Постанова

від 26.11.2024 по справі 233/2026/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10308/24 Справа № 233/2026/24 Суддя у 1-й інстанції - Левчук О. О. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року м.Кривий Ріг

Справа № 233/2026/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Гладиш К.І.

сторони:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19 вересня 2024 року, яке ухвалено судом у складі судді Левчук О.О. в режимі відеоконференції, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю.

Позовна заява мотивована тим, що з 24.04.2015 року сторони перебували у шлюбі та мають спільну доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сімейне життя між сторонами поступово погіршувалось, що призвело до припинення між ними шлюбних відносин. Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 25.01.2024 року шлюб між позивачкою та відповідачем було розірвано.

Донька залишилася проживати із матір`ю, а відповідач не надавав жодної матеріальної допомоги на утримання доньки, внаслідок чого позивачка була вимушена звернутись до суду з позовом до відповідача про стягнення аліментів.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20.06.2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 06 листопада 2023 року до 05 березня 2024 року.

Позивачка не створювала жодних перешкод у спілкуванні відповідача з донькою. Вона приходила до батька, іноді залишалась у нього на кілька днів, але, зловживаючи своїми батьківськими правами, відповідач заборонив доньці спілкуватись з позивачкою та постійно вживає заходів для обмеження контактів ОСОБА_1 з донькою.

Позивачка зазначає, що відповідач погрожував дитині покараннями за спілкування з матір`ю, демонстративно влаштовував конфлікт із застосуванням фізичного насильства відносно позивачки. Вважає, що своєю поведінкою відповідач завдавав доньці непоправної шкоди, оскільки такі події негативно впливають на її психіку і матимуть непоправні наслідки при формуванні її особистості. Всі спроби позивачки домовитись мирним шляхом з відповідачем, не принесли позитивних результатів. Навпаки, відповідач почав більш агресивно поводитись з нею, та в категоричній формі заборонив з нею спілкуватись. Для спілкування з донькою ОСОБА_1 неодноразово доводилось викликати поліцію за адресою проживання відповідача. Позивачка була вимушена звернутись до Органу опіки та піклування Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, де отримала відповідь, що питання щодо визначення місця проживання доньки можна вирішити лише в судовому порядку.

Посилаючись на викладене, просила суд: визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянкою України, уродженкою м. Костянтинівка Донецької області.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19 вересня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на те, що судом першої інстанції було допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час розгляду справи не враховані доводи позивачки про те, що: зловживаючи своїми батьківськими правами, відповідач заборонив доньці спілкуватися з матір`ю та постійно вживає заходів для обмеження будь-яких її контактів із дитиною; відповідач ОСОБА_2 використовує доньку у своїх інтересах, а саме, не маючи підстав для відстрочки від проходження військової служби, ухиляється від мобілізації за рахунок доньки.

Судом першої інстанції взагалі не досліджувалися докази та не встановлювались обставини та не відображені в рішенні суду, незважаючи на те, що в матеріалах справи були докази щодо: поточного місця проживання моєї малолітньої ОСОБА_4 (відповідач приховує її від матері та їй невідомо де саме знаходиться донька); в яких умовах зараз донька проживає із батьком, чи забезпечена вона продуктами харчування у достатній кількості, засобами гігієни, сезонним одягом, канцелярськими приладами, підручниками, технічними засобами для навчання та ліками (акт обстеження житлового приміщення та ін.); кому саме належить житло, де проживає донька із батьком, або на якій підставі вони там проживають, чи укладений договір оренди щодо житла; щодо місця навчання доньки ОСОБА_4 ; неодноразових звернень позивачки до ВП № 2 Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області у зв`язку із протиправною поведінкою відповідача ОСОБА_2 , яка виразилася у перешкоджанні спілкуванні позивачки з донькою та участі матері у її вихованні; докази щодо доходів позивачки; докази, які характеризують позивачку (довідка про несудимість та ін.); з яких конкретно підстав суд погодився із висновком Органу опіки та піклування Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області; взагалі не визначено фактів якнайкращого забезпечення інтересів моєї дитини ОСОБА_4 , при формулюванні мотивувальної частини рішення суду.

Суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, послався лише на висновок Органу опіки та піклування Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області без зазначення підстав чому саме він його прийняв, які конкретно обставини він містить, чи досягнуті, у разі відмові у задоволенні позову, якнайкращі інтереси малолітньої ОСОБА_4 .

Згідно змісту постанови Верховного суду у справі № 663/724/19, суд, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд має правильно визначитися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідити наявні у справі докази і дати їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановити обставини справи. Тільки за таких обставин можливе ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення, яке відповідатиме вимогам матеріального та процесуального права. Вищезазначеного суд першої інстанції належним чином не зробив, ухваливши протиправне рішення, яке спричиняє шкоду якнайкращим інтересам малолітньої ОСОБА_4 та безпосередньо інтересам позивачки, як матері.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що у справі наявні докази щодо зловживання своїми батьківськими правами з боку відповідача ОСОБА_2 , останній погрожує фізичною розправою особисто позивачці, заборонив доньці спілкуватися з нею, та постійно вживає заходів для обмеження будь-яких контактів позивачки із дитиною, про що свідчать, зокрема її неодноразові звернення в поліцію.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з`явилися, позивачка ОСОБА_5 - ОСОБА_6 в апеляційній скарзі заявила клопотання про розгляд справи за її відсутності, а інші учасники справи про причини неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

При цьому, представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Юсєєв Т.С., якому Дніпровський апеляційний суд, згідно ухвали суду 21 листопада 2024 року, забезпечив участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та роз?яснив положення ч. 5 ст. 212 ЦПК України щодо ризиків технічної неможливості участі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, на відеозв?язок із судом не вийшов та клопотань про відкладення судового розгляду до початку судового засідання не надав.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 24 квітня 2015 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Сторони мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 25 січня 2024 року шлюб між сторонами було розірвано.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 червня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 06 листопада 2023 року до 05 березня 2024 року.

Відповідно до Висновку Орган опіки та піклування Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області вважає доцільним інтересам малолітньої дитини:

-відмовити у задоволенні позову та залишити дитину з батьком;

- ОСОБА_2 евакуювати дочку ОСОБА_3 з території активних бойових дій до більш безпечних регіонів України.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що під час розгляду справи позивачкою не надано належних і допустимих доказів щодо визначення місця проживання дитини з нею, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Принцип «найкращих інтересів дитини» є пріоритетним при вирішенні справ цієї категорії.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місце знаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (ч. 1 ст. 161 СК України).

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Згідно з частинами 2, 8, 9, 10 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Відповідно до частини четвертої та п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Аналогічний висновок щодо застосування частини першої статті 161 СК України зроблений в постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 754/5128/16-ц, від 02 серпня 2018 року у справі № 459/1640/17 та від 22 серпня 2018 року у справі № 539/1406/17.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладені норми, які регулюють правовідносини, які виникли між сторонами, в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має з`ясувати, чи довела позивачка ОСОБА_1 , що проживання дитини з нею відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає із батьком - відповідачем ОСОБА_2 .

Сторони по справі створили належні умови для проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем свого проживання у Краматорському районі Донецької області, що підтверджено Актами обстеження за місцем проживання матері дитини (село Іллінівка) та за місцем проживання батька дитини (місто Костянтинівка) від 07 травня 2024 року (а.с. 125, 128).

Таким чином, сторони, на час виникнення спору, у рівній мірі можуть забезпечити належне виховання та утримання своєї малолітньої доньки.

Разом з тим, між сторонами наявні конфлікти щодо місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави - учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Під час визначення місця проживання дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, необхідно проводити бесіду з останньою, головним завданням якої є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та з`ясування думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.

Вислухана у судовому засіданні суду першої інстанції малолітня ОСОБА_7 пояснила, що бажає проживати з батьком.

Аналогічні пояснення дитина надала й Службі у справах дітей Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області 05 травня 2024 року (а.с. 126).

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України, Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком Органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до Висновку оргаану опіки та піклування від 23 травня 2024 року (а.с. 122 - 124), Орган опіки та піклування Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області вважає доцільним інтересам малолітньої дитини:

- відмовити у задоволенні позову та залишити дитину з батьком;

- ОСОБА_2 евакуювати дочку ОСОБА_3 з території активних бойових дій до більш безпечних регіонів України, оскільки на території Костянтинівської міської територіальної та Іллінівської сільської територіальної громад Краматорського району Донецької області перебувають у зоні активних бойових дій. Розпорядженням Кабінету міністрів України від 02.08.2022 №679-р оголошена обов`язкова евакуація населення з території Донецької області до більш безпечних регіонів України.

Згідно Договору позички (безоплатного користування) житла від 04 вересня 2024 року (а.с. 175-177), відовідачем ОСОБА_2 виконано рекомендації Органу опіки та піклування, останній виїхав із зони активних бойових дій, що свідчить про сумлінне ставлення останнього до своїх батьківських обов?язків та забезпечення потреб дитини.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів, з врахуванням тривалої відсутності матері у житті дитини і міцного емоційного зв`язку дитини з батьком, що підтверджується, як письмовими доказами, так думкою самої дитини, і не спростовано позивачкою ОСОБА_1 , погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачкою не доведено доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір?ю - позивачкою ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги про те, що у справі наявні докази щодо зловживання своїми батьківськими правами з боку відповідача ОСОБА_2 , останній погрожує фізичною розправою особисто позивачці, заборонив доньці спілкуватися з нею, та постійно вживає заходів для обмеження будь-яких контактів позивачки із дитиною, про що свідчать, зокрема її неодноразові звернення в поліцію, колегією суддів не приймаються, виходячи з наступного.

Так, у листі відділу поліції №2 Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області від 19.03.2024 №3212/203/02-24 та у довідці, складеній за фактом заяви ОСОБА_1 вказано, що в ході перевірки її заяви не було встановлено фактичних даних, які можуть містити ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого КК України, або складу адміністративного правопорушення, передбаченого КУпАП. Під час перевірки заяви співробітники поліції виїжджали за місцем проживання ОСОБА_2 , спілкувалися з дитиною і не виявили будь-яких фактичних даних, які б свідчили про протиправну поведінку батька щодо дитини та її матері.

Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19 вересня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 26 листопада 2024 року.

Головуючий:

Судді: