Постанова

від 03.12.2024 по справі 910/2990/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/2990/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Берднік І. С., Ємця А. А.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - Вінниченко О. О. (адвокат),

відповідача - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом",

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2024

за позовом Корпорації "ТСМ Груп"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 4 730 454,54 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Корпорація "ТСМ Груп" (далі - Корпорація, позивач) звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - АТ "НАЕК "Енергоатом", Товариство, відповідач, скаржник) про стягнення 4 597 601,03 грн заборгованості, 44 895,01 грн 3% річних та 87 958,50 грн інфляційних втрат.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором на виконання комплексу робіт з теми "ВП ЮжноУкраїнська АЕС. Енергоблоки №1 та №2. Комплекс інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту. Електротехнічна частина. 4 етап. Будівельно-монтажні роботи" від 20.02.2020 № 02/20 (далі - Договір) з в частині здійснення оплати за фактично виконані роботи.

1.3. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач також просив стягнути з відповідача на свою користь 3 % річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

1.4. У позовній заяві позивач також навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, зокрема, 57 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/2990/24 (суддя Марченко О. В.) позов Корпорації задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 4 597 601,03 грн основного боргу, 44 895,01 грн 3 % річних, 87 958,50 грн інфляційних втрат, 56 765,45 грн судового збору та 57 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2.2. Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просило: скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 частково (в частині стягнення 3 % річних) та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Корпорації в частині стягнення 3% річних в розмірі 44 895,01 грн залишити без задоволення. Також Товариство просило суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 57 000,00 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає розподілу між сторонами до 1 000,00 грн.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 (колегія суддів: Коробенко Г. П., Сибіга О. М., Кравчук Г. А.) апеляційну скаргу Товариства залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 в оскаржуваній частині - без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі Товариство просить Суд скасувати судові рішення попередніх інстанцій: в частині задоволених позовних вимог про стягнення 3 % річних та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову; в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зменшити їх розмір до 1 000,00 грн. Справу розглянути без участі представника Товариства.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та вказує, що:

- судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (щодо можливості суду за певних умов зменшити розмір 3 % річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України);

- оскаржувані судові рішення в частині вирішення питання витрат позивача на професійну правничу допомогу прийняті з порушення приписів процесуального права, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц та від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20 (відсутність документального підтвердження надання правової допомоги є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності).

4.1.2. За твердженням скаржника, суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували положення статті 625 ЦК України. Зокрема, суди залишили поза увагою наявність виключних обставин для зменшення розміру процентів річних.

4.1.3. У цьому аспекті наголошує на тому, що судами не враховано несприятливих для скаржника обставин у зв`язку з окупацією філії "ВП "Запорізька АЕС" АТ "НАЕК Енергоатом" та втрату частини виробничих потужностей. Суди не взяли до уваги доводи відповідача щодо пріоритетності у його діяльності саме забезпечення фінансування заходів з підтримки безпеки атомних станцій та виконання спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії.

4.1.4. Також скаржник не погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат позивача на професійну правничу допомогу. У цьому аспекті посилається на неправильне застосування судами положень статей 126, 129 ГПК України. Зокрема, відповідач вказує на те, що заявлена позивачем вартість послуг на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям розумності та реальності, а позивачем не надано доказів, які б довели, що його витрати є співмірними з виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову або значенням справи для сторін.

4.1.5. На переконання скаржника, у вирішенні цього питання суди не врахували, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. Від Корпорації 02.12.2024 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

4.2.2. Суд не бере до уваги доводи наведені у відзиві на касаційну скаргу з огляду на подання відзиву - 02.12.2024, тобто з пропуском, як встановленого судом в ухвалі від 06.11.2024, так і встановленого законом (частина восьма статті 165 ГПК України) строку для подання відзиву на касаційну скаргу. Суд враховує обставини щодо отримання позивачем 08.11.2024 в системі "Електронний суд" ухвали про відкриття касаційного провадження.

4.2.3. Представником позивача також 02.02.12024 подано заяву про розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), понесених у суді касаційної інстанції.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5.1. Суди попередніх судових інстанцій встановили, що спірні правовідносини сторін виникли за договором на виконання комплексу робіт з теми: "ВП ЮжноУкраїнська АЕС. Енергоблоки №1 та №2. Комплекс інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту. Електротехнічна частина. 4 етап. Будівельно-монтажні роботи".

5.2. На виконання умов Договору позивачем виконані роботи на загальну суму 27 585 606,18 грн, що підтверджується підписаними Корпорацією і відповідачем актами приймання виконаних будівельних робіт і довідками №КБ-3 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати.

5.3. Звертаючись до суду з позовом позивач вказував на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати виконаних робіт за договором, у зв`язку з чим просив суд стягнути з відповідача 4 597 601,03 грн залишку заборгованості (з урахуванням Договору відступлення права вимоги).

5.4. Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги в частині стягнення основного боргу задоволені. У цій частині відповідач рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржував.

5.5. Внаслідок порушення відповідачем грошового зобов`язання позивач також нарахував до стягнення з відповідача 44 895,01 грн - 3 % річних та 87 958,50 грн - інфляційних втрат.

5.6. Як вже зазначено вище, відповідач оскаржує судові рішення лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних та в частині вирішення питання судових витрат позивача (витрат на професійну правничу допомогу).

5.7. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що вирішуючи спір в цій частині, суд першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції виходили зокрема, з такого:

- встановивши, що відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за виконані роботи, дійшли висновку про наявність підстав для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України.

- перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних, нарахованих за період з 14.11.2023 до 11.03.2024 встановили, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку з чим задовольнили вимоги про стягнення 44 895,01 грн 3 % річних.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 44 895,01 грн та в частині стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції у розмірі 57 000,00 грн, а також постанова апеляційного господарського суду, прийнята за результатами перегляду рішення суду першої інстанції в цій частині. В іншій частині судові рішення учасниками справи не оскаржуються та касаційною інстанцією не переглядаються.

7.2. Верховний Суд наголошує, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником, і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.3. Сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною другої статті 287 ГПК України покладено на скаржника.

7.4. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.5. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, відповідач посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (щодо можливості суду за певних умов зменшити розмір 3 % річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України).

7.6. У контексті доводів касаційної скарги в цій частині та висновків судів попередніх інстанції Суд зазначає таке.

7.7. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

7.8. Як вже зазначено, касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

7.9. Наведена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

7.10. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

7.11. Правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи. Такий висновок міститься в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц).

7.12. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду, який обов`язковий для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

7.13. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

7.14. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

7.15. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

7.16. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

7.17. При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

7.18. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

7.19. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

7.20. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

7.21. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

7.22. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховний Суд виходить з такого.

7.23. У означені постанові у справі № 902/417/18, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

7.24. Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині другій статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

7.25. Отже, відповідне зменшення процентів річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/417/18, а саме: встановлення процентів річних на рівні 40% та 96%, і їх явну невідповідність принципу справедливості.

7.26. Під час розгляду справи № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що станом на момент звернення з позовом до суду сума заборгованості за договором поставки складала 98 381,92 грн і була повністю сплачена відповідачем після відкриття провадження у справі, тоді як позивач нарахував 40 306,19 грн пені, 30 830,83 грн штрафу, 110 887,30 грн відсотків річних, що разом складає 182 024,32 грн та перевищує майже у два рази суму прострочення.

7.27. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень у справі, що переглядається (№ 910/2990/24), місцевий господарський суд задовольняючи позовні вимоги, зокрема, в частині стягнення з відповідача 3% річних, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань з оплати виконаних позивачем робіт за Договором у встановлений строк. Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру 3 % річних, суд першої інстанції зазначив, що відповідач не надав достатніх доказів та не навів обставин, які могли свідчити про поважність причин неналежного виконання зобов`язання, винятковість обставин чи невідповідності розміру стягуваної суми (44 895,01 грн), наслідкам порушення зобов`язання. Враховуючи викладене, суд першої інстанції не знайшов об`єктивних підстав для зменшення розміру 3 % річних.

7.28. Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін в частині стягнення з відповідача 3% річних, погодився із зазначеним висновком та вказав, що суд першої інстанції встановивши факт прострочення відповідачем розрахунків за виконані роботи, дійшов правомірного висновку про наявність підстав для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України. Також колегія суддів зазначила, що перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення з відповідача трьох процентів річних, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 44 895,01 грн 3 % річних за загальний період прострочення з 14.11.2023 до 11.03.2024. Заперечень щодо періоду нарахування, як і контррозрахунку відповідачем надано не було. Суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що наведені доводи відповідача на обґрунтування необхідності зменшення розміру процентів річних не є підставою для звільнення його від сплати нарахованих річних.

