Ухвала

від 01.10.2024 по справі 420/36926/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 жовтня 2024 року

м. Київ

справа №420/36926/23

адміністративне провадження № К/990/35103/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білак М.В.,

суддів: Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі № 420/36926/23 за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, Одеського державного університету внутрішніх справ про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національної поліції України, Одеського державного університету внутрішніх справ, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу Національної поліції України №3038 від 23 листопада 2023 року щодо звільнення зі служби підполковника поліції ОСОБА_1 заступника начальника відділу матеріального забезпечення Одеського державного університету внутрішніх справ;

- визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України №1973 від 07 грудня 2023 року щодо звільнення зі служби підполковника поліції ОСОБА_1 заступника начальника відділу матеріального забезпечення Одеського державного університету внутрішніх справ за частиною першою статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 11 грудня 2023 року;

- визнати протиправним та скасувати наказ Одеського державного університету внутрішніх справ №334 о/с від 11 грудня 2023 року в частині звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 заступника начальника відділу матеріального забезпечення Одеського державного університету внутрішніх справ відповідно до статті 71 Закону України «Про Національну поліцію» з 11 грудня 2023 року;

- поновити підполковника поліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу матеріального забезпечення Одеського державного університету внутрішніх справ з 12 грудня 2023 року;

- стягнути з Одеського державного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 грудня 2022 року по момент винесення судового рішення;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення підполковника поліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу матеріального забезпечення Одеського державного університету внутрішніх справ та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2024 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.

Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2024 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень.

13 вересня 2024 року до Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі №420/36926/23. Заявник, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а» - «г» цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.

Як вбачається з рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності або розглянутих в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

Проте, позивач, оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, про наявність виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, не зазначає.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Проте, заявником не надано будь-яких доказів та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Верховний Суд зазначає, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Не наведено в касаційній скарзі скаржником і обґрунтувань щодо винятковості цієї справи для позивача.

Щодо посилання позивача на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

З огляду на зазначене та враховуючи, що заявник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, судами попередніх інстанцій встановлено, що підполковник поліції ОСОБА_1 вчинив дисциплінарний проступок, що виразився в порушенні вимог пунктів 1, 6, частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII, пункту 1 частини першої статті 18, частини першої статті 64 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII, абзацу другого частини п`ятої статті 14, абзацу третього частини другої статті 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII, пункту 1.3, підпункту «а» пункту 2.4 пункту 2.5. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, що виразилися в особистій недисциплінованості, умисному невиконанні норм діючого законодавства України, недотриманні правил і норм у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у частині невиконання розпоряджень поліцейських, які давалися в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством щодо проходження в установленому порядку медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння, за наявності у нього визначеного законом обов`язку його пройти у ситуації, що склалася, намаганні уникнути адміністративної відповідальності. Крім того підполковник поліції ОСОБА_1 вчинив дії, які перешкоджали іншим поліцейським виконувати їх обов`язки та підірвали авторитет Національної поліції України. Підполковник поліції ОСОБА_1 допустив порушення Присяги працівника поліції в частині дотримання законів України та особистого зобов`язання з гідністю нести високе звання поліцейського.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із правомірності спірних наказів, відповідачі діяли обґрунтовано, в порядку, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, а застосоване до позивача стягнення є співмірним із вчиненим проступком. При цьому суди зазначили, що під час визначення виду дисциплінарного стягнення позивачеві відповідачем ураховано характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського.

Також зазначено, що відсутність факту притягнення до адміністративної відповідальності позивача не спростовує наявності в його діях дисциплінарного проступку, за який в порядку Дисциплінарного статуту відповідач має право застосувати такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з органів внутрішніх справ.

Крім того суди попередніх інстанцій зауважили, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки. Застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте, його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням певних обставин та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.

Судами у межах розгляду цієї справи не досліджується питання наявності або відсутності вини в діях позивача щодо вчинення адміністративного правопорушення, а надавалася правова оцінка обставинам наявності або відсутності вчинення позивачем дисциплінарного проступку. Водночас, наявність факту притягнення до адміністративної відповідальності або відсутність такого факту не спростовує можливості притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності за наявності відповідних підстав.

Положення статей 8, 18 Закону України «Про Національну поліцію» покладають на поліцейського обов`язок бути прикладом у дотриманні законності, службової дисципліни, бездоганному виконанні вимог Присяги працівника поліції, статутів, наказів, норм моралі, етичної поведінки поліцейських.

Поняття «службова дисципліна» містить в собі не лише обов`язок особи належним чином виконувати свої службові обов`язки, а і обов`язок дотримуватися положень чинного законодавства України та Присяги працівника поліції.

В основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки. Застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте, його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням певних обставин та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.

Під вчинками, що дискредитують звання працівника національної поліції та власне органи національної поліції, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою у зв`язку з виконанням службових обов`язків або не пов`язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника поліції та власне органи національної поліції.

З огляду на вказане, порушення позивачем цих приписів може сприйматися, як спроба підриву довіри до Національної поліції України, і відповідальність за це несе Держава.

Зазначене безумовно негативно впливає на рівень авторитету та довіри до органів національної поліції з боку суспільства.

Присяга поліцейського передбачає зобов`язання виконувати обов`язки сумлінно.

Тобто порушення Присяги - це несумлінне, недобросовісне виконання обов`язків поліцейським. Про несумлінність дій (бездіяльності) поліцейського свідчить невиконання обов`язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них.

Невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни є дисциплінарним проступком, вчинення якого є підставою для дисциплінарної відповідальності.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05 березня 2020 року у справі №815/4478/16.

Вимоги морального змісту віднесені до службово-трудових обов`язків працівників поліції. Приймаючи присягу, позивач зобов`язався вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки (постанова Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №816/604/17).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Суд враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.

За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі № 420/36926/23 за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, Одеського державного університету внутрішніх справ про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді М.В. Білак

В.Е. Мацедонська

Ж.М. Мельник-Томенко