Постанова
від 26.09.2024 по справі 927/995/21
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 927/995/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А. А. (головуючий), Жайворонок Т. Є., Малашенкової Т. М.

за участю секретаря судового засідання Рєзнік А. В.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився,

відповідача - Мельничук І. В., Макарчук Р. С.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МАНАД"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.02.2024 (головуючий суддя Мацьора В. В., судді Ноувен М. П., Романенко А. В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 (головуючий суддя Мальченко А. О., судді Агрикова О. В., Козир Т. П.)

на додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.04.2024 (головуючий суддя Мацьора В. В., судді Ноувен М. П., Романенко А. В.)

та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 (головуючий суддя Мальченко А. О., судді Агрикова О. В., Козир Т. П.)

у справі № 927/995/21

за позовом Фермерського господарства "Тимошенко Н.І."

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАНАД"

про стягнення 1 322 250,45 грн заборгованості,

ВСТУП

Спір у справі виник у зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання в частині повної та своєчасної оплати за товар, поставлений йому позивачем на підставі договору поставки, який укладено на умовах оплати у два етапи, що здійснюється відповідачем залежно від факту поставки позивачем відповідної партії товару.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У квітні 2021 року Фермерське господарство "Тимошенко Н.І." (далі - ФГ "Тимошенко Н.І.", позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАНАД" (далі - ТОВ "МАНАД", відповідач), у якому просило стягнути 1 322 250,45 грн заборгованості (з урахуванням заяви від 08.06.2023 про зміну підстав позову та збільшення позовних вимог), з яких 867 126 грн основного боргу як оплати за поставлений товар за договором поставки № 249 від 12.10.2020 (далі - договір), 66 044,12 грн пені за період з 17.03.2021 по 17.09.2021, 57 943,03 грн - 3 % річних та 331 137,30 грн інфляційних втрат за період з 17.03.2021 по 07.06.2023.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідач як покупець в порушення взятих на себе зобов`язань за укладеним із позивачем договором не здійснив у повному обсязі оплату поставленого йому товару, а саме: не сплатив другу частину оплати в розмірі 16,67 % вартості поставленого товару, тобто прострочив виконання грошового зобов`язання, що є підставою для нарахування пені відповідно до пункту 8.4. цього договору, а також 3 % річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

2. Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення у справі

2.1. Позивач 04.03.2024 подав до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій просить вирішити питання про розподіл 40 000 грн витрат на професійну правничу (правову) допомогу, понесених ним у зв`язку із розглядом цього спору в суді першої інстанції, та прийняти додаткове рішення про покладення зазначених судових витрат на відповідача.

3. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 28.02.2024 позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 867 126 грн основного боргу, 66 044,12 грн пені, 57 943,03 грн - 3 % річних, 331 137,30 грн інфляційних втрат, 19 833,76 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову та 2 270 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

3.1.1. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

- між сторонами існує спір щодо тлумачення пункту 5.2 договору щодо настання строку здійснення відповідачем остаточного розрахунку за поставлений позивачем товар у розмірі 16,67 % його вартості: позивач уважає, що сторони в договорі передбачили можливість поставки товару партіями, строк оплати за видатковими накладними настав після спливу строку у п`ять банківських днів з моменту надання квитанції про реєстрацію відповідної податкової накладної, встановленого в пункті 5.2 договору. Відповідач доводить, що строк оплати за поставлений товар настає лише після поставки всієї кількості товару, передбаченої пунктом 3.1 договору, та реєстрації ПН/РК у ЄРПН згідно з підпунктом 1.5.5 пункту 1.5 цього договору протягом п`яти банківських днів із дня виникнення податкових зобов`язань;

- тлумачення змісту правочину за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України, дає підстави для висновку про те, що пункт 5.2 договору містить посилання на ряд його умов, зокрема, пункти 3.1, 6.1, з виконанням яких позивачем пов`язується початок перебігу строку на оплату відповідачем 16,67 % вартості товару та, відповідно, закінчення такого строку. Так, із системного аналізу підпункту 1.5.5 пункту 1.5, пунктів 1.5, 3.1, 5.2, 6.1 договору вбачається, що такими умовами є: поставка позивачем і приймання відповідачем кількості товару, визначеної в пункті 3.1 договору, у строк, передбачений пунктом 6.1 цього договору; надання відповідачу товарно-транспортних, видаткових накладних; реєстрація позивачем податкової накладної в ЄРПН протягом п`яти робочих днів після її складання; надання відповідачу квитанції про реєстрацію податкової накладної в ЄРПН за правилами згідно з пунктом 11.4 договору або через систему електронного документообігу "М.Е.D.о.с.", або у паперовій формі;

- при цьому, як пунктом 5.2, так і пунктом 3.1 договору не передбачено, що обов`язок з оплати 16,67 % вартості товару виникає після виконання позивачем зазначених умов щодо кожної окремої партії товару, тому зобов`язання відповідача сплатити частину вартості товару в розмірі 16,67 % виникає лише після поставки всієї кількості товару, визначеної в пункті 3.1 договору, та у разі виконання всіх інших умов, передбачених пунктом 5.2 цього договору;

- зважаючи на здійснення позивачем поставки товару не в повному обсязі (1 440,02 м/тонн), ніж визначений договором (1 600 м/тонн), і несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, у відповідача-покупця в силу пункту 5.6 договору виникло право на застосування до позивача оперативно-господарської санкції у вигляді затримання оплати за товар (16,67 % його вартості) до моменту належного виконання зобов`язання з поставки усієї кількості товару (1 600 м/тонн); водночас факт порушення строків реєстрації податкових накладних не звільняє відповідача від здійснення оплати коштів за поставлений товар після їх належної реєстрації;

- з огляду на невнесення відповідачем попередньої оплати в розмірі 83,33 % від вартості недопоставленого товару на підставі виставленого позивачем рахунка, з урахуванням приписів частини третьої статті 538 ЦК України, в позивача виникло право на відмову від виконання зобов`язань з поставки залишку товару (159,98 м/тонн), яким він скористався, звернувшись до Господарського суду Київської області з позовом у справі № 911/683/21 про стягнення 867 126 грн боргу у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором щодо здійснення розрахунку за поставлений товар (1 440,02 м/тонн), який отримано судом 09.03.2021 (слід уважати датою відмови позивача від здійснення допоставки спірного товару);

- правомірна відмова позивача від здійснення поставки залишку погодженого в договорі обсягу товару має наслідком зменшення загальної кількості товару в розумінні пункту 3.1 договору на таку решту, тобто остаточною кількістю спірного товару є вже поставлені позивачем 1 440,02 м/тонн кукурудзи;

- ураховуючи настання строку для оплати поставленого товару в розмірі 867 126 грн згідно з пунктом 5.2 договору (до 16.03.2021) та відсутність доказів оплати спірної суми відповідачем, позов у частині стягнення основного боргу підлягає задоволенню;

- з огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання є підстави для задоволення позовних вимог у частині стягнення пені як штрафної санкції, а також 3 % річних та інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі.

3.2. Додатковим рішенням Господарського суду Чернігівської області від 03.04.2024 задоволено заяву позивача про ухвалення додаткового рішення у цій справі, стягнуто з відповідача на користь позивача 40 000 грн витрат на професійну правничу (правову) допомогу.

3.2.1. Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

- надані позивачем докази на підтвердження факту понесення ним витрат на професійну правничу (правову) допомогу на суму 40 000 грн є належними і достатніми, тому такі витрати позивача в цій справі є обґрунтованими, відповідають критеріям співмірності та розумної необхідності таких витрат, а відтак покладаються на відповідача.

3.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.02.2024 залишено без змін.

