Постанова

від 01.10.2024 по справі 400/12133/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/12133/23

Головуючий в 1 інстанції: Величко А.В.

Дата і місце ухвалення 03.04.2024 р., м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді доповідача Шеметенко Л.П.

судді Бітова А.І.

судді Ступакової І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства «Миколаївська обласна клінічна стоматологічна поліклініка» Миколаївської обласної ради на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року по справі за адміністративним позовом Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області до Комунального некомерційного підприємства «Миколаївська обласна клінічна стоматологічна поліклініка» Миколаївської обласної ради про зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області до Комунального некомерційного підприємства «Миколаївська обласна клінічна стоматологічна поліклініка» Миколаївської обласної ради, в якому позивач просив суд зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство Миколаївська обласна клінічна стоматологічна поліклініка» Миколаївської обласної ради вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - сховища №52021, що розташоване по вул. Дунаєва, 39-А/1 в м. Миколаєві.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач є балансоутримувачем сховища №52021, яке за результатами оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту визнане неготовим до використання за призначенням. Таким чином, з огляду на ведення на території України воєнного стану та постійну загрозу обстрілів, відповідна захисна споруда не здатна забезпечити захист цивільного населення, а в разі використання її за призначенням може створювати загрозу для життя та здоров`я людей, що і стало підставою для звернення позивача до суду.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року позов Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області задоволено.

Зобов`язано Комунальне некомерційне підприємство «Миколаївська обласна клінічна стоматологічна поліклініка» Миколаївської обласної ради вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття №52021, що розташоване по вул. Дунаєва, 39-А/1 в м. Миколаєві.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Комунальне некомерційне підприємство «Миколаївська обласна клінічна стоматологічна поліклініка» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги доводи відповідача та позицію Верховного Суду, зокрема викладену у постанові від 29 серпня 2023 року по справі № 160/9125/22, щодо відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави. Апелянт вказує, що твердження про відсутність дії з боку відповідача щодо невжиття заходів для приведення захисної споруди в належний стан є безпідставним, оскільки відповідні дії вживались, що підтверджується наданими до суду доказами. Крім того, апелянт вважає, що КНП «Миколаївська обласна клінічна стоматологічна поліклініка» не є належним відповідачем, оскільки власником відповідного укриття є територіальна громада, відповідач не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування, а також відповідач не має відповідного фінансування та права виділення коштів на проведення ремонту укриття.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в межах Миколаївської міської територіальної громади знаходиться захисна споруда цивільного захисту - сховище № 52021, розташоване по вул. Дунаєва, 39-А/1 в м. Миколаєві.

Балансоутримувачем захисної споруди цивільного захисту сховища № 52021 є комунальне некомерційне підприємство «Миколаївська обласна клінічна стоматологічна поліклініка» Миколаївської обласної ради. Вказане підтверджується обліковою карткою та паспортом захисної споруди.

На підставі наказу ГУ ДСНС України у Миколаївській області від 08.12.2020 року №496 проведено планову перевірку додержання КНП «МОКСП» МОР вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки.

За результатами проведення планового заходу державного нагляду, складено акт від 16.09.2021 року № 892, яким встановлені порушення вимог законодавства, зокрема щодо експлуатації та утримання захисної споруди цивільного захисту № 52021.

Проведення перевірки та складання вказаного акту здійснено за участю посадової особи КНП «МОКСП» МОР та останнім отримано примірник під розпис.

З метою усунення недоліків, виявлених під час здійснення перевірки Миколаївським районним управлінням ГУ ДСНС України у Миколаївській області складено припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки від 16.09.2021 року № 578 із зазначенням ряду порушень та строків для їх усунення, який отримано посадовою особою КНП «МОКСП» МОР під розпис.

У подальшому, складено акт оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту (сховища) № 52021 від 16.09.2021 року, розташованої по вул. Дунаева, 39-А/1 в м. Миколаєві, балансоутримувачем якої є КНП «МОКСП» МОР.

Відповідно до акту встановлено численні порушення. Загальний висновок про стан готовності захисної споруди № 52021 оцінено як не готова до використання за призначення та підлягає капітальному ремонту.

Вказаний акт оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту підписано та вручено уповноваженій особі КНП «МОКСП» МОР під розпис.

Відповідно до протоколу засідання Кабінету Міністрів України від 01.06.2023 року №62 Миколаївським районним управлінням ГУ ДСНС України у Миколаївській області спільно з представниками органів місцевого самоврядування та національної поліції організовано та проведено оперативні огляди захисних споруд цивільного захисту населення на території міста Миколаєва, у тому числі захисної споруди цивільного захисту № 52021 по вул. Дунаева, 39-А/1 в м. Миколаєві.

За результатами оперативного огляду вказаного об`єкта складено акт від 02.06.2023 року, яким визначено, що споруда не готова до використання за призначенням. Крім того, вказаним актом зафіксовано не забезпечення цілодобового доступу до укриття для цивільного населення.

Надалі, 18.08.2023 року Миколаївським районним управлінням здійснено чергову перевірку стану готовності, експлуатації і використання захисної споруди цивільного захисту № 52021, за результатами якої складено акт, яким констатовано її неготовність до використання за призначенням.

Зазначену перевірку здійснено у присутності головного лікаря КНП «МОКСП» МОР та вручено останньому акт оцінки від 18.08.2023 року під розпис.

Крім того, Указом Президента України від 26.06.2023 року № 353/2023 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України «Щодо результатів оперативних обстежень об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту та вирішення проблемних питань щодо укриття населення». Останнім визнано незадовільною роботу із забезпечення готовності об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту до їх використання за призначенням, у тому числі у місті Миколаєві, визначено до виконання органами державної, виконавчої влади та місцевого самоврядування низку заходів.

Згідно з листом Миколаївського районного управління ГУ ДСНС України у Миколаївській області від 14.09.2023 року № 24.01/3295 КНП «МОКСП» МОР, як балансоутримувачем, не надано документів, що підтверджують виконання заходів, вказаних в акті складеного за результатами проведення планового заходу державного нагляду від 16.09.2021 року № 892, приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки від 16.09.2021 року № 578, актах оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту № 52021 та акті оперативного огляду об`єкта по вул. Дунаєва, 39-А/1 в м. Миколаєві.

Вважаючи вищезазначене, заступник керівника Окружної прокуратури м. Миколаєва звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області.

Суд першої інстанції, вирішуючи справу та задовольняючи позов, виходив з того, що відповідач у ході розгляду справи доводи прокурора не спростував, не надав суду належних і допустимих доказів, що свідчили б про приведення протирадіаційного укриття № 52021 у відповідність до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом МВС України від 09 липня 2018 року № 579.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, вважає їх правильними та такими, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладене.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, прокурор у визначених Законом випадках має право на представництво інтересів держави, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване, проте не на представництво інтересів суспільства в цілому.

Тобто, підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом, який, окрім іншого, визначає повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій, зокрема, стосовно представництва прокурором інтересів держави в суді, є Закон України «Про прокуратуру».

Згідно частин першої, третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор вправі представляти інтереси громадянина або держави в суді, представництво яких полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких повноважень обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Із наведених нормативних положень убачається, що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Аналогічні висновки викладено зокрема у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2021 року у справі № 260/1831/20

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 13 лютого 2019 року (справа № 826/13768/16), за змістом частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

При цьому, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Аналогічні висновки викладено зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 20 Кодексу цивільного захисту України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб`єкт господарювання, зокрема, забезпечує виконання заходів у сфері цивільного захисту на об`єктах суб`єкта господарювання; забезпечує дотримання вимог законодавства щодо створення, зберігання, утримання, використання та реконструкції захисних споруд цивільного захисту; розробляє заходи щодо забезпечення пожежної безпеки, впровадження досягнень науки і техніки, позитивного досвіду із зазначеного питання; забезпечує виконання вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, а також виконання вимог приписів, постанов та розпоряджень центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки; утримує у справному стані засобів цивільного та протипожежного захисту, недопущення їх використання не за призначенням.

Пунктом 16 частини 2 статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту реалізує державну політику з питань створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення обліку таких споруд.

Пунктом 48 частини 2 статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту звертається до адміністративного суду щодо допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»), а також щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей, з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1052, до повноважень зазначеного органу, серед інших, віднесено організацію здійснення заходів щодо створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення їх обліку, забезпечення разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями здійснення контролю за готовністю цих споруд до використання за призначенням, ведення загальнодержавного електронного обліку захисних споруд цивільного захисту.

Згідно з пп. 5 п.4 Положення про Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Миколаївській області, затвердженого наказом ДСНС №3 від 04.02.2013 року (у редакції наказу ДСНС 12.11.2018 року № 661), Головне управління відповідно до покладених на нього завдань на відповідній території бере участь у заходах щодо створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення їх обліку (у тому числі з використанням спеціального програмного забезпечення), забезпечує разом з місцевими держадміністраціями здійснення контролю за готовністю зазначених споруд до використання за призначенням, проведення їх інвентаризації.

Отже, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Миколаївській області є уповноваженим органом щодо забезпечення дотримання вимог законодавства щодо створення, зберігання, утримання, використання та реконструкції захисних споруд цивільного захисту.

Колегією суддів встановлено, що з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді окружною прокуратурою направлено до Головного управління Державної служби України в Миколаївській області лист від 12.09.2023 року про вжиті заходи направлені на усунення виявлених порушень, однак листом від 14.09.2023 року повідомлено про невжиття жодних заходів. Крім того, листом від 07.07.2023 року органом цивільного захисту повідомлено прокурора про необхідність вжиття заходів представницького характеру у зв`язку із відсутністю повноважень.

Таким чином, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Миколаївській області обізнане про необхідність захисту інтересів держави та має відповідні повноваження для їх захисту, які обмежені в період дії правового режиму воєнного стану, проте, таких заходів не вжило, що відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах держави в особі зазначеного уповноваженого органа.

Колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 серпня 2023 року по справі № 160/9125/22, оскільки такі висновки Верховного Суду не є релевантними і ґрунтуються на положеннях Кодексу цивільного захисту у попередній редакції, тобто до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності» № 2655-IX від 06.10.2022, а тому не підлягають врахуванню у межах спірних правовідносин.

При цьому, суд враховує те, що в умовах військової агресії РФ проти України недодержання та порушення балансоутримувачем вимог законодавства України в сфері використання та забезпечення функціонування об`єктів цивільного захисту (захисних споруд) призводить до його обмеженої готовності до використання за призначенням, через що захисна споруда не здатна у належному обсязі забезпечити захист цивільного населення та у разі використання за призначенням може створювати загрозу для життя та здоров`я людей.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що Верховний Суд у постанові від 29.11.2022 по справі № 240/401/19 відступив від раніше викладених висновків щодо права прокурора на звернення до адміністративного суду з позовом в інтересах держави, зазначивши таке: «…виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Відтак, колегія суддів вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Таким чином, саме позов прокурора із зазначеними вимогами є єдиним способом спонукання відповідача до приведення захисної споруди цивільного захисту.

Вищенаведені обставини в своїй сукупності дають підстави дійти висновку, що у межах даної справи прокурором належним чином обґрунтовано наявність правових підстав для представництва інтересів держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Миколаївській області, чим спростовуються доводи апелянта у цій частині.

Щодо суті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.32 Кодексу цивільного захисту України, до захисних споруд цивільного захисту належать:

1) сховище - герметична споруда для захисту людей, в якій протягом певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів;

2) протирадіаційне укриття - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості та дії звичайних засобів ураження.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.32 Кодексу цивільного захисту України, укриттю підлягають у протирадіаційних укриттях - населення, у тому числі працівники суб`єктів господарювання, хворі, медичний та обслуговуючий персонал закладів охорони здоров`я, евакуйоване населення, яке проживає або працює в зонах можливого небезпечного і значного радіоактивного забруднення, крім тих, хто підлягає укриттю у сховищах.

Частиною 4 статті 32 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що для вирішення питань щодо укриття населення в захисних спорудах цивільного захисту центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання завчасно створюють фонд таких споруд.

Отже, основним завдання сховища та/або протирадіаційного укриття є захист людей, а тому такі безумовно повинні перебувати у належному стані, придатному для їх використання за їх цільовим призначенням.

Відповідно до частини 5 статті 32 Кодексу цивільного захисту України порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно приписів ч.ч. 7 та 8 ст.32 Кодексу цивільного захисту України, вимоги щодо утримання та експлуатації захисних споруд визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту.

Утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється їх власниками, користувачами, юридичними особами, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року №138 затверджено Порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, виключення таких споруд із фонду та ведення його обліку, який визначає механізм створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту (далі - захисні споруди), у тому числі споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів, та ведення його обліку (далі Порядок №138).

Відповідно до пункту 3 Порядку №138, балансоутримувачі захисних споруд - власники, користувачі, юридичні особи, на балансі яких перебувають захисні споруди (у тому числі споруди, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації).

Утримання захисних споруд - комплекс заходів організаційного, матеріально-технічного, інженерного, фінансового та іншого характеру, що спрямовані на забезпечення готовності захисних споруд до використання за призначенням.

Згідно пункту 9 Порядку №138, утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами.

Пунктом 10 Порядку №138 передбачено, що балансоутримувач забезпечує утримання захисних споруд та інших споруд, що повинні використовуватися для укриття населення, а також підтримання їх у стані, необхідному для приведення у готовність до використання за призначенням відповідно до вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд.

Конкретний строк приведення захисної споруди в готовність до використання за призначенням (крім споруд, що відповідно до законодавства повинні перебувати в постійній готовності) зазначається в паспорті захисної споруди, а саме:

не більше 12 годин - для захисних споруд, призначених для укриття працівників (персоналу, найбільшої працюючої зміни) суб`єктів господарювання, віднесених до відповідних категорій цивільного захисту;

не більше 24 годин - для інших захисних споруд, споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів.

Відповідно до пункту 11 Порядку №138, вимоги щодо утримання та експлуатації захисних споруд визначаються МВС.

Наказом МВС України від 09.07.2018 року №579 затверджено Вимоги щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, якими внормовано питання утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту.

Пунктом 1 розділу ІІ Вимог № 579 передбачено, що споруди фонду захисних споруд мають утримуватися та експлуатуватися у стані, що дозволяє привести їх у готовність до використання за призначенням у визначені законодавством терміни.

Відповідно пункту 7 розділу ІІ Вимог №579, споруди фонду захисних споруд, їх комунікації, інженерні мережі, інженерне та спеціальне обладнання, системи життєзабезпечення (далі - обладнання споруд фонду захисних споруд) мають утримуватися в належному технічному стані.

Утримання та експлуатація обладнання споруд фонду захисних споруд здійснюються згідно з вимогами і рекомендаціями, визначеними технічною документацією на них, а також відповідними нормами і правилами.

Згідно пункту 1 глави 2 розділу VI Вимог №579, для забезпечення готовності захисних споруд до використання за призначенням їх балансоутримувачі здійснюють оцінку стану їх готовності, організовують періодичні огляди стану захисних споруд, перевірку працездатності їх основного обладнання, планують і проводять технічне обслуговування обладнання та систем життєзабезпечення захисних споруд.

Відповідно до пункту 2 глави 2 розділу VI Вимог №579, оцінка стану готовності захисних споруд (далі - оцінка стану готовності) здійснюється щороку з метою виявлення недоліків у стані утримання та експлуатації захисних споруд, передбачення заходів щодо приведення захисної споруди в готовність до використання за призначенням.

Згідно пункту 3 глави 2 розділу VI Вимог №579, за результатами оцінки стану готовності складається акт оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту за формою згідно з додатком 11 до цих Вимог. Результати оцінки стану готовності, отримані під час нагляду, ураховуються під час складення документів (актів, приписів) за його результатами.

Пунктом 9 глави 2 розділу VI Вимог №579 передбачено, що за результатами оцінки стану готовності захисну споруду може бути визнано як готову, обмежено готову або неготову до використання за призначенням.

Захисна споруда вважається обмежено готовою або неготовою, якщо вона має хоча б один із недоліків, зазначених в основних недоліках в утриманні захисних споруд, що погіршують стан їх готовності, наведених у додатку 13 до цих Вимог.

У разі відсутності таких недоліків захисна споруда вважається готовою до використання за призначенням.

Так, як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, укриття №52021, яке знаходиться за адресою: вул. Дунаєва, 39-А/1 в м. Миколаєві, перебуває на балансі відповідача, що підтверджується матеріалами справи та не заперечувалося відповідачем.

Таким чином, всупереч доводам апелянта, саме він, як балансоутримувач відповідної захисної споруди, зобов`язаний забезпечувати укриття № 52021 у стані, необхідному для приведення у готовності до використання за призначенням згідно з Вимогами № 579, а отже є належним відповідачем. Стан непридатності укриття № 52021 до використання за призначенням підтверджено матеріалами перевірки ГУ ДСНС у Миколаївській області та листом ГУ ДСНС у Миколаївській області.

Щодо доводів апелянта, що ним вживались заходи для приведення захисної споруди в належний стан, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази приведення захисної споруди у належний стан, а вжиття відповідачем певних заходів не свідчить про повне усунення порушень законодавства у сфері цивільного захисту.

При цьому, наведені апелянтом обставини щодо відсутності відповідного фінансування та права виділення коштів на проведення ремонту укриття, а також вчинення заходів, спрямованих на забезпечення приведення у стан готовності захисної споруди, не впливають на висновки суду та не є підставою для відмови в задоволення пред`явлених позовних вимог, оскільки відсутність коштів на забезпечення цивільного захисту населення, тощо, в тому числі й у зв`язку з відсутністю відповідного бюджетного асигнування, не можуть визнаватися поважними причинами для відкладення заходів щодо приведення захисних споруд цивільного захисту населення у належний для експлуатації стан.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.

За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Миколаївська обласна клінічна стоматологічна поліклініка» Миколаївської обласної ради залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Судове рішення складено у повному обсязі 01.10.2024 р.

Суддя доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: А.І. Бітов

Суддя: І.Г. Ступакова