Постанова

від 30.09.2024 по справі 903/283/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2024 року Справа №903/283/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Миханюк М.В.

при секретарі судового засідання Комшелюку А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Казкова оселя на рішення Господарського суду Волинської області від 25.06.2024 (повний текст - 05.07.2024) у справі №903/283/24 (суддя Слободян О.Г.)

за позовом Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю Казкова оселя

про стягнення 1580634грн 02коп,

за участю представників:

прокурора - Мельничук Л.О. (в залі суду);

позивача не з`явився;

відповідача не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 25.06.2024 у справі №903/283/24 задоволено позов Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Казкова оселя. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Казкова оселя на користь Луцької міської ради грошові кошти по оплаті пайової участі у сумі 1580634грн 02коп, для зарахування в дохід місцевого бюджету Луцької міської територіальної громади. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Казкова оселя на користь Волинської обласної прокуратури 18967грн 60коп витрат по сплаті судового збору. Повернуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області Волинській обласній прокуратурі 4741грн 91коп. судового збору, сплаченого згідно платіжної інструкції №439 від 15.03.2024.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю Казкова оселя звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

В скарзі, зокрема, зазначає, що у зв`язку з тим, що з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону № 3038-VI, яка передбачала обов`язкове укладення договору про пайову участь та зобов`язання сплати внески пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, то сплата пайових внесків з посиланням на власне трактування норм права суперечить принципу правової визначеності.

Упродовж 2020 року діяли перехідні положення, а з 01.01.2021 повністю скасовано обов`язок замовника будівництва щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

У законі не було імперативно визначено обов`язок укладати договір пайової участі та сплачувати пайовий внесок для тих забудовників, об`єкти нерухомості яких перебувають на стадії будівництва. Закріплено лише обов`язок протягом 2020 року перераховувати пайову участь згідно з новими ставками і даний обов`язок поширюється лише на 2020 рік.

Закон України від 20.09.2019 №132-ІХ: з 01.01.2021 повністю скасовував обов`язок замовника будівництва щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, тобто сплату пайових внесків та укладення договору про пайову участь; закріпив перехідні положення, якими було визначено обов`язок щодо сплати пайової участі до прийняття такого об`єкту в експлуатацію для об`єктів, будівництво яких розпочате саме у 2020 році; закріплював положення, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання; також містив застереження щодо об`єктів нерухомості, які здавалися в експлуатацію саме у 2020 році.

При прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції здійснено посилання на судову практику, яка не є релевантною у даному випадку, тобто судові справи мають у своїй основі інші обставини.

Відповідач вважає, що у нього відсутній обов`язок сплачувати пайові внески на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20 вересня 2019 року №132-IX, якими статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виключено.

На підставі викладеного скаржник просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 25.06.2024 у справі №903/283/24 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Казкова оселя на рішення Господарського суду Волинської області від 25.06.2024 у справі №903/283/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 30.09.2024 об 15:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4. Запропоновано позивачу у строк до 18.09.2024 подати письмовий відзив на апеляційну скаргу.

19.09.2024 до суду від Першого заступника керівника Волинської обласної прокуратури надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу (лист від 16.09.2024).

Прокурор у відзиві звертає увагу, що Верховний Суд, розглядаючи подібні спори (постанови від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 07.09.2023 у справі №916/2709/22, від 23.05.2024 у справі №915/149/23 та інші) строк виконання будівельних робіт (зокрема їх початок та завершення) відраховує саме від моменту отримання замовником дозволу на виконання будівельних робіт.

Зазначає, що на час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку ним відповідного будівництва частина 2 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Натомість, на момент прийняття в експлуатацію об`єкта відповідача статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (далі - Закон №132-ІХ).

Також, прокурор звертає увагу, що розглядаючи аналогічні судові спори, Касаційний господарський суд дійшов висновків (постанови у подібних правовідносинах від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 07.09.2023 у справі №916/2709/22, від 04.04.2024 у справі №923/1306/21, від 23.05.2024 у справі №915/149/23 та від 15.08.2024 у справі №914/2145/23), що під час внесення змін до норм Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (а саме шляхом виключення статті 40 цього Закону на підставі Закону №132-ІХ) законодавець чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Як приклад, предметом касаційного перегляду у справі №914/2145/23 (означена вище постанова Верховного суду від 15.08.2024) виступали питання стягнення із відповідача коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту у зв`язку із будівництвом житлового комплексу у 2019 році (перша черга) та у 2020 році (друга черга) та введенням в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у 2021 році, враховуючи зміни до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», внесені Законом №132-ІХ.

Також, прокурор зазначає, що в абз.2 п.2 розд.II Закону №132-ІХ законодавець чітко визначив розмір та порядок пайової участі замовників будівництва у разі, якщо будівництво об`єктів було розпочато до внесення законодавчих змін (до 01.01.2020), якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, але обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі не перестав існувати після 01.01.2020 (крім того, обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року роках, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 16.10.2023 у справі №140/5484/21 стосовно об`єкта будівництва, який також зводився у м. Луцьку).

За доводами прокурора саме відповідач був зобов`язаний у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 і до введення його в експлуатацію навесні 2022 року сплатити пайовий внесок.

У зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку щодо сплати пайової участі, право позивача - Луцької міської ради на отримання цих коштів є порушеним і у неї виникає право вимагати стягнення цих коштів, обов`язок сплати яких виникає через пряму вказівку закону. У такому разі замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути такі кошти на підставі ст.1212 ЦК України.

На підставі викладеного прокурор просить суд подану відповідачем скаргу залишити без задоволення (з підстав необґрунтованості), а рішення Господарського суду Волинської області від 25.06.2024 у справі №903/283/24 - без змін.

23.09.2024 через систему «Електронний суд» від Луцької міської ради надійшла заява з проханням розгляд справи №903/283/24 проводити без участі представника Луцької міської ради. Апеляційну скаргу відповідача просить залишити без задоволення з підстав викладених прокурором у відзиві на апеляційну скаргу.

У судове засідання суду апеляційної інстанції 30.09.2024 від прокуратури з`явилася ОСОБА_1 ; інші учасники не забезпечили явку своїх представників, хоч про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені у встановленому законом порядку.

Оскільки сторони у справі належним чином повідомлялися про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, позиція скаржника викладена безпосередньо в апеляційній скарзі, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні прокурор заперечила проти доводів та вимог апеляційної скарги, надала пояснення по справі. Просила залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Казкова оселя без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 25.06.2024 у справі №903/283/24 - без змін.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

У жовтні 2018 року відповідачем ТОВ Казкова оселя згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 12.10.2018 №ІУ113182851639, було здійснено будівництво об`єкта: Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом на вул. В`ячеслава Чорновола в м. Луцьку. Код об`єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000: 1122.1 Будинки багатоквартирні масової забудови.

Згідно акту готовності вказаного об`єкта до експлуатації від 21.03.2022 №АС01:0005-4473-0893-6854 будівництво здійснювалося у період з жовтня 2018 року до березня 2022 року.

Згідно пункту 12 Акта готовності об`єкта до експлуатації, пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі пункт 13 розділу І Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні від 20.09.2019 №132-IX).

02.04.2022 Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано відповідачу сертифікат №ІУ123220326559, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта та підтверджено його готовність до експлуатації.

Прокурор у позовній заяві стверджував, що на час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку відповідного будівництва частина 2 статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, був зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію. При цьому, обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року. У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту були порушені, отже, відповідач зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:

Згідно ст.1 даного Закону України Про регулювання містобудівної діяльності №3038-VI замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Відповідно до ст.40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

За змістом даної статті Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування відповідно до встановленого ним розміру (у межах встановленого законом граничного розміру) з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, або на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена). Замовник об`єкта будівництва зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту (окрім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті) шляхом звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками та укласти договір про пайову участь з органом місцевого самоврядування до прийняття об`єкта містобудування в експлуатацію. Розмір пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про укладення відповідного договору та доданих до нього документів, а договір укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації зазначеного звернення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Разом з тим, на момент прийняття в експлуатацію об`єкта відповідача, 01 січня 2020 року набули чинності норми Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні від 20 вересня 2019 року № 132-ІХ, якими статтю 40 Закону № 3038-VІ виключено.

В той же час, Закон №132-ІХ врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення, а саме установив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:

- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2);

- замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва (підпункт 3 частини 2);

- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2).

При цьому, договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання (частина 1).

Тобто, відповідно до внесених Законом №132-ІХ змін, починаючи із 01.01.2020, у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 (ч. 1 п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ).

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постановах від 08.10.2019 у справі №911/594/18 та від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, перерахування замовником об`єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов`язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов`язковим на підставі закону.

Строк, визначений Законом України Про регулювання містобудівної діяльності для укладення договору пайової участі протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов`язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов`язку замовника та не звільняє замовника від обов`язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою.

Тобто, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок про вирішення правової проблеми, пов`язаної із застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір.

Згідно статті 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

При набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права. Водночас, зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому, триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання.

Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Отже з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. Таким чином, замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч.2 ст.1212 ЦК України).

Відносини щодо повернення безпідставно збережених коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Тобто, зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів.

Колегія суддів при ухваленні даної постанови враховує наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:

- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX). Тобто, істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;

- якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX.

Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно з абзацом 1 вказаного пункту розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX є дійсним і продовжує свою дію до моменту його повного виконання.

Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: 1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; 2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Таким чином, у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3 та 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію

Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Таким чином для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

При цьому, обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року (подібні правові висновки Верховним Судом викладено у постанові від 16.10.2023 у справі №140/5484/21).

Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності) обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.

Водночас, Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.02.2024 у справі №910/20216/21 та від 04.04.2024 у справі №923/1306/21.

Частиною 3 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У відповідності до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Як вбачається з матеріалів справи, між Луцькою міською радою та ТОВ Казкова оселя договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався, а відповідні грошові кошти до бюджету, в тому числі на виконання вимог Закону №132-IX, відповідачем не сплачувалися (натомість, у якості підстави для звільнення від сплати пайової участі відповідач вказав норми пункту 13 розділу І Закону №132-IX).

Згідно даних сертифіката від 02.04.2022 №ІУ 123220326559, загальна площа однокімнатних квартир становить 1753 квадратних метрів, загальна площа двокімнатних квартир становить 1865,3 квадратних метрів, загальна площа трикімнатних квартир становить 1519,3 квадратних метрів. Відтак загальна площа квартир об`єкта будівництва становить 5137,6 квадратних метрів. На дату прийняття об`єкта в експлуатацію (згідно із сертифікатом №ІУ123220326559, виданим 02.04.2022) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 17.02.2022 №53. Вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Волинської області становила 15383 гривень.

Колегія суддів перевіривши під час апеляційного провадження заявлений розрахунок прокурора, погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути грошові кошти по оплаті пайової участі у сумі 1580634грн 02коп (5137,6 квадратних метрів х 15383 грн = 79031701 грн; 79031701 грн х 2% = 158063,02 грн) для зарахування в дохід місцевого бюджету Луцької міської територіальної громади.

Відповідно до ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. (ст.78 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги наведене вище, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, встановлені факти та зміст позовних вимог, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Казкова оселя на користь Луцької міської ради грошових коштів по оплаті пайової участі у сумі 1580634грн 02коп, для зарахування в дохід місцевого бюджету Луцької міської територіальної громади

Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії").

В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до положень ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору у справі покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст.252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Казкова оселя на рішення Господарського суду Волинської області від 25.06.2024 у справі №903/283/24 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 03.10.2024.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.