Рішення

від 19.09.2024 по справі 233/2026/24

КОСТЯНТИНІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

233 Справа № 233/2026/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2024 року

Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Левчук О.О.,

за участю секретаря судового засідання Стогнушенко В.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача - адвоката Юсєєва Т.С.,

представника третьої особи ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №233/2026/24 за позовом:

ОСОБА_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ,

до

ОСОБА_2 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ,

третя особа: Орган опіки та піклування Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, юридична адреса: Донецька область, м. Костянтинівка, вул. О. Тихого, буд.260

про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю, -

В С Т А Н О В И В:

08.04.2024 року до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю.

Відповідно до автоматичного розподілу справ - 08.04.2024 року справа надійшла в провадження судді ОСОБА_6

Позовні вимоги обґрунтувані тим, що з 24.04.2015 року позивачка перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживала разом з позивачкою. Сімейне життя між сторонами поступово погіршувалось, що призвело до припинення між ними шлюбних відносин. Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 25.01.2024 року шлюб між позивачкою та відповідачем було розірвано. Відповідач не надавав жодної матеріальної допомоги на утримання доньки, внаслідок чого вона була вимушена звернутись до суду з позовом до відповідача про стягнення аліментів. Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20.06.2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 06 листопада 2023 року до 05 березня 2024 року. Позивачка не створювала жодних перешкод у спілкуванні відповідача з донькою. Вона приходила до батька, іноді залишалась у нього на кілька днів. Але, зловживаючи своїми батьківськми правами відповідач заборонив доньці спілкуватись з позивачкою, та постійно вживає заходів для обмеження контактів ОСОБА_1 з донькою. Зазначає, що відповідач погрожував дитині покараннями за спілкування з матір`ю, демонстративно влаштовував конфлікт із застосуванням фізичного насильства відносно позивачки. Вважає, що своєю поведінкою відповідач завдавав доньці непоправної шкоди, оскільки такі події негативно впливають на її психіку і матимуть непоправні наслідки при формуванні її особистості. Всі спроби позивачки домовитись мирним шляхом з відповідачем не принесли позитивних результатів. Навпаки, відповідач почав більш агресивно поводитись з нею, та в категоричній формі заборонив з нею спілкуватись. Для спілкування з донькою ОСОБА_1 неодноразово доводилось викликати поліцію за адресою проживання відповідача. Позивачка була вимушена звернутись до Органу опіки та піклування Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, де отримала відповідь, що питання щодо визначення місця проживання доньки можна вирішити лише в судовому порядку.

Просить суд визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянкою України, уродженкою м. Костянтинівка Донецької області.

Ухвалою судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_6 від 15.04.2024 року провадження по цивільній справі відкрито та призначено попередній судовий розгляд по справі у судовому засіданні на 14.05.2024 року, зобов`язано Орган опіки та піклування Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області відповідно до ч.5 ст.19 СК України надати висновок щодо попереднього розв`язання спору між сторонами.

14.05.2024 року через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник позивача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, ОСОБА_5 , разом із матір`ю є необгрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

28.05.2024 року до суду надійшов висновок Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області щодо попереднього розв`язання спору між сторонами.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18.06.2024 року зазначену цивільну справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 04.07.2024 року.

Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя №1951/0/15-24 від 25 червня 2024 року суддю ОСОБА_6 було звільнено з посади судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Відповідно до повторного автоматичного розподілу справ - 26.06.2024 року справа надійшла в провадження судді Левчук О.О.

Ухвалою судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області Левчук О.О. від 05.07.2024 року прийнято цивільну справу до свого провадження та призначено судове засідання на 19.08.2024 року.

Позивачка у судовому засіданні заявлені вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позові та просила їх задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав в повному обсязі, просив відмовити в задоволенні позову.

Представник третьої особи в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.

У судовому засідання вислухано думку неповнолітньої ОСОБА_4 , яка суду пояснила, що вона дійсно проживає з батьком та бажає у подальшому проживати з ним. Заперечувал проти проживання із матір`ю.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку учасників процесу, оцінивши подані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

З 24.04.2015 року позивачка перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі.

Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 25.01.2024 року шлюб між сторонами було розірвано.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20.06.2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 06 листопада 2023 року до 05 березня 2024 року.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про Ті здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави- учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої-третьої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Згідно з ст. 3 Конвенції про права дитини, яка набула чинності для України 27.09.91 року, визначено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 161 СК України, під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Стаття 19 СК України передбачає, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Згідно з вимогами ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Згідно ч. 3 ст. 151 СК України батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Згідно зі ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Згідно ч. 2 ст. 157 СК України той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Відповідно до ч. 3 ст. 157 СК України той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо спілкуватись з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Згідно ч. 2 ст. 159 СК України суд визначає способи участі одного із батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, з врахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною в присутності іншої особи.

Згідно принципу 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір`ю.

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства", ст. 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітнього. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, його вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 № 1618- IV завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У позовній заяві позивачка зазначає, що вона не створювала жодних перешкод у спілкуванні відповідача з донькою, яка приходила до батька, іноді залишалась у нього на кілька днів. Але, зловживаючи своїми батьківськми правами відповідач заборонив доньці спілкуватись з позивачкою, та постійно вживає заходів для обмеження контактів ОСОБА_1 з донькою. Зазначає, що відповідач погрожував дитині покараннями за спілкування з матір`ю, демонстративно влаштовував конфлікт із застосуванням фізичного насильства відносно позивачки. Вважає, що своєю поведінкою відповідач завдавав доньці непоправної шкоди, оскільки такі події негативно впливають на її психіку і матимуть непоправні наслідки при формуванні її особистості. Всі спроби позивачки домовитись мирним шляхом з відповідачем не принесли позитивних результатів. Навпаки, відповідач почав більш агресивно поводитись з нею, та в категоричній формі заборонив з нею спілкуватись. Для спілкування з донькою ОСОБА_1 неодноразово доводилось викликати поліцію за адресою проживання відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦПК України суд та учасники процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями у цивільному процесі.

Згідно з п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основним засад (принципів) цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Відповідно до п. п. 2, 4, 5 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно од цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторонам повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Під час судового розгляду встановлено, що між позивачкою та відповідачем існує спір щодо того, з ким проживатиме їхня неповнолітня дитина. Також слід зазначити, що відповідач не позбавлений батьківських прав і у нього існують визначені законодавством зобов`язання щодо виконання батьківських обов`язків. Той факт, що дитина проживає з відповідачем і останній забезпечує усі її потреби, не позбавляє позивачку можливості піклуватися про неї та не звільняє від виконання батьківських обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до Висновку Орган опіки та піклування Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області вважає доцільним інтересам малолітньої дитини:

-відмовити у задоволенні позову та залишити дитину з батьком;

-ОСОБА_2 евакуювати дочку ОСОБА_4 з території активних бойових дій до більш безпечних регіонів України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що під час розгляду справи позивачем, не надано належних і допустимих доказів щодо визначення місця проживання дитини з нею, а тому оцінивши всі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

За таких обставин в задоволенні позову слід відмовити.

Статтею 141 ЦПК України встановлено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в позові, тому судові витрати слід залишити за позивачкою. Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 141, 200, 206, 259,263-265, 268, 273, 282, 365 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 21, 141, 157, 160, 161 Сімейного кодексу України, ст. 29 Цивільного кодексу України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Костянтинівського

міськрайонного суду О.О. Левчук