Постанова

від 01.10.2024 по справі 235/1095/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8581/24 Справа № 235/1095/24 Суддя у 1-й інстанції - Величко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2024 року м.Кривий Ріг

справа № 235/1095/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Остапенко В.О.,

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

секретар судового засідання Бортник В.А.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Приватне акціонерне товариство «Шахтоуправління «Покровське»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна Компанія» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2024 року, яке ухвалено суддею Величко О.В. у місті Покровську Донецької області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,

УСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом доПриватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське»(надалі ПрАТ «ШУ «Покровське»)про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем по справі з 28 вересня 2009 року по 31 жовтня 2018 року, де працював прохідником підземним з повним робочим днем в шахті. Наказом № 1228 к від 31 жовтня 2018 року позивач був звільнений за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.

На підприємстві відповідача позивач пропрацював 09 років 19 днів, а загальний стаж за професію прохідника становить 22 роки 10 місяців 08 днів.

Під час роботи на підприємстві відповідача він отримав професійне захворювання: хронічна радикулопатія L5, S1 ліворуч в стадії затихаючого загострення, з помірним статико динамічними порушеннями, м`язово-тонічним та больовим синдромами, хронічний бронхіт 11 ст., фаза затихаючого загострення, дифузний пневмосклероз, ЛН 1-11 ст.- захворювання професійне, встановлене вперше та виникло у зв`язку з тривалим періодом роботи в умовах впливу шкідливих виробничих факторів важкості та пилу фіброгенної дії.

Згідно довідки МСЕК від 18 серпня 2021 року позивачу була встановлена третя група інвалідності та 65% втрати працездатності з 17 серпня 2021 року безстроково.

Вважає себе непрацездатним та неповноцінним членом суспільства й думки про це його пригнічують. Внаслідок ушкодження здоров`я йому заподіяна моральна шкода, адже перебуваючи на лікуванні, він не міг та не зможе вести повноцінний спосіб життя, протягом тривалого часу відчуває фізичні страждання, обумовлені важкістю хвороби, психологічний дискомфорт і значне порушення душевного спокою.

Позивач вважає, що внаслідок професійного захворювання йому спричинена моральна шкода, яку він оцінює в 255 600 грн та яку просить стягнути з відповідача на свою користь.

РішеннямКрасноармійського міськрайонного суду Донецької областівід 26 червня 2024 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто зПрАТ «ШУ «Покровське»на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом, 120 000 гривень.

В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто зПрАТ «ШУ «Покровське»в дохід держави судовий збір в розмірі 1200 грн.

В апеляційнійскарзі відповідачПрАТ«ШУ «Покровське»ставитьпитання проскасування рішеннясуду першоїінстанції таухвалення новогорішення усправі провідмову взадволенні позовнихвимог позивача, а якщо суд апеляційної інстанції буде не згоден з доводами відповідача, які зазначені у апеляційній скарзі, то змінити рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області по справі № 235/1095/24 від 26 червня 2024 року, включивши у рішення суду формулювання «з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Зазначає, що у позовній заяві позивач просив лише стягнути з відповідача суму відшкодування моральної шкоди, що спричинена хронічними професійними захворюваннями. За вирішенням питання оподаткування сум даного доходу позивач до суду не звертався, тому спір між сторонами відсутній.

Судом першої інстанції не застосовано норму матеріального права, що підлягає застосуванню, а саме п. «а» п.п. 164.2.14 п. 1642 ст. 164 ПК України в редакції Закону України від 16 січня 2020 року № 466 IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків». Судом першої інстанції не надано оцінки тому факту, що втрату працездатності позивачеві встановлено 10.04.2023, тобто після набуття чинності 23 травня 2020 року Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних не узгодженостей у податковому законодавстві».

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідач посилається на індивідуальну податкову консультацію від 03 вересня 2021 року Державної податкової служби України, яка роз`яснила, що у випадку, коли за судовим рішенням сума відшкодування моральної шкоди, спричиненої життю та здоров`ю, більша аніж 4х кратний розмір мінімальної заробітної плати, то це є доходом, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

Податки та збори із суми, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню та виплаті при добровільному виконанні відповідного судового рішення.

Посилається на практику судів апеляційної інстанції, та вказує, що при 70% втрати професійної працездатності розмір відшкодування моральної шкоди позивачеві у даній справі значно завищений, не відповідає критеріям розумності та справедливості.

Питання відносно доцільності стягнення податків повинно врегульовуватись не рішенням суду, яким визначається розмір моральної шкоди, а визначатись діючим на час виконання рішення суду законодавством.

Суд першої інстанції не зважив на вказані вище норми матеріального та процесуального права і не застосував їх, як і судову практику судів вищої ланки в аналогічних спорах, невмотивовано відхилився від усталеної практики, що привело до ухвалення неправильного судового рішення.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомив, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скаргапідлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, щопозивач по справі ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем ПрАТ «ШУ «Покровське» з 28 вересня 2009 року по 16 жовтня 2018 року де працював в якості прохідника 5 розряду з повним робочим днем в шахті. (а.с. 6-8).

Наказом ПрАТ «ШУ «Покровське» № 1228 ку від 31 жовтня 2018 року позивач був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП України (а. с. 8).

Згідно акту розслідування причини виникнення професійного захворювання від 02 липня 2021 року ОСОБА_1 встановлено діагноз професійного захворювання: хронічна радикулопатія L5, S1 ліворуч в стадії затихаючого загострення, з помірним статико динамічними порушеннями, м`язово-тонічним та больовим синдромами, хронічний бронхіт 11 ст., фаза затихаючого загострення, дифузний пневмосклероз, ЛН 1-11 ст.- захворювання професійне, встановлене вперше та виникло у зв`язку з тривалим періодом роботи в умовах впливу шкідливих виробничих факторів важкості та пилу фіброгенної дії. (а.с.10-13).

В п. 18 акту зазначено причину виникнення професійного захворювання: пил переважно фіброгенної дії фактична величина 8,6 196,8 мг/ м3 при нормативному значенні 2мг/м3. Тривалість дії упродовж зміни 84- 90,3% зміни. Важкість праці : фізичне динамічне навантаження ( за учстю м`язів нижніх кінцівок та тулуба) фактична величина 88- 298,4 Вт, при нормативному значенні 90 Вт, фізичне динамічне навантаження ( за участю м`язів рук та плечового поясу)- фактична величина 89-116,7 Вт, при нормативному значенні 45 Вт; маса вантажу, що підіймається та переміщується фактична величина 40 кг при нормативному значенні 30 кг. Виробничий шум фактична величина 80-90 дБА при нормативному значенні 80 дБА; робоча поза в нахиленому положенні більше 30 30% зміни при нормативному значенні до 30-25% зміни. Нахил корпусу - фактичне значення 140-230, при нормативному значенні 51-100 разів. (а.с.12).

Згідно довідки МСЕК серії 12ААВ № 222844 від 18 серпня 2021 року позивачу первинно безстроково встановлено третю групу інвалідності за професійним захворюванням безстроково ( а.с. 14).

Згідно довідки МСЕК серії 12ААА за № 098746 від 18 серпня 2021 року позивачу первинно визначена ступінь втрати працездатності в розмірі 65 %. ( а.с. 15).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України від 14 жовтня 1992 р. № 2694-XII «Про охорону праці», КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв`язку з професійними захворюваннями у 2021 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Рішення Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року та ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 02 липня 2021 року, професійні захворювання виникли у зв`язку з тривалим періодом роботи в умовах впливу шкідливих виробничих факторів важкості праці та пилу фіброгенної дії, які перевищували нормативи.

Отже, роботодавець ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 120 000 грн, суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності, із встановленням інвалідності третьої групи.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманих позивачем професійних захворювань, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 65% та визнання людиною з інвалідністю третьої групи, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров`ї, що підтверджується виписним епікризом, що міститься в матеріалах справи, в якому зафіксований нестійкий дистабілізаційний стан його здоров`я, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди.

Суд першої інстанції при постановленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода під час його роботи на підприємстві відповідача, внаслідок каліц тва пов`язаного з виробництвом, яке потягло за собою втрату працездатності та необхідності подальшого лікування у медичних закладах. При цьому суд зауважив, що безпосередні дії самого позивача призвели до підстав виникнення з ним нещасного випадку на виробництві.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування за рахунок відповідача.

Так,в судовому засіданні встановлено, щоу зв`язку з отриманням трудового каліцтва позивачу було встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 65% та третюгрупу інвалідності, чим безсумнівно ОСОБА_1 було заподіяно моральну шкоду, оскільки внаслідок отриманн ним професійних захворювань у позивача змінились умови життя, він змушений проходити тривале лікування, відчуваючи фізичний біль та дискомфорт, а також свою обмеженість через неможливість продовжувати колишній активний спосіб життя.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності ісправедливості (частина третястатті 23 ЦК України).

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справ з аналогічними правовідносинами, а також критеріям розумності, виваженості і справедливості у його ситуації.

Так, колегією суддів встановлено, що позивач зазнав фізичного болю, а також страждання у зв`язку з ушкодженням свого здоров`я. Лікування позивача вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди суд врахував, що життя і здоров`я людини найвища соціальна цінність, невід`ємні два поняття. Оскільки, якщо втрачене здоров`я, то немає того повноцінного життя, як того бажає сама людина. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров`ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною.

Виходячи з цих обставин, при визначенні розміру моральної шкоди, судом першої інстанції враховано характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отримання трудового каліцтва,ступінь втрати ним працездатності, вину підприємства відповідача у не забезпеченні безпечних умов праці, яка лежить на відповідачеві, а також провину самого позивача, що призвело до нещасного випадку із ним на виробництві.

У зв`язку з чим колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідачаПрАТ «ШУ «Покровське» про необґрунтованість стягнутої з відповідача розміру моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги про те, що моральна шкода мала бути стягнута на користь позивача з урахування утримання податку з доходів фізичних осіб, є безпідставними з огляду на наступне.

У пункті163.1 статті 163 ПК Українипередбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт164.1 статті 164 ПК Українита підпункт 164.1.1 цього пункту).

Відповідно до пункту «а» підпункту164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК Українизі змінами, внесеними згідно ізЗаконом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

У попередній редакції зазначена норма права передбачала, щодо загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.

Тобто, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК Українидоповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».

Колегія суддів зауважує, що застосування сполучника «а також» підтверджує, що згаданий перелік був доповнений новою нормою права, яка не змінює зміст інших складових частин пункту «а» підпункту164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Граматичне та системне тлумачення зазначеногопункту ПК Україниу чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачається, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20 (провадження № 61-1св21).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490св21) викладено висновок про застосування нової редакції підпункту «а» підпункту164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК Українив частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується, зокрема її батькам, згідно з яким такі суми не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податку.

Як вбачається з матеріалів справи, в данному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоровю, отже, вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння шкоди його життю та здоровю та на суд покладено обов`язок із зазначення, при стягненні вказаних сум того, що вказані суми не підлягають оподаткуванню.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сума моральної шкоди, підлягає стягненню без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Не приймаються колегією суддів й доводи апеляційної скарги відповідача про надання Державною податковою службою України, індивідуальної податкової консультації від 03 вересня 2021 року якою роз`яснено, що у випадку, коли за рішенням суду сума відшкодування моральної шкоди, спричиненої життю та здоров?ю, більша, аніж 4-х кратний мінімальний розмірі заробітної плати, то це є доходом, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором, оскільки суду не надано вказану консультацію.

За таких обставин, правові підстави для зміни формування висновку суду першої інстанції щодо питання застосування положень підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`ю, відсутні.

Так,порядок надання індивідуальних податкових консультацій регламентовано розділом 3 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування.

Метою податкової консультації є викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.

Разом із тим, податкова консультація обов`язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Крім того, слід зазначити, щоіндивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і не є обов?язковою для суду, та в самому тексті податкової консультації зазначено, що, з метою уникнення неоднозначного тлумачення норм податкового законодавства у частині оподаткування доходів фізичних осіб, необхідне детальне вивчення документів (матеріалав), які стосуються порушеного питання.

За таких обставин, правові підстави для зміни формування висновку суду першої інстанції щодо питання застосування положень підпункту164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК Українив частині оподаткування сум моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`ю, відсутні.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на судову практику районних та апеляційних судів в аналогічних справах, колегія суддів не бере до уваги, оскільки частиною 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимогст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія»- залишити без задоволення.

РішенняКрасноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2024 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає

Повне судове рішення складено 01 жовтня 2024 року.

Головуючий:

Судді: