Постанова

від 16.09.2024 по справі 607/21569/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/21569/23Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М. Провадження № 22-ц/817/671/24 Доповідач - Костів О.З.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,

за участю секретаря судового засідання Панькевич Т.І.,

представника апелянта ОСОБА_1 ,

позивачки ОСОБА_2 ,

представника позивачки адвоката Лисенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу №607/21569/23 за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 квітня 2024 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради про визнання протиправним і скасування наказу,

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради (далі КНП «ТРФЦ» ТОР) про визнання наказу генерального директора КНП «ТРФЦ» ТОР №80 від 08.08.2023 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 » протиправним і його скасування.

В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилалася на те, що вона працює в КНП «ТРФЦ» ТОР медичною сестрою. 07.08.2023 вона планувала обрати лікаря з фізичної реабілітації та попередньо здійснити запис на прийом, оскільки має хворобу опорно-рухового апарату. Для цього, 02.08.2023, реалізуючи своє право на відпустку без збереження заробітної плати, як особа з інвалідністю 2 групи, поштовим зв`язком направила до КНП «ТРФЦ» ТОР заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати 07.08.2023, що підтверджується поштовою квитанцією ПАТ «Укрпошта» за номером 4772402342967 та описом вкладення (пункт 4 - «Заява відпустка»). Згідно інформації з веб-сайту Укрпошти зазначене поштове відправлення Відповідачем отримано 04.08.2023.

Також вказує, що 04.08.2023 вона додатково подала заяву аналогічного змісту через канцелярію підприємства, про що свідчить відмітка про отримання та реєстрацію Відповідачем поданої заяви за вхідним номером 99.

Однак, не зважаючи на це, наказом №80 від 08.08.2023 її притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. Підставою зазначено рапорт заступника медичного директора ОСОБА_4 та Акт відсутності працівника на робочому місці від 07.08.2023.

Вважає вказаний наказ незаконним, оскільки Відповідач залишив поза увагою подані Позивачкою заяви про відпустку, не провів службове розслідування, не з`ясував фактичних обставин відсутності Позивачки на роботі, не зажадав від неї пояснень, що не відповідає вимогам ч.1 ст.149 КЗпП.

09.08.2023 Позивачка подала Відповідачу заяву, у якій звернула увагу на порушення зазначеної правової норми. У відповідь Відповідач 21.08.2023 направив копію Акта від 08.08.2023 про начебто її відмову від підпису та дачі пояснень, що не відповідає дійсності.

Вказує, що оскільки вона є особою з інвалідністю 2 групи загального захворювання, за законом має право, за бажанням, на надання відпустки без збереження заробітної плати, котру роботодавець зобов`язаний надати.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.04.2024 позов задоволено.

Визнано наказ Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради №80 від 08.08.2023 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 » протиправним та скасовано.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради в дохід державного бюджету 1073.60 гривень судового збору.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, КНП «ТРФЦ» ТОР подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Мотивуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що ОСОБА_5 04.08.2023 о 16 год 10 хв безпосередньо до канцелярії КНП подала заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати, про що зроблено запис №99 у книзі реєстрації вхідної документації.

В цей самий день засобами поштового зв`язку о 16 год 20 хв надійшла ще одна заява ОСОБА_2 аналогічного змісту, яка також зареєстрована у книзі реєстрації вхідної документації за вхідним №100.

У своїх заявах Позивачка просила надати їй відпустку без збереження заробітної плати з 07.08.2023. Зазначає, що вказані заяви надійшли після закінчення робочого дня, оскільки для працівників адміністративного відділення встановлено скорочений робочий графік у п`ятницю до 16 год 00 хв.

Крім того вказує, що 07.08.2023 ОСОБА_5 не дізналась, чи погоджено її заяву, чи виданий керівником медичного закладу відповідний наказ та не приступила до виконання своїх трудових обов`язків.

Стверджує, що у зв`язку із неприбуттям ОСОБА_5 на роботу і не покладенням її обов`язків на інших працівників, було спричинено затримку у госпіталізації хворих із захворюваннями тяжкого ступеня.

Будучи відсутньою на робочому місці 07.08.2023 з 08 год 30 хв до 16 год 12 хв без поважних причин, ОСОБА_5 вчинила прогул, тобто тим самим вона умисно не виконала належним чином свої службові обов`язки, чим порушила ст.139 КЗпП України, за що і притягнута до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани відповідно до ст.147 КЗпП України.

Зазначає, що керівництво КНП в жодному разі не заперечувало проти надання ОСОБА_5 відпустки, однак, об`єктивно було позбавлене можливості видати наказ про відпустку з 07.08.2023 (з понеділка), оскільки заяви від неї надійшли після закінчення робочого дня і робочого тижня (в п`ятницю 04.08.2023). Крім того, необхідно було визначити працівника, який би виконував функціональні обов`язки ОСОБА_6 .3. Наведені обставини мали бути відображені в наказі генерального директора КНП, тобто розпорядчому документі, виданому відповідно до вимог, закріплених у ДСТУ 4163:202 та пункті 3 глави 1 Розділу ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 №1000/5.

Крім того вказує, що 08.08.2023, коли ОСОБА_5 з`явилась на роботі, їй було запропоновано надати письмові пояснення з приводу допущеного нею прогула, однак вона відмовилась це зробити і наведені обставини відображені у складеному в цей самий день Акті.

Просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.04.2024 без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.

Вказує, що судом належним чином було досліджено усі докази у справі та вірно застосовано норми законодавства, наслідком чого є ухвалення законного та обґрунтованого рішення суду, а доводи апеляційної скарги законності рішення не спростовують.

В судовому засіданні представник апелянта просив задовольнити апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній.

Позивачка та її представник просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду залишити без змін, оскільки вважають його законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, сторін по справі, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено наступні обставини.

ОСОБА_2 працює у Комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільський обласної ради на посаді сестри медичної поліклінічного відділення, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 .

Наказом генерального директора №80 від 08.08.2023 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 » до Позивачки застосовано захід стягнення у виді догани.

Із змісту даного наказу вбачається, що 07.08.2023 сестра медична поліклінічного відділення ОСОБА_2 без поважної причини не приступила до роботи і була відсутня з 08.30 год по 16.12 год. Своїми діями працівниця ОСОБА_2 порушила пункт 13 Правил внутрішнього трудового розпорядку закладу.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 2 групи загального захворювання та потребує спеціально створених умов праці, про що зазначено у довідці до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ №210985.

02.08.2023 позивачка поштовим зв`язком направила відповідачу заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати 07.08.2023, що підтверджується поштовою квитанцією ПАТ «Укрпошта» за номером 4772402342967 та описом вкладення. Згідно інформації з веб-сайту Укрпошта зазначене поштове відправлення із заявою ОСОБА_2 про надання відпустки Відповідачем отримано 04.08.2023.

Окрім того, 04.08.2023 Позивачка додатково подала заяву аналогічного змісту через канцелярію підприємства, про що свідчить відмітка про отримання та реєстрацію Відповідачем поданої заяви за вхідним номером 99.

Як вбачається із наказу №80 від 08.08.2023, підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 стали рапорт заступника медичного директора ОСОБА_4 та Акт відсутності працівника на робочому місці від 07.08.2023.

За вимогами частини першої ст.149 КЗпП власник або уповноважений ним орган до застосування дисциплінарного стягнення повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

09.08.2023 Позивачка подала Відповідачу заяву, у якій звернула увагу на порушення ч.1 ст.149 КЗпП, на що Відповідач 21.08.2023 направив ОСОБА_2 копію Акта від 08.08.2023 про її відмову від підпису та написання пояснювальної записки.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог та наявності правових підстав для їх задоволення, оскільки надати відпустку без збереження заробітної плати особі з інвалідністю 1 чи 2 групи, на визначених нею умовах є обов`язком, а не правом роботодавця, а тому Відповідач помилково прийшов до висновку про порушення Позивачкою Правил внутрішнього трудового розпорядку закладу та безпідставно прийняв рішення про притягнення її до дисциплінарної відповідальності, чим обмежив законне право Позивачки як особи з інвалідністю.

З таким рішенням погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом.

Отже, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Зокрема, таке право закріплене в ст.16 ЦК України та ст.4 ЦПК України.

У ст.43 Конституції України закріплено, зокрема, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно з пунктами 22, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Згідно з ч.1 ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Частинами першою, третьою статті 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Звільнення за вчинення прогулу є дисциплінарним стягненням і повинне здійснюватися з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.

За критерієм оплачуваності відпустки поділяються на оплачувані та без збереження заробітної плати. Залежно від обов`язковості надання відпустки для роботодавця відпустки можна поділити на ті, які роботодавець зобов`язаний надати, та ті, надання яких є правом роботодавця на власний розсуд. Закон України «Про відпустки» передбачає два види відпусток без збереження заробітної плати відпустка без збереження заробітної плати, що надається працівникові в обов`язковому порядку, передбачена ст.25 Закону України «Про відпустки», та відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін, що передбачена ст.26 вказаного Закону.

Частина 1 ст.84 КЗпП України передбачає, що у випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов`язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.

Відповідно до підпункту 7 ч.1 ст.25 Закону України «Про відпустки», відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов`язковому порядку: особам з інвалідністю 1 та 2 групи тривалістю до 60 календарних днів щорічно.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 2 групи з причин загального захворювання, що підтверджується матеріалами справи та встановлено судом першої інстанції, а тому має право на отримання відпустки без збереження заробітної плати, яка повинна надаватися в обов`язковому порядку згідно з положеннями ст.25 Закону України «Про відпустки».

За змістом положень ст.84 КЗпП України та ст.25 Закону України «Про відпустки» власник зобов`язаний надати відпустку без збереження заробітної плати на вимогу працівника.

Час надання відпустки без збереження заробітної плати у певних випадках визначається самим працівником у межах дії обставин, зазначених у ст.25 Закону України «Про відпустки» та надається з дня, про який просить працівник за своїм розсудом.

02.08.2023 позивачка поштовим зв`язком направила відповідачу заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати 07.08.2023, що підтверджується поштовою квитанцією ПАТ «Укрпошта» за номером 4772402342967 та описом вкладення. Згідно інформації з веб-сайту ПАТ «Укрпошта» зазначене поштове відправлення Відповідачем отримано 04.08.2023.

Окрім того, 04.08.2023 Позивачка додатково подала заяву аналогічного змісту через канцелярію підприємства, про що свідчить відмітка про отримання та реєстрацію Відповідачем поданої заяви за вхідним номером 99.

Тобто, ОСОБА_2 подала заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати, на яку за законом мала право, про що у належний спосіб повідомила роботодавця, який в свою чергу зобов`язаний був на виконання вимог закону надати таку відпуску з дня, про який просила позивачка, однак безпідставно цього не зробив, чим порушив права останньої, в тому числі, оформивши день її відсутності на роботі 07.08.2023, як прогул без поважних причин та застосував дисциплінарне стягнення у вигляді догани, про що видав відповідний Наказ від 08.08.2023 №80.

Доказів прогулу без поважних причин під час розгляду справи Відповідачем не було надано, а поважність причин відсутності Позивачки на роботі підтверджується встановленими обставинами та дослідженими доказами, які відповідачем не спростовано. Не можна вважати, що невихід на роботу за конкретних обставин мав місце саме у зв`язку з самовільним використанням працівником відпустки. Погодження такої відпустки із роботодавцем не передбачено. Роботодавець не вправі не погоджувати таку відпустку.

Отже, Позивачка мала законне право на отримання в обов`язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати як особа з інвалідністю 2 групи, з дня, про який просила у відповідній заяві у роботодавця, чим було порушено її права, передбачені трудовим законодавством.

Вказане узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №209/396/18 та від 07.10.2020 у справі №544/405/19.

Доводи Відповідача про те, що Позивачка не погодила заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати із безпосереднім керівником, не дочекалася рішення керівника закладу охорони здоров`я, а тому самовільно використала дні відпустки, є неспроможними, оскільки ґрунтуються на невірному тлумаченні норм матеріального права. Право Позивачки на відпустку без збереження заробітної плати не пов`язується із наявністю погодження з боку роботодавця чи видачею відповідного наказу, що підтверджується вищезазначеними висновками Верховного Суду про застосування відповідних норм матеріального права у аналогічних правовідносинах.

Також безпідставними є доводи апелянта про те, що Позивачка подала відповідні заяви про відпустку поза межами робочого часу у п`ятницю, тобто о 16 год 20 хв, оскільки такі заяви були прийняті та зареєстровані саме 04.08.2023, тобто роботодавець був належним чином повідомлений про намір заявниці отримати відпустку без збереження заробітної плати 07.08.2024.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги апеляційний дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження та є необґрунтованими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення відповідає вимогам закону і підстави для його зміни або скасування відсутні.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 26 вересня 2024 року.

Головуючий

Судді