Постанова

від 30.09.2024 по справі 489/1275/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

30.09.24

22-ц/812/1016/24

Єдиний унікальний номер судової справи 489/1275/23

Номер провадження 22-ц/812/1016/24

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

30 вересня 2024 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 та його представника Сидорчук К.А. ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка подана його представником - адвокатом Сидорчук Катериною Анатоліївною, рішення, яке ухвалено Ленінським районним судом міста Миколаєва 30 квітня 2024 року під головуванням судді Костюченка Г.С. в приміщені цього ж суду о 14 год. 52 хв., у цивільній справі

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання дитини

та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання дитини,

УСТАНОВИЛА:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають у шлюбі та наразі на розгляді Ленінського районного суду міста Миколаєва перебуває справа про розірвання шлюбу між ними.

Позивач та відповідач є батьками малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після фактичного припинення шлюбних між сторонами залишився проживати разом з матір`ю.

Між тим, коли дитина залишилася в квартирі з матір`ю позивача прийшли батьки ОСОБА_3 та забрали сина.

Наразі відповідач не дає позивачу бачити сина, на контакт не йде, чим порушує право дитини на нормальний духовний розвиток особистості, а також порушує права позивача, як матері, які передбачені ст.ст.141,153,157 СК України.

ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_3 не в змозі доглядати за сином самостійно, оскільки не має навичок догляду за дитиною, а також не в змозі забезпечити сину належний спосіб життя, духовного та фізичного розвитку, належної уваги та виховання.

Водночас протягом тривалого часу малолітній ОСОБА_5 проживав разом з позивачем, та з його народження в них стався сильний психологічний контакт, прив`язаність один до одного. Батько дитиною майже не займався та приймав значно меншу участь у вихованні сина та при нагоді ухилявся від виконання батьківських обов`язків.

ОСОБА_1 вважає, що сину буде краще проживати разом з нею, оскільки ОСОБА_3 своєю поведінкою негативно впливає на процес виховання дитини. Крім того, зміна місця постійного проживання дитини може завдати шкоди його емоційному та душевному стану.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 28 березня 2023 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради (том 1 а.с.21-22).

У травні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначено, що 30 серпня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 27 квітня 2023 року.

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який з моменту народження проживав з батьком у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується актом від 17 лютого 2023 року, складеним за участі сусідів.

Син знаходиться на його утриманні, в той час як ОСОБА_1 не виконує своїх батьківських обов`язків належним чином, не приділяє уваги сину, не займається його вихованням та розвитком.

ОСОБА_3 , як сумлінний батько, робить все можливе, щоб його син ріс здоровим, щасливим, був фізично, духовно, культурно та інтелектуально розвинений та зростав у стабільній атмосфері розуміння та взаємоповаги. Син, дуже прив`язаний до нього, а тому проживання з батьком, відповідає інтересам дитини.

На сьогодні ОСОБА_3 працює гіпнотерапевтом, має сертифікат спеціаліста по еріксоніанському гіпнозу та терапії та сертифікат НЛП - практики, отримує стабільний дохід. Спиртними напоями не зловживає, за місцем проживання характеризується позитивно.

В квартирі ОСОБА_3 створено усі умови для проживання дитини. Він має можливість забезпечити своєму синові належні умови проживання, виховання. ОСОБА_1 не виконує своїх батьківських обов`язків належним чином, не приділяє уваги сину, не займається його вихованням та розвитком. Мати дитини самоусунулась від виховання, догляду та утримання малолітньої сина, виїхавши за кордон до Чеської Республіки після народження дитини.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_3 просив визначити місце проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 05 червня 2023 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини з батьком та первісний позов ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з матір`ю об`єднано в одне провадження (том 1 а.с.202-206).

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 30 квітня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визначено місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 073 грн. 60 коп.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення районного суду обґрунтовано тим, що суд прийняв до уваги факт позитивних характеристик обох батьків, наявність заробітку, можливості утримання та виховання дитини, та при визначенні її місця проживання керувався, зокрема, принципами Декларації щодо виняткового розлучення матері з дитиною, ставлення обох батьків до сина, сприяння чи ухилення від вирішення спору при збиранні даних службою у справах дітей для подання матеріалів для складання висновку органу опіки та піклування й вважав, що визначення місця проживання дитини разом з матір`ю буде відповідати найвищім інтересам дитини, її безпеці, нормальному фізичному та психічному стану та всебічному розвитку. Також суд першої інстанції зауважив, що батько, хоча й належним чином здійснює виховання та утримання дитини, проте перешкоджає у спілкуванні з нею матері, що фактично порушує права останньої на контакти з дитиною та суперечить якнайкращим інтересам самої дитини.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , діючи через свого представника - адвоката Сидорчук К.А., посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення районного суду скасувати, та ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 відмовити та задовольнити його зустрічні позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції зробив помилкові висновки у частині визначення місця проживання дитини разом із матір`ю та не надав оцінку всім обставинам справи, наявним у матеріалах справи доказам.

