Постанова

від 30.09.2024 по справі 910/849/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"30" вересня 2024 р. Справа№ 910/849/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 30.09.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Моїсеєва Олега Валерійовича

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2024

у справі №910/849/24 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Моїсеєва Олега Валерійовича

до Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

про повернення безпідставно отриманих коштів 455 104,85 грн,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Моїсеєв Олег Валерійович (далі по тексту - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (далі по тексту - відповідач) про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 442 700,00 грн, з урахуванням 3 % річних на суму 13 281,00 грн та судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно платіжної інструкції №1068 від 23.02.2023 позивачем помилково перераховано відповідачу 442 700,00 грн, тоді як між позивачем та відповідачем станом на 23.02.2023 відсутні договірні відносини та зобов`язання позивача перед відповідачем.

Господарський суд міста Києва рішенням від 23.04.2024 у справі №910/849/24 у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем та відсутність належних та допустимих доказів безпідставності перерахування відповідачу грошових коштів на суму 442 700,00 грн. Суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існували господарські правовідносини, що виникли на підставі Договору про надання послуг з вивозу твердих побутових відходів від 09.04.2021 №ВТ-2166, за результатами виконання якого очевидно був складений Акт звірки взаєморозрахунків від 07.06.2022, який зазначений у призначені платежу платіжного доручення №1068 від 23.02.2023. Також суд першої інстанції вказав на принципи «естопель» та «заборони суперечливої поведінки», оскільки, за висновком суду першої інстанції, поведінка позивача не відповідає вказаним принципам. Також суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 12 404,85 грн як похідних.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 у справі №910/849/24; позов задовольнити повністю; стягнути з поточних та розрахункових банківських рахунків відповідача безпідставно отримані грошові кошти у сумі 442 700, 00 грн, з урахуванням 3 % річних на суму 13 281, 00 грн, загалом 455 987, 00 грн.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на помилковий висновок суду першої інстанції про наявність між сторонами договірних відносин та припущення суду першої інстанції щодо складання Акта звірки взаєморозрахунків від 07.06.2022 за результатами виконання Договору про надання послуг з вивозу твердих побутових відходів від 09.04.2021 №ВТ-2166. При цьому відповідачем не надано суду первинної документації на підтвердження наявності заборгованості позивача перед відповідачем за вказаних Договором, які підтверджують достовірність інформації, вказаної в Акті звірки взаєморозрахунків від 07.06.2022.

За доводами апелянта, за результатами проведеного аналізу взаєморозрахунків в рамках виконання Договору про надання послуг з вивозу твердих побутових відходів від 09.04.2021 №ВТ-2166, про що зазначено у відповіді на відзив на позов, встановлена невідповідність відображеної інформації щодо господарських операцій, наведеної в Акті звірки взаєморозрахунків від 07.06.2022 з первинними бухгалтерськими документами (актами надання послуг та витягами з банківського рахунка). Крім того, Акт звірки взаєморозрахунків від 07.06.2022 не містить посилання на Договір про надання послуг з вивозу твердих побутових відходів від 09.04.2021 №ВТ-2166, що залишено поза увагою суду першої інстанції.

Також позивач зазначає, що суд першої інстанції в порушення вимог статті 81 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) залишив поза увагою клопотання позивача про витребування доказів - первинної документації, що підтверджує відомості, викладені в Акті звірки взаєморозрахунків від 07.06.2022, яке було викладено у відповіді на відзив на позов. У запереченнях на відповідь на відзив відповідач категорично відмовився надавати суду першої інстанції первинну бухгалтерсько-облікову документацію, що підтверджує господарські операції між сторонами в рамках виконання Договору про надання послуг з вивозу твердих побутових відходів від 09.04.2021 №ВТ-2166, зазначене також залишено поза увагою суду першої інстанції.

Крім того, позивач зазначає, що відповідач, залишаючи без відповіді претензії позивача, порушив положення статті 222 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) в частині обов`язку виконати претензійну вимогу або надати обґрунтовану відмову у задоволення отриманої вимоги про повернення безпідставно отриманих грошових коштів.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2024 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Моїсеєва Олега Валерійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 у справі №910/849/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Євсіков О.О.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.05.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/849/24; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Моїсеєва Олега Валерійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 у справі №910/849/24.

Матеріали справи №910/849/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 01.07.2024.

Головуючий суддя - Владимиренко С.В. з 27.06.2024 по 19.07.2024 та суддя Демидова А.М. з 01.07.2024 по 19.07.2024 перебували у відпустках.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 у зв`язку з перебуванням суддів Євсікова О.О., який не є суддею-доповідачем, з 22.07.2024 по 04.08.2024 у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2024 справу №910/849/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 23.07.2024 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Моїсеєва Олега Валерійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 у справі №910/849/24 залишив без руху.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 01.08.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Моїсеєва Олега Валерійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 у справі №910/849/24; розгляд апеляційної скарги призначив на 10.09.2024 о 12 год. 00 хв.

Згідно письмового відзиву на апеляційну скаргу позивача відповідач заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що позивач перерахував спірні грошові кошти на підставі Акта звірки взаєморозрахунків від 07.06.2022, який складений в рамках виконання Договору про надання послуг з вивозу твердих побутових відходів від 09.04.2021 №ВТ-2166.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.09.2024 відклав розгляд справи №910/849/24 на 24.09.2024 об 12 год. 00 хв. за клопотанням позивача та продовжив позивачу процесуальний строк для подання письмових пояснень на відзив на апеляційну скаргу до 19.09.2024.

18.09.2024 від позивача на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення у справі №910/849/24.

У судовому засіданні 24.09.2024 виникла необхідність оголосити перерву до 30.09.2024 до 11 год. 50 хв., про що зазначено у протоколі судового засідання від 24.09.2024.

Представник позивача у судовому засіданні 30.09.2024 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 у справі №910/849/24 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

У судовому засіданні 30.09.2024 представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 у справі №910/849/24 залишити без змін.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, письмових пояснень позивача, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як зазначає позивач у позові, згідно аналітичних даних, отриманих за підсумками внутрішнього аудиту позивача протягом періоду часу 01-30.04.2023, встановлено, що згідно платіжного доручення №1068 від 23.02.2023 (а.с. 4) на користь відповідача позивачем помилково перераховано грошову суму у розмірі 442 700,00 грн.

Позивач вказує, що договору, за яким він несе грошові зобов`язання перед відповідачем сторонами не укладалося і такого договору, укладеного сторонами у визначений Законом спосіб, станом на 23.02.2023 між сторонами не існувало, отже, яких-небудь грошових зобов`язань у позивача перед відповідачем не виникало і не могло виникнути.

08.08.2023 та 25.09.2023 позивач звертався до відповідача з листами-вимогами №08/08, №25/09 щодо повернення безпідставно отриманих коштів у розмірі 442 700, 00 грн протягом п`яти робочих днів з дати отримання кожної вимоги, з додатками, що підтверджують правомірність та законність зазначених вимог, проте дані вимоги залишилися поза увагою та без відповіді відповідача (а.с. 7, 8).

Також матеріали даної справи містять претензію позивача №02/11 від 02.11.2023 до відповідача про повернення безпідставно отриманих грошових коштів внаслідок помилкового перерахування на загальну суму 442 700,00 грн (а.с. 9-11).

Вказані листи разом зі копією платіжного доручення №1068 від 23.02.2023 та актом звірки взаєморозрахунків направлені позивачем відповідачу 02.11.2023 згідно поштового опису вкладення до відправлення №0411404948732 (а.с. 12).

Спір виник через перерахування позивачем відповідачу грошових коштів у розмірі 442 700,00 грн за платіжним дорученням №1068 від 23.02.2023, які, як зазначає позивач, перераховані помилково, без достатньої правої підстави, а тому мають бути повернуті йому відповідачем на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України).

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (частина 3 статті 1212 ЦК України).

Основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17).

Отже, тлумачення статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність встановлення обставини, які в сукупності є підставою для виникнення такого зобов`язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи, відсутність для цього підстав.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України. Якщо позивач в односторонньому порядку не відмовлявся від договору або договір не був розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення зобов`язання, яке залишилося невиконаним. Частиною 1 статті 1213 ЦК України встановлено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Судом встановлено, що позивач за платіжною інструкцією №1068 від 23.02.2023 перерахував відповідачу 442 700,00 грн (а.с. 4) з призначенням платежу згідно Акта звірки розрахунків від 07.06.2022. Балансовий номер: 538. Без ПДВ.

Позивачем до позову подано копію Акта звірки взаємних розрахунків станом на 30.04.2023, у пункті 95 якого заначено повернення коштів 23.02.2023 - 442 700,00 грн, Акт підписано та скріплено печаткою позивача, та не містить підпису відповідача (а.с. 5-6).

Відповідачем до відзиву на позов подано суду Акт звірки розрахунків від 07.06.2022, з якого вбачається, заборгованість позивача перед відповідачем становить 442 700,00 грн (а.с. 49).

Акт звірки не є первинним документом, проте може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб (такої ж думки дотримується Верховний Суд у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 та від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі №910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17 та від 04.12.2019 у справі №916/1727/17).

Належними доказами, що підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (постанови Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 918/535/19, від 12.09.2018 у справі № 910/22923/17).

За статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

З матеріалів справи вбачається, що 09.04.2021 між відповідачем, як Замовником, та позивачем, як Виконавцем, укладено Договір №ВТ-2166 (далі по тексту - Договір), за умовами якого Виконавець зобов`язався за завданням Замовника та на умовах Договору надати послуги (далі - Послуги), зазначені у пункті 1.2 Договору та Специфікації (додаток №1), що є невід`ємною частиною Договору, а Замовник прийняти та оплатити належно надані Послуги відповідно до умов Договору (а.с. 86-90).

Предметом закупівлі з Єдиним закупівельним словником: код ДК 021:2015: 90510000-5 утилізація/видалення сміття та поводження зі сміттям (Послуги з вивезення твердих побутових, великогабаратиних відходів та листя) (пункт 1.2 Договору).

У відповіді на відзив (а.с. 56-60) позивач надав свої пояснення з приводу Акта звірки розрахунків від 07.06.2022 із зазначенням, що «в ході правового аналізу Договору про надання послуг з вивозу твердих побутових відходів від 09 квітня 2021 №ВТ-2166, який діяв у період, відображений в акті звірки взаєморозрахунків від 07.06.2022 року, примірників первинних бухгалтерсько-облікових документів (актів надання послуг), наявних у позивача та укладених між сторонами протягом сумісної господарської діяльності за період, що відображений в акті звірки; інформації, що відображена у зведеній банківській виписці з рахунку позивача по рахунках між сторонами на період дії даного Договору, встановлено, що зазначений акт звірки є неповним (не містить відображення всіх господарських операцій проведених сторонами за період з квітня-грудень 2021 року) та некоректним (наявні помилки в нумерація актів наданих послуг, сумах, датах складання документів та у відображеннях дебетово-кредитних операцій)».

Також у відповіді на відзив позивач зазначив «невірність даних щодо суми підписаних актів приймання послуг, зазначених в Акті звірки взаєморозрахунків від 07.06.2021, наявність незрозумілого документу «Отримання» від 12.07.2021 та невідповідність наведених відомостей загальній сумі послуг, наданих відповідачу згідно до кожного окремого акту і потягнуло за собою виникнення заборгованості позивача».

До відповіді на відзив позивач надав суду Акти надання послуг №№1-13 та №№15-26, укладені сторонами за період дії Договору про надання послуг з вивозу твердих побутових відходів від 09.04.2021 №ВТ-2166, копію Договору про надання послуг з вивозу твердих побутових відходів від 09.04.2021 №ВТ-2166, з Додатковими угодами №1 та №2 та Специфікаціями, зведену виписку з банківського рахунку позивача за період дії Договору про надання послуг з вивозу твердих побутових відходів від 09.04.2021 №ВТ-2166 (а.с. 61-111).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що за умовами Договору (пункт 1.3) Замовник бере на себе зобов`язання щодо виконання умов Договору тільки у разі затвердження належним чином кошторисних призначень та в рамках фактичних надходжень коштів.

У розділі 2 Договору Сторони погодили, що ціна послуг та сума Договору встановлюються у національній валюті України (пункт 2.1 Договору).

Згідно з пунктами 2.2, 2.3, 2.4 Договору сума Договору складає 2 160 000,00 грн, без ПДВ. Сума Договору складається з загальної ціни фактично наданих Виконавцем Послуг, які підтверджуються Актом (актами) приймання-передачі наданих послуг та визначаються Специфікацією. Джерело фінансування: кошти Державного бюджету України.

Послуги надаються протягом строку дії Договору, згідно Додатку 2 до Договору (пункт 3.1 Договору).

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 Договору оплата за Договором здійснюється Замовником в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Виконавця. Замовник здійснює оплату на підставі Акта (актів) приймання-передачі наданих послуг протягом 20-ти робочих днів з дати його підписання Сторонами. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок здійснюється протягом 7 (семи) банківських днів з дати отримання Замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок. Оплата здійснюється через Державну казначейську службу України.

Пунктом 10.1 Договору визначено, що Договір набирає чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2021. В частині виконання Сторонами своїх зобов`язань за Договором - до повного їх виконання.

Додатком 1 до Договору - Специфікацією Сторони погодили, що загальна сума без ПДВ послуги зі збору, вивозу і утилізації твердих побутових відходів становить 1 650 000,00 грн, послуги зі збору, вивозу і утилізації роздільно зібраних відходів (скло, пластик) становить 195 000,00 грн, послуги зі збору, вивозу і утилізації великогабаритних відходів та листя становить 31 500,00 грн (а.с. 91).

Окрім цього, згідно з підпунктом 7 пункту 13.2 Договору істотні умови Договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань Сторонами у повному обсязі крім випадків: зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини 6 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме дія договору про закупівлю може бути продовжена на строк, достатній для проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому порядку (зміни до Договору можуть бути внесені до закінчення дії Договору).

За приписами статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Дія договору про закупівлю може бути продовжена на строк, достатній для проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому порядку (частини 1, 6 статті 41 названого Закону).

23.12.2021 між Сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору (а.с. 93), якою Сторони погодили викласти пункт 10.1 Договору у наступній редакції: « 10.1 Договір набирає чинності і є укладеним з дати його підписання Сторонами і діє до 31.03.2022. В іншій частині виконання Сторонами своїх зобов`язань за Договором - до повного виконання».

Згідно з пунктом 2 Додаткової угоди №1 від 23.12.2021 загальна сума послуг та їх обсяг, що буде закуплений у 2022 році, визначається окремою додатковою угодою між Сторонами та не може перевищувати 20% від суми Договору, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.

Інші умови Договору залишаються незмінними і Сторони підтверджують щодо них своїх зобов`язань.

Додатковою угодою №2 від 18.01.2022 до Договору Сторони погодили внести зміни до Договору, виклавши пункту 2.2 Договору у наступній редакції: « 2.2 Сума Договору складає 2 592 000,00 грн без ПДВ, що включає в себе: на 2021 рік складає 2 160 000,00 грн, на 2022 рік складає 432 000,00 грн (а.с. 94).

Також сторони виклали Специфікацію у новій редакції (а.с. 95).

З матеріалів даної справи судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання умов Договору між Сторонами складено та підписано Акти наданих послуг: №1 від 19.05.2021 на суму 8 415,00 грн (а.с. 61), №2 від 20.05.2021 на суму 140 970,00 грн (а.с. 62), №3 від 17.06.2021 на суму 8 415,00 грн (а.с. 63), №4 від 16.06.2021 на суму 163 350,00 грн (а.с. 64), №5 від 08.07.2021 на суму 8 415,00 грн (а.с. 65), №6 від 12.07.2021 на суму 199 350,00 грн (а.с. 66), №7 від 01.09.2021 на суму 8 415,00 грн (а.с. 67), №8 від 16.08.2021 на суму 183 600,00 грн (а.с. 68), №9 від 09.09.2021 на суму 8 415,00 грн (а.с. 69), №10 від 08.09.2021 на уму 216 000,00 грн (а.с. 70), №11 від 16.09.2021 на суму 19 500,00 грн (а.с. 71), №12 від 18.10.2021 на суму 8 415,00 грн (а.с. 72), №13 від 21.10.2021 на суму 315 675,00 грн (а.с. 73), №15 від 17.11.2021 на суму 8 415,00 грн (а.с. 74), №16 від 15.11.2021 на суму 296 940,00 грн (а.с. 75), №17 від 20.12.2021 на суму 36 000,00 грн (а.с. 76), №18 від 07.12.2021 на суму 8 415,00 грн (а.с. 77), №19 від 10.12.2021 на суму 232 095,00 грн (а.с. 78), №20 від 20.12.2021 на суму 72 000,00 грн (а.с. 79), №21 від 31.12.2021 на суму 8 415,00 грн (а.с. 80), №22 від 17.12.2021 на суму 217 200,00 грн (а.с. 81), №23 від 16.02.2022 на суму 8 415,00 грн (а.с. 82), №24 від 17.02.2022 на суму 204 900,00 грн (а.с. 83), №25 від 24.03.2022 на суму 171 270,00 грн (а.с. 84), №25 від 24.03.2021 на суму 39 000,00 грн (а.с. 85).

Всього позивачем надано, а відповідачем прийнято послуги в рамках дії Договору та Додаткових угод до нього на загальну суму 2 592 000,00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи Актами наданих послуг.

В свою чергу, відповідач здійснив оплати на користь позивача на суму 2 592 000,00 грн, а саме: 24.05.2021 - 140 970,00 грн згідно Акта №2 від 20.05.2021, 25.05.2021 - 8 415,00 грн згідно Акта №1 від 19.05.2021, 23.06.2021 - 8 415,00 грн згідно Акта №3 від 17.06.2024, 13.07.2021 - 8 415,00 грн згідно Акта №5 від 08.07.2021, 14.07.2021 - 163 350,00 грн згідно Акта №4 від 16.06.2021, 22.07.2021 - 199 350,00 грн згідно Акта №6 від 12.07.2021, 20.08.2021 - 183 600,00 грн згідно Акта №8 від 16.08.2021, 06.09.2021 - 8 415,00 грн згідно Акта №7 від 01.09.2021, 14.09.2021 - 8 415,00 грн згідно Акта №9 від 09.09.2021, 14.09.2021 - 216 000,00 грн згідно Акта №10 від 08.06.2021, 20.09.2021 - 19 500,00 грн згідно Акта №11 від 16.09.2021, 25.10.2021 - 8 415,00 грн згідно Акта №12 від 18.10.2021, 25.10.2021 - 315 675,00 грн згідно Акта №13 від 21.10.2021, 18.11.2021 - 296 940,00 грн згідно Акта №16 від 15.11.2021, 23.11.2021 - 8 415,00 грн згідно Акта №15 від 17.11.2021, 14.12.2021 - 8 415,00 грн згідно Акта №18 від 07.12.2021, 20.12.2021 - 232 095,00 грн згідно Акта №19 від 10.12.2021, 22.12.2021 - 217 200,00 грн згідно Акта №22 від 17.12.2021, 23.12.2021 - 36 000,00 грн згідно Акта №17 від 20.12.2021, 23.12.2021 - 72 000,00 грн згідно Акта №20 від 20.12.2021, 24.01.2022 - 8 415,00 грн згідно Акта №21 від 31.12.2021, 24.03.2022 - 8 415,00 грн згідно Акта №23 від 16.02.2022, 24.03.2022 - 204 900,00 грн згідно Акта №24 від 17.02.2022, 26.03.2022 - 171 270,00 грн згідно Акта №25 від 24.03.2022, 26.03.2022 - 39 000,00 грн згідно Акта №26 від 24.03.2022, що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку позивача (а.с. 97-101).

Таким чином, надані позивачем відповідачу в рамках Договору послуги є оплаченими відповідачем у повному обсязі, доказів зворотного суду не надано.

З Акта звірки розрахунків від 07.06.2022 вбачається, що за даними відповідача у позивача існує заборгованість за Актами №№22, 4, 6, 8, 10, 13, 16, 19 на суму 442 700,00 грн, тоді як судом апеляційної інстанції встановлено, що вказані Акти відповідачем оплачені на суму, вказану у них. Крім того, відображена в Акті звірки розрахунків від 07.06.2022 інформація не відповідає та не підтверджується первинними документами (актами наданих послуг), відомості, які містяться у вказаному Акті дають підстави для суду апеляційної інстанції дійти висновку, що Акт звірки розрахунків від 07.06.2022 не є належним доказом в підтвердження наявності заборгованості позивача перед відповідачем та правомірності перерахування позивачем відповідачу спірної суми, оскільки не підтверджений первинними документами для бухгалтерського обліку та платіжними документами.

З урахуванням договірних умов, за якими позивач надавав послуги відповідачу, який сплачував їх вартість позивачу, заборгованість позивача перед відповідачем можлива лише у разі переплати відповідачем позивачу, тоді як доказів переплати на спірну суму відповідачем суду не подано, а надані позивачем первинні документи бухгалтерського обліку та банківські виписки свідчать про надання позивачем відповідачу за Договором послуг на загальну суму 2 592 000,00 грн, повністю оплачених відповідачем.

Таким чином, позивач за платіжною інструкцією №1068 від 23.02.2023 здійснив сплату грошових коштів у розмірі 442 700,00 грн на користь відповідача поза межами Договору, що спростовує висновок суду першої інстанції про те, що правовідносини виникли між сторонами на підставі Договору про надання послуг з вивозу твердих побутових відходів від 09.04.2021 №ВТ-2166, за результатами виконання якого очевидно був складений Акт звірки взаєморозрахунків від 07.06.2022, який зазначений у призначені платежу платіжної інструкції №1068 від 23.02.2023, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказані кошти є безпідставно набутими відповідачем відповідно до положень статті 1212 ЦК України та підлягають поверненню позивачу на підставі частини 1 статті 1213 ЦК України.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми Закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, отже вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини щодо виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Статтею 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт (аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 09.11.2021 у справі №320/5115/17).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Отже, передбачений частиною 2 статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №9910/3831/21).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Верховний Суду у постанові від 01.09.2022 у справі №910/9544/19 виснував, що моментом початку нарахування прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна вважається наступний день після зарахування/отримання безпідставно набутого майна.

Позивач в порушення зазначеному вище здійснив нарахування 3% річних з 23.02.2023, тоді як мав нараховувати їх з 24.02.2023 по 20.01.2024, що призвело до неправильного розрахунку суми 3% річних. За підрахунком суду апеляційної інстанції, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 12 041,88 грн 3% річних, нарахованих за період з 24.02.2023 по 20.01.2024 на суму заборгованості у розмірі 442 700,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Доводи позивача про порушення судом першої інстанції вимог процесуального Закону, оскільки суд залишив поза увагою клопотання позивача про витребування доказів - первинної документації, що підтверджує відомості, викладені в Акті звірки взаєморозрахунків від 07.06.2022, яке було викладено у відповіді на відзив на позов, до уваги судом апеляційної інстанції не приймаються, оскільки порядок витребування доказів регламентовано статтею 81 ГПК України, яка передбачає, що у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. Тоді як зазначення позивачем у відповіді на відзив про зобов`язання відповідача надати до суду в рамках господарської справи №910/849/24 первинні бухгалтерсько-облікові документи (акти надання послуг, банківські виписки тощо), що підтверджують відомості, викладені в Акті звірки взаєморозрахунків між сторонами від 07.02.2022, що наданий відповідачем у спростування позовних вимог без заявлення клопотання про витребування доказів з дотриманням вимог статті 81 ГПК України не може вважатися заявленням такого клопотання позивачем суду.

Враховуючи відсутність у матеріалах даної справи клопотання позивача про витребування доказів в порядку статті 81 ГПК України, відсутні підстави вважати, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права.

Щодо доводів позивача про порушення відповідачем статті 222 ГК України, то слід зазначити наступне.

У Рекомендації №R(86) Комітету міністрів державам-членам Ради Європи від 16 вересня 1986 року стосовно заходів із недопущення і скорочення надмірного робочого навантаження на суди пропонується сприяти примиренню сторін як поза судовою системою, так і до або під час судового розгляду (передбачати, разом із відповідними стимулами, процедури примирення до судового провадження або інші способи врегулювання спорів поза рамками судового провадження), а також визначити органи поза судовою системою, до яких сторони зможуть звертатися для розв`язання позовних спорів на невеликі суми і в питаннях деяких конкретних галузей права.

Конституційний Суд України 09.07.2022 ухвалив рішення № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), в якому дійшов висновків про те, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист.

Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом.

Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 №1401-VIII були внесені зміни, зокрема й до статті 124 Конституції України, відтепер частина четверта цієї статті передбачає, що законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Відповідні зміни були внесені в усі процесуальні кодекси в яких з`явилася норма про те, що відсутність доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом, є підставою для повернення позовної заяви.

Отже, головним чинником для застосування в обов`язковому порядку досудового способу врегулювання спору є відповідна імперативна норма в законі, в інших випадках цей спосіб є добровільним.

Стаття 19 ГПК України визначає, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

Відповідно до частини 1 статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Вказана норма визначає звернення з письмовою претензією як захід досудового врегулювання спору виключно правом (а не обов`язком) учасника господарських відносин (такої ж думки дотримується Верховний Суд у постанові від 08.02.2022 у справі №910/6840/21).

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 у справі №910/849/24 підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково, рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 у справі №910/849/24 скасуванню, з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Розподіл судових витрат підлягає здійсненню на підставі положень статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Моїсеєва Олега Валерійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 у справі №910/849/24 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 у справі №910/849/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (ідентифікаційний код 02070921, 03056, м. Київ, проспект Берестейський, 37) на користь Фізичної особи-підприємця Моїсеєва Олега Валерійовича (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 442 700,00 грн (чотириста сорок дві тисячі) як безпідставно набуті, 12 041,88 грн (дванадцять тисяч сорок одну гривню 88 копійок) 3% річних та 6 821,13 грн (шість тисяч двадцять одну гривню 13 копійок) судового збору.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (ідентифікаційний код 02070921, 03056, м. Київ, проспект Берестейський, 37) на користь Фізичної особи-підприємця Моїсеєва Олега Валерійовича (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 10 231,68 грн (десять тисяч двісті тридцять одну гривню 68 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи №910/849/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 02.10.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська