Постанова

від 03.10.2024 по справі 910/7434/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2024 р. Справа№ 910/7434/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Кравчука Г.А.

Коробенка Г.П.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Боссом Груп»

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2023

у справі №910/7434/22 (суддя - Приходько І.В.)

за позовом Дочірнього підприємства «Побутсервіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Боссом Груп»

про стягнення 33 131,43 грн

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. короткий зміст позовних вимог

Дочірнє підприємство «Побутсервіс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Боссом груп» про стягнення у розмірі 33 131,43 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив повну та своєчасну оплату орендних та інших додаткових платежів за договором № 1ПС0190014 від 05.09.2019.

1.2. короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 у справі № 910/7434/22 позовні вимоги задоволено.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Боссом груп» на користь Дочірнього підприємства «Побутсервіс» заборгованість у розмірі 33 131,43 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481,00 грн.

Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з урахуванням того, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на їх спростування.

1.3. короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Боссом груп» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 у справі № 910/7434/22 та винести нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Боссом груп» суму заборгованості в розмірі 8638,24 та пропорційно судові витрати.

2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

2.1. визначення складу суду, заяви, клопотання

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Іоннікова І.А., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7434/22 та відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Боссом груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 по справі до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/7434/22.

До Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/7434/22.

Розпорядженням керівника апарату суду у зв`язку з перебування судді Михальської Ю.Б., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді - Іоннікової І.А., Разіної Т.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у справі №910/7434/22 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Боссом груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 у справі №910/7434/22, розгляд якої здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Розпорядженням керівника апарату суду у зв`язку з перебуванням судді Іоннікової І.А., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, та рішенням Вищої ради правосуддя від 18.07.2023 про звільнення судді Разіної Т.І., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відставку, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді - Коробенко Г.П., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду прийнято до провадження справу №910/7434/22 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Боссом груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 у справі №910/7434/22 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді - Коробенко Г.П., Кравчук Г.А.

Від позивача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про поновлення строку, встановленого для подання відзиву на апеляційну скаргу.

2.2. узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Відповідач вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, а висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи, посилаючись на наступне:

- судом не з`ясовано, чи мав відповідач як орендар приміщення фактичний доступ до орендованого приміщення та чи мав відповідач можливість користуватись приміщенням у період, за який позивачем заявлено до стягнення заборгованість;

- відповідач вважає, що на підставі статті 762 ЦК України та з урахуванням п. 8.1 договору відповідач має бути звільненим від сплати орендної плати;

- з огляду на п 8.4 договору відповідач листом від 30.03.2022 повідомив позивача про одностороннє розірвання договору, направленим в електронному вигляді за допомогою мобільного зв`язку, а тому на переконання відповідача, договір вважається припиненим з 30.04.2022, а тому відсутні підстави для нарахування будь - яких платежів за травень та наступні місяці.

Відповідач визнає позовні вимоги щодо сплати комунальних послуг, натомість заперечує лише щодо стягнення експлуатаційних витрат, які входять до складу орендної плати, від сплати яких скаржник вважає, що він звільнених в силу вимог ст. 762 ЦК України.

Крім того, відповідачем додано до апеляційної скарги документи, які він просить долучити та врахувати.

2.3. узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Подавши відзив на позовну заяву, одночасно позивач звернувся з клопотанням про поновлення строку, встановленого для подання відзиву на апеляційну скаргу, посилаючись на те, що ухвалою суду було роз`яснено позивачу право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі в строк до 16.06.2023, натомість як ухвалу суду позивач отримав поштою 30.06.2023 (що вбачається з матеріалів справи), що унеможливило за твердженням позивача подання відзиву у встановлений судом строк.

Перевіривши вказані обставини, суд апеляційної інстанції вважає за можливе прийняти та врахувати відзив позивача на апеляційну скаргу відповідача.

Позивач у поданому відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів відповідача, зазначаючи про те, що позивач посилається на неактуальну практику та помилково стверджує про ненадання звіту про оцінку майна, оскільки в даному спорі не розглядається питання про стягнення відновлювального ремонту, а реальним підтвердженням виплати страхового випадку в даному випадку є платіжний документ про здійснення такої виплати.

2.4. інші процесуальні дії у справі:

Щодо долучених до позовної заяви документів судова колегія зазначає наступне.

Скаржник на обгрунтування поданих доказів разом з апеляційною скаргою посилається на те, що відповідно до наказу ТОВ «БОССОМ ГРУП» №24/03-1/22 від 24.03.2022 трудові договори зі співробітниками компанії призупинені, а єдиною особою, яка представляє інтереси відповідача є директор, яка у зв`язку з ракетними обстрілами міста Києва 31.12.2022 виїхала з міста та не змогла у зв`язку з цим забезпечити своєчасне формування відзиву на позов, тому відповідні докази надаються разом з апеляційною скаргою.

