Постанова

від 02.10.2024 по справі 120/1277/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/1277/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сало П.І.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

02 жовтня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький районний автобусний парк № 1" на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький районний автобусний парк № 1" до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький районний автобусний парк № 1" звернулося до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області, в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову від 01.08.2023 № ПШ000385 про застосування адміністративно-господарського штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт в розмірі 17000 грн.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

17.07.2023 працівниками Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті проведено перевірку транспортного засобу марки "ПАЗ ", д.н.з. НОМЕР_1 , серія та номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , під керування водія ОСОБА_1 .

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником автомобіля є ТОВ "Вінницький районний автобусний парк № 1".

За наслідками перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільний транспортом № АР000342 від 17.07.2023, яким зафіксовано, що під час перевірки виявлено порушення вимог ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" та Наказу № 385 від 07.06.2010, яке полягає у тому, що водій, який керує транспортним засобом, не обладнаним тахографом, повинен вести індивідуальну контрольну книжку водія або мати копію графіку змінності водіїв, однак, як виявлено перевіркою, водій не веде індивідуальної контрольної книжки.

25.07.2023 Відділом державного нагляду (контролю) у Вінницькій області складено повідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, який призначено на 01.08.2023. Повідомлення адресоване ТОВ "Вінницький районний автобусний парк № 1".

01.08.2023 Відділом державного нагляду (контролю) у Вінницькій області прийнято постанову № ПШ000385, якою за порушення приписів ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" до ТОВ "Вінницький районний автобусний парк № 1" застосовано адміністративно-господарський штраф в розмірі 17000 грн згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 60 вказаного Закону.

Вважаючи постанову про накладення адміністративно-господарського штрафу протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» 05.04.2001 №2344-III (далі Закон №2344-III).

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами, передбачена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок №1567).

Відповідно до вимог п. 14 Порядку №1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

В пункті 15 Порядку №1567 визначено, що під час рейдової перевірки перевіряються, зокрема наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Згідно з пунктом 21 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

Пунктом 22 Порядку №1567 передбачено, що у разі відмови уповноваженої особи суб`єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб`єкта господарювання або акту перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис.

Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-III передбачено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 39 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Документи для регулярних пасажирських перевезень:

для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України;

Статтею 18 Закону №2344-III визначено особливості організації праці та контролю за роботою водіїв транспортних засобів.

Так, з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Отже, в розумінні зазначеної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин.

Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку встановлюється Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, який затверджений Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340 (далі - Положення №340, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктами 1.3, 7.1. Положення №340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами. Перевірка додержання режиму праці та відпочинку водія здійснюється Державною службою України з безпеки на транспорті з дотриманням вимог Порядку №1567.

При цьому, відповідно до п. 1.4 Положення №340 це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв; під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій; транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем; сільськогосподарськими підприємствами або підпиємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств; закладами охорони здоров`я незалежно від форми власності.

З аналізу наведеного слідує, що дія Положення №340 розповсюджується, у тому числі, на регулярні пасажирські перевезення, які здійснюються позивачем як автоперевізником.

Відповідно до п. 6.1 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Приписами пункту 6.3 Положення №340 встановлено, що водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

У відповідності до п. «а» ч. 1 ст. 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.

Згідно з ч. 3 ст. 10 даної Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що приписи п. «а» ч. 1 ст. 10 вказаної Конвенції є універсальними для будь-якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія.

В той же час, ведення тахографу передбачене для деяких категорій транспорту, в тому числі таких, протяжність маршруту яких становить понад 50 км.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що водії, які здійснюють перевезення на маршруті протяжністю понад 50 км, зобов`язані мати при собі діючий та повірений тахограф.

Водночас, у разі, якщо транспортний засіб не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування і є альтернативним способом контролю водіїв, або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

Чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії пасажирських перевезень не передбачена.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, яка була викладена у постанові від 19.03.2020 у справі №823/1199/17, де суд касаційної інстанції дійшов висновку, що водії, які здійснюють перевезення на маршруті протяжністю понад 50 км, зобов`язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо транспортний засіб не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія. При цьому, Верховний Суд вказав про те, що згідно з визначенням Положення тахограф - контрольний пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації інформації про рух ТЗ. Іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування. Чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена.

Судова колегія наголошує, що пункт 6.3 Положення №340 конкретно передбачає, що водій, який керує ТЗ, що не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

Із зазначеного слідує, що наразі Положенням №340 передбачено два альтернативні способи контролю за режимом праці та відпочинку водіїв для транспортних засобів, які не обладнанні тахографами, незалежно від причин такого необладнання, шляхом перевірки наявної у водія індивідуальної контрольної книжки або копії графіка змінності водіїв, який доводиться до відома кожного водія не менше ніж за два тижні до початку облікового періоду відповідно до п. 2.5 Положення №340.

Факт відсутності у позивача обов`язку з обладнання транспортного засобу марки "ПАЗ", д.н.з. НОМЕР_1 тахографом судовою колегіяє не заперечується, а тому водій такого транспортного засобу за приписами пункту 6.3 Положення №340 повинен був мати при собі та пред`явити посадовим особам відповідача для контролю на транспорті індивідуальну контрольну книжку водія або копію графіка змінності водіїв.

Натомість, 17.07.2023 при здійсненні інспекторами перевірки транспортного засобу марки "ПАЗ", д.н.з. НОМЕР_1 , який використовується та належить позивачу, водієм такого транспортного засобу ні індивідуальна контрольна книжка водія, ні копія графіка змінності водіїв пред`явлена не була.

Жодних заперечень водія ОСОБА_1 щодо відсутності на момент проведення перевірки вказаних вище документів акт перевірки № АР000342 від 17.07.2023 не містить.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана постанова про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу є такою, що була прийнята відповідачем обґрунтовано, на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що передбачені законодавством України.

За даних обставин суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про відмову у задоволенні позову прийнято без неправильного застосування норм матеріального права, тому останнє підлягає залишенню без змін.

Доводи апеляційної скарги позивача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький районний автобусний парк № 1" залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.