Постанова

від 01.10.2024 по справі 235/1067/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8674/24 Справа № 235/1067/24 Суддя у 1-й інстанції - Назаренко Г. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2024 року м.Кривий Ріг

справа № 235/1067/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Остапенко В.О.,

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

секретар судового засідання Бортник В.А.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Дунь Віталій Валерійович, на заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 липня 2024 року, яке ухвалено суддею Назаренко Г.В. у м. ПокровськуДонецької області, та повне судове рішення складено 15 липня 2024 року,

УСТАНОВИВ:

В лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області, про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивований тим, що сторони по справі мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З кінця 2012 року відповідач припинив спілкування зі своїми дітьми, цікавитися ними та матеріально підтримувати, брати участь у їхньому вихованні.

За рішенням Кіровського районного суду м. Донецька у справі № 2/259/691/13 з відповідача на утримання дітей було стягнуто аліменти.

08 квітня 2013 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа, виданого на виконання рішення суду. 30 квітня 2014 року державним виконавцем було звернуто стягнення на майно боржника. В подальшому державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у зв`язку з окупацією м. Донецька. Отже, відповідач ухилився від виконання обов`язків щодо утримання своїх малолітніх дітей.

За інформацією позивача відповідач у 2013 році виїхав на постійне місце проживання до російської федераці, і з тих пір не цікавиться життям дітей взагалі, матеріально їх не підтримує.

У 2019 році дочка ОСОБА_5 через соціальну мережу «Однокласники» знайшла сторінку свого батька, зв`язалася з ним, на що відповідач повідомив, що вже тривалий час проживає в російській федерації, і що в нього інша сім`я. Вказане спілкування ніяким чином не вплинуло на відповідача, ніякої матеріальної допомоги він не запропонував, життям дітей не зацікавився, спілкування з дітьми на цьому припинилося.

Також, за інформацією з російської соціальної мережі «Вконтакті» відповідач розмістив на своїй сторінці свої фотографії зі зброєю та у військовому форменому одязі збройних сил російської федерації, датовані 2022-2023 роками. Позивач є офіцером ЗСУ, приймає безпосередню участь у бойових діях, разом з дітьми є ВПО, проживають у м. Коростишів Житомирської області.

Позбавлення батьківських прав, на думку позивача, зробить життя дітей кращим, як-то, при виїзді дітей за кордон потрібен дозвіл батька, який отримати вочевидь неможливо. Враховуючи воєнний стан в Україні, потенційна можливість виїзду дітей за кордон цілком ймовірна в будь-який час, виїзд за кордон потрібен дітям для можливого навчання за кордоном. Крім того, при вирішенні будь-яких майнових питань відносно дітей також потрібен дозвіл батька, що знову ж таки створює перешкоди у реалізації дітьми з позивачем їхніх прав.

На підставі наведеного вище позивач просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 липня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Дунь В.В., посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог позивача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що з кінця 2012 року відповідач припинив спілкування зі своїми дітьми, цікавитися ними та матеріально підтримувати, брати участь у їхньому вихованні. За рішенням Кіровського районного суду м. Донецька у справі № 2/259/691/13 з відповідача на утримання дітей було стягнуто аліменти. 08 квітня 2013 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа, виданого на виконання рішення суду. 30 квітня 2014 року державним виконавцем було звернуто стягнення на майно боржника. В подальшому державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у зв`язку з окупацією м. Донецька. Отже, відповідач ухилився від виконання обов`язків щодо утримання своїх малолітніх дітей.

Також апелянт вказує на те, що згідно з висноком органу опіки та піклування виконавчого комітету Житмирської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Житоміирської міської ради від 19 червня 2024 року № 1000, виходячи з інтересів дітей, виконавчий комітет Житмирської міської ради, як орган опіки, вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , оскільки останній не піклується про дітей, їх візичний та духовний стан, не забезпечує їх матеріально, не створює умов для отримання дітьми освіти.

Судом першої інсанцїі, при ухваленні оскаржуваного рішення, не враховано думку дітей, думку органу опіки та піклування, не надано оцінки доводам позивача стосовного того, що відповідач з дітьми не спілкується, не забезпечує їх матеріально.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 - Дунь В.В. , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - залишенню без змін, з наступних підстав.

За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції, в оскаржуваній позивачем частині, в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_1 є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 05 січня 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Куйбишевського районного управління юстиції у м. Донецьку Донецької області, та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 05 жовтня 2011 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Куйбишевського районного управління юстиції у м. Донецьку (а.с.5,6).

Позивач є офіцером Збройних Сил України, безпосередньо бере участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України (а.с.7-9). Фактичним місцем проживання позивача разом із дітьми є м. Коростишів Житомирської області (а.с.10, 33).

За інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 16 лютого 2024 року № 19-11365/18/24-Вих відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України громадянином України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за період з 08 листлпада 2017 року по 16 лютого 2024 року в Базі даних не виявлено (а.с.26, 27, 29, 44).

За повідомленням Донецького відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 08 січня 2024 року № 22.7-2104/1 в Кіровському районному відділі державної виконавчої служби м. Донецьк Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (нині - Донецький відділ державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції) перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Кіровського районного суду м. Донецька від 12 березня 2013 року № 2/259/691/13 щодо стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у розмірі 30% з усіх видів заробітку. 08 квітня 2013 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 30 квітня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на майно боржника.

В подальшому державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п.9 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки матеріали виконавчого провадження перебувають на території, на якій на даний час проводиться активна фаза АТО, а Кіровський відділ ДВС Головного територіального управління юстиції у Донецькій області переміщено на територію, підконтрольну українській владі, подальше проведення виконавчих дій за даним виконавчим документом неможливе (а.с.9-10,13).

Згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 19 червня 2024 року № 1000, виходячи з інтересів дітей, виконавчий комітет Житомирської міської ради як орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки батько дітей про фізичний і духовний розвиток дітей не піклується, не забезпечує необхідного харчування, лікування дітей, не спілкується з ними в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не створює умов для отримання дітьми освіти, матеріально їх не забезпечує, не відвідує за місцем проживання та навчання, фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків (а.с.83).

Судом першої інстанції, на виконання вимог ст.171 СК України, у присутності психолога ОСОБА_8 , була з`ясована думка дітей ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з питання доцільності позбавлення їхнього батька ОСОБА_2 батьківських прав, які пояснили, що проживають з мамою та бабою у м. Житомирі, батько проживає окремо, з ними не спілкується, матеріально їм не допомагає.

Звертаючись до суду з позовом про позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 , позивач посилалась на те, що відповідач не спілкується з дітьми та не забезпечує їх матеріально.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача про позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи немає беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку відповідача щодо ухилення від участі у вихованні дітей, умисне і свідоме нехтування обов`язками батька.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією Організації Об`єднаних Націй про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція ООН про права дитини) про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції ООН про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до статті 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Як вбачається з обставин справи, звернувшись до суду, позивач стверджував про ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення у справі «Мамчур проти України» заява № 10383/09, від 16 липня 2015 року).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення у справі «Ньяоре проти Франції», заява № 39948/16, від 18 грудня 2008 року).

Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (рішення у справі «Скоццарі та Дж`юнта проти Італії», заяви № 39221/98, 41963/98, від 13 липня 2000 року).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад (пункт 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).

Матеріалами справи підтверджується, що сторони у справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відомості щодо участі батька дітей у вихованні дітей у матеріалах справи відсутні.

Місце проживання відповідача зареєстровано у АДРЕСА_1 .

Згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 19 червня 2024 року № 1000, виходячи з інтересів дітей, виконавчий комітет Житомирської міської ради як орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки батько дітей про фізичний і духовний розвиток дітей не піклується, не забезпечує необхідного харчування, лікування дітей, не спілкується з ними в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не створює умов для отримання дітьми освіти, матеріально їх не забезпечує, не відвідує за місцем проживання та навчання, фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків (а.с.83).

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцїі щодо відмови у задоволенні позову, оскільки факт свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків щодо дітей, що характеризується його винною поведінкою, не знайшов своє підтвердженні як в суді першої інстанції, так і при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 , а також не встановлено обставин, які є беззаперечними підставами для позбавлення відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При цьому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що даний Житомирською міською радою висновок щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, наданий на підставі доказів, наданих лише позивачем, з урахуванням лише позиції позивача, а тому по своїй суті не містить об`єктивної картини причини неучасті відповідача в житті дітей, тому доводи апеляційної скарги про наявність такого висновку колегією суддів не приймаються до уваги.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що самі по собі встановлені факти, що відповідач не спілкуються з дітьми, не забезпечує їх матеріально та не приймає участь у їх вихованні, не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .

Таким чином, суд першої інстанції, вирішуючи спір на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, врахував пояснення сторін у справі, особу відповідача, інтереси малолітніх дітей, а також виходячи з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем виключних підстав, з якими закон пов`язує можливість позбавлення батьківських прав.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі, даних висновків не спростовують та не дають правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

При цьому, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З урахуванням того, що суд враховує, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у матеріалах справи немає беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку відповідача щодо ухилення від участі у вихованні дітей, умисне і свідоме нехтування обов`язками батька.

Доводи апеляційної скарги не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Дунь Віталій Валерійович, залишити без задоволення.

Заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 03 жовтня 2024 року.

Головуючий:

Судді: