Постанова

від 17.12.2024 по справі 903/283/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 903/283/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючої), Бенедисюка І. М., Ємця А. А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

прокуратури - Зінкевич Ю.В. прокурор відділу,

позивача - Луцької міської ради (далі - Міськрада) - не з`явився

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Казкова оселя» (далі - Товариство, відповідач, скаржник) - Степанюк С.Є. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства

на рішення Господарського суду Волинської області від 25.06.2024 (головуюча - суддя Слободян О.Г.) та

постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 (головуючий - суддя Саврій В.А., судді: Коломис В.В., Миханюк М.В.)

у справі за позовом Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міськради

до Товариства

про стягнення 1 580 634,02 грн.

ВСТУП

Спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення грошових коштів з оплати пайової участі.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Прокурор в інтересах держави в особі Міськради звернувся до суду з позовом про стягнення з Товариства заборгованості з оплати пайової участі для зарахування в дохід місцевого бюджету Луцької міської територіальної громади.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку будівництва частина друга статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI) передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Перерахування замовником об`єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов`язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов`язковим на підставі закону. Позивачем та відповідачем не укладався договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, а відповідні грошові кошти в розмірі 1 580 634,02 грн до бюджету Товариством, в тому числі на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (далі - Закон №132-IX), не сплачувалися. Зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-IX, розмір пайової участі, який на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підлягає стягненню з відповідача до бюджету на користь позивача складає 1 580 634 грн.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Господарський суд Волинської області рішенням від 25.06.2024, яке Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 30.09.2024 залишив без змін, позовні вимоги задовольнив.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 25.06.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 у справі №903/283/23 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо підстав та порядку пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту з врахуванням норми Закону №132-IX, у випадку, коли будівництво розпочато задовго до 01.01.2020 та завершено після 2021 року, адже пункт 3 частини другої прикінцевих та перехідних положень покладає обов`язок звернення із відповідною заявою упродовж 10 днів від початку будівництва, а не від 01.01.2020 як вказано в оскаржуваних судових рішеннях.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи їх необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. У жовтні 2018 року Товариством згідно з дозволом на виконання будівельних робіт від 12.10.2018 №ІУ113182851639 здійснено будівництво об`єкта: Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом по вул. В`ячеслава Чорновола в м. Луцьку. Код об`єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000: 1122.1 Будинки багатоквартирні масової забудови.

6.2. Згідно з актом готовності вказаного об`єкта до експлуатації від 21.03.2022 №АС01:0005-4473-0893-6854 будівництво здійснювалося у період з жовтня 2018 року до березня 2022 року.

6.3. Згідно з пунктом 12 Акта готовності об`єкта до експлуатації пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі пункт 13 розділу І Закону №132-IX).

6.4. Державною інспекцією архітектури та містобудування України 02.04.2022 видано відповідачу сертифікат №ІУ123220326559, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта та підтверджено його готовність до експлуатації.

6.5. Прокурор у позовній заяві стверджував, що на час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку відповідного будівництва частина друга статті 40 Закону № 3038-VI передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, був зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак, які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію. При цьому, обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 роках. У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту були порушені, отже, відповідач зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 25.11.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №903/283/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Ємця А.А.

7.2. Верховний Суд ухвалою від 27.11.2024 відкрив касаційне провадження у справі №903/283/24 за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Предметом касаційного перегляду є судові рішення, ухвалені за наслідком розгляду позовних вимог про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі замовника у розвитку населеного пункту.

8.2. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційних скарг, які наведені скаржниками і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

8.4. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

8.5. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.6. Верховний Суд зауважує, що положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

8.7. На думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду щодо підстав та порядку пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту з врахуванням норми Закону №132-IX, у випадку, коли будівництво розпочато задовго до 01.01.2020 та завершено після 2021 року, адже пункт 3 частини другої прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону покладає обов`язок звернення із відповідною заявою упродовж 10 днів від початку будівництва, а не від 01.01.2020 як вказано в оскаржуваних судових рішеннях.

8.9. В контексті доводів касаційної скарги Верховний Суд зазначає таке.

8.10. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у період з жовтня 2018 року до березня 2022 року Товариством здійснювалось будівництво об`єкта: Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом на вул. В`ячеслава Чорновола в м. Луцьку. Водночас, Міськрадою та Товариством договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався, а відповідні грошові кошти до бюджету, в тому числі на виконання вимог Закону №132-IX, відповідачем не сплачувалися (натомість, у якості підстави для звільнення від сплати пайової участі відповідач вказав норми пункту 13 розділу І Закону №132-IX).

8.11. У аспекті порушених скаржником питань та висновків судів попередніх інстанцій Суд зазначає, що спірні правовідносини між сторонами виникли у 2018 році.

8.12. Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

8.13. Так, на час отримання відповідачем дозволу 12.10.2018 на виконання будівельних робіт на будівництво багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом по вул. В`ячеслава Чорновола в м. Луцьку та початку відповідного будівництва стаття 40 Закону № 3038-VI (тут і далі в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин - до 01.01.2020) передбачала, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (частини перша-третя вказаної статті)

8.14. У свою чергу, органи місцевого самоврядування встановлювали порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

8.15. Порядок укладення договір пайової участі за вказаною статтею Закону передбачався у декілька етапів: замовник повинен був звернутися до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення договору про пайову участь (оферта), яка реєструвалась органами місцевого самоврядування. На підставі доданих замовником до заяви документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками, протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви визначався розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, з органом місцевого самоврядування укладався договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, істотними умовами якого були розмір пайової участі, строк (графік) її сплати, відповідальність сторін, невід`ємною частиною такого договору був розрахунок величини пайової участі (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Замовник до прийняття об`єкта в експлуатацію повинен був сплатити в повному обсязі кошти пайової участі єдиним платежем або частинами, якщо договором було передбачено графік сплати пайової участі.

8.16. Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеною в постановах від 08.10.2019 у справі №911/594/18 та від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, перерахування замовником об`єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов`язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов`язковим на підставі закону.

8.17. Строк, визначений Законом № 3038-VI для укладення договору пайової участі - протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов`язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов`язку замовника та не звільняє замовника від обов`язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою.

8.18. Тобто відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру (такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №911/594/18, від 22.08.2018 у справі №339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі №904/2258/20).

8.19. Однак, як установлено судами попередніх інстанцій, на момент прийняття в експлуатацію спірного об`єкту відповідача у 2022 році статтю 40 Закону № 3038-VI виключено на підставі Закону №132-ІХ з 01.01.2020.

8.20 . За змістом Закону № 132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

8.21. Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону № 3038-VI обов`язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.

8.22. Поряд з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту [(далі - пайова участь) абзац другий пункт 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX] у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

8.23. Тобто відповідно до внесених Законом №132-ІХ змін з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 (частина перша пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ).

8.24. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок щодо вирішення правової проблеми, пов`язаної з застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір.

8.25. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

8.26. Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

8.27. Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

8.28. Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

8.29. Стаття 40 Закону № 3038-VI визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

8.30. Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності.

8.31. Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

8.32. У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

8.33. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

8.34. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).

8.35. Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

8.36. Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

8.37. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

8.38. Отже, у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

8.39. Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:

- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону № 3038-VI, залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;

- якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону № 3038-VI обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX.

8.40. Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно з абзацом 1 вказаного пункту розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання.

8.41. Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: (1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; (2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

8.42. Тож у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

8.43. Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

8.44. Отже, для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

8.45. Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону № 3038-VI) обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.

8.46. Водночас у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.

8.47. Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22.

8.48. Враховуючи наведені правові позиції, підстави для відступлення від яких під час вирішення спору в цій справі відсутні, а також те, що у 2018 року Товариством згідно з дозволом на виконання будівельних робіт від 12.10.2018 почалось будівництво спірного об`єкта; Міськрадою та Товариством договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту на виконання вимог статті 40 Закону № 3038-VI, яка діяла на час початку будівництва, не укладався, а відповідні грошові кошти до бюджету, в тому числі на виконання вимог Закону №132-IX, Товариством не сплачувалися, Верховний Суд відхиляє викладені в касаційній скарзі доводи скаржника щодо відсутності обов`язку у Товариства для перераховування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту на підставі Закону №132-IX, оскільки на момент здачі спірного об`єкта до експлуатації (2022 рік) відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало його сплачувати відповідні кошти пайової участі у розвиток інфраструктури територіальної громади.

8.49. Наведені твердження скаржника ґрунтуються на помилковому тлумаченні ним положень зазначеної правової норми та суперечать висновкам Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах, зокрема, викладеним у постановах від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 і від 20.07.2022 у справі №910/9548/21.

8.50. Доводи касаційної скарги зазначених висновків не спростовують та не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права.

8.51. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

8.52. Суд наголошує, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8.53. За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

8.54. Враховуючи викладене вище, підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування судових рішень.

8.55. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом.

8.56. Доводи прокурора, викладені у відзиві, беруться до уваги Касаційним господарським судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.

8.57. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування оскаржуваних судових рішень є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

8.58. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

8.59. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

8.60. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

8.61. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.62. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" тау справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року), зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.4. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів попередніх інстанцій - без змін, як таких, що ухвалені із додержанням норм права.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір, сплачений скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Казкова оселя» на рішення Господарського суду Волинської області від 25.06.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 у справі №903/283/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 25.06.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 у справі №903/283/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець