Рішення

від 26.09.2024 по справі 921/273/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 вересня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/273/24

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

за участі секретаря судового засідання: Бега В.М.

розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Роганський м`ясокомбінат" (61172, Харківська область, місто Харків, вулиця Роганська, будинок 151)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясокомбінат Тернопільський" (47728, Тернопільська область, Тернопільський район, с. Острів, вулиця Промислова, будинок 1)

про стягнення 49959,31 грн 10% річних, 17762,31 грн - інфляційних втрат, 147944,28 грн - пені.

За участю від:

позивача Севагін І.І.

відповідача не з`явився

Зміст позовних вимог, позиція позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВП Роганський м`ясокомбінат" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясокомбінат Тернопільський" про стягнення 1690075,90 грн заборгованості, з яких: 1474410 грн основного боргу; 49959,31 грн 10% річних; 17762,31 грн - інфляційних втрат; 147944,28 грн - пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві б/н від 30.04.2024 (вх. №306 від 01.05.2024) посилається на невиконання відповідачем умов договору поставки б/н від 18.09.2023, в частині оплати за отриманий ним товар.

Надалі, у заяві б/н від 27.06.2024 (вх. №5117 від 27.06.2024) про зміну предмету позову позивач просив суд стягнути з відповідача грошову суму 215665,90 грн, яка складається з: 49959,31 грн 10% річних; 17762,31 грн - інфляційних втрат; 147944,28 грн - пені.

У вказаній заяві позивачем стверджено про припинення у відповідача обов`язку щодо оплати 1474410 грн суми основного боргу, шляхом часткового виконання (оплати) такого зобов`язання на суму 965104,53 грн, а також зарахування зустрічних однорідних вимог на решту суми основного боргу.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позовну заяву, в порядку ст. 165 ГПК України, у встановлений строк в ухвалі від 02.05.2024 (про відкриття провадження у справі) строк не надав.

Частиною 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Норма такого ж змісту відображена і у ч.2 ст. 178 ГПК України.

У додаткових поясненнях б/н від 25.09.2024 (вх. №7421 від 25.09.2024) відповідач просив суд зменшити розмір заявленої до стягнення суми пені у розмірі 147944,28 грн, обмежившись стягненням лише 10% річних у розмірі 49959,31 грн та 17762,31 грн - інфляційних втрат, а також зменшити розмір витрат на правничу допомогу.

Процесуальні дії суду у справі.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 02.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/273/24 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.05.2024, яке було відкладено на 27.06.2024.

Строк підготовчого провадження у справі продовжено 27.06.2024.

Ухвалою суду від 27.06.2024, зокрема: прийнято до розгляду заяву позивача б/н від 27.06.2024 (вх. № 5117 від 27.06.2024) та постановлено подальший розгляд справи здійснювати з її врахуванням; відкладено підготовче засідання на 15.07.2024.

Надалі, ухвалою суду від 15.07.2024 закрито підготовче провадження по справі №921/273/24 та призначено її до розгляду по суті на 15.08.2024.

У зв`язку із перебуванням судді Шумського І.П. у відпустці та, відповідно, неможливістю проведення судового засідання 15.08.2024, ухвалою суду від 31.07.2024 судове засідання у справі № 921/273/24 призначено на 26.09.2024.

25.09.2024 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли додаткові пояснення б/н від 25.09.2024 (вх. №7421), у якому він просив суд:

- зменшити розмір заявленої до стягнення суми пені у розмірі 147944,28 грн, обмежившись стягненням лише 10% річних у розмірі 49959,31 грн та 17762,31 грн - інфляційних втрат.

- зменшити розмір витрат на правничу допомогу заявлених до стягнення з позивача.

В судовому засіданні 26.09.2024 судом прийнято до розгляду подані представником відповідача додаткові пояснення б/н від 25.09.2024 (вх. №7421), про що постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання 26.09.2024.

Представником позивача в судовому засіданні 26.09.2024 підтримано позовні вимоги. Ним заперечено проти зменшення суми пені, витрат на правову допомогу та зазначено, що нарахування інфляційних здійснено по березень 2024 року.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання 26.09.2024 не забезпечив. У додаткових поясненнях б/н від 25.09.2024 представник відповідача просив суд розгляд справи проводити без його участі.

Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що учасникам справи було створено належні умови для підготовки до розгляду справи, надання заяв по суті справи та доказів в обґрунтування своїх вимог або заперечень, тому є підстави для розгляду справи за наявними в справі матеріалами.

Суд, у судовому засіданні 26.09.2024, після виходу з нарадчої кімнати, ухвалив скорочену (вступну та резолютивну) частину рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "М`ясокомбінат Тернопільський" (надалі покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВП Роганський м`ясокомбінат" (надалі постачальником) 18.09.2023 укладено договір (надалі - договір), згідно п. 1.1 якого постачальник зобов`язався поставити на склад покупця, а покупець - прийняти у власність та сплатити обладнання, в кількості, асортименті та за цінами, які вказані в специфікаціях до договору, які є невід`ємною частиною цього договору.

Доставка обладнання на склад покупця здійснюється транспортом постачальника та за його рахунок (п. 1.2 договору).

У п. 2.1, п. 3.1 договору зазначено, що ціна на обладнання погоджена між сторонами та вказується з специфікаціях, рахунках та накладних. Порядок розрахунків погоджується між сторонами та вказується в специфікаціях на кожну окрему поставку обладнання.

Право власності на обладнання переходить від постачальника до покупця з дати підписання видаткової накладної (п. 4.5 договору).

Відповідно до п. 6.2 договору за несвоєчасну оплату обладнання покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої вартості обладнання, що буде діяти у період, за який стягується пеня.

За несвоєчасні розрахунки з винної сторони крім пені, додатково стягуються інфляційні нарахування та 10% річних за користування чужими коштами (п. 6.3 договору).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2023 року, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п. 7.1 договору).

У п. 8.3 договору зазначено, що будь-які зміни й доповнення до цього договору дійсні лише в тому випадку, якщо вони зроблені в письмовому вигляді і підписані уповноваженими на те представниками обох сторін.

18.09.2023 між сторонами підписано специфікацію №1 до договору поставки обладнання б/н від 18.09.2023, згідно якої постачальник здійснює поставку товару автоматичної системи розпилення ТГ 1200МС в комплекті, в кількості 1 шт., вартістю 1474410 грн з ПДВ, з обумовленим строком поставки до 25.11.2023 (п. 1 специфікації) та строком оплати такого товару до 25.12.2023 (п. 2 специфікації).

Вказані договір поставки та специфікація підписані уповноваженими представниками сторін, а також скріплені їх печатками.

На виконання умов договору поставки та специфікації, позивач поставив відповідачу товар (автоматичну систему розпилення ТГ 1200МС в комплекті) в кількості 1 шт., вартістю 1474410 грн, згідно з видатковою накладною №25 від 23.11.2023 та товарно-транспортною накладною №25 від 23.11.2023.

Приймання - передача товару згідно з вказаними видатковою та товарно-транспортною накладними посвідчується зробленими на них відмітками та печатками сторін за договором та по справі.

На вказану господарську операцію Товариством з обмеженою відповідальністю "ВП Роганський м`ясокомбінат" (постачальником/продавцем) видано Товариству з обмеженою відповідальністю "М`ясокомбінат Тернопільський" (покупцю) податкову накладну №15 від 23.11.2023, яка згідно Податкового кодексу України є податковим документом та складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Вищевказана податкова накладна зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 18.12.2023, підтвердженням чого являється відповідна квитанція про реєстрацію податкової накладної.

Однак, в порушення умов договору поставки, відповідачем не здійснено оплати за отриманий ним товар.

Таким чином, неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про відновлення його порушених прав.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд при ухвалені рішення, висновки суду.

Статтями 15,16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли зобов`язання за договором поставки.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення містить стаття 265 ГК України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Приписами ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 ЦК України на покупця покладається обов`язок оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Як вже зазначалось, у п. 2 специфікації №1 від 18.09.2023 до договору сторонами обумовлено, що оплата товару здійснюється покупцем до 25.12.2023.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом з`ясовано, що в порушення умов договору поставки від 18.09.2023, приписів перелічених норм, а також ст. ст. 11, 14 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 193 ГК України відповідач не здійснив оплату вартості отриманого ним товару в обумовлений п. 2 специфікації строк, заборгувавши станом на час розгляду справи в суді 1474410 грн.

Нормами ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У заяві про зміну предмету позову б/н від 27.06.2024 (вх. №5117 від 27.06.2024) позивачем стверджено, що відповідач здійснив оплату суми боргу в розмірі 965104,53 грн, а решту заборгованості було погашено шляхом укладення угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, яка підписана 25.06.2024. У зв`язку з цим, позивач просив суд стягнути з відповідача 49959,31 грн 10% річних, 17762,31 грн - інфляційних втрат, 147944,28 грн - пені.

Вказану заяву оцінено судом як заяву про зменшення позовних вимог та прийнято до розгляду ухвалою суду від 27.06.2024.

З урахуванням поданої представником позивача заяви про зменшення позовних вимог, предмет спору у даній справі стосується стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в сумі 17762,31 грн, 10% річних в сумі 49959,31 грн та 147944,28 грн пені.

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором (ст. 611 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вже зазначалось, у п. 6.3 договору сторонами обумовлено, що за несвоєчасні розрахунки з винної сторони крім пені, додатково стягуються інфляційні нарахування та 10% річних за користування чужими коштами.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема може забезпечуватися неустойкою.

Частиною 1 статті 230 ГК України вказано, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Разом з цим, відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 ст. 549). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549).

Закон України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань № 543/96-ВР від 22.11.1996, регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Статтею 1 даного Закону передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. А згідно статті 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 статті 343 ГК України визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 6.2 договору, за несвоєчасну оплату обладнання покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої вартості обладнання, що буде діяти у період, за який стягується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України вказано, що нарахування такої штрафної санкції, як пеня, за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом проведено перерахунок заявлених до стягнення сум 10% річних, інфляційних нарахувань, пені за допомогою інформаційно-правової системи "Ліга:Закон". Згідно проведеного перерахунку, в межах визначених позивачем періодів та сум, на які здійснювались нарахування, встановлено, що нарахування 147944,28 грн пені, 17762,31 грн інфляційних нарахувань та 49959,31 грн 10% річних є правомірними та обґрунтованими.

Розрахунки перевірені судом за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій на сайті https://ips.ligazakon.net/calculator/ff; результати долучені до матеріалів справи.

Щодо клопотання про зменшення штрафних санкцій.

Як вже зазначалось, у додаткових поясненнях б/н від 25.09.2024 (вх. №7421 від 25.09.2024) Товариство з обмеженою відповідальністю "М`ясокомбінат Тернопільський", посилаючись на ст. 551 ЦК України, просило суд зменшити розмір заявленої до стягнення суми пені у розмірі 147944,28 грн, обмежившись стягненням лише 10% річних у розмірі 49959,31 грн та 17762,31 грн інфляційних втрат. Тобто, просив суд зменшити пеню на 100%. При цьому, ним зазначено наступне:

- така штрафна санкція є надмірним тягарем для боржника;

- зобов`язання за договором поставки б/н від 18.09.2023 не виконувались, оскільки позивач також мав зобов`язання перед відповідачем, а тому оплата за поставку товару не здійснювалась відповідачем у визначені договором терміни, внаслідок неправомірної поведінки позивача;

- на даний час основна сума заборгованості погашена в повному обсязі;

- така неустойка є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не понесе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням добровільно сплаченої відповідачем на користь позивача основної заборгованості, а також визнання позовних вимог в частині стягнення з відповідача на корись позивача 10% річних та інфляційних втрат;

- позивач не надав суду доказів понесення ним збитків та їх суми, у зв`язку з несвоєчасною оплатою відповідачем вартості поставленого обладнання, а також доказів на підтвердження погіршення власного фінансового стану, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частини 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

На підставі частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.

При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, також не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Завдання неустойки - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки.

Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Зменшення неустойки (зокрема пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення неустойки спрямоване на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості, водночас зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Між тим, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку та не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.

Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з майнового стану сторін, які беруть участь у зобов`язанні; інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання; негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19.

При цьому, під винятковістю слід розуміти такі обставини, які дозволяють суду при обов`язковому застосуванні штрафних санкцій, передбачених договором або законом, їх зменшити, а не в будь-якому випадку, в разі подання стороною у справі клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Також слід зауважити, що штрафні санкції за своєю природою є засобами стимулювання боржника належним чином виконати свій обов`язок, а не покласти на нього додатковий, тому слід розуміти, що передбачені законом санкції будуть застосовані в разі порушення зобов`язань, а їх зменшення скоріше є виключенням.

Суд звертає увагу, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду. Господарський суд, оцінює надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності та на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №904/4685/18).

При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18).

У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Також, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки.

При вирішенні питання про зменшення нарахованих штрафних санкцій суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

Оцінюючи наведені сторонами доводи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав у даному випадку для застосування правового механізму зменшення розміру пені. При цьому, суд враховує наступне:

- відповідно до ч.1, ч.2 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Змісту наведеної норми відповідає норма ст.526 ЦК України;

- відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб`єктів господарювання. Отже відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями за договором;

- загальна сума нарахувань відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Розмір заявленої до стягнення суми пені становить 147944,28 грн, що становило 10% від суми основного боргу, заявленого у позові. Тобто, розмір заявленої до стягнення пені не перевищує суму основного боргу, є розумним, не є надмірним, з урахуванням суми заборгованості, заявленої у позовній заяві, до зменшення позовних вимог;

- до матеріалів справи відповідачем не додано жодного документу, який би міг свідчити про можливість зменшення штрафних санкцій, зокрема будь-яких документів на підтвердження скрутного матеріального становища відповідача та неможливості ним здійснення вчасної оплати;

- заявлене клопотання про зменшення пені на 100% фактично нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора, у зв`язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів за надані ним послуги.

Відповідно до змісту п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Як зазначалось раніше, у встановлений судом термін без зазначення причин, відзив не було подано взагалі.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст. 13 ГПК України).

Враховуючи все викладене вище суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Роганський м`ясокомбінат" підлягають до задоволення, шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясокомбінат Тернопільський" 49959,31 грн 10% річних, 17762,31 грн інфляційних втрат, 147944,28 грн пені.

Розподіл судових витрат.

Щодо розподілу витрат на правову допомогу.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частина 7 ст. 43 Конституції України передбачає, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частинами 1, 3 ст. 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, засади організації і діяльності якої та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Зазначеним положенням Конституції України кореспондує ст. 16 ГПК України, нормами якої передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, а представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

За змістом ст. 1 зазначеного Закону договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Приписами ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначені підстави для здійснення адвокатської діяльності.

Зокрема, зазначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Разом з першою заявою по суті спору, кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч.1 ст. 124 ГПК України).

Як вбачається із матеріалів справи, при поданні позовної заяви позивачем вказано, що ним понесено витрати на професійну правничу допомогу та зроблено попередній (орієнтовний) розрахунок цих витрат, що склало 70000 грн. На підтвердження зазначеного надано копію договору б/н від 26.04.2024 про надання правничої (правової) допомоги, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН №5455 від 19.04.2019 та ордер АХ №1185289 від 27.04.2024.

Згідно інформації, одержаної судом із Єдиного реєстру адвокатів України (створений та почав функціонувати з 16 січня 2013 року на підставі Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року № 26 (http://erau.unba.org.ua), який є загальнодоступним та загальновідомим Інтернет ресурсом та містить відомості про чисельність і персональний склад адвокатів України, які відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" набули права на зайняття адвокатською діяльністю, Севагін Іван Іванович здійснює індивідуальну адвокатську діяльність на підставі Свідоцтва №5455, виданого Радою адвокатів Донецької області 19.04.2019, на підставі рішення № 6 від 19.04.2019.

26.04.2024 адвокат Севагін Іван Іванович (надалі адвокат) та Товариство з обмеженою відповідальністю "ВП Роганський м`ясокомбінат" (надалі - клієнт) уклали договір про надання правничої (правової) допомоги, за умовами п. 1 якого за цим договором адвокат зобов`язується здійснити представництво клієнта, що вказане в цьому договорі на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору.

Безпосередній зміст правничої допомоги адвоката за цим договором полягає в тому, що клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання, яке надалі іменується доручення, під час строку дії цього договору здійснити представництво (представити) інтересів клієнта у суді, з метою отримання рішення про стягнення заборгованості та штрафних санкцій з боржника за договором поставки обладнання від 18 вересня 2021 року Товариства з обмеженою відповідальністю «М`ясокомбінат тернопільський» (код ЄДРПОУ 44674486) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП Роганський м`ясокомбінат» (код ЄДРПОУ 34389679).

Відповідно до п. 3 договору за надання адвокатом правничої допомоги за цим договором, що вказана в пункті 1 договору, клієнт зобов`язаний виплатити адвокату гонорар (винагороду) та оплатити фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору в розмірі та на умовах визначених в додатках до цього договору.

Зобов`язання з оплати гонорару виникає у клієнта одночасно з отриманням клієнтом (або іншою особою, залученою клієнтом) сум заборгованості - незалежно від форми отримання (готівковий/безготівковий). При цьому, оплата послуг адвоката (гонорару) здійснюється протягом 5 календарних днів з моменту такого отримання сум заборгованості (п. 3.3 договору).

У п.1 додатку від 26.04.2024 до договору про надання правової допомоги б/н від 26.04.2024, який є невід`ємною частиною договору, сторонами обумовлено, що сума яка підлягає сплаті адвокату за надання правової допомоги клієнту (гонорар) - складає 70000 грн.

Зважаючи на наведене, між адвокатом та клієнтом в договорі розмір гонорару адвоката визначено у фіксованому розмірі.

У ч.2 ст. 126 ГПК України зазначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 126 ГПК України).

Як передбачено ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання наведених вимог суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Судом встановлено, що відповідачем у додаткових поясненнях б/н від 25.09.2024 заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу заявлених до стягнення з позивача.

Відповідач покликався на те, що вартість послуг адвоката в розмірі 70000 грн є значно завищеним, та не відповідає складності справи враховуючи її категорію, в межах якої позивачем отримано адвокатські послуги, об`єм роботи проведеної адвокатом при підготовці позовної заяви за розгляд справи у місцевому господарському суді не є співмірним до суми вказаної представником позивача, та зазначені витрати в заявленому розмірі не мають характеру необхідних та виправданих, оскільки у даній справі проведено лише 3 судові засідання у ході яких вирішувались процедурні питання. Також зазначив, що питання стягнення основного боргу між ТОВ «ВП Роганський М`ясокомбінат» та ТОВ «М`ясокомбінат Тернопільський» вирішено у позасудовому порядку, шляхом проведення переговорів, без участі представників, що беруть участь у справі.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст.627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст.43 Конституції України. Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.09.2021ту справі №918/1045/20.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст. 129 ГПК України).

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 дійшла висновку про те, чи потрібно надавати суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, у разі, якщо сторони погодили оплату у фіксованій сумі.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у наведеній вище постанові зазначила таке:

"140. подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

141. Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

143. Частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

144. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис".

Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що у разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково (постанови Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, від 07.09.2020 у справі №910/4201/19, від 19.11.2021 у справі №910/4317/21, від 03.02.2022 у справі №910/17183/20).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

Суд зауважує, що виходячи із конкретних обставин справи, адвокат вправі самостійно визначатися зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту. Водночас, вважається неприпустимим штучне збільшення обсягу наданих адвокатом послуг, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не тільки того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою і необхідною.

Суд у даній справі, проаналізувавши характер спору, складність справи, ціну позову, обсяг наданих адвокатом послуг та враховуючи заперечення відповідача, дійшов висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 23000 грн.

Решта витрат на професійну правничу допомогу покладається на позивача.

При цьому, заявлена позивачем сума та фактично стягнута судом сума витрат на правову допомогу не відноситься до позовних вимог і не впливає на результати розгляду останніх при формуванні резолютивної частини рішення щодо позову.

Щодо розподілу судового збору.

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З урахуванням наведеного, суд роз`яснює позивачу, що на підставі п. 1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» йому може бути повернено 22116,15 грн судового збору, за його клопотанням, у зв`язку із зверненням до суду з заявою б/н від 27.06.2024 про зміну предмету позову, оцінену судом як заяву про зменшення позовних вимог.

В порядку ст. ст. 123, 129 ГПК України, решта суми судового збору покладається на відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12,13, 20, 73-80, 86, 91, 123, 126, 129, 233, 236-240 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясокомбінат Тернопільський" (47728, Тернопільська область, Тернопільський район, с. Острів, вулиця Промислова, будинок 1, ідентифікаційний код 44674486) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Роганський м`ясокомбінат" (61172, Харківська область, місто Харків, вулиця Роганська, будинок 151, ідентифікаційний код 34389679) 49959 (сорок дев`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн 31 коп. 10% річних, 17762 (сімнадцять тисяч сімсот шістдесят дві) грн 31 коп. інфляційних нарахувань, 147944 (сто сорок сім тисяч дев`ятсот сорок чотири) грн 28 коп. пені, 23000 (двадцять три тисячі) грн витрат на правову допомогу, 3234 (три тисячі двісті тридцять чотири) грн 99 коп. - судового збору в повернення сплачених судових витрат.

Видати наказ.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256,257 ГПК України.

Копію рішення в електронній формі направити учасникам справи в електронній формі до їх електронних кабінетів в ЄСІТС.

Повне рішення складено 02 жовтня 2024 року.

Суддя І.П. Шумський