Рішення

від 25.10.2010 по справі 39/218

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  39/218

25.10.10

За позовом   Колективного підприємства "Ікар"

до                   Комунального підприємства "Київський завод алюмінієвих будівельних конструкцій"     

про                стягнення 71334,64 грн.

Суддя   Гумега О.В.

Представники :

Від позивача: Цимбалюк В.Г. –представник за довіреністю № 1 від 22.10.2010 р.,

                         Криворученко І.А. - директор

Від відповідача:  не  з’явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Колективне підприємство "Ікар"  (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до  Комунального підприємства "Київський завод алюмінієвих будівельних конструкцій" (відповідача) про стягнення заборгованості в розмірі 71344,00 грн. на підставі Договору № К-13/08 від 03.01.2008 р., Додаткової угоди № 1 від 10.03.2008 р та Специфікації № 9 від 19.11.2008 р. до наведеного договору, з яких: 50000,00 грн. основного боргу, 18642,76 грн. інфляційних нарахувань та 2691,88 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання вимог вказаного договору позивач поставив відповідачу товар (магній МГ-90), проте, відповідач в порушення умов договору, зобов‘язання по оплаті поставленого товару повністю не виконав.

Ухвалою Господарського  суду  міста Києва  від 23.09.2010  року  порушено  провадження  у  справі  № 39/218,  розгляд  справи  призначено  на  25.10.2010  року  о  10:50 год.

В  судове  засідання,  призначене  на  25.10.2010  року,  представники  позивача з’явився  та  надали  документи  на  виконання  вимог ухвали  суду  від  23.09.2010  року.

Відповідач  в  судове  засідання,  призначене  на 25.10.2010  року,  не  з’явився,  вимоги  ухвали  суду від 23.09.2010  року не  виконав.  

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 39/218 від 23.09.2010 р. було направлене відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві (02217, м. Київ, вул. Закревського), та яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серія НОМЕР_1 станом на 07.10.2010 р.

Отримання наведеної ухвали суду уповноваженим представником відповідача 27.09.2010 р. підтверджується повідомленням про вручення поштового відправленняНОМЕР_2

За наведених обставин та з урахуванням приписів ст. 64 ГПК України, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена відповідачу належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судовому засіданні 25.10.2010 р. від останнього до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез»явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 25.10.2010 р. та за відсутністю відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Представник позивача в судовому засіданні 25.10.2010 р. надав письмові пояснення по справі № 39/218, відповідно до яких фактично збільшив розмір позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та просив стягнути з відповідача 2695,86 грн. 3% річних, в іншій частині позовні вимоги залишив без змін (надалі - заява про збільшення позовних вимог). Крім того,  у наведеній заяві позивач просив з метою забезпечення позову накласти арешт на майно та банківські рахунки відповідача. Також, до наведеної заяви у якості додатку позивач залучив Акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.10.2009 р., підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін, згідно якого заборгованість відповідача на користь позивача становить 500000,00 грн.

Розглянувши заяву про збільшення позовних вимог, суд не приймає останню до розгляду, оскільки позивачем не було дотримано порядку її подання, а саме:

Вищезазначена заява позивача не містить доказів надсилання її копії відповідачеві і такі докази не надані представником позивача в судовому засіданні.

З огляду на приписи статей 4-2 та 4-3 та частин першої –третьої статті 22 ГПК України суд має вживати заходів до того, щоб усі учасники судового процесу мали можливість одержати копії відповідної заяви або іншим чином ознайомитись з її змістом. З цією метою такі копії можуть бути вручені іншим учасникам судового процесу (їх представникам) безпосередньо в судовому засіданні (під розпис на оригіналі заяви) або надіслані їм позивачем поштою з наданням доказів надсилання у встановлений судом строк (п. 20 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 р. № 01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році»).

Крім того, в порушення ст. 45, 46 ГПК України, позивач недоплатив суму державного мита в частині збільшення розміру позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене та неявку представника відповідача в судове засідання 25.10.2010 р., суд розглядає по суті первісно заявлені позовні вимоги.

В судовому засіданні 25.10.2010 р. судом розглянута також заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та банківські рахунки відповідача

Приписами ст. 66 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою сторони має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п. 3 РозЧяснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 р. № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент предЧявлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Згідно п. 1.1 Роз’яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову»у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможній такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно вищезазначеного Роз’яснення від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 у випадку звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог передбачених ст. 33 ГПК України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не наведено суду належних доказів, також з матеріалів позовної заяви судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, держави. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Позивачем не представлено доказів, які б свідчили, що відповідач має намір відчужити майно (грошові кошти), на яке позивач просить накласти арешт.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову: з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності суд враховує, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також бере до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном може призвести до незворотних наслідків.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що накладення арешту на майно та банківські рахунки відповідача, може унеможливити подальшу господарську діяльність даного господарюючого суб’єкта, а тому суд відмовляє в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.    

Згідно ст. 75 ГПК України, справа розглядалася за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 25.10.2010 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

                                                           ВСТАНОВИВ:

03.01.2008 р. між Колективним підприємством "Ікар" (позивач) та Комунальним підприємством "Київський завод алюмінієвих будівельних конструкцій" (відповідач) був укладений Договір № К-13/08 (далі –Договір), 10.03.2008 р. - Додаткова угода № 1 до нього (далі –Додаткова угода № 1) та 19.11.2008 р. була підписана Специфікація № 9 до наведеного договору (далі –Специфікація № 9).

Згідно п. 1.1 Договору сторони узгодили, що позивач постачає, а відповідач приймає магній МГ-90 (надалі – Товар) на умовах, визначених даним Договором та чинним в Україні законодавством.

Відповідно до підписаної сторонами Додаткової угоди № 1 до Договору пункт 2.1 Договору був викладений у наступній редакції: ціна Товару узгоджується сторонами у специфікаціях до Договору на кожну партію поставки, тоді як інші умови Договору залишені сторонами без змін та визначено, що Додаткова угода № 1 є невід»ємною частиною Договору.

Пунктом 2.3 Договору сторони встановили, що відповідач сплачує вартість Товару шляхом перерахування 50% грошових коштів, а решту оплати 50% - на протязі 5 банківських днів після його отримання.

Згідно Специфікації № 9 ціна спірного Товару становить 73180,80 грн.

Вищенаведені умови Договору № К-13/08  від 03.01.2008 р. свідчать про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі –ГК України) визначають права та обов‘язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зібрані у справі докази свідчать, що позивач на виконання умов Договору, Додаткової угоди № 1 до нього та відповідно до Специфікації № 9  поставив відповідачу Товар на загальну суму 73180,80 грн., що підтверджується накладною № 29 від 19.11.2008 р.

Наведена накладна підписана уповноваженим представником відповідача на підставі довіреності Комунального підприємства "Київський завод алюмінієвих будівельних конструкцій" № 106 від 19.11.2008 р., а отже, приймається судом у якості належного доказу стосовно поставки позивачем Товару у наведеній сумі, а рівно отримання даного Товару відповідачем.

По матеріалам справи судом встановлено, що відповідач, в порушення умов Договору та Додаткової угоди № 1 до нього, поставлений Товар оплатив лише частково у загальній сумі 23180,80 грн., що підтверджується банківськими виписками, копії яких додані до матеріалів справи, а саме: 09.12.2008 р. –10000,00 грн., 22.12.2008 р. –10000,00 грн., 12.02.2009 р. –3180,80 грн.

Крім того, судом встановлено, що враховуючи п. 2.3 Договору, відповідач був зобов»язаний  здійснити повний розрахунок за поставлений позивачем Товар не пізніше 26.11.2008 р. (19.11.2008 р., дата отримання Товару відповідачем за накладною № 29 + 5 банківських днів після отримання Товару), а рівно з 27.11.2008 р. починається період прострочення наведеного грошового зобов»язання.

З урахуванням наведеного, заборгованість відповідача за Договором становить 50000,00 грн. (73180,80 грн. –23180,80 грн. = 50000,00 грн., основний борг), яка також підтверджується доданим до матеріалів справи Актом звірки взаєморозрахунків станом на 01.10.2009 р., що підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін.

Станом на час звернення позивача з позовом до суду відповідач заборгованість за Договором у вищенаведеній сумі позивачу не оплатив, доказів протилежного суду не надав.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов‘язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов‘язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в судові засідання не з»явився, належних і допустимих доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 50000,00 грн. основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.

З огляду на порушення відповідачем грошового зобов»язання за Договором, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з останнього 18642,76 грн. інфляційних нарахувань та 2691,88 грн. 3% річних.

При цьому, суд звертає увагу, що позивач здійснив розрахунок 3% річних з урахуванням часткових розрахунків відповідача за спірний Товар 09.12.2008 р., 22.12.2008 р. та 12.02.2009 р. та відповідної суми заборгованості відповідача з огляду на вказані часткові розрахунки.

Інфляційні нарахування фактично здійснені позивачем за період з березня 2008 р. по березень 2010 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вказану норму Цивільного кодексу України та здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку розміру інфляційних нарахувань, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 18642,76 грн. інфляційних нарахувань підлягають задоволенню лише частково у сумі 10000,00 грн. та за період грудень 2008 р. –березень 2010 р. з огляду на невірно визначений період нарахування інфляції (як вище судом було встановлено, період прострочення відповідачем грошового зобов»язання по оплаті Товару, поставленого згідно накладної № 29 від 19.11.2008 р. почався з 27.11.2008 р., а тому нарахування інфляції можливе лише з грудня 2008 р.).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

При здійсненні перевірки наданого позивачем розрахунку розміру 3% річних судом визначено суму останніх у загальному розмірі 2694,91 грн. (від несплаченої суми у розмірі 73180,80 грн. за період з 27.11.2008 р. по 09.12.2008 р. 3% річних дорівнюють 78,19 грн.; від несплаченої суми у розмірі 63180,80 грн. за період з 10.12.2008 р. по 22.12.2008 р. 3% річних дорівнюють 67,51 грн.; від несплаченої суми у розмірі 53180,80 грн. за період з 23.12.2008 р. по 12.02.2009 р. 3% річних дорівнюють 227,29 грн.; від несплаченої суми у розмірі 50000,00 грн. за період 13.02.2009 р. р. по 31.08.2010 р. 3% річних дорівнюють 2321,92 грн.; 78,19 грн. + 67,51 грн. + 227,29 грн. + 2321,92 грн. = 2694,91 грн.).

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума 3% річних у розмірі 2691,88 грн., а клопотання в порядку п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань. Тому вимоги позивача в частині стягнення 3% річних визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 2691,88 грн.

Згідно ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу господарський суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, витрати по сплаті державного мита в розмірі  626,92 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі  207,41 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 14, 525, 526, 549, 599, 611, 625, 655, 692, 712 ЦК України, ст. 265 ГК України, ст.ст. 4-2 та 4-3, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 64, 66, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Комунального підприємства "Київський завод алюмінієвих будівельних конструкцій"  (02055, м. Київ, вул.. Закревського, 9, ідентифікаційний код 30470011, рахунок № 2600722251 в АБ «Укргазбанк», м. Київ,  МФО 320843), а у разі відсутності коштів, з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем, на користь Колективного підприємства "Ікар" (85114, Донецька обл., м. Костянтинівка, вул. Інтернаціональна, буд. 464, кв. 13, ідентифікаційний код 32193538, рахунок № 26007296009001 в ДРУ КБ «Приватбанк», МФО 335496) 50000,00 грн.  (п»ятдесят тисяч гривень 20 коп.) основного боргу, 10000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 коп.) інфляційних нарахувань, 2691,88 грн. (дві тисячі шістсот дев»яносто одну гривню 88 коп.) 3 % річних, 626,92 грн. (шістсот двадцять шість гривень 92 коп.)  витрат по сплаті державного мита, 207,41 грн. (двісті сім гривень 41 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

 Суддя                                                                                                 Гумега О. В.

Дата підписання

повного рішення: 27.10.2010 р.