Постанова від 01.10.2024 по справі 916/4828/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/4828/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,

секретар судового засідання В.М. Волковінська,

за участю представників сторін:

від позивача: Ю.В. Колесник

від відповідача: І.О. Бондаренко

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ»

на рішення Господарського суду Одеської області від 20.05.2024 (суддя Г.Є. Смелянець, м.Одеса, повний текст складено 30.05.2024)

у справі №916/4828/23

за позовом: Державного підприємства «ХЕРСОНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ»

про стягнення 2828684,22 грн,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Державне підприємство «ХЕРСОНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ» заборгованості у загальному розмірі 2828684,22 грн, а саме: 1906428,72 грн заборгованості за відшкодування вартості спожитої електричної енергії, 315997,09 грн пені, 509265,58 грн інфляційних витрат та 96992,83 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору про відшкодування витрат, пов`язаних зі споживанням електричної енергії №26Р від 13.01.2022, зокрема в частині відшкодування вартості витрат спожитої електричної енергії у січні 2022 у кількості 474236 кВт, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у спірній сумі, на яку позивачем нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати у зазначеному вище розмірі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.05.2024 позов Державного підприємства «ХЕРСОНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ» про стягнення 2828684,22 грн задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ» на користь Державного підприємства «ХЕРСОНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» заборгованість в сумі 1906428,72 грн, пеню в розмірі 31597,09 грн, інфляційні витрати в розмірі 509265,58 грн, 3% річних в розмірі 96992,83 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 42430,26 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, з наявних в матеріалах справи доказів, зокрема підписаного між сторонами 15.02.2022 акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №25 та бухгалтерської відомості відповідача «Обороти по рахунку 631 за 13.01.2022 04.11.2023», вбачаються обставини щодо наявності невиконаного відповідачем зобов`язання за договором №26Р від 13.01.2022 з відшкодування вартості витрат за споживання електричної енергії за січень 2022 року у розмірі 1906428,72 грн, з огляду на що є обґрунтованими позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у зазначеному розмірі та правомірність нарахування позивачем пені, інфляційних втрат та відсотків річних.

Водночас місцевий господарський суд, керуючись частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру пені, а також виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін в умовах воєнного стану, введеного за наслідком збройної агресії Росії проти України, враховуючи нарахування відповідачу 3 % річних та інфляційних втрат, вважав справедливим, доцільним, обґрунтованим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, зменшити розмір нарахованої відповідачу пені до 31597,09 грн.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Одеської області від 20.05.2024 у даній справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт послався на те, що позивачем в порушення пунктів 2.2., 2.6., 2.7., 3.1.1. договору не надано суду доказів направлення відповідачу копій рахунку на оплату №157 від 15.02.2022 та акту №25 від 15.02.2022 наданих послуг (виконаних робіт), які б підтверджували кількість спожитої відповідачем електричної енергії. Крім того, про наявність рахунку на оплату №157 від 15.02.2022 відповідачу стало відомо виключно із матеріалів справи, що наразі розглядається. Доказів направлення рахунку №157 від 15.02.2022 відповідачеві та його отримання останнім позивач не надав, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення в судовому порядку заборгованості за спожиту електроенергію є безпідставними, оскільки така заборгованість не є простроченою.

При цьому апелянт зазначив, що в даному випадку, з урахуванням статей 530, 612 Цивільного кодексу України та статей 626 - 628 Господарського кодексу України та пункту 2.5. договору, рахунок фактура №157 від 15.02.2022 є не лише інформативним документом, а є складовою частиною одночасно з актом наданих послуг моменту виникнення зобов`язання по сплаті відшкодування витрат за використану електричну енергію за укладеним між сторонами договором.

Скаржник також зауважив на тому, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано фактичну дату складання та підписання сторонами договору №26Р про відшкодування витрат, пов`язаних зі споживанням електричної енергії, та акту №25 здачі приймання робіт (надання послуг) - 30.09.2023, що підтверджується електронним листуванням сторін, а також пояснення в.о. директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ» про те, що операція з відображення в бухгалтерському обліку кредиторської заборгованості відповідача перед позивачем по договору №26Р про відшкодування витрат, пов`язаних зі споживанням електричної енергії, та акту №25 здачі приймання робіт (надання послуг), датою 18.02.2022 зроблена некоректно, оскільки такого акту станом на 15.02.2022 не було та відсутні докази його належного отримання відповідачем. Крім того, апелянту стало відомо, що Білогубова Л.В., працюючи на посаді головного бухгалтера відповідача, одночасно займала посаду головного бухгалтера позивача, саме в цей період, зокрема лютий 2022 року, коли була здійснена некоректна операція з відображення в бухгалтерському обліку кредиторської заборгованості відповідача перед позивачем по відповідному договору та акту.

Поряд з цим, апелянт зазначив про відсутність реєстрації позивачем (зокрема, у лютому 2022 року) податкової накладної на підставі акту №25 від 15.02.2022, що викликає у нього сумніви щодо наявності на той час (лютий 2022 року) складеного та підписаного сторонами цього акту та, як наслідок, некоректне відображення господарської операції саме 18.02.2022.

Також апелянт вказав про відсутність у позивача підстав вимагати стягнення штрафних санкцій (пені), 3% річних та інфляційних збитків за несплату послуги, яка не була надана позивачем відповідачеві, оскільки предметом укладеного між сторонами договору не є надання послуг, а є відшкодування (компенсація) спожитої саме відповідачем електроенергії, за яку здійснено розрахунки позивачем перед енергопостачальною організацією, що не є послугою.

У пунктах 8.22. - 8.25. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Водночас на момент подання позову позивач не поніс жодних витрат, які мали б бути компенсовані за договором №26Р, як витрати - перерахування коштів енергопостачальнику; таке перерахування було зроблене вже після відкриття провадження у цій справі. Оскільки перерахування позивачем енергопостачальнику коштів, які відповідають основній сумі позовних вимог, відбулось лише 20.11.2023, то на момент подання позову та у зазначені у розрахунку періоди (березень 2022 року - вересень 2023 року; 23.02.2022-23.08.2022; 23.02.22-03.11.2023) позивач не поніс жодних збитків/втрат та інше, а отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних збитків, штрафних санкцій та інше не носить компенсаторний характер, а є прямим джерелом отримання невиправданих прибутків позивача, що прямо суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Крім того, на переконання скаржника, місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права, а саме, протокольною ухвалою, без надання обґрунтування з позбавленням можливості оскарження такої ухвали у відповідності до вимог пункту 11 частини першої статі 255 Господарського процесуального кодексу України, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про проведення експертизи щодо визначення давності складення та підписання, проставлення печаток на договорі №26Р від 13.01.2022 про відшкодування витрат, пов`язаних зі споживанням електричної енергії, та акті №25 від 15.02.2022 здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Одночасно з апеляційною скаргою апелянтом заявлено клопотання про призначення у даній справі судово-технічної експертизи щодо визначення відповідності давності документів, на вирішення якої пропонував поставити наступні питання:

-Чи відповідає давність виконання договору №26Р про відшкодування витрат, пов`язаних зі споживанням електричної енергії, вказаній на ньому даті 13.01.2022?

-Чи відповідає давність виконання акту здачі прийняття робіт (надання послуг) №25, вказаній на ньому даті 15.02.2022?

-Чи міг договір №26Р від 13.01.2022 про відшкодування витрат, пов`язаних зі споживанням електричної енергії, бути створений раніше вересня 2023?

-Чи міг акт здачі прийняття робіт (надання послуг) №25 від 15.02.2022 бути створений раніше вересня 2023?

-Чи відповідає давність нанесення підпису сторін на договорі №26Р про відшкодування витрат, пов`язаних зі споживанням електричної енергії, вказаній на ньому даті 13.01.2022?

-Чи відповідає давність нанесення підпису сторін на акті здачі-приймання робіт (надання послуг) №25, вказаній на ньому даті 15.02.2022?

-Чи відповідає давність нанесення відтиску печатки позивача - Державного підприємства «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ» на договорі №26Р про відшкодування витрат, пов`язаних зі споживанням електричної енергії, вказаній на ньому даті - 13.01.2022?

-Чи відповідає давність нанесення відтиску печатки позивача - Державного підприємства «ХЕРСОНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» на акті здачі-приймання робіт (надання послуг) №25, вказаній на ньому даті - 15.02.2022?

Провести відповідну експертизу відповідач пропонував Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Клопотання про призначення експертизи мотивоване тим, що договір №26Р про відшкодування витрат датований 13.01.2022, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №25 15.02.2022, а фактично вони були складені 29.09.2023 о 22:00 годині та підписані керівниками 30.09.2023, що пітвержується наявним в матеріалах справи скріншотом з телефону підписанта документа з боку відповідача, відтак, з метою об`єктивного встановлення обставин справи стосовно можливості укладення відповідного договору саме 13.01.2022 та підписання акту 15.02.2022, є необхідність проведення судово-технічної експертизи стосовно визначення відповідності давності цих документів.

Позиція позивача щодо апеляційної скарги

У відзиві на апеляційну скаргу Державне підприємство «ХЕРСОНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» позивач заперечував у задоволенні клопотання про призначення експертизи та просив апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ» залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Зокрема, позивач зазначив, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у призначенні експертизи, оскільки встановлення обставин щодо давності виготовлення та підписання договору №26Р про відшкодування витрат, пов`язаних зі споживанням електричної енергії, не має значення для справи, враховуючи умови пункту 5.1. договору, згідно з яким відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України сторони дійшли згоди, що умови даного договору застосовуються до відносин, що виникли між сторонами до набрання договором чинності, а саме з 21.12.2021.

Крім того, позивач зазначив, що той факт, що договір №26Р від 13.01.2022 про відшкодування витрат, пов`язаних зі споживанням електричної енергії, укладено саме у цю дату, підтверджується діями відповідача, який 13.01.2022 та 11.02.2022 здійснив оплати на користь позивача із призначенням платежу: відшкодування витрат за послуги взаєморозрахунків з АТ «Херсонобленерго» згідно договору №26р від 13.01.2022.

Також позивач звернув увагу на те, що бухгалтером відповідача було підтверджено передання рахунку №157 саме 15.02.2022 та відображення кредиторської заборгованості у спірній сумі.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційна скарга зареєстрована судом 18.06.2024 за вх.№2370/24.

Одночасно скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги (вх.№2377/24 від 18.06.2024) та клопотання про призначення судово-технічної експертизи (вх.№2378/24 від 18.06.2024).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги та клопотань визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2024 та протоколами передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.06.2024.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ» на рішення Господарського суду Одеської області від 20.05.2024 у справі №916/4828/23 залишено без руху з підстав відсутності доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 45797,12 грн та відсутності доказів надсилання копії апеляційної скарги позивачу. Встановлено скаржнику строк для усунення недоліків, виявлених при поданні апеляційної скарги, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Окрім того, вказаною ухвалою суду доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/4828/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

27.06.2024 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.

В межах встановленого ухвалою суду від 24.06.2024 строку від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги (вх.№2370/24/Д1 від 01.07.2024).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 20.05.2024 у справі №916/4828/23 залишено без розгляду, оскільки такий строк не було пропущено. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ» на рішення Господарського суду Одеської області від 20.05.2024 у справі №916/4828/23. Встановлено позивачу строк до 22.07.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Запропоновано позивачу у строк до 22.07.2024 подати свої міркування або заперечення щодо заявленого скаржником клопотання про призначення судово-технічної експертизи (вх.№2378/24 від 18.06.2024) у справі №916/4828/23.

08.07.2024 від Державного підприємства «ХЕРСОНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№2370/24/Д2).

З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 вирішено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ» на рішення Господарського суду Одеської області від 20.05.2024 у справі №916/4828/23 поза межами строку, встановленого у частині першій статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк. Розгляд вказаної апеляційної скарги призначено на 01.10.2024 о 12:00 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 заяву Державного підприємства «ХЕРСОНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» (вх.№3373/24 від 04.09.2024) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено. Вирішено провести судове засідання 01.10.2024 о 12:00 год та усі наступні судові засідання по справі №916/4828/23 у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду (зал судових засідань №6) в режимі відеоконференції та забезпечено участь представника Державного підприємства «ХЕРСОНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» адвоката Колесника Юрія Володимировича у судовому засіданні 01.10.2024 о 12:00 год та в усіх наступних судових засіданнях по справі №916/4828/23 в режимі відеоконференції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ» адвоката Бондаренка Ігоря Олександровича (вх.№3442/24 від 10.09.2024) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено. Постановлено провести судове засідання 01.10.2024 о 12:00 год у справі №916/4828/23 у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду (зал судових засідань №6) в режимі відеоконференції та забезпечено участь представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ» адвоката Бондаренка Ігоря Олександровича у судовому засіданні 01.10.2024 о 12:00 год у справі №916/4828/23 в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні, яке відбулось 01.10.2024, протокольною ухвалою у задоволенні заявленого скаржником клопотання про призначення судово-технічної експертизи у даній справі відмовлено, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Частинами першою, другою статті 98 Господарського процесуального кодексу України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1)для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2)жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Згідно із частиною першою статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Особливість висновку експерта полягає в тому, що предметом його дослідження є обставини, встановлення яких потребує наявності спеціальних знань (частина друга статті 98 Господарського процесуального кодексу України). Отже, висновок експерта дозволяє встановити певні специфічні обставини, які не можуть бути встановлені іншими доказами (засобами доказування).

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Неприпустимо ставити перед судовими експертами питання, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі, а також правові питання, вирішення яких згідно з чинним законодавством віднесено до компетенції суду.

Призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду, при цьому питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №910/11002/21.

Предметом позову у даній справі є стягнення основного боргу за відшкодування вартості спожитої електричної енергії, а також пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Підставою заявленого позову є неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору про відшкодування витрат, пов`язаних зі споживанням електричної енергії №26Р від 13.01.2022, зокрема в частині відшкодування вартості витрат спожитої електричної енергії у січні 2022 у кількості 474236 кВт.

Таким чином, апеляційний суд констатує, що з урахуванням предмету і підстав позову предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов`язаних зі встановленням факту споживання відповідачем електричної енергії (її кількості та вартості) у січні 2022 року та встановлення факту порушення відповідачем зобов`язань щодо відшкодування позивачу витрат, пов`язаних зі споживанням електричної енергії.

Вимоги про стягнення заборгованості позивач, серед іншого, обґрунтовує укладеним між сторонами договором №26Р про відшкодування витрат, пов`язаних зі споживанням електричної енергії, від 13.01.2022, та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №25 від 15.02.2022. Факт підписання договору та акту повноважним представником відповідача останній не оспорює.

Виходячи із предмета, підстав позову та обставин справи, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для проведення експертизи з метою встановлення фактичних обставин стосовно давності виготовлення та підписання договору №26Р про відшкодування витрат, пов`язаних зі споживанням електричної енергії, та давності виготовлення та підписання акту здачі прийняття робіт (надання послуг) №25, оскільки встановлення наведених обставин не входить у предмет доказування у справі.

Крім того, встановлення обставин щодо давності виготовлення та підписання договору №26Р про відшкодування витрат, пов`язаних зі споживанням електричної енергії, не має значення для справи, враховуючи умови пункту 5.1 договору, згідно з яким відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України сторони дійшли згоди, що умови даного договору застосовуються до відносин, що виникли між сторонами до набрання договором чинності, а саме з 21.12.2021.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Фактичні обставини справи

13.01.2022 між Державним підприємством «ХЕРСОНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» (підприємством) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ» (портом) укладено договір №26Р про відшкодування витрат, пов`язаних зі споживанням електричної енергії (надалі договір), згідно із яким порт відповідно до умов даного договору та вимог чинного законодавства України зобов`язується відшкодувати підприємству витрати, пов`язані зі споживанням портом електричної енергії: споживання електричної енергії та розподіл електричної енергії (надалі по тексту - відшкодування витрат).

Відповідно до пункту 2.2. договору розрахунок щомісячних обсягів активної електричної енергії, які отримуються портом, здійснюється на підставі розрахунку підприємства, який визначається в актах наданих послуг (виконаних робіт) та обчислюється у відповідності до отриманих портом обсягів електричної енергії згідно встановлених лічильників, а у разі відсутності лічильників - у відповідності до потужності існуючого енергоспоживаючого обладнання порту.

Розрахунок щомісячних обсягів реактивної електричної енергії, які отримуються портом, здійснюється на підставі розрахунку підприємства, який обчислюється згідно їх пропорційного розподілу між підприємством та портом у залежності від спожитої активної електричної енергії підприємством та портом (пункт 2.3. договору).

За умовами пункту 2.4 договору порт зобов`язаний розглянути, підписати та повернути по одному примірнику актів наданих послуг (виконаних робіт) протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати отримання таких актів від підприємства або надати мотивовану відмову від підписання актів наданих послуг (виконаних робіт).

Належним підтвердженням отримання портом актів наданих послуг (виконаних робіт) є відмітка (штамп) на супровідному листі або поштове повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції. Якщо у цей строк порт не повернув підписані акти наданих послуг (виконаних робіт) або не надав мотивовану відмову (заперечення) від їх підписання, ці акти вважаються сторонами погодженими (підписаними) в редакції підприємства та підлягають оплаті. Мотивовану відмову (заперечення) підприємство розглядає протягом 5 (п`яти) робочих днів та письмово надає порту результат розгляду.

У пункті 2.5. договору визначено, що розрахунки за спожиту портом електричну енергію здійснюються згідно фактичного споживання електричної енергії на підставі, щомісячно, протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати підписання актів наданих послуг (виконаних робіт) та отримання виставлених підприємством рахунків.

Згідно із пунктом 2.6. договору рахунки разом з актами наданих послуг (виконаних робіт) надаються підприємством не пізніше 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Додатково підприємство надає порту копії рахунків та актів наданих послуг (виконаних робіт) відповідних енергопостачальних організацій (пункт 2.7. договору).

Згідно з підпунктами 3.1.1., 3.1.4. пункту 3.1 договору підприємство зобов`язується: своєчасно направляти порту акти наданих послуг (виконаних робіт) та рахунки відшкодування витрат по даному договору; надавати порту на узгодження належним чином оформлену податкову накладну/розрахунок коригування податкової накладної, складену(і) в електронній формі та зареєстровану(і) в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) в порядку та строки, визначені чинним законодавством України.

Відповідно до підпункту 3.2.1. пункту 3.1. договору порт зобов`язується відшкодувати витрати, пов`язані зі споживанням ним електричної енергії, у повному обсязі та в строки, які визначені в пункті 2.5. даного договору.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що в разі порушення термінів оплати наданих послуг, підприємство має право стягнути з порту пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Крім того, згідно із пунктом 4.3. договору підприємство, у разі порушення портом термінів оплати наданих послуг, має право відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України стягнути з останнього суми боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми простроченого платежу.

У пункті 5.1. сторони погодили, що даний договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє до 31.03.2022 включно, а в частині взаєморозрахунків - до моменту повного виконання сторонами обов`язків по даному договору. Відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України сторони дійшли згоди, що умови даного договору застосовуються до відносин, що виникли між сторонами до набрання договором чинності, а саме з 21.12.2021.

15.02.2022 між сторонами підписано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №25, згідно з яким відшкодування витрат за споживання електричної енергії у січні 2022 року становить 1906428,72 грн.

Також позивачем складений рахунок на оплату №157 від 15.02.2022 з відшкодування витрат за споживання електричної енергії у січні 2022 року в розмірі 1906428,72 грн.

20.10.2023 позивач направив на електронну адресу відповідача претензію №18-23/21 від 19.10.2023 про відшкодування вартості витрат за споживання електричної енергії за січень 2022 року в сумі 1906428,72 грн по договору №26р від 15.02.2022, в якій просив у семиденний термін відшкодувати по договору про відшкодування витрат витрачену електричну енергію в січні 2022 року на суму 1906428,72 грн (в тому числі ПДВ) за актом №25 від 15.02.2022, про що свідчить відповідний скріншот відправлення.

Окрім того, позивач надав до суду:

-акт №УГР00000088 приймання-передачі електричної енергії від 31.01.2022, який підписаний між Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» та Державним підприємством «ХЕРСОНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» на підставі договору №14Т від 21.12.2021, згідно з яким Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» передало, а Державне підприємство «ХЕРСОНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» на підставі приладів обліку за січень 2022 року використало 474 236 кВт*год електричної енергії на загальну суму 1906428,72 грн.

-рішення Господарського суду Одеської області від 18.03.2023 у справі №916/1217/22, яким задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» до Державного підприємства «ХЕРСОНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Акціонерного товариства «Херсонобленерго», Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про стягнення заборгованості за договором на постачання електричної енергії споживачу від 21.12.2021 №14Т в розмірі 1906428,72 грн; стягнуто з Державного підприємства «ХЕРСОНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» 1906428,72 грн суму основного боргу та витрати на сплату судового збору в розмірі 28596,44 грн.

-платіжну інструкцію №225 від 20.11.2023, з якої вбачається, що Державним підприємством «ХЕРСОНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» оплачено Товариству з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» 1906428,72 грн за постачання електричної енергії, дог. №14Т від 21.12.2021, рішення Господарського суду Одеської області №916/1217/22 від 18.09.2023.

-лист ОСОБА_1 від 07.12.2023, який наданий у відповідь на адвокатський запит Колесника Ю.В. №30/11/2023-1 від 30.11.2023 та яким повідомлено про те, що: 1) у лютому 2022 року ОСОБА_1 виконувала обов`язки бухгалтера Державного підприємства «ХЕРСОНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» в частині оформлення всіх первинних документів підприємства та приймання, перевірки документів від контрагентів; 2) ОСОБА_1 виписувала рахунок №157 від 15.02.2022 за договором про відшкодування витрат, пов`язаних зі споживанням електричної енергії, №26Р від 13.01.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ» та Державним підприємством «ХЕРСОНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» за січень 2022 року на суму 1906428,72 грн; 3) для того, щоб рахунок надійшов на оплату в бухгалтерію Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ», ОСОБА_1 , як головний бухгалтер цього підприємства, повинна приймати в роботу рахунки, завізовані спочатку фінансовим директором, а потім - директором підприємства; у зв`язку з тим, що пройшов вже досить тривалий час, ОСОБА_1 наразі не пам`ятає, коли і яким чином рахунок було передано Товариству з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ»; 4) рахунки не відображаються в бухгалтерському обліку Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ», оскільки не є первинними документами; акт №25 від 15.02.2022 в бухгалтерському обліку відображено та сформовано кредиторську заборгованість в сумі 1906428,72 грн.

-виписку по особовому рахунку позивача за період з 13.01.2022 по 13.01.2022, в якій наявні відомості про те, що 13.01.2022 відповідач оплатив позивачу 523644,25 грн з призначенням платежу: «Відшкод. витрат за послуги із взаєморозрахунків з АТ «Херсонобленерго» згідно договору №26Р від 13.01.2022р. Не тендерна закупівля у т.ч. ПДВ 20% 87274,04 грн;

-виписку по особовому рахунку позивача за період з 11.02.2022 по 11.02.2022, в якій наявні відомості про те, що 11.02.2022 відповідач оплатив позивачу 723428,79 грн з призначенням платежу: «Відшкод. витрат за послуги із взаєморозрахунків з АТ «Херсонобленерго» згідно договору №26Р від 13.01.2022р. Не тендерна закупівля у т.ч. ПДВ 20% 120571,47 грн»;

-платіжні доручення, які свідчать, що позивач оплачував Акціонерному товариству «Хесонобленерго» послуги з розподілу електричної енергії за грудень 2021 та січень 2022;

-повідомлення від 25.09.2022 №07-23/2, яким Державним підприємством «ХЕРСОНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ», на виконання підпункту 69.28 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, повідомлено Державну податкову службу України про неможливість вивезення будь-яких первинних документів у зв`язку із тим, що це пов`язано з ризиком для життя посадових осіб платника податку у зв`язку зі знаходженням підприємства на території м.Херсона, тимчасово окупованого збройними формуваннями Російської Федерації до момента деокупації міста Херсона та закінчення воєнного стану;

-заяву №07-23/3 від 26.09.2022, в якій Державним підприємством «ХЕРСОНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ», на виконання своїх податкових обов`язків, визначених підпунктом 69.1. пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, повідомлено Державну податкову службу України про неможливість подання податкової звітності з податку на прибуток, фінансової звітності за 2021 рік, 1-й та 2-й квартали 2022 року; подання податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, про сплату рентних платежів, сплати земельного податку за 1-й та 2-й квартали 2022 року; подання декларації з податку на додану вартість, щомісячно, починаючи з лютого 2022 р.; сплати вищевказаних податків та зборів, окрім ПДФО, ЄСВ та військового збору;

-витяг з концесійного договору стосовно передачі в концесію майна Державного підприємства «ХЕРСОНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» і майна Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» між МІНІСТЕРСТВОМ ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ та ДЕРЖАВНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ «АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «РИСОІЛ-ХЕРСОН» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПРОЄКТНА КОМПАНІЯ РИСОІЛ-ХЕРСОН» від 26.06.2020 та акт виконання передачі від 23.12.2021, який складений та підписаний на виконання пункту 8.7.3. концесійного договору стосовно передачі в концесію майна державного підприємства «ХЕРСОНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» і майна державного підприємства «Адміністрація морських портів України» від 26.06.2020 між: (1) Міністерством інфраструктури України, (2) Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» та (3) Державним підприємством «ХЕРСОНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ», Товариством з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ».

В свою чергу, відповідач надав до суду:

-скріншот листування у месенджері Ватсап за 30.09. щодо договору;

-наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ» від 12.03.2024 №77-Кп «Про звільнення ОСОБА_1 », яким звільнено ОСОБА_1 , головного бухгалтера, 14.03.2024 за власним бажанням згідно статті 38 Кодексу законів про працю України;

-на виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 28.02.2024 - лист за вих.№94/01/24 від 28.03.2024, який підписаний в.о. директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ» та яким до суду надано документ, сформований з бухгалтерської програми BAF Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ», - Обороти рахунку 631 «Розрахунки з постачальниками» по контрагенту - Державному підприємству «ХЕРСОНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» по договору №26Р від 13.01.2022 та по акту №25 від 15.02.2022. Також листом повідомлено, що в бухгалтерському обліку Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ» заборгованість за актом №25 від 15.02.2022 відображено 18.02.2022 на суму 1906428,72 грн., в т.ч. ПДВ 317738,12 грн. Рахунок №157 від 15.02.2024 в обліку не відображався та на нього немає посилань в жодному іншому документі; обороти рахунку 631 за період з 13.01.2022 по 04.11.2023.

Предметом позову є вимога позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ заборгованості у загальному розмірі 2828684,22 грн, а саме: 1906428,72 грн заборгованості за відшкодування вартості спожитої електричної енергії, 315997,09 грн пені, 509265,58 грн інфляційних витрат та 96992,83 грн - 3% річних.

Позиція суду апеляційної інстанції

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

В даному випадку між сторонами виникли правовідносини на підставі договору №26Р від 13.01.2022 про відшкодування витрат, пов`язаних зі споживанням електричної енергії.

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Суд апеляційної інстанції вбачає, що факт належного виконання позивачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №26Р від 13.01.2022 з відшкодування вартості витрат за споживання електричної енергії за січень 2022 року у розмірі 1906428,72 грн підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, підписаним між сторонами без зауважень 15.02.2022 актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №25 від 15.02.2022, згідно з яким відшкодування витрат за споживання електричної енергії у січні 2022 становить 1906428,72грн, та наданою самим відповідачем бухгалтерською відомістю відповідача «Обороти по рахунку 631 за 13.01.2022 04.11.2023» та листом за вих.№94/01/24 від 28.03.2024, який підписаний в.о. директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ» та яким повідомлено, що в бухгалтерському обліку Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ» заборгованість за актом №25 від 15.02.2022 відображено 18.02.2022 на суму 1906428,72 грн, в т.ч. ПДВ 317738,12 грн.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Колегія суддів зауважує на тому, що докази сплати суми заборгованості відповідачем до суду першої інстанції не надано, як і не надано доказів на підтвердження відсутності обов`язку відповідача з її оплати.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ» на користь Державного підприємства «ХЕРСОНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» 1906428,72 грн.

Посилання апелянта на відсутність у матеріалах справи доказів направлення позивачем відповідачу у відповідності до вимог пунктів 2.2., 2.6., 2.7., 3.1.1. договору копій рахунку на оплату №157 від 15.02.2022 та акту №25 від 15.02.2022 наданих послуг (виконаних робіт), не спростовують обов`язок відповідача здійснити оплату за відшкодування електроенергії, адже хоча у пункті 2.5. договору й зазначено, що розрахунки за спожиту портом електричну енергію здійснюються згідно фактичного споживання електричної енергії на підставі, щомісячно, протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати підписання актів наданих послуг (виконаних робіт) та отримання виставлених підприємством рахунків, однак за змістом статті 692 Цивільного кодексу України така умова договору не змінює строк виконання грошового зобов`язання. Умови укладеного між сторонами договору №26Р від 13.01.2022 з відшкодування вартості витрат за споживання електричної енергії не ставлять залежність здійснення відповідачем оплати за відшкодування електроенергії від виконання позивачем пунктів 2.6., 2.7. цього договору.

Крім того, за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 29.04.2020 у справі № 915/641/19, від 27.03.2023 у справі № 920/1343/21, від 04.04.2023 у справі №44/258-б (910/15426/20).

Колегія суддів звертає увагу на те, що 15.02.2022 відповідачем без жодних зауважень підписаний акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №25 від 15.02.2022 з відшкодування вартості витрат за споживання електричної енергії за січень 2022 року у розмірі 1906428,72грн, поряд з цим, обставини щодо кількості спожитої електричної енергії за період з 01.01.2022 по 31.02.2022 були встановлені у рішенні Господарського суду Одеської області від 18.09.2023 у справі №916/1217/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» до Державного підприємства «ХЕРСОНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ» про стягнення 1906428,72 грн, які в силу вимог частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України є преюдиційними при розгляді відповідної справи.

Посилання апелянта на неврахування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення фактичної дати складання та підписання сторонами договору №26Р про відшкодування витрат, пов`язаних зі споживанням електричної енергії, та акту №25 здачі приймання робіт (надання послуг) - 30.09.2023, колегія суддів також відхиляє з огляду на умови абзацу 2 пункту 5.1. договору, згідно з якими відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України сторони дійшли згоди, що умови даного договору застосовуються до відносин, що виникли між сторонами до набрання договором чинності, а саме, з 21.12.2021.

З урахуванням зазначених обставин, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання відповідача про проведення експертизи щодо визначення давності складання та підписання, проставлення печаток на договорі №26Р від 13.01.2022 про відшкодування витрат, пов`язаних зі споживанням електричної енергії, та акті №25 від 15.02.2022 здачі-прийняття робіт (надання послуг), при цьому відмова суду у відповідному клопотанні, викладена протокольною ухвалою, не порушує норм процесуального права та не позбавило права відповідача оскаржити її разом із рішенням суду.

Безпідставними є і доводи скаржника про те, що операція з відображення в бухгалтерському обліку кредиторської заборгованості відповідача перед позивачем по договору №26Р про відшкодування витрат, пов`язаних зі споживанням електричної енергії, та акту №25 здачі приймання робіт (надання послуг) датою 18.02.2022 зроблена некоректно, оскільки вони не підтверджені жодними належними і допустимими доказами у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України.

Також колегія суддів відхиляє аргументи апелянта про відсутність реєстрації позивачем (зокрема у лютому 2022 року) податкової накладної до акту №25 від 15.02.2022 здачі приймання робіт (надання послуг), оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивачем у заяві №07-23/3 від 26.09.2022 повідомлено Державну податкову службу України про неможливість виконання своїх податкових обов`язків у зв`язку зі знаходженням підприємства на території м.Херсона, тимчасово окупованого збройними формуваннями російської федерації, крім того, факт відсутності реєстрації податкової накладної не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконане зобов`язання.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що невиконання грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором є його порушенням у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

За змістом частини першої та другої статті 217 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Положеннями статті 218 Господарського кодексу України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, а саме, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності.

Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно із частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини другої статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 4.2. договору вказано, що в разі порушення термінів оплати наданих послуг, підприємство має право стягнути з порту пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

В силу статей 524, 533, 535, 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Отже, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Положення статті 625 Цивільного кодексу України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 Цивільного кодексу України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України). Отже, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц)).

Пунктом 4.3. договору сторони узгодили, що підприємство, у разі порушення портом термінів оплати наданих послуг, має право відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України стягнути з останнього суми боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми простроченого платежу.

За наведеного, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про безпідставне нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат.

При цьому перевіривши наведені позивачем розрахунки з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування з 23.02.2023 по 03.11.2023, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 509265,58 грн, 3% річних у сумі 96992,83 грн та пені 315997,09грн, однак зменшив розмір нарахованої відповідачу пені до 31597,09 грн.

Оскільки жодних доводів стосовно неправильності проведеного судом першої інстанції розрахунків процентів річних, інфляційних втрат та пені, з урахуванням зменшення її розміру, апеляційна скарга не містить, а суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги при апеляційному перегляді справи, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду в апеляційному порядку оскаржуване рішення в частині правильності розрахунків та зменшення розміру пені не переглядається.

Висновки суду апеляційної інстанції

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника, суд апеляційної керується висновком Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених у оскаржуваному рішенні.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування Господарського суду Одеської області від 20.05.2024 у справі №916/4828/23 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено, з огляду на що оскаржуване рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розподіл судових витрат

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281 - 284 ГПК України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКИЙ ПОРТ» залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Одеської області від 20.05.2024 у справі №916/4828/23 залишити без змін.

3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 03.10.2024.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

СуддяК.В. Богатир

Суддя С.В. Таран

.