Ухвала

від 11.09.2024 по справі 567/79/23

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

11 вересня2024 року

м. Київ

Справа № 567/79/23

Провадження № 14-93цс24

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Мартєва С. Ю.,

суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Горинь Агро Плюс»</a>, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний реєстратор Комунального підприємства «Центр реєстрації прав» П`ятигірської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області Хілько Наталія Володимирівна, про визнання недійсною угоди про дострокове розірвання договору оренди землі та скасування її державної реєстрації

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року, постановлену колегією суддів у складі Гордійчук С. О., Хилевича С. В., Шимківа С. С.,

УСТАНОВИЛА:

1. У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, в якому просив визнати недійсною угоду від 24 квітня 2019 року про дострокове розірвання договору оренди землі від 24 квітня 2018 року № 109, укладену Товариством з обмеженою відповідальністю «Горинь Агро Плюс» (далі - ТОВ «Горинь Агро Плюс») щодо земельної ділянки, державний акт серії ЯЕ № 217106, з кадастровим номером 5624280400:10:002:0103, скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Центр реєстрації прав» П`ятигірської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області Хілько Н. В. (індексний номер 48913737) від 28 вересня 2019 року.

2. Позов мотивував тим, що право оренди на належну позивачу земельну ділянку з кадастровим номером 5624280400:10:002:0103 (площею 2,4526 га) зареєстроване за відповідачем на підставі договору оренди землі від 24 квітня 2018 року № 109, укладеного сторонами спору строком на 10 років.

3. З рішення державного реєстратора Хілько Н. В. (індексний номер 48913737) від 28 вересня 2019 року слідує, що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відомості про припинення права оренди відповідача на спірну земельну ділянку, копію витягу з якого надав позивач, оскільки 24 квітня 2019 року ОСОБА_1 та ТОВ «Горинь Агро Плюс» у письмовій формі уклали спірну угоду.

4. ОСОБА_1 звернувся до суду, оскільки заперечує підписання ним спірної угоди.

5. Ухвалою від 23 січня 2023 року Острозький районний суд Рівненської області позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху та надав строк на усунення її недоліків, зокрема, зазначив про необхідність надання документа, що підтверджує сплату судового збору за розгляд судом позову.

6. Ухвалою від 15 березня 2023 року Острозький районний суд Рівненської області позовну заяву ОСОБА_1 вважав неподаною та повернув її позивачу.

7. Ухвалу мотивував тим, що позивач лише частково усунув недоліки своєї позовної заяви та не надав документа на підтвердження сплати відповідного судового збору, посилаючись на те, що він звільнений від його сплати на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).

8. Суд першої інстанції, посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений, зокрема, у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19, вказав на те, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом з приводу визнання недійсною угоди про дострокове розірвання договору оренди землі та скасування її державної реєстрації, тобто з позовними вимогами, які не зачіпають порядку надання, обсягу соціальних гарантій, не стосуються будь-яким іншим чином соціального і правового захисту особи зі статусом учасника бойових дій, то судовий збір підлягає сплаті.

9. Постановою від 09 травня 2023 року Рівненський апеляційний суд апеляційну скаргу позивача на ухвалу суду першої інстанції від 15 березня 2023 року задовольнив, ухвалу Острозького районного суду Рівненської області від 15 березня 2023 року скасував, справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.

10. Постанову мотивував тим, що обставини справи № 9901/311/19 та справи, що розглядається, не є подібними. ОСОБА_1 , маючи статус учасника бойових дій, звернувся до суду з метою захисту свого права на отримання орендної плати за надану в оренду земельну ділянку, що з урахуванням положень статей 12, 22 Закону № 3674-VI, предмета та підстав позову вказує на звільнення його від сплати судового збору.

11. Ухвалою від 01 червня 2023 року Острозький районний суд Рівненської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив загальне позовне провадження.

12. Ухвалою від 21 вересня 2023 року Острозький районний суд Рівненської області призначив у справі судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставив питання: чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 в угоді від 24 квітня 2019 року про дострокове розірвання договору оренди землі від 24 квітня 2018 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5624280400:10:002:0103 у графі «Орендодавець» ОСОБА_1 чи іншою особою?

Проведення експертизи доручив експертам Рівненського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. Витрати на проведення експертизи поклав на ОСОБА_1 .

13. Провадження у справі зупинив.

14. У вересні 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Острозького районного суду Рівненської області від 21 вересня 2023 року про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.

15. Ухвалою від 12 жовтня 2023 року Рівненський апеляційний суд апеляційну скаргу залишив без руху та надав строк п`ять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, а саме надання квитанції про сплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 536,80 грн.

16. Ухвалою від 06 листопада 2023 року Рівненський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 вважав неподаною та повернув заявнику.

17. Ухвалу мотивував тим, що ОСОБА_1 не усунув недоліків своєї апеляційної скарги, визначених йому апеляційним судом.

Апеляційний суд послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, який фактично відповідає правовому висновку, викладеному в постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19.

18. Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи ОСОБА_1 (народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ) має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 22 лютого 2008 року, звернувся до суду з метою захисту свого права на отримання орендної плати за надану в оренду земельну ділянку.

19. У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Рівненського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

20. Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену абзацом другим пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Зазначено, що апеляційний суд в оскарженому судовому рішенні застосував норми права та порушив норми процесуального права, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про повернення апеляційної скарги.

21. Касаційну скаргу мотивував тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, оскільки правовідносини справи, що розглядається, та справи № 545/1149/17 не є подібними. Права та інтереси, за захистом яких він звернувся до суду, передбачають його право як учасника бойових дій бути звільненим від сплати судових зборів на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.

22. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву, пояснень) на касаційну скаргу не скористалися.

Розгляд у Верховному Суді

23. Ухвалою від 05 грудня 2023 року Верховний Суд касаційну скаргу залишив без руху та надав строк для усунення недоліків (зокрема, надання документів на підтвердження сплати судового збору).

24. Верховний Суд, визначаючи недоліки цієї касаційної скарги, виходив з правових висновків, викладених, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 та від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17.

25. На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 05 грудня 2023 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду клопотання про звільнення його від сплати судового збору за подання касаційної скарги.

26. Клопотання мотивоване тим, що він є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням (серія НОМЕР_1 ), та відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI звільнений від сплати судового збору за подання касаційної скарги. Крім цього, у клопотанні зазначено, що єдиним доходом ОСОБА_1 є його пенсія.

27. Ухвалою від 24 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду частково задовольнив клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору - відстрочив сплату судового збору за подання касаційної скарги у сумі 536,80 грн до закінчення перегляду справи в касаційному порядку; відкрив касаційне провадження у справі.

28. Ухвалою від 24 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

29. Ухвалою від 03 липня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу № 567/79/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

30. Ухвалу мотивував тим, що державна політика соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) захисників та захисниць України - цілеспрямована, системна діяльність органів державної влади щодо забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) захисників та захисниць України шляхом надання їм пільг і гарантій соціального захисту відповідно до законодавства (частина перша статті 1-1 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII).

31. Колегія суддів виходила з того, що система соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) захисників та захисниць України - сукупність органів державної влади, підприємств, установ, організацій, які взаємодіють між собою та іншими системами державного управління з метою формування та реалізації державної політики у сфері соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) захисників та захисниць України (частина перша статті 1-2 Закону № 3551-XII).

32. Зазначила, що законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається із цього Закону та інших актів законодавства України (частина перша статті 2 Закону № 3551-XII).

33. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни (абзац другий частини першої статті 4 Закону № 3551-XII).

34. Зауважила, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (частина перша статті 5 Закону № 3551-XII). Стаття 6 Закону № 3551-XII врегульовує коло осіб, які належать до учасників бойових дій. Відповідно до умов Закону № 3551-XII та наданих суду документів ОСОБА_1 належить до учасників бойових дій. Отже, він має право на перелік пільг, закріплених у статті 12 цього Закону, зокрема, на першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва (пункт 14).

35. Звернула увагу на те, що відповідно до частини першої статті 22 Закону № 3551-XII рішення підприємств, установ і організацій, які надають пільги, можуть бути оскаржені до районної державної адміністрації, виконавчого комітету міської ради або до районного (міського) суду. При цьому Закон № 3551-XII для цього випадку в частині другій статті 22 передбачив додаткові пільгові умови - ветерани війни та члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, члени сімей загиблих (померлих) захисників і захисниць України отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань.

36. Зазначила, що предметом спору у справі № 567/79/23 є захист прав та інтересів учасника бойових дій, пов`язаних з відносинами оренди землі, тобто цей спір не пов`язаний із захистом порушених прав ОСОБА_1 саме як учасника бойових дій або з виконанням ним військового обов`язку, або виконанням службових обов`язків.

37. Посилалася на те, що у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 Велика Палата Верховного Суду в контексті аналізу застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI дійшла висновку, що правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей встановлені Законом № 3551-XII. У статті 22 цього Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань

Водночас, оскільки у справі № 9901/311/19 особа зверталась за захистом права, яке не випливало із статті 12 Закону № 3551-XII, тобто позов не зачіпав обсяг соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином не стосувався соціального і правового захисту ветеранів війни, то Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що ця особа не звільняється від сплати судового збору, попри її статус учасника бойових дій, на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.

38. Виходила з того, що зазначений висновок відповідає фактично аналогічному висновку, який міститься у постанові Верховного Суду прийнятій у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 21 березня 2018 року у справі № 490/8128/17.

39. Колегія суддів зауважила, що своєю ухвалою від 27 листопада 2019 року у справі № 545/1149/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від зазначеного правового висновку, який міститься у відповідних постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 та від 21 березня 2018 року у справі № 490/8128/17.

40. Зазначила також, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 зазначила, що пункт 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, у яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 Закону № 3551-XII. А стаття 22 цього ж Закону передбачає, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань. Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти, чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12 та 22 Закону № 3551-XII.

41. Відповідно до цього Велика Палата Верховного Суду у справі № 545/1149/17 зазначила, що не бачить підстав для відступу від цієї правової позиції та правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 та від 21 березня 2018 року у справі № 490/8128/17.

42. Колегія суддів Касаційного цивільного суду звернула увагу на те, що стаття 22 Закону № 3551-XII має назву «Оскарження рішень підприємств, установ і організацій, які надають пільги». У контексті цього Закону та за логічним змістом його статей вона покликана уточнити окремі пільгові умови реалізації захисту прав відповідної категорії осіб, визначених саме у його статті 12, але не визначає та не може обмежувати дію пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.

Тобто за своєю дією пункт 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI як спеціальна норма, яка визначає загальний порядок звільнення від сплати судового збору учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності, Героїв України, є значно ширшим за статтю 22 Закону № 3551-XII, яка є спеціальною нормою лише по відношенню до судового захисту прав, закріплених у статті 12 Закону № 3551-XII.

43. Зазначила, що у своїй постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 Велика Палата Верховного Суду обмежилась аналізом застосування статей 12 та 22 Закону № 3551-XII у контексті пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, оскільки вона вирішила, що цього було достатньо в умовах тієї конкретної справи для рішення про те, що з учасника бойових дій не підлягав стягненню судовий збір. Вбачається, що через призму цього конкретного аспекту оцінки пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI вона також розглядала наявність підстав відступити чи ні від зазначених висновків, які містяться у відповідних постановах Верховного Суду.

44. Вважала, що правовий висновок щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI виключно у контексті статей 12 та 22 Закону № 3551-XII, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19, є конкретним та однозначним - таким, що позбавляє можливості застосувати пункт 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI у справі, що розглядається.

45. Мотивувала також тим, що у справі, яка передана на розгляд, застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, яке обмежене виключно змістом статей 12 та 22 Закону № 3551-XII, матиме результатом позбавлення учасника бойових дій ОСОБА_1 пільги, на яку він має право відповідно до реального змісту пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.

46. При цьому ОСОБА_1 послідовно та наполегливо намагається відстоювати у судах усіх інстанцій своє право на пільгу, передбачену пунктом 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI. А судові рішення у цій справі лише зайвий раз доводять рівень невизначеності в оцінці судами неоднозначного (відповідно до його прямого змісту без додаткових спірних тлумачень) застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI. Це негативно впливає на правову визначеність щодо застосування цього нормативного положення та призводить до викривленої реалізації його змісту.

47. Наголосила, що у Верховному Суді склалася неоднорідна практика щодо оцінки відповідного правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19, та відмови відступити від цього висновку, зазначеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17.

48. В одних випадках, за наявності позовних вимог, які не підпадають під дію статті 12 Закону № 3551-XII, Верховний Суд не визнає право особи бути звільненою від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI. Це має відображення як в ухвалах Верховного Суду (дивитись, наприклад, ухвали Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2020 року у справі № 439/1127/18, від 12 листопада 2020 року в справі № 462/421/18, від 15 січня 2021 року у справі № 757/36628/16-ц, від 29 квітня 2021 року у справі № 670/372/20, від 02 лютого 2022 року у справі № 2-7842/10, від 18 жовтня 2022 року у справі № 373/702/20, від 23 січня 2023 року у справі № 761/553/21, від 19 вересня 2023 року у справі № 308/3120/15-ц тощо), так і у його постановах (дивитись, наприклад, постанову від 04 травня 2020 року у справі № 314/3549/17, від 20 травня 2020 року у справі № 727/9199/16-ц, від 24 листопада 2021 року у справі № 761/1004/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 521/17186/20, від 04 травня 2022 року у справі № 373/86/21).

49. Разом з тим відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 2-3901/08-ц, пункт 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI (звільнення від сплати судового збору учасників бойових дій, Героїв України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав під час розгляду справи в усіх судових інстанціях) поширюється на учасників бойових дій при їх зверненні до суду у зв`язку з порушенням будь-яких їх прав, незалежно від характеру, предмета та підстав таких позовів. Тобто це питання не обмежується лише застосуванням статей 12 та 22 Закону № 3551-XII.

50. Подібні висновки викладені Верховним Судом, зокрема, й після постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19, у постановах від 16 жовтня 2019 року у справі № 187/1094/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 761/17654/17, від 21 грудня 2023 року у справі № 280/3035/21).

51. Зазначила, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 187/1094/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що пункт 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI не містить посилань на те, що позов має бути заявлений лише з підстав порушення прав та законних інтересів позивача саме як учасника бойових дій.

52. Вважала, що зазначене корелюється з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 0640/4372/18 (пункт 19), у якій Верховний Суд також зазначив, що відсутність механізму чіткого трактування та розуміння дійсного змісту норми пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI насамперед пов`язана з недоліками законодавчої техніки, яка використовувалась законодавцем під час підготовки цього Закону, проте це не повинно впливати на гарантовані державою пільги при сплаті судового збору, порушувати та обмежувати права учасників бойових дій при їх зверненні до суду у зв`язку з порушенням будь-яких їх прав, незалежно від характеру, предмета та підстав таких позовів (пункт 25).

53. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що необхідним є значно ширше тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI та встановлення однозначного його розуміння.

54. Таким чином, на думку колегії суддів необхідно відступити від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19, від якого вона не відступила у своїй постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, та викладеного у інших постановах Верховного Суду (наприклад, від 21 березня 2018 року у справі № 490/8128/17, від 04 травня 2020 року у справі № 314/3549/17, від 20 травня 2020 року у справі № 727/9199/16-ц, від 24 листопада 2021 року у справі № 761/1004/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 521/17186/20, від 04 травня 2022 року у справі № 373/86/21 тощо), шляхом уточнення, що є необхідним для розвитку сталої, однозначної та зрозумілої судової практики у питаннях справляння судового збору за позовами учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності, Героїв України.

55. Тим більше зазначена проблематика набуває гострого значення у контексті збройної агресії російської федерації проти незалежності та державності України, оскільки вона потенційно зачепить інтереси сотень тисяч осіб, які стали на захист існування нашої держави та, ризикуючи власним життям, захищають, зокрема, саме існування принципів, закріплених у Конституції України. Якщо держава опосередковано через систему державних органів та установ, нормотворчу діяльність створює хибне враження у своїх громадян, які, ризикуючи своїм життям, захищали та захищають саме її існування, щодо реального соціального захисту цих громадян, який звужується шляхом додаткового тлумачення досить однозначних за своїм прямим змістом нормативних положень, то вона фактично самостійно підриває постулати частини першої статті 17 Конституції України у її взаємозв`язку із частиною другою статті 3 Конституції України.

56. Наголосила, що необхідно усвідомлювати, що соціальне буття учасників бойових дій не обмежується виключно їх відповідним статусом та статтями 12 та 22 Закону № 3551-XII. Зміст частини першої статті 2 Закону № 3551-XII прямо вказує, що законодавство про соціальний статус, зокрема, учасників бойових дій, не складається та не обмежується виключно цим Законом. За своїм змістом та характером окремих його нормативних положень Закон № 3674-VI також є нормативним актом, який встановлює соціальні пільги окремим категоріям громадян України. І формальне існування статей 1-1 та 1-2 Закону № 3551-XII без їх належної та повної реалізації на практиці не відповідає Конституції України.

57. Вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19, від якого вона не відступила у своїй постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, та викладеного у інших постановах Верховного Суду (наприклад, від 21 березня 2018 року у справі № 490/8128/17, від 04 травня 2020 року у справі № 314/3549/17, від 20 травня 2020 року у справі № 727/9199/16-ц, від 24 листопада 2021року у справі № 761/1004/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 521/17186/20, від 04 травня 2022 року у справі № 373/86/21 тощо), який обмежує застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI виключно статтями 12 та 22 Закону № 3551-XII.

58. Дійшла висновку, що застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI має відбуватися при зверненні осіб, які у ньому зазначені, до суду у зв`язку з порушенням будь-яких їх прав, не тільки тих, які безпосередньо пов`язані з відповідним їх статусом (учасник бойових дій, постраждалий учасник Революції Гідності, Герой України), незалежно від характеру, предмета та підстав їх позовів. При цьому в контексті правового висновку щодо звільнення споживачів від сплати судового збору, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц, відповідне звільнення від сплати судового збору має відбуватись на всіх стадіях судового процесу.

59. Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

60. З огляду на недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду через наявність висновку щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому нею рішенні, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з таких підстав.

61. У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (правовладдя).

62. Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

63. У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

64. Відповідно до частин першої, четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

65. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи [рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11}.

66. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Веренцов проти України», заява № 20372/11; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09).

67. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

68. В інших справах ЄСПЛ також неодноразово зазначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках потреби та при обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справі «Проценко проти Росії», заява № 13151/04, пункт 26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення у справі «Сутяжник проти Росії», заява № 8269/02, пункт 38).

69. У пунктах 34, 39 остаточного рішення від 07 жовтня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05) ЄСПЛ наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції; завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці [рішення у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98, пункт 65]; у цьому зв`язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права [рішення у справах «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03, пункти 29, 30, та «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02, пункти 36, 37]; неспроможність вищого суду впоратися із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції [див. рішення у справі «Падурару проти Румунії» (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00, пункти 98, 99]; Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким потрібно керуватися; сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі потреби може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції [рішення у справах «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00, пункт 56, та «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03, пункт 104].

70. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, потрібно пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47).

71. Судді повинні послідовно застосовувати закон. Проте якщо суд вирішує відійти від попередньої практики, на це потрібно чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

72. Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності у вирішенні спірних ситуацій для учасників справи.

73. Водночас принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в протилежному випадку це б унеможливлювало виправлення судом своєї позиції або ж гальмувало б динамічний розвиток права та суспільних відносин.

74. В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону № 1402-VIII та ЦПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.

75. Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

76. Щоб гарантувати юридичну визначеність, Велика Палата Верховного Суду має відступати від своїх попередніх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання [постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41)].

77. Тож Велика Палата Верховного Суду може відступати від своїх попередніх висновків лише за наявності для цього належних підстав. Такі підстави мають бути належно мотивовані не лише в постанові Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення спору по суті, а й в ухвалі відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

78. Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

79. Згідно з відкритими та загальнодоступними даними Офіційного вебпорталу парламенту України, у березні 2020 року у Верховній Раді України зареєстрований проєкт Закону про внесення зміни до статті 5 Закону України «Про судовий збір» (щодо сплати судового збору при захисті прав учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності та Героїв України).

80. До проєкту цього Закону було надано пояснювальну записку та висновки комітетів Верховної Ради України з яких вбачається, що метою цього законопроєкту було усунення суперечності, що буде сприяти приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність до вимог принципів верховенства права та правової визначеності. А саме запропоновано внести зміни до Закону України «Про судовий збір» в частині викладення пункту 13 частини першої статті 5 зазначеного Закону в такій редакції: «учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у всіх справах незалежно від характеру порушених прав».

81. Проте Верховна Рада України не прийняла Закон про внесення зміни до статті 5 Закону України «Про судовий збір» (щодо сплати судового збору при захисті прав учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності та Героїв України).

82. Тобто законодавець чітко визначив свою позицію щодо спірного питання.

83. Отже, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що із часу прийняття нею 09 жовтня 2019 року постанови у справі № 9901/311/19, як і постанови від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 із висновками щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI з урахуванням вимог статей 12 та 22 Закону № 3551-XII, відсутні підстави стверджувати, що відбулась зміна суспільних відносин чи нормативного регулювання, внаслідок чого цей висновок втратив зрозумілість, набув ознак неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості чи помилковості.

84. Наведені Третьою судовою палатою Касаційного цивільного суду мотиви про те, що сформульований Великою Палатою Верховного Суду висновок обмежує застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI виключно статтями 12 та 22 Закону № 3551-XII, не підтверджують наявності підстав для прийняття справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду, оскільки висновки, сформульовані нею у наведених постановах, навпаки, є конкретними, однозначними і такими, що позбавляють можливості застосувати пункт 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI у справі, що розглядається.

85. Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що саме по собі періодичне передання їй на розгляд справ для вирішення однієї і тієї ж проблеми за відсутності обґрунтованих підстав та лише з мотивів незгоди з раніше сформульованими Великою Палатою Верховного Суду висновками не сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності (див., зокрема, ухвалу від 19 жовтня 2023 року у справі № 465/5184/14-ц).

86. Велика Палата Верховного Суду не встановила об`єктивних причин відступу від правового висновку, якими, за її усталеною практикою, можуть бути очевидні вади попереднього рішення (неефективність, неясність, неузгодженість) чи зміна суспільного контексту.

87. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд Третій судовій палаті Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.

88. Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

1. Справу № 567/79/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Горинь Агро Плюс»</a>, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний реєстратор Комунального підприємства «Центр реєстрації прав» П`ятигірської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області Хілько Наталія Володимирівна, про визнання недійсною угоди про дострокове розірвання договору оренди землі та скасування її державної реєстрації за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року - повернути на розгляд Третій судовій палаті Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

2. Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. Ю. Мартєв

Судді О. О. Банасько О. В. Кривенда

Ю. Л. Власов М. В. Мазур

І. А. Воробйова С. О. Погрібний

М. І. Гриців О. В. Ступак

Ж. М. Єленіна І. В. Ткач

І. В. Желєзний О. С. Ткачук

Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич

В. В. Король Є. А. Усенко

С. І. Кравченко Н. В. Шевцова