Ухвала

від 03.10.2024 по справі 918/891/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"03" жовтня 2024 р. м. Рівне Справа № 918/891/24

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Торчинюка В.Г., розглянувши позовні матеріали у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку №4А по вул. Лермонтова, м. Рівне "Лагода"

про стягнення заборгованості в сумі 341 749 грн 01 коп.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку №4А по вул. Лермонтова, м. Рівне "Лагода" про стягнення 341749 грн 01 коп. заборгованості за поставлений природний газ.

Ухвалою суду від 01 жовтня 2024 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" до відповідача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку №4А по вул. Лермонтова, м. Рівне "Лагода" про стягнення 341749 грн 01 коп. - залишено без руху. Надано позивачу строк 10 днів з дня отримання ухвали для усунення, а саме: надати докази надіслання копії позовної заяви з додатками на адресу відповідача.

03 жовтня 2024 року через систему електронний суд від Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" надійшла заява, в якій останній просить суд прийняти позову заяву до розгляду і відкрити провадження у справі, оскільки відповідач у відповідності до ч. 6 ст. 6 ГПК України повинен зареєструватись у підсистема електронний суд , а якщо останній не зареєстрований, позивач в силу ч. 7 ст. 42 ГПК України звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

На переконання заявника, оскільки відповідачем не виконано обов`язок зареєструвати електронний кабінет в підсистемі електронний суд, за таких умов позивач на підставі ч. 7 ст. 42 ГПК України звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Щодо таких тверджень та висновків Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" , суд не погоджується, вважає їх надуманими та безпідставними з огляду на наступне.

Згідно з положеннями ч.7 ст.42 ГПК України, якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-теле-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Однак, у відповідності до п.1 ч.1 ст.164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Згідно із ч.1 ст.172 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов`язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копії та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

Суд зазначає, що обов`язок учасника провадження згідно положень ГПК України зареєструвати електронний кабінет виникає з моменту відкриття судом провадження та визначення процесуального статусу сторін.

Водночас для порушення провадження у справі суду необхідно надати доказ належного повідомлення учасника справи.

Суд зауважує, що не повідомлена сторона у справі належним чином, як учасник господарського процесу, позбавлена можливості володіти об`єктивною інформацією щодо руху господарського процесу.

Отже, враховуючи всі норми Господарсько процесуального кодексу України у сукупності, позовна заява з доданими до неї документами повинна бути направлена шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи (про що необхідно сформувати і надати до суду квитанцію), а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення, що відповідає приписам ч. 1 ст. 164, ч. 1 ст.172 ГПК України, які не містять будь-яких виключень.

Також, варто зазначити що правове регулювання питання права звернення особи до суду через електронний суд, надання особі права на звернення до суду саме в такій формі, а відтак і зобов`язання відповідних суб`єктів реєструвати офіційні електронні адреси в ЄСІКС в обов`язковому порядку, з однієї сторони, а також одночасна вимога закону для особи, яка подає до суду документи надати доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з іншої сторони, є протиріччям, і дійсно не відповідає меті запровадження ЄСІКС - пришвидшення та спрощення комунікації між судом та учасниками судових процесів, забезпечення можливості ознайомлення інших сторін у справі зі змістом документів, що направляються до суду в електронній формі.

Особа є суб`єктом приватного права і у разі, якщо має намір звернутись до суду, то реалізовувати своє право має з дотриманням вимог процесуального закону.

Суд, в свою чергу, застосовуючи процесуальні норми має керуватися принципом розумності, відповідно до якого застосування відповідних норм має бути спрямованим на досягнення легітимної мети, уникаючи надмірного формалізму, що може порушувати право особи на доступ до суду.

Вищевказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.02.2023 у справі №580/5209/22, від 28.03.2023 у справі №260/1322/21.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, установлених законом.

Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05.08.2020 у справі №177/1163/16-ц (провадження № 61-2250св20), від 12.01.2022 у справі №234/11607/20 (провадження №61-15126св21); Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.07.2021 у справі №340/141/21 (адміністративне провадження №К/9901/18182/21); подібні висновки, викладено у постанові Верховного Суд від 28.03.2023 у справа №260/1322/21].

Стаття 8 Конституції України закріплює визнання та дію принципу верховенства права і роз`яснює його зміст таким чином:

а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй;

б) як пряму дію норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

Таким чином, сучасне розуміння права та правозастосування передбачає визнання людини найвищою соціальною цінністю, а забезпечення прав і свобод людини і громадянина - головною метою державної влади, яка реалізує свою компетенцію в межах Конституції та законів України.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України).

Законодавство, яке застосовується судом наведено у статті 3 ГПК України, частиною першою якої визначено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У судовому розгляді предметом правозастосування насамперед виступає закон, що регулює спірні відносини (чи відносини іншого виду провадження), - провідний вид нормативного акта як джерела правового регулювання відносин в Україні як системі континентального права. Ймовірні колізії між приписами законів та нормами (зазвичай нормами-принципами або нормами приписами) Конституції України, стають передумовами практичної потреби у застосуванні норм Конституції як норм прямої дії.

Так, відповідно до частини шостої статті 11 ГПК України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Таким чином, у господарському судочинстві закріплений принцип прямої дії норм Конституції, що є фундаментом доктрини прямої дії конституційних норм в українському конституційному та інших галузях права.

Відповідно до статті 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22 Конституції України).

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Конституційний Суд України у рішенні від 12.04.2012 №9-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) виснував, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

У статті 55 Конституції України закріплений фундаментальний принцип судового захисту порушених прав людини і громадянина, процесуальний аспект реалізації якого у судочинстві неодноразово досліджувався Конституційним Судом України.

Засада рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині першій статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною першою статті 24 Основного Закону України, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав (абзац перший підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Відповідно до пунктів 1, 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У пункті 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12.04.2012 №9-рп/2012 сформульовано висновок про те, що положення статті 24 Конституції України стосовно рівності громадян у конституційних правах, свободах та перед законом у взаємозв`язку з положеннями частини першої статті 55, пункту 2 частини третьої статті 129 Основного Закону України щодо захисту судом прав і свобод людини і громадянина та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом треба розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантовані державою рівні права на захист прав і свобод у судовому порядку та на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку у судах усіх юрисдикцій, спеціалізацій та інстанцій, у тому числі й особа, яка засуджена і відбуває кримінальне покарання в установах виконання покарань.

Зазначені конституційні приписи знайшли своє втілення у відповідних нормах процесуального законодавства.

Так, за змістом пунктів 2, 8, 9 частини третьої статті 2, частини першої статті 7 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

Проте, у ситуації, коли господарський процесуальний кодекс, а саме статті 6, 42, 172, 174 ГПК України та Положення про ЄСІКС, врегульовує питання стосовно документів, що додаються до позовної заяви, без юридичної визначеності, що свідчить про непослідовність, не відповідає меті запровадження ЄСІТС і порушує принцип юридичної визначеності, на моє переконання, Об`єднана палата в контексті цієї справи не мала оминути це питання та як його вирішення неможливе у інший спосіб, окрім застосування принципу верховенства права та конституційних гарантій рівності сторін.

Суспільно - правові відносини, з огляду на розвиток та мінливість, потребують якісного та вчасного правового регулювання, а у разі конфлікту (невідповідності) або прогалини в правовому регулюванні вимагають від суду замість нього застосувати конституційні приписи при вирішенні спору та дискваліфікувати законодавчі норми, які суперечать Конституції у конкретній справі.

Таким чином, суд, розглядаючи справу, мають витлумачити акти в такий спосіб, щоб узгодити їх з Конституцією України, а у разі протиріччя, яке не може бути у жодний спосіб узгоджене з Конституцією України, - відмовлятися від їхнього застосування і застосовувати норми Конституції як норми прямої дії.

Отже, зазначалося вище, судом було залишено позовну заяву без руху та надано час на усунення недоліків (надіслання для відповідача копії позовної заяви та доданих документів).

В свою чергу, заявником надано суду заяву із письмовими поясненнями, однак в додатках до якої не долучено будь яких доказів надіслання копії позовної заяви та доданих документів для відповідача.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що заявником/позивачем не виконано вимог ухвали суду від 01 жовтня 2024 року та не надано суду доказів уселення недоліків позовної заяви.

Згідно частини 6 статті 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Оскільки, позивач визначені ухвалою суду від 01.10.2024 року недоліки у визначені строки не усунув, відповідно, подана позовна заява із додатками на підставі частини 6 статті 174 ГПК України підлягає поверненню.

Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено. Копія позовної заяви залишається в суді (ч. 7 ст. 174 ГПК України).

Судом роз`яснюється, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків (ч. 8 ст. 174 ГПК України).

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що повернення позовної заяви з підстав наведених вище у тексті цієї ухвали жодним чином не порушує право позивача за позовом на справедливий суд в розумінні норм ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.97) з огляду на те, що таке повернення здійснюється судом через недоліки, які мали місце з боку позивача за позовом при поданні позовної заяви у цій справі та їх (недоліків) не усунення при виконанні вимог ухвали суду від 01.10.24 (про залишення позовної заяви без руху) у цій справі.

А не усунення таких недоліків позивачем за позовом може призвести до порушення права інших учасників, зокрема, відповідача, на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, який має вирішити спір між сторонами щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

На підставі статей 174, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" до відповідача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку №4А по вул. Лермонтова, м. Рівне "Лагода" про стягнення 341749 грн 01 коп. та додані до неї документи - повернути заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею 03.10.2024 року та підлягає апеляційному оскарженню у строк визначений ст. 256 ГПК України.

Суддя Вадим Торчинюк