Рішення

від 05.09.2024 по справі 908/1346/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 24/101/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2024 Справа № 908/1346/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Азізбекян Тетяни Анатоліївни, за участю секретаря судового засідання Зеленцової К.Ю., розглянувши в судовому засіданні матеріали справи № 908/1346/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Атомтеплоенерго (65007, м.Одеса, вул. Ватутіна Генерала, буд. 14, код ЄДРПОУ 43015083)

до відповідача: Акціонерного товариства Національна енергогенеруюча компанія Енергоатом (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (71503, м. Енергодар, Запорізька область, вул. Промислова, буд. 133, код ЄДРПОУ 19355964)

про стягнення 193318,69 грн.

представники:

від позивача: Машкіна В.М., довіреність від 19.09.2022

від відповідача: Гриценко В.С. (в режимі відео конференції)

Погосян С.Г. (в режимі відео конференції)

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Атомтеплоенерго до Акціонерного товариства Національна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом про стягнення 193318,69грн суми інфляційних втрат.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 02.05.2024 здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1346/24 та визначено до розгляду судді Азізбекян Т.А.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання рішення від 12.11.2021 у справі № 908/1166/21 про стягнення з ДП Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі ВП Запорізька атомна електрична станція на користь ТОВ Атомтеплоенерго 626238 грн 00 коп. основного боргу, 6569 грн 94 коп. 3 % річних, 24733 грн 14 коп. інфляційних втрат та 9863 грн 12 коп. судового збору Господарським судом Запорізької області видано наказ від 29.03.2022, який перебуває на виконанні в Шевченківському ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Борг за даним судовим наказом частково погашено в рамках здійснення примусових дій Шевченківського ВДВС 20.12.2023 у сумі 6 275 грн 01 коп., 03.04.2023 у сумі 560 267 грн 40 коп., 18.01.2022 у сумі 100 000 грн 00 коп. Відповідно до ч. 1 ст. 534 ЦК України погашення від 18.01.2022 у сумі 100 000 грн погасило: 6569 грн 94 коп. - 3% річних, 24733 грн 14 коп. - інфляційних втрат, 9863 грн 12 коп. судового збору та 58 833 грн 80 коп. частина суми основного боргу. Інша частина основного боргу в сумі 567 404 грн 20 коп. була погашена платежами 03.04.2023 та 20.12.2023. У зв`язку з простроченням відповідачем виконанням грошового зобов`язання, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач здійснив нарахування інфляційних втрат до 19.12.2023 у розмірі 193 318,69 грн. Посилаючись на приписи ч. 5 ст. 129-1 Конституції України, ст. 526, ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України, позивач просить суду позов задовольнити.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 02.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1346/24 за правилами спрощеного позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження 24/101/23. Судове засідання для розгляду справи призначено на 05.06.2024.

15.05.2024 через систему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з наведеними позивачем обставинами позову та заперечує проти стягнення інфляційних витрат в розмірі 193 318,69 грн. Вважає твердження позивача про те, що з 19.01.2022 по 02.04.2023 за відповідачем рахувалась заборгованість (основний борг) у розмірі 567 404,20 грн, та з 04.04.2023 по 19.12.2023 рахувалась заборгованість (основний борг) у розмірі 7 136,80 грн. помилковими та безпідставними. Вказує, що 18.01.2022 ВП ЗАЕС ДП «НАЕК «Енергоатом» сплачено суму основного боргу за рішенням Господарського Запорізької області від 12.11.2021 у справі №908/1166/21 в розмірі 100 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1365 від 18.01.2022 з призначенням платежу «основний борг за рішенням ГСЗО №908/1166/21 за дог. 261(1)20УК/53-121-01-20-09469». У зв`язку з чим спростовує твердження позивача про те, що сплатою 18.01.2022 у сумі 100 000,00 грн відповідач погасив 3 % річних, інфляційні витрати, судовий збір, частину суми основного боргу. Також вважає, що твердження позивача про те, що частина основного боргу в сумі 567 404,20 грн була погашена платежами 03.04.2023 та 20.12.2023 є хибним та не відповідають дійсним обставинам. Так, 20.02.2023 виконавче провадження № 69950313 з примусового виконання наказу №908/1166/21 було приєднано до зведеного виконавчого провадження № 68517235. 22.02.2023 з банківського рахунку ДП «НАЕК «Енергоатом» в АТ «Укрексімбанк», в порядку примусового виконання рішень, на депозитний рахунок Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) були стягнуті кошти у розмірі 63 645 908,70 грн на депозитний рахунок Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) та розподілені між стягувачами у зведеному виконавчому провадженні № 68517235. На виконання вимог Закону «Про виконавче провадження» державним виконавцем було складено Розрахунок розподілу стягнутих з боржника сум для задоволення вимог стягувачів за зведеним виконавчим провадженням № 68517235. відповідно до якого сума до виплати за наказом № 908/1166/21 від 29.03.2022 ТОВ «Атомтеплоенерго» визначено в розмірі 560267,40грн. За рахунок коштів, що були списані з «НАЕК «Енергоатом» 22.02.2023 в примусовому порядку у межах зведеного виконавчого провадження органом ДВС погашено заборгованість (у ВП № 69950313): 560 267,40 грн сума боргу за виконавчим документом (платіжна інструкція від 30.03.2023 №2363 на суму 560 267,40 грн). Таким чином, моментом фактичного виконання судового рішення є момент списання коштів з рахунку АТ «НАЕК «Енергоатом» на депозитний рахунок виконавчої служби. Таким чином, датою остаточної оплати основного боргу за рішенням по справі №908/1166/21 в розмірі 526 238,00 грн є 22.02.2023. Відповідач заперечує щодо здійснених позивачем розрахунків інфляційних втрат з огляду на те, що період прострочення грошового зобов`язання є невірним. Нарахування інфляційних втрат на грошове зобов`язання в сумі 567 404,20 грн за період з 19.01.2022 по 02.04.2023 та на грошове зобов`язання в сумі 7 136,80 грн за період з 04.04.2023 по 19.12.2023 суперечить нормам діючого законодавства України. Враховуючи те, що відповідач здійснив оплату боргу за договором, підстави для нарахування інфляційних втрат на суму боргу відсутні.

20.05.2024 через систему «Електронний суд» позивачем подано відповідь на відзив, в якій не погоджується з доводами відповідачу та зазначає, що предметом спору є нарахування інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а тому необхідно застосовувати практику судів саме з цього питання та порядку нарахування такого зобов`язання, зокрема висновки Верховного Суду з постанови від 30.06.2021 у справі № 910/6415/20, про те що нарахування 3 % річних та інфляційних можливе до дати надходження коштів безпосередньо на рахунок стягувача, а не на депозит виконавчої служби від боржника. Кошти списані з рахунку боржника 30.03.2023, а 03.04.2023 направлені виконавчою службою на рахунок стягувача (тобто в межах 3 робочих днів як передбачено законом), а тому вини виконавця щодо порушення строків перерахування коштів стягувачу - відсутня. Тягар відповідальності має нести саме боржник (відповідач).

Ухвалою суду від 23.05.2024 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Атомтеплоенергія (вих.б/н від 22.05.2024) про розгляд справи в режимі відеоконференції.

28.05.2024 відповідачем подані суду заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 05.06.2024 відкладено судове засідання на 01.07.2024, яке було перенесено на 15.07.2024.

В судовому засіданні оголошено перерву до 07.08.2024 та до 05.09.2024.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося фіксування судового засідання 05.09.2024 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Позивач підтримав вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечує, підтримав правову позицію, викладену у відзиві на позовну заяву.

В засіданні 05.09.2024 судом, в порядку ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Суд повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.11.2021 у справі № 908/1166/21 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Атомтеплоенерго 626238 грн 00 коп. основного боргу, 6569 грн 94 коп. 3 % річних, 24733 грн 14 коп. інфляційних втрат та 9863 грн 12 коп. судового збору. Зустрічний позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Атомтеплоенерго на користь Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція 41323 грн 86 коп. пені, 43836 грн 66 коп. штрафу та 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. судового збору.

Вказаним рішенням суду, зокрема, встановлені наступні обставини:

« 24.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Атомтеплоенерго (Постачальник) та Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція (Покупець) укладений договір поставки товару № 261(1)20УК/53-121-01-20-09469, за умовами якого (п.1.1.) Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти і сплатити товар вказаний у таблиці пункту 1.1 Договору.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов Договору поставки товару № 261(1)20УК/53-121-01-20-09469 від 24.06.2020 позивачем поставлений відповідачу обумовлений Договором товар, що підтверджується видатковими накладними: № 33 від 04.11.2020 на суму 418800,00 грн., в т.ч. 69800 грн ПДВ (Податкова накладна №2 від 04.11.2020); № 35 від 10.11.2020 на суму 207438,00 грн., в т.ч. 34578 грн ПДВ (Податкова накладна № 3 від 10.11.2020).

Видаткові накладні підписані уповноваженими особами з боку Постачальника і Покупця та скріплені печатками сторін.

Отже, факт поставки позивачем відповідачу товару згідно умов Договору поставки товару № 261(1)20УК/53-121-01-20-09469 від 24.06.2020 доведений відповідними видатковими накладними, які узгоджені сторонами та підтверджують факт прийняття відповідачем товару без жодних зауважень та претензій, про що свідчать підписи уповноважених представників сторін на цих видаткових накладних.

Таким чином, позивач (за первісним позовом) взяті на себе зобов`язання згідно умов Договору виконав у повному обсязі.

Відповідач факт отримання від позивача товару за видатковими накладними № 33 від 14.11.2020, № 35 від 10.11.2020 по Договору поставки товару 261(1)20УК/53-121-01-20-09469 від 24.06.2020 на загальну суму 626238,00 грн не заперечив.

Оплата товару за видатковими накладними у загальній сумі 626238,00 грн. Покупцем не здійснена.

Направлена на адресу Покупця з описом вкладення претензія № 51 від 23.03.2021 про оплату боргу залишена без реагування.

Невиконання Покупцем взятих на себе зобов`язань за договором в частині оплати товару стало підставою звернення позивача (за первісним позовом) до суду з вимогою про стягнення основного боргу в сумі 626238,00 грн., інфляційних витрат в сумі 24733,14 грн. та трьох процентів річних у сумі 6604,36 грн. за договором поставки товару № 261(1)20УК/53-121-01-20-09469 від 24.06.2020 (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) у примусовому порядку.

Позивачем заявлена вимога про стягнення 24733,14 грн. інфляційних втрат, які розраховані по видатковій накладній № 33 від 04.11.2020 за березень червень 2021 року в розмірі 16545,70 грн та по видатковій накладній № 35 від 10.11.2020 за березень червень 2021 року в розмірі 8187,44 грн.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, та встановлено, що даний розрахунок виконаний правильно.

За таких обставин, вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат заявлена позивачем обґрунтовано та підлягає задоволенню в заявленому позивачем розмірі 24733,14 грн».

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, вищезгадані фактичні обставини, встановлені рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.11.2021 у справі № 908/1166/21, не підлягають доказуванню.

29.03.2022 на виконання рішення Господарського суду Запорізької області у справі № 908/1166/21 від 11.12.2021 року видано, т.ч. наказ про стягнення з Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Атомтеплоенерго 626238 грн 00 коп. основного боргу, 6569 грн 94 коп. 3% річних, 24733 грн 14 коп. інфляційних втрат та 9863 грн 12 коп. судового збору, який перебуває на виконанні в Шевченківському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 28.02.2024 у справі №908/1166/21 замінено сторону (боржника) виконавчого провадження у справі №908/1166/21 - Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція (вул. Промислова, буд. 133, м. Енергодар, Запорізька область, 71504, ідентифікаційний код 19355964) на його правонаступника - Акціонерне товариство Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код 24584661) в особі Філії Відокремлений підрозділ Запорізька атомна електрична станція Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, ідентифікаційний код 19355964).

29.09.2022 старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Борисюком Р.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №69950313 з виконання наказу № 908/1166/21, виданого 29.03.2022.

20.02.2023 головним державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Савчуком К.П. винесено постанову про приєднання виконавчого провадження №69950313 з виконання наказу № 908/1166/21, виданого 29.03.2024 до зведеного виконавчого провадження № 68517235, яке веде Шевченківський ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ).

Позивач стверджує, що борг за даним судовим наказом частково погашено в рамках здійснення примусових виконавчих дій Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції 20.12.2023 у сумі 6275,01 грн, 03.04.2023 - у сумі 560267,40 грн, 18.01.2022 - у сумі 100000,00 грн (докази містяться в матеріалах справи).

У зв`язку з простроченням відповідачем виконанням грошового зобов`язання, позивач здійснив нарахування інфляційних втрат у розмірі 193318,69 грн., які є предметом спору у цій справі.

Приймаючи рішення у цій справі суд виходить з наступного.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Зобов`язанням відповідно до частини 1 та 2 ст. 509 Цивільного Кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України передбачено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону та договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, які вступили в законну силу, є обов`язковими до виконання на всій території України.

Аналогічна позиція викладена Європейським судом з прав людини в рішенні по справі Совтрансавто-Холдинг проти України, з посиланням на справу Брумареску проти Румунії (параграф 61), зазначив, що одним з основних елементів Верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 20 грудня 2010 року по справі № 3-57гс10, від 4 липня 2011 року по справі № 3-65гс11, від 12 вересня 2011 року по справі № 3-73гс11, від 24 жовтня 2011 року по справі № 3-89гс11, від 14 листопада 2011 року по справі № 3-116гс11, від 23 січня 2012 р. у справі № 3-142гс11.

Отже, за ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, повинен на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не передбачений договором або законом.

У зв`язку з простроченням відповідачем виконанням грошового зобов`язання, позивач здійснив нарахування інфляційних втрат у загальному розмірі 193318,69 грн, а саме:

на суму боргу 626238,00 грн за період з 13.07.2021 (наступний день після припинення нарахування інфляційних втрат у справі № 908/1166/21) до 17.01.2022 (день перед частковим погашенням боргу) у розмірі 29973,25 грн;

на суму боргу 567404,20 грн за період з 19.01.2022 (наступний день після здійснення часткової оплати) до 02.04.2023 (день перед частковим погашенням боргу) у розмірі 163203,05 грн;

на суму боргу 7136,80 грн за період з 04.04.2023 (наступний день після здійснення часткового погашення боргу) до 19.12.2023 (день перед частковою оплатою) у розмірі 142,39 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Серед іншого правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат з простроченої суми боргу, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

З матеріалів справи вбачається, що 18.01.2022 ВП ЗАЕС ДП «НАЕК «Енергоатом» сплачено 100000,00 грн за рішенням Господарського Запорізької області від 12.11.2021 у справі № 908/1166/21, що підтверджується платіжним дорученням №1365 від 18.01.2022 (призначення платежу - основний борг за рішенням ГСЗО №908/1166/21 за дог. 261(1)20УК/53-121-01-20-09469).

Позивач вказує, що сплатою 18.01.2022 у сумі 100000,00 грн. відповідач погасив 6569,94 грн. - 3 % річних; 24733,14 грн. - інфляційних втрат; 9863,12 грн. - судового збору та 58 833,80 грн. частина суми основного боргу.

Відповідач погоджується з тим, що 18.01.2022 ним було здійснено часткове погашення боргу у сумі 100000,00 грн, однак, за його думкою, ця сума має іти на погашення основного боргу.

Однак відповідач, не враховує те, що окрім суми основного боргу, судовим рішенням встановлено інші нарахування, які підлягають погашенню.

Оплати, здійснені на погашення даного боргу за рішенням суду, не можуть зараховуватися за волею боржника, а підлягають зарахуванню відповідно до законодавства.

Платіж, здійснений відповідачем 18.01.2022 (після набрання рішення законної сили у справі 908/1166/21) має зараховуватись черговістю, встановленою ст. 534 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Отже, отримавши часткову оплату на свій рахунок 18.01.2022 у сумі 100000,00 грн мали бути погашені 3 % річних, інфляційних втрат, судового збору та частину суми основного боргу.

22.02.2023 з банківського рахунку ДП НАЕК Енергоатом в АТ Укрексімбанк, в порядку примусового виконання рішень, на депозитний рахунок Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) були стягнуті кошти у розмірі 63 645 908,70 грн., що підтверджується випискою по рахунку.

Кошти у розмірі 63 645 908,70 грн. були розподілені між стягувачами у зведеному виконавчому провадженні № 68517235, до якого було приєднано виконавче провадження №69950313 з примусового виконання наказу №908/1166/21.

Державним виконавцем було складено Розрахунок розподілу стягнутих з боржника сум для задоволення вимог стягувачів за зведеним виконавчим провадженням № 68517235, відповідно до якого (позиція 40) сума до виплати за наказом № 908/1166/21 від 29.03.2022 ТОВ Атомтеплоенерго визначено в розмірі 560267,40 грн.

Погашення в рамках виконавчого провадження № 69950313 (за наказом 908/1166 21, виданого 29.03.2022) здійснені у сумі 560 267,40 грн сума боргу за виконавчим документом (платіжна інструкція від 30.03.2023 № 2363) та на суму 6 275 грн. 01 коп. відповідно до платіжної інструкції 59735 від 20.12.2023.

Щодо визначення позивачем періоду прострочення суд зазначає наступне.

Згідно з преамбулою Закону України Про платіжні послуги цей Закон визначає поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов`язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.

Відповідно до пунктів 84, 85 ч. 1 ст. 1 цього Закону стягувач - особа, яка може бути ініціатором платіжної операції примусового списання (стягнення) з рахунку платника для виконання платіжних операцій на підставі виконавчих документів, визначених законом, або на підставі рішення суду, що набрало законної сили, або рішення керівника органу стягнення (його заступника або уповноваженої особи) відповідно до Податкового кодексу України; суб`єкти платіжних операцій - користувачі (платники, отримувачі) та відповідні надавачі платіжних послуг.

Відповідно до частин 1, 3 та 5 статті 45 Закону України Про виконавче провадження грошові кошти, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки. Не допускається виплата стягувачу стягнутих коштів готівкою або виплата стягнутих коштів іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових коштів заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 51 цього Закону).

Згідно із п. 1 ст. 44 цього Закону органи державної виконавчої служби мають рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках для зарахування коштів виконавчого провадження, обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам.

Абзацом першим пункту 1 розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року (далі - Інструкція № 512/5) визначено, що стягнуті з боржника грошові суми підлягають зарахуванню на рахунки для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, відкриті Міністерством юстиції України, міжрегіональними управліннями Міністерства юстиції України, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках, приватними виконавцями - в державних банках, у тому числі рахунки в іноземній валюті (далі - депозитний рахунок).

За визначенням п. 11 розділу VII Інструкції № 512/5, при надходженні коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби чи рахунок авансового внеску відповідальна особа органу державної виконавчої служби повинна невідкладно повідомити начальника органу державної виконавчої служби, від якого боржника чи стягувача надійшли кошти і в якій сумі. Начальник органу державної виконавчої служби на виписці з рахунку Державної казначейської служби України або банку ставить напис "ознайомлений", підпис та дату ознайомлення. Після цього відповідальна особа органу державної виконавчої служби невідкладно повідомляє державного виконавця про надходження депозитних сум. Державний виконавець на виписці Державної казначейської служби України або банку поряд із сумою, що надійшла на рахунок, ставить дату та підпис.

Пунктом 12 розділу VII Інструкції № 512/5 передбачено, що у разі відсутності відомостей, яким чином проводити виплату коштів, виконавець повідомляє стягувача про наявність належних йому коштів та пропонує йому повідомити шляхи отримання ним коштів (через фінансові установи з обов`язковим зазначенням реквізитів для перерахування коштів або поштовим переказом із зазначенням повної адреси стягувача).

Положеннями пункту 13 розділу VII Інструкції № 512/5 визначено, що розподіл стягнутих з боржника грошових сум здійснюється в порядку, визначеному статтею 45 Закону. У разі наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів Державний виконавець невідкладно після ознайомлення з інформацією про надходження коштів готує одне розпорядження (додатки 6,7) (у тому числі за зведеним виконавчим провадженням), яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу державної виконавчої служби із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу державної виконавчої служби.

Розпорядження готується в двох примірниках, оригінал видається відповідальній особі, копія залишається у виконавчому провадженні. Кошти, що надійшли на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби від реалізації конфіскованого майна, перераховуються до державного бюджету протягом трьох робочих днів з дня надходження цих коштів. Приватний виконавець у разі наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів зобов`язаний перерахувати кошти стягувачу - фізичній особі не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів, стягувачу - юридичній особі не пізніше ніж протягом трьох робочих днів від дня їх надходження на відповідний рахунок.

Згідно із п. 14 розділу VII Інструкції № 512/5 перерахування коштів з рахунків органів державної виконавчої служби чи приватного виконавця здійснюється на підставі платіжних інструкцій. Платіжна інструкція підписується начальником органу державної виконавчої служби та відповідальною особою органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем. Копії платіжних інструкцій (реєстри до платіжних інструкцій) про перерахування коштів стягувачам долучаються до матеріалів виконавчого провадження, яким визначено належність указаних коштів стягувачам.

Поряд із цим, відповідно до приписів пункту 2 статті 1071 Цивільного кодексу України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Відповідно до пункту 1.39 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" списання примусове - це списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Підпунктами 19, 20 розділу I Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163, визначено, що примусове списання (стягнення) - платіжна операція з рахунку платника, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановленого законом України виконавчого документа у випадках, передбачених законодавством України, або на підставі рішення суду, що набрало законної сили, чи рішення керівника органу стягнення (його заступника або уповноваженої особи) у випадках, передбачених Податковим кодексом України; стягувач - особа, яка може бути ініціатором платіжної операції примусового списання (стягнення) коштів з рахунку платника на підставі виконавчих документів, визначених законом України, або на підставі рішення суду, що набрало законної сили, або рішення керівника органу стягнення (його заступника або уповноваженої особи) відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 62 розділу ІV цієї Інструкції стягувач ініціює примусове списання (стягнення) коштів із: 1) рахунків платників - на підставі виконавчих документів, установлених законодавством України; 2) рахунків платників податків - на підставі рішення суду або рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу (за умов, визначених у пункті 95.5 статті 95 Податкового кодексу України); 3) рахунків суб`єктів господарювання - на підставі рішення суду.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Надаючи оцінку доводам сторін з урахуванням наведених приписів законодавства суд зауважує, що на стадії виконавчого провадження виконавець вживає заходів в інтересах стягувача задля виконання судового рішення, яке постановлено на користь останнього, в силу вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Списання коштів з рахунків боржника та їх надходження на депозитний рахунок органу виконавчої служби свідчить про виконання судового рішення, за яким зазначені у ньому кошти вибувають з власності та володіння боржника та передаються у тимчасове володіння органу ДВС, який зобов`язаний перерахувати їх на рахунок стягувача.

При цьому суд акцентує увагу на тому, що до моменту фактичного зарахування списаних з рахунку боржника коштів на рахунок стягувача у останнього не відбувається зміна розміру його активів, а отже і відсутні підстави стверджувати про виконання боржником грошового зобов`язання при надходженні коштів на депозитний рахунок органу ДВС.

Отже, факт виконання судового рішення шляхом зарахування коштів на депозитний рахунок органу ДВС не є тотожним виконанню грошового зобов`язання, яке триває до моменту надходження стягнутих коштів на рахунок кредитора (стягувача у виконавчому провадженні).

З огляду на вкладене суд не приймає до уваги посилання відповідача на висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18 про те, що моментом фактичного виконання судового рішення є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок виконавчої служби, оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у більш пізній постанові від 30.06.2021 у справі № 910/6415/20 зазначив наступне:

«На виконання вказаних судових рішень 28.11.2019 був виданий наказ на примусове виконання рішення, на підставі якого відкрито виконавче провадження № 60824979, яке у подальшому 26.12.2019 було приєднано до зведеного виконавчого провадження № 60939671, яке веде Солом`янський РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві.

Водночас Залізниця виконала рішення суду у справі № 910/2295/19 лише у лютому 2020 року. Так, 27.02.2020 на розрахунковий рахунок Товариства надійшли кошти у розмірі 14 634 744,44 грн у виконавчому провадженні № 60824979.

Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум, суди дійшли висновку, що Товариство правомірно звернувся з позовом про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

У той же час, на правовідносини з повернення Залізницею зайво списаних грошових коштів поширюються положення статті 625 ЦК України, оскільки виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

У справі № 910/3692/18 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій і направляючи справу на новий розгляд, виходив з того, що моментом фактичного виконання судового рішення є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок виконавчої служби, тому Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги публічного акціонерного товариства "Укрнафта", що при розгляді справи судами попередніх інстанцій неправильно застосовано приписи статті 599 ЦК України, статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в України", статті 45 Закону України "Про виконавче провадження", пункту 12 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012, внаслідок чого суди дійшли помилкового висновку про те, що перерахування коштів, здійснених 29.08.2017 від Державної виконавчої служби на рахунок позивача у рамках виконавчого провадження є моментом фактичного виконання судового рішення, оскільки таким моментом слід вважати момент списання (надходження) коштів з рахунку Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рахунок виконавчої служби. При цьому у даній справі № 910/6415/20 судами визначався момент виконання грошового зобов`язання, а не момент фактичного виконання судового рішення.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що передача Верховним Судом справи на новий розгляд до суду першої інстанції не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у справі, оскільки судами буде надаватись правова оцінка з визначенням питання обґрунтованості чи необґрунтованості заявленого позивачем клопотання.

Таким чином, у кожній із зазначених справ, на підставі поданих сторонами доказів, судами встановлені різні за змістом обставини та прийняті відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Що ж до визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду (справи № 305/1180/15-ц, № 922/2383/16, № 757/31606/15-ц).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Отже, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин) у конкретній справі, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин."

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що датою сплати суми основного грошового зобов`язання за судовим рішенням у справі №908/1166/21 є дати зарахування стягнутих коштів на рахунок ТОВ Атомтеплоенерго, а саме 03.04.2023.

Отже позивач вірно визначив період нарахування інфляційних витрат.

При перевірці розрахунку позивача втрат від інфляції суд виходив з наступного:

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала наступні роз`яснення:

- сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця;

- якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці;

- методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

1) час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

2) час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за допомогою інформаційної системи "Законодавство" за заявлений позивачем загальний період з липня 2022 року по грудень 2023 року, виходячи із простроченої суми заборгованості, суд дійшов висновку, що розрахунок здійснено правильно із зазначенням конкретних нормативно встановлених індексів інфляції в Україні, а тому стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати у сумі 193318,69 грн.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст. 1291 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна Сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на Сторони. Кожна Сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не Стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які Сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Підсумовуючи викладене, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст., ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

Позов задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства Національна енергогенеруюча компанія Енергоатом (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (71503, м. Енергодар, Запорізька область, вул. Промислова, буд. 133, код ЄДРПОУ 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Атомтеплоенерго (65007, м. Одеса, вул. Ватутіна Генерала, буд. 14, код ЄДРПОУ 43015083) 193318 (сто дев`яносто три тисячі триста вісімнадцять) грн 69 коп. інфляційних втрат та 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 03.10.2024.

СуддяТ.А. Азізбекян