Рішення

від 23.09.2024 по справі 761/26845/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/26845/24

Провадження № 2-а/761/550/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2024 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Саадулаєв А.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) сторін, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо позову: Крапівін Єгор Павлович Головний інспектор з паркування Управління (інспекція) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головне управління державної казначейської служби України у м.Києві, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕВАКУАТОРКАР», Головне управління Національної поліції у м.Києві, про скасування постанов, стягнення коштів,

встановив:

До Шевченківського районного суду м. Києва надійшов вказаний адміністративний позов та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана судді Саадулаєву А.І.

Позивач просить суд:

1. Скасувати постанову серії номер 2КІ0000848141 від 10.07.2024 у справі про адміністративне правопорушення, щодо правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксоване у режимі фотозйомки, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП, винесену головним інспектором з паркування управління з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Крапівіним Єгором Павловичем та закрити провадження у справі.

2. У разі скасування постанови серії номер 2КІ0000848141 від 10.07.2024, повернути сплачені позивачем кошти у розмірі 1929,40 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05.08.2024 року відкрито провадження у справі.

Правова позивача позиція обґрунтована тим, що постанова серія 2КІ0000848141 від 10.07.2024 є незаконною, та не відповідає обставинам справи, крім того, головним інспектором з паркування Крапівіним Є.П. було безпідставно вилучено та переміщено на спеціальний майданчик автомобіль «TOYOTA CAMRY», д.н.з. НОМЕР_1 . Зазначений автомобіль не створював перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху. Частиною 3 ст. 265-4 КУпАП визначений вичерпний перелік місць зупинки або стоянки розміщення транспортного засобу, що перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху. В тому числі визначено вичерпний перелік заборонених ПДР, місць зупинки або стоянки. Розширеному трактування такий перелік не підлягає. Проте, головним інспектором з паркування Крапівіним Є.П. не враховані вимоги частини 3 ст. 265-4 КУпАП, якими встановлений вичерпний перелік для тимчасового затримання транспортного засобу, вилучення й доставки його для зберігання на спеціальний майданчик, а також визначення обставин, відповідно до яких автомобіль створює перешкоду дорожньому руху або загрозу безпеці руху відповідно до ч.3 ст. 122 КУпАП. Крім того, транспортний засіб позивача не робив неможливим рух інших транспортних засобів та не створював перешкод для руху пішоходів. Зазначене також підтверджується фотокартками, які додані головним інспектором з паркування Крапівіним Є.П. , як доказова база по адміністративному правопорушенню постанова 2КІ0000848141, на яких видно, що не існує жодних перешкод для руху пішоходів. Крім того, звертає увагу на те, що на тротуарі на одній лінії з автомобілем позивача розміщений рекламний щит (борд), який не створює перешкоду дорожньому руху або загрозу безпеці руху пішоходів, який встановлений за погодженням з відповідним структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Таким чином, зазначене підтверджує безпідставне, необґрунтоване, незаконне та протиправне складання головним інспектором з паркування Крапівіним Є.П. постанови 2КІ0000848141, та вважає, що у суду є всі правові підстави для її скасування. Позивач не вчиняв правопорушення передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП та не було правових підстав відповідно до ч.3 ст.265-4 КУпАП для тимчасового затримання транспортного засобу позивача й доставки для зберігання на спеціальний майданчик. Вважає, що постанова серії 2КІ0000848141 від 10.07.2024 є незаконною та необґрунтованою.

Для повернення транспортного засобу (автомобіля позивача) відповідач зобов`язав позивача зареєструватися у мобільному додатку «КиївЦифровий» та сплатити 1929,40 грн. Для отримання транспортного засобу (автомобіля) та повернення його зі штраф майданчика, позивач вимушений був сплатити 1929,40 грн., оскільки іншого виходу у нього не було, аніж сплатити штраф і оскаржувати його у встановленому законом порядку. Враховуючи понесені позивачем витрати у розмірі 1929,40 грн., на послуги з евакуації та зберігання його транспортного засобу на штрафному майданчику, оплату штрафу, просить покласти на відповідача.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що інспектором винесено оскаржувану постанову з дотриманням процедури, встановленої чинним законодавством та жодним чином не порушено права позивача. Автомобіль позивача, займаючи більшу частину тротуару та залишивши відстань для руху пішоходів - лише 140 см. створював перешкоду для руху пішоходів. Факт розміщення транспортного засобу позивача у спосіб, що створює перешкоду для руху пішоходів підтверджується матеріалами фотофіксації та відповідними замірами, здійсненими інспектором.

