Постанова

від 25.09.2024 по справі 185/6354/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4072/24 Справа № 185/6354/17 Суддя у 1-й інстанції - Зінченко А. С. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2024 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів -Деркач Н.М., Демченко Е.Л.

за участю секретаря Кошари О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбас-Анко», треті особи: Партнерство з обмеженою відповідальністю «ІнландТранзіт», Публічне акціонерне товариство «Банк Камбіо», Національний банк України, про звернення стягнення на предмет застави

за апеляційноюскаргою ОСОБА_1

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2024 року,-

В С Т А Н О В И В:

09.08.2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбас-Анко», треті особи: Партнерство з обмеженою відповідальністю «ІнландТранзіт», Публічне акціонерне товариство «Банк Камбіо» про звернення стягнення на предмет застави (том 1 а. с. 1-7).

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 02.01.2018 року, позивач просила суд:

1. в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 692/02-2012 від 01.03.2012 року в сумі 555358,73 євро, яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 532775,00 євро та заборгованості за відсотками в розмірі 22583,73 євро, звернути стягнення на предмети застави за Договором застави транспортного засобу, посвідченим 02.03.2012 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О.Є., зареєстрований в реєстрі за № 436, а саме на:

- транспортний засіб марки DAF, моделі FTCF85.460, 2012 року випуску, об`єм двигуна 12900, тип ТЗ ВАНТАЖНИЙ СІДЛОВИЙ ТЯГАЧ, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований ВРЕР №1 м. Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 25.02.2012 року;

- транспортний засіб марки DAF, моделі FTCF85.460, 2012 року випуску, об`єм двигуна 12900, тип ТЗ ВАНТАЖНИЙ СІДЛОВИЙ ТЯГАЧ, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , державний реєстраційний номерАН6660НР, зареєстрований ВРЕР №1 м. Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 25.02.2012 року;

- транспортний засіб марки DAF, моделі FTCF85.460, 2012 року випуску, об`єм двигуна 12900, тип ТЗ ВАНТАЖНИЙ СІДЛОВИЙ ТЯГАЧ, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , державний реєстраційний номер НОМЕР_5 , зареєстрований ВРЕР №1 м. Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 25.02.2012 року,

із застосуванням способу реалізації - шляхом продажу на публічних торгах.

2. В рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 692/02-2012 від 01.03.2012 року в сумі 555358,73 євро, яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 532775,00 євро та заборгованості за відсотками в розмірі 22583,73 євро, звернути стягнення на предмети застави за Договором застави транспортного засобу, посвідченим 21.03.2012 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О.Є., зареєстрованим в реєстрі за № 515, а саме на:

- транспортний засіб марки DAF, моделі FTCF85.46G, 2012 року випуску, об`єм двигуна 12900, тип ТЗ ВАНТАЖНИЙ СІДЛОВИЙ ТЯГАЧ, колір білий, номер шасі (кузова, рами), НОМЕР_6 , державний реєстраційний номер НОМЕР_7 , зареєстрований ВРЕР №1 м. Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 17.03.2012 року;

- транспортний засіб марки DAF, моделі FTCF85.46G, 2012 року випуску, об`єм двигуна 12900, тип ТЗ ВАНТАЖНИЙ СІДЛОВИЙ ТЯГАЧ, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_8 , державний реєстраційний номер НОМЕР_9 , зареєстрований ВРЕР №1 м. Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 17.03.2012 року,

із застосуванням способу реалізації - шляхом продажу на публічних торгах.

3. В рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 692/02-2012 від 01.03.2012 року в сумі 555358,73 євро, яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 532775,00 євро та заборгованості за відсотками в розмірі 22583,73 євро, звернути стягнення на предмети застави за Договором застави транспортного засобу, посвідченим 28.04.2012 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О.Є., зареєстрований в реєстрі за № 889, а саме на:

- транспортний засіб марки DAF, моделі FTCF85.460, 2012 року випуску, об`єм двигуна 12900, тип ТЗ ВАНТАЖНИЙ СІДЛОВИЙ ТЯГАЧ, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_10 , державний реєстраційний номер НОМЕР_11 , зареєстрований ВРЕР №1 м. Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 29.03.2012 року;

- транспортний засіб марки DAF, моделі FT XF105 460, 2012 року випуску, об`єм двигуна 12900, тип ТЗ ВАНТАЖНИЙ СІДЛОВИЙ ТЯГАЧ, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_12 , державний реєстраційний номер НОМЕР_13 , зареєстрований ВРЕР №1 м. Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 11.04.2012 року;

- транспортний засіб марки ОМЕРS, моделі СМ 35, 2012 року випуску, тип ТЗ НАПІВПРИЧІП ЦИСТЕРНА, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_14 , державний реєстраційний НОМЕР_15 , зареєстрований ВРЕР №1 м.Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 11.04.2012 року;

- транспортний засіб марки ОМЕРS, моделі СМ 35, 2012 року випуску, тип ТЗ НАПІВПРИЧІП ЦИСТЕРНА, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_16 , державний реєстраційний номер НОМЕР_17 , зареєстрований ВРЕР №1 м.Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 11.04.2012 року;

- транспортний засіб марки ALI RIZA, моделі USTA АЗ YY, 2012 року випуску, тип ТЗ НАПІВПРИЧІП ЦЕМЕНТОВОЗ, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_18 , державний реєстраційний НОМЕР_19 , зареєстрований ВРЕР №1 м.Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 24.03.2012 року;

- транспортний засіб марки ALI RIZA, моделі USTA АЗ YY, 2012 року випуску, тип ТЗ НАПІВПРИЧІП ЦЕМЕНТОВОЗ, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_20 , державний реєстраційний номер НОМЕР_21 , зареєстрований ВРЕР №1 м.Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 24.03.2012 року;

- транспортний засіб марки ALI RIZA, моделі USTA АЗ YY, 2012 року випуску, тип ТЗ НАПІВПРИЧІП ЦЕМЕНТОВОЗ, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_22 , державний реєстраційний номер НОМЕР_23 , зареєстрований ВРЕР №1 м.Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 24.03.2012 року;

- транспортний засіб марки ALI RIZA, моделі USTA АЗ YY, 2012 року випуску, тип ТЗ НАПІВПРИЧІП ЦЕМЕНТОВОЗ, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_24 , державний реєстраційний номер НОМЕР_25 , зареєстрований ВРЕР №1 м.Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 24.03.2012 року

із застосуванням способу реалізації - шляхом продажу на публічних торгах.

4. Стягнути з ТОВ «Донбас-Анко» (ЄДРПОУ 30540743) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_26 , паспорт серії НОМЕР_27 , виданий 24.01.1997 року Ворошиловським РВ УМВС України у м. Донецьку, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) 8000,00 грн. сплаченого судового збору (том 1 а. с. 220-222).

Позовна заява мотивована тим, що 01.03.2012 року між ПАТ «Банк «Камбіо» та ТОВ «Донбас-Анко» було укладено Кредитний договір № 692/02-2012. Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору, банк надав позичальнику кредит у розмірі 1000000,00 євро на поповнення обігових коштів зі сплатою 14% відсотків річних, строком повернення кредиту 31.01.2015 року згідно графіку. З метою забезпечення кредитного договору між ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Донбас-Анко» було укладено наступні договори застави: Договір застави транспортного засобу, посвідчений 02.03.2012 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О.Є., зареєстрований в реєстрі за № 436, відповідно до якого в заставу було передано рухоме майно (згідно наведеному вище переліку); Договір застави транспортного засобу, посвідчений 21.03.2012 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О.Є., зареєстрований в реєстрі за № 515, відповідно до якого в заставу було передано рухоме майно (згідно наведеному вище переліку); Договір застави транспортного засобу, посвідчений 28.04.2012 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О.Є., зареєстрований в реєстрі за № 889, відповідно до якого в заставу було передано рухоме майно (згідно наведеному вище переліку). 11.09.2014 року між ПАТ «Банк Камбіо» та ПОВ «ІнландТранзіт» було укладено Договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги, відповідно до якого в заставу було передано майнові права - право вимоги грошових коштів по Договору інвестиційного вкладу № 08д/978EURO від 21.06.2006 року в сумі 555358,73 євро. Договір застави забезпечував належне виконання Кредитного договору № 692/02-2010 від 01.03.2012 року, укладеного між ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Донбас-Анко». Пунктом 4.1. Договору застави встановлено, що у разі невиконання зобов`язань ТОВ «Донбас-Анко» за кредитним договором банк має право задовольнити свої вимоги до відповідача шляхом списання грошових коштів з рахунку заставодавця №26156000010141.978 відкритого по Договору інвестиційного вкладу № 08д/978EURO від 21.06.2006 року. 12.09.2014 року банк звернув стягнення на предмети застави, здійснив договірне списання грошових коштів в сумі 555358,73 євро з рахунку ПОВ «ІнландТранзіт» №26156000010141.978 і направив ці кошти на погашення заборгованості відповідача за кредитом. Заборгованість відповідача за Кредитним договором була погашена повністю. Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 512 ЦК України відбулась заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок виконання обов`язку боржника заставодавцем (майновим поручителем). Відповідно до ч. 5 ст. 20 Закону України «Про заставу», до третьої особи, яка задовольнила в повному обсязі вимоги заставодержателя, переходить разом з правом вимоги забезпечена нею застава у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Таким чином, ПОВ «ІнландТранзіт», як заставодавець, який виконав обов`язок боржника, набув права кредитора за Кредитним договором №692/02-2012 від 01.03.2012 року на суму 555358,73 євро, а також права заставодержателя за договорами застави транспортних засобів. 14.06.2017 року між ПОВ «ІнландТранзіт» та ОСОБА_1 (позивач) було укладено Договір про відступлення права вимоги. Відповідно до п. 1.1. Договору про відступлення права вимоги від 14.06.2017 року ОСОБА_1 набуває право вимоги повернення грошових коштів у сумі 555358,73 євро за Кредитним договором №692/02-2012 від 01.03.2012 року. Пунктом 2.2. Договору про відступлення права вимоги від 14.06.2017 року встановлено, що до нового кредитора (позивача) переходять усі права, які забезпечують виконання обов`язків боржника. Отже, на думку позивача, вона набула прав кредитора за кредитним договором в повному обсязі, а також прав заставодержателя за всіма вищевказаними договорами застави транспортних засобів.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбас-Анко», треті особи: Партнерство з обмеженою відповідальністю «ІнландТранзіт», Публічне акціонерне товариство «Банк Камбіо», Національний банк України про звернення стягнення на предмет застави за договором відмовлено (том 6 а.с.184-210).

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог (том 6 а.с.213-234).

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Судом 1 інстанції встановлено, що 01.03.2012 року між ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Донбас-Анко» було укладено Кредитний договір № 692/02-2012 (том 1 а. с. 9-12; том 2 а. с. 28-31).

Згідно п. 1.1 Кредитного договору № 692/02-2012 Банк надає Позичальнику кредит у розмірі 1 000 000,00 (один мільйон) євро на поповнення обігових коштів зі сплатою 14,0% (чотирнадцять) відсотків річних.

Строк повернення кредиту 31.01.2015 року згідно графіку, наведеному в п. 1.2. Кредитного договору № 692/02-2012.

В п. 1.3 Кредитного договору № 692/02-2012 вказано, що зобов`язання по Договору забезпечуються договорами застави на рухоме майно, а саме: транспортних засобів, загальною заставною вартістю 21 12 000,00 гривень.

В п. 1.4 Кредитного договору № 692/02-2012 зазначено, що Кредит Позичальнику надається частково в межах суми, зазначеної в п. 1.1. цього Договору на підставі письмової Заяви Позичальника та за умови належного виконання Позичальником своїх зобов`язань згідно з цим Договором. Кредит Позичальнику надається по мірі надходження транспортних засобів пропорційно вартості.

02.03.2012 року між ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Донбас-Анко» було укладено Договір застави транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 436 (том 1 а. с. 14-17).

В п. 1.1. Договору застави транспортного засобу від 02.03.2012 року зазначено, що відповідно до умов цього Договору Заставодавець передає Заставодержателю в заставу належне йому на праві власності рухоме майно, а саме:

- транспортний засіб марки DAF, моделі FTCF85.460, 2012 року випуску, об`єм двигуна 12900, тип ТЗ ВАНТАЖНИЙ СІДЛОВИЙ ТЯГАЧ, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований ВРЕР №1 м. Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 25.02.2012 року;

- транспортний засіб марки DAF, моделі FTCF85.460, 2012 року випуску, об`єм двигуна 12900, тип ТЗ ВАНТАЖНИЙ СІДЛОВИЙ ТЯГАЧ, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , державний реєстраційний номерАН6660НР, зареєстрований ВРЕР №1 м. Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 25.02.2012 року;

- транспортний засіб марки DAF, моделі FTCF85.460, 2012 року випуску, об`єм двигуна 12900, тип ТЗ ВАНТАЖНИЙ СІДЛОВИЙ ТЯГАЧ, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , державний реєстраційний номер НОМЕР_5 , зареєстрований ВРЕР №1 м. Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 25.02.2012 року.

В п. 1.2 Договору застави транспортного засобу від 02.03.2012 року сторони домовилися, що договірна вартість Предмета застави на момент укладення цього Договору становить 5 379 264,00 (п`ять мільйонів триста сімдесят дев`ять тисяч двісті шістдесят чотири) гривні 00 копійок та відповідає ринковій на дату підписання цього Договору.

В п. 2.1 Договору застави транспортного засобу від 02.03.2012 року вказано, що застава відповідно до цього Договору забезпечує повне виконання грошових зобов`язань Заставодавця, що випливають та/або виникнуть у майбутньому з Кредитного договору № 692/02-2012 від 01.03.2012 року, укладеного між Заставодержателем та Заставодавцем, а також змін до нього, якщо такі будуть укладені та будуть невід`ємною частиною Кредитного договору.

В п. 5.1 Договору застави транспортного засобу від 02.03.2012 року зазначено, що протягом строку дії цього Договору Заставодавець повинен зберігати Предмет застави за адресами: Донецька область, м. Донецьк, вул. Ціолковського, 9; Донецька область, м. Амвросіївка, вул. Фрунзе, 57.

В п. 6.3 Договору застави транспортного засобу від 02.03.2012 року сторони встановили, що Заставодержатель вправі без згоди Заставодавця передати свої права за цим Договором разом з правом вимоги за Кредитним договором у заставу або обтяжувати ці права іншим чином.

21.03.2012 року між ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Донбас-Анко» було укладено Договір застави транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 515 (том 1 а. с. 18-21).

В п. 1.1. Договору застави транспортного засобу від 21.03.2012 року зазначено, що відповідно до умов цього Договору Заставодавець передає Заставодержателю в заставу належне йому на праві власності рухоме майно, а саме:

- транспортний засіб марки DAF, моделі FTCF85.46G, 2012 року випуску, об`єм двигуна 12900, тип ТЗ ВАНТАЖНИЙ СІДЛОВИЙ ТЯГАЧ, колір білий, номер шасі (кузова, рами), НОМЕР_6 , державний реєстраційний номер НОМЕР_7 , зареєстрований ВРЕР №1 м. Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 17.03.2012 року;

- транспортний засіб марки DAF, моделі FTCF85.46G, 2012 року випуску, об`єм двигуна 12900, тип ТЗ ВАНТАЖНИЙ СІДЛОВИЙ ТЯГАЧ, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_8 , державний реєстраційний номер НОМЕР_9 , зареєстрований ВРЕР №1 м. Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 17.03.2012 року.

В п. 1.2 Договору застави транспортного засобу від 21.03.2012 року сторони домовилися, що договірна вартість Предмета застави на момент укладення цього Договору становить 3 586 176,00 (три мільйони п`ятсот вісімдесят шість тисяч сто сімдесят шість) гривень 00 копійок та відповідає ринковій на дату підписання цього Договору.

В п. 2.1 Договору застави транспортного засобу від 21.03.2012 року вказано, що застава відповідно до цього Договору забезпечує повне виконання грошових зобов`язань Заставодавця, що випливають та/або виникнуть у майбутньому з Кредитного договору № 692/02-2012 від 01.03.2012 року, укладеного між Заставодержателем та Заставодавцем, а також змін до нього, якщо такі будуть укладені та будуть невід`ємною частиною Кредитного договору.

В п. 5.1 Договору застави транспортного засобу від 21.03.2012 року зазначено, що протягом строку дії цього Договору Заставодавець повинен зберігати Предмет застави за адресами: Донецька область, м. Донецьк, вул. Ціолковського, 9; Донецька область, м. Амвросіївка, вул. Фрунзе, 57.

В п. 6.3 Договору застави транспортного засобу від 02.03.2012 року сторони встановили, що Заставодержатель вправі без згоди Заставодавця передати свої права за цим Договором разом з правом вимоги за Кредитним договором у заставу або обтяжувати ці права іншим чином.

28.04.2012 року між ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Донбас-Анко» було укладено Договір застави транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 889 (том 1, а. с. 22-26).

В п. 1.1. Договору застави транспортного засобу від 28.04.2012 року зазначено, що відповідно до умов цього Договору Заставодавець передає Заставодержателю в заставу належне йому на праві власності рухоме майно, а саме:

- транспортний засіб марки DAF, моделі FTCF85.460, 2012 року випуску, об`єм двигуна 12900, тип ТЗ ВАНТАЖНИЙ СІДЛОВИЙ ТЯГАЧ, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_10 , державний реєстраційний номер НОМЕР_11 , зареєстрований ВРЕР №1 м. Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 29.03.2012 року;

- транспортний засіб марки DAF, моделі FT XF105 460, 2012 року випуску, об`єм двигуна 12900, тип ТЗ ВАНТАЖНИЙ СІДЛОВИЙ ТЯГАЧ, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_12 , державний реєстраційний номер НОМЕР_13 , зареєстрований ВРЕР №1 м. Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 11.04.2012 року;

- транспортний засіб марки ОМЕРS, моделі СМ 35, 2012 року випуску, тип ТЗ НАПІВПРИЧІП ЦИСТЕРНА, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_14 , державний реєстраційний НОМЕР_15 , зареєстрований ВРЕР №1 м.Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 11.04.2012 року;

- транспортний засіб марки ОМЕРS, моделі СМ 35, 2012 року випуску, тип ТЗ НАПІВПРИЧІП ЦИСТЕРНА, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_16 , державний реєстраційний номер НОМЕР_17 , зареєстрований ВРЕР № 1 м. Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 11.04.2012 року;

- транспортний засіб марки ALI RIZA, моделі USTA АЗ YY, 2012 року випуску, тип ТЗ НАПІВПРИЧІП ЦЕМЕНТОВОЗ, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_18 , державний реєстраційний НОМЕР_19 , зареєстрований ВРЕР №1 м.Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 24.03.2012 року;

- транспортний засіб марки ALI RIZA, моделі USTA АЗ YY, 2012 року випуску, тип ТЗ НАПІВПРИЧІП ЦЕМЕНТОВОЗ, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_20 , державний реєстраційний номер НОМЕР_21 , зареєстрований ВРЕР №1 м.Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 24.03.2012 року;

- транспортний засіб марки ALI RIZA, моделі USTA АЗ YY, 2012 року випуску, тип ТЗ НАПІВПРИЧІП ЦЕМЕНТОВОЗ, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_22 , державний реєстраційний номер НОМЕР_23 , зареєстрований ВРЕР №1 м.Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 24.03.2012 року;

- транспортний засіб марки ALI RIZA, моделі USTA АЗ YY, 2012 року випуску, тип ТЗ НАПІВПРИЧІП ЦЕМЕНТОВОЗ, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_24 , державний реєстраційний номер НОМЕР_25 , зареєстрований ВРЕР №1 м.Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 24.03.2012 року.

В п. 1.2 Договору застави транспортного засобу від 28.04.2012 року сторони домовилися, що договірна вартість Предмета застави на момент укладення цього Договору становить 9 623 067,20 (дев`ять мільйонів шістсот двадцять три тисячі шістдесят сім) гривень 20 копійок та відповідає ринковій на дату підписання цього Договору.

В п. 2.1 Договору застави транспортного засобу від 28.04.2012 року вказано, що застава відповідно до цього Договору забезпечує повне виконання грошових зобов`язань Заставодавця, що випливають та/або виникнуть у майбутньому з Кредитного договору № 692/02-2012 від 01.03.2012 року, укладеного між Заставодержателем та Заставодавцем, а також змін до нього, якщо такі будуть укладені та будуть невід`ємною частиною Кредитного договору.

В п. 5.1 Договору застави транспортного засобу від 28.04.2012 року зазначено, що протягом строку дії цього Договору Заставодавець повинен зберігати Предмет застави за адресами: Донецька область, м. Донецьк, вул. Ціолковського, 9; Донецька область, м. Амвросіївка, вул. Фрунзе, 57.

В п. 6.3 Договору застави транспортного засобу від 28.04.2012 року сторони встановили, що Заставодержатель вправі без згоди Заставодавця передати свої права за цим Договором разом з правом вимоги за Кредитним договором у заставу або обтяжувати ці права іншим чином.

28.08.2013 року між ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Донбас-Анко» було укладено Додаткову угоду до Кредитного договору № 692/02-2012 від 01.03.2012 року, якою змінено графік повернення кредиту (том 1 а.с. 13).

Крім того, відповідач надав суду Додаткову угоду від 31.03.2014 року до Кредитного договору № 692/02-2012 від 01.03.2012 року, якою було ще раз змінено графік повернення кредиту. Згідно Додатковій угоді від 31.03.2014 року, черговий платіж за кредитом мав бути сплачений 31.10.2014 року. Відстрочка по сплаті відсотків не передбачалася (том 2 а. с. 125).

З довідки ПАТ «Банк Камбіо» від 08.07.2014 року слідує, що станом на 08.04.2014 року прострочена заборгованість за кредитами та відсотками у ТОВ «Донбас-Анко» була відсутня (том 2 а.с. 33).

З листа ПАТ «Банк Камбіо» від 26.03.2014 року вбачається, що 24.03.2014 року між ПАТ «Банк Камбіо» та НБУ було укладено Договір застави майнових прав № 21/ЗМП, згідно якому ПАТ «Банк Камбіо» передало в заставу НБУ майнові права, зокрема, за Кредитним договором № 692/02-2012 від 01.03.2012 року, виконання якого забезпечено Договорами застави транспортних засобів від 02.03.2012 року, від 21.03.2012 року, від 28.04.2012 року (том 2 а.с. 32; том 4 а.с. 23-30).

З наданої третьою особою НБУ копії Договору застави майнових прав №21/ЗМП від 24.03.2014 року слідує, що ПАТ «Банк Камбіо» отримало від НБУ кредит в сумі 23 млн. грн. і цим договором застави встановлена заборона на відступлення майнових прав за кредитними договорами, укладеними між ПАТ «Банк Камбіо» та позичальниками (п. 2.1.1, 3.4.2 Договору застави) (том 4 а.с. 25-29).

В листі НБУ від 28.11.2019 року зазначається, що майнові права за Кредитним договором № 692/02-2012від 01.03.2012 року дійсно перебувають в заставі у НБУ. Останній згоди на їх відступлення на користь ПОВ «ІнландТранзіт» або інших осіб не надавав (том 4 а.с.25-29).

Станом на 01.07.2019 року ПАТ «Банк Камбіо» не виконало свої зобов`язань перед НБУ за договором, який забезпечений Договором застави майнових прав № 21/ЗМП від 24.03.2014 року (том 2 а.с. 119). Станом на день ухвалення рішення у справі, оновлені дані щодо стану виконання згаданого договору суду не подавалися.

Указом Президента України від 14.04.2014 року № 405/2014 уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Постановою Правління НБУ від 23.07.2014 року № 436 починаючи з 24.07.2014 року було запроваджено надзвичайний режим роботи банківської системи, а постановою від 06.08.2014 року № 466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» банки України було зобов`язано призупинити здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою (том 2, а. с. 124).

Постановою Правління НБУ від 19.08.2014 року № 510/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ «Банк Камбіо`шляхом призначення куратора» за діяльністю ПАТ «Банк Камбіо`було встановлено особливий режим контролю та призначено куратора. Введено ряд обмежень в діяльності банку, зокрема, заборонено банку використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки та зобов`язано банк здійснювати такі розрахунки виключно через кореспондентський рахунок, відкритий в НБУ. В постанові регулятора детально проаналізовано фінансовий стан банку (том 2 а.с. 156-157; том 3 а.с. 245-247).

20.08.2014 року копія постанови Правління НБУ від 19.08.2014 року № 510/БТ була отримана уповноваженою особою ПАТ «Банк Камбіо» (том 2 а.с. 154-157).

01.09.2014 року між ПАТ «Банк Камбіо» та ПОВ «ІнландТранзіт» було укладено Договір про внесення змін та доповнень до Договору інвестиційного вкладу №08д/978 EURO від 21.06.2006 року. В п. 1 Договору про внесення змін від 01.09.2014 року сторони дійшли згоди, що ПОВ «ІнландТранзіт» (вкладник) має забезпечити з 01.09.2014 року залишок на вкладному рахунку № 26156000010141.978 в сумі 2 802 414,09 євро (том 1 а.с. 162-165). В матеріалах справи відсутні докази (первинні документи) внесення грошових коштів (в готівковій або безготівковій формі) на рахунок вкладника.

11.09.2014 року ПАТ «Банк Камбіо» (заставодержатель) та ПОВ «ІнландТранзіт» (заставодавець) склали Договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) (том 1 а.с. 27-28).

В п. 1.1 Договору застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) від 11.09.2014 року встановлено, що цей Договір забезпечує вимоги Заставодержателя, що випливають з Кредитного договору № 692/02-2012 від 01.03.2012 року, укладеного між Заставодержателем та ТОВ «Донбас-Анко».

В п. 1.2 Договору застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) від 11.09.2014 року зазначено, що в забезпечення виконання зобов`язань, вказаних у п. 1.1 цього Договору, Заставодавець передає у заставу належні йому на момент укладення цього договору майнові права право вимоги грошових коштів по Договору інвестиційного вкладу №08д/978 EURO від 21.06.2006 року з ПАТ «Банк Камбіо» (надалі Предмет застави).

В п. 1.3 Договору застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) від 11.09.2014 року вказано, що Предмет застави складає 555 358,73 євро (п`ятсот п`ятдесят п`ять тисяч триста п`ятдесят вісім євро 73 євроцентів).

В п. 1.4 Договору застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) від 11.09.2014 року зазначено, що цей Договір є змішаним договором, який складається з договору застави майнових прав та договору відступлення прав вимоги грошових коштів згідно з Договором інвестиційного вкладу №08д/978 EURO від 21.06.2006 року.

В п. 4.1 Договору застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) від 11.09.2014 року встановлено, що Заставодержатель набуває права вимоги в день невиконання Боржником своїх зобов`язань за Кредитним договором та/або в день отримання від Заставодавця заяви про дострокове повернення депозитного вкладу та/або в день порушення справи про банкрутство Заставодержателя/Боржника. Заставодержатель з дня виникнення у нього права вимоги має право задовольнити свої вимоги шляхом списання коштів з рахунку Заставодавця № НОМЕР_28 , відкритого по Договору інвестиційного вкладу №08д/978 EURO від 21.06.2006 року.

Договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошовікошти) містить такі реквізити, як дата його укладення (11.09.2014 року) та місце укладення (м. Київ).

З боку ПАТ «Банк Камбіо» договір підписано директоркою відділення «Донецька дирекція ПАТ «Банк Камбіо» ОСОБА_2 та скріплено печаткою відповідного відділення.

З боку ПОВ «ІнландТранзіт» підписантом вказано ОСОБА_3 , який згідно преамбулі договору діяв на підставі доручення від 08.11.2013 року, апостиль від 25.11.2013 року № S079123, проте жоден з учасників справи відповідне доручення суду не подав.

Згідно листам Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 09.10.2019 року та від 08.08.2019 року, громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_4 за період з серпня 2014 року по жовтень 2019 року відвідував Україну лише одного разу: 10.12.2014 року перетнув державний кордон України на в`їзд та 11.12.2014 року залишив межі України (том 3 а.с. 172-173; том 2, а.с. 129-131).

В матеріалах справи наявна подана ПАТ «Банк Камбіо» копія закордонного паспорту на ім`я громадянина Республіки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому є зразок підпису володільця паспорта (том 4 а.с. 13).

12.09.2014 року, на наступний день після складання Договору застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) від 11.09.2014 року, з депозитного рахунку ПОВ «ІнландТранзіт» № 26156000010141.978 була списана сума грошових коштів у розмірі 555 358,73 євро (п`ятсот п`ятдесят п`ять тисяч триста п`ятдесят вісім євро 73 євроцентів) в рахунок погашення заборгованості ТОВ «Донбас-Анко» перед ПАТ «Банк Камбіо» за Кредитним договором № 692/02-2012 від 01.03.2012 року, тобто така сума грошових коштів, як і зазначена п. 1.3 Договору застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошовікошти) від 11.09.2014 року (том 1 а.с. 172-173).

З виписки по депозитному рахунку ПОВ «ІнландТранзіт» № 26156000010141.978 за період з 10.09.2014 по 01.10.2014 р. р. слідує, що за два робочі дні (11.09.2014 і 12.09.2014) з депозитного рахунку ПОВ «ІнландТранзіт» було списано загалом 2 420 788,64 євро. Підставою для здійснення відповідних фінансових операцій стали Договори застави майнових прав та відступлення права вимоги від 11.09.2014 року та від 12.09.2014 року, укладені між ПАТ «Банк Камбіо» та ПОВ «ІнландТранзіт», а також кредитні договори, укладені між банком та різними юридичними/фізичними особами (том 1 а.с. 134-137).

З копій окремих договорів застави майнових прав та відступлення права вимоги від 11.09.2014 року та від 12.09.2014 року, укладених між ПАТ «Банк Камбіо» та ПОВ «ІнландТранзіт», що були подані ПАТ «Банк Камбіо» разом з поясненнями /т. 2, а. с. 163-169/, слідує, що ці договори за своїм змістом подібні до Договору застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошовікошти) від 11.09.2014 року (том 1 а.с. 27-28).

Станом на 11.09.2014 року заборгованість ТОВ «Донбас-Анко» перед ПАТ «Банк Камбіо» становила: поточна заборгованість по кредиту 532 775,00 євро; поточна заборгованість по сплаті процентів 3522,23 євро; прострочена заборгованість по сплаті процентів 19061,50 євро (том 4 а с. 114). Отже, сукупний розмір простроченої заборгованості становив 19061,50 євро.

25.09.2014 року Правління НБУ прийняло постанову № 603/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Камбіо» до категорії проблемних». Надалі, на підставі постанови Правління НБУ від 04.12.2014 року № 782 «Про віднесення ПАТ «Банк Камбіо» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято Рішення від 04.12.2014 року № 140 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Камбіо»(том 2 а.с. 150-153; том 4 а.с. 1-8).

Станом на день ухвалення рішення суду триває процедура ліквідації банку.

В прес-релізі від 08.12.2014 року, НБУ окремо пояснив свої рішення щодо ПАТ «Банк Камбіо» виявленими навесні 2014 року значними ризиками в діяльності, зокрема кредитним та ліквідності. НБУ зазначив, що невиконання зобов`язань перед вкладниками і кредиторами та численні порушення нормативно-правових актів регулятора стали причинами віднесення банку до категорії проблемних та призначення куратора службовця НБУ (том 2 а.с. 27).

14.06.2017 року ПОВ «ІнландТранзіт» (Первісний кредитор) та фізична особа ОСОБА_1 (Новий кредитор) склали Договір про відступлення права вимоги (том 1 а.с. 34-36).

В п. 1.1 Договору про відступлення права вимоги від 14.06.2017 року зазначено, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Первісний кредитор відступає Новому кредиторові, а Новий кредитор набуває право вимоги повернення коштів в сумі 555 358,73 євро до ТОВ «Донбас-Анко», що належить Первісному кредитору відповідно до Кредитного договору № 692/02-2012 від 01.03.2012 року та Договору застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) від 11.09.2014 року.

В п. 1.3 Договору про відступлення права вимоги від 14.06.2017 року вказано, що право вимоги повернення коштів до боржника, Новий кредитор набуває з дати підписання цього Договору.

В п. 1.4 Договору про відступлення права вимоги від 14.06.2017 року сторони вказали, що вартість права вимоги за Кредитним договором на момент передачі прав у відповідності до п. 1.1 Договору, складає 555 358,73 євро.

В п. 1.5 Договору про відступлення права вимоги від 14.06.2017 року сторони зазначили, що вартість права вимоги за Кредитним договором, вказана у п. 1.4 цього Договору сплачується Новим кредитором Первісному кредитору у повному обсязі до 01.06.2037 року.

Договір про відступлення права вимогимістить такі реквізити, як дата його укладення (14.06.2017 року) та місце укладення (м. Київ). З боку ПОВ «ІнландТранзіт» підписантом вказано громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_3 , а з боку нового кредитора фізичну особу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

На виконання ухвали суду від 25.02.2020 року (головуючий суддя Зінченко А. С.), до суду надійшла заява свідка від 15.06.2020 року, складена в порядку, передбаченому ст. 93 ЦПК України, від імені позивача ОСОБА_1 . Відповідаючи на запитання представника відповідача, позивач ОСОБА_1 не зазначила ані міста, ані країни, в якій вона підписала Договір про відступлення права вимоги від 14.06.2017 року на суму 555 358,73 євро. Також вона не зазначила, чи підписувався договір одночасно обома сторонами. На запитання щодо «розумної економічної причини» (ділової мети, майнового інтересу) у набутті права вимоги на суму 555 358,73 євро шляхом сплати на користь ПОВ «ІнландТранзіт» такої самої суми коштів 555 358,73 євро, позивач зазначила лише те, що з ПОВ «ІнландТранзіт» та з ОСОБА_6 вона знайома особисто протягом тривалого періоду часу, а статус іноземної юридичної особи дуже ускладнює для Партнерства ведення справ на території України (том 4 а.с. 229).

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася і своїм правом на надання суду особистих пояснень не скористалася, а тому суд бере до уваги заяву свідка від 15.06.2020 року (том 4, а.с. 229).

Докази проведення будь-яких розрахунків за Договором про відступлення права вимоги від 14.06.2017 року суду не надані та в матеріалах справи відсутні.

Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БанкКамбіо» № 109 від 18.07.2018 року було затверджено Акт від 18.07.2018 року комісії з перевірки правочинів за період з 05.12.2013 р. по 05.12.2014 р., згідно з яким ознаки нікчемності виявлено у правочинах (договорах), які «слугували підставою для сплати кредитної заборгованості позичальників ПАТ «Банк Камбіо» шляхом перерахування коштів з поточних, депозитних рахунків Вкладників на погашення заборгованості за кредитними договорами, укладеними між ПАТ «Банк Камбіо», фізичними та юридичними особами» (том 3 а.с. 231-244).

15.06.2017 року, на наступний день після складання Договорупро відступлення права вимоги від 14.06.2017 року, представник позивача адвокат Бойко Г.Є. склала позовну заяву, яка надійшла до суду 09.08.2017 року (том 1, а. с. 1-7),

Згідно витягам з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, щодо об`єктів обтяження зареєстровано звернення стягнення (том 1 а.с. 30-31, 33, 97-106), крім транспортних засобів з реєстраційними номерами АН6655НР, НОМЕР_29 , НОМЕР_30 , по яким звернення стягнення не зареєстровано (трм 1 а.с. 32, 94-96).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що такі вимоги є не доведеними та не обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається, із матеріалів справи позиція сторони позивача ґрунтується на тому, що ПОВ «ІнландТранзіт» уклало з ПАТ «Банк Камбіо» Договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) від 11.09.2014 року, згідно якому ПОВ «ІнлантТранзіт» безоплатно виступило майновим поручителем ТОВ «Донбас-Анко» (позичальника та відповідача за позовом) перед ПАТ «Банк Камбіо» за Кредитним договором № 692/02-2012 від 01.03.2012 року, передавши в заставу банку частину свого депозиту в сумі 555 358,73 євро, що дорівнює сумі заборгованості за Кредитним договором станом на 11.09.2014 року (сумі поточної та простроченої заборгованості). У зв`язку з невиконанням ТОВ «Донбас-Анко» своїх обов`язків за кредитним договором, вже наступного дня банк звернув стягнення на предмет застави, зарахувавши на свою користь частину депозиту ПОВ «ІнландТранзіт» в сумі 555 358,73 євро. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України (виконання обов`язку боржника поручителем або майновим поручителем як підстава для заміни кредитора у зобов`язанні) ПОВ «ІнландТранзіт» набуло прав кредитора за кредитним договором та договорами застави транспортних засобів, що укладені між ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Донбас-Анко», в подальшому відступивши ці права на підставі Договору про відступлення права вимоги від 14.06.2017 року на користь фізичної особи ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Удавані правочини можуть бути вчинені як без будь-яких протиправних намірів, так і з метою приховування незаконного правочину.

Фактично вчинений правочин можуть приховувати і кілька оформлених для виду правочинів, а тому їх всі слід визнавати удаваними.

В пункті 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» було зазначено таке: «Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст. 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний».

Оцінивши зібрані у справі докази в сукупності, а також кожен доказ окремо, керуючись своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд 1 інстанції дійшов висновку, що Договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) від 11.09.2014 року є удаваним правочином, який вчинено його сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме, для приховування правочину (договору) про відступлення ПАТ «Банк Камбіо» права вимоги за Кредитним договором №692/02-2012 від 01.03.2012 року на користь ПОВ «ІнландТранзіт», за яким банк фактично відступив свої майнові права вказаній юридичній особі у рахунок погашення перед нею власного обов`язку з повернення коштів за депозитним договором.

До відповідного правочину суд 1 інстанції застосував норми ЦК України, що регулюють правочини з відступлення права вимоги за кредитним договором.

Висновок суду про удаваність правочину ґрунтується, на наступному.

Згідно з п. 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 26.10.2022 року у справі № 607/6738/22).

З матеріалів справи вбачається, що в ході розгляду справи відповідач стверджував, що ПОВ «ІнландТранзіт» не є пов`язаною особою з ТОВ «Донбас-Анко» (юридичні особи мають різних кінцевих бенефіціарних власників, не перебувають під спільним контролем, тощо) та ніколи не мали між собою жодних фінансово-господарських відносин.

Позивач в особі свого представника дану обставину не заперечував.

Однак, доказів корпоративного або іншого зв`язку між ПОВ «ІнландТранзіт» та ТОВ «Донбас-Анко» в матеріалах справи немає.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що за обставин справи ПОВ «ІнландТранзіт» не мало розумних економічних причин (ділової мети) безоплатно виступати майновим поручителем ТОВ «Донбас-Анко» перед ПАТ «Банк Камбіо» за кредитним договором на суму 555 358,73 євро. В ході розгляду справи така розумна економічна причина (ділова мета) не була встановлена навіть на рівні припущення.

Суд 1 інстанції своїми ухвалами від 25.02.2020 року та від 18.08.2020 року, зобов`язав ПОВ «ІнландТранзіт» на виконання вимог ст. 93 ЦПК України надати відповідь у формі заяви свідка на запитання відповідача, поставлені ним в першій заяві по суті справи (зокрема, на питання про економічну причину укладення договору майнової поруки), третьою особою виконані не були.

Протягом короткого проміжку часу (11 та 12 вересня 2014 року) між ПОВ «ІнландТранзіт» та ПАТ «Банк Камбіо» були укладені подібні до спірного договори застави майнових прав та відступлення прав вимоги, за якими ПОВ «ІнландТранзіт» виступило майновим поручителем різних фізичних та юридичних осіб на суму свого депозиту (том 1 а.с. 134-137; том 2 а.с. 163-169). Загальна сума всіх укладених протягом 11 та 12 вересня 2014 року договорів та списаних з депозитного (вкладного) рахунку ПОВ «ІнландТранзіт» грошових коштів /2 420 788,64 євро/ близька до залишку коштів на цьому рахунку - 2 802 414,09 євро (том 1 а.с. 134-137).

Судом 1 інстанції взято до уваги письмові пояснення представника третьої особи ПАТ «Банк Камбіо», в яких зазначається, зокрема, що починаючи з вересня 2014 року зобов`язання клієнтів банку (всього 148 кредитів юридичних та фізичних осіб) закривалися коштами клієнтів банку, що розміщувалися на депозитних та поточних рахунках 67-ми фізичних та 5-ти юридичних осіб, які прямо чи опосередковано пов`язані з банком. Після проведення керівництвом банку та пов`язаними з ним особами подібних операцій, з під застави було виведено високоліквідне майно. За подібною схемою було відступлено право вимоги на суму понад 800 млн. грн. (том 2 а. с.135-169).

Судом 1 інстанції також враховано, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним, є банківською таємницею відповідно до вимог ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Під час розгляду справи ані позивач, ані третя особа ПОВ «ІнландТранзіт» (обидва учасники до 28.09.2020 року були представлені адвокатом Бойко Г.Є.), не змогли пояснити, звідки ПОВ «ІнландТранзіт» стало відомо про існування Кредитного договору № 692/02-2012 від 01.03.2012 року, за яким ПОВ «ІнландТранзіт» виступило майновим поручителем, що свідчить про обґрунтованість тверджень третьої особи ПАТ «Банк Камбіо» щодо зв`язку між керівництвом банку та юридичною особою (майновим поручителем).

Також судом враховано, що станом на 11.09.2014 року ПАТ «Банк Камбіо» не мало права укладати договори відступлення прав вимоги за кредитними договорами, зокрема, за Кредитним договором № 692/02-2012 від 01.03.2012 року, у зв`язку з перебуванням права вимоги в заставі у НБУ на підставі Договору застави майнових прав № 21/ЗМП від 24.03.2014 року (том 2, а.с.32; том 4 а. с. 23-30).

Відповідно до ст. 50 Закону України від 02.10.1992 року № 2654-ХІІ «Про заставу», при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодавець зобов`язаний, зокрема, не здійснювати уступки заставленого права.

За змістом ст. 17 Закону України від 02.10.1992 року № 2654-ХІІ «Про заставу»,заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом.

З п. 2.1.1 та п. 3.4.2 Договору застави майнових прав №21/ЗМП від 24.03.2014 року слідує, що ним встановлена заборона на відступлення майнових прав за кредитними договорами, укладеними між ПАТ «Банк Камбіо» та позичальниками (том 4 а.с. 25-29).

Таким чином, ПАТ «Банк Камбіо» не мав права без згоди НБУ у будь-який спосіб віджувати будь-яким особам майнові права за кредитним договором, укладеним з ТОВ «Донбас-Анко».

Заборона для банку на відмову від власних майнових вимог (оплатну або безоплатну) встановлена також п. 1ч. 3 ст. 38 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Отже, суд 1 інстанції дійшов висновку, що сторони приховали правочин з відступлення права вимоги за кредитним договором під іншим правочином під заставою майнових прав ПОВ «ІнландТранзіт» за договором інвестиційного вкладу (під «завісою» майнової поруки).

Верховний Суд в постановах від 11.09.2019 року у справі № 203/4466/17, від 18.11.2020 року у справі № 359/4886/15-ц, від 27.01.2021 року у справі № 554/9710/17 зазначав, що при здійсненні розрахунків кредиторами неплатоспроможного банку шляхом перерахування коштів, які знаходилися на рахунку в тому ж банку, відбувається лише коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошового зобов`язання без реального зовнішнього надходження коштів на рахунок банку.

Судом 1 інстанції також взято до уваги, що розрахунки за Договором застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) від 11.09.2014 року відбувалися в межах одного банку (ПАТ «Банк Камбіо»), шляхом здійснення внутрішньобанківського переказу (без зовнішнього надходження коштів), внаслідок якого кошти з вкладного (депозитного) рахунку ПОВ «ІнландТранзіт» були зараховані на користь ПАТ «Банк Камбіо» (коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань).

За встановлених фактичних обставин справи суд вважає, що наявні в матеріалах справи копії виписки по депозитному (вкладному) рахунку ПОВ «ІнландТранзіт» та копії меморіальних ордерівне є достатніми доказами на підтвердження факту погашення кредиту ТОВ «Донбас-Анко».

У випадку реального отримання ПАТ «Банк Камбіо» грошових коштів від ПОВ «ІнландТранзіт» на погашення заборгованості ТОВ «Донбас-Анко» за Кредитним договором № 692/02-2012 від 01.03.2012 року, у банку виникав обов`язок перерахувати 25% цих коштів на користь НБУ на виконання п. 3.4.6 Договору застави майнових прав № 21/ЗМП від 24.03.2014 року, укладеного між ПАТ «Банк Камбіо» та НБУ (том 4 а.с. 25-28).

Водночас судом встановлено, що такого розрахунку з НБУ проведено не було, що за відсутності розумних пояснень причини такого стану речей свідчить про відсутність реального руху грошових коштів (том 4 а.с. 23-24; том 2 а с. 119).

Кредитний договір № 692/02-2012 від 01.03.2012 року не передбачав такого виду забезпечення зобов`язань, як застава майнових прав (майнова порука третьої особи), а єдиним засобом забезпечення виконання зобов`язань, була застава транспортних засобів.

Грошові кошти з депозитного (вкладного) рахунку ПОВ «ІнландТранзіт» були списані (у спосіб коригування структури банківського балансу)12.09.2014 року, тобто на наступний день після складання Договору заставимайнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) від 11.09.2014 року, а предметом договору застави було визначено суму у розмірі 555 358,73 євро (поточну та прострочену заборгованість станом на 11.09.2014 року).

Підписуючи 11.09.2014 року Договір заставимайнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) сторони не могли не розуміти, що банк зверне стягнення на депозит у межах суми 555358,73 євро (з огляду на наявність простроченої заборгованості з оплати процентів за кредитом станом на 11.09.2014 року), а це суперечить самій суті договірного зобов`язання із застави майнових прав (укладення договору застави має забезпечувати належне виконання боржником своїх зобов`язань, а не слугувати прихованим способом розрахунку за основним договором замість боржника третьою особою).

При цьому, суд 1 інстанції погодився із твердженням відповідача про те, що 12.09.2014 року ніякого нового юридичного факту, який би обумовлював виникнення у банку права на звернення стягнення на вклад, не виникало. Прострочена заборгованість з оплати процентів була наявна вже станом на 11.09.2014 року.

Таким чином, метою Договору заставимайнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) від 11.09.2014 року було документальне відображення в бухгалтерському обліку банку фінансової операції зі списання грошових коштів з депозитного (вкладного рахунку) ПОВ «ІнландТранзіт» та переведення на користь вказаної юридичної особи права вимоги за Кредитним договором№ 692/02-2012від 01.03.2012 року(коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань), а не реальне забезпечення виконання зобов`язання за даним кредитним договором.

Відповідач стверджує, що правочин з відступлення права вимоги за кредитним договором між ПАТ «Банк Камбіо» та ПОВ «ІнландТранзіт» є нікчемним на підставі п. п. 1, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України № 4452-VIвід 23.02.2012 року «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі Закон № 4452-VI, в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин). Позицію відповідача щодо нікчемності правочину підтримав ПАТ «Банк Камбіо».

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.06.2019 року у справі № 916/3156/17 зазначила, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин недійсний у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Перевіривши доводи відповідача, суд 1 інстанції погоджується з твердженням щодо нікчемності правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до законодавства за ступенем недійсності всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні), недійсність яких прямо передбачена законом, та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорювані).

Нікчемний правочин недійсний через пряму вказівку у правовій нормі у момент його вчинення, тому судового рішення про визнання його недійсним не вимагається (quaecontraiusfiuntdebentutiqueproinfectishaberi - зроблене проти закону повинне вважатися нікчемним). Нікчемний правочин не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.

Нікчемний правочин є недійсним тільки у випадках, передбачених законом. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тому сторони не вправі вимагати одна від одної його виконання.

Правочин є нікчемним з моменту його вчинення незалежно від пред`явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін. Бажання сторін про визнання його дійсним до уваги не беруться, оскільки такий правочин суперечить нормам закону. Суд допускає визнання такого правочину дійсним лише у випадках, визначених законом.

Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, притаманних правочинам даного виду, і сторони не досягнуть бажаного результату внаслідок вчинення нікчемного правочину.

Нікчемний правочин породжує лише наслідки, пов`язані з його недійсністю. Відповідно до ст. 216 ЦК України такими наслідками будуть поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція) та відшкодування збитків або моральної шкоди, завданих другій стороні або третій особі внаслідок його вчинення.

Відповідно до ст. 3 Закону України № 4452-VI Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах між учасниками ринку фінансових послуг у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов`язкові для банків та інших фінансових установ рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити збереження активів і документації банку, у тому числі шляхом перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягомодного рокудо дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 цього Закону, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону.

При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними, оскільки відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі ч. 2 ст. 215 ЦК України та ч. 3 ст. 38 Закону 4452-VI. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків і є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 року у справі № 910/10784/16.

В п. п. 1, 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Безоплатність має значення лише у випадку, коли банк здійснив відчуження майна. У випадку відмови від власних майнових вимог оплатність чи безоплатність відмови не впливає на вирішення питання про нікчемність правочину. Правочини неплатоспроможного банку, згідно з якими банк відмовився від власних майнових вимог, є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду, за умови якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку (постанова Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 914/1316/16).

Корегування структури банківського балансу (зміна обліку грошових зобов`язань шляхом переведення коштів з одного рахунку на іншій у межах одного банку без реального надходження коштівтабез відображення їх на кореспондентському рахунку за наявності відповідного обмеження) свідчить про безоплатність операції (розрахунку за договором) та разом з іншими обставинами цієї справи вказує на нікчемність договору відступлення на підставі п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI (п. 8.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 року у справі № 910/10784/16).

За п. 7 ч. 3 ст. 38 цього Закону правочин вважається нікчемним, якщо умови правочину передбачають платіж чи передачу майна банку з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), кошти для оплати яких надійшли з рахунків, відкритих у цьому ж банку, у тому числі за правочинами про відступлення права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення (пункт 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 року у справі № 910/10784/16).

Будь-який банк та будь-яка фінансова установа повинні у своїй діяльності відповідно до положень ст. 3 ЦК України діяти добросовісно на користь усіх своїх клієнтів задля збереження довірених ними активів (пункт 7.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 року у справі №910/10784/16).

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 року у справі № 914/2618/16).

Оцінивши подані учасниками справи докази в їх сукупності, суд доходить до висновку, що за обставин даної справи вчиняючи 11.09.2014 року правочин щодо відступлення права вимоги за Кредитним договором № 692/02-2012 від 01.03.2012 року протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації (05.12.2014 року), ПАТ «Банк Камбіо»: (1) безоплатно здійснило відчуження майна, оскільки банк не отримав за відчужене право вимоги реальної грошової компенсації (правочин було вчинено в період фактичної неплатоспроможності банку, арозрахунки за ним відбувалися у спосіб коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань); (2) відмовилося від власних майнових вимог на користь іншої особи ПОВ «ІнландТранзіт»; (3) вчинилоправочин, умови якого передбачають платіж з метою надання окремому кредитору ПОВ «ІнландТранзіт» переваги, прямо не встановленої для нього законодавством чи внутрішніми документами банку, адже вчиненнямцього правочину ПОВ «ІнландТранзіт» задовольняє свої вимоги за Договором інвестиційного вкладу № 08д/978EURO від 21.06.2006 року всупереч інтересам інших кредиторів ПАТ «Банк Камбіо» не в черговості, що передбачена п. 7 ч. 1 ст. 52 Закону № 4452-VI (7 черга), а позачергово, шляхом набуття права вимоги за Кредитним договором № 692/02-2012 від 01.03.2012 року, забезпеченим заставою транспортних засобів.

Зазначене, відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України та п. п. 1, 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин)тягне за собою нікчемність правочину.

В ч. 4 ст. 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При вирішенні питання щодо нікчемності правочину у спірних правовідносинах суд враховує, насамперед, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 11.01.2022 року у справі № 910/10784/16.

Оцінюючи спірні правовідносини на предмет їх подібності, суд керується висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 року у справі № 233/2021/19, застосовуючи, насамперед, змістовий критерій порівняння.

Суд також враховує висновки Наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БанкКамбіо» № 109 від 18.07.2018 року та Акту від 18.07.2018 року комісії з перевірки правочинів за період з 05.12.2013 по 05.12.2014, засновані на результатах відповідної банківської перевірки. Так, Наказом № 109 було затверджено Акт комісії з перевірки правочинів від 18.07.2018 року, згідно з яким ознаки нікчемності виявлено у правочинах (договорах), які «слугували підставою для сплати кредитної заборгованості позичальників ПАТ «Банк Камбіо» шляхом перерахування коштів з поточних, депозитних рахунків Вкладників на погашення заборгованості за кредитними договорами, укладеними між ПАТ «Банк Камбіо», фізичними та юридичними особами» (том 3 а.с. 231-244).

Також суд 1 інстанції відхилив доводи позивача в особі її представника про те, що Договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) від 11.09.2014 року, а також Договір про відступлення права вимоги від 14.06.2017 року, не визнавалися судами недійсними, а ПОВ «ІнландТранзіт» в подальшому схвалювало укладені правочини. Ці доводи не мають самостійного значення для вирішення заявлених позовних вимог.

Умови договору, щодо яких має бути досягнута згода, не повинні суперечити законодавчо визначеним умовам, за яких такий договір може бути укладений (ст. 6 ЦК України). У протилежному випадку такий договір є нікчемним або визнається судом недійсним. Нікчемність консенсуального договору полягає не тільки у неможливості досягнення згоди щодо умов договору, а й у невиникненні у сторін прав та обов`язків, навіть якщо така згода була досягнута. Виконання умов такого договору не свідчить про реальну передачу прав та обов`язків за цим договором та реальне виникнення їх у сторін цього договору. Будь-які дії, вчинені у зв`язку з укладенням нікчемного правочину, не можуть призвести до правових наслідків у вигляді виникнення нового правовідношення або ж до зміни, припинення правовідношення, яке існує на момент укладення нікчемного правочину. Тобто ПОВ «ІнландТранзіт» не могло розпорядитись на користь позивача ОСОБА_1 правами вимоги, оскільки останні до нього не переходили та йому не належали. Оскільки спірний договір є нікчемним у силу приписів закону, то й права і обов`язки за цим договором не виникли й не могли виникнути у його учасників, як наслідок, право вимоги за спірним договором до набувача цього права не перейшло, а залишилось у його відчужувача. Тому підстав для звернення стягнення на предмети застави саме за позовом ОСОБА_1 та на її користь, немає (близькі за змістом висновки містяться в пунктах 8.41, 8.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 року у справі № 910/10784/16).

Суд також бере до уваги, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.11.2023 року у справі № 206/4841/20 виснувала наступне: «6.26. Велика Палата Верховного Суду вкотре наголошує на сформульованій правовій позиції, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.6.27. Це ж саме стосується переуступки права іпотеки, у тому випадку, коли вона забезпечує виконання кредитних зобов`язань».

У згаданій справі Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги «інтереси боржників у можливості повернути кредитний борг тій особі, яка за законом має право надавати фінансові послуги та відповідає визначеним у ньому вимогам» (пункт 8.7. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 року у справі № 206/4841/20).

Правочин з відступлення на користь фізичної особи ОСОБА_1 (позивач) права вимоги за кредитним договором, укладеним між ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Донбас-Анко», суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор банк або інша фінансова установа.

При цьому суд погоджується з доводами відповідача про те, що оскільки ТОВ «Донбас-Анко» не було стороною Договору про відступлення права вимоги від 14.06.2017 року, належним способом захисту його прав і законних інтересів у спірних правовідносинах буде не визнання договору недійсним, а відмова у задоволенні позову, пред`явленого на підставі відповідного договору, тобто визнання відсутнім у позивача ОСОБА_1 права вимоги за кредитним договором та права на звернення стягнення на предмет застави.

Судом 1 інстанції не встановлено порушення прав позивача у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В позовній заяві позивач просить суд звернути стягнення на предмети застави із застосуванням способу реалізації - шляхом продажу на публічних торгах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (пункт 9.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 року у справі № 206/4841/20).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Зазначений засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату, а ухвалення рішень, які безпосередньо не призводять до змін в обсязі прав, та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає змісту цього поняття (постанова Верховного Суду від 24.06.2021 року у справі № 560/3160/20).

Судове рішення, ухвалене на користь позивача, не має спонукати його знову звертатися за захистом до суду. У цьому полягає принцип процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути як необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту, так і необхідність вчинення позивачем інших, ніж виконання судового рішення, дій (пункт 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 року у справі № 462/5368/16-ц).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 року у справі № 925/642/19).

Предметом спору у даній справі є звернення стягнення на транспортні засоби, що перебувають у заставі на підставі договорів застави, укладених 02.03.2012 року, 21.03.2012 року та 28.04.2012 року у м. Донецьку Донецької області, тобто на рухоме майно, яке було передане в заставу майже 12 років тому.

Судом 1 інстанції встановлено, що в п. 5.1 кожного з Договорів застави зазначено, що протягом строку дії цього Договору заставодавець повинен зберігати предмет застави за адресами: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 (том 1 а. с.14-26).

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Мінреінтеграції № 309 від 22.12.2022 року, міста Донецьк та Амвросіївка належать до тимчасово окупованих територій України.

Правове регулювання застави рухомого майна здійснюється ЦК України, Законом України від 02.10.1992 року № 2654-ХІІ «Про заставу», а також спеціальним Законом України від 18.11.2003 року № 1255-IV«Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (далі Закон № 2654-ХІІ та Закон № 1255-IV відповідно).

Відповідно дост.28Закону №2654-ХІІзастава припиняється,зокрема, в разі загибелі заставленого майна.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про знищення (загибель) транспортних засобів.

Водночас, обидві сторони визнавали той факт, що на час розгляду справи транспортні засоби перебувають на тимчасово окупованій території України (з 2014 року). Відповідач стверджував, що втратив контроль над своїм майном на окупованій території.

Відсутність доступу до рухомого майна (у позивача, відповідача, виконавця, оцінювача, потенційного покупця, тощо), що перебуває на тимчасово окупованій території, унеможливлює добросовісний продаж цього майна на публічних торгах, включно з проведенням належного огляду та оцінки транспортних засобів.

З цих підстав суд 1 інстанції дійшов висновку, що вказаний у позовній заяві спосіб захисту не здатен поновити порушені права належного кредитора (заставодержателя) і не є таким, що адекватний існуючим фактичним обставинам справи, тобто є неефективним. Ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет застави із застосуванням способу реалізації шляхом продажу на публічних торгах не відповідатиме принципу процесуальної економії та створить підґрунтя для подальшого повторного звернення до суду, адже рішення суду буде завідомо не виконуваним.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.07.2022 року у справі № 645/6151/15-ц виснувала, що в п. 4 ч. 2 ст. 25 Закону № 1255-IV передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону.А в частині третій вказаної статті зазначено, що якщо інше не передбачено рішенням суду, реалізація предмета забезпечувального обтяження проводиться шляхом його продажу на публічних торгах у порядку, встановленому законом. З системного аналізу п. 4 ч. 2 ст. 25 і ст. 26 Закону № 1255-IV вбачається, що суд з урахуванням специфіки застави може застосувати такий спосіб звернення стягнення як передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання.

Отже, способи захисту судом прав обтяжувача не обмежуються виключно реалізацією предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів, а охоплюють собою також й можливість застосуванням однієї з релевантних процедур, передбачених статтею 26 Закону № 1255-IV.

Судом 1 інстанції звернуто увагу на те, що з метою звернення стягнення на предмет застави обтяжувач (заставодержатель, стягувач) повинен неухильно дотримуватись порядку дій, передбаченого спеціальним для цього виду правовідносин Законом № 1255-IV.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону № 1255-IV обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі обтяжень відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Невстановлення судом факту реєстрації в Державному реєстрі обтяжень відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження, а також факту надіслання іншим обтяжувачам повідомлення про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет застави свідчить про недотримання позивачем процедури звернення стягнення на заставлене майно та є підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги про звернення стягнення на заставлене майно саме з цих підстав, оскільки у протилежному випадку можуть бути порушені права інших заставодержателів і такі порушення можуть бути невідновними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 645/6151/15-ц).

Разом з тим в матеріалах справи відсутній витяг з Державного реєстру обтяжень на підтвердження реєстрації в цьому реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження щодо транспортних засобів з реєстраційними номерами АН6655НР, НОМЕР_29 , НОМЕР_30 (Договір застави від 02.03.2012 року) для перевірки виконання вимог, передбачених ч. 3 ст. 24 Закону № 1255-IV. При цьому у витягах з Державного реєстру обтяжень станом на 15.05.2017 року та на 05.09.2017 року вказано, що звернення стягнення не зареєстровано /т. 1, а. с. 32, 94-96/. Відповідного витягу з актуальною інформацією про реєстрацію звернення стягнення на момент подачі позову ОСОБА_1 суду не надала.

Виходячи з вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими доказами по справі.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають.

Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. 259, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: