Постанова

від 25.09.2024 по справі 910/17982/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2024 р. Справа№ 910/17982/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Доманської М.Л.

суддів: Поліщука В.Ю.

Пантелієнка В.О.

за участю секретаря судового засідання Сороки П.М.

та представників учасників провадження у даній справі відповідно до протоколу судового засідання від 25.09.2024,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Головного управління ДПС у місті Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.05.2024

у справі №910/17982/21 (суддя Івченко А.М.)

за заявою Державної авіаційної служби України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Браво"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 у справі №910/17982/21 затверджено звіт про нарахування та виплату основної грошової винагороди арбітражного керуючого Реверука П.К. за виконання повноважень розпорядника майна ТОВ "Авіакомпанія "Браво" у справі № 910/17982/21 за період з 20.09.2023 по 30.04.2024 у розмірі 155 570,00 грн; затверджено звіт про витрати арбітражного керуючого Реверука П.К., пов`язані з виконанням повноважень розпорядника майна ТОВ "Авіакомпанія "Браво" у справі № 910/17982/21 за період з 30.08.2023 по 14.05.2024 у розмірі 2 380,88 грн; у задоволенні заяви Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України з грошовими вимогами до боржника на суму 985 025,17 відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції у відповідній частині, Головне управління ДПС у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України, звернулось безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу та відкрити апеляційне провадження; ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 у справі №910/17982/21 - скасувати в частині відмови Головному управлінню ДПС у м. Києві у визнанні грошових вимог до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Браво"; визнати Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України, кредитором у справі №910/17982/21 з грошовими вимогами у сумі - 985025,17 грн; розглянути апеляційну скаргу за участю представника Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2024 апеляційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючий суддя: Доманська М.Л.; судді: Пантелієнко В.О. та Поліщук В.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/17982/21 за заявою Державної авіаційної служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Браво" про банкрутство; відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Головного управління ДПС у місті Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України, на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 у справі №910/17982/21 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/17982/21.

11.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/17982/21 в 12-ти томах.

15.08.2024 через систему "Електронний суд" від Головного управління ДПС у м. Києві надійшла заява про долучення до матеріалів справи доказів направлення копії апеляційної скарги учасникам справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у місті Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України, на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 у справі №910/17982/21. Розгляд апеляційної скарги призначено на 25.09.2024 о 12 год. 00 хв. Запропоновано учасникам справи у відповідності до статті 263 Господарського процесуального кодексу України надати відзиви на апеляційну скаргу із доказами надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи протягом десяти днів, з дня отримання даної ухвали, але не пізніше 10.09.2024. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв, клопотань, пояснень в письмовій формі із доказами надсилання (надання) копій цих документів іншим учасникам справи протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 20.09.2024.

18.09.2024 через систему "Електронний суд" від арбітражного керуючого Реверука П.К. надійшли письмові пояснення щодо апеляційної скарги, у яких зазначено, що з огляду на період дії карантину, а саме з 01.03.2020 по 30.06.2023 та пряму норму ПКУ, якою передбачено списання пені, нарахованої в такий період, нарахована, але не сплачена ТОВ «Авіакомпанія «Браво» пеня за цей період підлягає списанню.

У судове засідання 25.09.2024 з`явився представник Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України. Представники інших учасників справи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені у встановленому законом порядку.

Колегія суддів вирішила за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників учасників справи, які не з`явились у судове засідання, з огляду на наступне.

За положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 ГПК Україниодним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов`язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу Україникожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 916/1577/19, від 09.04.2024 у справі № 873/225/23.

Представник Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, просив суд апеляційної інстанції задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 у справі №910/17982/21 в частині відмови у задоволенні заяви Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, з грошовими вимогами до боржника на суму 985 025,17 грн. В цій частині прийняти нове судове рішення, яким визнати Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України, кредитором у справі №910/17982/21 з грошовими вимогами до боржника у сумі - 985025,17 грн із віднесенням цих кредиторських вимог до VI черги задоволення вимог кредиторів.

Оскільки вказана ухвала суду першої інстанції оскаржується лише в частині, якою відмовлено Головному управлінню ДПС у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, у визнанні грошових вимог до боржника, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд оскаржуваної ухвали лише в тій частині, що оскаржується.

