даних внутрішньо переміщених осіб (ЄІБДВПО) щодо підтвердження дійсності довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виплату позивачу пенсії припинено з січня 2024 року, оскільки довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не діюча. З 01 січня 2024 року нарахування пенсії не проводилося.

Вважав, що виплату пенсії припинено з підстав, що не передбачені ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Вважаючи свої пенсійні права порушеними, звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за віком. Після надходження інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, якою не підтверджено дію довідки позивача про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, нарахування йому пенсії призупинено з 01 січня 2024 року. Пенсію позивачу виплачено по 31 грудня 2023 року у розмірі 15304,56 грн. Вважав, що не порушив права позивача. Просив в задоволенні позову відмовити.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області як отримувач пенсії за віком, яка є внутрішньо переміщеною особою.

З 01 січня 2024 року виплату пенсії припинено з підстав, що не передбачені ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

При цьому після припинення виплати пенсії позивачу щомісячно не нараховувалася пенсія.

Вказані обставини підтверджуються довідкою про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії за період з 01 грудня 2023 року по 31 грудня 2023 року від 26 червня 2024 року №522, в якій зазначено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області; пенсія виплачена за вказаний період у розмірі 15305,18 грн.; з 01 січня 2024 року нарахування пенсії не проводилося.

На адвокатський запит представника позивача щодо підстав припинення виплати пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області надана відповідь від 04 червня 2024 року № 2000-0202-8/93792, в якій повідомлено, що позивач перебуває на обліку як отримувач пенсії та, за матеріалами електронної пенсійної справи, є внутрішньо переміщеною особою. За результатами опрацювання обміну інформацією з Єдиною інформаційною базою даних внутрішньо переміщених осіб (ЄІБДВПО) щодо підтвердження дійсності довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виплату позивачу пенсії припинено з січня 2024 року, оскільки довідка внутрішньо переміщеної особи не діюча. З 01 січня 2024 року нарахування пенсії не проводилося.

Отже, предметом спору в даній справі є правомірність дій відповідача щодо припинення нарахування та виплати позивачу пенсії через скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що була видана позивачу.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №200/4103/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області про визнання протиправним та скасування рішення.

Ухвалою цього ж суду від 19 вересня 2024 року провадження поновлено.

Судом також встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року у справі №200/4103/24 позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області про визнання протиправним та скасування рішення задоволено:

- визнано неправомірним та скасовано рішення Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області від 29 липня 2022 року «Про скасування дії довідки», прийняте щодо ОСОБА_1 ;

- зобов`язано Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області відновити в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб інформацію про дійсність довідки від 12 листопада 2014 року № 168 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, що видана ОСОБА_1 Управлінням соціального захисту населення Барвінківської районної державної адміністрації Харківської області.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 вказаного Закону визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно зі ст. 5 вказаного Закону виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Право позивача на отримання пенсії відповідачем не заперечується.

Підстави для припинення виплати пенсії визначені ст. 49 вказаного Закону, згідно з якою в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, припинення виплати пенсії можливе було лише на підставі відповідного рішення, що прийнято органом Пенсійного фонду або судом, і лише з підстав визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», перелік яких є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав виключно у випадках, передбачених законом.

Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії не встановлені.

В судовому порядку виплата пенсії позивачу не припинялася.

Органом Пенсійного фонду рішення про припинення виплати пенсії з встановлених законом підстав не приймалося.

Посилання відповідача на те, що відбулося призупинення виплати пенсії позивача, є неприйнятними, оскільки таке зупинення з подальшим поновленням виплати пенсії законом передбачено лише щодо пенсії по інвалідності в разі зміни групи інвалідності (ст.35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Враховуючи наведене, орган Пенсійного фонду безпідставно не виплачував позивачу пенсію.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному спорі наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв`язку з трудовою діяльністю, і потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, які не передбачені законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікації особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення, тощо.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 8, ч.2 ст. 19 Конституції України).

Верховний Суд України 06 жовтня 2015 року ухвалив постанову в справі №608/1189/14-а, де зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право (право на отримання пенсії) незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 липня 2004 року в справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров`я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, встановив, що право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття «майно» охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п. 74 рішення від 02.03.2005 року у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань».

Припинення виплати пенсії позивачу відбулося не у спосіб, що передбачений законом, і з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Припиненням виплати пенсії з підстав, що не передбачені законом, порушено право позивача на отримання пенсії, на що позивач мав законні очікування.

З огляду на наведене такі дії суб`єкта владних повноважень підлягають визнанню протиправними, а порушені права захисту шляхом зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату позивачу пенсії з дня припинення її виплати.

Вирішуючи спір судом враховані правові висновки, що викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Також враховано те, що предметом спору є виключно законність припинення виплати пенсії позивачу із зазначених відповідачем підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду, зокрема про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки позивачем вимоги про стягнення суми пенсії не заявлялися, тому правові підстави для застосування вказаним норм - відсутні.

Щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року сплату судового збору в сумі 968,96 грн. за подання до суду позовної заяви відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 вказаного Кодексу, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки сплату судового збору, що підлягав оплаті відповідно до положень цього Кодексу, відстрочено до ухвалення судового рішення у справі, і судовий збір не оплачено, тому відповідно до наведених вимог процесуального законодавства при задоволенні позову такий судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень.

При обчисленні розміру судового збору судом враховані положення ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, Майдан свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх; код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2024 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 січня 2024 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, Майдан свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх; код ЄДРПОУ 14099344) на користь державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України, 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795, рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 (дев`яносто шість) коп.

Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення судом складено 01 жовтня 2024 року.

Суддя Т.В. Логойда