Постанова

від 23.09.2024 по справі 922/2167/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2024 року м. Харків Справа № 922/2167/23 (922/92/24)

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Радіонова О.О., суддя Попков Д.О.

секретар судового засідання Семченко Ю.О.

за участю представників сторін

позивача - не з`явився

1-го відповідача не з`явився

2-го відповідача Кондрашин І.В. (поза межами приміщення суду) - довіреність б/н від 08.12.2023, свідоцтво №1402 від 19.06.2002

3-го відповідача не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Слобожанський логістичний комплекс» (вх.№1702Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 05.06.2024 у справі №922/2167/23 (922/92/24) (судді Новікової Н.А., повний текст складено та підписано 19.06.2024)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Слобожанський логістичний комплекс», м.Харків

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський ковальсько-механічний завод», м.Лозова Харківської області

2) Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк», м.Київ

3) Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод», м.Харків

про визнання недійсним договору поруки та визнання відсутнім права вимоги за вказаним договором

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Слобожанський логістичний комплекс», посилаючись на те, що він є кредитором боржника - ТОВ «Лозівський ковальсько-механічний завод» у справі про банкрутство №922/2167/23, у зв`язку з чим, має безпосередній інтерес у поповненні та або недопущенні зменшення ліквідаційної маси боржника у справі про банкрутство, недопущення штучної кредиторської заборгованості боржника тощо, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою (вх.№92/24 від 08.01.2024) до відповідачів: ТОВ «Лозівський ковальсько-механічний завод» (далі по тексту - ТОВ «ЛКМЗ», боржник); АТ «Кредит Європа Банк» та ПрАТ «Харківський підшипниковий завод», в якій просить суд:

- визнати договір поруки від 25.02.2020 №74/12-S1, укладений між ТОВ «Лозівський ковальсько-механічний завод» та АТ «Кредит Європа Банк» недійсним;

- визнати відсутнім право вимоги АТ «Кредит Європа Банк» до ТОВ «Лозівський ковальсько-механічний завод» за договором поруки від 25.02.2020 №74/12-S1. Також позивач у позовній заяві просить судові витрати у справі, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу, покласти на відповідачів.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.06.2024 у позові відмовлено повністю.

Позивач, не погодившись з рішенням, ухваленим судом першої інстанції, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 05.06.2024 у справі 922/2167/23 (922/92/24) та прийняти нове, яким позов ТОВ «Слобожанський логістичний комплекс» задовольнити у повному обсязі. Обгрунтовуючи апеляційну скаргу позивач посилається на те, що оскаржуване рішення є таким, що ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, а також, без належного дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, те без врахування низки релевантних правових позицій Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, з огляду на що підлягає обов`язковому скасуванню.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- на переконання позивача неможливо назвати економічно обґрунтованими діями дії з прийняття на себе ризику понесення фінансових втрат значному розмірі при відсутності фінансової вигоди від прийняття такого ризику (отримання винагород, комісій, процентів тощо);

- судом першої інстанції не було належним чином досліджено надання поруки юридичній особі, яка вже має ознаки неплатоспроможності, що й потягнуло за собою ухвалення необґрунтованого та незаконного рішення;

- судом першої інстанції було проігноровано надані позивачем судові рішення на підтвердження незадовільного фінансового стану відповідачів 1, 3, який формується не тільки на показниках звітності вказаних підприємств, а в цілому на підставі інших доказів;

- зміст оскаржуваного рішення фактично легалізує можливість укладення економічно необґрунтованих для учасників господарського обороту договорів, пояснюючи це наявністю певного ділового звичаю, що суперечить принципу «dura lex, sed lex» , який кореспондується із принципом верховенства права.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2024 у справі №922/2167/23 (922/92/24) для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.07.2024 витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/2167/23 (922/92/24). Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги ТОВ «Слобожанський логістичний комплекс» (вх.№1702Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 05.06.2024 у справі №922/2167/23 (922/92/24) до надходження матеріалів справи.

17.07.2024 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи № 922/2167/23 (922/92/24).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Слобожанський логістичний комплекс» на рішення Господарського суду Харківської області від 05.06.2024 у справі №922/2167/23 (922/92/24); учасникам справи встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановлено сторонам строк до 30.08.2024 для подання заяв, клопотань тощо; призначено справу до розгляду на 10.09.2024.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2024, у зв`язку з відпусткою судді Шутенко І.А. для розгляду справи сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Радіонова О.О., суддя Попков Д.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.08.2024 нововизначеною колегією справу №922/2167/23 прийнято до провадження. Призначено розгляд справи на 23.09.2024.

15.07.2024 на адресу Східного апеляційного господарського суду через підсистему Електронний суд від АТ «Кредит Європа Банк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому 2-й відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 05.06.2024 у справі №922/2167/23 (922/92/24) без змін.

Аргументуючи свою позицію по справі, 2-й відповідач по справі зазначає, що:

- скаржник не надав жодних заперечень і доказів у спростування такого встановленого місцевим судом факту, що позов у межах провадження у справі про банкрутство, поданий ним саме поза межами трирічного строку, встановленого ч.1 ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства;

- твердження позивача про нібито незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідності, дефекту суб`єктного складу, невідповідності волевиявлення внутрішній волі та зменшення, виведення активів поручителя внаслідок укладення договору поруки №74/12-S1 від 25.02.2020, 27.02.2020 в процедурі розгляду позову не знайшли свого підтвердження;

- всі аргументи скаржника в апеляційній скарзі є черговим відтворенням вже розглянутих позовних вимог й маніпулятивними, які не мають відношення до принципу верховенства права, бо спираються на власне тлумачення закону й правових висновків Верховного Суду, які не тотожні відносинам, що склалися між поручителем і кредитором у цій справі;

- скаржник не довів належними й достатніми доказами, що метою сторін договору поруки було цілеспрямоване, очевидне й свідоме виведення активів поручителя на шкоду скаржнику, а за таких обставин, позовні вимоги основані лише на власному припущенні суб`єкта звернення.

18.09.2024 на адресу апеляційного суду надійшло клопотання від ТОВ «Лозівський ковальсько-механічний завод» з проханням вiдкласти судове засiдання щодо розгляду апеляцiйної скарги на рiшення Господарського суду Харківської областi вiд 05.06.2024 у справi N922/2l6712З (922/92/24), яке призначено на 23.09.2024 на іншу дату, в зв`язку з тим, що адвокат не має можливості прийняти участь у визначену дату через свою зайнятість в іншому судовому процесі.

23.09.2024 на адресу апеляційного суду від ТОВ «Слобожанський логістичний комплекс» та ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» також надійшли клопотання з проханням відкласти розгляд справи на іншу дату. Так представник позивача в своєму клопотанні зазначає, що не може взяти участь в судовому засіданні за станом здоров`я. Представник третього відповідача не може бути присутнім в судовому засіданні 23.09.2024, оскільки в означену дату буде приймати участь в слідчих діях.

Розглянувши надані сторонами клопотання про відкладення розгляду справи, суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне:

1) в силу приписів ГПК України відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні;

2) колегією суддів надавався час учасникам судового провадження на надання усіх необхідних на їх думку документів та пояснень у справі;

3) судом апеляційної інстанції враховується принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.

Враховуючи положення статті 273 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на рішення господарського суду, зважаючи на те, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги, з огляду на відсутність передбачених частиною 11 ст.270 Господарського процесуального кодексу України підстав для відкладення розгляду справи, адже, учасники справи належним чином повідомлені про час, дату і місце судового засідання, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи і вважає за можливе закінчити апеляційний розгляд справи у даному судовому засіданні за наявними в ній матеріалами.

Учасники справи (повноважні представники) про час та місце судового засідання повідомлялись шляхом направлення на їх поштові та електронні адреси, що наявні у матеріалах справи (повідомлені учасниками справи шляхом зазначення у документах, які надавались до суду).

В судове засідання 23.09.2024 з`явився представник АТ «Кредит Європа Банк» - Кондрашин І.В., який підтримав доводи, наведені у відзиві на апеляційну скрагу, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін, як законне та обгрунтоване, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із Законом України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення (включаючи ухвали суду господарського суду про відкриття провадження у справі) є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання (ст. 2). Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень; суд вносить до Реєстру всі судові рішення, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту (ст. 3). Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ст. 4).

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про час та місце судового засідання. Суд визнавав явку представників сторін необов`язковою та повідомляв, що їх нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників), а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, явка їх представників у судове засідання не визнавалась обов`язковою, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд заяви за відсутності представників позивача та відповідачів у даному судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, розглянувши апеляційну скаргу та матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

03.12.2012 між Публічним акціонерним товариством, правонаступником якого є АК «Кредит Європа Банк» (Банк за договором, 2-й відповідач по справі) та ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" (Позичальник за договором, 3-й відповідач по справі) укладено договір про надання фінансових послуг №74/12 (Кредитний договір, Основний договір), згідно з умовами якого Банк відкрив Позичальнику генеральну револьверну (відновлювальну) мультивалютну лінію із загальним кредитним лімітом 1.500.000,00 дол. США, строком до 25.10.2023, у межах якої Позичальник мав можливість отримувати строкові кредити із максимальним строком користування до 180 днів включно.

25.02.2020 між Банком - АТ «Кредит Європа Банк» (2-м відповідачем), Поручителем - ТОВ "Лозівський ковальсько-механічний завод" (1-м відповідачем) та Клієнтом - ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" (3-м відповідачем) укладений договір поруки №74/12-S1 для забезпечення виконання зобов`язань Клієнта - ПАТ "Харківський підшипниковий завод" за вищевказаним Кредитним договором.

Умовами договору поруки сторони визначили наступне:

- Поручитель - ТОВ "ЛКМЗ" зобов`язується відповідати в повному обсязі перед Банком за своєчасне і повне виконання Клієнтом своїх грошових зобов`язань за Основним договором (Кредитним договором), в тому числі прострочених, а також тих, що можуть виникнути в майбутньому (далів по тексту Порука) (п. 2.1 договору поруки);

- у разі невиконання Клієнтом грошових зобов`язань у строки та на умовах, передбачених Основним договором, Клієнт і Поручитель відповідають перед Банком як солідарні боржники (п. 3.1 договору поруки);

- Договір та Порука, створена за цим Договором, забезпечують всі поточні та майбутні вимоги Банку щодо виконання Клієнтом всіх його поточних та майбутніх грошових зобов`язань згідно Основного договору зі змінами і доповненнями, які можуть час від часу вноситися до нього впродовж строку його дії, включаючи, але без обмеження:

(І) погашення на користь Банку наданих сум основного боргу (всі та будь-які Строкові кредити за Основним договором зі всіма існуючими та майбутніми додатковими угодами та додатками до нього);

(ІІ) сплата на користь Банку процентів за ставками, вказаними в Основному договорі чи (існуючих та майбутніх) додаткових угодах та додатках до нього);

(ІІІ) сплата будь-яких плат, комісій, визначених в Основному договорі;

(IV) відшкодування на користь Банку сум Регресу, за сплаченими Банком сумами Гарантій та Акредитивів, наданих за заявами Клієнта;

(V) сплата на користь Банку будь-яких штрафних санкцій (штраф, пеня) встановлених Основним договором, а також відшкодування збитків та витрат, які Банк може зазнати в результаті використання Клієнтом Лінії за Основним договором (п.3.2 договору поруки);

- Поручитель, який виконав всі зобов`язання Клієнта перед Банком, отримує всі права Банку за Основним договором (п. 3.3 договору поруки);

- у разі невиконання Клієнтом своїх зобов`язань за Основним договором Поручитель зобов`язується не пізніше 5 робочих днів з дати отримання письмового повідомлення від Банку про невиконання Клієнтом прийнятих на себе грошових зобов`язань сплатити Банкові відповідну грошову суму (п. 4.1 договору поруки);

- у разі прострочення Поручителем виконання платежу згідно з п. 4.1 цього Договору, Поручитель зобов`язаний сплатити Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який стягується пеня (п. 4.3 договору поруки);

- Порука набирає сили з дати підписання представниками Сторін цього Договору, і діє до повного виконання Сторонами прийнятих на себе зобов`язань. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання (п. 5.1. 5.2 договору поруки);

- Порука надається Поручителем за Клієнта на безоплатній основі та не є фінансовою послугою, що надається учасником ринку фінансових послуг, як це зазначено Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (п. 6.3 договору поруки);

- Сторони домовились, що в дату підписання цього Договору припиняє свою дію договір поруки №74/12-S1 від 08.11.2018 (Пунктом 8.4 договору поруки).

Докази припинення дії зазначеного договору поруки у зв`язку з припиненням забезпеченого ним зобов`язання або про досягнення сторонами домовленості про його дострокове розірвання в матеріалах справи відсутні, а отже вказаний договір є діючим.

Звертаючись до господарського суду із позовною заявою, ТОВ «Слобожанський логістичний комплекс» посилається на недійсність договору поруки №74/12-S1 від 25.02.2020 та наявність у зазначеному договорі ознак фраудаторного правочину.

Так, за твердженнями позивача, спірний тристоронній договір поруки укладено між відповідачами для реалізації недобросовісної мети - створення штучної кредиторської заборгованості у ТОВ "ЛКМЗ" (1-го відповідача), що в подальшому дало можливість АТ "Кредит Європа Банк" (2-му відповідачу) впливати на процедуру банкрутства в межах справи №922/2167/23 про банкрутство ТОВ "ЛКМЗ" (1-го відповідача) та заявити до останнього грошові вимоги на загальну суму 57.747.084,55 грн на підставі договору про надання фінансових послуг №74/12 від 03.12.2012 (Кредитний договір), в забезпечення виконання якого був укладений спірний договір поруки.

Тобто, як вважає позивач, внаслідок штучного збільшення заборгованості 1-го відповідача перед 2-м відповідачем стало неможливим погашення боржником вимог інших кредиторів в межах справи про банкрутство.

Посилаючись на умови п. 2.1, 3.1, 3.2 та 6.3 спірного договору поруки, позивач зазначає, що боржник - ТОВ "ЛКМЗ" на підставі цього договору безоплатно та без жодної матеріальної та фінансової вигоди (прибутку) і будь-якої зрозумілої легітимної господарської мети прийняв на себе ризик понесення фінансових втрат за зобов`язаннями перед Банком іншої особи - ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" (відповідача 3) по Кредитному договору в розмірі щонайменше 1.500.000,00 доларів США, маючи при цьому на момент укладення договору поруки непогашену заборгованість перед іншими кредиторами, що підтверджується даними з веб-сервісу «Опендабот», які є загальнодоступними в мережі інтернет, відповідно до яких показники фінансової звітності ТОВ "ЛКМЗ" за 2020 рік свідчать про наявність ознак неплатоспроможності у 1-й відповідача, а також підтверджується ухвалами суду у справі № 922/2167/23 про банкрутство ТОВ "ЛКМЗ", з яких вбачається, зокрема, що боржник у 2018 році мав заборгованість перед ініціюючим кредитором - АТ "ОТП Банк", та у 2013 року - перед кредиторами ТОВ "Слобожанський логістичний комплекс" і ПрАТ «У.П.Е.К.».

Означені обставини в своїй сукупності на думку позивача свідчать, що спірний договір поруки укладено не з метою настання реальних наслідків, а зі свідомого розрахунку на те, що 3-й відповідач (ПрАТ "Харківський підшипниковий завод") не виконає взятих на себе зобов`язань за Кредитним договором, а 1-й відповідач (ТОВ "ЛКМЗ") не виконає свої зобов`язання за договором поруки, укладеним в забезпечення виконання зобов`язань за вказаним Кредитним договором.

Посилаючись на судову практику Верховного Суду, позивач зазначає, що фраудаторні правочини, тобто правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема в банкрутстві. Водночас, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Оскільки, як вважає позивач, спірний договір поруки, вочевидь, був укладений на шкоду іншим кредиторам ТОВ "ЛКМЗ", окрім АТ "Кредит Європа Банк" (2-го відповідача), його укладення не мало жодного економічного обґрунтування, а розмір зобов`язань, які взяв на себе 1-й відповідач, як солідарний боржник, призводить до неплатоспроможності останнього, вказані обставини у своїй сукупності свідчать про фраудаторний характер спірного договору поруки, тому він має бути визнаний судом недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними вищенаведених договорів місцевий господарський суд виходив з недоведеності позивачем їх невідповідності вимогам чинного законодавства та порушення його прав чи інтересів внаслідок їх укладення, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції. Крім того, позивачем не доведено порушення його прав внаслідок укладення між відповідачами спірного договору поруки, тому, враховуючи відсутність порушення права, з огляду на приписи ч.1 ст.261 ЦК України, підстави для застосування позовної давності відсутні. Враховуючи, що позовні вимоги в частині визнання відсутнім права вимоги АТ "Кредит Європа Банк" до ТОВ "ЛКМЗ" за договором поруки від 25.02.2020 №74/12-S1 є похідними від вимог про визнання недійним договору поруки від 25.02.2020 №74/12-S1, у задоволенні яких відмовлено судом, правові підстави для задоволення похідних вимог відсутні, у зв`язку з чим суд відмовив задоволенні позовних вимог в цій частині також.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Предметом позову в даній справі є дві вимоги, а саме: вимога про визнання недійсним вищезазначеного договору поруки з підстав його недійсності, а також з підстав наявності в зазначеному договорі ознак фраудаторного договору, та вимога про визнання відсутнім права вимоги Банку до Поручителя за вказаним договором, яка є похідною від першої позовної вимоги.

Стосовно визнання недійсним вищезазначеного договору поруки з підстав його недійсності, а також з підстав наявності в зазначеному договорі ознак фраудаторного договору колегія суддів зазначає таке.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).

Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство.

Кодекс України з процедур банкрутства є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство, в т.ч. щодо визнання недійсними правочинів, укладених боржником, і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

Цей термін походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.

Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.

Семантичне тлумачення терміну "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року №2-р(II)/2021 у справі №3-95/2020 (193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина 4 статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок: "Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)" (постанова ВП ВС від 03.07.2019 року у справі №369/11268/16-ц).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Строк, встановлений у ст. 42 КУзПБ (три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), є присічним та становить так званий "підозрілий період", у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника.

Проте, в даному випадку колегія суддів наголошує на тому, що в даному випадку оспорюваний позивачем договір поруки від 25.02.2020 №74/12-S1 був укладений за межами зазначеного строку, а саме: майже за 3,5 років до відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «ЛКМЗ» (19.07.2023), що унеможливлює застосування положень ст.42 КУзПБ до спірних правовідносин, тому відсутні правові підстави для визнання недійсним зазначеного договору поруки з підстав, передбачених ст. 42 КУзПБ.

Щодо фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Так, позивач в обґрунтування вимоги про визнання недійсним договору поруки посилається, зокрема на те, що договір поруки є фраудаторним і має бути визнаний недійсним в судовому порядку з огляду на таке:

- вказаний договір, був укладений на шкоду іншим кредиторам боржника - ТОВ «ЛКМЗ» (крім АТ "Кредит Європа банк" - 2-го відповідача), оскільки внаслідок його укладення створено штучну, необґрунтовану заборгованість у ТОВ «ЛКМЗ»,

- цей договір укладений без будь-якої матеріальної та фінансової вигоди (прибутку) і без будь-якої зрозумілої легітимної господарської мети, а розмір зобов`язань, які взяв на себе 1-й відповідач, як солідарний боржник, призводить до неплатоспроможності останнього,

- поведінка сторін спірного договору поруки не відповідає стандарту добросовісності поведінки учасників цивільного обороту, тому вказаний

Згідно з ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

В силу ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

За ст.556 ЦК України, після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами чинного законодавства, порука є видом забезпечення виконання зобов`язання, а виконання поручителем солідарного обов`язку може мати місце лише у разі порушення зобов`язання боржником. У випадку ж виконання поручителем перед кредитором зобов`язання боржника він набуває усіх прав кредитора у цьому зобов`язанні.

Статтею 558 ЦК України визначено, що поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Дослідивши спірний договір поруки, колегія суддів зауважує, що укладення боржником договору поруки від 25.02.2020, умови якого не суперечать вищенаведеним нормам права, не може свідчити про взяття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або взяття на себе економічно невигідних фінансових зобов`язань при наявності невиконаних зобов`язань перед іншими кредиторами та незадовільного фінансового стану, тобто укладення сторонами фраудаторного правочину, про що стверджує апелянт.

Так, як вбачається з матеріалів справи, спірний договір поруки від 25.02.2020 №74/12-S1 був укладений з метою забезпечення Поручителем - ТОВ «ЛКМЗ» виконання грошових зобов`язань Основного боржника - ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" перед Кредитором - АТ "Кредитор Європа Банк" за договором про надання фінансових послуг №74/12 від 03.12.2012 (Кредитним договором).

Пунктом 6.3 договору сторони домовились, що ця Порука надається Поручителем за Клієнта на безоплатній основі та не є фінансовою послугою, що надається учасником ринку фінансових послуг, як це зазначено Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Пунктом 3.3 договору поруки сторони домовились, що Поручитель, який виконав всі зобов`язання Клієнта перед Банком, отримує всі права Банку за Основним договором. Така домовленість кореспондує з положеннями ч.2 ст.556 ЦК України, згідно з якими до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а отже не суперечить вимогам щодо наявності певної правової та фактичної мети укладеного правочину (яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною, нерозумною), адже у випадку виконання Поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, до останнього перейдуть відповідні активи, тому будь-якої втрати активів ні на час укладення спірного договору, ні на майбутнє, не відбувається.

Щодо тверджень про те, що укладенням спірного договору поруки було створено штучну кредиторську заборгованість у ТОВ "ЛКМЗ", наявність якої в подальшому надало АТ "Кредит Європа Банк" можливість заявити до боржника грошові вимоги в межах справи про банкрутство №922/2167/23, колегія суддів погоджується, що обов`язок подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника в межах процедури банкрутства прямо передбачені Кодексом України з процедур банкрутства, зокрема ст. 45 зазначеного Кодексу, та не є забороненими чи протиправними, наявність конкуренції грошових вимог кредиторів у справах про банкрутство є нормальним явищем.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується відповідними Витягами із зазначеного Реєстру, наявними в матеріалах справи, ТОВ "ЛКМЗ" та ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" мають спільного кінцевого бенефіціарного власника (контролера), яким є ОСОБА_1 . Отже, з 1-й та 3-й відповідачі є пов`язаними юридичними особами.

За даними, які знаходяться у відкритому публічному доступі, зокрема на сайті Компанії - Індустріальна група «УПЕК» (https://upec.ua/ua/manufacture/), і ТОВ "ЛКМЗ" і ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" входять до складу зазначеної Компанії, яка була заснована в 1995 році ОСОБА_1 . Отже, ОСОБА_1 , як Контролер, який здійснює підприємницьку діяльність через групу пов`язаних юридичних осіб, в тому числі 1-го відповідача (поручителя) та 3-го відповідача (основного боржника), тим самим здійснює вирішальний вплив на їх рішення та господарську діяльність.

Тобто, завдяки укладеному 3-м відповідачем з Банком Кредитному договору та укладеному в забезпечення цього Кредитного договору між відповідачами 1, 2, 3 спірного договору поруки, і відповідач 1, і відповідач 3, і сам Контролер внаслідок отримання відповідачем 3 від Банку активів у вигляді кредитних коштів, досягли позитивного економічного результату, що свідчить про неспроможність посилання позивача на відсутність економічного обґрунтування (мети) укладення спірного договору поруки та на обізнаність Поручителя про негативний фінансово-господарський стан ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" на момент укладення спірного договору поруки.

Стосовно укладення боржником - ТОВ «ЛКМЗ» спірного договору поруки за наявності ознак його неплатоспроможності, колегія суддів зазначає, що відповідно до наданих позивачем та 2-м відповідачем копій Балансу (фінансової звітності) ТОВ «ЛКМЗ» станом на 31.12.2019, показники активів Поручителя (ТОВ «ЛКМЗ») перевищували показники зобов`язань, а саме: активи - 657478 тис. грн; та зобов`язання - 646764 тис. грн (від показника 657478 тис. грн рядка 1900 (баланс) відняти показник 10714 тис. грн рядка 1495 (пасив, усього за розділом 1) = 646764 тис. грн (рядок 1300) цих активів), що свідчило про задовільний фінансовий стан ТОВ «ЛКМЗ» на момент укладення спірного договору поруки у лютому 2020 року та не перешкоджало укладенню Поручителем зазначеного договору.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, спірний договір поруки був укладений замість попередніх договорів поруки від 03.12.2012 №74/12-S1 та від 08.11.2018 №74/12-S1, що також були укладені з метою забезпечення виконання 3-м відповідачем - ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" договору про надання фінансових послуг №74/12 від 03.12.2012, укладеного між 2-м та 3-м відповідачами.

Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначив, що фактів настання для боржника будь-яких негативних економічних наслідків внаслідок вчинення вказаного правочину не вбачається.

Враховуючи, що позовні вимоги в частині визнання відсутнім права вимоги АТ Кредит Європа Банк до ТОВ "ЛКМЗ" за спірним договором поруки є похідними від вимог про визнання недійним договору поруки від 25.02.2020 № 74/12-S1, у задоволенні яких судом першої інстанції було правомірно відмовлено, правові підстави для задоволення похідних вимог відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що Господарський суд Харківської області, приймаючи позовну заяву до розгляду, не допустив порушення правил територіальної підсудності, передбачені ст.ст. 27, 29 ГПК України та правильно застосував зазначені норми права на порушення яких посилається відповідач у апеляційній скарзі.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновок місцевого господарського суду, рішення Господарського суду Харківської області від 05.06.2024 у справі №922/2167/23 (922/92/24) ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому повинно бути залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Витрати по сплаті судового збору розподіляються у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статями 269, 270, 275, 276, 281, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Слобожанський логістичний комплекс» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 05.06.2024 у справі №922/2167/23 (922/92/24) залишити без змін.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

У судовому засіданні 23.09.2024 проголошено вступну та резолютивну частину постанови, але через обставини запровадження воєнного стану та фізичної небезпеки для звичайного функціонування Східного апеляційного господарського суду, повний текст постанови складено та підписано 03.10.2024.

Повний текст постанови складено 03.10.2024

Головуючий суддя О.А. Істоміна

Суддя О.О. Радіонова

Суддя Д.О. Попков