Постанова

від 03.10.2024 по справі 915/700/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2024 р. Справа№ 915/700/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Алданової С.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Миколаївобленерго"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 (повний текст складено 05.08.2024)

у справі №915/700/24 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Акціонерного товариства "Миколаївобленерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Андрієво Зоряне"

про стягнення 205 722,82 грн,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

Акціонерне товариство «Миколаївобленерго» (далі - АТ «Миколаївобленерго», Обленерго) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 12.06.2024, в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Андрієво Зоряне» (далі - ТОВ «Андрієво Зоряне», Товариство) 205 722,82 грн у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язання за договором №36/578 від 26.04.2021 про надання послуг із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії, з яких 138962,73 грн заборгованості за надані послуги з забезпечення перетікань реактивної електричної енергії за період з січня 2019 року по травень 2021 року; 54 772,28 грн інфляційних нарахувань; 11987,81 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.06.2024 справу №915/700/24 за позовом Обленерго було передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 позовну заяву АТ "Миколаївобленерго" до ТОВ "Андрієво Зоряне" про стягнення 205 722,82 грн повернуто заявнику без розгляду.

Суд зазначив, що позивач не надав доказів сплати судового збору в установленому законом порядку і розмірі за розгляд даної справи, чим не виконав вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 22.07.2024.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2024, АТ "Миколаївобленерго" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу №915/700/24 для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

Скаржник вважає, що Господарський суд міста Києва не врахував, що в ухвалі від 22.07.2024 про залишення позовної заяви без руху не було вказано на необхідність надання позивачем підтвердних документів щодо зарахування судового збору до державного бюджету, а посилання здійснено лише на те, що при перевірці Господарським судом міста Києва інформації про зарахування коштів у сумі 3075,60 грн, сплачених відповідно до платіжної інструкції від 17.05.2024 №4885, у системі «Діловодство спеціалізованого суду» така інформація відсутня.

Апелянт зазначає, що позивач не знав та не міг знати про невчинення Господарським судом Миколаївської області дій, передбачених Інструкцією з діловодства в місцевих та апеляційних судах, затвердженою наказом Державної судової адміністрації від 20.08.2019 №814 (далі - Інструкція), а саме про ненадання довідки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Скаржник також зауважує, що дотримався вимог процесуального закону щодо переліку документів, які мають бути подані з позовною заявою, визначених ст. 162, 164 ГПК України. Надання позивачем доказів на підтвердження зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету процесуальним законодавством не передбачено. Перевірка зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України здійснюється на підставі поданих заявником доказів на підтвердження доказів сплати суми судового збору. Суди перевіряють таке зарахування, використовуючи способи, передбачені процесуальним законодавством, зокрема, в разі необхідності мають отримувати таку інформацію відповідно до Методичних рекомендацій підтвердження оплати судового збору з Державної казначейської служби України у комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду». Дані щодо підтвердження оплати судового збору надходять в автоматичному режимі до автоматизованої системи документообігу суду, роботу якої забезпечує комп`ютерна програма «Діловодство спеціалізованого суду» (КП «ДСС»). При цьому виконується автоматичне поєднання записів про оплату судового збору, які зазначаються в картці справи, із записами підтверджень про оплату судового збору, які надійшли з казначейства.

Обов`язок перевірити факт зарахування судового збору покладається на суд, і неподання стороною доказів зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету не може бути підставою для повернення позовної заяви як такої, що не відповідає встановленим вимогам.

17.09.2024 АТ «Миколаївобленерго» подало заяву, у якій просить долучити до справи №915/700/24 підтвердження зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, що надано Господарським судом Миколаївської області (виписка про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України).

Позиції учасників справи.

Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2024 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №915/700/24 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою АТ "Миколаївобленерго" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 до надходження матеріалів справи №915/700/24.

26.08.2024 матеріали справи №915/700/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 відмовлено у задоволенні клопотання АТ "Миколаївобленерго" про відстрочку сплати судового збору. Апеляційну скаргу АТ "Миколаївобленерго" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 у справі №915/700/24 залишено без руху. Надано АТ "Миколаївобленерго" строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання доказів сплати судового збору у встановленому порядку. Попереджено АТ "Миколаївобленерго", що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків, апеляційну скаргу буде повернуто скаржнику.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Миколаївобленерго" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 у справі №915/700/24. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом п`яти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз`яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом п`яти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Щодо поданої АТ «Миколаївобленерго» із заявою виписки про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України колегія суддів зазначає таке.

Приписи ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи».

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України.

Отже, суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, але лише якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести скаржник). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Окрім того, слід враховувати, що згідно з п. 6 ч. 2 ст. 258 ГПК України нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, мають бути зазначені в апеляційній скарзі. Можливість подання нових доказів після відкриття апеляційного провадження і призначення справи до розгляду в Кодексі взагалі не передбачена. У такому разі застосовується загальне правило, що визначає, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Враховуючи наведене, а також те, що апелянт не подав зазначені докази з апеляційною скаргою і за текстом скарги не зазначав про намір їх подати (в т.ч. у зв`язку із відповідним зверненням до Господарського суду Миколаївської області), а також не надав доказів, які свідчили би про неможливість подання цього доказу разом з апеляційною скаргою, колегія суддів дійшла висновку, що подані апелянтом 17.09.2024 докази до розгляду не приймаються.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

У липні 2024 року АТ «Миколаївобленерго» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, у якій просило стягнути з ТОВ "Андрієво Зоряне" 205 722,82 грн заборгованості за договором про надання послуг із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії №36/578 від 26.04.2021.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.06.2024 справу №915/700/24 за позовом Обленерго було передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 позовну заяву АТ «Миколаївобленерго» було залишено без руху, заявнику надано строк у 10 днів на усунення вказаних в ній недоліків з дня вручення цієї ухвали. Зокрема, суд зобов`язав позивача надати відомості про наявність електронного кабінету у відповідача; статут АТ "Миколаївобленерго" та докази сплати судового збору.

За текстом цієї ухвали суд зазначив, що позивач за 1 майнову вимогу, подану до суду через підсистему "Електронний суд", повинен був сплатити судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову за майнову вимогу, але не менше прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також з урахуванням коефіцієнту 0,8 з огляду на обставини подання позивачем позовної заяви через підсистему "Електронний суд", за позовну вимогу про стягнення 205 722,82 грн, що становить 2 468,68 грн. (3 085,84 грн х 0,8). Як доказ сплати судового збору позивач надав копію платіжної інструкції №4885 від 17.05.2024 про сплату судового збору у вказаному розмірі.

Посилаючись на п. 2.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», суд зазначив, що перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) він перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (ч. 2 ст. 9).

Здійснивши такі дії, суд встановив, що інформація про зарахування судового збору за платіжною інструкцією №4885 від 17.05.2024 на суму 3 075,60 грн у Господарського суду міста Києва відсутня, що вбачається з бази "Діловодство спеціалізованого суду".

За таких підстав суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не надав доказів сплати судового збору за розгляд даної справи в установленому законом порядку і розмірі.

29.07.2024, на виконання ухвали про залишення позову без руху від 22.07.2024, позивач подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучив копію статуту АТ "Миколаївобленерго", відповідь про відсутність зареєстрованого електронного кабінету відповідача у ЄСІТС, а також копію платіжної інструкції №4885 від 17.05.2024 на суму 3 075,60 грн.

В оскаржуваній ухвалі суд зазначив, що з платіжної інструкції №4885 від 17.05.2024 вбачається, що судовий збір за подання позову був сплачений на рахунок Господарського суду Миколаївської області.

Суд також зазначив, що згідно з п. 2.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) суд перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (ч. 2 ст. 9).

Здійснивши такі дії, суд встановив, що інформація про зарахування судового збору за платіжною інструкцією №4885 від 17.05.2024 на суму 3 075,60 грн у Господарського суду міста Києва відсутня, що вбачається з бази «Діловодство спеціалізованого суду».

Суд відзначив, що в ухвалі від 22.07.2024 наголошував позивачу на тому, що інформація про зарахування судового збору до державного бюджету за платіжною інструкцією №4885 від 17.05.2024 на суму 3 075,60 грн у Господарському суді міста Києва відсутня. Разом з цим Господарський суд міста Києва не має можливості перевірити зарахування судового збору на рахунок Господарського суду Миколаївської області (який відповідної довідки разом зі справою не надав) або встановити можливі обставини повернення цього судового збору заявнику, а позивач належних доказів зарахування судового збору до державного бюджету на вимогу суду не надав.

За таких обставин суд виснував, що позивач не надав доказів сплати судового збору в установленому законом порядку і розмірі за розгляд даної справи, чим не виконав вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 22.07.2024.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Законодавство України однією з умов розгляду справи судом визначає сплату судового збору у розмірі та у випадках, визначених законом. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір».

Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Отже, держава ставить сплату судового збору як передумову звернення до суду, а тому й судовий збір повинен бути сплачений до подачі позовної заяви в суд.

Позивач (заявник, скаржник) виконує свій обов`язок щодо сплати судового збору в момент зарахування визначеної Законом України «Про судовий збір» суми до спеціального фонду Державного бюджету України.

Співвідношення принципу доступу до правосуддя та обов`язку сплати судового збору під час звернення до суду вимагає від суду тлумачити будь-які обов`язки зі сплати судового збору так, щоб жодним чином не ускладнити їх виконання позивачем (заявником, скаржником).

За загальним правилом позовні заяви подаються за місцем розташування відповідача (ст. 27 ГПК України). Інші правила територіальної юрисдикції (підсудності) спорів визначаються параграфом третім глави другої розділу першого ГПК України. За положеннями цих норм первинне визначення територіальної юрисдикції (підсудності) справи здійснюється позивачем самостійно на підставі цих норм закону.

Однак суд може й не погодитись з вибором позивачем підсудності справи, в такому випадку він повинен передати справу на розгляд іншому суду (ст. 31 ГПК України) та самостійно направити у цей суд матеріали справи. При цьому виправданим є таке направлення до початку здійснення будь-яких інших процесуальних дій, у то.ч. в частині перевірки дотримання вимог процесуального закону до форми та змісту позовної заяви та доданих до неї додатків.

Стаття 9 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень судів, доступності інформації, що розміщується в суді, для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.

Зарахування коштів до Державного бюджету України свідчить по те, що з моменту їх зарахування вони стають коштами дохідної частини Державного бюджету України, однак повинні витрачатись на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади. При цьому, виходячи зі змісту зазначеної норми, законодавство не визначає, що кошти державного бюджету, які зараховані до Державного бюджету за розгляд певної справи певним судом, повинні витрачатись лише на функціонування цього суду.

Розміри судового збору, що надійшли за розгляд справ судами України, враховуються по кожному суду, за їх надходження, застосування пільг щодо сплати судового збору та їх використання суди звітують перед Державною судовою адміністрацією України (далі - ДСА України), а ДСА України - перед Державною службою статистики України (наказ Державної судової адміністрації України від 21.12.2012 №172 (зі змінами) у редакції наказу ДСА України від 04.11.2022 №404).

Однак це також не означає, що суди як органи судової влади, що здійснюють функції правосуддя, є автономними у цій своїй діяльності, оскільки кошти судового збору є коштами спеціального фонду Державного бюджету України в цілому та вони не спрямовуються лише на здійснення правосуддя виключно тим судом, що розглядає справу.

Отже, судовий збір є сплаченим з моменту зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України, і суд, який отримав справу у випадку направлення справи за підсудністю, не має права вимагати повторної сплати судового збору за місцем розгляду справи.

Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 справі №170/129/21.

У постанові від 27.06.2024 у справі №440/18837/23 Верховний Суд виснував таке.

«Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір», згідно з частинами першої, другої статті 9 якого судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Отже, судовий збір сплачується за місцем розгляду справи, надходження до спеціального фонду Державного бюджету України якого перевіряються судом перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг). Це означає, що суд зобов`язаний перевірити надходження судового збору до спеціального фонду у межах кожної конкретної адміністративної справи.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, скаржник зобов`язаний сплатити судовий збір на загальних підставах та надати до суду документ, який підтверджує сплату судового збору саме у межах цієї справи. Своєю чергою механізм реалізації перевірки зарахування коштів судового збору визначений частиною другою статті 9 Законом України «Про судовий збір».

Оскільки законодавством не встановлено певного порядку проставлення на розрахункових документах на переказ коштів відмітки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, то суди, виконуючи наведені вище вимоги закону, повинні перевіряти таке зарахування, використовуючи способи, передбачені процесуальним законодавством, зокрема, в разі необхідності отримувати таку інформацію з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду.

Таким чином, обов`язок перевірки факту зарахування судового збору покладається на суд.

Аналогічні висновки сформовано Верховним Судом у постановах від 28 квітня 2022 року у справі №520/10006/21, від 26 липня 2023 року у справі № 640/3949/22, від 02 травня 2024 року у справі № 440/9709/23.».

У постанові від 28.02.2018 у справі №800/473/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала щодо відсутності у заявника обов`язку надавати суду оригінал квитанції про сплату судового збору, оскільки суд самостійно повинен перевіряти зарахування відповідної суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, в тому числі на підставі дубліката платіжного документа.

Отже, обов`язок з перевірки факту зарахування судового збору покладається на суд, а неподання стороною оригіналу платіжного документа не може бути підставою для повернення апеляційної скарги як такої, що не відповідає встановленим вимогам. У справі, яка переглядається, перш ніж постановляти оскаржувану ухвалу суд апеляційної інстанції зобов`язаний був переконатися в тому, що сплачені заявником згідно з копією платіжного доручення грошові кошти в розмірі 33 764,25 грн не були зараховані до спеціального фонду Державного бюджету України, зокрема шляхом підтвердження такого факту інформацією з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду. Таким чином, висновок апеляційного суду про невиконання заявником вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху є передчасним».

Перевірка зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України здійснюється на підставі поданих заявником доказів на підтвердження сплати суми судового збору (постанова Верховного Суду від 13.04.2023 у справі №640/18777/21).

Колегія суддів вважає, що саме на суд покладено обов`язок перевірки факту зарахування судового збору і суд не може перекладати його на позивача. Такі висновки колегії суддів ґрунтуються також на позиціях Верховного Суду у згаданих постановах.

Однак суд першої інстанції факт зарахування судового збору не перевіряв, спрямовані на виконання свого обов`язку дії (зокрема шляхом отримання такої інформації з Державної казначейської служби України) не вчиняв. Так, суд першої інстанції в ухвалі від 05.08.2024 (оскаржувана ухвала) зазначив, що не має можливості перевірити зарахування судового збору на рахунок Господарського суду Миколаївської області (який відповідної довідки разом зі справою не надав) або встановити можливі обставини повернення цього судового збору заявнику, а позивач належних доказів зарахування судового збору до державного бюджету на вимогу суду не надав.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду та зазначає, що оскільки позивач надав платіжну інструкцію №4885 від 17.05.2024 про сплату судового збору за подання позовної заяви до ТОВ «Андрієво Зоряне» на суму 3 075,60 грн, Господарський суд міста Києва мав самостійно перевірити зарахування сплаченого АТ «Миколаївобленерго» судового збору за зазначеною платіжною інструкцією.

Крім того, залишаючи подану АТ «Миколаївобленерго» позовну заяву без руху, Господарський суд міста Києва констатував, що «… позивачем не надано доказів сплати судового збору за розгляд даної справи в установленому законом порядку і розмірі» та надав АТ «Миколаївобленерго» строк у десять днів з дня вручення даної ухвали на усунення вказаних в ній недоліків шляхом належного виконання вимог ст. 162-164 ГПК України.

Тобто, суд пропонував позивачу надати не докази зарахування судового збору до державного бюджету України, а докази сплати судового збору в установленому законом порядку і розмірі. Враховуючи визначений ст. 6 Закону України «Про судовий збір» порядок сплати судового збору, колегія суддів вважає, що поданням відповідної платіжної інструкції АТ «Миколаївобленерго» виконало вимоги ухвали Господарського суду міста Києва про залишення позовної заяви без руху у відповідній частині.

Отже, визначені Господарським судом міста Києва в оскаржуваній ухвалі підстави для повернення АТ «Миколаївобленерго» позовної заяви були відсутні.

Відповідно, у Господарського суду міста Києва були відсутні підстави для висновку про неусунення АТ «Миколаївобленерго» недоліків позовної заяви (вимоги ухвали суду від 22.07.2024) та ненадання доказів сплати судового збору в установленому законом порядку і розмірі за розгляд даної справи.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно зі ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга Обленерго підлягає задоволенню, оскаржувана ухвала має бути скасована, а позовна заява Обленерго - направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 280-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 у справі №915/700/24 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 у справі №915/700/24 скасувати.

3. Позовну заяву Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" направити для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

4. Справу №915/700/24 повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України, за наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

С.О. Алданова