Згідно із ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що нарахування заборгованості у даній справі регулюються спеціальним законом - Законом України від 21.06.2018 № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції», у якому зазначено, що у разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовується положення цього Закону. Скаржник вважає, що при винесенні рішення щодо кредиторських вимог Головного управління ДПС у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, суд першої інстанції мав би керуватися вищевказаним законом, норми якого є спеціальними по відношенню до норм Податкового кодексу України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази у справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, слід задовольнити. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 у справі №910/17982/21 слід скасувати в частині відмови у задоволенні заяви Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, з грошовими вимогами до боржника на суму 985 025,17 грн. В цій частині слід прийняти нове судове рішення, яким визнати Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України, кредитором у справі №910/17982/21 з грошовими вимогами до боржника у сумі - 985025,17 грн із віднесенням цих кредиторських вимог до VI черги задоволення вимог кредиторів, з огляду на наступне.

Предметом апеляційного перегляду у цій справі є питання дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні питання обґрунтованості грошових вимог податкового органу до боржника за неузгодженим податковим повідомленням-рішенням.

Надаючи оцінку доводам скаржника та відповідності ухвали Господарського суду міста Києва 15.05.2024 у справі №910/17982/21 в частині відмови у задоволенні заяви Головного управління ДПС у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, з грошовими вимогами до боржника, положенням процесуального та матеріального права, колегія суддів враховує таке.

За змістом статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України, зокрема, до грошових зобов`язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів).

Згідно зі статтею 1 КУзПБ кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до статті 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (частина перша статті 45 КУзПБ). Для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів (частина четверта статті 45 КУзПБ).

З моменту відкриття провадження у справі: пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах провадження у справі; пред`явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися у випадку та порядку, передбачених цим Кодексом; арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство; корпоративні права засновників (учасників, акціонерів) боржника реалізуються з урахуванням обмежень, встановлених цим Кодексом; задоволення вимог засновника (учасника) боржника - юридичної особи про виділення частки у майні боржника у зв`язку з виходом із складу його учасників забороняється; рішення про реорганізацію або ліквідацію юридичної особи - боржника приймається в порядку, визначеному цим Кодексом (частина чотирнадцята статті 39 Кодексу).

Визначення статусу вимог кредитора (конкурсні чи поточні) пов`язується безпосередньо з моментом виникнення цих вимог. При цьому набуття статусу кредитора у справі про банкрутство законодавець пов`язує з наявністю у особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку, та прийняття судом відповідної ухвали про повне або часткове визнання її вимог. Відповідний висновок наведений Верховним Судом у постановах від 25.06.2020 у справі № 916/1965/13, від 21.09.2020 у справі № 916/2878/14, від 04.11.2020 у справі № 904/9024/16.

Порядок виникнення грошових зобов`язань щодо сплати податків та зборів, визначений Податковим кодексом України (далі - ПК України), положеннями пунктів 1.1. та 1.3 статті 1 якого унормовано, що цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства; однак не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Статтею 41 ПК України органи державної фіскальної служби віднесено до переліку контролюючих органів, що здійснюють від імені держави функції контролю за своєчасністю і правильністю сплати суб`єктами господарювання податків і зборів, зокрема, шляхом проведення документальних невиїзних перевірок платників податків відповідно до статті 78 цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Відповідно до пунктів 54.1 та 54.3 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Стаття 57 ПК України регулює строки сплати податкового зобов`язання: за загальним правилом платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (пункт 57.1 статті 57); у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу; у разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження (пункт 57.3 статті 57 ПК України).

Положеннями пункту 58.1 статті 58 ПК України передбачено, що контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу.

Зазначена стаття встановлює загальні підстави і порядок надсилання податкового повідомлення-рішення і не пов`язує із цією дією виникнення податкового зобов`язання у платника податку.

За змістом підпункту 14.1.39. пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Підпунктом 56.17.5 пункту 56.17 статті 56 ПК України визначено, що день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов`язання платника податків, крім випадку, передбаченого підпунктом 108-1.2.2 пункту 108-1.2 статті 108-1 цього Кодексу.

Водночас, пунктом 56.18 цієї ж статті передбачено, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Аналіз наведених вище приписів податкового законодавства, в тому числі положень підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 56.18 статті 56, пункту 57.3 статті 57 та інших положень ПК України, дає змогу дійти висновку про те, що грошове зобов`язання платника податків для цілей здійснення адміністрування податків та зборів може існувати як узгоджене зобов`язання, набувши статусу податкового боргу після настання моменту його сплати, що надає податковому органу можливість здійснення заходів щодо стягнення суми такого зобов`язання, а також як неузгоджене зобов`язання, коли грошове зобов`язання існує, але заходи щодо адміністрування податків та зборів податковими органами не вживаються.

Оцінюючи повноту і всебічність судового розгляду у даній справі, колегія суддів виходить з наведених норм КУзПБ у сукупності з положеннями процесуального закону та вважає за необхідне звернутися до усталених правових висновків Верховного Суду стосовно порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов`язків суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство, за якими:

- заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги (постанови: від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18);

- обов`язок здійснення правового аналізу заявлених у справі кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (постанови: від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 05.03.2019 у справі №910/3353/16, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16);

- під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови: від 26.02.2019 у справі №908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16);

- господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови: від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18);

- завданням господарського суду є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, та/або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанови: від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16).

У постанові від 15.12.2020 у справі № 904/1693/19 Великою Палатою Верховного Суду викладено правовий висновок про те, що аналіз приписів податкового законодавства, в тому числі положень підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 56.18 статті 56, пункту 57.3 статті 57 та інших положень ПК України, дає змогу дійти висновку про те, що грошове зобов`язання платника податків для цілей здійснення адміністрування податків та зборів може існувати як узгоджене зобов`язання, набувши статусу податкового боргу після настання моменту його сплати, що надає податковому органу можливість здійснення заходів щодо стягнення суми такого зобов`язання, а також як неузгоджене зобов`язання, коли грошове зобов`язання існує, але заходи щодо адміністрування податків та зборів податковими органами не вживаються. Однак, неузгодженість суми грошового зобов`язання не означає, що зобов`язання не існує або може не враховуватися при зверненні із заявою про визнання кредиторських вимог відповідно до приписів законодавства про банкрутство.

Положеннями податкового законодавства визначено обов`язок платника податків подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, за кожний встановлений Податковим кодексом України звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню та обов`язок самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого ПК України для подання податкової декларації.

Отже, для цілей розгляду грошових вимог податкового органу до боржника у справі про банкрутство та кваліфікації їх як конкурсних чи поточних, моментом виникнення грошових вимог податкового органу в розумінні Кодексу України з процедур банкрутства слід вважати перший день несплати боржником податку, що настає за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Податковим кодексом України для подання податкової декларації за відповідним податком.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 913/412/16 наведено правовий висновок, відповідно до якого, виходячи із змісту положень статей 57, 58 ПК України, грошові зобов`язання суб`єкта господарювання щодо сплати податкових платежів, визначених контролюючим органом в ході податкової перевірки, виникають з моменту отримання підприємством-платником податків податкового повідомлення-рішення із зазначенням суми грошового зобов`язання, що підлягає сплаті, та граничних строків його сплати або по завершенню оскарження в адміністративних судах такого рішення з набранням сили відповідним судовим рішенням.

При цьому заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують кредиторські вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 914/1126/14, від 05.03.2019 у справі №910/3353/16, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16, від 02.06.2022 у справі №917/1384/20, від 09.06.2022 у справі № 922/313/20 (922/3069/21), від 23.03.2023 у справі № 910/3105/21).

Виходячи з наведеного, колегія суддів зауважує, що питання необхідного обсягу правового аналізу грошових вимог кредитора та достатності доказів на їх підтвердження має вирішуватися господарським судом з урахуванням сукупності обставин конкретної справи, зокрема, правової природи зобов`язання, юридичних фактів, з якими пов`язується його дійсність та обґрунтованість, позиції боржника та розпорядника його майна, наявності та обґрунтованості заперечень інших кредиторів.

Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство.

Тому, колегія суддів наголошує, що у цій справі перевірці поданого кредитором розрахунку грошових вимог, мають передувати встановлення правової природи і складових податкового боргу, підстав виникнення грошових зобов`язань боржника щодо сплати податкових платежів, встановлення розміру та, насамперед, моменту виникнення цих грошових вимог (зобов`язань).

В заяві кредитор зазначає, що за боржником обліковуються неузгоджені грошові зобов`язання - пеня за порушення терміну розрахунку у сфері ЗЕД на загальну суму 985 025,17 грн за податковим повідомленням-рішенням (форма «С») від 04.10.2022 №00250260702.

На підтвердження вказаних грошових вимог кредитором надані копія податкового повідомлення-рішення (форма «С») від 04.10.2022 №00250260702 (далі - ППР), розрахунок пені за порушення строків розрахунків по зовнішньоекономічних операціях за період з 11.06.2020 по 25.08.2022, копія повідомлення про вручення поштового відправлення.

Із змісту ППР вбачається, що встановлено порушення ч. 3 ст. 13 Закону України від 21.06.2018 № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» та п. 21 розділу II Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління НБУ від 02.01.2019 № 5, обставинами вчинених правопорушень є: ненадходження товару на суму 36 980,00 дол. США (еквів. 985 025,17 грн). Період фінансово-господарської діяльності платника податків, при здійсненні якої вчинено ці порушення за період з 11.06.2020 по 15.08.2022.

Відповідно до п. 52-1 Підрозділу 10 «Інші перехідні положення» ПКУ за порушення податкового законодавства, вчинені протягом періоду з 01.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (СOVID-19), штрафні санкції не застосовуються, крім санкцій за: порушення вимог до договорів довгострокового страхування життя чи договорів страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема страхування додаткової пенсії; відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, без згоди контролюючого органу; порушення вимог законодавства в частині: обліку, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального, спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами- лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального; здійснення суб`єктами господарювання операцій з реалізації пального або спирту етилового без реєстрації таких суб`єктів платниками акцизного податку; порушення нарахування, декларування та сплати податку на додану вартість, акцизного податку, рентної плати.

Цим же пунктом передбачено, що протягом періоду з 01.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (СOVID-19), платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню.

З 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на території України відмінено карантин та режим надзвичайної ситуації у зв`язку з пандемією коронавірусу в Україні. Відповідні норми містяться у постанові Кабінету Міністрів від 27.06.2023 №651.

За висновком суду першої інстанції, порушення, яке передбачене в ППР та встановлено актом перевірки, не підпадає під виключення, передбачені п. 52-1 Підрозділу 10 «Інші перехідні положення» ПК України. З огляду на період дії карантину, а саме, з 01.03.2020 по 30.06.2023 та пряму норму ПК України, якою передбачено списання пені, нарахованої в такий період, нарахована, але не сплачена ТОВ «Авіакомпанія «Браво» пеня за цей період підлягає списанню.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, з грошовими вимогами до боржника на суму 985 025,17 грн.

Колегія суддів з вказаним висновком суду першої інстанції не погоджується, враховуючи наступне.

Колегія суддів враховує, що у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №420/1538/23, а також від 28.03.2024 у справі № 380/17879/22 висловлено наступну правову позицію.

Пеня, нарахована за порушення резидентами строку розрахунків в іноземній валюті, з 01.01.2021 (дата набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" від 16.01.2020 № 466-IX в частині підпункту 14.1.162) є одним із різновидів пені в розумінні приписів підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, та, відповідно, на неї розповсюджується дія положення абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, який передбачає, що з 01.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню.

Тобто Верховний Суд у наведених вище справах констатував безпідставність нарахування в період дії карантину пені, що передбачена статтею 13 Закону України "Про валюту і валютні операції", за порушення граничних строків розрахунків в іноземній валюті.

В подальшому, в розвиток зазначеної правової позиції, відхиляючи посилання контролюючого органу на те, що мораторій на нарахування пені за порушення резидентом строку розрахунку в іноземній валюті може бути встановлений лише внесенням змін до Закон України "Про валюту і валютні операції", Верховний Суд в постанові від 13.05.2024 у справі № 420/11208/23, вказав, що Закон України "Про валюту і валютні операції" (стаття 13) встановлює лише відповідальність у вигляді пені, її розмір та порядок обчислення пені, тоді як для визначення порядку прийняття податкового повідомлення-рішення про нарахування пені Закон відсилає до відповідного законодавства, що діє на день прийняття відповідного рішення. Таким чином, Закон України "Про валюту і валютні операції" дозволяє при прийнятті податкового повідомлення-рішення застосовувати положення іншого законодавства, яким у спірному випадку є Податковий кодекс України, та норми якого надають підстави застосовувати мораторій на нарахування пені протягом дії карантину.

Тобто, Верховний Суд у вищевказаних постановах дійшов висновку, що пеня за порушення строків розрахунків в іноземній валюті є різновидом грошового зобов`язання платника податків та враховуючи положення частини восьмої статті 16 Перехідних положень Закону України «Про валюту і валютні операції», підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України така (пеня) застосовується контролюючим (податковим) органом в порядку, який передбачений для прийняття податкових повідомлень-рішень, тобто в порядку передбаченому Податковим кодексом України, а оскільки останнім передбачено мораторій на нарахування пені протягом дії карантину, то відповідно нарахування пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті в такий період є протиправним.

Водночас, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23.07.2024 у справі № 240/25642/22 відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №420/1538/23, від 28.03.2024 у справі №380/17879/22, від 13.05.2024 у справі № 420/11208/23.

На переконання судової палати те, що з 01.01.2021 пеня, нарахована за порушення резидентами строку розрахунків в іноземній валюті є одним із різновидів пені в розумінні приписів підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України не відповідає дійсності. Дія положення абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, щодо розповсюдження мораторію на нарахування пені протягом дії карантину, стосується пені, яка нараховується у податкових правовідносинах (у сфері справляння податків і зборів).

З преамбули Закону України «Про валюту і валютні операції» вбачається, що такий є спеціальним законом, який визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства.

Статтею 13 вказаного Закону врегульовано особливості встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Зокрема, частиною першої статті 13 встановлено, що Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Згідно частини другої вказаної статті у разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів грошові кошти підлягають зарахуванню на рахунки резидентів у банках України у строки, зазначені в договорах, але не пізніше строку та в обсязі, встановлених Національним банком України. Строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, послуг, прав інтелектуальної власності та (або) інших немайнових прав - з дня оформлення у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді) акта, рахунка (інвойсу) або іншого документа, що засвідчує їх надання.

Частиною п`ятою статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» встановлена відповідальність за порушення встановлених строків розрахунків, а саме порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).

Отже, за порушення граничних строків розрахунків, що встановлюються Національним банком України встановлено відповідальність у вигляді пені.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про валюту і валютні операції» валютний нагляд в Україні здійснюється органами валютного нагляду та агентами валютного нагляду.

Органами валютного нагляду відповідно до цього Закону є Національний банк України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Органи валютного нагляду в межах своєї компетенції здійснюють нагляд за дотриманням резидентами та нерезидентами валютного законодавства (частина четверта статті 11 Закону №2473-VIII).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, здійснює валютний нагляд за дотриманням резидентами (крім уповноважених установ) та нерезидентами вимог валютного законодавства (частина шоста статті 11 Закону України «Про валюту і валютні операції»).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, за результатами перевірки стягує у встановленому законом порядку з резидентів пеню, передбачену частиною п`ятою цієї статті (часина восьма статті 13 Закону №2473-VIII).

Підпунктом 19-1.1.4 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України встановлено, що на контролюючі органи покладено функцію зі здійснення контролю за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті.

Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення, у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Отже, контролюючий (податковий) орган здійснює контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті та у разі встановлення порушень таких строків нараховує пеню у визначених розмірах.

При цьому Верховний Суд у вищезазначеній постанові від 23.07.2024 у справі № 240/25642/22 зазначає, що хоча положеннями Закону № 2473-VIII не врегульовано процедуру прийняття рішення про нарахування пені, як виду адміністративно - господарської санкції за порушення строків проведення розрахунків в іноземній валюті, а такий порядок унормований положеннями Податкового кодексу України, проте це не означає, що правовідносини у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду стають частиною законодавства щодо справляння податків і зборів та на них розповсюджуються всі положення Податкового кодексу України. Закон № 2473-VIII та Податковий кодекс України регулюють різні сфери державної політики.

Підстави для ототожнення пені, яка застосовується у податкових правовідносинах, із пенею, яка застосовується у сфері валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду (за порушення строків надходження валютної виручки за операціями з експорту та імпорту товарів, відповідальність за яке встановлено статтею 13 Закону № 2473-VIII) - відсутні.

Частинами першою - третьою статті 3 Закону України «Про валюту і валютні операції» передбачено, що відносини, які виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом. Зміна положень цього Закону здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно окремими законами про внесення змін до цього Закону.

У разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положення цього Закону.

Отже, Верховний Суд у вищевказаній постанові дійшов висновку, що спірні правовідносини є специфічними та врегульовані спеціальним Законом України «Про валюту і валютні операції», і саме, норми вказаного Закону підлягають застосуванню, зокрема і в питанні нарахування пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті.

Так, дійсно, відповідно до абз. 11 пункту 52-1 підрозділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України протягом дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID- 19), платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню, проте, таке застосування сфери справляння податків і зборів не підлягає застосуванню у сфері регулювання валютних правовідносин.

Крім того, зміни до положень Закону України «Про валюту і валютні операції» здійснюються виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Однак, до Закону № 2473-VIII не вносились норми, які б дозволяли не застосовувати пеню (звільняли від застосування пені) за порушення строку розрахунків в іноземній валюті у період дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID- 19).

При цьому Верховний Суд зауважив у вказаній постанові, що маючи на меті звільнити суб`єктів господарювання, які вчинили правопорушення у вигляді порушення строків розрахунків, від відповідальності у вигляді пені, законодавець вносить відповідні зміни саме до Закону України «Про валюту і валютні операції».

Так, Законом України № 2260-IX від 12.05.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» статтю 16 Закону України «Про валюту і валютні операції» доповнено пунктом 13 такого змісту: "13. Відповідальність, передбачена частиною п`ятою статті 13 цього Закону, не застосовується до резидентів - суб`єктів господарювання, що вчинили відповідне правопорушення, якщо імпортні операції не можуть бути завершені внаслідок дії постанови Кабінету Міністрів України «Про застосування заборони ввезення товарів з рф» від 09.04.2022 № 426.

Тобто, на переконання Верховного Суду, у разі якби законодавець мав на меті звільнити суб`єктів господарювання від відповідальності шляхом не нарахування (не застосування) пені під час дії карантину (COVID- 19), відповідні зміни (чи обмеження в застосуванні) були б внесені саме до Закону України «Про валюту і валютні операції», проте, таких змін внесено не було.

З огляду на наведене, висновок, що дія положення абз. 11 п. 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, який передбачає не нарахування пені протягом дії карантину, розповсюджується і на пеню за порушення строків розрахунків, що передбачена частиною п`ятою Закону України «Про валюту і валютні операції», є помилковим.

Отже, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №420/1538/23, від 28.03.2024 у справі №380/17879/22, від 13.05.2024 у справі № 420/11208/23 та формулює такий правовий висновок.

Пеня, що передбачена частиною п`ятою статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», за порушення строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, у період дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID- 19), застосовується на загальних підставах і на таку не поширюються положення абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що спірні правовідносини є специфічними та врегульовані спеціальним Законом України «Про валюту і валютні операції», і саме норми вказаного Закону підлягають застосуванню, зокрема, і в питанні нарахування пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, з грошовими вимогами до боржника на суму 985 025,17 грн, враховуючи, що пеня, яка передбачена частиною п`ятою статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», за порушення строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, у період дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID- 19), застосовується на загальних підставах, і на таку не поширюються положення абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Таким чином, Головним управлінням ДПС у місті Києві, як відокремленим підрозділом ДПС України, доведено правомірність грошових вимог до боржника на загальну суму 985 025,17 грн.

Оцінюючи оскаржувану ухвалу суду першої інстанції в тій частині, що оскаржується, через призму застосування принципів оцінки доказів та аргументації своїх висновків, викладених в Рішенні ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", судова колегія зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі); суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент; межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення; питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення).

У справах Руїс Торіха проти Іспанії, Суомінен проти Фінляндії, Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27.09.2001).

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України, слід задовольнити. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 у справі №910/17982/21 слід скасувати в частині відмови у задоволенні заяви Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, з грошовими вимогами до боржника на суму 985 025,17 грн. В цій частині прийняти нове судове рішення, яким визнати Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України, кредитором у справі №910/17982/21 з грошовими вимогами до боржника у сумі - 985025,17 грн із віднесенням цих кредиторських вимог до VI черги задоволення вимог кредиторів.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 277, 283, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України, задовольнити.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 у справі №910/17982/21 скасувати в частині відмови у задоволенні заяви Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, з грошовими вимогами до боржника на суму 985 025,17 грн.

В цій частині прийняти нове судове рішення, яким визнати Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України, кредитором у справі №910/17982/21 з грошовими вимогами до боржника у сумі - 985025,17 грн із віднесенням цих кредиторських вимог до VI черги задоволення вимог кредиторів.

Матеріали справи № 910/17982/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строк оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду передбачений ст.ст. 288-291 ГПК України.

Повний тест складено 01.10.2024

Головуючий суддя М.Л. Доманська

Судді В.Ю. Поліщук

В.О. Пантелієнко