Так, районний суд, вирішуючи спір, не врахував вік дитини (сина), її психологічний, емоційний стан, прихильність до батька. Малолітня дитина більшу частину свого життя прожила разом з батьком у безпечному та комфортному середовищі. Зміна місця проживання дитини станом на сьогодні не сприятиме забезпеченню якнайкращих інтересів дитини. Розрив зв`язків із батьком матиме негативний вплив на дитину.

Зазначено, що мати дитини не цікавиться її життям, не має психоемоційного зв`язку з сином. Вона проявляла безвідповідальну поведінку у вихованні дитини, оскільки довгий час проживала окремо від дитини.

Також судом безпідставно відмовлено відповідачу у проведенні судово-психологічної експертизи.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення таким вимогам відповідає в повному обсязі.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч.ч.2,8,9 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до положень ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до ч.1 ст.18, ч.1 ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У ч.1 ст.9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі ст.141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

За ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява №2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява №31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами ст.19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц (провадження №14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

З матеріалів справи убачається, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 18 жовтня 2019 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 а.с.9).

Згідно з витягами з реєстру територіальної громади Миколаївської територіальної громади №2022/002015777 від 12 грудня 2022 року та №2023/001479765 від 16 лютого 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (том 1 а.с.8,11).

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади міста Миколаєва від 27 березня 2023 року ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (том 1 а.с.20).

Згідно з актом про встановлення факту проживання громадянина (-ки) від 19 травня 2023 року складеного жителями багатоквартирного будинку АДРЕСА_4 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 засвідчено, що ОСОБА_1 фактично проживала разом зі своїм малолітнім сином ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 з жовтня 2019 року по липень 2020 року (том 1 а.с.102,103).

Відповідно до акту про фактичне місце проживання від 17 лютого 2023 року, складеного жителями багатоквартирного будинку АДРЕСА_4 ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 засвідчено, що у квартирі АДРЕСА_1 тривалий час з 01 листопада 2019 року по 14 березня 2022 року постійно проживали ОСОБА_3 з сином ОСОБА_5 . Також вказаними сусідами підтверджено, що вони майже щоденно з дня народження ОСОБА_5 по 14 березня 2022 року бачили ОСОБА_3 разом з сином під час прогулянок. 14 березня 2022 року за згодою батька ОСОБА_3 бабуся ОСОБА_12 та дідусь ОСОБА_13 вивезли свого онука ОСОБА_5 за кордон. Також засвідчено, що тривалий час, з 01 липня 2020 року по дату акту вказані особи не бачили мати ОСОБА_5 - ОСОБА_1 за вказаною адресою (том 1 а.с.157).

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 27 квітня 2023 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано (том 1 а.с.155).

Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради, як органом опіки та піклування, надано висновок №2968/02.02.01-22/04/14/23 від 02 серпня 2023 року про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 2 а.с.49-51).

Зі змісту вищевказаного висновку вбачається, що спеціалістами служби здійснювались виходи як за місцем проживання матері так і за місцем проживання батька. Зібрано характеризуючий матеріал на обох батьків, встановлено наявність умов для виховання дитини в місці проживання.

Зазначено, що малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 13 лютого 2023 року фактично проживає в квартирі АДРЕСА_5 з батьком ОСОБА_3 , дідом ОСОБА_13 та бабусею ОСОБА_12 .

Дитина зареєстрована разом з матір`ю в квартирі АДРЕСА_1 , де проживала з народження до від`їзду в евакуацію до Чеської Республіки.

ОСОБА_14 з 15 березня 2022 року по 08 січня 2023 року на час евакуації перебував в Чеській Республіці, місто Прага, в квартирі матері, яку вона орендувала. Поруч, в іншій квартирі, проживали як біженці: дід ОСОБА_13 та бабуся ОСОБА_12

08 січня 2023 року , внаслідок тривалого гострого конфлікту з дідом та бабою дитини, ОСОБА_1 відвезла сина ОСОБА_5 в Україну своїй матері в АДРЕСА_7, а сама повернулась до Чеської Республіки за власними речами. ОСОБА_3 13 лютого 2023 року забрав сина у матері позивача і відвіз до своїх батьків.

18 лютого 2023 року мати дитини повернулась до України, проживає в квартирі АДРЕСА_6 .

В період перебування ОСОБА_5 в евакуації, 17 травня 2022 року мати дитини оформила для дитини медичний страховий поліс. За виявленими проблемами із станом здоров`я ОСОБА_5 13 вересня 2022 року мати обстежила сина в центрі спортивної травматології Дитячої хірургії травм міста Прага Чеської Республіки, 16 жовтня 2022 року зробила дитині щеплення та 10 листопада 2022 року обстежила дитину в офтальмолога. З метою соціалізації ОСОБА_5 з 01 жовтня 2022 року влаштувала його до дитячого садку « Баранек » в місті Празі Чеської Республіки.

З 08 червня 2023 року ОСОБА_1 оформила підприємницьку діяльність та встала на облік як платник єдиного податку.

Батьки дитини характеризуються позитивно, працюють, мають достатній дохід, до кримінальної відповідальності не притягувались.

При відвідуванні 22 травня 2023 року фахівцями Миколаївського міського центру соціальних служб сім`ї ОСОБА_1 за місцем її проживання, та сім`ї ОСОБА_3 за місцем його проживання було встановлено, в обох помешканнях дотримуються санітарно-гігієнічні норми, для дитини створені належні умови проживання та повноцінного розвитку, облаштоване місце для сну та навчання. Мати дитини повідомила, що не проти спілкування сина з рідним батьком, проте бажає, щоб дитина проживала з нею.

Також фахівцями Центру було встановлено, що батько дитини перешкоджає матері в спілкуванні зі сином.

Враховуючи наведені обставини комісія рекомендувала визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

У зв`язку із цим, Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Миколаївської міської ради вважав за доцільне визначити місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 26 липня 2023 року №595 «Про участь ОСОБА_1 у вихованні дитини, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » було визначено порядок участі матері у вихованні дитини (том 3 а.с.3).

У зв`язку з невиконанням зазначеного рішення позивач звернулася до Служби у справах дітей Миколаївської міської ради з проханням вирішення питання щодо надання їй можливості брати участь у вихованні сина.

На підставі звернення ОСОБА_1 . Службою у справах дітей Миколаївської міської ради 11 грудня 2023 року та 13 грудня 2023 року була проведена перевірка з виходом до місця проживання дитини та батька ОСОБА_3 та службою було встановлено, що в діях ОСОБА_3 наявні ознаки невиконання рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 26 липня 2023 року за №595 «Про участь ОСОБА_1 у вихованні дитини, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » (том 3 а.с.39-41).

Оскільки батько дитини перешкоджав матері у спілкуванні з сином, остання 15 грудня 2023 року звернулася до суду з заявою про забезпечення позову та просила суд зобов`язати ОСОБА_3 надати їй можливість брати участь у вихованні дитини (том 3 а.с.1-2).

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19 грудня 2023 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову було задоволено, судом вирішено: зобов`язати ОСОБА_3 надати можливість ОСОБА_1 брати участь у вихованні дитини - ОСОБА_5 , надавши ОСОБА_1 (матері дитини) можливість спілкуватися з дитиною в присутності ОСОБА_3 (батька дитини) кожного понеділка, середи та п`ятниці місяця з 09:00 год. до 14:00 год.; другої та четвертої суботи і неділі місяця з 09:00 год. до 14:00 год. за попередньою домовленістю між батьками, з правом зміни графіка та порядку спілкування за взаємною згодою батьків, враховуючи бажання та інтереси дитини з дотриманням правил безпеки та алгоритму дій під час оголошення повітряної тривоги, до дня набрання рішенням у справі законної сили (том 3 а.с.12-14).

Виконання зазначеної ухвали суду проводиться у примусовому порядку державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав, що хоча батько дитини належним чином займається вихованням та утриманням сина, намагається створити для нього якнайкращі умови проживання, проте одночасно із цим створює перешкоди у спілкуванні матері з дитиною, фактично не бажає йти на компроміс для того, щоб знайти взаєморозуміння в питаннях виховання дитини.

При цьому, колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 такою поведінкою порушує права як позивача (мати дитини) на участь у вихованні дитини, так і права дитини на спілкування з матір`ю, оскільки незважаючи на встановлений відповідними органами порядок спілкування матері з сином, не виконував вказане рішення, що вказує на те, що він реалізовує свої батьківські права всупереч інтересам дитини, яка потребує любові обох батьків. Обмеживши дитину у спілкуванні з матір`ю, не бажаючи вирішувати спільно з нею за участі органу опіки та піклування питання виховання дитини, тим самим відповідач створює умови, за яких втрачається зв`язок матері з дитиною.

Вказане узгоджується із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №750/9620/20 (провадження №61-7187св22), в якій Верховний Суд вказав, що створювані одним із батьків для іншого протягом тривалого періоду перешкоди у вихованні дитини та спілкуванні з нею мають наслідком руйнування зв`язків із сім`єю, до якої належить, як батько так і мати дитини, а отже, в такому разі поведінка того з батьків, хто створює перешкоди, суперечить сімейним цінностям та не відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини. Також, до подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12 січня 2022 року у справі №663/724/19.

Під час вирішення спору щодо визначення місця проживання малолітньої дитини колегія суддів враховує інтереси самої дитини, а не її батьків або одного з них. Тому забезпечення якнайкращих інтересів дитини як прояв турботи про її права та свободи, є легітимною метою втручання у право на повагу до сімейного життя одного з батьків шляхом визначення місця проживання дитини з іншим із них.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Для забезпечення якнайкращих інтересів дитини у такому спорі мають значення, зокрема: особисті якості батьків, відносини, які є у кожного з них із дитиною, їхнє ставлення до виконання батьківських обов`язків, сталість соціальних зв`язків дитини з батьками, можливість належно забезпечувати її побут, умови для виховання та розвитку, дбати про стан її здоров`я (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року у справі №525/282/17; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі №377/128/18, від 24 листопада 2021 року у справі №754/16535/19).

Колегія суддів зважує на встановлені факти щодо:

віку дитини, окремого проживання батька та матері та проживання малолітньої дитини разом з батьком на час розгляду справи;

можливостей і здатностей як матері так я батька забезпечити харчування та побут дитини, створити їй належні умови для проживання, виховання, освіти, загального розвитку, охорони її здоров`я;

особистих якостей обох батьків і їхньої поведінки (зокрема особливостей поведінки батька щодо перешкод у побаченнях матері з дитиною);

відсутності обставин, які б вказували на неможливість подальшого проживання дитини разом із батьком чи матір`ю;

оцінки органом опіки та піклування, який мав змогу заслухати обох батьків, можливості визначити місце проживання дитини з матір`ю.

З огляду на ці обставини колегія суддів вважає обґрунтованим висновок районного суду про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю. За наведених умов таке рішення відповідає якнайкращим інтересам дитини, які мають першочергове значення для вирішення спору. Тому визначення місця проживання ОСОБА_5 з матір`ю за обставин цієї справи є пропорційним меті забезпечення зазначених інтересів дитини.

На думку колегії суддів, визначаючи місце проживання дитини з матір`ю, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, взявши до уваги вік дитини та поведінку кожного з батьків, районний суд надав першочергове значення саме найкращим інтересам дитини.

При цьому, колегія суддів зауважує, що батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я, стан розвитку дитини, незалежно від того, з ким вона буде проживати. До того ж, визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю не повинно негативно впливати на її взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків, що мають усвідомлювати обидва з батьків, спір між якими вирішено судом. Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі №404/3499/17 (провадження № 61-9074св20).

Також, колегія суддів звертає увагу, що визначення місця проживання дитини з матір`ю та зміна місця проживання не призведе до критичних змін у житті дитини, та залежно від обставин, які можуть виникнути у житті дитини та батьків, місце проживання малолітнього сина може бути змінено в подальшому, як за рішенням суду так і за згодою самих батьків з урахуванням думки дитини, у тому числі із застосуванням моделі спільної фізичної опіки над дитиною (почергового проживання з кожним із батьків за відповідним графіком).

Колегія суддів підкреслює необхідність налагодження батьками співпраці з метою забезпечення належного контакту між кожним із них з дитиною.

У постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі №185/6994/15-ц (провадження №61-5606св19) зазначено, що у справах про визначення місця проживання дитини, суд повинен встановлювати усі обставини, які мають значення та дають підстави визначитись із тим, що буде відповідати найкращим інтересам дитини, не обмежуючись лише обставинами, на які посилаються сторони у своїх вимогах чи запереченнях. При вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

У вищевказаній постанові Верховний Суд також зазначив, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

У постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі №495/2106/17 (провадження №61-592св19) Верховний Суд дійшов висновку, що коли батьки перебувають у рівних умовах, мають однакове ставлення до своїх батьківських обов`язків та в разі однакової прихильності дитини до обох батьків, місце проживання дитини має бути визначено з тим із батьків, яким створено більш сприятливі умови для проживання дитини.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи апеляційної скарги щодо безпідставної відмови відповідачу у проведенні судово-психологічної експертизи, колегія суддів відхиляє, оскільки сам по собі факт не проведення у даній справі судової психологічної експертизи, не може свідчити про неправильне вирішення судом справи по суті, за наявності сукупності інших доказів, які надають суду можливість здійснити об`єктивну оцінку інтересів дітей.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками районного суду по суті вирішення спору, вони спростовуються матеріалами справи та наведеними нормами права, а тому відхиляються колегією суддів. При цьому, вони були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів.

Також апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана його представником - адвокатом Сидорчук К.А., залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана його представником - адвокатом Сидорчук Катериною Анатоліївною, - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 30 квітня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 03 жовтня 2024 року