Третя особа-4 подала до суду додаткові пояснення в яких зазначила, що постанова у справі про адміністративне правопорушення серії 2KI0000848141 від 10.07.2024 року за ч. 3 ст. 122 КУпАП є законною та такою, що не скасована та не визнана судом незаконною під час зберігання транспортного засобу, відповідно дії ГУНП у м. Києві щодо зберігання транспортного засобу позивача є похідними та такими, що відповідають вимогам порядку.

Відповідач подав до суду додаткові пояснення.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 10 липня 2024 року о 13:33 год. головним інспектором з паркування Управління (інспекція) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Крапівіним Єгором Павловичем було винесено постанову серія та номер: 2КІ0000848141 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 у вигляді штрафу в розмірі 680 грн. за ч.3 ст.122 КУпАП. Транспортний засіб Позивача - автомобіль Марка: TOYOTA, Модель: CAMRY 2.4L, Державний номерний знак: НОМЕР_1 (далі - автомобіль, номерний знак НОМЕР_1 ) було вилучено та переміщено на спеціальний майданчик.

Підставами притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.122 КУпАП зазначено: Транспортний засіб, поставлений на стоянку, створює перешкоду для руху пішоходів. Роз`яснення порушення: Пункт ПДР: 15.10 д).

Законність та обґрунтованість самої постанови дій відповідача щодо винесення цієї постанови, а також правомірність евакуації транспортного засобу, є предметом спору в цій справі.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України, пункту 1 частини другої статті 2 та частини першої статті 7 КАС України, суд при вирішенні справи повинен керуватися принципом законності, відповідно до якого має перевіряти чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Згідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Отже, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.

Суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань) регулює та визначає Закон України "Про дорожній рух".

Відповідно до статті 14 цього Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, що затверджені постановою КМУ від 10.10.2001 №1306 (із змінами та доповненнями).

Згідно підпункту "б" пункту 15.10 Правил дорожнього руху, стоянка забороняється на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками).

Відповідно до підпункту "в" пункту 15.10 Правил дорожнього руху, стоянка забороняється на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.

Пункт 15.6. цих Правил встановлює, що стоянка всіх транспортних засобів у місцях, позначених дорожніми знаками 5.42.1, 5.42.2, 5.43, встановленими з табличкою 7.6.1, дозволяється на проїзній частині вздовж тротуару, а встановленими з однією з табличок 7.6.2-7.6.6 - легкових автомобілів і мотоциклів тільки так, як показано на табличці.

Аналіз положень пункту 15.10 у взаємодії з пунктом 15.6 Правил дорожнього руху України, дає підстави для висновку, що стоянка легкового автомобілю на тротуарі можлива у декількох випадках:

1) у місцях, позначених дорожніми знаками 5.38, 5.39, встановленими з табличками 7.6.1, 7.6.2-7.6.5 тільки у спосіб, позначений на табличці;

2) на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі №750/3679/17.

Відповідно до підпункту «д» пункту 15.10 Правил дорожнього руху, стоянка забороняється у місцях, де транспортний засіб, що стоїть, зробить неможливим рух інших транспортних засобів або створить перешкоду для руху пішоходів.

Відповідно до ч. 1 ст. 265-2 КУпАП, у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені, зокрема частинами третьою, четвертою і п`ятою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, порушення правил зупинки чи стоянки на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю), працівник уповноваженого підрозділу України, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, що дозволяється виключно у випадку, якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху (якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху), в тому числі за допомогою спеціального автомобіля-евакуатора. Про тимчасове затримання робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення.

Згідно з ч. 3 ст. 265-2 КУпАП, у разі якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво не перешкоджає дорожньому руху, такий транспортний засіб не може бути доставлений для зберігання на спеціальний майданчик.

Частиною 4 статті 265-2 КУпАП, передбачено, що транспортний засіб може бути тимчасово затриманий на строк до вирішення справи про адміністративне правопорушення, але не більше трьох днів з моменту такого затримання.

Частина 5 статті 265-2 КУпАП визначає, що після закінчення триденного строку тимчасового затримання транспортного засобу особа має право звернутися за отриманням тимчасово затриманого транспортного засобу. Таке звернення особи є обов`язковим для його виконання незалежно від стадії вирішення справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 6 ст. 265-2 КУпАП за подання такого звернення та повернення особі тимчасово затриманого транспортного засобу не може стягуватися плата.

Аналізуючи вказані норми права Верховний Суд у постанові від 18 липня 2020 року у справі №686/14075/16-а зазначив, що виключною підставою для доставлення затриманого транспортного засобу для зберігання на спеціальний майданчик є у випадку, якщо транспортний засіб суттєво перешкоджає дорожньому руху.

Відповідно до ч. 3 статті 265-4 КУпАП для цілей цього Кодексу розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, якщо транспортний засіб: 1) поставлено на проїзній частині у два і більше рядів; 2) розташовано у заборонених Правилами дорожнього руху місцях зупинки або стоянки, а саме: а) на залізничних переїздах; б) на трамвайних коліях; в) на естакадах, мостах, шляхопроводах і під ними, у тунелях; г) на пішохідних переходах і ближче 10 метрів до них з обох боків, крім випадків зупинки для надання переваги в русі; ґ) на перехрестях та ближче 10 метрів від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на ній пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга; д) на проїзній частині, де відстань між суцільною лінією розмітки чи протилежним краєм проїзної частини і транспортним засобом, що зупинився, менше 3 метрів; е) ближче 30 метрів від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а за їх відсутності - ближче 30 метрів від дорожнього знака такої зупинки з обох боків; є) ближче 10 метрів від позначеного місця виконання дорожніх робіт і в зоні їх виконання; ж) у місцях, де буде неможливим зустрічний роз`їзд або об`їзд транспортного засобу, що зупинився; з) ближче 10 метрів від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду; и) розташовано на позначених відповідними дорожніми знаками та/або дорожньою розміткою місцях, призначених для паркування транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома); 3) своїм розташуванням робить неможливим рух інших транспортних засобів або створює перешкоду для руху пішоходів, у тому числі осіб з інвалідністю на спеціальних засобах пересування та пішоходів із дитячими колясками; 4) розташовано на виділеній смузі для руху громадського маршрутного транспорту; 5) розташовано на позначеній відповідними дорожніми знаками та/або дорожньою розміткою велодоріжці; 6) перешкоджає руху або роботі снігоприбирального та іншого технологічного комунального транспорту у разі запровадження надзвичайного стану або у разі оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації; 7) порушує схему паркування транспортних засобів таким чином, що він блокує проїзд по двох або більше смугах руху.

З огляду на викладене, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд дійшов висновку, що з матеріалів справи вбачається, що позивачем припаркований транспортний засіб на краю тротуару без залишення для руху пішоходів щонайменше 2 метрів, що є порушенням підпункту "в" пункту 15.10 ПДР, проте, з матеріалів справи не вбачається, що відповідачем доведено факт того, що припаркований позивачем транспортний засіб припаркований так, що робить неможливим рух інших транспортних засобів або створює перешкоду для руху пішоходів, а тому з огляду на те, що з оскаржуваної постанови не вбачається порушення позивачем, як відповідальною особою, п. 15.10д ПДР, у зв`язку із чим, не вбачається і вчинення ним правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП за порушення вищевказаного пункту ПДР, суддя дійшов висновку, що матеріали вказаної адміністративної справи не містять належні докази для притягнення позивача до адміністративної відповідальності по ч. 3 ст. 122 КУпАП за порушення п. 15.10д ПДР.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що транспортний засіб своїм розташуванням створював перешкоду для руху пішоходів, у тому числі осіб з інвалідністю на спеціальних засобах пересування та пішоходів із дитячими колясками, з огляду на те, що відповідачем не додано до матеріалів справи будь-яких доказів в підтвердження таких тверджень, а сама: фото-, відеофіксації, письмових пояснень, заяв, звернень пішоходів, які б підтвердили факт створення перешкод для їх руху.

Судом встановлено, що відповідачем не доведено правомірність накладення адміністративного стягнення, а тому суд дійшов висновку про безпідставність постанови про притягнення до адміністративної відповідальності позивача у справі про адміністративне правопорушення серії 2КІ №0000848141.

Щодо наявності чи відсутності у відповідача підстав для тимчасового затримання автомобіля, як такого, що був припаркований з порушенням вимог ПДР України, суд дійшов наступного висновку.

Системний аналіз вказаних норм дає підстави вважати, що уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема, на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення особою адміністративного правопорушення.

Враховуючи те, що відповідачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами того, що автомобіль був розміщений з суттєвим перешкоджанням дорожньому руху або так, що створював загрозу безпеці руху, та перешкоджав руху пішоходів, тому суд дійшов до переконання, що рішення інспектора з паркування було прийнято безпідставним та незаконним.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується з вимогами позовної заяви щодо відсутності підстав для тимчасового затримання транспортного засобу позивача.

Як свідчать матеріали справи, за повернення тимчасово затриманого транспортного засобу, який зберігався на спеціальному майданчику чи стоянці, позивачем було оплачено штраф, витрати пов`язані з транспортуванням та зберіганням такого транспортного засобу, що разом складає 1754,00 грн. та 175,40 грн. комісії.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, складовими елементами акту завдання шкоди є: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду; настання шкоди; причинний зв`язок між вказаними двома елементами; вина завдавача шкоди.

При цьому, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Законом визначено, що обов`язок відшкодувати завдану потерпілому шкоду покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Таким чином, з урахуванням положень ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, обов`язок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади виникає саме у держави, а не в органу державної влади, посадовою чи службовою особою якого є особа, чиїми незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю завдано шкоди.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 у справі №826/12003/16, аналіз зазначених вище правових норм свідчить про те, що якщо вимоги про відшкодування шкоди пов`язані з вимогою вирішити публічно-правовий спір, то такі вимоги підлягають розгляду за нормами КАС України.

Аналогічних висновків дійшов і Цивільний касаційний суд в постановах у справах №761/10730/18 та №725/5833/16-ц.

З матеріалів справи вбачається, що до матеріальної шкоди, яку просить відшкодувати позивач відносяться витрати за послуги з евакуації в розмірі 1270,00 грн. та комісія у розмірі 127,00 грн., які були перераховані позивачем на рахунок ТОВ «Евакуаторкар», та витрати за зберігання на спецмайданчику в розмірі 144,00 грн. та 14,40 грн. комісії на рахунок Головного управління Національної поліції у м. Києві.

Враховуючи зазначене, вказані вимоги підлягають задоволенню шляхом стягнення з Державного бюджету України на користь позивача понесених витрат завданих протиправним рішенням відповідача.

Також, з огляду на те, що судом встановлено протиправність дій відповідача щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.122 КУпАП, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про відшкодування матеріальної шкоди щодо суми накладеного штрафу в межах санкції статті, що складає 340,00 грн. та 34,00 грн. комісії.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановлено законом. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами: доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Верховний Суд в постанові від 23.10.2019 року у справі №357/10134/17 звертає увагу на приписи ст.251 КУпАП, в якій обумовлено, що орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів, тобто будь-яких фактичних даних, які встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами.

За вищевикладених обставин, суд приходить висновку, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є протиправною та підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю, за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні із вказаним позовом було сплачено 1453,44 грн. судового збору.

Позовні вимоги задоволені, а тому судові витрати потрібно покласти на відповідача.

Керуючись ст. 122, 255, 258, 279-1, 288, 289 КУпАП, ст.ст. 5, 15, 72-77, 79, 241-246, 250, 251, 286 КАС України, суд,:

ухвалив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо позову: Крапівін Єгор Павлович Головний інспектор з паркування Управління (інспекція) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головне управління державної казначейської служби України у м.Києві, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕВАКУАТОРКАР», Головне управління Національної поліції у м.Києві, про скасування постанов, стягнення коштів -задовольнити.

Скасувати постанову серії номер 2КІ0000848141 від 10.07.2024 у справі про адміністративне правопорушення, щодо правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксоване у режимі фотозйомки, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП, винесену головним інспектором з паркування управління з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Крапівіним Єгором Павловичем та закрити провадження у справі.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) завдану майнову шкоду в розмірі 1929 (одна тисяча дев`ятсот двадцять дев`ять) гривень 40 копійок.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1453 (одна тисяча чотириста п`ятдесят три) гривні 44 копійки.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: