Постанова

від 01.10.2024 по справі 543/367/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 543/367/22 Номер провадження 22-ц/814/1807/24Головуючий у 1-й інстанції Гришко О.Я. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.,

суддів: Карпушина Г.Л., Триголова В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 адвоката Бідюк Яни Володимирівни

на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 17 січня 2024 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Лукім`я», Оржицької селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування,-

в с т а н о в и в :

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до районного суду з позовною заявою до СТОВ «Лукім`я» та Оржицької селищної ради про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_3 , який з 1960 року працював у колгоспі ім. Дзержинського Оржицького району Полтавської області різноробочим, а з 1966 року - трактористом і з моменту створення Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Дзержинського у 1995 році - трактористом цього підприємства.

Позивач вказувала, що відповідно до рішення третьої сесії Лукімської сільської ради народних депутатів Оржицького району Полтавської області двадцять другого скликання від 08 квітня 1995 року «Розгляд заяв, що надійшли до земельної комісії» задоволено заяву-прохання правління Колективного сільськогосподарського підприємства імені Дзержинського про передачу йому в користування землі згідно рішення загальних зборів від 27 січня 1995 р. На підставі цього рішення КСП ім. Дзержинського видано Державний акт на право колективної власності на землю, площею 2667,3 гектарів землі.

До Державного акта на право колективної власності на землю доданий список громадян-членів КСП ім. Дзержинського с. Лукім`я Оржицького району Полтавської області.

Батько позивача, був членом КСП, не вибував із членів КСП ім. Дзержинського (правонаступником якого є - СТОВ (Лукім`я»), працював трактористом на цьому підприємстві і на момент розпаювання повинен був бути включеним до цього списку, але його внесено не було.

ОСОБА_4 , яка була матір`ю позивача, проживала на момент смерті ОСОБА_3 разом з ним та після його смерті прийняла спадщину.

Після смерті матері 21.09.2001 позивач прийняла спадщину після неї та одержала свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 02.10.2002, видане державним нотаріусом Оржицької державної нотаріальної контори та зареєстроване під № 1912.

Позивач зазначала, що отримати свідоцтво про право на спадщину на земельну частку(пай) в колишньому КСП імені Дзержинського Оржицького району Полтавської області в селі Лукім`я Лубенського району Полтавської області, яка належала її батькові, право на яку успадкувала мати позивача, вона не може у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують право спадкодавця ОСОБА_4 на спадкове майно.

Посилаючись на вищевикладені обставини та на те, що нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати за нею право власності на земельну частку(пай) площею 3,82 в умовних кадастрових гектарах в колишньому КСП імені Дзержинського Оржицького району Полтавської області в селі Лукім`я Лубенського району Полтавської області в порядку спадкування після її матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка успадкувала право власності на дану земельну частку (пай) після її чоловіка (батька ОСОБА_1 ) ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , судові витрати просила покласти на відповідачів.

Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 17 січня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Лукім`я», Оржицької селищної ради, про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування відмовлено.

Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для задоволення позовних вимог.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила представник позивача ОСОБА_1 адвокат Бідюк Я.В., посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Оржицького районногосуду Полтавськоїобласті від17січня 2024року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що позивачем належним чином підтверджено, що ОСОБА_3 з 1960 року був членом колгоспу «40 річчя Жовтня», який потім було перейменовано у колгосп ім. Дзержинського, який у свою чергу, було перетворено у колективне сільськогосподарське підприємство ім. Дзержинського у 1995 році, правонаступником якого є СТОВ «Лукім`я».

Вказано, що позивач не погоджується з висновком районного суду стосовно того, що право на земельну частку (пай) виникає у членів КСП з моменту видачі такому КСП державного акта на право колективної власності на землю.

Оскільки це право виникає з моменту прийняття рішення органом місцевого самоврядування про видачу КСП Державного акта на право колективної власності на землю.

Звернуто увагу, що у ОСОБА_3 , батька позивача, виникло право на земельну частку (пай) з моменту прийняття рішення Лукімської сільської ради від 08.04.1995 про видачу КСП ім. Дзержинського Державного акта на право колективної власності на землю площею 2667,3 гектари землі, оскільки в цей час він був членом даного КСП та був живим, тому зазначене право входить до складу спадщини після ОСОБА_3 .

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимогст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду в повній мірі відповідає вказаним вимогам.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . На день смерті ОСОБА_3 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . На день смерті ОСОБА_3 та протягом шести місяців з дня його смерті в даному будинку проживала його дружина ОСОБА_4 .

Згідно матеріалів спадкової справи № 46 за 1996 рік на майно померлого ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадщину останнього прийняла його дружина ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно з матеріалами спадкової справи №114 за 2002 на майно померлої ОСОБА_4 позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_2 є спадкоємцями за заповітом після померлої ОСОБА_4 .

ОСОБА_1 в установлений законом строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом, ОСОБА_2 від належної їй частки у спадщині відмовилася.

З копії трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 , виданої на ім`я ОСОБА_3 , 1936 року народження, та з архівних довідок архівного відділу Лубенської районної військової адміністрації Полтавської області вбачається, що останній працював у колгоспі ім. Дзержинського з 1960 року по 1995 рік.

У архівній довідці архівного відділу Лубенської районної військової адміністрації Полтавської області вказано, що у протоколі від 27 січня 1995 року №1 звітних зборів колгоспників колгоспу імені Дзержинського с. Лукім`я Оржицького району Полтавської області є рішення про направлення прохання Лукімської сільської ради про передачу в колективну власність Колективному сільськогосподарському підприємству імені Дзержинського земельних ділянок у відповідності з діючим земельним законодавством. Також, у цій архівній довідці вказано, що відповідно до рішення третьої сесії Лукімської сільської ради народних депутатів Оржицького району Полтавської області двадцять другого скликання від 08 квітня 1995 року «Розгляд заяв, що надійшли до земельної комісії» задоволено заяву прохання правління Колективного сільськогосподарського підприємства імені Дзержинського про передачу йому в користування землі згідно рішення загальних зборів від 27 січня 1995 року.

Державний акт на право колективної власності на землю Колективному сільськогосподарському підприємству ім. Дзержинського був виданий Лукімською сільською радою Оржицького району 31.01.1996 року. Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №1.

Згідно повідомлення Відділу № 3 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області розмір земельної частки (паю) по КСП ім. Дзержинського Оржицького району Полтавської області становить 3,82 умовних кадастрових гектари.

Районний суд відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов до висновку, що суду не надано доказів того, що ОСОБА_3 на час смерті мав право на земельну частку пай у колективній власності на землю. Крім цього суду не надано належних та допустимих доказів того, що батько позивача був прийнятий до членів саме Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Дзержинського.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року № 899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

За пунктом 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

За змістом статей 22, 23 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин 1990 року, особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта.

Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Під час вирішення спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин ЗК України, Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».

Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Отже, особа набуває права на земельну частку (пай) в разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона працювала в цьому підприємстві, була його членом та включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатка до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.

У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 26 листопада 2018 року у справі № 392/1660/16-ц (провадження № 61-24311св18), від 20 лютого 2020 року у справі № 544/1095/18 (провадження № 61-7370св19), від 17 березня 2020 року у справі № 396/1683/18-ц (провадження №61-9879св19), від 24 березня 2020 року у справі № 538/302/19-ц (провадження № 61-16716св19), від 22 жовтня 2020 року у справі № 149/2978/18 (провадження № 61-4932св19), від 30 червня 2021 року у справі № 283/187/19 (провадження № 61-1965св20).

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано матеріалами справи і позивачами те, що у ОСОБА_3 не було сертифіката на право на земельну частку (пай) у КСП, а доказів належності ОСОБА_3 на час смерті права на земельну частку пай у колективній власності на землю позивачем не надано.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на існуванні яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові і, відповідно, якщо не доведені обставини, на яких наполягає відповідач - це є підставою для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків.

Даний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2024 року справа № 383/821/22, провадження № 61-5935св23.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду про те, що оскільки державний акт на право колективної власності на землю КСП ім. Дзержинського отримано 21 січня 1996 року, тобто вже після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , останній не міг бути включеним до списку членів КСП ім. Дзержинського, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Таким чином, районний суд дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п.29, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Інші доводи апеляційної скарги висновків районного суду не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.367, ст.374ч. 1 п. 1, ст.375, ст.382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бідюк Яни Володимирівни залишити без задоволення.

Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 17 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О. Ю. Кузнєцова

Судді: Г.Л. Карпушин

В. М. Триголов