Колегія суддів, розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Боссом Груп» щодо прийняття нових доказів, поданих разом з апеляційною скаргою, дійшла висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

За змістом частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частин 1, 2 3,4 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною восьмою статті 80 ГПК України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

За змістом частин 1-3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З наведеного вбачається, що законодавець встановив чіткий порядок та строки подання доказів та подання заяв чи клопотань.

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, на які посилається учасник справи, зокрема відповідач, в обґрунтування своєї позиції, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на відповідача покладено обов`язок подати такі докази разом з відзивом на позовну заяву.

Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у даному випадку - на відповідача).

Як вбачається з матеріалів справи:

- провадження у справі відкрито ухвалою суду першої інстанції 24.11.2022 та надано відповідачеві 15-денний строк на подання відзиву на позов та усіх доказів;

- ухвала суду про відкриття провадження у справі, надіслана відповідачеві, повернулась до суду з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання»;

- відповідач ознайомлювався з матеріалами справи 23.12.2022, про що свідчить відмітка на відповідному клопотанні, що надійшло до суду 16.12.2022.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що фактично в обгрунтування причин пропуску строку на подання відзиву відповідач посилається на обставини, які мали місце 31.12.2022.

Водночас, суд наголошує, що ознайомившись з матеріалами справи 23.12.2022, з урахуванням того, що оскаржуване рішення суду прийнято 02.03.2023, на переконання судової колегії, відповідач мав достатньо часу для надання відзиву на позову з необхідними на його думку доказами в обгрунтування своєї позиції.

Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що вказані скаржником причини пропуску строку на подання доказів, наведені в апеляційній скарзі, не можна визнати поважними, оскільки як було зазначено вище, справа перебувала у провадженні суду першої інстанції достатньо часу, натомість відповідачем як у строк встановлений судом, так і протягом розгляду справи не було надано доказів на спростування позовних вимог.

Отже, обґрунтованих підстав неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції скаржником не наведено, як і не заявлено клопотання про пропуск строку на подання таких доказів з обґрунтуванням поважності пропуску такого строку.

У процесі апеляційного провадження апеляційний суд в силу приписів статті 269 ГПК України має визначені межі перегляду справи, а з огляду на те, що відповідачем обґрунтованих причин, з яких такі дії (зокрема щодо отримання необхідних на його думку доказів) та їх надання суду не могли бути вчинені раніше з об`єктивних обставин, які унеможливили своєчасне вчинення таких процесуальних дій відповідачем - не наведено, як і не заявлено клопотання про визнання поважними причин неподання нових доказів та відповідно поновлення пропущеного процесуального строку на подання доказів, а тому судова колегія не вбачає правових підстав для прийняття долучених до апеляційної скарги доказів.

З наведених підстав долучені до апеляційної скарги нові докази не приймаються судом апеляційної інстанції до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

3.1. встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи

05 вересня 2019 року між Дочірнім підприємством «Побутсервіс» (далі - позивач, орендодавець) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БОССОМ ГРУП» (далі - відповідач, орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення №1ПС0190014 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач передає відповідачу у тимчасове оплачуване користування (оренду) нежитлове приміщення загальною площею 46,00 квадратних метрів, що іменоване далі за текстом «об`єкт оренди», на 3-му поверсі будівлі літ. А, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 146.

Відповідно до п. 3.2. договору плата за оренду нараховується орендареві з дати підписання сторонами акту № 1.

Згідно з п. 3.3. договору якщо інше не передбачено цим договором, плата за оренду сплачується орендарем щомісяця, не пізніше 5 числа поточного/оплачуваного місяця.

Пунктом 3.4. договору встановлено, що орендар зобов`язаний сплачувати плату за оренду не пізніше строку, зазначеного в цьому договорі, незалежно від факту одержання їм зазначених рахунків. При неотриманні орендарем зазначених рахунків, плата за оренду розраховується орендарем самостійно відповідно до додатка №2 до цього договору.

Матеріалами справи підтверджується, що у період договірних правовідносин сторонами підписувалися додаткові угоди та акт приймання-передачі орендованого приміщення.

3.2. обставини встановлені судом апеляційної інстанції і визначення відповідно до них правовідносин, а також доводи, з якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що в період з лютого 2022 року по травень 2022 року відповідач не здійснив платежі за договором, внаслідок чого загальна заборгованість орендаря перед орендодавцем, яка складається з орендної плати, компенсації витрат на комунальні та експлуатаційні послуги, склала 33 131,43 грн.

Пунктом 3.6. договору встановлено, що окрім плати за оренду орендар повинен компенсувати/сплачувати витрати на комунальні послуги, якими він користується (електроенергія, водопостачання, опалення й т.д.), та витрати на комунальні послуги в місцях загального користування, які розподіляються між всіма орендарями будівлі пропорційно площі об`єкта оренди до загальної площі будівлі.

Орендар компенсує орендодавцеві витрати на комунальні послуги на підставі виставлених орендодавцем рахунків, згідно отриманих від орендодавця розрахунків фактичних витрат, а також у випадку встановлення орендодавцем лічильників - на підставі їх показників (п. 3.6.2. Договору).

Відповідно до п. 3.9. Договору розмір додаткової плати (вартість експлуатаційних витрат) за цим Договором може збільшуватися з ініціативи орендодавця у разі збільшення розміру плати за землю, введення нових податків, збільшення тарифів тощо.

Матеріалами справи підтверджується, що у період з лютого 2022 року по травень 2022 року орендодавцем на підставі укладеного договору оренду та з посиланням на реквізити саме цього правочину, було виставлено орендарю наступні рахунки-фактури:

- рахунок-фактура №3605 від 28 лютого 2022 року (компенсація комунальних послуг за лютий 2022 року) на суму 8 275,37 грн., в т. ч. ПДВ 20%;

- рахунок-фактура №3629 від 16 березня 2022 року (експлуатаційні послуги за березень 2022 року) на суму 8 074,36 грн., в т. ч. ПДВ 20%;

- рахунок-фактура №3654 від 01 квітня 2022 року (експлуатаційні послуги за квітень 2022 року) на суму 8 074,36 грн., в т. ч. ПДВ 20%;

- рахунок-фактура №3724 від 30 квітня 2022 року (компенсація комунальних послуг за квітень 2022 року) на суму 362,87 грн., в т. ч. ПДВ 20%;

- рахунок-фактура №3702 від 28 квітня 2022 року (експлуатаційні послуги за травень 2022 року) на суму 8 074,36 грн., в т. ч. ПДВ 20%;

- рахунок-фактура №3762 від 31 травня 2022 року (компенсація комунальних послуг за травень 2022 року) на суму 270,11 грн., в т. ч. ПДВ 20%.

Згідно з п. 3.1. договору орендар зобов`язаний вносити плату за користування Об`єктом оренди в розмірах та в строки, обумовлені цим договором.

Відповідно до п. 3.4. договору орендодавець виставляє орендареві рахунок на оплату за оренду, розрахованої відповідно до Додатку №2 до цього Договору.

Згідно з п.1.2 Додатку№2 до Договору плата за оренду об`єкта оренди за кожний місяць складається з двох частин: орендної плати та додаткової плати, а за змістом п.п. 1.2.2. додатковою платою є вартість експлуатаційних витрат.

Отже, оскільки умовами укладеного між сторонами договору оренди обов`язок з оплати та відшкодування вищезазначених платежів покладений на орендаря, матеріалами справи підтверджується, що загальна вартість несплачених орендарем платежів, обумовлених договором у період з лютого 2022 року по травень 2022 року склала 33 131,43 грн.

Відповідач визнає позовні вимоги щодо сплати комунальних послуг, натомість заперечує лише щодо стягнення експлуатаційних витрат, які входять до складу орендної плати, від сплати яких скаржник вважає, що він звільнений в силу вимог ст. 762 ЦК України та з урахуванням п. 8.1 договору.

Відповідач зазначає, що судом не з`ясовано чи був доступ до орендованих приміщень в період з 24.02.2022 до 25.04.2022.

Крім того, відповідач посилається на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022.

Відхиляючи доводи відповідача щодо неможливості виконання зобов`язання та використання орендованого Майна в період військового стану, суд зазначає наступне.

Торгово-промислова палата (ТПП) України у своєму листі від 28.02.2022 р. «…засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Однак, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Стаття 617 Цивільного кодексу України звільняє від відповідальності за порушення зобов`язань, якщо воно стало саме наслідком форс-мажору.

Але, сама по собі війна з РФ не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

13 травня 2022 року ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Згідно правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду 16.07.2019 року у справі № 917/1053/18 та від 09.11.2021 року у справі № 913/20/21, де, зокрема, вказано на те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Однак, відповідачем не було надано до суду доказів повідомлення позивача про неможливість виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили.

Також, відповідачем не надано відповідних документів Торгово-промислової палати України щодо виникнення обставин непереборної сили та унеможливлення виконання саме зобов`язання за укладеним сторонами Договором внаслідок непереборної сили. У матеріалах справи відсутні й докази засвідчення Торгово-промисловою палатою України для відповідача за його зверненням введення воєнного стану, як форс-мажорної обставини, що об`єктивно унеможливлює виконання зобов`язань за договором, шляхом видачі відповідного сертифіката.

Крім того, судова колегія враховує, що в даному випадку заявлено до стягнення саме експлуатаційні витрати, які входять до складу орендної плати.

Щодо посилань відповідача на звільнення від сплати експлуатаційний витрат в силу вимог ст. 762 ЦК України та з урахуванням п. 8.1 договору суд зазначає наступне.

Відповідно до частини шостої статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Розділом 8 Договору «Обставини, що виключають відповідальність» передбачено наступне:

- Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань передбачених Договором, у випадку якщо це сталось внаслідок обставин непереборної сили, які безпосередньо вплинули на виконання цього Договору (п 8.1.);

- Під такими обставинами в цьому Договорі слід розуміти будь-які обставини, що виникли поза волею або всупереч бажанням Сторін, і які неможливо передбачити або уникнути, включаючи: військові дії, природні катаклізми, епідемії, пожежі, повені, підтверджені документально - відповідними компетентними органами (ТППУ) (п. 8.2.);

- Сторона, яка не має можливості належним чином виконувати свої зобов`язання по цьому Договору зобов`язана негайно, а у випадку неможливості - негайно, після того як це стане можливим, повідомити іншу Сторону про існуючі для цього перешкоди (обставини, що виключають ї відповідальність) (п. 8.3.);

- Якщо обставини, що виключають відповідальність, діють більш І (одного) місяця будь-яка із Сторін вправі розірвати цей Договір в односторонньому порядку, шляхом направлення письмового повідомлення іншій Стороні - за 30 (тридцять) календарних днів до дати такого розірвання (п. 8.4.).

Отже, зазначені вище умови договору, на які посилається відповідач, що регламентують саме звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, не підлягають застосуванню в даному випадку, оскільки відповідно до них сторони звільняються саме від відповідальності за невиконання зобов`язань, а не від самого зобов`язання з урахуванням предмету даного позову - стягнення експлуатаційних витрат, що входять до складу орендної плати.

Посилання відповідача на те, що він листом від 30.03.2022 повідомив позивача про одностороннє розірвання договору, направленим в електронному вигляді за допомогою мобільного зв`язку, а тому на переконання відповідача, договір вважається припиненим з 30.04.2022, а тому відсутні підстави для нарахування будь - яких платежів за травень та наступні місяці - колегія суддів відхиляє, оскільки матеріали справи не містять доказів належного повідомлення позивача про одностороннє розірвання договору з урахуванням та відповідно до умов договору.

Виходячи з викладеного, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідачем спростовано належним чином позовні вимоги, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 33 131,43 грн.

4. ВИСНОВКИ СУДУ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА

4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи

Всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

4.2. посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

5. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ

5.1. мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу

Доводи апелянта щодо неможливості виконання зобов`язання та використання орендованого майна в період військового стану та наявності підстав для звільнення його від орендної плати з посилання на сертифікат ТПП колегія суддів відхиляє, оскільки відповідачем не надано суду доказів повідомлення позивача про неможливість виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, а також не доведено обставин, що унеможливили виконання саме зобов`язання за укладеним сторонами Договором внаслідок непереборної сили.

Посилання відповідача на п. 8.1. та п. 8.4 Договору судова колегія сприймає критично з огляду на те, що вказані умови договору, які регламентують саме звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань - не підлягають застосуванню в даному випадку, оскільки відповідно до них сторони звільняються саме від відповідальності за невиконання зобов`язань, а не від самого зобов`язання з урахуванням предмету даного позову - стягнення експлуатаційних витрат, що входять до складу орендної плати.

Аргументи відповідача про одностороннє розірвання договору шляхом направлення листа від 30.03.2022 в електронному вигляді за допомогою мобільного зв`язку колегія суддів визнає необґрунтованими виходячи з недоведеності відповідачем належного повідомлення позивача про одностороннє розірвання договору відповідно до умов договору.

Таким чином, відповідачем суду не доведено обставин для звільнення відповідача від плати оренди за заявлений період.

Отже, апеляційна скарга не містить обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваного рішення, а доводи, наведені скаржником, не спростовують висновки суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

6. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 у справі № 910/7434/22 підлягає залишенню без змін.

Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Боссом Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 у справі № 910/7434/22 задоволенню не підлягає.

7. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги, згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Боссом Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 у справі № 910/7434/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 у справі № 910/7434/22 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/7434/22 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді Г.А. Кравчук

Г.П. Коробенко