7.29. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що як суд першої так і суд апеляційної інстанцій навели аргументи і мотиви з яких вони виходили, не зменшуючи розмір заявлених до стягнення 3% річних. Колегією суддів не вбачається, що сторони надали докази, а суди попередніх інстанцій їх не дослідили, не оцінили та не встановили на їх підставі обставини справи. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

7.30. Отже, суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору щодо стягнення з відповідача 3% річних та під час розгляду клопотання на зменшення їх розміру, дослідили та оцінили за правилами статті 86 ГПК України надані та зібрані у справі докази у їх сукупності і вірогідності, застосувавши статті 76-79 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, з огляду на суддівську дискрецію, враховуючи, що зменшення розміру 3 % річних є правом, а не обов`язком суду.

7.31. Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 виснувала, зокрема, про те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.

7.32. Відтак, проаналізувавши зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в тому числі через призму наявності/відсутності підстав вважати, що має місце неврахування висновку Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цієї справи зі справою, що переглядається з точки зору фактично-доказової бази та обставин справи, встановлених судами, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказане для порівняння судове рішення Великої Палати Верховного Суду - релевантним до обставин цієї справи.

7.33. Верховний Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

7.34. Колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 висновки є необґрунтованими та фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі. Адже суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, розглянув клопотання про зменшення розміру 3 % та відмовив у його задоволенні з огляду на необґрунтованість, а не через відсутність права на таке зменшення.

7.35. Водночас, колегія суддів зауважує, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

7.36. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

7.37. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

7.38. Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій дали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам частини другої статті 86 ГПК України.

7.39. Суд також звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

7.40. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, а саме статті 625 ЦК України, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/2990/24.

Щодо доводів касаційних скарг стосовно вирішення судами попередніх інстанцій питання відшкодування витрат на правничу допомогу Верховний Суд зазначає таке.

7.41. За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

7.42. Згідно з частиною першою статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

7.43. У частині другій статті 126 ГПК України установлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

7.44. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

7.45. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

7.46. Частиною п`ятою статті 129 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

7.47. Суди попередніх інстанцій встановили, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надав:

- копію договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021, за умовами якого Адвокатське об`єднання "Віннерлекс" зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити відповідно до умов договору надану адвокатським об`єднанням правову допомогу та витрати, пов`язані з виконанням договору, що здійснюються адвокатським об`єднанням.;

- копію підписаної 07.03.2024 між позивачем і Адвокатським об`єднанням "Віннерлекс" специфікацією №78 до договору від 05.08.2021, згідно з якою сторонами погоджено надання професійної правничої допомоги Корпорації під час розгляду Господарським судом міста Києва справи про стягнення основної заборгованості, втрат від інфляції та 3% річних з Товариства за Договором № 02/20, в тому числі зі складання, оформлення і подання позовної заяви, всіх інших необхідних процесуальних документів, а також надання професійної правничої допомоги у судових засіданнях; фіксований розмір гонорару - 57 000 грн.;

- ордер серії АЕ №1174276 на ім`я адвоката Носика Богдана Миколайовича, який не містить обмежень прав адвоката;

- копію платіжної інструкції від 08.03.2024 № 1302 на суму 57 000 грн.

7.48. За викладеного, суди дійшли висновку, що позивачем згідно із вимогами статті 74 ГПК України надано докази в обґрунтування понесених витрат.

7.49. Враховуючи зазначені положення законодавства, надані позивачем докази, з огляду також на принципи розумності, диспозитивності та змагальності, у тому числі і недоведеність відповідачем неспівмірності витрат заявлених на професійну правничу допомогу, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 57 000,00 грн.

7.50. У касаційній скарзі скаржник наполягає, що вказаний висновок судом зроблено без урахування правової позиції Верховного Суду про те, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

7.51. У контексті доводів касаційної скарги Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

7.52. Відповідач у запереченні на заяву позивача, зокрема, просив суд першої інстанції зменшити заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу до 1 000 грн, посилаючись на ненадання позивачем належних доказів на підтвердження понесення таких витрат, як-то акту приймання-передачі наданих послуг, переліку складових наданих послуг та розрахунку їх вартості, а також на невідповідність суми послуг критеріям розумності та співмірності із виконаними адвокатом роботами.

7.53. Ті ж самі доводи скаржник продублював у касаційній скарзі, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20 та від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц.

7.54. Разом з тим, Верховний Суд вважає, що зазначені скаржником постанови Верховного Суду не містять протилежної позиції щодо застосування положень частини третьої статті 126 та частини восьмої статті 129 ГПК України відносно позиції суду у справі, що переглядається, а лише передбачають, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

7.55. Натомість, як встановлено судами попередніх інстанцій, факт надання професійної правничої допомоги підтверджений матеріалами справи, якому суди обох інстанцій під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу надали відповідну оцінку.

7.56. У цьому аспекті Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваних рішень.

7.57. Крім того, як встановлено судами, відповідачем не наведено жодного обґрунтування щодо стягнення витрат на правничу допомогу саме в розмірі 1 000 грн, як і не спростовано заявленого позивачем розміру адвокатських витрат.

7.58. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, керуючись, зокрема, такими критеріями як обґрунтованість, пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, суди дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви позивача та стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 57 000,00 грн.

7.59. Верховний Суд, при касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень, за наведеними у касаційній скарзі доводами, не вбачає порушень судами попередніх інстанцій приписів статей 126, 129 ГПК України, які б призвели до ухвалення судами незаконних рішень.

7.60. Суд констатує, що аргументи касаційної скарги відповідача в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу не містять у собі питань права чи правозастосування та фактично зводяться до незгоди із наданою місцевим судом оцінкою розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу. Такі аргументи суд касаційної інстанції визнає формальними та декларативними і за цим відхиляє.

7.61. Неузгодженості із правовим висновком Верховного Суду із постанови від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20 та постанови від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц у даному випадку немає. Звідси підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України у цьому касаційному провадженні свого підтвердженні також не знайшла.

7.62. Поряд з тим, незгода скаржника з рішеннями суду з підстав ненадання належної оцінки судами доказів та прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи також не свідчить про неправильне застосування судами положень статті 625 ЦК України та статей 126, 129 ГПК України, а тому відповідно, не може бути підставою для скасування судових рішень суду з наведених причин.

7.63. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

7.64. У прийнятті даної постанови Суд керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

7.65. Верховний Суд наголошує, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

7.66. Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги Товариства.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.2. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій в оскаржуваній частині - відсутні.

9. Судові витрати

9.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

9.2. Як вже зазначено вище до Верховного Суду 02.12.2024 надійшла заява Корпорації про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у справі № 910/2990/24. У заяві позивачем висловлено прохання стягнути з відповідача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції.

9.3. На підтвердження судових витрат надано: копію підписаної 11.11.2024 між позивачем і Адвокатським об`єднанням "Віннерлекс" специфікації № 125 до договору від 05.08.2021; копію ордеру серії АЕ №1156118 на ім`я адвоката Носика Богдана Миколайовича, який не містить обмежень прав адвоката; копію платіжної інструкції від 12.11.2024 № 1567 на суму 10 000 грн; докази надіслання заяви з додатками відповідачу.

9.4. Розглянувши цю заяву, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.

9.5. Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

9.6. У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

9.7. Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

9.8. Суд зазначає, що заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу Корпорацією подано у порядку, межах та строку, які визначені чинним законодавством, зокрема частиною восьмою статті 129 ГПК України. З додатків заяви також вбачається, що відповідач направив копію цієї заяви та доданих до неї матеріалів позивачу. Таким чином, відповідачем також дотримано вимоги частини дев`ятої статті 80 ГПК України.

9.9. За таких обставин, правові підстави для залишення без розгляду заяви відповідача про розподіл судових витрат або відмови в задоволенні такої заяви у зв`язку з недотриманням останнім вимог, передбачених статтями 124, 126, частиною восьмою статті 129 ГПК України відсутні.

9.10. Згідно з частинами третьою - п`ятою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

9.11. За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої' допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

9.12. Верховний Суд виходить з того, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).

9.13. Як зазначалось вище, за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

9.14. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

9.15. Водночас за приписами частини шостої статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

9.16. Верховний Суд, застосовуючи частину шосту статті 126 ГПК України, неодноразово зазначав, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої' допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15; від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

9.17. Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої' сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

9.18. Верховний Суд враховує, що на підставі Договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021 (далі - Договір), Адвокатське об`єднання "Віннерлекс" надавало Корпорації професійну правничу допомогу під час розгляду справи № 910/2990/24 в судах першої та апеляційної інстанції. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 позов Корпорації задоволений повністю; постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 вказане рішення залишено без змін.

9.19. Згідно з умовами пункту 1.1 Договору, Адвокатське об`єднання зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені Договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 1.2 Договору передбачено, що конкретний вид та обсяг правової допомоги за Договором сторонами зазначається в специфікації, що є невід`ємним додатком до Договору (далі - "Специфікація"), яка відображає доручення Клієнта Адвокатському об`єднанню на надання певної правової допомоги, та її вартість відповідно до такого обсягу.

9.20. Зі змісту Специфікації від 11.11.2024 № 125 до Договору від 05.08.2021 вбачається, що сторонами погоджено надання професійної правничої допомоги Корпорації під час розгляду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду касаційної скарги Товариства у справі № 910/2990/24, у т.ч. зі складання та оформлення відзиву на касаційну скаргу та всіх інших необхідних процесуальних документів, участі у судових засіданнях, вчинення інших необхідних процесуальних дій в інтересах клієнта; фіксований розмір гонорару - 10 000 грн.

9.21. Колегія суддів, розглядаючи заяву про розподіл витрат на професійну допомогу, враховує обставини залишення без змін рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 і постанови Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 по справі № 910/2990/24 в оскаржуваній частині та залишення без задоволення скарги відповідача. Верховним Судом встановлено, що представник позивача брав участь у судовому засіданні 03.12.2024 та підготував відзив на касаційну скаргу. Таким чином, заявлені витрати на професійну допомогу відповідають принципу реальності і фактично були здійснені. Обставин на спростування зазначеного Суду не надано. Також колегія суддів вважає, що є розумним такий розмір витрат.

9.22. Суд зазначає, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

9.23. Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

9.24. При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

9.25. Колегія суддів зазначає, що подані відповідачем надані докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в цілому у сукупності відповідають вимогам статей 73, 75-79 ГПК України, є належними і допустимими.

9.26. Суд, у контексті оцінки доказів, поданих Корпорацією на обґрунтування заяви, звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, зокрема: "127. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

9.27. Суд також враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 наведено такі висновки:

"… У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи".

"Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу".

9.28. Беручи до уваги принцип змагальності, який знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частини шостої статті 126 ГПК України, Верховний Суд наголошує, що саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтувати наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Для виконання цього обов`язку недостатньо загально сформульованого твердження іншої сторони про неспівмірність витрат без надання доказів та належного обґрунтування.

9.29. Разом з тим Суд зазначає, що відповідач своїм правом на подання пояснень та / або заперечень щодо заяви позивача про відшкодування судових витрат до суду касаційної інстанції не надав. Відповідач не надав жодних доказів, які б свідчили про невідповідність витрат відповідача на професійну правничу допомогу, понесених при здійсненні касаційного розгляду цієї справи, наданим Корпорацією його адвокатами послуг, їх неспівмірність та нерозумність. Матеріали справи таких доказів також не містять. З огляду на викладене підстави для зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу відсутні. Тобто, у Суду відсутні підстави за наявності яких Верховний Суд може визначити інший розмір судових витрат, ніж той, що був доведений стороною.

9.30. У справі, що розглядається, Суд встановивши фактичний обсяг наданих адвокатом послуг, вирішуючи питання розподілу судових витрат також не встановив обставин які б у розумінні положень частин п`ятої, сьомої - дев`ятої статті 129 ГПК України дали б підставу не присуджувати Корпорації всі її витрати на професійну правничу допомогу. У вирішенні заяви позивача Суд керується у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних; їх обсягом та значенням справи для сторони).

9.31. Зважаючи на викладене заяву Корпорації про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу необхідно задовольнити.

9.32. Витрати Корпорації на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн згідно з правилами статті 129 ГПК України підлягають стягненню Товариства.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 в оскаржуваній частині у справі № 910/2990/24 - без змін.

2. Заяву Корпорації "ТСМ Груп" про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи № 910/2990/24 у суді касаційної інстанції, задовольнити.

3. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Корпорації "ТСМ Груп" 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Берднік

Суддя А. Ємець