Постанова

від 27.11.2024 по справі 761/26845/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 761/26845/24 Суддя (судді) першої інстанції: Саадулаєв А.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В.В.,

суддів: Ганечко О.М., Василенка Я.М.,

за участю секретаря Барміної Г.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо позову: ОСОБА_2 Головний інспектор з паркування Управління (інспекція) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головне управління державної казначейської служби України у м.Києві, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕВАКУАТОРКАР", Головне управління Національної поліції у м.Києві, про скасування постанов, стягнення коштів, за апеляційними скаргами Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2024 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 Головний інспектор з паркування Управління (інспекція) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕВАКУАТОРКАР», Головне управління Національної поліції у м. Києві, в якому просив:

- скасувати постанову серії номер 2КІ0000848141 від 10.07.2024 у справі про адміністративне правопорушення, щодо правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксоване у режимі фотозйомки, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП, винесену головним інспектором з паркування управління з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Крапівіним Єгором Павловичем, та закрити провадження у справі;

- у разі скасування постанови серії номер 2КІ0000848141 від 10.07.2024 повернути, сплачені позивачем кошти у розмірі 1929,40 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року позовні вимоги задоволено.

Скасовано постанову серії номер 2КІ0000848141 від 10.07.2024 у справі про адміністративне правопорушення щодо правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, винесену головним інспектором з паркування управління з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Крапівіним Єгором Павловичем та закрити провадження у справі.

Стягнуто з Державного бюджету України за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030 на користь ОСОБА_1 , завдану майнову шкоду в розмірі 1929,40 грн.

Крім того, надалі до суду першої інстанції від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у даній справі, посилаючись на те, що під час ухвалення рішення судом не вирішено питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено.

Стягнуто з Державного бюджету України за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7500,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати спірні рішення суду, відмовивши в задоволенні позовних вимог та стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи апелянта аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяві та стосуються того, що інспектором винесено оскаржувану постанову з дотриманням процедури, встановленої чинним законодавством та жодним чином не порушено права позивача. Вказано, що судом першої інстанції всупереч вимогам ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 9, ч. 1 ст. 77, ч. 1-3 ст. 242 КАС України проігноровано факт відсутності будь-яких доказів з боку позивача та покладено весь тягар доказування на Департамент, як суб`єкт владних повноважень. Крім того, вказано на безпідставне стягнення витрат на професійну правничу допомогу, які є завищеними.

Представник відповідача в судовому засіданні просив задовольнити вимоги апеляційної скарги, а спірне рішення суду першої інстанції скасувати, відмовивши в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, спірне рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 10 липня 2024 року о 13:33 год. головним інспектором з паркування Управління (інспекція) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Крапівіним Єгором Павловичем було винесено постанову серія та номер: 2КІ0000848141 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 у вигляді штрафу в розмірі 680 грн. за ч.3 ст.122 КУпАП. Транспортний засіб Позивача - автомобіль Марка: TOYOTA, Модель: CAMRY 2.4L, Державний номерний знак: НОМЕР_1 (далі - автомобіль, номерний знак НОМЕР_1 ) було вилучено та переміщено на спеціальний майданчик.

Підставами притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП зазначено, що транспортний засіб, поставлений на стоянку, створює перешкоду для руху пішоходів. Роз`яснення порушення: Пункт ПДР: 15.10 д).

Не погоджуючись з правомірністю притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність накладення адміністративного стягнення, а також не доведено належними, допустимими та достатніми доказами того, що автомобіль був розміщений з суттєвим перешкоджанням дорожньому руху або так, що створював загрозу безпеці руху, та перешкоджав руху пішоходів.

Поряд з цим, відшкодовуючи позивачу витрати на професійну правничу допомогу, за наслідком аналізу наданих стороною позивача документів на підтвердження понесення судових витрат на надання правової допомоги, суд дійшов висновку, що заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованою, заявлений до стягнення розмір витрат 7500 грн підлягає відшкодуванню.

Аналізуючи обставини справи, доводи апелянта та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та вказує на відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Згідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Отже, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.

Відповідно до статті 14 цього Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Згідно підпункту "б" пункту 15.10 Правил дорожнього руху, стоянка забороняється на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками).

Відповідно до підпункту "в" пункту 15.10 Правил дорожнього руху, стоянка забороняється на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.

Пункт 15.6. цих Правил встановлює, що стоянка всіх транспортних засобів у місцях, позначених дорожніми знаками 5.42.1, 5.42.2, 5.43, встановленими з табличкою 7.6.1, дозволяється на проїзній частині вздовж тротуару, а встановленими з однією з табличок 7.6.2-7.6.6 - легкових автомобілів і мотоциклів тільки так, як показано на табличці.

Аналіз положень пункту 15.10 у взаємодії з пунктом 15.6 Правил дорожнього руху України, дає підстави для висновку, що стоянка легкового автомобілю на тротуарі можлива у декількох випадках:

1) у місцях, позначених дорожніми знаками 5.38, 5.39, встановленими з табличками 7.6.1, 7.6.2-7.6.5 тільки у спосіб, позначений на табличці;

2) на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі №750/3679/17.

Відповідно до підпункту «д» пункту 15.10 Правил дорожнього руху, стоянка забороняється у місцях, де транспортний засіб, що стоїть, зробить неможливим рух інших транспортних засобів або створить перешкоду для руху пішоходів.

Відповідно до ч. 1 ст. 265-2 КУпАП, у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені, зокрема частинами третьою, четвертою і п`ятою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, порушення правил зупинки чи стоянки на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю), працівник уповноваженого підрозділу України, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, що дозволяється виключно у випадку, якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху (якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху), в тому числі за допомогою спеціального автомобіля-евакуатора. Про тимчасове затримання робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення.

Згідно з ч. 3 ст. 265-2 КУпАП, у разі якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво не перешкоджає дорожньому руху, такий транспортний засіб не може бути доставлений для зберігання на спеціальний майданчик.

Частиною 4 статті 265-2 КУпАП, передбачено, що транспортний засіб може бути тимчасово затриманий на строк до вирішення справи про адміністративне правопорушення, але не більше трьох днів з моменту такого затримання.

Частина 5 статті 265-2 КУпАП визначає, що після закінчення триденного строку тимчасового затримання транспортного засобу особа має право звернутися за отриманням тимчасово затриманого транспортного засобу. Таке звернення особи є обов`язковим для його виконання незалежно від стадії вирішення справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 6 ст. 265-2 КУпАП за подання такого звернення та повернення особі тимчасово затриманого транспортного засобу не може стягуватися плата.

Аналізуючи вказані норми права Верховний Суд у постанові від 18 липня 2020 року у справі №686/14075/16-а зазначив, що виключною підставою для доставлення затриманого транспортного засобу для зберігання на спеціальний майданчик є у випадку, якщо транспортний засіб суттєво перешкоджає дорожньому руху.

Відповідно до ч. 3 статті 265-4 КУпАП для цілей цього Кодексу розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, якщо транспортний засіб: 1) поставлено на проїзній частині у два і більше рядів; 2) розташовано у заборонених Правилами дорожнього руху місцях зупинки або стоянки, а саме: а) на залізничних переїздах; б) на трамвайних коліях; в) на естакадах, мостах, шляхопроводах і під ними, у тунелях; г) на пішохідних переходах і ближче 10 метрів до них з обох боків, крім випадків зупинки для надання переваги в русі; ґ) на перехрестях та ближче 10 метрів від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на ній пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга; д) на проїзній частині, де відстань між суцільною лінією розмітки чи протилежним краєм проїзної частини і транспортним засобом, що зупинився, менше 3 метрів; е) ближче 30 метрів від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а за їх відсутності - ближче 30 метрів від дорожнього знака такої зупинки з обох боків; є) ближче 10 метрів від позначеного місця виконання дорожніх робіт і в зоні їх виконання; ж) у місцях, де буде неможливим зустрічний роз`їзд або об`їзд транспортного засобу, що зупинився; з) ближче 10 метрів від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду; и) розташовано на позначених відповідними дорожніми знаками та/або дорожньою розміткою місцях, призначених для паркування транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома); 3) своїм розташуванням робить неможливим рух інших транспортних засобів або створює перешкоду для руху пішоходів, у тому числі осіб з інвалідністю на спеціальних засобах пересування та пішоходів із дитячими колясками; 4) розташовано на виділеній смузі для руху громадського маршрутного транспорту; 5) розташовано на позначеній відповідними дорожніми знаками та/або дорожньою розміткою велодоріжці; 6) перешкоджає руху або роботі снігоприбирального та іншого технологічного комунального транспорту у разі запровадження надзвичайного стану або у разі оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації; 7) порушує схему паркування транспортних засобів таким чином, що він блокує проїзд по двох або більше смугах руху.

Позивачем припаркований транспортний засіб на краю тротуару без залишення для руху пішоходів щонайменше 2 метрів, що є порушенням підпункту "в" пункту 15.10 ПДР.

Водночас, відповідачем доведено факт того, що припаркований позивачем транспортний засіб припаркований так, що робить неможливим рух інших транспортних засобів або створює перешкоду для руху пішоходів, а тому з огляду на те, що з оскаржуваної постанови не вбачається порушення позивачем, як відповідальною особою, п. 15.10д ПДР, як це вказано у згаданій постанові.

Враховуючи викладене, відповідачем не доведено правомірність накладення адміністративного стягнення, що свідчить про безпідставність постанови про притягнення до адміністративної відповідальності позивача у справі про адміністративне правопорушення серії 2КІ №0000848141.

Крім того, за повернення тимчасово затриманого транспортного засобу, який зберігався на спеціальному майданчику чи стоянці, позивачем було оплачено штраф, витрати пов`язані з транспортуванням та зберіганням такого транспортного засобу, що разом складає 1754,00 грн та 175,40 грн комісії.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Законом визначено, що обов`язок відшкодувати завдану потерпілому шкоду покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Таким чином, з урахуванням положень ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, обов`язок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади виникає саме у держави, а не в органу державної влади, посадовою чи службовою особою якого є особа, чиїми незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю завдано шкоди.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 у справі №826/12003/16, аналіз зазначених вище правових норм свідчить про те, що якщо вимоги про відшкодування шкоди пов`язані з вимогою вирішити публічно-правовий спір, то такі вимоги підлягають розгляду за нормами КАС України.

Відтак, суд першої інстанції вірно вказав, що оскільки встановлено протиправність дій відповідача щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП, то наявні підстави для задоволення позовної вимоги про відшкодування матеріальної шкоди.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідачем в доводах апеляційної скарги не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

В частині тверджень апелянта про неправомірне стягнення на користь позивача судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами частини 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Як вбачається з пункту 1 частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до правової позиції Касаційного адміністративного суду Верховного Суду, висвітленої в додатковій постанові від 08.09.2020 у справі №640/10548/19 та постанові від 29.10.2020 у справі №2686/5064/20, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

На підтвердження надання послуг адвоката надано: договір про надання правової (правничої) допомоги від 17.07.2024; звіт адвоката про надання правової допомоги, справа № 761/26845/24 від 07.10.2024; рахунок-фактури № Р-01-0710/24 від 07.10.2024; акт № Р-01-0710/24 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 07.10.2024; квитанція № 217116782 від 07.10.2024 щодо сплати гонорару.

В контексті викладеного вище, судова колегія приходить висновку щодо наявності підстав для відшкодування на користь позивача документально підтверджених судових витрат у розмірі 7500,00 грн.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином, суд попередньої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, а правові підстави для задоволення вимог апеляційних скарг - відсутні.

Згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Перевіривши мотивування судових рішень та доводи апеляційних скарг, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку за наслідками розгляду даної справи.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2024 року - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. В. Кузьменко

Судді: О. М. Ганечко

Я. М. Василенко