ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 302/1095/24 пров. № А/857/22840/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого суддіШавеля Р.М.,
суддівБруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,
а також сторін (їх представників):
від позивача не з`явився;
від відповідача - не з`явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській обл. на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської обл. від 03.09.2024р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Кривки Павла Павловича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Національної поліції в Закарпатській обл., Хустського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській обл., Міжгірського відділення поліції № 2 Хустського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській обл. про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (суддя суду І інстанції: Повідайчик О.І.; час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 03.09.2024р., смт.Міжгір`я Закарпатської обл.; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 03.09.2024р.),-
В С Т А Н О В И В:
07.08.2024р. (згідно з реєстраційною позначкою суду першої інстанції 08.08.2024р.) за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Кривка П.П., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною і скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2712554 від 30.07.2024р. про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу за адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.121 Кодексу України про адміністративні правопорушення /КУпАП/, та закрити провадження в цій справі про адміністративне правопорушення за відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління /ГУ/ Національної поліції /НП/ в Закарпатській обл. на користь позивача ОСОБА_1 судові витрати по справі в сумі сплаченого судового збору 605 грн. 60 коп. та 3500 грн. витрат, понесених ним на правничу допомогу адвоката (а.с.2-6).
Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської обл. від 03.09.2024р. заявлений позов задоволено; постанову серії ЕНА № 2712554 від 30.07.2024р. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, за ч.5 ст.121 КУпАП відносно ОСОБА_1 скасовано; справу про адміністративне правопорушення за ч.5 ст.121 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрито; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ НП в Закарпатській обл. на користь ОСОБА_1 судові витрати в загальній сумі 3984 грн. 48 коп., які складаються з: витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3500 грн. та витрат по сплаті судового збору в сумі 484 грн. 48 коп. (а.с.29-36).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням в частині стягнення витрат на правову допомогу, його оскаржив відповідач ГУ НП в Закарпатській обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині стягнення витрат на правову допомогу та прийняти нову постанову, якою в стягненні витрат на правову допомогу в розмірі 3500 грн. відмовити (а.с.39-46).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що під час визначення суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019р. у справі № 826/9047/16 (касаційне провадження № К/9901/5750/19).
Окрім цього, на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16, постановах Верховного Суду від 17.09.2019р. у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020р. у справі № 726/549/19.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.3 ст.268, ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та слідує з матеріалів справи, 30.07.2024р. інспектором відділення поліції № 2 (с-ще Міжгір`я) Хустського районного управління поліції ГУ НП в Закарпатській обл. лейтенантом поліції Скунцем І.І. винесено постанову серії ЕНА № 2712554 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, згідно якої ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП у виді штрафу в розмірі 510 грн.
Підставою притягнення до адміністративної відповідальності слугувало те, що о 08 год. 01 хв. 30.07.2024р. по вул.Шевченка в смт Міжгір`я позивач керував транспортним засобом марки «MERCEDES SPRINTER 316 CDI», державний номерний знак НОМЕР_1 , чим порушив п.2.3. в) Правил дорожнього руху /ПДР/, а саме не дотримався правил користування ременями безпеки.
Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова не містить викладу фактичних обставин щодо дій або бездіяльності ОСОБА_1 , якими було порушено пункт 2.4. в) ПДР та які були кваліфіковані поліцейським як адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.121 КУпАП. Оскаржувана постанова не містить і будь-яких посилань на докази, які б давали можливість перевірити сам факт події, що став підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
В розглядуваному випадку єдиним документом, який містить певну інформацію про нібито вчинення позивачем адміністративного правопорушення є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення. Водночас, навіть зазначена постанова не містить відомостей про діяння (фактичні дії або бездіяльність), яке було кваліфіковано як правопорушення, тобто, не є джерелом доказів щодо фактичних обставин справи.
Окрім того, зазначена постанова є саме предметом спору між сторонами, а тому не може розглядатись як доказ, за відсутності інших доказів, на підтвердження обставин, вказаних в оскаржуваній постанові.
Оскільки під час судового розгляду не встановлено наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КупАП, а саме події правопорушення, тому постанова серії ЕНА № 2712554 від 30.07.2024р. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП, підлягає скасуванню.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд виходив з того, що позивач просив стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3500 грн., які підтвердив документально.
Відповідач не заявляв клопотань про зменшення витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність. Відтак суд не має підстав для вирішення питання зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Також понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданих послугами), часом, витраченим адвокатом на їх виконання (надання) та обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних робіт.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правничу допомогу в сумі 3500 грн. є реальними, співмірними зі складністю справи, підтвердженими належними доказами, тому у відповідності до ч.1 ст.139 КАС України підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із роз`ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині задоволених позовних вимог про скасування постанови відповідача про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Стосовно висновків суду про стягнення витрат на правову допомогу адвоката колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції в цій частині не в повній мірі відповідають нормам права, при цьому судом допущено порушення норм процесуального права, з наступних підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції погодився з доводами позивача в частині відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 3500 грн., проти чого відповідач заперечував у відзиві на позов, а також оскаржив рішення суду в цій частині.
При вирішенні цього питання колегія суддів враховує наступне.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст.134 КАС України.
За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З наведеного слідує, що в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Позивачем заявлені до відшкодування витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою, отриманою від адвоката в суді першої інстанції, в загальному розмірі 3500 грн.
На підтвердження факту надання правової допомоги адвокатом позивачем представлено:
договір про надання правничої допомоги № 24/24 від 05.08.2024р., за яким правничу допомогу позивачу надано адвокатом Кривкою П.П. (а.с.13);
додаток до договору про надання правничої допомоги № 24/24 від 05.08.2024р., згідно якого адвокат надає такі види послуг як ознайомлення з матеріалами справи і підготовка процесуальних документів по справі (позовна заява) тривалістю 3,5 год. загальною вартістю 3500 грн. (а.с.14);
ордер серії АО № 1137085 від 05.08.2024р. на представництво інтересів в суді (а.с.7);
акт приймання-передачі наданих послуг від 05.08.2024р. за договором про надання правничої допомоги № 24/24 від 05.08.2024р., згідно з яких адвокатом були надані, а позивачем прийняті наступні правничі послуги: ознайомлення з матеріалами справи і підготовка процесуальних документів по справі (позовна заява) тривалістю 3,5 год. загальною вартістю 3500 грн. (а.с.16);
квитанція від 05.08.2024р. про оплату за договором про надання правничої допомоги № 24/24 від 05.08.2024р. на суму 3500 грн. (а.с.15).
Отже, представлені документи вказують на те, що сторонами договору про надання правничої допомоги адвокатом узгоджений чіткий перелік правових послуг та вартість кожної послуги із розрахунку затраченого часу, а саме: ознайомлення із матеріалами справи, складання позовної заяви.
Звідси, надані суду матеріали доводять факт понесення позивачем витрат на правову допомогу саме в розглядуваній справі.
Щодо оцінки заявлених до відшкодування адвокатських витрат (їх складу та вартості) колегія суддів вважає їх завищеними, оскільки розглядувана справа стосується оскарження постанови в справі про адміністративне правопорушення, остання була розглянута за відсутності сторін (їх представників).
Також послуги адвоката полягали в ознайомленні з матеріалами справи (із копією постанови про притягнення до адміністративної відповідальності) і написанні позовної заяви.
Окрім цього, відповідач заперечував в суді першої інстанції позовні вимоги в повному обсязі, хоча й не наголошував на співмірності чи реальності наданих послуг адвоката.
Суд апеляційної інстанції враховує, що навіть у разі неподання клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, суд відповідно до вимог ч.9 ст.139 КАС має перевірити, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27.11.2023р. у справі № 826/7778/17.
Також в постанові Верховного Суду від 25.07.2023р. в справі № 340/4492/22 зазначено, що наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено ч.7 ст.134 КАС України, однак не впливає на обов`язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої ст.134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.
Оцінюючи в сукупності викладене, враховуючи доводи відповідача, який вказує на неспівмірність заявлених витрат на правничу допомогу із складністю справи та ціною позову, колегія суддів вважає в розглядуваному випадку позивачем не підтверджено несення витрат на правові послуги в розглядуваній справі у заявленому розмірі.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Відповідно до ст.17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п.30, ECHR 1999-V).
В пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).
Як відзначено у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява N 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.
Апеляційний суд вважає, що позивачем доведено фактичне понесення витрат на правову допомогу у вигляді ознайомлення з постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2712554 від 30.07.2024р.; підготовки проекту адміністративного позову.
Враховуючи складність розглядуваної справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, співмірність понесених витрат із ціною позову та значення справи для особи, яка є стороною по справі, апеляційний суд вважає обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 500 грн.
При вирішенні наведеного питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду по наведеній категорії справ, яка викладена у додатковій постанові від 08.05.2018р. у справі № 810/2823/17, в постановах від 15.05.2018р. у справі № 821/1594/17, від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16, від 05.09.2019р. у справі № 826/841/17, від 19.09.2019р. у справі № 826/8890/18, від 16.04.2020р. у справі № 727/4597/19, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковою під час вирішення наведеного спору.
Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 500 грн. витрат на правову допомогу адвоката.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги ГУ НП в Закарпатській обл. є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення норм процесуального права (в частині розподілу судових витрат), через що оскаржуване рішення суду слід в цій частині змінити та стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ НП в Закарпатській обл. судові витрати в розмірі 484 грн. 48 коп. сплаченого судового збору за подання адміністративного позову та 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу; всього 984 грн. 48 коп.
При цьому, таке вирішення питання про розподіл судових витрат не впливає на правильність рішення суду першої інстанції про задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі.
В решті рішення суду прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків прийнятого судом рішення, а тому підстави для його скасування чи зміни у цій частині є відсутніми.
З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України підстави для розподілу судових витрат в цьому апеляційному провадженню є відсутніми.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ч.3 ст.268, ст.ст.272, 286, 310, ч.2 ст.313, п.2 ч.1 ст.315, п.4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325 КАС України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській обл. задовольнити частково.
Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської обл. від 03.09.2024р. в адміністративній справі № 302/1095/24 змінити в частині розподілу судових витрат, виклавши абзац четвертий резолютивної частини рішення в наступній редакції:
«Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Закарпатській обл. (88000, Закарпатська обл., м.Ужгород, вул.Ференца Ракоці, буд.13; код ЄДРПОУ 40108913) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 484 грн. 48 коп. сплаченого судового збору за подання адміністративного позову та 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу; всього 984 (дев`ятсот вісімдесят чотири) грн. 48 коп.».
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 03.10.2024р.
Суд | Восьмий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 01.10.2024 |
Оприлюднено | 07.10.2024 |
Номер документу | 122069121 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо дорожнього руху, транспорту та перевезення пасажирів, з них дорожнього руху |
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Шавель Руслан Миронович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні