Рішення

від 30.09.2024 по справі 420/23297/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/23297/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Захід» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення коригування митної вартості, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 24 липня 2024 року надійшов адміністративний позов приватного підприємства «Захід» до Одеської митниці, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості UA500370/2024/000002/2 від 23.01.2024 року;

- визнати протиправним та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації або митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UA500370/2024/000020 від 23.01.2024 року;

- стягнути з відповідача судовий збір та витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції, розмір яких буде заявлений у порядку та строки, передбачені КАС України.

Позиція позивача обґрунтовується наступним

Приватне підприємство «Захід» в обґрунтування позовних вимог зазначило, що ним було подано достатньо доказів на підтвердження заявленої митної вартості товару за основним методом. Проте Одеською митницею, всупереч вимогам діючого законодавства за результатами опрацювання поданих митних декларацій та документів, винесена картка відмови у прийнятті митної декларації та прийнято рішення про коригування митної вартості товарів. Позивачем наголошувалося, що Одеською митницею в оскаржуваному рішенні не наведено достатнє обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано та не зазначено інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом.

Позивач не погоджується із зазначеними у рішенні доводами митного органу та стверджує, що подані ним документи містять достатньо відомостей, що визначають та підтверджують митну вартість товару.

Позиція відповідача обґрунтовується наступним

Відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та зазначає, що декларантом позивача для здійснення митного оформлення товару до Одеської митниці подано митну декларацію (МД) № 24UA500370000554U7 від 22.01.2024. На виконання вимог статті 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI під час здійснення Одеською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією (МД) № 24UA500370000554U7 від 22.01.2024 було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів №UA500370/2024/000002/2 від 23.01.2024.

Відповідач зазначає, що оскільки в документах, які надані позивачем до Одеської митниці разом з митними деклараціями містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів, то зазначені обставини, у відповідності до п.2 ч.6 ст. 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, були підставою для прийняття митницею рішень про коригування митної вартості товарів та відмови митним органом у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю.

Таким чином, на переконання відповідача, Одеська митниця, під час здійснення контролю митної вартості товарів позивача та прийняття рішення про коригування митної вартості товарів, а також картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення діяла у відповідності до вимог законів та інших нормативно-правових актів України, не порушувала права та законні інтереси позивача, а тому відсутні підставі для задоволення адміністративного позову ПП «Захід».

Процесуальні дії та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку ст.262 КАС України.

13 серпня 2024 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вхід. № ЕС/33707/24).

13 серпня 2024 року від відповідача до суду надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 14 серпня 2024 року в задоволенні заяви представника Одеської митниці про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін адміністративної справи за позовом приватного підприємства «Захід» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення коригування митної вартості відмовлено.

21 серпня 2024 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (вхід. № ЕС/35838/24).

27 серпня 2024 року від відповідача до суду надійшли заперечення (вхід. № ЕС/37362/24).

Станом на 30 вересня 2024 року будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиція позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

ПП «Захід» зареєстроване як юридична особа 29.01.2003 року та імпортує на митну територію України, зокрема листове скло, дзеркала, для наступного оптового продажу виробникам склопакетів, меблів, тощо.

02.05.2023 року Trakya Glass (постачальник) та ПП «Захід» (покупець) уклали договір поставки №02052023, надалі «Контракт» (прим. попередній контракт був датований 06.12.2018 року).

Trakya Glass Bulgaria EAD є загальновідомим виробником, зокрема архітектурного скла та дзеркал.

Покупець та постачальник не є пов`язаними між собою особами, зокрема для цілей пункту 4 частини першої статті 58 МК.

За Контрактом постачальник поставляє скляну продукцію Sisecam Flat Glass на умовах FCA Тирговіште, Болгарія або FOB болгарський порт або інші умови поставки згідно інвойсів (пункти 1., 4.1 «b»), з оплатою на умовах передплати або із відстроченням платежу (пункт 2.3), в т.ч. із застосуванням безвідкличної банківської гарантії ПАТ «Укрексімбанк» на суму 700.000,00 (сімсот тисяч) дол. США, яка авізована ING Bank Bulgaria (розділ 8).

Довготривала співпраця, зокрема на умовах попереднього контракту, бездоганна платіжна дисципліна, наявність банківської гарантії державного банку України, авізованої банком ЄС, значні загальні обсяги постачання об`єктивно відображаються на контрактній ціні, яку пропонує Trakya Glass Bulgaria EAD для свого постійного партнера - ПП «Захід».

Кількість скла та дзеркал визначається в метрах квадратних відповідно до пункту 2.2 Контракту, що відповідає усталеній діловій практиці. Одиниця ціни скла та дзеркал, яка зазначена в прайс-листах, комерційних пропозиціях, інвойсах, графі 31 ЕМД («..опис товарів») тощо це «кв.м.».

Для цілей митного оформлення одиниця вартості це кілограми, і вони зазначаються в графі 38 ЕМД, а у випадках коригування митної вартості також в графах 24, 30 рішення.

09.01.2024 року ПП «Захід» здійснив передоплату за Контрактом з рахунку в АТ «Укрексімбанк» на суму 621 100,50 євро за платіжною інструкцією в іноземній валюті №16.

18.01.2024 року Trakya Glass виставила інвойс №0000125679 на поставку виробів зі скла на умовах FOB порт Болгарії на загальну суму 395 749,86 євро, в т.ч. (і) дзеркала 4 мм. за ціною 5,50 євро за 1 кв.м. на суму 144 147,30 євро. (іі) скла листового 4 мм. за ціною 3,20 євро за 1 кв.м. на суму 251 602,56 євро 23.

ПП «Захід» здійснив страхування всього вантажу на підставі договору №09/01- 187342 від 16.01.2024 року. Страховий платіж склав 57 449,84 грн.

Товар був доставлений з порту Русе (Болгарія) до порту Ізмаїл (Україна) на т/х Hera, про що свідчить коносамент (river bill of lading), вантажна відомість (cargo manifest), договір чартеру та транспортний інвойс. Вартість фрахту склала 23 147,30 євро.

Керуючись Контрактом, умовами поставки (FOB Ruse), що погоджені сторонами Контракту, та положеннями пп. 4, 7 ч. 10 ст. 58 МК, до ціни товару мала бути додана вартість транспортування товарів до місця ввезення на митну територію України (порт Ізмаїл) та витрати на страхування.

Всі документи, передбачені МК України на підтвердження числових значень складових митної вартості (фактурна вартість, транспортування та страхування) були надані відповідачу разом із ЕМД, про що свідчать відомості графи 44 митної декларації, а також картки відмови.

За результатами митного оформлення МД відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості № UA500370/2024/000002/2 від 23.01.2024 року та, як наслідок, оформлена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UA500370/2024/000020 від 23.01.2024 року.

Рішенням про коригування митної вартості № UA500370/2024/000002/2 від 23.01.2024 року була збільшена митна вартість усіх товарів: 6.1. Товару №1 на 217 280,72 грн.: з 269 870,06 євро (11 021 601,19 грн.) до 275 190,30 євро (11 238 881,93 грн. )* 6.2. Товару №2 на 4 554 544,07 грн.: з 150 433,79 євро (6 143 776,20 грн.) до 285 084,80 дол. США (10 698 320,27 грн.)

Позивач, вважаючи, що оскаржувані рішення є необґрунтованими, такими, що прямо суперечить нормам та вимогам Митного кодексу України, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Оцінивши належність, допустимість та достовірність наданих позивачем доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає, що оскаржуване рішення та картка відмови є необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Джерела права та висновки суду

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно частини 1 статті 49 Митного кодексу України (далі МК України): митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з частиною 1 статті 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою

Відповідно до частини 1 статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно з частиною 2 статті 53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини 3 статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно з частиною 4 статті 53 МК України , у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

У частині 5 статті 53 МК України зазначено, що забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

У відповідності до частини 1 статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Згідно з частиною 2 статті 54 МК України , контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

У частині 3 статті 54 МК України зазначено, що за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 54 МК України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з частиною 7 статті 54 МК України, у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Відповідно до частини 1 статті 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Згідно з частиною 2 статті 57 МК України, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

У відповідності до частини 3 статті 57 МК України, кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу .

Відповідно до частини 4 статті 57 МК України, застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Згідно з частиною 2 статті 57 МК України, у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що обов`язок доведення митної ціни товару покладений на декларанта, а у митного органу, у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, є право витребувати додаткові документи.

Враховуючи зазначені норми матеріального права, суд зазначає, що сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Основними документами, які підтверджують митну вартість товару, є, зокрема, зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), якщо рахунок сплачено, то банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.

Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України заборонено.

Як встановлено судом, при перевірці митної декларації та поданих до неї документів, митний орган виявив, на його думку, наявність розбіжностей у поданих документах, та у порядку ч.2,3 ст.53,54 МК України, запитав додаткові документи, які б могли спростувати виявлені митним органом розбіжності.

Відносно тверджень відповідача щодо упаковки та її фактичних розмірів, суд зазначає наступне.

Суд погоджується із тим, що МК передбачає включення до митної вартості ціни упаковки, якщо ці витрати не включались до ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті (пп. «в» п. 2 ч. 10 ст. 58).

В пункті 2.2. Контракту зазначено, що ціни на продукцію, вказані в інвойсі включають вартість продукції, упаковку, маркування, завантаження та кріплення на транспортному засобі.

Отже ціна товарів №1 та 2 включає вартість пакування, тобто не підлягає виокремленню та включенню до митної вартості відповідно до вимог пп. «в» п. 2 ч. 10 ст. 58 МК.

Суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про відсутність даних про фактичний розмір упаковки та зазначає, що передусім такі відомості не впливають на правильність визначення митної вартості. Окрім того, фізичні розміри ящиків (cases) зазначені в пакувальному листі (див. case size mm.) і становлять 3370*210*2350.

З відомостей графи 44 МД та картки відмови вбачається, що позивач надав митниці документ « 0271» №0000125679 від 18.01.2024 року, а саме пакувальний лист, сертифікати якості. Сертифікат якості не включений до переліку документів (ч. 2 ст. 53 МК), які підтверджують митну вартість, а тому не може мати розбіжностей та зумовлювати право митниці витребовувати додаткові документи.

Відносно тверджень відповідача, що відсутність підписів на кожній сторінці контракту може свідчити, що даний документ може містити ознаки підробки, суд враховує доводи позивача, що ПП «Захід» на постійній основі імпортує скло за цим контрактом та надає його копію митним органам, зокрема Одеській митниці.

Рішення не містить пояснень яким чином припущення доводять «наявність ознак підробки», які мають вплив на правильність визначення митної вартості (ч. 3 ст. 53 МК), зокрема числові показники, зазначені в інвойсі, декларації країни відправлення, транспортному інвойсі, договорі страхування, тощо.

Також представник відповідача стверджує, що відсутність у сертифікаті про походження всіх товарів не дозволило йому ідентифікувати партію в розрізі окремих товарів, відносно чого суд зазначає, що по-перше, перелік ч. 2 ст. 53 МК не містить такого документу як «сертифікат про походження товару», а тому він не підтверджує митну вартість, і не може містити розбіжностей у розумінні ч. 3 ст. 53 МК.

По-друге, сертифікат містить пряме посилання на інвойс, загальну кількість Товару в метрах квадратних (104 834,40 кв.м.), вагу (1 052 150,00 кг.) та дерев`яних ящиків (440 одиниць).

З відомостей сертифікату, інвойсу, пакувального листа, коносаменту та вантажної відомості суд зазначає, що можливо ідентифікувати партію товару в розрізі окремих товарів.

Зокрема, добуток кількості скла (78 625,80) та дзеркал (26 208,60) 4 мм. у метрах квадратних, відомості про які містить інвойс, складає саме 104 834,40 кв.м.

В пакувальному листі зазначені усі характеристики товару та пакування (кількість, фізичний розмір, вага, тощо). В коносаменті та вантажній відомості зазначено, що товар упаковано в 440 ящиків, і загальна вага вантажу включно з пакуванням складає 1 052 150 кг. або 1 052,150 мт.

Твердження митниці про відсутність нумерації сторінок та підписів на кожній сторінці договору фрахту, а також міркування про вартість перевезення не приймаються судом до уваги, оскільки відповідні обставини не наділяють посадових осіб правом вимагати додаткові документи за змістом ч. 3 ст. 53 МК.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 53 МК документами, які підтверджують митну вартість, зокрема, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Позивач надав митниці транспортний документ (коносамент), документи, що містить відомості про вартість перевезення (транспортний інвойс), отже дотримався вимог закону. Вказані документи не містять розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості.

Також суд вважає, що відомості про різну вартість перевезення є немотивованими, і не можуть обумовлювати коригування митної вартості, оскільки перевізник (оператор судна) не є власником судна, вартість транспортування не є сталою, не залежить лише від волевиявлення сторін фрахту, а обумовлюється фактичними (ринковими) обставинами, передусе від попиту в конкретному регіоні, завантаженості або простою судна, необхідності або відсутності необхідності його технічної підготовки (оснащення), зачищення трюмів для нових вантажів (зерно, хімічна продукція тощо), логістичних особливостей подальшого використання тощо.

Суб`єктивна нездатність посадової особи підтвердити вартість транспортування на підставі коносаменту, вантажної відомості, чартеру та транспортного інвойсу не є підставою, визначеною ч. 3 ст. 53 МК, що зумовлює обов`язок декларанта надати додаткові документи.

Митниця зазначає, що декларант не надав замовлення покупця, оформлення якого передбачено контрактом, а також інвойс не містить відомостей про умови розрахунків.

Аналогічно твердженням про сертифікати якості та походження товару, ч. 2 ст. 53 МК не визнає «замовлення» документом, який підтверджує митну вартість. Воно взагалі відсутнє в переліку документів, а тому не може містити розбіжності для цілей ч. 3 ст. 53 МК.

Твердження про зміст пункту 2.2 Контракту та інвойсу не впливають на відсутність обов`язку декларанта надати додаткові документи, оскільки інвойс не містить розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості.

Згідно вимог ч. 1, пп. 3, 4 ч. 2 ст. 53 МК декларант подає митному органу документи, які підтверджують митну вартість товару, зокрема інвойс та, якщо інвойс оплачено, - банківські платіжні документи.

Митний кодекс, зокрема пункт 4 ч. 4 ст. 53, а також інші нормативні акти, не містять вимог до інвойсу, не встановлюють його обов`язкові реквізити.

Позивач надав митниці платіжну інструкцію від 09.01.2024 року, що свідчить про здійснення передоплати за контрактом до моменту виставлення інвойсу від 18.01.2024 року. Оплаченої суми у розмірі 621 100,50 євро було достатньо для відвантаження товару за конкретним інвойсом на суму 395 749,86 євро.

Також митний орган «поставив під сумнів» страхування як складову митної вартості тому, що платіжна інструкція «не може бути взята до уваги», оскільки не містить підписів, печатки та відміток про виконання відповідно до Постанови НБУ від 28.07.2008 року №216.

При цьому суд зазначає, що передусім, ч. 3 ст. 53 МК не передбачає право митниці «не приймати до уваги» документи, а лише - вимагати додаткові документи у виключних випадках, зокрема, за наявності розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості.

Окрім того, пунктом 8 ч. 2 ст. 53 МК передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість, є, якщо здійснювалось страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. З огляду на зміст норми, МК не встановлює обов`язок декларанта надати митниці платіжні інструкції, а лише - страхові документи, які дозволяють встановити вартість страхування.

Митниці позивачем були надані платіжна інструкція про сплату 57 449,84 грн., а також договір страхування, пунктом 2.4 якого погоджений страховий платіж аналогічного розміру. Із відомостей пунктів 1.1-1.2 можна встановити, що страхування стосується скла листового та дзеркал, упакованого в 440 пачок, загальною вартістю 16 414 239,92 грн., що постачається на умовах FOB Русе до порту Ізмаїл на т/х Hera.

Отже, декларант виконав вимоги закону та надав митниці страхові документи, які дозволяють неупередженій особі встановити вартість страхування та співвіднести такі витрати з конкретним товаром.

Щодо тверджень про платіжну інструкцію слід зазначити про таке.

По-перше, до спірних відносин не підлягає застосуванню Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, оскільки страховий платіж здійснено в національній валюті.

По-друге, форма платіжної інструкції обумовлена виключно налаштуваннями програмного забезпечення «Клієнт-Банк» від АТ «Державний експортно-імпортний банк України", і не залежить від волевиявлення імпортера.

У правому верхньому та правому нижньому куті платіжної інструкції зазначено «Одержано банком 05 грудня 2023 року» та «Проведено банком 05 грудня 2023 року», а також наявний штамп «Укрексімбанк МФО 322313».

Ці відомості свідчать, що платіжна інструкція виконана державним банком.

Позивачем до позову додано платіжну інструкцію того ж самого банку про сплату судового збору, які містять повністю аналогічні реквізити та штампи. Тобто державний банк «Укрексімбанк» формує в системі «Клієнт-Банк» саме таку форму платіжної інструкції, що декларант надав митному органу.

Митниця також «не взяла до уваги» експертний висновок ДП «Держзовнішінформ», оскільки він не відповідає вимогам пункту 56 ПКМУ від 10.09.2003 року №1440, що свідчить про відсутність у ньому документального підтвердження числових значень, відносно чого суд зазначає, що по-перше, експертний висновок є додатковим документом (п. 8 ч. 3 ст. 53 МК), і не може як підтверджувати митну вартість, так і містити розбіжності. Для цілей підтвердження митної вартості законодавець визначені інші групи документів (ч. 2 ст. 53 МК), які декларант надав митниці.

По-друге, експертний висновок про вартісні характеристики товару, передбачений п. 8 ч. 3 ст. 53 МК не повинен відповідати вимогам Постанови КМУ №1440 («Стандарт оцінки)», як вважає митний орган, суд зазначає, що стандарт оцінки затверджений на виконання ч. 1 ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». За змістом ч. 6 ст. 9 - стандарти є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Пункт 56 Стандарту оцінки, на який посилається посадова особа, визначає вимоги до змісту Звіту про оцінку майна.

Разом із тим, декларант подав митному органу не Звіт про оцінку майна суб`єкта оціночної діяльності, а експертний висновок ДП «Держзовнішінформ», який за своїм змістом є документом, зазначеним у п. 8 ч. 3 ст. 53 МК: «висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини».

По-третє, митниця не наділена повноваженнями «не брати документи до уваги», зокрема додаткові (ч. 3 ст. 53 МК). Митниця може вимагати надати додаткові документи за наявності виключних підстав, зокрема коли основні документи містять розбіжності, а також зобов`язана дослідити додаткові документи, які були нею витребувані.

Експертний висновок, який надав декларант, підтверджує, що вартість скла 4 мм. та дзеркал 4 мм. при поставках в Україну на умовах FOB болгарський порт може становити 3,20 та 5,50 EUR відповідно.

Із змісту висновку вбачається, що твердження про ціну ґрунтується не лише на відомостях із відкритих джерел з мережі Інтернет, але також на відповіді Trakya Glass Bulgaria EAD (щодо цін на продукцію), яку ДП «Держзовнішінформ» отримав безпосередньо від постачальника засобами електронної пошти.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що документи, подані позивачем до митного органу з метою підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, відповідають переліку документів, встановлених ч. 2 ст. 53 МК України та не містять розбіжностей.

Відповідач, приймаючи оскаржувані рішення, не зазначив про наявність жодних розбіжностей у числових показниках сплачених декларантом сум та проігнорував подані декларантом додаткові документи та пояснення.

Відповідачем не вказано, які саме конкретні розбіжності або невідповідності в поданих позивачем до митного оформлення документах стали підставою для невизнання встановленої ним митної вартості товару, як і не наведено обставин, що вплинули на таке коригування; зі змісту оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів не вбачається, який саме показник ціни придбаного товару, на думку відповідача, був сумнівним чи/або помилковим, що є підставою для визнання незаконним та скасування рішення митного органу.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 року у справі №820/307/17.

При цьому суд зазначає, що витребування додаткових документів у позивача було обґрунтовано формальними підставами (всіма переліченими у ч. 3 ст. 53 МК України підставами).

При цьому, відповідачем не було зазначено яких саме відомостей не вистачає; проігноровано документи, надані позивачем, якими підтверджується як ціна товарів так і розмір фактичної сплати за такі товари; не зазначено конкретних розбіжностей щодо числових значень складових митної вартості імпортованих товарів.

Верховний Суд у постанові від 13.10.2021 р. у справі № 804/15600/15 наголосив, що витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих

декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

У цій поставної Верховний Суд звернув увагу, що витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитися в правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.

Верховний Суд у постанові від 14.04.2021 р. у справі № 820/4849/16 назвав вимоги до запиту додаткових документів, відповідно до яких митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 р. у справі №820/263/17 дійшов висновку, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

З викладеного можна дійти висновку, що відповідачем було формально запитано всі документи, які передбачені статтею 53 МК України без зазначення конкретних розбіжностей задекларованої позивачем митної вартості, тому такий запит відповідача не мав на меті та на стосувався визначення митної вартості товару.

Відсутність належного обґрунтування митним органом причин та суті запиту додаткових документів є однією із підстав для подальшого визнання рішення про коригування митної вартості протиправним.

Щодо обраного відповідачем методу митної вартості, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 55 МКУ прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів повинно містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію, у тому числі щодо митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, яка призвела до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом. При коригуванні митної вартості товарів за другорядними методами, передбаченими статями 59, 60 та 64 цього Кодексу, у рішенні обов`язково зазначаються помер та дата митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів (пункту 2.1 розділу II Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598).

При цьому в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 19 червня 2018 року в справі №826/6346/16 (№К/9901/36092/18).

Проте, як видно з гр. 33 оскаржуваного рішення, коригувань на обсяг партії товарів, умови поставки, комерційних умов тощо, відповідачем не здійснювалось.

Частиною 1 ст. 57 МК встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

При цьому частинами 2, 3, 6 ст.57 передбачено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У ч.8 ст.57 МК України, зазначено, що лише у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідач неправомірно застосував резервний метод при визначенні митної вартості ігноруючи попередні методи при об`єктивній можливості їх застосування.

В рішенні про коригування митної вартості зазначає, що "у митного органу відсутня інформація стосовно операцій з ідентичними та подібними (аналогічними) товарами", внаслідок чого він застосовує саме резервній (6) метод.

Митний орган зазначає про неможливість застосування методів визначення митної вартості товарі передбачених п. 2 ч. 1 ст.57 Митного кодексу України, у зв`язку з відсутністю інформації щодо вартості ідентичного, подібного (аналогічного) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, однак таке формальне обґрунтування із загальними висновками не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини 2 статті 55 Митного кодексу України.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.03.2019 року у справі №809/278/17, у постанові від 27.07.2018 року у справі №809/1174/17 у постанові від 21.02.2018 року у справі №820/17417/14.

Посилання відповідача в рішенні про коригування митної вартості товару на відомості з довідкової інформації не є доказом заниження митної вартості товарів в разі наявності у декларанта всіх документів, які підтверджують обґрунтованість заявленої митної вартості товару за ціною договору та не мають розбіжностей, які б не давали можливість визначити вартість товару.

Слід зазначити, що Єдина автоматизована інформаційна система (ЄАІС) Держмитслужби України закрита для вільного доступу, що позбавляє декларанта можливості довести задекларовану митну вартість. Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого Позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС Держмитслужби України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена в Рішенні Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 820/17417/14, від 04.09.2018 року у справі № 818/1186/17.

Отже, вказані позивачем при декларуванні товару відомості не ставлять під сумнів числові значення складових митної вартості, зазначених позивачем у митній декларації, та не свідчать, що у документах декларанта є розбіжності, які не дозволяють встановити вартість товару за основним методом.

Висновки відповідача про заниження позивачем митної вартості товару та надання митному органу недостовірних даних не підтверджуються наявними матеріалами справи, а виявлені невідповідності у поданих позивачем документах не впливають на ціну товару.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення, прийняте Одеською митницею, є необґрунтованим, а відтак позовні вимоги приватного підприємства «Захід» є такими, що підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Звежинський проти Польщі», заява №34049/96 відповідно до п.71 якого суд повторює, що позбавлення майна, у значенні цього речення, може бути виправданим, лише якщо воно відбувається в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом. Крім того, будь-яке втручання у право власності має відповідати критерію пропорційності (цит. вище справа Брумареску). Суд нагадує, що під час втручання необхідно дотримуватися "справедливої рівноваги" між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основних прав людини (див. рішення у справі «Pressos Compania Naviera S. A. та інші проти Бельгії» від 20 листопада 1995, серія A, N 332, с. 23, п. 38). Цю рівновагу буде порушено, якщо людині доведеться нести надто специфічний або надмірний тягар (див. цит. вище рішення у справі Спорронга і Льонрота. При цьому, п. 73 суд підкреслює, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти коректно і дуже послідовно (див. цит. вище рішення у справі «Беєлер проти Італії»). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок.

Крім цього, згідно рішення у справі «TOB «Полімерконтейнер» проти України», заява №23620/05, відповідно до п.17 суд повторює, що будь-яке втручання, включаючи те, яке виникло в результаті заходів для забезпечення сплати податків, не повинно порушувати «справедливого балансу» між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення такого балансу в цілому відображається в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на зацікавлену особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших авторитетних джерел, рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), від 23 вересня 1982 року, пп. 69-73, серія А №52).

Згідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, наявні в справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що вимоги приватного підприємства «Захід» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, враховуючи задоволення позовних вимог та згідно із ст.139 КАС України судові витрати зі сплати судового збору позивача у загальній сумі 13 874, 78 грн., які підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов приватного підприємства «ЗАХІД» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення коригування митної вартості задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500370/2024/000002/2 від 23.01.2024 року.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови Одеської митниці у прийнятті митної декларації або митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UA500370/2024/000020 від 23.01.2024 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці на користь приватного підприємства «ЗАХІД» суму сплаченого судового збору в розмірі 13 874 грн. 78 коп. (тринадцять тисяч вісімсот сімдесят чотири гривні сімдесят вісім копійок.).

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Приватне підприємство «Захід» (провул. Першотравневий, буд. 25/2, м. Миколаїв, 54031, код ЄДРПОУ 32333300).

Відповідач: Одеська митниця (вул. Лип Івана та Юрія, буд. 21 А, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 44005631).

Суддя С.О. Cтефанов