3.3.1. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- зважаючи на те, що порядок оплати вартості поставленого товару за договором розроблено відповідачем як покупцем, апеляційний суд застосував до змісту договору принцип тлумачення contraта дійшов висновку, що сторони спору домовилися про поставку продукції партіями і погодили певну процедуру його оплати, а саме: виставлення рахунку, сплата попередньої оплати на рівні 83,33 % від суми рахунку, поставка товару, сплата 16,67 % суми рахунку;

- є помилковим висновок суду першої інстанції про те, що обов`язок з оплати 16,67 % вартості товару виникає після здійснення поставки всієї кількості товару, визначеної в пункті 3.1 договору; спірний договір не містить умов щодо оплати товару лише після здійснення поставки всієї кількості товару, натомість визначає порядок оплати товару залежно від відсоткової вартості (двома етапами - 83,33 % та 16,67 % ціни товару);

- є правильним висновок суду першої інстанції про порушення позивачем строків реєстрації податкових накладних; цей факт є підставою для відтермінування відповідачу настання у нього обов`язку щодо сплати 16,67 % вартості товару та/або покладення на позивача відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій, передбачених договором, однак не звільняє відповідача від здійснення розрахунку за поставлений товар після належної реєстрації податкових накладних;

- з огляду на подальше проведення позивачем, хоч із затримкою, реєстрації податкових накладних апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у покупця не виникло права на затримання оплати 16,67 % вартості вже поставленого товару (1 440,02 м/тонн) на суму 867 126 грн на підставі пункту 5.6 договору у зв`язку з порушенням продавцем умов пункту 1.5 (щодо своєчасної реєстрації податкових накладних) і пункту 3.1 договору (щодо поставки всієї кількості товару);

- є правильним висновок суду першої інстанції про те, що оскільки відповідач не надав суду доказів звернення до позивача з вимогою щодо укладення додаткової угоди про зміну кількості товару у строк до 30.11.2020, то загальна кількість товару, яку позивач зобов`язався поставити відповідачу, становить 1 600 м/тонн; при цьому обов`язок позивача щодо поставки товару в кількості 1 760 м/тонн не підтверджено, позаяк відповідач не довів належними і допустимими доказами повідомлення позивача про реалізацію свого права на вибір опціону поставки в обсязі +/-10 % від кількості вже погодженого товару;

- ураховуючи доведення факту прострочення відповідача щодо виконання грошового зобов`язання з оплати поставленого товару за договором, укладеним із позивачем, є законним рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до розрахунку позивача у позовній заяві.

3.4. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 частково задоволено заяву позивача про ухвалення додаткового рішення у цій справі, судові витрати, пов`язані із наданням правничої допомоги позивачу в суді першої інстанції на суму 7 000 грн, покладено на відповідача, стягнуто з відповідача на користь позивача 7 000 грн судових витрат, понесених у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

3.4.1. Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір витрат на професійну правничу (правову) допомогу в суді першої інстанції на суму 40 000 грн не відповідає принципу розумності, не є обґрунтованим і співмірним із предметом спірних правовідносин, тому клопотання відповідача про зменшення розміру цих судових витрат підлягає частковому задоволенню з покладенням на відповідача обов`язку з відшкодування витрат позивача на професійну правничу (правову) допомогу в суді першої інстанції на суму 7 000 грн;

- у частині витрат позивача на професійну правничу (правову) допомогу в суді апеляційної інстанції на суму 7 000 грн, то, керуючись критеріями обґрунтованості, пропорційності, співмірності та розумності їхнього розміру, виходячи із конкретних обставин справи та ціни позову, є підстави для їх покладення на відповідача;

- разом із тим сума витрат позивача на професійну правничу (правову) допомогу адвоката в розмірі 29 000 грн не є співмірною зі складністю справи та обсягом наданих позивачу адвокатських послуг під час розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції, тому її слід залишити за позивачем.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1. ТОВ "МАНАД", не погоджуючись зі судовими рішеннями, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.02.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024, додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.04.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 у справі № 927/995/21, прийняти у цій справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5.1. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ТОВ "МАНАД" із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.02.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 у справі № 927/995/21 не врахували висновки, викладені Верховним Судом:

- у постанові від 14.06.2023 у справі № 911/683/21 щодо встановлення преюдиційних для цієї справи обставин, зокрема правомірності застосування відповідачем притримання оплати як оперативно-господарської санкції, а також штрафних санкцій;

- у постанові від 03.10.2018 у справі № 910/8875/17 щодо застосування оперативно-господарських санкцій і встановлення строку виконання зобов`язання щодо поставки та відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України;

- у постанові від 18.08.2023 у справі № 927/211/22 (у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду) щодо застосування частини третьої статті 538 та частини першої статті 693 ЦК України (якщо покупець не вносить попередню оплату, то продавець не вправі відмовитися згідно з частиною третьою статті 538 ЦК України від виконання свого обов`язку з передачі товару у разі неотримання попередньої оплати згідно з частиною першою статті 693 цього Кодексу, а може пред`явити позов про стягнення попередньої оплати і продовжити виконувати договір з поставки / передачі товару або відмовитися від договору);

- у постановах від 21.11.2019 у справі № 910/3986/16, від 20.10.2021 у справі № 910/4089/20, від 27.07.2022 у справі № 910/8662/20 щодо порушення доктрини venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), оскільки позивач спочатку визнавав порушення ним умов договору щодо непоставки / недопоставки товару, а пізніше зайняв позицію, згідно з якою він відмовився від договору поставки.

5.2. Крім того, з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 546 у взаємозв`язку з частиною другою статті 692 ЦК України у контексті порядку визначення настання строку виконання зобов`язання (у цьому випадку проведення остаточної оплати за поставлений товар) за умови застосування покупцем оперативно-господарської санкції у вигляді притримання оплати до моменту усунення порушень і чи виникає у сторони, яка скористалася правом на притримання, відповідальність, передбачена статтями 218, 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) і статтею 625 ЦК України. Скаржник зауважив, що вирішення питання про те, чи настає в покупця обов`язок з оплати, а в продавця - право на нарахування штрафних санкцій у випадку застосування покупцем оперативно-господарської санкції у вигляді притримання оплати до моменту усунення порушень договору постачальником, зокрема внаслідок недопоставки зерна до визначеної договором кількості, сприятиме прозорості і передбачуваності договірних відносин між учасниками ринку зерна України та єдності правозастосовчої практики.

5.3. Також скаржник визначив підставою оскарження рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.02.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 у справі № 927/995/21 пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України і зазначив про порушення судами попередніх інстанції при прийнятті рішення по суті спору норм процесуального права, зокрема статей 13, 14, 74, частини четвертої статті 75, статті 86, частини четвертої статті 202, частини четвертої статті 236 ГПК України, що мало наслідком неповноту дослідження доказів та обставин справи, що переглядається. Так, при ухваленні оскаржуваних судових рішень порушено принцип змагальності, об`єктивності та неупередженості суду, позаяк суди встановили обставини, які не підлягають повторному встановленню; висновки суду щодо односторонньої відмови позивача від допоставки товару та про те, що остаточна кількість товару, який підлягає поставці, складає 1 440,02 м/тонн, не відповідають фактичним обставинам справи і доказам, які у ній знаходяться; суди не встановили підстав та особливостей притримання як оперативно-господарської санкції, яка застосовувалася скаржником. Також апеляційний суд порушив принцип диспозитивності, оскільки розглянув справу без урахування змінених позивачем підстав позову згідно зі заявою від 08.06.2023 та не досліджував докази на спростування цих змінених підстав, які відповідач просив дослідити. Суди попередніх інстанцій проігнорували судові рішення у справах № 911/683/21, № 927/845/21, № 927/846/21 обставини, встановлені в яких, мають преюдиційне значення при розгляді спору в цій справі, що переглядається.

5.4. Щодо додаткового рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.04.2024 та додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 у справі № 927/995/21, то скаржник зазначив, що зазначені судові рішення є невід`ємною частиною рішення по суті позовних вимог, тому відповідач їх оскаржує у зв`язку з незаконністю, на його думку, основних судових рішень про задоволення позову.

6. Доводи інших учасників справи

6.1. Від ФГ "Тимошенко Н.І." до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач заперечує проти викладених у ній доводів та вважає її безпідставною, необґрунтованою, а твердження, викладені в ній, такими, що не відповідають нормам законодавства та дійсним обставинам справи.

6.1.1. Позивач зауважив, що аргументи відповідача, викладені в касаційній скарзі, спрямовані на переоцінку судом касаційної інстанцій доказів та обставин справи і свідчать про намагання скаржника домогтися повторного перегляду справи з формальних міркувань, що виходить за межі повноважень касаційного суду в силу статті 300 ГПК України. При цьому в тексті касаційної скарги не наведено жодного аргументу щодо незаконності оскаржуваних судових рішень про розподіл витрат на професійну правничу (правову) допомогу в цій справі, понесених позивачем у судах першої та апеляційної інстанцій.

6.1.2. Позивач зазначив, що посилання відповідача в касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.10.2018 у справі № 910/8875/17, від 21.11.2019 у справі № 910/3986/16, від 18.08.2023 у справі № 927/211/22, не можуть бути взяті до уваги, оскільки ці постанови прийняті за різного правового регулювання спірних правовідносин зі справою № 927/995/21, що переглядається. Так, у справі № 910/8875/17 Верховний Суд розглядав спір щодо особливостей здійснення оплати за договором поставки за попередньо укладеним покупцем договором факторингу з третьою особою; у справі № 927/211/22 досліджувались правовідносини щодо особливостей поставки товару в разі нездійснення попередньої оплати; під час розгляду справи № 910/3986/16 Верховний Суд виснував щодо наявності підстав для визнання недійсним правочину з відступлення права вимоги за кредитним договором. Зазначене, на думку позивача, свідчить про неподібність правовідносин у справах № 910/8875/17, № 910/3986/16, № 927/211/22 зі справою, що переглядається, тому є підстави для закриття касаційного провадження у справі № 927/995/21 за касаційною скаргою відповідача на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

6.1.3. Також позивач доводив помилковість твердження відповідача про відсутність висновку Верховного Суду щодо порядку визначення настання строку виконання зобов`язання за умови застосування покупцем притримання оплати товару, позаяк такі висновки викладені Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 05.04.2024 у справі № 916/101/23.

6.2. Від ТОВ "МАНАД" надійшло заперечення на відзив ФГ "Тимошенко Н.І.", в якому відповідач просить задовольнити касаційну скаргу ТОВ "МАНАД" повністю.

7. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7.1. Суди попередніх судових інстанцій встановили, що між сторонами у справі укладено договір поставки від 12.10.2020 № 249 (далі також - договір), відповідно до умов якого постачальник - ФГ "Тимошенко Н.І." зобов`язалося поставити і передати у власність покупцю - ТОВ "МАНАД" сільськогосподарську продукцію власного виробництва, а саме кукурудзу 3-го класу врожаю 2020 року насипом (далі також - товар), а покупець зобов`язався здійснити приймання та оплату товару (пункт 1.1 договору).

7.2. Відповідно до пункту 3.1 договору кількість товару 1 600 метричних тонн +/- 10 % за вибором покупця. Зазначена кількість може змінюватись за згодою сторін з оформленням відповідної додаткової угоди до цього договору.

7.3. Згідно з пунктом 4.1 договору ціна товару за цим договором становить 5 250 грн без ПДВ за 1 тонну, ПДВ складає 1 050 грн за 1 тонну, всього із ПДВ - 6 300 грн за 1 тонну, за умови, що якість та кількість товару відповідає вимогам, установленим у пунктах 2.1, 3.1 цього договору. За погодженням сторін ціна може бути переглянута, що затверджується письмово додатковою угодою до цього договору, що є його невід`ємною частиною.

7.4. Умовами пункту 4.2 договору встановлено, що загальна сума договору із ПДВ складає 10 080 000 грн, з яких 1 680 000 грн ПДВ, +/- 10 % в опціоні покупця в залежності від фактично поставленої кількості товару.

7.5. Відповідно до пункту 5.1 договору оплата за товар здійснюється покупцем в українській гривні шляхом перерахування суми на банківський рахунок постачальника, у спосіб і порядок, встановлений у пункті 5.2 цього договору.

7.6. За змістом пункту 5.2 договору оплата за товар здійснюється покупцем у два етапи наступним чином:

- 83,33 % вартості товару покупець оплачує на підставі рахунку-фактури та заявки постачальника (форма заявки на оплату наведена у додатку № 1 до цього договору), отриманих за правилами згідно з пунктом 11.4 цього договору протягом п`яти банківських днів з дня, що слідує за днем надання документів для оплати;

- 16,67 % вартості товару покупець оплачує після приймання товару згідно з пунктами 2.1, 2.2, 3.1, 4.1, дотримання вимог пунктів 6.1, 6.2, 6.9, 6.10, 11.3 цього договору, надання товарно-транспортних видаткових накладних та реєстрації ПН/РК у ЄРПН згідно з пунктом 1.5.5 цього договору, протягом п`яти банківських днів, з дня надання квитанції про реєстрацію ПН/РК у ЄРПН за правилами згідно з пунктом 11.4 цього договору або через систему електронного документообігу "M.E.D.o.c", або в паперовій формі.

7.7. Згідно з пунктом 6.1 договору постачальник зобов`язаний поставити товар у повному обсязі та якості згідно з пунктами 1.1, 2.1, 3.1 цього договору у строк з 12.10.2020 по 30.11.2020 включно.

7.8. Відповідно до пункту 6.2 договору товар поставляється на умовах FCA франко-автомобіль та/або франко-вагон (Правила Інкотермс 2010) за вибором покупця.

7.9. Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (пункт 11.2 договору).

7.10. На виконання умов договору постачальник - ФГ "Тимошенко Н.І" виставило покупцю - ТОВ "МАНАД" рахунок від 16.10.2020 № 3 на оплату кукурудзи 3 класу врожаю 2020 року у кількості 500 м/тонн на суму 3 150 000 грн. Відповідач на підставі платіжного доручення від 16.10.2020 № 611 здійснив оплату 83,33 % вартості товару згідно з рахунком від 16.10.2020 № 3 на суму 2 625 000 грн. Позивач на підставі накладної від 18.10.2020 № 3 поставив відповідачу кукурудзу в кількості 245,64 м/тонн вартістю 1 547 532 грн та на підставі накладної від 19.10.2020 № 4 поставив кукурудзу в кількості 245,98 м/тонн вартістю 1 549 674 грн. Відповідач на підставі платіжного доручення від 02.11.2020 № 705 здійснив оплату 16,67 % вартості товару згідно з рахунком від 16.10.2020 № 3 в сумі 525 000 грн.

7.11. Позивач виставив відповідачу рахунок від 20.10.2020 № 4 на оплату кукурудзи 3 класу врожаю 2020 року у кількості 120 м/тонн на суму 756 000 грн. Відповідач на підставі платіжного доручення від 20.10.2020 № 624 здійснив оплату 83,33 % вартості товару згідно з рахунком від 20.10.2020 № 4 на суму 630 000 грн. Позивач на підставі накладної від 26.10.2020 № 5 поставив відповідачу кукурудзу в кількості 105,4 м/тонн вартістю 664 020 грн. Відповідач на підставі платіжного доручення від 02.11.2020 № 706 здійснив оплату 16,67 % вартості товару згідно з рахунком від 20.10.2020 № 3 на суму 120 000 грн.

7.12. Позивач виставив відповідачу рахунок від 02.11.2020 № 5 на оплату кукурудзи 3 класу врожаю 2020 року у кількості 490 м/тонн на суму 3 087 000 грн. Відповідач на підставі платіжного доручення від 02.11.2020 № 707 здійснив оплату 83,33 % вартості товару згідно з рахунком від 02.11.2020 № 5 на суму 2 572 500 грн. Позивач на підставі накладної від 04.11.2020 № 6 поставив відповідачу кукурудзу в кількості 210,46 м/тонн вартістю 1 325 898 грн, на підставі накладної від 05.11.2020 № 7 поставив кукурудзу в кількості 140,34 м/тонн вартістю 884 142 грн та на підставі накладної від 06.11.2020 № 8 поставив кукурудзу в кількості 175,54 м/тонн вартістю 1 105 902 грн.

7.13. Позивач виставив відповідачу рахунок від 18.11.2020 № 6 на оплату кукурудзи 3 класу врожаю 2020 року у кількості 330 м/тонн на суму 2 079 000 грн. Відповідач на підставі платіжного доручення від 18.11.2020 № 812 здійснив оплату 83,33 % вартості товару згідно з рахунком від 18.11.2020 № 6 на суму 1 732 500 грн. Позивач на підставі накладної від 23.11.2020 № 9 поставив відповідачу кукурудзу в кількості 210,78 м/тонн вартістю 1 327 914 грн та на підставі накладної від 02.12.2020 № 10 поставив кукурудзу в кількості 105,88 м/тонн вартістю 667 044 грн.

7.14. Усього ФГ "Тимошенко Н.І" в період з 18.10.2020 по 02.12.2020 на підставі зазначених вище накладних поставило ТОВ "МАНАД" 1 440,02 м/тонн кукурудзи на суму 9 072 126 грн.

7.15. Усього ТОВ "МАНАД" на підставі зазначених платіжних доручень сплатило на користь ФГ "Тимошенко Н.І" 8 205 000 грн за поставлений товар.

7.16. Як стверджує ТОВ "МАНАД", за його вибором кількість товару, що мав бути йому поставлений, становить 1 600 м/тонн + 10 %, тобто 1 760 м/тонн, що передбачено пунктом 3.1 договору, а відтак ФГ "Тимошенко Н.І", припинивши подальшу поставку товару, недопоставило, на думку ТОВ "МАНАД", кукурудзу в обсязі 319,98 м/тонн, з яких 159,98 м/тонн - до кількості 1 600 м/тонн та 160 м/тонн як кількість товару +10 % згідно з умовами пункту 3.1 договору за вибором ТОВ "МАНАД" як покупця товару.

8. Порядок і межі розгляду справи судом касаційної інстанції

8.1. Ухвалою від 05.08.2024 Верховний Суд, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі № 927/995/21 за касаційною скаргою ТОВ "МАНАД" на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

8.2. Розпорядженням керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 09.09.2024 у зв`язку з перебуванням судді Бенедисюка І. М. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 927/995/21, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Ємець А. А. (головуючий), Жайворонок Т. Є., Малашенкова Т. М.

8.3. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8.4. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

9. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

9.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

9.2. Здійснюючи перевірку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм законодавства у прийнятті оскаржуваної постанови в цій справі в межах вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та доводів касаційної скарги по суті спору, Верховний Суд зазначає таке.

9.3. У пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

9.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

9.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

9.6. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

9.6.1. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

9.6.2. Верховний Суд звертається до постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

9.6.2.1. Отже, висновок щодо застосування норми права здійснений Верховним Судом - це висновок, сформульований Верховним Судом (Верховним Судом України) внаслідок казуального тлумачення норми права при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду (Верховного Суду України), прийнятої за наслідками такого розгляду, який обов`язковий для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

9.6.3. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі (така правова позиція є сталою і послідовною та викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 910/12405/21, від 21.03.2023 у справі № 908/125/18, від 19.04.2023 у справі № 921/64/22, від 06.06.2023 у справі № 914/217/22, від 09.04.2024 у справі № 910/6316/23).

9.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

9.8. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

9.9. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

9.10. Із-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

9.11. У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

9.12. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

9.13. Слід зазначити, що відповідач у касаційній скарзі посилається на низку судових рішень Верховного Суду, які вказані у пункті 5.1 цієї постанови. Так, на думку скаржника, судами попередніх інстанцій прийнято оскаржувані судові рішення без урахування таких правових позицій:

- щодо встановлення преюдиційних для справи що переглядається, обставин, зокрема правомірності застосування до позивача притримання оплати як оперативно-господарської санкції, а також штрафних санкцій (справа № 911/683/21);

- щодо застосування оперативно-господарських санкцій і встановлення строку виконання зобов`язання щодо поставки та відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України (справа № 910/8875/17);

- щодо застосування частини третьої статті 538 та частини першої статті 693 ЦК України (справі № 927/211/22);

- щодо доктрини venire contra factum proprium [заборона суперечливої поведінки] (справи № 910/3986/16, № 910/4089/20, № 910/8662/20).

9.14. Проаналізувавши висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03.10.2018 у справі № 910/8875/17, на яку послався відповідач у касаційній скарзі, як на висновок Верховного Суду, що не був урахований судами попередніх інстанцій при вирішенні спору в цій справі, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у зазначеній справі є неподібними із правовідносинами, які склалися між сторонами у справі № 927/995/21, що переглядається, з огляду на таке.

9.15. Суди встановили, що спірні правовідносини у справі № 927/995/21, що переглядається, є договірними, виникли між сторонами договору поставки № 249 від 12.10.2020 - позивачем як постачальником та відповідачем як покупцем щодо стягнення заборгованості з вартості поставленого за договором товару, а також пені за несвоєчасне виконання зобов`язання з оплати товару, інфляційних втрат і 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

9.16. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у порушення взятих на себе зобов`язань за укладеним із позивачем договором поставки № 249 від 12.10.2020 не здійснив у повному обсязі оплату поставленого йому позивачем товару, а саме: не здійснив другу частину оплати у розмірі 16,67 % вартості поставленого товару, тобто прострочив оплату та порушив своє грошове договірне зобов`язання, що є підставою для нарахування пені відповідно до пункту 8.4. договору, а також 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України.

9.17. Задовольняючи позовну вимогу про стягнення основного боргу в цій справі, суди попередніх інстанцій, керуючись статтею 237 ГК України та пунктом 5.6. договору поставки, дійшли висновку, зокрема про те, що відповідач мав правові підстави застосувати цю умову договору та притримати остаточну оплату товару до моменту належного виконання позивачем своїх зобов`язань щодо поставки позивачем усієї визначеної договором кількості товару. Разом із цим суди встановили, що сторони після 30.11.2020, тобто після спливу погодженої сторонами у договорі кінцевої дати поставки товару, намагались вирішити питання щодо поставки товару в належній кількості. Зокрема, позивач звернувся до відповідача з листом № 1 від 25.01.2021, в якому повідомив про готовність поставити відповідачу товар у кількості 1 600 тонн за умови оплати рахунку згідно з пунктом 5.2. договору (здійснення попередньої оплати цієї кількості товару). Проте відповідач не сплатив позивачу жодних коштів.

9.18. Установивши ці обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що відповідно до частини третьої статті 538 ЦК України у позивача виникло право на відмову від виконання взятих на себе зобов`язань з поставки решти товару за договором, оскільки відповідач не здійснив попередньої оплати запропонованої позивачем для допоставки партії товару, і позивач скористався таким правом, звернувшись в Господарський суд Київської області з позовом від 04.03.2021 про стягнення з відповідача заборгованості за договором (справа № 911/682/21), що був отриманий судом та відповідачем 09.03.2021.

9.19. За висновком судів відмова позивача від допоставки решти обумовленої договором кількості товару є правомірною та тягне за собою наслідки у вигляді зменшення загальної кількості товару в розумінні пункту 3.1. договору поставки на таку решту, з огляду на що остаточною кількістю спірного товару відповідно до пункту 3.1. договору поставки є вже поставлені позивачем відповідачу 1 440,02 т кукурудзи.

9.20. Відповідач у заперечення зазначених висновків судів попередніх інстанцій послався у касаційній скарзі на неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування оперативно-господарських санкцій та встановлення строку виконання зобов`язання щодо поставки, викладених у постанові від 03.10.2018 у справі № 910/8875/17.

9.21. Під час розгляду справи № 910/8875/17 господарські суди встановили, що укладений між сторонами зазначеної справи контракт на поставку сільськогосподарської продукції передбачав два можливих варіанти порядку оплати товару та надавав постачальнику право вибору одного з погоджених у контракті варіантів оплати з обов`язковим повідомленням покупця про обраний варіант.

9.22. У справі № 910/8875/17 суд апеляційної інстанції ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову, з чим погодився і Верховний Суд, з підстав того, що у покупця не виник обов`язок з оплати товару та покупець не порушив строк оплати поставленого товару, оскільки постачальник не повідомив його про те, який саме порядок оплати ним був обраний, тобто не виконав передбачених контрактом умов для оплати товару.

9.23. Однак, у спірних правовідносинах, що склалися між сторонами у справі № 927/995/21, такі умови договору відсутні. Як встановили суди попередніх інстанцій, укладений між сторонами у справі, що переглядається, договір поставки передбачає один єдиний порядок оплати товару, без альтернативних варіантів, з огляду на що у справі № 927/995/21 відсутні обставини, які б передбачали право постачальника обирати порядок оплати товару з декількох варіантів та його обов`язок повідомити покупця про обраний варіант.

9.24. Також, у справі № 910/8875/17, на відміну від справи № 927/995/21, відсутні обставини, за яких постачальник вчинив дії, направлені на остаточне виконання умов договору в частині поставки товару, а покупець своїми діями (бездіяльністю) відмовився від прийняття такого виконання, а саме: не здійснив відповідно до умов договору попередню оплату товару у кількості, запропонованій постачальником для допоставки.

9.25. Отже, суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі № 910/8875/17, виходив з інших фактичних обставин, ніж ті, що склалися у справі № 927/995/21, на які посилалися сторони та встановлені судами попередніх інстанцій, з урахуванням тих конкретних обставин, що склалися у зазначеній конкретній справі. Наведене не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними. Відтак правовідносини у справах № 910/8875/17 та № 927/995/21 є неподібними саме за змістовним критерієм.

9.26. Також скаржник у касаційній скарзі стверджує про неврахування судами попередніх інстанцій висновків постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.08.2023 у справі № 927/211/22 щодо застосування приписів частини третьої статті 538 та частини першої статті 693 ЦК України.

9.27. Спір у справі № 927/211/22 виник у зв`язку з невиконанням покупцем обов`язку зі сплати на користь продавця платежів у рахунок вартості товару за договором купівлі-продажу спеціалізованого вантажного лісовозу на умовах розстрочення платежів за товар, права покупця отримати товар у користування після сплати 40 % його вартості та переходу права власності на товар до покупця після повної оплати товару.

9.28. Залишаючи без змін судові рішення про задоволення позову про стягнення з покупця на користь продавця заборгованості з оплати вартості товару за договором, що залишилася невиплаченою покупцем, 3 % річних та інфляційних нарахувань, Верховний Суд в пунктах 39- 80 постанови від 18.08.2023 у справі № 927/211/22 сформулював такі правові висновки щодо застосування положень частини третьої статті 538 та частини першої статті 693 ЦК України:

"39. Відповідно до ст.629 ЦК договір є обов`язковим для виконання сторонами.

40. Статтею 599 ЦК передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

41. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК).

42. Відповідно до ст.530 ЦК, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

43. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК).

44. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК).

45. Частинами 1, 2 ст.692 ЦК встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

46. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3 ст.692 ЦК).

47. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч.4 ст. 692 ЦК).

48. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст.530 ЦК (ст.663 ЦК).

49. Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

50. Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст.530 ЦК. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст.538 ЦК (ч.1 ст.693 ЦК).

51. Згідно з ч.1 ст.664 ЦК обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

52. Відповідно до ч.1 ст.697 ЦК договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

53. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 вказано, що попередня оплата - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.

54. Системне тлумачення ч.1 ст.693 ЦК, ч. 1 ст.655, ч.1 ст.664, ч.1 ст.697 ЦК свідчить, що термін "передача товару" охоплює як передачу у власність, так і передачу у користування.

55. Право власності на товар може переходити від продавця до покупця у момент передачі товару, до цього моменту, або після нього - відповідно до умов договору купівлі-продажу. Це випливає зі змісту ч.1 ст.655, ч.1 ст.677, ч.1 ст.697 ЦК.

56. Об`єднана палата погоджується з доводами скаржника і вважає, що оплата за товар є попередньою, якщо відповідно до договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов`язку з передачі товару саме у власність, тобто до моменту переходу права власності на товар від продавця до покупця. Це випливає з визначення договору купівлі-продажу, наведеного у ч.1 ст.655 ЦК, яка встановлює обов`язок продавця передати товар саме у власність покупця.

57. Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

58. Договір купівлі продажу крім основного зобов`язання продавця передати у власність товар, а покупця - оплатити його, може передбачати низку додаткових зобов`язань, встановлювати певну послідовність вчинення дій продавцем та покупцем.

59. Виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання (ч.1 ст.538 ЦК).

60. Правилами зустрічного виконання зобов`язання, встановленими ст.538 ЦК, передбачено одночасне виконання кожною із сторін свого обов`язку.

61. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (ч.3 ст.538 ЦК).

62. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок (ч.4 ст.538 ЦК).

63. Як було зазначено, Верховний Суд у постановах від 20.05.2019 у справі № 908/523/18, від 29.01.2020 у справі № 903/154/19, від 25.02.2020 у справі № 922/1705/19 зазначив, що виходячи з вимог ст.538 ЦК, у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникає, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати, не надає продавцю права вимагати оплати такого товару.

64. Однак таке тлумачення приписів ч.3 ст.538 ЦК є помилковим, оскільки ця норма спрямована на захист інтересів насамперед постраждалої від невиконання договору сторони, яка має право (а не зобов`язана) зупинити виконання свого обов`язку або відмовитися від його виконання у разі порушення або очікуваного порушення свого зобов`язання з боку іншої сторони.

65. Вказівка "має право" означає, що сторона може скористатися таким додатковим захистом, але ця норма не може тлумачитися як така, що звільняє іншу сторону від виконання зобов`язання.

66. Верховний Суд вважає, що таке тлумачення приписів ст.538 ЦК по суті прирівнює невнесення передоплати до розірвання договору покупцем в односторонньому порядку (відмови від договору), що є неприпустимим, адже договір є дійсним. І право на його розірвання внаслідок неотримання попередньої оплати виникає саме у продавця, а не покупця.

67. Відповідно до наведених вище приписів чинного законодавства продавець, який не отримав попередню оплату за товар, який ще не перейшов у власність покупця, має право скористатися одним із наступних способів захисту: 1) стягнути суму попередньої оплати відповідно з умовами договору і продовжувати виконувати договір; 2) розірвати договір та вимагати компенсації збитків.

68. Покупець, який не здійснив попередню оплату відповідно до умов договору, є стороною, яка порушила зобов`язання. Втім, керуючись вказаним висновком Верховного Суду, суд має відмовити продавцю у стягненні попередньої оплати за товар, мотивуючи це тим, що до покупця ще не перейшло право власності на товар (не виконано поставку). Надання покупцю, який порушив умови договору, такого додаткового захисту порушує розумний баланс між захистом інтересів сторін договору, адже суд має захистити права та інтереси саме тієї сторони, щодо якої відбулося порушення договору (постраждалої сторони), а не тієї, яка порушила договір (порушника).

69. Відмовляючи у стягненні попередньої оплати, суд позбавляє продавця права вибору, передбаченого ЦК - наполягати на виконанні в натурі укладеного договору чи вимагати його розірвання та стягнення збитків.

70. Більше того, така правова позиція Верховного Суду по суті змушує продавця, зацікавленого у виконанні договору, на власний ризик здійснити виконання (поставку товару) без отримання попередньої оплати, що суперечить приписам частин 3, 4 ст.538, частин 3, 4 ст. 292 ЦК та умовам договору.

71. У ст.620 ЦК передбачені правові наслідки невиконання обов`язку передати річ, визначену індивідуальними ознаками. У разі невиконання боржником обов`язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов`язання (ч.1 ст.620 ЦК).

72. Аналогічні приписи містяться у ст.665 ЦК щодо договору купівлі-продажу.

73. Отже, права покупця, який попередньо оплатив товар (або з якого суд стягнув суму попередньої оплати), захищені можливістю вимагати у продавця передати йому цей товар у власність.

74. Інше тлумачення ст.538 ЦК нівелює зміст норм щодо належного виконання зобов`язання за договором, та щодо розірвання договору (відмови від договору) в передбаченому законом та договором порядку.

75. У ст.193 ГК передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ч.1). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом (ч.7).

76. Залежно від моменту, з якого договір вважається укладеним, розрізняють консенсуальні договори - вважаються укладеними з моменту, як тільки сторони досягли згоди по всіх істотних умовах договору, що має знайти відображення у формі, яка передбачена для даного виду договору; та реальні договори - є дійсними лише після вчинення на основі досягнутої згоди певної дії з передачі предмета договору (перевезення вантажу, позика, дарування).

77. Договір купівлі-продажу є консенсуальним договором, який вважається укладеним з моменту досягнення згоди щодо істотних умов договору, що підтверджується його підписанням сторонами. Отже, сторона, яка не здійснила попередню оплату за договором купівлі-продажу, всупереч своїм договірним обов`язкам не може вважати договір неукладеним, а обов`язки зі здійснення попередньої оплати неіснуючими.

78. Якщо сторона втратила інтерес до виконання договору, зокрема до придбання товару, або не вносить попередню оплату через порушення своїх обов`язків продавцем, то така сторона може скористатися правом розірвання договору. Без здійснення відповідних дій її обов`язки з внесення попередньої оплати, передбачені договором, не є припиненими або виконаними, і відповідно інша сторона може звернутися до суду для стягнення відповідних сум заборгованості за договором в примусовому порядку.

79. З огляду на зазначене, Об`єднана палата дійшла висновку про наявність підстав для відступу (уточнення) висновків щодо застосування ст.538 ЦК, викладених в постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 908/523/18, від 29.01.2020 у справі № 903/154/19, від 25.02.2020 у справі № 922/1705/19. Системне тлумачення ст.538, ч.2 ст.625, ч.1 ст.655, ст.692, ч.1 ст.697 ЦК дозволяє дійти висновку про те, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати від покупця оплати товару, сплати процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, навіть якщо товар ще не був переданий продавцем у власність покупця. При цьому суд повинен враховувати заперечення іншої сторони (покупця) щодо невиконання продавцем своїх інших зустрічних зобов`язань, передбачених договором (не виставлення рахунку-фактури, неповідомлення інформації про готовність товару до відправки, передбаченої договором, недопуск представників покупця для огляду та перевірки товару тощо). Покупець, заперечуючи проти вимоги продавця про стягнення попередньої оплати, також може доводити очікувану неможливість виконання продавцем свого зобов`язання з передачі товару в натурі (знищення, втрату товару) або істотну затримку у виконанні продавцем своїх обов`язків з передачі товару (очікуване істотне порушення).

80. Суди попередніх інстанцій встановили, що покупець порушив своє зобов`язання з попередньої оплати товару, передбачене договором, тоді як продавець виконав своє зобов`язання передати товар покупцю, що підтверджено актом приймання-передачі. Отже, продавець обґрунтовано скористався таким способом захисту як стягнення суми попередньої оплати відповідно до умов договору.".

9.29. За змістом оскаржуваних судових рішень вбачається, що розрахунки між сторонами спору у справі № 927/995/21, що переглядається, здійснювалися у два етапи: сплата попередньої оплати на рівні 83,33 % від суми рахунку перед поставкою товару і сплата 16,67 % суми рахунку, що є фактично залишком коштів, які підлягали до сплати після передання позивачем відповідного обсягу товару у власність покупця на конкретному етапі поставки.

9.30. Спір у цій справі виник унаслідок несплати відповідачем-покупцем 16,67 % вартості товару на суму 867 126 грн, який фактично поставлений (1 440,02 тонн) позивачем за спірним договором, за умов внесення покупцем суми попередньої оплати за цей товар у розмірі 83,33 % його вартості до моменту його поставки (на суму 8 205 000 грн). Тобто сторони у справі № 927/995/21 винесли на вирішення суду спір щодо настання у відповідача строку оплати частини вартості товару, яка не є передоплатою за його правовою природою, а є оплатою за товар, внесення якої сторони погодили після фактичного передання товару продавцем у власність покупця.

9.31. Отже, правовідносини у справах № 927/211/22 та № 927/995/21 не є подібними за змістовним критерієм, тому доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень висновків Верховного Суду в постанові від 18.08.2023 у справі № 927/211/22 є помилковими.

9.32. Також на обґрунтування пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України як підстави для касаційного перегляду справи № 927/995/21 відповідач у касаційній скарзі послався на незастосування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14.06.2023 у справі № 911/683/21, в якій розглядався спір за зустрічними позовними вимогами ТОВ "МАНАД" до ФГ "Тимошенко Н.І." про стягнення 2 093 053,04 грн, з яких 536 583,60 грн неустойки у вигляді штрафу, 1 008 000 грн збитків у вигляді втраченої вигоди, 548 469,44 грн збитків у вигляді додаткових витрат унаслідок заміщення недопоставленого товару аналогічним товаром. Позов обґрунтовано неналежним виконанням ФГ "Тимошенко Н.І." зобов`язань за договором поставки № 249 від 12.10.2020 і спричиненням цим майнової шкоди ТОВ "МАНАД".

9.33. За результатами розгляду спору у справі № 911/683/21 суди попередніх інстанцій частково задовольнили позовні вимоги та стягнули із ФГ "Тимошенко Н.І." на користь ТОВ "МАНАД" 334 983,60 грн неустойки у вигляді штрафу, 287 964 грн збитків у вигляді додаткових витрат внаслідок заміщення недопоставленого товару аналогічним товаром, 9 344,22 грн витрат зі сплати судового збору. У задоволенні решти зустрічних позовних вимог ТОВ "МАНАД" до ФГ "Тимошенко Н.І." про стягнення 201 600 грн неустойки у вигляді штрафу, 1 008 000 грн збитків у вигляді втраченої вигоди, 260 505,44 грн збитків у вигляді додаткових витрат унаслідок заміщення недопоставленого товару аналогічним товаром відмовили. Верховний Суд постановою від 14.06.2023 залишив зазначені оскаржувані рішення без змін.

9.34. Так, у постанові від 14.06.2023 у справі № 911/683/21 Верховний Суд виснував про порядок виконання сторонами умов договору поставки № 249 від 12.10.2020.

9.34.1. Щодо права вибору покупця опціону, то Верховний Суд (пункти 5.16, 5.19 постанови від 14.06.2023) зазначив, що суди попередніх інстанцій у справі № 911/683/21 дійшли мотивованих висновків про обов`язок постачальника поставити покупцю в строк до 30.11.2020 товар в кількості 1 600 м/т, як це визначено пунктом 3.1 договору. Обов`язок з поставки товару в кількості 1 760 м/т матеріалами справи не підтверджено, позаяк покупець не довів належними та допустимими доказами повідомлення постачальника про вибір покупця з поставки товару в обсязі +10 % до 1 600 м/т. Відповідно, відсутні підстави для висновку про зміну ТОВ "МАНАД" предмета договору, строк дії якого сплив, у встановлений законом спосіб. Зобов`язання ФГ "Тимошенко Н.І" перед ТОВ "МАНАД" залишилось незмінним, а саме здійснити поставку у кількості товару (кукурудзи) - 1 600 м/т.

9.34.2. Щодо штрафу, визначеного пунктом 8.5 договору, суд касаційної інстанції (пункти 5.31, 5.32 постанови від 14.06.2023) виснував, що продавець допустив неналежне виконання своїх зобов`язань за договором поставки № 249 від 12.10.2020 щодо поставки кукурудзи в повному обсязі у строк, встановлений договором, в загальній кількості 265,86 м/т, з яких 105,88 м/т поставлено із простроченням строку, визначеного договором, та 159,98 м/т покупцеві взагалі не поставлено. Відтак належний до стягнення штраф має розраховуватися в розмірі 20 % від вартості непоставленого, у тому числі недопоставленого у строк товару, в кількості 265,86 м/т.

9.34.3. Щодо застосування статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, то Верховний Суд (пункти 5.52, 5.53 постанови від 14.06.2023) дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно застосували зазначені положення ГК України та ЦК України до спірних правовідносин та, виходячи з їх дискреційних повноважень щодо зменшення штрафу, належно обгрунтували у тексті оскаржуваних судових рішень мотиви їх прийняття, тоді як доводи відповідача спрямовані на спонукання касаційного суду до здійснення переоцінки доказів, на підставі яких судами були встановлені обставини спірних правовідносин, що відповідно до статті 300 ГПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

9.34.4. Щодо збитків у вигляді втраченої вигоди, визначених на підставі пунктів 7.1, 7.8, 11.1 договору, касаційний суд (пункти 5.74, 5.75 постанови від 14.06.2023) зазначив, що є правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для їх стягнення з відповідача (продавця), оскільки позивач (покупець) належним чином не обґрунтував неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди.

9.34.5. Щодо збитків у вигляді додаткових витрат внаслідок заміщення недопоставленого товару аналогічним товаром на підставі пунктів 7.1, 7.6, 11.1 договору, то Верховний Суд (пункт 5.88 постанови від 14.06.2023) виснував, що зважаючи на те, що умовами договору сторони погодили право покупця закупити аналогічний товар в іншого постачальника у разі неналежного виконання постачальником умов договору та разом із тим узгодили, що таке неналежне виконання може мати наслідком понесення покупцем збитків у розмірі різниці між фактичною вартістю отриманого товару і вартістю придбаного товару взамін, ураховуючи, що внаслідок невиконання ФГ "Тимошенко Н.І" своїх зобов`язань з поставки кукурудзи у кількості 159,98 м/т ТОВ "МАНАД" здійснило заміщення непоставленого товару, придбавши аналогічний товар в іншого контрагента, з метою отримання прибутку від подальшого його продажу наявним покупцям за іншими правочинами, за якими ТОВ "МАНАД" зобов`язалось здійснити поставку замовленої кількості кукурудзи, у зв`язку з чим понесло додаткові витрати внаслідок заміщення недопоставленого товару аналогічним товаром, суди попередніх інстанцій дійшли мотивованих висновків про доведеність заподіяння ТОВ "МАНАД" реальних збитків у вигляді додаткових витрат унаслідок заміщення недопоставленого товару аналогічним товаром; причинного зв`язку між протиправною поведінкою і завданими збитками, повного складу цивільного правопорушення. Отже, вимоги про стягнення із ФГ "Тимошенко Н.І" 287 964 грн збитків у вигляді додаткових витрат унаслідок заміщення недопоставленого товару аналогічним товаром на підставі пунктів 7.1, 7.6, 11.1 договору є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

9.35. Отже, справа № 911/683/21 і справа, що переглядається (№ 927/995/21), хоч і є схожими за суб`єктним складом (сторони спору пред`явили позовні вимоги одне до одного) і підставою виникнення спору (позовні вимоги у цих справах обґрунтовано неналежним виконанням умов договору поставки № 249 від 12.10.2020), однак є неподібними за фактично-доказовою базою, тобто обставини, встановлені попередніми судовими інстанціями у цих справах, є різними, як є неоднаковими подані сторонами та оцінені судами докази, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судові рішення у цих справах. Так, спір у справі № 911/683/21 виник у зв`язку із стягненням з продавця (ФГ "Тимошенко Н.І.") неустойки у вигляді штрафу, збитків у вигляді втраченої вигоди, збитків у вигляді додаткових витрат унаслідок заміщення недопоставленого товару аналогічним товаром унаслідок прострочення ним виконання зобов`язання з поставки покупцю (ТОВ "МАНАД") кукурудзи в обсязі 425,86 м/т у строк, встановлений договором. Разом із тим предметом спору у справі № 927/995/21, що переглядається, є стягнення з покупця (ТОВ "МАНАД") на користь продавця (ФГ "Тимошенко Н.І.") 16,67 % суми рахунку як залишку коштів, які підлягали до сплати після передання позивачем відповідного обсягу товару у власність покупця на конкретному етапі поставки.

9.36. З огляду неподібність справ № 911/683/21 та № 927/995/21 за змістовним критерієм, є необґрунтованими доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень у справі № 927/995/21, що переглядається, висновків Верховного Суду в постанові від 14.06.2023 у справі № 911/683/21.

9.36.1. Щодо доводів відповідача про наявність у цьому рішенні преюдиційних обставин, то Верховний Суд, окрім означеного вище, вважає за доцільне звернутися до правових позицій Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо загальних підходів у визначенні преюдиції та правової оцінки, їх відмінностей, зокрема, у таких справах:

- у постанові від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила таке:

"9.6. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне звернути увагу на те, що у вирішенні питання щодо наявності підстав для звільнення учасників процесу від доказування певних обставин варто також ураховувати положення частин шостої, сьомої статті 75 ГПК України, відповідно до яких обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

9.7. Аналізуючи положення частини сьомої статті 75 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18, пункт 32) дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.";

- у постанові від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначала таке:

преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Ці правила також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі.

- у пунктах 7.10, 7.11 постанови від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими право пов`язує виникнення юридичних наслідків…. Натомість правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належно відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо;

- у постанові від 01.12.2023 у справі № 926/3347/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також навела тлумачення поняття "правова оцінка" та роз`яснила в чому полягає правова оцінка. Так, правова оцінка обставин справи не є обов`язковим висновком щодо застосування норм права, а також не має преюдиційного значення.

9.36.2. Також колегія суддів виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що на відміну від законодавства, яке діє erga(щодо всіх, тобто з дією на невизначене коло суб`єктів), судове рішення у приватноправовому спорі, як правило, діє inter(тобто із правовими наслідками тільки для сторін у справі). Судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі в цій справі.

9.37. Також у касаційній скарзі відповідач доводить незастосування судами попередніх інстанцій при прийнятті рішення по суті спору у справі, що переглядається, висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.11.2019 у справі № 910/3986/16, від 20.10.2021 у справі № 910/4089/20, від 27.07.2022 у справі № 910/8662/20, щодо порушення доктрини venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки). Так, на думку відповідача, позивач спочатку визнавав порушення ним умов договору щодо непоставки / недопоставки товару, а пізніше зайняв позицію, згідно з якою він відмовився від договору поставки.

9.38. Предметом позову у справі № 910/3986/16 є визнання недійсним укладеного між сторонами договору про відступлення права вимоги та зобов`язання відповідача повернути позивачу оригінали кредитного договору і договорів, похідних від нього, переданих відповідачу на виконання договору про відступлення права вимоги. Позовні вимоги у зазначеній справі обґрунтовані тим, що спірний договір про відступлення права вимоги укладений в порушення норм Законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і "Про банки і банківську діяльність" та є нікчемним відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки за спірним договором банк здійснив відчуження майнових прав за кредитним договором за ціною, значно нижчою від звичайної, безоплатно відмовився від власних майнових прав та взяв на себе зобов`язання, виконання якого стало неможливим.

9.38.1. Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, в постанові від 21.11.2019, погодився з висновком апеляційного суду про те, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права, зокрема статті 177, частин другої, третьої статті 232 та статей 234, 238 ГПК України, в ухвалі про залишення позову без розгляду, яку постановлено за результатами підготовчого засідання до початку розгляду справи по суті, при наведенні підстав неприйняття письмових пояснень із правовою позицією третьої особи та позивача надав оцінку певним аргументам, наведеним учасниками справи, встановив фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, зробив висновки по суті позовних вимог та фактично зазначив про відсутність підстав для задоволення позову, не зважаючи на те, що ці обставини можуть бути встановлені лише в рішенні суду після розгляду справи по суті.

9.38.2. Разом із тим у постанові від 21.11.2019 у справі № 910/3986/16 відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування до спірних правовідносин доктрини venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки).

9.39. Предметом позову у справі № 910/4089/20, на яку також посилається скаржник, є визнання недійсним укладеного між сторонами спору договору підряду на підставі частини третьої статті 228 ЦК України як такого, що спрямований на неправомірне заволодіння грошовими коштами державного підприємства.

9.39.1. У постанові від 20.10.2021 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, наголосив на тому, що всі доводи позивача щодо невідповідності оспорюваного договору інтересам держави і суспільства внаслідок умислу відповідача на заволодіння майном позивача (грошовими коштами) є дійсно неспроможними, позаяк усі аргументи позивача щодо "нереальності" робіт за спірним договором є такими, що суперечать його попередній поведінці (пункти 22, 24 постанови).

9.39.2. Суд касаційної інстанції у справі № 910/4089/20 (пункт 21.1 постанови від 20.10.2021) зауважив, що судова практика Верховного Суду щодо застосування принципу римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі "ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці", є сталою та послідовною. За своєю суттю цей принцип римського права є вираженням equitable estoppel - однієї з найважливіших доктрин загального права. У системі загального права ця доктрина спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду у справах № 910/19179/17, № 914/2622/16, № 914/3593/15, № 237/142/16-ц, № 911/205/18).

9.40. Предметом позову у справі № 910/8662/20 є розірвання контракту, витребування у відповідачів та передання позивачу шляхом вилучення товару (кукурудзи), що належить на праві власності позивачу та зберігається на терміналі відповідача, з підстав порушення покупцем умов контракту щодо оплати вартості спірного товару.

9.40.1. Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову з мотивів, наведених у постанові від 27.07.2022 у цій справі, виходив з того, що суди попередніх інстанцій встановили факт порушення покупцем умов спірного контракту в частині невиконання зобов`язань щодо оплати вартості придбаного товару, що є істотним порушенням його умов як підстави для розірвання цього контракту за вимогою позивача відповідно до частини другої статті 651 ЦК України. За встановлених обставин прострочення оплати покупцем за поставлений продавцем товар відповідно до умов спірного контракту та його розірвання в судовому порядку, продавець в силу частини другої статті 697 ЦК України має право витребувати це майно від покупця. Також Верховний Суд зауважив, що висновки суду першої інстанції про те, що позивач саме в порядку захисту права власності може витребувати спірне майно у покупця є помилковими, оскільки при розгляді цієї справи встановлено невиконання стороною саме договірних зобов`язань, яке у цьому випадку з огляду на прострочення оплати стало наслідком витребування майна від покупця, проте такі висновки суду першої інстанції не призвели до прийняття цим судом неправильного рішення по суті спору та не можуть бути достатньою підставою для його скасування.

9.40.2. При цьому в постанові від 27.07.2022 у справі № 910/8662/20 Верховний Суд не зробив висновків про порушення сторонами спірних правовідносин доктрини venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки).

9.41. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

9.42. При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на обставини справи, встановлені судами за доводами і доказами, наданими учасниками справи. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

9.43. Отже, проаналізувавши зміст зазначених вище постанов Верховного Суду від 21.11.2019 у справі № 910/3986/16 та від 27.07.2022 у справі № 910/8662/20, на які посилається скаржник у касаційній скарзі за критеріями подібності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність справ № 910/3986/16, № 910/8662/20 за наведеними істотними правовими ознаками, зокрема, предметом та підставою позову, характером урегульованих нормами права прав і обов`язків учасників, фактично-доказовою базою і доводами сторін, зі справою, що переглядається, і тому застосування норм права за неподібності правовідносин у таких справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.

9.44. Водночас правова позиція касаційного суду у справі № 910/4089/20 щодо застосування доктрини venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі "ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці", є сталою та послідовною у практиці Верховного Суду, а висновки суду касаційної інстанції у цьому правовому питанні, зокрема викладені в постанові від 20.10.2021 у зазначеній справі, з огляду на те, що ця доктрина, яка за своїм правовим характером базується на римській максимі, є загальною. Утім із наведеної справи не убачається, що суд у цій справі витлумачив цю доктрину в інший спосіб, або застосував її не так. Різниця судових рішень полягала не у іншому її застосуванні, а у дослідженні та оцінки судів здійсненного в порядку ст. 86 ГПК України обставин справи за доводами і запереченнями сторін.

9.45. З огляду на вказане у пункті 9.44, доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, про недоведення відповідачем наявності підстав для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у справі № 927/995/21 згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України не знайшли свого підтвердження, тому нема підстав для закриття касаційного провадження в силу приписів пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу. Утім не знайшло і підтвердження доводи скаржника про наявність підстав вважати, що суди не застосували цього висновку.

9.46. Також у касаційній скарзі скаржник наводить як підставу для перегляду справи в суді касаційної інстанції пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 546 у взаємозв`язку з частиною другою статті 692 ЦК України у контексті порядку визначення настання строку виконання зобов`язання (у цьому випадку проведення остаточної оплати за поставлений товар) за умови застосування покупцем оперативно-господарської санкції у вигляді притримання оплати до моменту усунення порушень і чи виникає у сторони, яка скористалася правом на притримання, відповідальність, передбачена статтями 218, 230 ГК України і статтею 625 ЦК України.

9.47. Із цього приводу Верховний Суд зазначає таке.

9.48. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

9.49. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність / відсутність подібності правовідносин та наявність / відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

9.50. Що ж до визначення подібних правовідносин у контексті застосування пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до зазначеної вище правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерії подібності правовідносин.

9.51. При розгляді справи № 916/101/23 в постанові від 05.04.2024 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду виснував про таке:

"6.4. Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

6.5. Згідно з частиною першою статті 594 Цивільного кодексу України притримання - це право кредитора, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків, він має право притримати її у себе до виконання боржником зобов`язання.

6.6. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом (частина друга статті 594 Цивільного кодексу України).

6.7. Загальні засади права притримання закріплені, передусім у § 7 "Притримання" Глави 49 "Забезпечення виконання зобов`язання" Цивільного кодексу України, де законодавець визначив загальні положення застосування права на притримання.

6.8. Так, для виникнення у кредитора права притримання необхідна одночасна наявність таких умов: 1) притримання можливе лише щодо чужої речі, тобто речі, на яку право власності належить іншій особі, а не кредитору; 2) кредитор має володіти річчю на законній підставі; 3) кредитор має право притримувати річ боржника, якщо інше не встановлено домовленістю сторін у договорі; 4) існує дійсне прострочене зобов`язання боржника перед кредитором, який притримує річ боржника.

6.9. Слід зазначити, що Цивільний кодекс України передбачає, що підставою виникнення права притримання є невиконання боржником у строк зобов`язання: 1) щодо оплати речі; 2) щодо відшкодування кредиторові пов`язаних з річчю витрат та інших збитків; 3) щодо інших вимог кредитора.

6.10. Окремо об`єднана палата зазначає, що притримання може використовуватися в договірному зобов`язанні, яке виникло між кредитором і боржником щодо речі, яка стає предметом притримання, а також відповідно до частини другої статті 594 Цивільного кодексу України притриманням речі можуть забезпечуватися інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

6.11. Отже, притриманням може забезпечуватися виконання будь-якого зобов`язання боржника перед кредитором (як договірного, так і позадоговірного).

6.12. Відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

6.13. У частині першій статті 548 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

6.14. Водночас положення параграфа 7 глави 49 Цивільного кодексу України, які регулюють такий спосіб забезпечення виконання зобов`язань як притримання, не передбачають укладення договору про притримання майна.

6.15. Як зазначалось раніше, в розумінні статті 594 Цивільного кодексу України кредитор має право на притримання речі боржника як у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі, так і у разі наявності боргу, який не пов`язаний з оплатою речі та відшкодуванням витрат на неї. Тобто, зважаючи на широке коло зобов`язань боржника, які можуть забезпечуватися притриманням, та з огляду на неможливість заздалегідь передбачити, за яких саме обставин у боржника може виникнути відповідне зобов`язання, що потребує забезпечення, притримання - це право, а не обов`язок кредитора, скористатися яким, чи ні - цілком залежить від його волі, а тому правочин про притримання належить до односторонніх правочинів, його суб`єктом є кредитор. Такий правочин вчиняється шляхом повідомлення боржника про притримання (частина перша статті 595 Цивільного кодексу України).

6.16. За таких обставин, об`єднана палата, проаналізувавши загальні засади притримання в сукупності з положеннями статей 547- 548 Цивільного кодексу України, вважає за необхідне вказати, що оскільки право на притримання має будь-який кредитор, який правомірно володіє річчю, то право притримання виникає на підставі прямої вказівки статті 594 Цивільного кодексу України за умови повідомлення боржника відповідно до частини першої статті 595 Цивільного кодексу України, і для його реалізації не потрібно домовленості між кредитором та боржником шляхом укладання відповідного двостороннього правочину.

6.17. Такий висновок узгоджується з положеннями інших спеціальних норм законодавства, що регулюють право кредитора на притримання в силу прямої вказівки закону, зокрема: право підрядника на притримування результату роботи, устаткування, залишку невикористаного матеріалу та іншого майна замовника (стаття 856 Цивільного кодексу України), право перевізника притримати переданий йому для перевезення вантаж (частина четверта статті 916 Цивільного кодексу України), право комісіонера на притримання речі, яка має бути передана комітентові (стаття 1019 Цивільного кодексу України).

6.18. З наведеного вище можна дійти висновку, що нормативне регулювання притримання здійснюється через загальні положення Цивільного кодексу України та спеціальні норми про притримання в окремих видах зобов`язань, що водночас не позбавляє кредитора права скористатися зазначеним способом для забезпечення виконання й інших зобов`язань за наявності необхідних для цього підстав та умов згідно з частиною другою статті 594 Цивільного кодексу України.".

9.52. Отже, Верховний Суд надав правовий висновок стосовно застосування приписів статей 546, 547, 694 ЦК України при реалізації кредитором права на притримання як виду забезпечення виконання зобов`язання.

9.52.1. Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи. Інакше кажучи, на відміну від парламенту, суд не встановлює абстрактні правила поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певної норми права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17).

9.52. 2. Отже, за встановлених судами у справі № 927/995/21, що переглядається, конкретних умов договору та обставин справи відсутні підстави вважати, що є підстави для формування Верховним Судом висновку щодо застосування приписів статей 546, 547, 694 ЦК України, іншого, ніж був викладений Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 05.04.2024 у справі № 916/101/23.

9.53. З огляду на таке, колегія суддів погоджується з доводами позивача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу, щодо помилковості твердження відповідача про відсутність висновку Верховного Суду щодо порядку визначення настання строку виконання зобов`язання за умови застосування покупцем притримання оплати товару.

9.54. При цьому колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що сам факт порушення строків реєстрації податкових накладних є підставою для відтермінування настання обов`язку щодо сплати 16,67 % вартості товару та/або покладення на позивача відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій, передбачених у Договорі поставки, проте не звільняє відповідача від здійснення оплати коштів за поставлений товар після їх належної реєстрації.

8.55. Водночас, Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

8.56. Установлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

9.57. Доводи касаційної скарги відповідача про порушення судами попередніх інстанцій положень статей 13, 14, 74, 75, 86, 202, 236 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного вирішення спору, врахування преюдиційних обставин, спрямовані на переоцінку Верховним Судом обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій за наслідком розгляду спору по суті, тому колегія суддів їх відхиляє, керуючись повноваженнями суду касаційної інстанції, що визначені приписами статті 300 ГПК України.

9.58. Крім того, відповідач у касаційній скарзі оскаржує до суду касаційної інстанції додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.04.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 у справі № 927/995/21 з підстав незаконності прийнятих у цій справі рішень по суті спору. З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування прийнятих у справі № 927/995/21 рішень судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову та погодився із правильністю їх правових висновків, немає підстав для скасування додаткових судових рішень про розподіл судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу адвоката, надану позивачу під час розгляду цієї справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

10.1. Доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень з посиланням на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України не знайшли свого підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у цій постанові.

10.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

10.3. Згідно з частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

10.4. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, а також постанова і додаткова постанову суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

10.5. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ "МАНАД" залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, постанову і додаткову постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

11. Судові витрати

11.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу відповідача залишає без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МАНАД" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.02.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024, додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.04.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 у справі № 927/995/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Жайворонок

Суддя Т. Малашенкова

СудКасаційний господарський суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення26.09.2024
Оприлюднено03.10.2024
Номер документу122021372
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —927/995/21

Постанова від 26.09.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Ємець А.А.

Постанова від 26.09.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Ємець А.А.

Ухвала від 26.08.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Мальченко А.О.

Ухвала від 05.08.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Ємець А.А.

Постанова від 10.07.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Мальченко А.О.

Ухвала від 10.07.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Мальченко А.О.

Ухвала від 04.07.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Мальченко А.О.

Ухвала від 02.07.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Мальченко А.О.

Ухвала від 29.05.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Мальченко А.О.

Ухвала від 27.05.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Мальченко А.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні