Постанова

від 26.09.2024 по справі 910/2990/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2024 р. Справа№ 910/2990/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Сибіги О.М.

Кравчука Г.А.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 26.09.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 17.06.2024 (повний текст складено та підписано 26.06.2024)

у справі №910/2990/24 (суддя Марченко О.В.)

за позовом Корпорації "ТСМ Груп"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 4 730 454,54 грн

ВСТАНОВИВ:

Корпорація "ТСМ Груп" (далі - Корпорація) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Товариство): 4 597 601,03 грн основного боргу, який утворився в зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного Корпорацією і Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно - Українська атомна електрична станція" (правонаступником якого є Товариство) договору на виконання комплексу робіт з теми "ВП ЮжноУкраїнська АЕС. Енергоблоки №1 та №2. Комплекс інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту. Електротехнічна частина. 4 етап. Будівельно-монтажні роботи" від 20.02.2020 №02/20 (далі - Договір №02/20); 44 895,01 грн 3% річних та 87 958,50 грн втрат від інфляції, а всього 4 730 454,54 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Корпорації "ТСМ Груп": 4 597 601 грн 03 коп. основного боргу; 44 895 грн 01 коп. 3% річних; 87 958 грн 50 коп. втрат від інфляції; 56 765 грн 45 коп. судового збору і 57 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/2990/24 в частині стягнення з відповідача 44 895,01 грн 3% річних та постановити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Також Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/2990/24 в частині стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 57 000,00 грн та ухвалити нове, яким зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає розподілу між сторонами до 1 000,00 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте місцевим судом з порушенням норм матеріального та процесуального права. При цьому скаржник вказав, що суд першої інстанції не врахував обставини в яких перебуває відповідач у зв`язку з окупацією філії "ВП "Запорізька АЕС" АТ "НАЕК Енергоатом". Зокрема, апелянт стверджує про неправильне застосування судом ст. 625 ЦК України та неврахуванням постанови Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18. Апелянт зазначив про наявність виключних обставин для зменшення розміру процентів річних. Такими обставинами останній називає, зокрема, втрату частини виробничих потужностей, пріоритетність забезпечення фінансування відповідачем заходів підтримання безпеки атомних станцій, виконання ним спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії, належність відповідача до державного сектору економіки діяльність якого спрямована, зокрема, на виробництво електроенергії та її реалізації у спосіб визначений законом тощо.

Також апелянт заперечив здійснений судом першої інстанції розподіл судових витрат на правничу допомогу адвоката позивача; при цьому скаржник послався на неправильне застосування місцевим судом норм ст. 126 ГПК України та неврахування тієї обставини, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Скаржник, зокрема, стверджував, що заявлена сума послуг на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям розумності та реальності; позивачем не надано доказів, які б довели, що його витрати є співмірними з виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову або значенням справи для сторін.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2024 апеляційну скаргу у справі №910/2990/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2024 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

01.08.2024 матеріали справи №910/2990/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2024, у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/2990/24.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 06.08.2024, справу №910/2990/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Кравчук Г.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/2990/24. Судове засідання призначено на 26.09.2024.

02.09.2024 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін. Також позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 15 000,00 грн.

06.09.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 1 000,00 грн та про розгляд справи без участі представника.

В судове засідання 26.09.2024 з`явились представники сторін, які надали пояснення по справі.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані сторонами пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи слідує та встановлено судом, що 20.02.2020 Корпорацією (генеральний підрядник) і Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно - Українська атомна електрична станція" (правонаступником якого є Товариство; замовник) укладено Договір №02/20, за умовами якого:

- генеральний підрядник зобов`язується за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати комплекс робіт з теми: "ВП Южно-Українська АЕС. Енергоблоки № 1 та № 2. Комплекс інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту. Електротехнічна частина. 4 етап. Будівельно-монтажні роботи" в цілому або за етапами в обсягах та у строки, що зазначені у графіку виконання робіт (додаток №2) та у відомостях обсягів робіт (додаток №4) до Договору №02/20 (пункт 1.1 Договору №02/20);

- згідно з Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016:2010 (далі - ДКПП) дані роботи відносяться до коду 43.21 "Роботи електромонтажні" та коду 43.29 "Роботи будівельно-монтажні, інші" (пункт 1.2 Договору №02/20);

- генеральний підрядник здає в обумовлені терміни виконані роботи замовнику, за свій рахунок усуває дефекти, що виявилися в процесі виробництва робіт і в межах гарантійного терміну експлуатації; замовник зобов`язується прийняти та сплатити виконані роботи (пункт 1.3 Договору №02/20);

- місцем виконання Договору №02/20 є м. Южноукраїнськ (пункт 1.4 Договору №02/20);

- договірна ціна робіт, доручених до виконання генеральному підряднику, визначена протоколом погодження договірної ціни (додаток №1), і складає: 27 585 608,41 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 4 597 601,40 грн; джерело фінансування - власні кошти Товариства (пункт 2.1 Договору №02/20);

- договірна ціна Договору є динамічною, визначається відповідно до положень ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва" (пункт 2.2 Договору №02/20);

- терміни виконання робіт визначені в графіку виконання робіт (додаток №2), який є невід`ємною частиною Договору №02/20 (пункт 3.1 Договору №02/20);

- виконання будівельно-монтажних робіт здійснюється генеральним підрядником згідно з графіком виконання робіт та відомостями обсягу робіт (додаток №4) (пункт 3.2 Договору №02/20);

- оплата за виконані роботи здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складеної на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів (пункт 4.1 Договору №02/20);

- Договір №02/20 набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 30.03.2023 (пункт 16.6 Договору №02/20 в редакції додаткової угоди від 06.11.2020 №3).

На виконання умов Договору №02/20 позивачем було виконано роботи на загальну суму 27 585 606,18 грн, що підтверджується підписаними Корпорацією і відповідачем актами приймання виконаних будівельних робіт від 30.07.2021 №1 на суму 1 921 670,16 грн, №4 на суму 226 694,88 грн, №5 на суму 404 534,05 грн, №6 на суму 21 844 054,97 грн і №7 на суму 86 136 грн та від 29.10.2021 №2 на суму 636 075,36 грн і №3 на суму 2 466 440,76 грн.

На підставі зазначених актів сторонами було підписано та скріплено печатками довідки №КБ-3 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати від 30.07.2021 (за липень 2021 року) на суму 24 483 090,06 грн та від 29.10.2021 (за жовтень 2021 року) на суму 3 102 516,12 грн.

Крім того, суд встановив, що 26.04.2022 за погодженням з відповідачем (листом від 26.04.2022 вих. №51/5104) позивач уклав з ТОВ "Юженергобуд" Договір №02/20-ЮЕБ/П, за умовами якого Корпорація (первісний кредитор) відступила на користь ТОВ "Юженергобуд" (новий кредитор) частину прав вимоги, належних позивачу за Договором №02/20 на загальну суму 22 988 005,15 грн.

Відповідно до умов додаткової угоди №1 до Договору №02/20-ЮЕБ/П право вимоги складається з виконання частини зобов`язання з оплати за актами: від 30.07.2021 №1 на суму 1 601 391,80 грн; від 30.07.2021 №4 на суму 188 912,40 грн; від 30.07.2021 №5 на суму 337 111,71 грн; від 30.07.2021 №6 на суму 18 203 379,14 грн; від 30.07.2021 №7 на суму 71 780 грн; від 29.10.2021 №2 на суму 530 062,80 грн; від 29.10.2021 №3 на суму 2 055 367,30 грн.

З огляду на викладене після відступлення частини прав вимоги за Договором №02/20 на суму 22 988 005,15 грн у позивача залишилось право вимагати від відповідача виконання зобов`язань з оплати виконаних робіт на суму 4 597 601,03 грн, яка складається з:

- заборгованості за довідкою від 30.07.2021 (за липень 2021 року3) на загальну суму суму 4 080 515,01 грн, а саме за актами від 30.07.2021 №1 на суму 320 278,36 грн, №4 на суму 37 782,48 грн, №5 на суму 67 422,34 грн, №6 на суму 3 640 675,83 грн і №7 на суму 14 356 грн;

- заборгованості за довідкою від 29.10.2021 (за жовтень 2021 року) на загальну суму 517 086,02 грн, а саме за актами від 29.10.2021 №2 на суму 106 012,56 грн і №3 на суму 411 073,46 грн.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

За твердженнями позивача, відповідач не виконав своїх зобов`язань за договором №02/20, виконані роботи не оплатив, у зв`язку з чим та враховуючи відступлення частини вимог за Договором відступлення права вимоги на суму 22 988 005,15 грн, залишок заборгованості відповідача перед позивачем становить 4 597 601,03 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача.

Вимоги про стягнення суми основного боргу стягнуто судом у повному обсязі, та у цій частині відповідачем рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Внаслідок порушення відповідачем грошового зобов`язання позивачем нараховано до стягнення з відповідача 44 895,01 грн - 3% річних та 87 958,50 грн - інфляційних втрат.

Розглядаючи спір, місцевий суд у повному обсязі задовольнив вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Як уже було зауважено, відповідач оскаржує рішення суду в частині задоволення вимог про стягнення 3% річних.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.19 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18). Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Суд першої інстанції встановивши, що відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за виконані роботи, дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, нарахованих за період з 14.11.2023 по 11.03.2024, суд апеляційної інстанції встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку з чим погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення 44 895,01 грн 3% річних підлягають задоволенню в цій частині.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, фактично стосуються того, що місцевий суд застосував частину 2 статті 625 ЦК України в частині стягнення 3% річних без урахування висновків щодо застосування цієї норми права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині 2 статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

Отже, відповідне зменшення процентів річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме - встановлення процентів річних на рівні 40 % та 96 %, і їх явну невідповідність принципу справедливості, в той час як у справі №910/2990/24, проценти річних нараховані за встановленою у статті 625 ЦК України ставкою у розмірі три проценти, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу трьох процентів річних апеляційним судом не встановлено.

Ці висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.02.2024 у справі №910/3323/23, від 07.09.2022 у справі №910/9911/21, від 21.06.2022 у справі №910/9905/21, від 07.03.2023 у справі №910/17556/21.

Також відповідач в обгрунтування необхідності зменшення розміру 3% річних, зазначив, що втрата останнім значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, покладання на відповідача в умовах воєнного стану додаткового фінансового тягаря у вигляді спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення суспільного інтересу і необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС є надзвичайними обставинами, які перешкодили відповідачу своєчасно виконати свої зобов`язання. Як стверджував відповідач, зазначені втрати виробничих потужностей негативно вплинули на фінансовий стан останнього. Також відповідач наполягає на відсутності його вини в простроченні оплати за виконані роботи, у зв`язку із значним зростанням простроченої заборгованості ДП "Гарантований покупець" перед ДП НАЕК "Енергоатом" та суттєвим зменшенням обсягу відпущеної електроенергії.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

У контексті приписів ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

З огляду на приписи ч. 2 ст.і 617 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України, в даному випадку, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на відсутність його вини у невчасному виконанні зобов`язань з оплати виконаних робіт, оскільки відсутність коштів у боржника, а також недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника не є підставою для звільнення відповідача у даній справі від виконання своїх договірних зобов`язань, у тому числі в частині здійснення повної та своєчасної оплати виконаних позивачем робіт.

Доводи скаржника про наявність виключних обставин для зменшення розміру процентів річних, таких як втрата частини виробничих потужностей, пріоритетність забезпечення фінансування відповідачем заходів підтримання безпеки атомних станцій, виконання ним спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії не вказують на те, що сплата ним 3% річних стане надмірним тягарем для підприємства, зупинить взагалі, або ж якимось чином перешкоджатиме роботі.

До того ж, судом враховано обставину того, що умови договору в частині оплати виконаних позивачем робіт мали бути виконанні відповідачем до 04.10.2021 і 04.01.2022, тобто до введення на території України воєнного стану (24.02.2022), відтак посилання Товариства на надзвичайні обставини є безпідставними.

Отже, у суду першої інстанції не було підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення 3% річних, у зв`язку з чим, судом першої інстанції вмотивовано задоволено позовні вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 44 895,01 грн у повному обсязі. Доводи скаржника про неправильне застосування судом ст. 625 ЦК України не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Щодо заперечень скаржника про здійснений судом першої інстанції розподіл судових витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката та для визначення їх розміру позивачем подано до суду копію договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021, копію специфікації №78 від 07.03.2024 до нього на суму 57 000,00 грн, копію рахунку на оплату правничої допомоги від 07.03.2024 на суму 57 000,00 грн, копію платіжної інструкції №1302 від 08.03.2024 на суму 57 000,00 грн та копію ордеру серії АЕ №1174276 від 17.01.2023.

Відповідно до пункту 1.2 договору конкретний вид та обсяг правової допомоги за договором сторонами зазначається в специфікації, що є невід`ємним додатком до договору, яка відображає доручення клієнта Адвокатському об`єднанню на надання певної правової допомоги та її вартість відповідно до такого обсягу.

За умовами пункту 4.2 договору сторони погоджують, що обчислення та сплата гонорару (вартості послуг) за договором буде здійснюватися відповідно до специфікації та складених на підставі неї рахунків. При цьому клієнт зобов`язуєтся здійснити попередню оплату гонорару (вартості послуг) Адвокатського об`єднання за договором у розмірі 100% вартості правової допомоги, обчисленої у специфікації. За домовленістю сторін допускається інший порядок оплати.

З матеріалів справи вбачається, що у специфікації від 07.03.2024 року №78, що є додатком №78 до договору, клієнт та Адвокатське об`єднання визначили наступний склад правової допомоги, що надається за договором: надання професійної правничої допомоги Корпорації під час розгляду Господарським судом міста Києва справи про стягнення основної заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних з ДП "НАЕК "Енергоатом" за договором №02-20 від 20.02.2020 року, в т.ч. зі складання, оформлення і подання позовної заяви, всіх інших необхідних процесуальних документів, а також надання професійної правничої допомоги у судових засіданнях. Наведеною специфікацією фіксований розмір гонорару за надання цієї правничої допомоги встановлено в сумі 57 000,00 грн.

Судом встановлено, що відповідач просив зменшити заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу до 1 000,00 грн, посилаючись на ненадання позивачем належних доказів на підтвердження понесення таких витрат, як-то акту приймання-передачі наданих послуг, переліку складових наданих послуг та розрахунку їх вартості, а також на невідповідність суми послуг 57 000,00 грн критеріям розумності та співмірності із виконаними адвокатом роботами.

Згідно з приписами частини п`ятої статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої зазначеної статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Такий висновок викладено в пунктах 44, 47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Таким чином, у розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Суд також враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 наведено такі висновки:

"…У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи".

"Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу".

"У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи".

Враховуючи, що відповідачем не наведено жодного обґрунтування щодо стягнення витрат на правничу допомогу саме в розмірі 1 000,00 грн, як і не спростовано заявленого позивачем розміру адвокатських витрат, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що викладені відповідачем у клопотанні про зменшення витрат на професійну правничу допомогу заперечення слід відхилити.

Суд апеляційної інстанції, з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання професійної правничої допомоги, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для справи, вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з відповідача на користь Корпорації "ТСМ Груп" витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 57 000,00 грн.

Твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі, стосовно того, що витрати позивача на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям розумності та реальності, є необґрунтованими та відхиляються колегією суддів, оскільки відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, а доводи апеляційної скарги у першу чергу зводяться лише до незгоди відповідача із розміром понесених позивачем витрат на правничу допомогу.

Решта доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, та не спростовують встановлених судом під час розгляду справи обставин, що свідчить про відсутність підстав для скасування рішення місцевого господарського суду.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та ухвалив законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 17.06.2024 відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/2990/24 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

Матеріали справи №910/2990/24 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 02.10.2024

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді О.М. Сибіга

Г.А. Кравчук