Постанова

від 01.10.2024 по справі 185/10037/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8434/24 Справа № 185/10037/23 Суддя у 1-й інстанції - Шаповалова І. С. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів Барильської А.П., Макарова М.О.

при секретарі Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2024 року по справі запозовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ,третяособа приватний нотаріусПавлоградського районногонотаріального округуІзюмська АлінаВікторівна,про стягненняіз спадкоємцівборгу спадкодавця,-

в с т а н о в и л а:

У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа ПН Павлоградського РНО Ізюмська А.В., про стягнення із спадкоємців боргу спадкодавця, мотивуючи тим, що 25 травня 2017 року він надав 180 000 грн. ОСОБА_5 , що підтверджується написаною ним в присутності свідків розпискою.

Вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_6 помер. Спадкоємцями за законом першої черги є його дружина ОСОБА_3 та сини ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , які подали відповідні заяви про прийняття спадщини. До складу спадкового майна входить 1/3 частки (обов`язкова частка в порядку ст.1241 ЦК України (по 1/6 частки спадкоємців ОСОБА_7 та ОСОБА_1 ) з земельної ділянки, загальною площею 9,13 га, яка розташована у Дніпропетровській області Павлоградський район Вербківська сільська рада, кадастровий номер 1223582800:01:002:0368, цільове призначення для ведення сільськогосподарського виробництва, загальною вартістю 200 000 грн. (вартість 1/3 обов`язкової частки 66 666,66 грн.

Посилаючись на те, що 24 травня 2023 року він направив відповідачам лист-претензію, втім грошові кошти ними не повернуті, просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідачів по 60 000 грн. з кожного, або звернути стягнення на 1/3 частку з земельної ділянки, загальною площею 9,13 га, яка розташована у Дніпропетровській області Павлоградський район Вербківська сільська рада, кадастровий номер 1223582800:01:002:0368, цільове призначення для ведення сільськогосподарського виробництва, вартість якої становить 66 666,66 грн.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто із спадкоємця ОСОБА_6 - його дружини ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 60 000 грн. боргу спадкодавця. Стягнуто із спадкоємця ОСОБА_6 - його сина ОСОБА_1 60 000 грн. боргу спадкодавця. Стягнуто із спадкоємця ОСОБА_6 - його сина ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 60 000 грн. боргу спадкодавця. Стягнуто з відповідачів судовий збір на користь ОСОБА_2 по 600 грн. В іншій частині позову відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що підстави для задоволення позову відсутні. Позивач, як у позові та і у всіх судових засіданнях, наполягав на тому, що отримані його батьком грошові кошти є позикою. В той же час суд у своєму рішення вказав, що ним було встановлено, що ОСОБА_6 отримав грошові кошти в рахунок земельної ділянки 1223582800:01:002:0368. Станом на день звернення до суду земельна ділянка 1223582800:01:002:0368 зареєстрована за ОСОБА_6 , передана в оренду СФГ «Тіна». Суд зазначив, що позивач не отримав земельну ділянку та передав 180 00 грн. Тобто, позивач заявив вимоги про стягнення позики, які є недоведеними, оскільки у розписці не вказано слів борг чи позика, а суд легалізував угоду купівлі-продажу земельної ділянки.

26 серпня 2024 року позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказує, що рішенням встановлені правильні фактичні обставини справи.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, у повній мірі зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першоїінстанції встановленота цепідтверджується матеріаламисправи,що 25 травня 2017 року ОСОБА_2 передав ОСОБА_6 грошові кошти у сумі 180.000 грн., про що складена розписка, на якій містяться підписи ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .

У вказаній розписці ОСОБА_6 власноручно написав про те, що отримав грошові кошти в рахунок земельної ділянки 1223582800:01:002:0368.

Станом на день звернення до суду земельна ділянка 1223582800:01:002:0368 зареєстрована за ОСОБА_6 , передана в оренду СФГ «Тіна».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

24 травня 2024 року позивач звернувся до спадкоємців ОСОБА_6 із претензією кредитора в порядку 1281 ЦК України.

Відповідачі жодним чином не відреагували на цю претензію, гроші не повернули.

Із копії спадкової справи вбачається, що спадкоємцями за законом є ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , за заповітом ОСОБА_8 . Всі спадкоємці звернулися із заявою про прийняття спадщини.

До складу спадкового майна входить 1/3 частки (обов`язкова частка в порядку ст.1241 ЦК України (по 1/6 частки спадкоємців ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ) з земельної ділянки, загальною площею 9,13 га, яка розташована у Дніпропетровській області Павлоградський район Вербківська сільська рада, кадастровий номер 1223582800:01:002:0368, цільове призначення для ведення сільськогосподарського виробництва, загальною вартістю 200 000 грн. (вартість 1/3 обов`язкової частки 66 666,66 грн).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив із того, що померлий отримав від позивача 180 000 грн. в рахунок земельної ділянки 1223582800:01:002:0368, яка зареєстрована за ОСОБА_6 та передана в оренду СФГ «Тіна». Станом на день розгляду справи земельна ділянка зареєстрована за померлим. Позивач не отримав земельну ділянку, а також передав 180.000 грн. ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Колегія суддів не погоджується із вказаними висновками суду у зв`язку з наступним.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; коло спадкоємців, які прийняли спадщину;при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, встановити дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №640/6274/16-ц (№61-25487св18).

Відповідно до ст.ст.1216,1218ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч.ч.1,3,4 ст.1268 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

У справі, яка переглядається, встановлено, що 25 травня 2017 року ОСОБА_6 склав документ з назвою розписка. У вказаному документі вказано, що ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 180 000 грн. в рахунок земельної ділянки 1223582800:01:002:0368.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дату отримання коштів.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору, зміст його умов, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі №319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі №524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі №604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі №501/1773/16-ц, від 10 серпня 2022 року у справі №504/369/18.

Згідно зі статтею 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі висновки щодо застосування статей 1046,1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі №6-996цс17.

Згідно із ст.129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Позивач, як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.81 ЦПК України.

Нормами ст.77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

У свою чергу суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Так, ст.12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19) вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у розписці не вказано про отримання грошей у борг, не вказано дату їх повернення та підстави.

В той же час із матеріалів спадкової справи встановлено, що 25 травня 2017 року (тобто в день складання розписки) ОСОБА_6 склав заповіт на належну йому земельну ділянку 1223582800:01:002:0368 на ім`я ОСОБА_8 , який є сином позивача.

04 серпня 2021 року ОСОБА_8 звернувся із відповідною заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 .

Тобто посилання ОСОБА_2 у позові на те, що померлий ОСОБА_6 отримав від нього у борг грошові кошти у розмірі 180 000 грн., які підлягають до повернення шляхом стягнення їх із його спадкоємців (до числа котрих входить і син позивача, який не залучений до участі у справі), не можуть бути прийняті до уваги та слугувати підставою для задоволення позову.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню відповідно до положень ст.376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Павлоградського районного нотаріального округу Ізюмська Аліна Вікторівна, про стягнення із спадкоємців боргу спадкодавця відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Е.Л.Демченко

Судді: А.П.Барильська

М.О.Макаров