Постанова

від 03.10.2024 по справі 569/19804/22

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2024 року

м. Рівне

Справа № 569/19804/22

Провадження № 22-ц/4815/775/24

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.

учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація ІГ"

відповідач: ОСОБА_1

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Жилінської Т.П. на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 квітня 2024 року, ухвалене в складі судді Галінської В.В., повний текст рішення складено 29.04.2024 року у справі №569/19804/22

в с т а н о в и в :

У грудні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація ІГ"звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг .

Позов мотивований тим, що 15 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ «Корпорація ІГ» (Виконавець) та ОСОБА_1 (Замовник) було укладено Договір про надання послуг №405.

Сторони погодили, що оплата послуг Виконавцеві проводиться в день надання послуг, тобто в день вчинення будь-якої з дій, передбачених в п. 1.2 цього Договору з урахуванням суми авансового платежу, вартість послуг, що надаються на підставі даного Договору становить 21700,00 грн., авансовий платіж відсутній (пункт 6.11. Договору).

На виконання умов укладеного між Сторонами Договору, ТОВ «Корпорація ІГ» розмістила низку оголошень про продаж об`єкта нерухомості. Крім того, сторони підписали Перелік послуг Корпорації ІГ та перелік маркетингово-рекламних послуг Корпорації ІГ, в яких зазначено, які саме послуги за Договором про надання послуг з пошуку №405 від 15.12.2021 було надано Відповідачці.

Відповідачка виявила бажання розірвати договір та звернулась до Позивача із Заявою про розірвання Договору від 28.12.2021 року. 10.01.2022 року позивач направив на її адресу Повідомлення розгляд заяви ОСОБА_1 про розірвання договору зі згодою на розірвання такого договору, з умовою застосування положень п.4.2. Договору.

Відповідно до п.4.2. Договору у разі відмови Замовника від цього договору або його розірвання на вимогу Замовника. Замовник зобов`язаний в одноденний термін оплатити послуги Виконавця у розмірі п`ятдесяти відсотків вартості послуг, визначеної у пункті 6.11. до даного Договору, а також відшкодувати Виконавцю всі його витрати згідно погодженого переліку послуг ТОВ «Корпорація ІГ», переліку маркетингово-рекламних послуг ТОВ «Корпорація ІГ" протягом двох календарних днів з дня виставлення Виконавцем відповідного рахунку.

Таким чином, у відповідності до п.4.2. Договору у ОСОБА_1 з 29.12.2021 року виник обов`язок сплатити 50% вартості послуг, що становить 10850 гри, та відшкодувати Виконавцю всі його витрати згідно погодженого переліку послуг Корпорації ІГ, перелік маркетингово-рекламних послуг Корпорації ІГ.

Проте, ОСОБА_1 порушила п.4.2 Договору №405 від 15.12.2021 року та станом на день звернення до суду оплата за Договором здійснена не була.

Таким чином, невиконання зобов`язання з оплати наданих за Договором послуг внаслідок його розірвання на вимогу Замовника є підставою для застосування до винної сторони послуг неустойки у вигляді пені в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, розмір якої в межах річного строку становить 39711,00 грн.

Загальна сума, яка підлягає стягненню з Відповідача, становить 53676,58 грн., з яких 10850,00 грн. - сума основного боргу за Договором, 39 711,00 грн. - пеня, 2790,97 грн. - інфляційні втрати та 324,61 грн. - 3% річних від простроченої суми.

Просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Корпорація ІГ» заборгованість за договором про надання послуг № 405 від 15 грудня 2021 року в сумі 53676,58 гривень .

14 липня 2023 року представник позивача ОСОБА_1 Жилінська Т.П. звернулась до суду із зустрічним позовом до ТзОВ "Корпорація ІГ" про визнання недійсним договору про надання послуг.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що у жовтні 2021 року дочка позивачки звернулась до ріелтора, який не має стосунку до відповідача за даним позовом, так як їх сім`ї була необхідна допомога у терміновому продажі квартири за адресою АДРЕСА_1 . Зазначеним ріелтором, починаючи з жовтня 2021 року були розміщені численні оголошення про продаж квартири, на які до позивачки та членів її родини почали телефонувати інші ріелтори, які пропонували їм свої послуги, обіцяючи швидкий продаж квартири за найбільшою можливою вартістю, що на той момент відповідало інтересам родини.

15 грудня 2021 року працівник ТОВ «Корпорація ІГ» ріелтор на ім`я ОСОБА_3 запропонував позивачці підписати договір про надання послуг і запевнив, що він має реальну можливість допомогти у продажі квартири у найкоротший строк.

Так як позивачка та її родина вже кілька місяців шукали покупців на квартиру та бажала якнайшвидше здійснити продаж, вона підписала договір з ТОВ «Корпорація ІГ» від 15.12.2021р. № 405 і віддала ріелтору, співвласники квартири при цьому присутні не були. У зміст договору позивачка не вникала, договір не прочитала, копії договору їй ріелтор не надав, а вона поставилась до цього неуважно, так як на той час їх квартиру, ніби змагаючись між собою, відвідували численні працівники різних агентств, пропонували свої послуги та проводили можливих покупців.

Вважає, що Договір № 405 від 15.12.2021 р., про надання послуг направлених на продаж об`єкту нерухомості, має бути визнаний недійсним, з підстав невідповідності ст. 5,18 ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки порушує принцип свободи договору та включає умови, які є несправедливими.

Зазначає, що договір від 15.12.2021р. № 405 поширює свою дію на співвласників, які не були присутні при підписанні договору, а у позивачки не було можливості узгодити з ними умови договору

Вважає, що пункти 2.5, 3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 3.5, 3.6, 4.2, 4.3, 4.4 Договору від 15.12.2021р. № 405 суперечать вимогам законодавства, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів» та ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України, оскільки порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін та завдають шкоди споживачеві, крім того, містять жорсткі обов`язки споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця

Просить визнати недійсним договір про надання послуг від 15.12.2021р. № 405, укладений між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація ІГ».

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 квітня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація ІГ" до ОСОБА_1 про стягнення заборогованості за договором про надання послуг - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальність "Корпорація ІГ" заборгованість за договором про надання послуг № 405 від 15 грудня 2021 року в сумі 14965,58 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальність "Корпорація ІГ" про визнання недійсним договору про надання послуг - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальність "Корпорація ІГ" судовий збір у розмірі 691,73 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача - адвокат Жилінська Т.П. посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також вважаючи, що рішення прийнято без повного та всебічного з`ясування обставин справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, просить суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити зустрічні позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував, що насправді жодних послуг надано не було, а «Перелік послуг Корпорації ІГ» та «Перелік маркетингово-рекламних послуг Корпорації ІГ» було підписано в день укладання договору, а тому не є належним доказом наданих послуг. Вказує, що її заява про розірвання договору від 28.12.2021 року не є належним доказом розірвання договору, оскільки вона адресована не позивачу, а агентству нерухомості «IDEAL GROUP». Крім того, вказує на необґрунтовану відмову щодо визнання договору недійсним. Покликається на те, що умови договору, які передбачають права та обов`язки замовника та виконавця містять жорсткі обов`язки для споживача, тоді як надання послуги обумовлене здебільшого власним розсудом виконавця. Вважає такі умови несправедливими та таким, що вносять дисбаланс між сторонами договору, зокрема обмежують право споживача на отримання послуг інших агентств та обмежують право вибору надавача послуг.

Вказує, що вона звільнення від сплати судових витрат, а тому суд безпідставно поклав на неї судові витрати понесені позивачем.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що рішення суду прийняте у відповідності до ст. 263 ЦПК України, є законним та обґрунтованим, а доводи викладені у апеляційній скарзі такими, що не заслуговують на увагу.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду таким вимогам відповідає.

Встановлено, що 15 грудня 2021 року між ТОВ «Корпорація ІГ», як виконавцем та ОСОБА_1 , як замовником було укладено Договір про надання послуг №405.

Відповідно до п. 1.1. Договору Виконавець надає Замовнику послуги інформаційно-консультаційного характеру, спрямовані на укладення Замовником відповідно до чинного законодавства України угоди про відчуження об`єкта нерухомості (надалі - об`єкта), який вказаний в п. 6.9., а Замовник зобов`язується спожити послуги та оплатити їх у строк та на умовах, передбачених даним Договором.

Послуги Виконавцем вважаються наданими у повному обсязі з моменту, коли Замовник підписав попередній договір забезпечений завдатком чи будь-який інший договір, спрямований на відчуження об`єкта або досягнення усної згоди щодо відчуження об`єкта чи/та підписанням Замовником Акту здачі-приймання наданих послуг (пункт 1.2. Договору).

Згідно з положеннями п. 6.9. Договору об`єкт нерухомості, який Замовник мав намір відчужити, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 6.11. Договору Сторони погодили, що оплата послуг Виконавцеві проводиться в день надання послуг тобто в день вчинення будь-якої з дій, передбачених в п. 1.2 цього Договору з урахуванням авансового платежу, вартість послуг, що надаються на підставі даного Договору становить 21700,00 грн., авансовий платіж відсутній.

На виконання умов укладеного між Сторонами Договору, ТОВ «Корпорація ІГ» розмістило низку оголошень про продаж об`єкта нерухомості, зокрема: оголошення про продаж 3-кімнатної квартири в Рівному від 16.12.2021 року, розміщене сайті obyava.ua; оголошення про продаж 3-кімнатної квартири на Волинської Дивізії від 20.12.2021 року соціальній мережі Телеграм (загальнодоступна група «ПРОДАЖ 3-6 к квартир»), що підтверджується скріншотами із сторінок вказаних ресурсів.

Крім того, сторони підписали Перелік послуг Корпорації ІГ та перелік маркетингово-рекламних послуг Корпорації ІГ, в яких зазначено, які саме послуги за Договором про надання послуг №405 від 15.12.2021 було надано Відповідачці.

28 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до АН «IDEAL GROUP» із заявою, у якій просить вважати договір від 15 грудня 2021 року розірваним, оскільки він порушує її конституційні права і свободи та права інших двох співвласників квартири (чоловіка і доньки).

У відповідь на заяву ОСОБА_1 директором ТОВ «Корпорації ІГ» надіслано відповідачу-позивачу лист, у якому вказує, що згідний розірвати Договір №405 від 15 грудня 2021 року та звільнити від обов`язку відшкодування фактично понесених витрат під час виконання договору відповідно до п. 3.8 Договору за умови оплати 50% вартості послуг, що визначена у п.6.11 до даного Договору, а саме 10850 грн.

Відповідно до п.4.2. Договору у разі неможливості виконати цей Договір у зв`язку з діями чи бездіяльністю Замовника в т.ч. в разі відмови Замовника від цього договору або його розірвання на вимогу Замовника. Замовник зобов`язаний в одноденний термін оплатити послу Виконавця у розмірі п`ятдесяти відсотків вартості послуг, визначеної у пункті 6.11. до даного Договору а також відшкодувати Виконавцю всі його витрати згідно погодженого переліку Корпорації ІГ, переліку маркетингово-рекламних послуг Корпорації ІГ, протягом двох календарних днів з дня виставлення Виконавцем відповідного рахунку.

Згідно копії договору купівлі-продажу квартири від 30.12.2021 року продавці ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 продали, а ОСОБА_6 , ОСОБА_7 купили квартиру АДРЕСА_2 .

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

У постанові ВП ВС від 01 червня 2021 року (справа № 910/12876/19) викладені такі висновки про межі свободи договору:

«7.7. Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.

7.8. Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.

7.9. Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.

7.10. Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення.»

Цивільний Кодекс України не містить окремих вимог до договору про надання інформаційно-консультаційних послуг, у главі 63 ЦК України викладені загальні положення про договір надання послуг.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Статтею 902 ЦК України встановлено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Згідно частини першої статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право обов`язковість договору.

Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припиненні зобов`язання на підставах, що містяться в гл. 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування певних стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає відповідний розподіл та покладання тягаря доказування на сторони певним чином. Одночасно згаданий принцип не передбачає обов`язок суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 757/15585/20.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, який у рішенні у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Убачається, що підписуючи спірний договір про надання інформаційно-консультаційних послуг від 15 грудня 2021 року, ОСОБА_1 погодилася з усіма його умовами, заперечень щодо цих умов не заявляла. Оспорюваний договір про надання інформаційно-консультаційних послуг містить чіткі, зрозумілі та однозначні умови щодо вартості послуг, моменту, з настанням якого у замовника виникає обов`язок сплатити вартість послуг, а також умови про розмір неустойки (штрафу).

Дослідивши наявні у справі докази, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції, зробив обґрунтований висновок про те, що позивачем доведено розмір заборгованості за договором про надання інформаційно-консультативних послуг, зобов`язання за яким відповідач не виконала.

Водночас, відповідач належних та допустимих доказів, визначених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, які б спростовували доводи позивача, згідно положень статей 12, 81 ЦПК України суду не надала.

Крім того, проаналізувавши зміст договору №405 від 15 грудня 2021 року, апеляційний суд приходить до висновку, що він відповідає загальним вимогам закону, зокрема нормам глави 63 ЦК України, ст.6 ЦК України; укладена між сторонами спору угода не містить умов чи положень, які є недійсними відповідно до закону (нікчемними), у тому числі ЗУ «Про захист прав споживачів».

За таких обставин, суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору про надання інформаційно-консультативних послуг від 15 грудня 2021 року №405, оскільки останньою такі вимоги належними та допустимими доказами не підтверджені, що є її процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України).

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги проте, що ОСОБА_1 звільнена від сплати судових витрат відповідно до п.10 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», оскільки ОСОБА_1 не є позивачем за первісним позовом, а тому вказані положення на неї не поширюються.

Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання апеляційної скарги на рішення суду підлягає до сплати судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги що, на день подання апеляційної скарги, становить 3721,50 грн.

При подачі апеляційної скарги в частині стягнення заборгованості за первісним позовом відповідачем не було сплачено судовий збір. Таким чином, судовий збір у розмірі 3721,50 грн. підлягає стягненню з ОСОБА_1 в дохід держави.

Судовий збір в частині відмови у задоволенні зустрічного позову не справляється, оскільки позивач ОСОБА_1 віднесена до першої категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Жилінської Т.П. залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 квітня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір в розмірі 3721 гривень 50 копійок (рахунок для зарахування надходжень по коду класифікації доходів бюджету 22030101 "Судовий збір" (Державна судова адміністрація України, 050): Рахунок отримувача: UA618999980313111206080017527, Отримувач: ГУК у Рівен.обл/ Рівнен.міс.тг/ 22030101, Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38012494, Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат), МФО: 899998).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 03 жовтня 2024 року.

Головуючий : Гордійчук С.О.

Судді : Боймиструк С.В.

Ковальчук Н.М.