Рішення

від 30.09.2024 по справі 926/531/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

30 вересня 2024 року Справа № 926/531/24

За позовом Чернівецької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Восход"

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 52508,93 грн

Суддя Тинок О.С.

Секретар судових засідань Григораш М.І.

Представники:

від позивача ОСОБА_1

від відповідача не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Чернівецька міська рада звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Восход" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 52508,93 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за відповідачем зареєстровано право власності на нежитлову будівлю за адресою: м. Чернівці, вул. Миру, 19, а саме: на 2/100 частки нежилих приміщень, загальною площею - 250,4 кв.м. у виробничому корпусі «А1», нежитлове приміщення яке складається з будівлі складу літ. «У»; на 1/1000 частина нежитлових будівель, загальною площею 20,90 кв.м. прохідної літ. «Ф» та складу літ. «Х»; спільно часткова 51/1000 ідеальної частки нежитлових приміщень загальною площею 1038,90 кв.м. у виробничому корпусі літ. «А»; 9/1000 частин нежитлових приміщень, які складаються з пожежна літ. «Я» загальною площею 21,8 кв. м., навіс літ. «Є»; 1/100 ідеальної частки нежилих приміщень загальною площею 201,30 кв.м. у виробничому корпусі літ. «А1»; нежилі приміщення майстерні виробництва швейно-трикотажних виробів загальною площею 186,90 кв.м.

Зазначене нерухоме майно у період з 31 грудня 2021 року до 30 листопада 2023 року перебувало у власності відповідача, яке розміщене на земельній ділянці площею 0,0324 га (кадастровий номер 7310136600:37:001:0026) за адресою АДРЕСА_1 . Означена земельна ділянка знаходиться у комунальній власності, власником є Чернівецька міська рада.

У зв`язку із не оформленням відповідачем правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою на правах оренди, що потягнуло за собою фактичне безоплатне її використання, Департаментом урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради спрямовано лист вих. №24/01-08/3-04/4/1887 від 30 листопада 2023 року, де було запропоновано відповідачу впродовж одного місяця з дня отримання претензії сплатити безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за землю в сумі 52508,93 грн. Факт несплати відповідачем в добровільному порядку суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати стало підставою для звернення позивачем з відповідним позовом до суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 лютого 2024 року, позовну заяву по справі №926/531/24 передано судді Тинку О.С.

Провадження у справі відкрито ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 15 лютого 2024 року, якою встановлено, що дану справу слід розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, яке призначив на 11 березня 2024 року.

01 березня 2024 року представник відповідача через підсистему Електронний суд подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі №926/531/24 до набрання законної сили рішення суду адміністративної юрисдикції у справі №600/3212/23-а (вх. №671).

08 березня 2024 року представник позивача через підсистему Електронний суд подала до суду заперечення на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №926/531/24 (вх. №613).

У судовому засіданні 11 березня 2024 року судом оголошено перерву до 01 квітня 2024 року.

01 квітня 2024 року представник відповідача через підсистему Електронний суд подав до суду заяву про відкладення розгляду судового засідання (вх. №921), у зв`язку із хворобою останнього.

Ухвалою суду від 01 квітня 2024 року продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 22 квітня 2024 року.

Ухвалою суду від 22 квітня 2024 року постановлено: клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Восход" про зупинення провадження у справі (вх. №671 від 01 березня 2024 року) задовольнити; зупинити провадження у справі №926/531/24 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №600/3212/23-а, яка розглядається Чернівецьким окружним адміністративним судом; після набрання законної сили судовим рішенням у справі №600/3212/23-а сторонам по справі в п`ятиденний строк повідомити суд про результат їх розгляду.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 12 червня 2024 року у справі №926/531/24 апеляційну скаргу Чернівецької міської ради залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 22 квітня 2024 року у справі №926/531/24 залишено без змін.

19 липня 2024 року представник позивача подала до суду клопотання про поновлення провадження у справі (вх. №1902), у зв`язку із набранням законної сили ухвали Чернівецького окружного адміністративного суду у справі №600/3212/23-а від 13 травня 2024 року.

Ухвалою суду від 29 липня 2024 року поновлено провадження у справі №926/531/24 з 04 вересня 2024 року та призначено підготовче засідання на 04 вересня 2024 року.

Ухвалою суду від 04 вересня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16 вересня 2024 року.

Ухвалою суду від 16 вересня 2024 року відкладено розгляд справи по суті на 30 вересня 2024 року.

У судовому засіданні 30 вересня 2024 року представник позивача позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач явку належного представника в судове засідання 30 вересня 2024 року не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки суду не відомі, відзив на позовну заяву до суду не подано.

Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що судом було здійснено всі заходи, щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

З огляду на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався своїми процесуальними правами, суд вважає, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини у справі, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань, Інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №355804725 від 24 листопада 2023 року, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Восход» зареєстровано право власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

- на нежиле приміщення майстерні виробництва швейно-трикотажних виробів загальною площею 186,90 кв.м., дата державної реєстрації 01 лютого 2019 року;

- спільна часткова на 2/100 частки нежилих приміщень, складається з: будівля складу літ. «У», загальною площею - 250,4 кв.м., дата державної реєстрації 30 січня 2020 року;

- спільна часткова на 1/1000 частина нежитлових будівель, загальною площею 20,90 кв.м., а саме: прохідна літ. «Ф», загальною площею 5,70 кв.м., склад літ. «Х» загальною площею 15,20 кв.м., дата державної реєстрації 07 листопада 2020 року;

- спільна часткова 51/1000 ідеальної частки нежитлових приміщень загальною площею 1038,90 кв.м., а саме: у виробничому корпусі літ. «А1» приміщення: на І поверсі приміщення 3-1 пл. 2,00 кв.м., 3-2 пл. 299,70 кв.м., 3-3 пл. 10,80 кв.м., 3-4 пл. 5,00 кв.м., 3-5 пл. 7,20 кв.м., 3-32 пл. 10,00 кв.м., 3-33 пл. 4,80 кв.м., 3-34 пл.кв.м., 3-35 пл. 2,60 кв.м., 3-36 пл. 2,10 кв.м., 3-37 пл. 8,90 кв.м., 3-38 пл. 56,70 кв.м., 3-39 пл. 7,00 кв.м., 3-40 пл. 9,00 кв.м., 3-41 пл. 4,40 кв.м., 3-42 пл. 8,50 кв.м., 3-43 пл. 19,00 кв.м., 3-44 пл. 23,80 кв.м., 3-45 пл.3,00 кв.м., 3-46 пл. 4,30 кв.м., 3-47 пл. 6,40 кв.м., 3-48 пл. 34,60 кв.м., 3-49 пл. 50,60 кв.м., 3-50 пл. 25,50 кв.м. 3-51 пл. 14,80 кв.м., 3-52 пл. 34,20 кв.м., загальною площею 662,20 кв.м.; на ІІ поверсі приміщення з 4-1 по 4-18 загальною площею 376,70 кв.м., дата державної реєстрації 07 листопада 2020 року;

- спільна часткова 9/1000 нежитлових приміщень складаються з пожежна літ. «Я», загальною площею 21,8 кв. м., навіс літ. «Є», дата державної реєстрації 15 травня 2019 року;

- спільна часткова 1/100 ідеальної частки нежилих приміщень загальною площею 201,30 кв.м., а саме: у виробничому корпусі літ. «А1»: приміщення 3-21 пл. 61,70 кв.м., комора 3-22 пл. 4,80 кв.м., приміщення 3-23 пл. 33,50 кв.м., приміщення 3-24 пл. 26,90 кв.м., коридор 3-25 пл. 8,50 кв.м., комора 3-26 пл. 3,60 кв.м., приміщення 3-27 пл. 11,80 кв.м., приміщення 3-28 пл. 14,30 кв.м., тамбур 3-53 пл. 1,60 кв.м., коридор 3-54 пл. 15,70 кв.м., вбиральня 3-55 пл. 3,70 кв.м., комора 3-56 пл. 4,70 кв.м., приміщення 3-57 пл. 10,50 кв.м., дата державної реєстрації 07 листопада 2020 року.

Зазначене вище нерухоме майно розміщене на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0324 га, кадастровий номер 7310136600:37:001:0026.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 липня 2022 року № 304823658, земельна ділянка з кадастровим номером 7310136600:37:001:0026 площею 0, 0324 га перебуває у комунальній власності Чернівецької міської ради.

Як вбачається із матеріалів справи, нормативно грошова оцінка спірної земельної ділянки за кадастровим номером 7310136600:37:001:0026 становить: 739536,00 грн згідно Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки 390 від 16 березня 2021 року та 979626,59 грн згідно Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №НВ-9932534572023 від 24 листопада 2023 року.

На підставі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №390 від 16 березня 2021 року та №НВ-9932534572023 від 24 листопада 2023 року Департаментом урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради проведено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю, які підлягають стягненню з власника об`єктів нерухомого майна за користування без належних на те правових підстав за період з 31 грудня 2021 року по 30 листопада 2023 року вищевказаною земельною ділянкою, на якій розміщене належне відповідачу нерухоме майно.

Згідно проведених позивачем розрахунків загальна сума безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати становила 52508,93 грн за користування земельною ділянкою кадастровий номер 7310136600:37:001:0026 у період з 31 грудня 2021 року по 30 листопада 2023 року.

30 листопада 2023 року Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради направив лист вих. №24/01-08/3-04/4/1887 Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Восход", в якому останньому було запропоновано впродовж одного місяця з дня отримання листа сплатити безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за землю в сумі 52508,93 грн.

До матеріалів справи позивачем долучено доказ направлення вказаного листа на адресу відповідача, яким також підтверджується факт отримання листа керівником 04 грудня 2023 року. При цьому, у матеріалах справи відсутні докази належного реагування відповідачем на отриманий лист.

Станом на момент вирішення даного спору у матеріалах справи відсутні будь які належні, допустимі та достатні докази сплати відповідачем коштів в сумі 52508,93 грн.

Отже, предметом позовних вимог є стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Положеннями статті 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Статтею 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Отже земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 922/1646/20 та від 04 березня 2021 року у справі № 922/3463/19.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7310136600:37:001:0026 площею 0, 0324 га перебуває у комунальній власності Чернівецької міської ради.

Згідно зі статтями 122-124 Земельного кодексу України, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України Про оренду землі).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України).

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі №922/3208/19.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України, суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, як це передбачено статтею 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Реалізація права власника комунального майна, у тому числі землі, передбачає право на отримання доходів від користування нею іншими особами, у розмірах та в порядку визначеними чинним законодавством та відповідними правовстановлюючими документами, до яких відноситься договір оренди землі. Не отримання доходів від використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, у зв`язку із не укладенням договору оренди землі, порушує інтереси відповідної територіальної громади та інтереси держави, а тому вимагає від органу місцевого самоврядування, який зобов`язаний їх захищати, вжиття заходів щодо стягнення вказаних коштів.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом статті 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Імперативними приписами статті 1166 Цивільного кодексу передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Пунктом д частини 1 статті 156 Земельного кодексу України визначено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно з приписами статті 157 Земельного кодексу України, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Верховний Суд у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 922/902/18, від 08 серпня 2019 року у справі № 922/1276/18, від 01 жовтня 2019 у справі № 922/2082/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 922/3607/18 неодноразово зазначав, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) зазначила, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до частини 1 статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме з цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Судом встановлено, що відповідач у період з 31 грудня 2021 року до 30 листопада 2023 року використовував спірну земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності, без належних правових підстав та без укладення договору оренди землі.

Факт користування відповідачем спірною земельною ділянкою не заперечується сторонами та не спростований будь якими належними, допустимими та достатніми доказами, тому зазначені обставини не підлягають доказуванню в силу положень частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, Чернівецька міська рада, як власник спірної земельної ділянки, мала обґрунтовані сподівання на отримання орендної плати за використання спірної земельної ділянки, однак не змогла їх реалізувати внаслідок відсутності між сторонами відносин щодо її використання в порядку, встановленому законом.

Сума безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, заявлена до стягнення з відповідача, обчислена, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, із застосуванням ставки щодо сплати орендної плати (3%) - згідно Положенню про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради від 23 жовтня 2008 року №715.

Дослідивши наявний у матеріалах справи розрахунок заявлених до стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати у сумі 52508,93 грн, суд вважає його обґрунтованим.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що відповідач не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив належне йому майно (кошти від орендної плати).

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 52508,93 грн за користування земельною ділянкою площею 0,0324 га з кадастровим номером 7310136600:37:001:0026 за адресою АДРЕСА_1 у період з 31 грудня 2021 року до 30 листопада 2023 року підлягає задоволенню.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Згідно із статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06 вересня 2005 року).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15 травня 2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Приписами статті 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до пункту 1 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частини 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі Руїз Торіха проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Отже, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позивачем належним чином доведено обставину позову, а відповідачем не спростовано належними, допустимим та достатніми доказами заявлені до стягнення безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування спірною земельною ділянкою за період з 31 грудня 2021 року по 30 листопада 2023 року у сумі 52508,93 грн, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Решта доводів учасників процесу, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Відповідно до норм статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справ.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при зверненні з позовною заявою до суду сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №75 від 02 лютого 2024 року.

Відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається у повному обсязі на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи зменшення позивачем розміру позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги Чернівецької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Восход" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 52508,93 грн - задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Восход" (58009, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Миру, буд. 19, код 42265975) на користь Чернівецької міської ради (58002, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, Центральна площа, буд. 1, код 36068147) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за період з 31 грудня 2021 року по 30 листопада 2023 року в сумі 52508,93 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн.

У судовому засіданні 30 вересня 2024 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 233 ГПК України, повне рішення складено та підписано 02 жовтня 2024 року.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя Олександр ТИНОК