Постанова

від 02.10.2024 по справі 214/2332/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6535/24 Справа № 214/2332/24 Суддя у 1-й інстанції - Ковтун Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Бондар Я.М., КорчистоїО.І.,

розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу №214/2332/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» про відшкодування моральної шкоди в зв`язку з втратою професійної працездатності, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Ковтун Н.Г.,-

ВСТАНОВИВ:

В березні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ПРАТ "КЦРЗ" про відшкодування моральної шкоди в зв`язку з втратою професійної працездатності, в обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 04.08.1992, він працював у шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача ПрАТ «КЦРЗ». Загальний стаж роботи 18 років, в умовах впливу шкідливих факторів 10 років 11 місяці). З 04.08.1992 по 09.11.1992, 27.12.1994 по 30.09.1996, 22.12.1997 по 31.10.2001 працював обрубщиком в термообрубувальному цеху ВАТ «КЦРЗ». З 31.10.2001 звільнено за згодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України. Правонаступником ВАТ «КЗРЦ» є ПрАТ «КЦРЗ». Позивач виконував роботу на підприємстві відповідача, в шкідливих умовах праці, що підтверджується Актом розслідування професійного захворювання. Робота в шкідливих умовах протягом 10 років 11 місяців спричинила шкоду здоров`ю позивача, у зв`язку з чим, останньому було встановлено професійне захворювання: вібраційна хвороба першої-сдругої ст., синдром помірно вираженої вегетативно-сенсорної поліневропатії кінцівок з нейродистрофією у вигляді дв.плечолопаткового періатрозу (ПФ другого ст.), деформівного артрозу ліктьових суглобів та трофічних порушень на кистях. По факту професійного захворювання було проведене розслідування, про що був складений акт розслідування професійного захворювання від 23.02.2007. За висновком МСЕК від 14.03.2007 була встановлена втрата професійної працездатності у розмірі 40% первинно та третя група інвалідності. Згодом за висновком МСЕК від 28.03.2017 була встановлена втрата професійної працездатності у розмірі 40% безстроково та третя група інвалідності безстроково. Причиною професійних захворювань є робота на протязі 10 років 11 місяців в умовах впливу шкідливих факторів. Актом розслідування від 23.02.2007 року доведена вина ПрАТ «КЦРЗ». Пунктом 16,17 Акту розслідування також підтверджує наявність шкідливих факторів, що мали місце при виконанні позивачем технологічного процесу: недосконале обладнання, рівні локальної вібрації на якому перевищували допустимі норми. Працюючи на підприємстві з 1992 року позивач виконував роботи в умовах, які характеризувалися вібрацією, що перевищувала ГДК, важкою фізичною працею. Пунктом 19 Акту розслідування вказані особи, які порушували законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: Адміністрація ВАТ «КЦРЗ». З вини відповідача, які порушували норми безпеки праці та не забезпечили безпечні умови роботи, позивачу була спричинена моральна шкода. ПрАТ «КЦРЗ» моральну шкоду позивачу не відшкодувало. Вказані вимушені негативні зміни призводять до зниження якості життя та зменшення благ, які позивач мав до моменту отримання професійного захворювання і до втрати професійної працездатності.

Просив суд стягнути з відповідача ПРАТ "КЦРЗ" на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 300 000,00 грн, без урахування податку з доходів фізичних осіб.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02травня 2024року позовні вимоги задоволено частково - стягнуто з ПРАТ "КЦРЗ" на користь ОСОБА_1 150 000 гривень без утримання податку з доходу фізичних осіб. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, задовольнивши його позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що суд не врахував того, що хвороба є невиліковною, пов`язаною з постійними обмеженнями у вирішення побутових потреб позивача, тривалість та тяжкість, істотність вимушених змін у життєвих стосунках позивача.

Відповідачем також було подано апеляційну скаргу, у якій він просив рішення суду скасувати. Зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою ті обставини, що підприємство Відповідача не було останнім місцем роботи Позивача, де були шкідливі фактори виробничого середовища та умови для виникнення профзахворювання. Законодавством передбачено, що визначення підприємства, яке винне у виникненні хронічного профзахворювання особи, здійснюється не судом під час розгляду справи про стягнення моральної шкоди і не комісією з розслідування ХПЗ на етапі розслідування його причин, а здійснюється саме лікувально-експертною комісією Спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я. Крім того, питання щодо стягнення моральної шкоди вирішено без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Суд зобов`язав відповідача робити те, що не передбачено законодавством, а саме: здійснити виплату доходу позивачеві без виконання визначеної Податковим кодексом України функції податкового агента, яка полягає в тому, що виплата доходу можлива лише з утриманням податку і за рахунок особи, що його отримує.

Відзиви на апеляційні скарги не надходили.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.13ст.7ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подачі апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ціна у позову у даній справі є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача підлягає відхиленню, рішення суду першої інстанції зміні з наступних підстав.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підстав повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, ОСОБА_1 працював на ПрАТ «КЦРЗ» з 04.08.1992 року по 31.10.2001 року обрубщиком в термообрубувальному цеху ВАТ «КЦРЗ», що підтверджується копією трудової книжки (а.с.12-21).

Відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 23.02.2007, щодо ОСОБА_1 , причиною виникнення хронічних професійних захворювань (отруєння) стали: 1) пил переважно фіброгенної дії: концентрація пилу переважно фіброгенної дії з вмістом вільного діоксиду кремнію від 10 до 70% в повітрі робочої зони перевищувала гранично-допустиму в 2,3 рази згідно «Гігієнічних регламентів хімічних речовин у повітрі робочої зони», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я від 14.07.2020 №1596 і складала 4,6 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3; 2) важкість праці: маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну, становила 35 кг при допустимій до 30 кг; робоча поза - незручна 50,6% тривалості зміни при допустимій до 25%, згідно з Державними санітарними нормами та правилами «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затвердженими наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.04.2014 № 248

23.02.20107 року було складено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 : п. 14) вібраційна хвороба першої-сдругої ст., синдром помірно вираженої вегетативно-сенсорної поліневропатії кінцівок з нейродистрофією у вигляді дв.плечолопаткового періатрозу (ПФ другого ст.), деформівного артрозу ліктьових суглобів та трофічних порушень на кистях; п. 16) Професійне захворювання виникло за таких обставин: працюючи обрубувачем (з 27.12.1994 по 30.09.199, з 22.12.1997 по т.ч.) в термообрубувальному цеху ВАТ «КЦРЗ» (ЗАТ «КЗГО») ОСОБА_1 виконував роботи на невдосконаленому обладнанні (обрубний молоток ІП-4009), рівні локальної вібрації на якому перевищували допустимі; п.17)Причина професійного захворювання: Перевищення рівнів локальної вібрації: рівень локальної вібрації 117дБ при ГДР-112 дБ (а.с. 22-24).

За довідкою МСЕК № 017117 від 14.03.2007 позивачу була встановлена втрата професійної працездатності у розмірі 40% первинно та третя група інвалідності.

Згодом за висновком МСЕК № 074477 від 28.03.2017 була встановлена втрата професійної працездатності у розмірі 40% безстроково та третя група інвалідності безстроково.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 153, ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв`язку з отриманим ним на виробництві професійним захворюванням.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 пропрацював на підприємстві відповідача 10 років 11 місяців у шкідливих умовах, отримавши тим самим 40% стійкої втрати працездатності та третю групу інвалідності внаслідок набутого ним професійного захворювання при роботі у таких шкідливих умовах на підприємстві відповідача, безстроковість визначеної позивачу втрати працездатності, то на переконання суду розмір відшкодування завданої ОСОБА_1 ушкодженням здоров`я моральної шкоди з боку відповідача повинен дорівнювати по даній справі 150 000 грн., що відповідатиме завданій позивачу моральній шкоді через незворотність негативних наслідків професійного захворювання на його подальшому житті.

Апеляційний суд частково погоджується з такими висновками суду та розглянувши доводи апеляційних скарг виходить з наступного.

В статті 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008 №20рп-08 по справі №1-32/2008 встановлено, що громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мають право на відшкодування моральної шкоди відповідно до ст.1167 ЦК України та ст.237-1 КЗпП України за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

У п.13 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України - моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.

У відповідності до ст. 4 ЗУ «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року №2694-XII державна політика в області охорони праці базується на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення незалежних, безпечних умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно частин 1, 3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.01.2004р. №1-рп/2004 визначено: «4.1. Відповідно до статей 23, 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання..».

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Колегія суддів вважає, що, суд першої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону, обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв`язку з отриманим ним професійним захворюванням, зокрема, і під час роботи в шкідливих умовах праці під час виконання трудових обов`язків на підприємстві відповідача (профмаршрут з 27.12.1994 р. по 30.09.1996 р., з 22.12.1997 р. по т.ч.), поклавши обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди на ПРАТ "КЦРЗ".

Доводи сторони відповідача про те, що ПРАТ "КЦРЗ" не є винним підприємством у виникненні у позивача професійного захворювання, оскільки воно отримано позивачем під час роботи на іншому підприємстві, яким було складено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (ПРАТ «Криворізький завод гірничого обладнання»), колегія суддів вважає необґрунтованими і не погоджується з ними враховуючи наступне.

ЗАТ «Криворізький завод гірничого обладання» (ЗАТ «КЗГО») один з провідних заводів України з виготовлення запасних частин, деталей, вузлів і машин для підприємств гірничо-металургійного комплексу.

ЗАТ «КЗГО» створено в 2001 році. Свою господарську діяльність здійснює на виробничих потужностях ВАТ «КЦРЗ» одного з найбільших виробників устаткування для підприємств ГМК.

11 квітня 1955 року розпорядженням Ради Міністрів СРСР було прийнято рішення про початок будівництва заводу по ремонту гірничо-рудного устаткування.

01.07.1963 р. відповідно до розпорядження СНХ Придніпровського економічного району України від 28.06.1963 завод вступив в лад і дістав свою назву Криворізький Центральний рудоремонтний завод гірничо-збагачувального обладнання.

В умовах переходу України до ринкових стосунків державне підприємство «КЦРЗ» в 1995 році було перетворене у відкрите акціонерне товариство (наказ Фонду держмайна України № 2-АТ від 13.01.1995 р.).

Відповідно до п. 16 акту розслідування хронічного професійного захворювання № 2 від 23 лютого 2007 року професійне захворювання позивача виникло за таких обставин: працюючи обрубувачем (з 27.12.1994 по 30.09.1996, з 22.12.1997 по т.ч.) термообрубувальному цеху ВАТ «КЦРЗ» (ЗАТ «КЗГО») ОСОБА_1 виконував роботи на недосконалому обладнанні, рівні локальної вібрації на якому перевищували єдопустимі.

У п.10 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що судам слід мати на увазі, що увазі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.

Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 150000 грн, суд зазначив, що виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача та вважає, що він визначений без повного урахування роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено фіксований розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

Визначаючи розмір моральної шкоди, колегія суддів враховує роз`яснення наведені в п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, бере до уваги конкретні обставини по справі, зокрема: ступінь, характер, обсяг і тривалість страждань позивача, ступінь втрати професійної працездатності за професійними захворюваннями, який становить 40%, час протягом якого позивач працював у відповідача на посадах пов`язаних з виникненням професійних захворювань, час, який він працював у шкідливих умовах на інших підприємствах, глибину і ступінь його моральних страждань, пов`язаних з фізичним станом здоров`я, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що настали, та прийшла до висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди (150000 грн) не відповідає критеріям розумності, виваженості і справедливості з урахуванням встановлених обставин справи, а також висновкам суду касаційної інстанції (Великої Палати Верховного Суду) по аналогічним справам, рішення суду підлягає зміні в частині розміру матеріальної компенсації моральних страждань позивача і вважає за доцільне збільшити, визначений судом розмір моральної шкоди з 150000 грн. до 180000 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача щодо оподаткування сум моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.

Тобто з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».

Застосування сполучника «а також» підтверджує, що згаданий перелік був доповнений новою нормою права, яка не змінює зміст інших складових частин пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачається, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20, від 21 червня 2022 року у справі №599/645/21.

За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що моральна шкода, у зв`язку з ушкодженням здоров`я та стійкою втратою працездатності, не є об`єктом оподаткування доходу платника податку. Отже сума підлягає стягненню без утримання податків та інших обов`язкових платежів, про що вірно було зазначено судом першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, апеляційну скаргу відповідача слід відхилити, а оскаржуване рішення змінити в частині розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а також в частині розподілу судових витрат. В іншій частині ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам ст.263 ЦПК України.

Згідно ч.13 ст.141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Задовольняючі апеляційну скаргу позивача частково, з урахуванням вимог ст.141ЦПК України, ставок судового збору, передбачених ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та того, що позивач звільнений від сплати судового збору, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь Держави суму судового збору у розмірі 1 800 грн, що підлягав сплаті за подання позовної заяви, та суму судового збору у розмірі 2 700 грн, що підлягав сплаті за подання апеляційної скарги, а разом - 4 500 грн 00 коп

Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02травня 2024року в частині розміру моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, що підлягає стягненню з Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» на користь ОСОБА_1 , та розподілу судових витрат, змінити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я у розмірі 180 000 (двісті тисяч) гривень без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» на користь Держави судовий збір у розмірі 1 800 грн., що підлягав сплаті за подання позовної заяви, та суму судового збору у розмірі 2 700 грн., що підлягав сплаті за подання апеляційної скарги, а разом - 4500 (чотири тисячі п`ятсот) грн.. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді: